Концепт добра і зла в казках братів Грімм на прикладі казок Пані Метелиця, Гензель та Гретель, Рапунцель

Курсова робота на тему "Концепт добра і зла в казках братів Грімм" на прикладі казок "Пані Метелиця", "Гензель та Гретель", "Рапунцель"

Зміст

Вступ

Складати казки люди починали дуже давно, за багато сторіч до того, як винайшли папір і заходились друкувати книжки, і навіть задовго до того, як навчилися записувати вигадані й правдиві розповіді на папірусі чи на пергаменті, тобто на аркушах, виготовлених із листя тростини та зі шкіри різних тварин. Казки в давнину ніхто не записував - їх складали, розповідали на дозвіллі дітям або й дорослим, ті, в свою чергу, переповідали їх своїм дітям, і так вони переходили від покоління до покоління. З часом люди забували, хто склав ту чи іншу казку, та й, зрештою, в неї був не один автор: адже, переповідаючи почуте колись у дитинстві, люди часто переінакшували його, дещо змінювали, дещо додавали, казка обростала новими образами, новими подробицями, що відображали побут і звичаї саме тієї місцевості, куди вона примандрувала.

XIX ст. було періодом Інтенсивного розвитку художньої літератури для дітей і молоді в багатьох країнах світу.

На початку XIX ст. виникає наука фольклористика. Вчені фольклористи збирали І вивчали зразки усної народної поезії, в тому числі й народні твори для дітей. Казки, легенди й пісні почали друкувати для дитячого читання. Першими такими. вченими були німецькі філологи брати Грімм.

Брати Вільгельм (1786-1859) та Якоб Грімм (1785-1863) вирішили підтримати німецьку культуру, «дати молоді та народові здорову поживу, від якої ніхто не відмовиться» — вони записували народні німецькі казки з уст різних оповідачів — чиновників, селян, дворян, підготували й видали кілька збірок народних казок. Брати Грімм були німецькими вченими, філологами, які досліджували фольклор та вивчали мову рідного народу. Брати Грімм почали створювати «Словник німецької мови» і своєю працею підтримували національний дух та рідну німецьку культуру. Одними з їх найвідоміших казок були «Білосніжка» і «Бременські музиканти». А хто з нас у дитинстві не чув казку про смішну «розумну Ельзу», таку далекоглядну і таку незугарну? Або про бременських музикантів? Хто не боявся за долю бідних, залишених у лісі хлоп’ят, що шукають дорогу за розсипаними по землі білими камінчиками? Хто не радів відважним витівкам хороброго кравця?

Як бачимо, казки, зібрані цими братами, не втратили і ніколи не втратять своєї актуальності.

Питанням дослідження життєвого та творчого шляху братів Грімм займалися такі науковці, як__________________

Виходячи із вищезазначеного, темою написання нашої курсової роботи було обрано "Концепт добра і зла в казках братів Грімм" на прикладі казок "Пані Метелиця", "Гензель та Гретель", "Рапунцель".

Актуальність нашого дослідження визначається тим, що поняття добра і зла ніколи не втратять своєї актуальності, а їхнє відображення у дитячих казках дає людям краще зрозуміти власні вчинки та вчинки оточуючих, знайти вірний шлях зі складної ситуації.

Об’єктом дослідження виступають три казки братів Грімм «Пані Метелиця», «Гензель та Гретель», «Рапунцель».

Предмет дослідження – засоби вираження концептів добра і зла на прикладі вищеназваних казок.

Мета дослідження – визначити засоби вираження концептів добра і зла на прикладі казкок братів Грімм «Пані Метелиця», «Гензель та Гретель», «Рапунцель».

Для досягнення мети нашого дослідження перед нами були поставлені наступні завдання:

розглянути народні казки, їхні особливості;
проаналізувати специфіку тематики братів Грімм;
дослідити протиставлення добра і зла в казках братів Грімм;
розглянути специфіку добра і зла;
дослідити своєрідність вираження зла;
з’ясувати лінгвостилістичні засоби вираження добра і зла;
провести практичний аналіз використання лінгвостилістичних засобів вираження концептів добра і зла на прикладі казок братів Грімм.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів – теоретичного та практичного, висновків та списку використаної літератури.

Розділ І. Казкові твори та місце братів Грімм у світовій казковій спадщині

1.1. Народні казки, їх особливість

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідає важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Так, в Китаї ще у XXII ст. до н. е. був відомий збірник казок — «Шан-Хої-Кінг». Ряд казок Стародавнього Єгипту було зафіксовано у XIV ст. до н. е. За багато століть до нашої ери активно побутували казки в Індії. Чимало з них увійшло потім до славнозвісного збірника «Панчатантра». Широкого розголосу набули стародавні казки Арабського Сходу, що склали цілий збірник «Тисяча і одна ніч» й були потім перекладені на мови багатьох народів.

Мабуть, жоден з видів народної творчості не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно-побутовій практиці людства уже на ранніх щаблях його історичного розвитку і про тісний зв'язок їх з життям народу «Історія казки, — справедливо відзначає російська дослідниця Е. Померанцева, — є насамперед історія її співвідношення з дійсністю».

Звичайно, кожна казка, як, до речі, й твори інших жанрів фольклору, певний елемент нової дійсності засвоювала не механічно, не прямолінійно, а в своєрідному, передусім художньо-естетичному аспекті. Тим-то нове в казці тієї або іншої історичної доби щоразу й неминуче «зливається із старим в одне органічне ціле».

Будучи здавна одним з провідних і визначальних жанрів усної народної творчості, істотно впливаючи на процес формування різних видів та жанрів фольклору, на його загальну поетику, на характер жанрової системи тощо, казка разом з тим відіграла важливу роль і в розвитку писемної традиції людства. Ще в античному світі (зокрема, в Стародавній Греції та Римі) казка як пізнавальне і художнє джерело використовувалась істориками, поетами. Дослідники пізнішого часу, наприклад, слушно зауважували, що давньогрецький письменник і філософ Плутарх, який написав багато творів історичного змісту, «у своїх оповіданнях дає більше казок, ніж історичного викладу».

Велике значення мали народні казки для становлення та розвитку багатьох жанрів художньої літератури (передусім пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На щедрому, життєдайному грунті казкової традиції у всіх народів світу започаткувався та розвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, як дитяча література.

За своєю природою казка є досить характерним жанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народної оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.

Проте казка має й чимало відмінного від суміжних з нею жанрів оповідального фольклору. Це, зокрема, притаманна їй своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, переказі основним є підкреслення «достовірності» чи «імовірності» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає явну «вигадку», яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.

Установка на вимисел в казці перебуває в органічному зв'язку з іншою не менш характерною ознакою — розважальністю. «Коли казку, — слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров, — розповідають не для розваги, а, напр., з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється в чисту легенду, повчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови».

У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо диференційовані, до того ж і сама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітними побутовими та ідеологічними чинниками, ймовірно, що й казка була у ті далекі від нас часи певною мірою зв’язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про що свідчать однотипні у казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, часом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами.

До того ж казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у творах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих «загальних місць» тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.

Крім того, у порівнянні з іншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемною традицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку. Можна сміливо твердити: з появою писемності казкова творчість дістала характерне, якісно нове джерело для свого збагачення, поширення й функціональних виявів.

Усе це й склало той специфічний грунт, на якому народна казка в міру культурного поступу людства дедалі більше зростала вшир і вглиб, у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з погляду генетичного, так і типологічного, щедрим потоком вливалась у культурну скарбницю кожного народу як її неоціненне надбання і водночас активно запліднювала казкову традицію інших народів, проте й сама часто-густо зазнавала при цьому неабияких впливів.

Тривалість розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою широких верств трудового народу, змінність функцій, активні міжнародні взаємодії, різнохарактерність зв'язку народної оповідальної творчості з писемною традицією спричинились до появи у фольклорі народів світу казок найрізноманітніших форм і видів (казок про тварин, фантастичних, пригодницьких, побутових казок — у тому числі сатиричних, гумористичних, — казок типу притч, байок та ін.). При цьому кожна з таких груп (чи циклів) народної оповідальної творчості відзначається своїми, притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами типізації Дійсності, засобами композиції тощо. Таким чином, природно постає питання про рамки й загальні особливості казки як специфічного виду (чи жанру) народної оповідальної творчості.

З погляду жанрових особливостей казка є досить характерним художнім утвором. Завдяки своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ казка як жанр за тривалий період свого розвитку помітно розрослася (причому — за різними ознаками та по багатьох лініях), давши початок відмінним між собою щодо жанрових ознак художнім різновидам, які, проте, ніколи остаточно не поривають із своєю природною жанрово-генетичною основою і фактично є органічною складовою частиною того широкого поняття, що звичайно у фольклористиці пов'язується з терміном «казка». Як бачимо, казка виходить за межі традиційного для науки про народну творчість поняття жанру; скоріше це — окремий, специфічний масив, який об'єднує в собі різнохарактерний щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріал.

1.2. Специфіка тематики братів Грімм

Народні казки віддавна цікавили письменників і вчених багатьох країн. Декотрі письменники брали теми та образи народних казок і на їхній основі писали свої власні твори (як, наприклад, І. Франко в Україні чи В. Гауф у Німеччині), а декотрі записували й видавали народні казки такими, якими почули їх від оповідачів. Саме так зробили понад сто вісімдесят років тому й німецькі вчені Грімм: Якоб (1785-1863) та Вільгельм (1786-1859). Брати зібрали й видали у двох великих книжках німецькі народні казки, вважаючи, що вони мають таку ж вартість і будуть такі ж цікаві читачам, як і писані художні твори.

Думка братів Грімм виявилась слушною. Казки, які вони зібрали, здобули величезну славу, їх читають тепер майже всіма мовами світу. Не раз виходили вони й українською мовою. Сподіваємося, діти, що й ця книжка вибраних німецьких казок, яку ви тримаєте в руках, не лишить байдужими ваші серця і буде цікавою поживою для вашої уяви.

Брати Ґрімм почали збирати народні казки в 1807 році у відповідь на хвилю інтересу до німецькому фольклору, яка постала з публікацією Ахима Людвіґа фон Арніма і Клеменса Брентано колекції народних пісень нім. Des Knaben Wunderhorn («Чарівний ріг хлопчика») у 1805—1808 роках. На відміну від попередніх публікацій, Ґрімм намагалися не модернізувати мову оригіналів. В 1810 році Ґрімм підготували рукопис колекції декількох десятків казок, які вони записали, запросивши казкарів у свій дім. Хоча це часто думають, що вони взяли свої казки у селян, багато з казкарів були середнього класу і навіть аристократами, які розповідали казки, що їх вони чули від своїх слуг, і деякі з казкарів були з роду гугенотів і розповідали казки французького походження.

У 1812 році брати опублікував збірник з 86 німецьких казок в збірці під назвою «Дитячі й сімейні казки» нім. Kinder-und Hausmrchen . В 1814 році вони опублікували другий том з 70 казок.

Ґрімм написали двотомну роботу під назвою {{lang-de|Deutsche Sagen), яка включала 585 німецьких легенд і були опублікована в 1816 та 1818 роках. Легенди в книжці надані в хронологічному порядку історичних подій, до яких вони були пов'язані. Регіональні легенди в книжці надані тематично для кожної казкової істоти: карликів, велетнів, чудовиськ тощо без будь-якого історичного порядку. Ця книжка легенд не була настільки ж популярна, як книжки казок.

Друге видання «Kinder-und Hausmrchen» у 1819-22 роках було розширене до 170 казок. Ще п'ять видань були опубліковані протягом життя братів, в яких деякі казки були додані або вилучені. У сьомому виданні 1857 року містяться 211 казок. Багато змін було зроблено після негативних критичних відгуків, особливо тих, хто стверджував, що не всі казки були придатні для дітей, не зважаючи на назву. Вони також критикували недосконалу німецьку мову казок.

Ці видання, з науковими нотатками, — серйозні дослідження з німецького фольклору. Брати також опублікували нім. Kleine Ausgabe (малі видання), які містять збірки з 50 казок, безпосередньо призначених для дітей (на відміну від більш формальних нім. Groe Ausgabe (великих видань). Десять «малих видань» були випущені в період між 1825 і 1858 роками.

Ґрімм не були першими, які опублікували колекції казок. Найвідомі французькі колекції Мішеля Олександра Ненашева 1697 року, хоч існує ряд інших, в тому числі німецька колекція Йоганна Карла Авґуста Мусауса, опублікована в 1782—1787 роках.

У багатьох людей виникає питання: казки братів Грімм — це оригінальні твори або записи народних переказів? Відповідь на нього складна і неоднозначна. Грімми, особливо Якоб, — надзвичайно суворо ставилися до того, щоб казки залишалися справжніми, народними, щоб в їх переказі не було ніякого спотворення, ніякої переробки на сучасний лад, на власний смак. Суворий до педантизму Якоб наполягав на щонайповнішій фольклорній достовірності. Вільгельм, більше поет, ніж учений, вважав, що потрібна художня обробка матеріалу. Втім, розбіжності ці були навіть корисні: завдяки ним тексти гриммівських казок суміщають в собі сумлінну наукову достовірність з авторським поетичним стилем. Записуючи казки із слів різних людей, Грімми не могли, та й не хотіли, дослівно відтворювати манеру розповідачів. Вони залишали в недоторканності лад мови, композицію, самий дух казки, але переказували її по-своєму, завжди творчо. Брати знайшли свій єдиний стиль — живий, простодушний, іноді лукавий. Завдяки цьому стилю їх казкові збірки стали не просто працею, але й великим явищем німецької романтичної літератури.

Брати-письменники бачили в творах усної народної творчості свої естетичні зразки, джерела сучасної літератури і основу її національного характеру. Їх літературним казкам властиве поєднання чарівного, фантастичного, примарного і містичного з сучасною дійсністю.

«Німецькі перекази» братів Грімм, як і «Дитячі і сімейні казки», викликали до життя Жваву діяльність збирача в багатьох країнах. Поняття «казка» закріпилося за казкою народною, але разом з тим позначало і літературну казку. В той же час робилися спроби дати визначення літературній казці. Пріоритет належить Я. Грімму, що бачив відмінність літературної казки від народної в усвідомленому авторстві й у властивому першій гумористичному началу.

1.3. Протиставлення добра і зла в казках братів Грімм

У збірці братів Грімм є казки різних видів: про тварин, чарівні і побутові.

Казки про тварин — «Кішка І мишка в дружбі», «Заєць і їжак», «Бременські вуличні музиканти», «Вовк і семеро козенят» та інші — це дотепні, сповнені народного гумору твори. У них тварини розмовляють і діють по-людському, наділені людськими позитивними якостями і недоліками. Так, заєць із казки «Заєць і їжак» гордовитий і пихатий, як пан, з презирством ставиться до скромного їжака. Але їжак розумніший, тому легко обдурив пана-зайця. Як відомо, цю казку на український лад переказав І. Франко («Коли ще звірі говорили»).

У чарівних казках братів Грімм герої з допомогою чарівників або дивної сили предметів досягають щастя; коли ж у їх долю втручаються злі сили (чарівники), вони стають нещасливими («Шість лебедів», «Попелюшка», «Шестеро увесь світ обійдуть», «Гензель : Гретель» та їн.).

Є в письменників і побутові казки — гумористичні й сатиричні. У деяких з цих казок вони висміюють попів, монахів, служителів релігії («Монах у тернику»), в інших викривають і засуджують загальнолюдські пороки: лінощі («Три ледарі»), глупоту («Розумна Ельза», «Дурень Ганс»), боягузтво («Семеро хоробрих»), неповагу до старших («Старий дід і внучок», «Невдячний син»). В інших своїх казках брати Грімм славлять розум людей, вихідців з простого народу. Так, у казці «Розумна дочка селянська» діє мудра дівчина, розумніша за самого короля. Подібний сюжет є і в російському та українському фольклорі («Піди туди, не знаю куди» і «Мудра дівчина», «Розумниця» та ін.).

У казках братів Грімм, як і в казках багатьох народів світу, поряд із фантастичними персонажами діють реальні, відтворено типові картини з життя народу, типові характери і взаємини між людьми. Виражено в них мрії народу про щасливе життя трудящих. Казки пройняті здоровою народною мораллю; сюжети їх цікаві, композиція чітка, правильні моральні висновки з їх змісту дітям зробити легко.

Справді, у казках братів Грімм, як і в народних казках, правдиво висвітлено життя народу в давні часи, в період феодалізму і зростання міст, коли трудящі були безправними, пригніченими. У своїх казках письменники висловлюють глибоке співчуття до людей Праці, до бідняків, яких вони показують працьовитими, добрими, справедливими. З особливою любов'ю змальовано дітей бідняків. Так, героїня казки «Лісова хатинка», молодша дочка бідного дроворуба, з пошаною ставиться до свого батька, страждає від думки, що не знайде його в лісі і вчасно не принесе йому пообідати. Вона піклується і про чужого їй дідуся, до якого потрапила, коли заблукала в лісі, турбується і про його худобу — не сіла вечеряти, поки не нагодувала і не напоїла корову, півника і курочку. На противагу своїм старшим сестрам дівчинка в лісовій хатинці виявила доброту, благородство і скромність і за це була нагороджена дідусем — зачарованим королевичем. Дітям бідняків присвячені також казки «Хлопчик з пальчик», «Білосніжка і Червона Квіточка», «Пачоси».

У багатьох казках діють ремісники — майстри своєї справи. В цих казках письменники відображають глибоку пошану народу До працьовитих людей-умільців, чесних, розумник людей («Три сини», «Хоробрий кравчик», «Пачоси» та ін,).

У казці «Пачоси» розповідається про те, як молоденька наймичка терпеливо збирала пачоси льону, спересердя викинуті її роздратованою господинею. Наймичка чистила їх, пряла з них пряжу, виткала полотно і пошила собі з нього гарну сукню. У цій казці створено образ ідеальної дівчини, як її уявляв собі народ: вона хазяйновита, бережлива, скромна, ласкава, терпелива тощо.

Зовсім іншими рисами наділені в казках королі, принци, пани, багатії; наприклад, у казці «Гриф-птиця» синові селянина Гансу, чемному, доброму й розумному, протиставляється деспотичний, жорстокий і ненаситний король.

1.4. Специфіка добра і зла

Люди люблять казки тому, що казки - це їхнє життя!

Справжні казки завжди схожі на листковий пиріг: один шар знімаєш, а за ним наступний і т.д. І в кожному шарі міститься істина, що щось важливе для дитини, для формування його системи цінностей, світогляду. Міфи, легенди і казки часто створювалися тисячоліттями і передавалися один одному з вуст у вуста. А літературні казки теж цікаві, як окремий напрямок у світовій літературі, створене кращими письменниками-казкарями всіх часів і народів.

У казках добро, після запеклої боротьби, всюди перемагає зло. Що ж, на те вони й казки. У реальності ж частіше все закінчується навпаки і люди з болем поступово позбавляються від прищеплених їм у дитинстві за допомогою казок ілюзій.

Цікаво, що коли діти стикаються зі злом у казках, воно їх не лякає, вони сприймають його природно, як невід'ємну частину життя. Радіють, коли головний герой перемагає зло, співчувають йому, обговорюють, як би вони діяли на місці головного героя. Таким чином, діти вчаться боротися зі злом і в реальному житті.

Ще казки вчать милосердю: допомагати слабким і хворим, дбати про природу, рослинах і тваринах. У казках, які багато розмовляють тварин чи рослин - помічників людей, яких герой рятує або співчуття проявляє, а потім, вони, вже у свою чергу, допомагають героєві у скрутній ситуації.

Є настільки добрі казки, що на дійсність вже зла не вистачає.

Діти іноді жаліють і зло в казках, наприклад, вовка в Червоній шапочці або якогось велетня, якого переміг головний герой.

Злі сили відступають, справедливість торжествує, щастя посміхається сміливцеві: він добуває багатство, стає володарем чарівних предметів або отримує в дружини красуню принцесу («Хоробрий кравець», «Золотий гусак», «Чортовий замурзаний брат», «Стоптані туфельки», «Столик-накройся, золотий осел і палиця з мішка» та ін.). У інших випадках щаслива доля винагороджує просту дівчину або нелюбиму падчерку за її працьовитість, чесність і добру вдачу («Сім воронів», «Три пряхи», «Снігуронька», «Братик і сестричка» та ін.).

Саме за допомогою казки малюку найлегше пояснити поняття моральності: що таке добро, а що — зло. Це істотно відрізняє казки від коміксів, негативні персонажі яких доволі часто героїзуються і стають для дітей кумирами і прикладами для наслідування. Причиною цього також може бути вдало й виразно намальований негативний герой. І тоді гарна картинка для дитини набагато важливіша, ніж вчинки цього персонажа.

У казці ж головне — не яскрава картинка, а її зміст, мораль. Казка неодмінно завершується перемогою добра над злом, звеличенням «позитивних» героїв, приниженням і висміюванням «негативних». Казки привчають дітей до добра. І, таким чином, дитина, ототожнюючи себе з «хорошими» персонажами, намагається наслідувати їхню поведінку. Також малюк, пам’ятаючи, що зло завжди буває покаране, усвідомлює: єдиний спосіб уникнути покарання — не бути поганим.

Розділ ІІ. Засоби вираження добра і зла у казках братів Грімм

2.1. Своєрідність у вираженні зла

Зло у казках братів Грімм має власну своєрідність вираження. Оскільки добре відомим є той факт, що спершу ці твори були орієнтовані на дорослих читачів, то можна з легкістю помітити той факт, що концепт зла відкрито демонструється у творах. Практично немає таких казок, в яких би зло показувалося скритим способом, імпліцитно.

Майже у кожній казці бачимо чітке відображення зла, злих намірів, злого способу поведінки головних героїв казкового твору. На противагу цьому бачимо і шляхи вирішення проблеми зла, тобто що конкретно треба зробити для того, аби подолати злі умисли інших дійових осіб, як покарати інших за скоєні злі вчинки, адже зло має бути покарано, якщо винуватець не усвідомив своїх помилок та не спробував їх виправити.

У казках братів Грімм завжди є місце виправленню. Персонажі їхніх казок мають здатність до трансформування – злі стають добрими, оскільки добро творить добро навколо себе.

Цікавим для аналізу є специфіка зображення злих персонажів. Зло зазвичай у собі уособлюють злі старі страшні відьми та чаклуни. Саме їхня неприваблива зовнішність є першочерговим елементом, який наштовхує читача на думки про злий умисел. В той же час, є і виключення із правил.

Візьмемо для прикладу казку «Пані Метелиця». Страшна ззовні чаклунка – добра зсередини, вона прагне справедливості, готова винагородити за старанність і чемність і покарати за зневагу і ледарство.

Відьми і темний ліс зустрічаються в казках постійно. Підростаючи, дитина поступово розуміє, що дорослий світ погано для неї пристосований, а найчастіше просто ворожий. Виникає дилема - входити в цей світ, пізнавати його, дорослішати, чи краще сховатися за материнську спідницю і там залишитися. Матері в цій ситуації теж часто поводяться неоднозначно - дуже багатьох лякає думка про самостійність дитини, про можливість її відриву. Іноді свідомо, а частіше інстинктивно, мати намагається удержати дитину при собі, позбавляє її самостійності. Вона ж ще така маленька, беззахисна, він має потребу в мені. Саме використання образу злого страшного лісу, повного різних небезпек, дуже часто є цікавим інструментом для того, щоб навчити дитину триматися близько біля рідної домівки і далеко не відходити.

Також образ зла у казках братів Грімм часто уособлюється у персонажах мачух.

Таким чином, можна прослідкувати, що доволі часто зло в даних казках уособлюється в жіночих образах. Даний факт можна пояснити тим, що народні казкові твори були складені під впливом історичних та суспільно-політичних подій, зокрема в епоху Середньовіччя, коли жорстоко каралися будь-які прояви магії, а магією в свою чергу займалися переважно особи жіночої статі.

Як бачимо, не можна однозначно трактувати схожих персонажів. У кожного з них є якість спільні та відмінні риси, всі вони вчать нас чомусь, на їхніх вчинках можна зрозуміти правила життя, правила співіснування доброго і злого в цьому світі.

2.2. Лінгвостилістичні засоби вираження добра і зла

Поряд з головними образами діє значна кількість персонажів для зв’язку дії – скаржники, наклепники, зрадники і т. п. Л. Дунаєвська подає три категорійну систему казкових персонажів, поділяючи їх на зло творців, добро творців та знедолених [3, 94].

Усі персонажі чарівних казок є статичними, остаточно сформованими. В оповіді не вказуються фактори, не змальовуються обставини, за яких вони викристалізувались, під впливом чого сформувався їх характер. У дії жоден персонаж не міняє своєї приналежності до визначеної категорії (добротворець не стає злотворцем і навпаки), морально-ціннісні характеристики не змінюються. Більшість дослідників вбачають обов’язкову умову казки в тому, що торжествує добро та справедливість (а отже, і їх прихильники), а зло покаране [1, 83].

У трактуванні добра і зла у чарівній казці простежується дохристиянський підхід; принцип корисності та шкоди (шкода чужим заради користі своїм). Тому мотив перемоги добра над злом є тільки умовно трансформованим мотивом перемоги “своїх” над “чужими”. Тобто головний герой (“свій”) виходить переможцем із світу “чужих” чи “мертвих”.

Цікаво прослідковуються зв’язки між віковими поняттями та поняттями добра і зла.

„Молодий ” та „старий” не утворюють стійкого протистояння, але „молодий” у даних казках завжди вродливий і сильний, а „старий” асоціюється переважно з негативними функціональними (слабкий, хворий) якостями.

„Старий”, крім того, виступає обов‘язковою ознакою чарівних істот – відьом, чаклунів, добрих чарівниць (Heхe, Zauberer, Zauberin, bse Zauberin, Teufel); як бачимо, злі відьми трапляються в даних казках частіше ніж добрі чарівниці, тож враховуючи, що більшість злих мачух старі, не дивно, що „старий” нерідко асоціюється з негативними характерологічними якостями. Молодий же герой відзначається легкою вдачею та добрим серцем, що у казці завжди винагороджується („Und als der jngste ein Weilchen gegangen war, so trat ein kleines Mnnlein zu ihm... und sprach: „Diesen Spie gebe ich dir, weil dein Herz unschuldig und gut ist”...).

Серед розмаїття функціональних характеристик привертає увагу диспропорція прикметників зі значенням „живий” та „мертвий”. „Tot” за частотністю вживання переважає „lebendig”, причому „lebendig” частіше за все зустрічається як протиставлення смерті у момент магічних перетворень – сметь, як зло, відродження, відновлення, як добро („Und nicht lange, so ffnete Sneewittchen die Augen, hob den Deckel vom Sarg in die Hhe und richtete sich auf und war wieder lebendig“ ). Ця диспропорція, на нашу думку, не є чимось незвичайним: людина сприймає означення „живий“ як свій природний і невід’ємний атрибут, і не помічає, a отже, не позначає його доти, доки не відчує контраст чи загрозу біологічному існуванню. Часте згадування в полі функціонального стану „hungrig” та „satt” теж не є неочікуваним – це типові ознаки т. зв. предметно-чуттєвого світосприйняття.

Установчо-оцінна сфера представлена найповніше. У полі „фіксовані установки до інших“ особливо наголошуються „характеристики ставлення до інших“ („freundlich“, „herzlich“, „gut“, „neidisch“, „bse“), серед яких цілком закономірно переважають позитивні, – адже вони з виховною метою стимулюються в казках везінням та щастям. Звертає на себе увагу також практична незадіяність концепту „щедрий“ – якості, дуже популярної у давніх германців [6: 49], хоча жадібність все ще засуджується („knauserig”, „geizig“, „gierig“); очевидно, щедрість у середовищі творців та поширювачів казок перестала бути рисою, гідною наслідування у реальному житті (як близька до марнотратства).

Характеристики „прийняття соціальних та етичних норм” представлені достатньо широко, щоб ознайомити з вимогами суспільної моралі („ehrlich”, „artig“, „treu“, “sittsam“, „dankbar“). Найбільш уживаною характеристикою є „вірний“ („treu“, „getreu“), яку, вочевидь, слід вважати якщо не типовою, то пропагованою німецькими казками чеснотою: „Die Tugend, die in den Mrchen die grte Rolle spielt, also die Kardinaltugend der Mrchen, ist die Treue. Schon in der Vorrede zum ersten Band der Erstausgabe der Kinder-und Hausmrchen wird diese Eigenschaft hervorgehoben…“. І вірність не є одностороннім обов’язком: господар має певні зобов’язання стосовно вірного слуги („Der treue Johannes“), виконання яких для нього стоїть вище життя власних дітей, – повсякчас підтримується думка, що вірне служіння обов’язково повинно бути оціненим та належно винагородженим.

Лінгвістичні засоби „емоційної незалежності та стійкої/нестійкої тривожності”, представлені переважно прикметниками зі значенням „спокійний”, „терплячий”, перегукуються з попередніми характеристиками. Прикметник „ungeduldig”, як правило, має негативні асоціації: необдумані вчинки та слова, сказані зопалу, можуть спричинити лихо: батько, втративши терпець, прокльоном перетворює своїх синів на воронів („Die sieben Raben”), господар мимовільною лайкою вбиває свого коня („Der Arme und der Reiche”), – спокій та врівноваженість постають вартими наслідування.

Мовні засоби „фіксовані установки до діяльності”, хоч і не несуть за своїми кількісними показниками значне навантаження, займають не останнє місце в представленій системі цінностей добра і зла. Це досягається шляхом контекстуального перехрещення установчої, біофункціональної та емоційної сфер: працелюбна дівчина (казкова) – завжди добра, гарна, врешті-решт стає щасливою, що є характерним не лише для німецьких казок.

Якщо говорити про стилістичні засоби вираження концептів добра і зла, то слід перш за все слід відмітити велику кількість епітетів, порівнянь, які зазвичай виражені прикметниками.

Алегоричні вираження добра і зла використовуються в казкових творах для того, щоб привернути увагу читача, щоб підкреслити велич Добра і погані наслідки злих вчинків та думок. Саме у казках про тварин легко вгадується алегоричний сенс. Звіри, розумні і хитрі, жадібні і люті, слабкі і покірні, займають в тваринному царстві кожного своє місце, як би нагадуючи про стосунки панування і підпорядкування серед людей. При цьому в казках про тварин можна зустріти натяки на спосіб життя і поведінку представників панівних класів («Вовк і семеро козенят», «Кішка і мишка», «Вовк і лисиця», «Камбала-риба» та ін.).

Метафоричні порівняння, які стосуються концептів добра і зла у більшості випадків вжито з метою дотримання стилістики художнього тесту, художнього оформлення казкового твору.

2.3. Практичний аналіз використання лінгвостилістичних засобів вираження концептів добра і зла

Розглянемо спершу казку «Пані Метелиця».

В таблиці 2.1. можна побачити вживання різних слів та виразів на позначення добра і зла.

Таблиця 2.1. Лінгвостилістичних засобів вираження концептів добра і зла у казці «Пані Метелиця»

Добро	Зло
Schn – гарний (прикметник)	Furchten – страх (іменник)
Fleiig – старанний (прикметник)	Hsslich – поганий (прикметник)
Folgen - повинуватися, бути слухняним (дієслово)	Sich frchten – боятися (дієслово)
Zufrieden – задоволений (прикметник)	Faullenzen – ледарювати (дієслово)
Lieber – краще (прислівник)	Schlecht – погано (прикметник)
Aschenputtel – Попелюшка (іменник)	Nicht recht – погано (прикметник)
Liebes Kind – люба дитина (словосполучення)	Md – стомлений (прикменик)
Ordentlich – чесний (прикметник)	Pech – смола (іменник)
Gut gehen – добре проходити (словосполучення)	Faul – ледар (іменник)
Acht geben – поважати (стійке словосполучення)
Gut – гарний (прикметник)
Alte Frau – стара жінка (словосполучення)
Alte – старуха (іменник)
Zufriedenheit – задоволеність (іменник)
Gewaltig – сильний (прикметник)
Gutes Leben – гарне життя (словосполучення)
Kein bses Wort – жодного поганого слова (стійке словосполучення)
Traurig im Herzen – сум на серці (метафора)
Viel tausendmal besser sein – в тисячу разів краще (стійке словосполучення)
Jammer nach Haus – сумувати за домівкою (стійке словосполучення)
Treu – вірність (іменник)
Goldregen – золотий дощ (іменник)
Gold – золото (іменник)
Schenken – дарувати (дієслово)
Reichtum – багатство (іменник)
Glck – щастя (іменник)
Auf der schnen Weise – найкращим чином (метафора)

В даному казковому творі концепт добра виражений 13 іменниками, 13 прикметниками, 2 дієсловами, 1 прислівником, 1 стійкими словосполученнями, 2 метафорами. Більшість прикметників виступають у якості епітетів до позначення різних явищ та понять.

Зло в казці «Пані Метелиця» виражається 6 іменниками, 4 прикметниками, 2 дієсловами.

Вцілому можна сказати, що в цій казці засоби вираження добра вживаються на багато частіше, ніж засоби вираження зла.

Розглянемо тепер наступну казку «Рапунцель».

В таблиці 2.2. можна побачити вживання різних слів та виразів на позначення добра і зла.

Таблиця 2.2. Лінгвостилістичних засобів вираження концептів добра і зла у казці «Рапунцель»

Добро	Зло
Gute Hoffnung sein – бути при надії (метафора)	Fee – відьма (іменник)
In Freuden leben – жити в радості (метафора)	Irren – блукати (дієслово)
Lieb – милий, чарівний (прикметник)	Elend – сум (іменник)
Gut – гарний (прикметник)	Erschrecken – налякати (дієслово)
Lust – радість (іменник)	Sterben – помирати (дієслово)
Schnste Kind unter der Sonne – найкраща дитина на світі (метафора)	Keine Ruh sein – не мати спокою (стійкий вираз)
Prchtigt – розкішний (прикметник)	Angst – страх (іменник)
Fein wie gesponnen Gold – чистий, як начищене золото (порівняння)	Fortnehmen – забирати (дієслово)
Schn – гарний (прикметник)	Turm – тюремна вежа (іменник)
S – милий (прикметник)	Rief – кричати (дієслово)
Verlieben – закохуватися (дієслово)	Geriet in Verzweiflung – бути у відчаї (стійкий вислів)
Lustig – веселий (прикметник)	Wstenei – страшний безлад (іменник)
	Еrzrnen – сердитися (дієслово)
	Bsewicht – грішник (іменник)
	Traurig – сумний (прикметник)
	Weinen – плакати (дієслово)
	Gottlos – грішний (прикметник)

Концепт добра в цій казці виражається за допомогою 1 іменника, 11 прикметників, 3 метафор, 1 порівняння.

Концепт зла у даному творі виражений за допомогою 19 іменників, 2 прикметників, 7 дієслів, 2 стійких виразів.

Вцілому можемо відмітити, що засоби вираження концептів зла у цьому казковому творі переважають над кількістю лінгвістичних засобів вираження добра.

Розглянемо тепер інший казковий твір «Гензель і Гретель»

В таблиці 2.3. можна побачити вживання різних слів та виразів на позначення добра і зла.

Таблиця 2.3. Лінгвостилістичних засобів вираження концептів добра і зла у казці «Гензель і Гретель»

Добро	Зло
Liebe	Arm -
Ruhig -	Vor Sorge -
Ade sagen -	Nicht ber Herz bringen
Sich freuen -	Zu den wilden Tieren fhren
Lieber Gott -	Zerreien
Helfen -	Hunger
Mglichkeit -	Sterben
Satt essen -	Keine Ruhe lassen – не давати спокою (метафора)
Fein -	Weinen – плакати (дієслово)
Gut haben -	Grm -
Gut -	Ausbleiben -
Schn -	Ungern allein gelassen -
Wie im Himmel sein -	Bs -
Kssen -	Tiefer in Wald fhren -
Froh sein -	Nicht wieder heim kommen knnen -
Edelgesteinen	Keine Hilfe -
Perlen	Schwer aufs Herz fllen -
Sich freuen -	Bissen -
Reich -	Trsten -
	Arm -
	Hungrig -
	So gewaltig erschrecken -
	Hexe -
	Auflauern -
	Tod –
	Umschlieen -
	Schtteln -
	Faulenzerin -
	Verlangen -
	Alte -
	Schlachten -
	Sieden -
	Mit traurigem Herzen -
	Weinen blutige Trnen -
	Fressen -
	Herzleid tragen -
	Zu dem Tod -
	Sieden -
	Aus der Not -
	Schwach -
	Aufessen -
	Schreien -
	Jammern -
	Sterben -

Висновки

Казки – один із найбільш популярних серед дітей жанрів народної творчості. Герої казок, яким властиві високі моральні якості, завжди ведуть боротьбу з темними силами, що символізують соціальне зло й несправедливість.

Образи позитивних казкових персонажів давно стали для дітей втіленням кращих якостей людини. Молодший школяр або дошкільник уважно стежить за розвитком казкового сюжету, відверто реагує на вчинки героїв, віддає свої симпатії позитивним, а негативних – засуджує. Казка знаходить вірний шлях до серця школяра, впливає на розвиток світогляду, розкриває кращі душевні якості. Казка для молодшого школяра стає першим пізнанням життя, його моральних основ. Те, що учень виявляє симпатію до одних персонажів і антипатію до інших, свідчить про становлення його власного «я».

Казки братів Грімм займають чільне місце у світовій спадщині казкових творі.

В ході написання нашої курсової ми проаналізувати народні казки, їхні особливості, визначили специфіку тематики казок братів Грімм.

Основна увага у нашому дослідженні була приділена аналізу концептів добра і зла у казках братів Грімм, лінгвостилістичним засобам їхнього вираження.

Таким чином, по завершенню написання нашої курсової роботи ми прийшли до висновків, які полягають у наступному.

____________________

Перспективи дослідження ми вбачаємо у наступному.

На жаль літератури про казку, дослідження казки, її аналізу дуже мало у вітчизняній критиці та літературі. Черпати інформацію доводиться із зарубіжних джерел і співставляти її з реаліями сьогодення. А запитань на цю тему дуже багато і у літераторів, і у казкарів, критиків, журналістів та педагогів. А таке важливе запитання як казка та дитина, як вона впливає на дитину і що у ній виховує та розвиває, як на дитину впливають різні засоби вираження концептів добра і зла розглядається дуже мало.

Російський науковець Володимир Якович Пропп писав з цього приводу у своїй книзі „Морфологія казки”, що наукова література про казку не надто багата. Праць на цю тему видається дуже мало, а бібліографічні зведення показують наступну картину: більше за все видається текстів, досить багато робіт по особистих питаннях, і зовсім відсутні праці про казку. А якщо вони і є, то це праці зведено-інструкційного, а не дослідницького характеру в цілому. А між цим, саме загальні питання більш за все збуджують цікавість, і в їх вирішенні – ціль науки.

Отже, на нашу думку, доцільним є комплексне дослідження засобів вираження концептів добра і зла і вплив конкретних лінгвістичних засобів їхнього вираження на формування уяви та свідомості дитини.

Таким чином, по завершенні написання нашої курсової роботи можна з упевненістю сказати, що ми ґрунтовно дослідили основні питання, які стосуються специфіки вираження концептів добра і зла у казках братів Грім і повністю виконали всі завдання, поставлені перед нами на початку дослідження.

Список використаної літератури

А. И. Никифоров, Сказка, ее бытование и носители. — Русские народные сказки. Составила О. И. Капица, М. — Л., 1930, С. 8.
Белова А.Д. Мовні картини світу: Принципи утворення та складові // Проблема семантики слова, речення та тексту: Зб.наук.ст. - К.: КНЛУ, 2001. -Вип.7. -С.26-30.
Братья Гримм. Полное собрание сказок. Том II Олма-Пресс, 2002 г.
Будур Н.В., Иванов Э.И., Николаева С.А., Чеснокова Т.А., Зарубежная литература. Учебное пособие / Под ред. С.А. Николаева. - М., 2000.2-е издание.
Бэлза С. Сквозь волшебное кольцо сказок. - М.,1987
В. Я. Пропп, Принципы классификации фольклорных жанров. — «Советская этнография», 1964, № 4, С. 148.
Вавилина Т. Отображение картины мира в русских и немецких народных сказках// Rossica olomucensia XLII (za rok ).cast: Rocenka katedry slavistiky na Filozoficke fakulte Univerzity Palackeho. - Olomouc: 2004. - S. 393-397.
Героїко-фантастичні казки / упор. I. П. Березовський - К: Дніпро, 1984.-367 с.
Грушевський М. Історія української літератури: в 6 т. 9 кн.- Т. 1 / Упоряд. В. В.Яременко.- К.: Либідь, 1993.-392 с.

10.Детская литература: Учебное пособие для средних педагогических учебных заведений / Под ред. Л.А. Белова. - М., 1997.

11.История всемирной литературы. - М., 1989. Т.6.

12.История западноевропейской литературы. 19 век: Германия, Австрия, Швейцария. Учебное пособие / Под ред. А.Г. Березиной. - М.

13.История зарубежной литературы 19 века. В 2-х частях. Учебник / Под ред. Н.П. Михальской. - М., 1991.

14.История зарубежной литературы 19 века. Учебник / Под ред. Н. Соловьева. - М, 1976.

15.История зарубежной литературы 19 века. Учебник для пед. ин-тов / Под ред. Елизаровой М.Е., Гиждеу СП. и др. - М., 1972.

16.История зарубежной литературы 19 века. Учебное пособие / Под ред. Я.Н. Засурского, СВ. Тураева. - М., 1982.

17.История немецкой литературы. - М., 1966. Т.З; - М., 1968. Т.4.

18.История немецкой литературы. Романтизм в германии. Под ред. Берковского Н.Я., - СПб: Академия, 2001.

19.Керлот X. Э. Словарь символов.- М., 1994.- 608 с.

20.Кирилюк О. Универсалії культури і семіотика дискурсу. Казка та обряд.- Одеса: ЦГО НАНУ / Автограф, 2003.- 370 с.

21.Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко СВ., Кійко Ю.С Апроксимативні методи вивчення лексичного складу: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2000.- 136 с.

22.Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко СВ., Кійко Ю.С Апроксимативні методи вивчення лексичного складу: Навчальний посібник. - Чернівці: Рута, 2000.- 136 с.

23.Лучшие сказки мира: Братья Гримм: Пересказ с нем.. — М.: Росмэн, 1998

24.Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х т. / Гл. ред. С. А. Токарев-М: Рос. энциклопедия, 1994-Т. 1.-671 с.

Огуй О. Д. Об'єднана індуктивно-дедуктивна мовно-психологічна класифікація прикметників у „мовній картині світу"// Науковий вісник Чернівецького ун-ту. - Чернівці : Рута. - 1998. - Вип. 41 - С 39-46.
Огуй О.Д. Реконструкція давнього світосприйняття в англосаксонському «Беовульфі» (спроба кількісного підходу) // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. - Чернівці: Рута, 2002. - Вип. 136. Германська філологія. - С 45-51.

27.Пилипенко-Фрицак H.A. Сказка как один из факторов языковой картины мира (по материалам волшебных сказок А.Н. Афанасьева) // Проблеми безпеки української нації на порозі XXI сторіччя : Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. - К.; Чернівці, 1998.-4.2. - С. 114 — 115.

28.Пропп В .Я. Исторические корни волшебной сказки. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1986.-364 с.

29.Пропп В.Я. Трансформація чарівних казок.- Сб. «Фольклор і

дійсність». К., 2005.

30.С.Сакидон. Є.Попович, переклад з німецької - Джерело: Грімм Я., Грімм В.К. Казки. К.: Школа. 2002. 192 с.

31.Сказки Братьев Гримм: Пер. с нем. — М.: Григори Пэйдж. 1993.

32.Скурла, Герберг. Братья Гримм: Очерк жизни и творчества: Пер. с нем. / (Предисл. А. Гугнина). - М.: Радуга, 1989.

33.Соколовская Ж. «Картина мира» в значении слов. Семантические фантазии или «катехизис семантики». - Симферополь : Таврия, 1993. - 232 с.

34.Царик Д.К. История зарубежной литературы 19 века. Курс лекций. Кишинев, 1976.

35.Честерон Г.К. Письменник у газеті. Художня публіцистика. - К.,2004

36.Шрамм А.Н. Очерки по семантике качественных прилагательных. - Л. : Изд-во ЛГУ., 1979.- 134 с. 37.Э. В. Померанцева, Судьбы русской сказки, С. 5.

38.Uther Н. Handbuch zu den „Kinder-und hausmrchen" der Brder Grimm: Entstehung - Wirkung - Interpretation. - Berlin: de Gruyter, 2008. - 644 S.

Додаток А. Казки братів Грімм

Frau Holle.

Eine Wittwe hatte zwei Tchter, davon war die eine schn und fleiig, die andere hlich und faul. Sie hatte aber die hliche und faule viel lieber, und die andere mute alle Arbeit thun und war recht der Aschenputtel im Haus. Einmal war das Mdchen hingegangen, Wasser zu holen, und wie es sich bckte den Eimer aus dem Brunnen zu ziehen, bckte es sich zu tief und fiel hinein. Und als es erwachte und wieder zu sich selber kam, war es auf einer schnen Wiese, da schien die Sonne und waren viel tausend Blumen. Auf der Wiese gieng es fort und kam zu einem Backofen, der war voller Brot; das Brot aber rief: „ach! zieh mich ’raus, zieh mich ’raus, sonst verbrenn’ ich, ich bin schon lngst ausgebacken!“ da trat es fleiig herzu und holte alles heraus. Darnach ging es weiter und kam zu einem Baum, der hing voll Aepfel und rief ihm zu: „ach! schttel mich! schttel mich! wir Aepfel sind allemiteinander reif!“ Da schttelt’ es den Baum, da die Aepfel fielen, als regenten sie, solang bis keiner mehr oben war, darnach ging es wieder fort. Endlich kam es zu einem kleinen Haus, daraus guckte eine alte Frau, weil sie aber so groe Zhne hatte, ward ihm Angst und es wollte fortlaufen. Die alte Frau aber rief ihm nach: „frcht dich nicht, liebes Kind, bleib bei mir, wenn du alle Arbeit im Haus ordentlich thun willst, so soll dirs gut gehn: nur mut du recht darauf Acht geben da du mein Bett gut machst, und es fleiig aufschttelst, da die Federn fliegen, dann schneit es in der Welt; ich bin die Frau Holle.“ Weil die Alte so gut sprach, willigte das Mdchen ein und begab sich in ihren Dienst. Es besorgte auch alles nach ihrer Zufriedenheit und schttelte ihr das Bett immer gewaltig auf, dafr hatte es auch ein gutes Leben bei ihr, kein bses Wort und alle Tage Gesottenes und Gebratenes. Nun war es eine Zeitlang bei der Frau Holle, da ward es traurig in seinem Herzen und ob es hier gleich viel tausendmal besser war, als zu Haus, so hatte es doch ein Verlangen dahin; endlich sagte es zu ihr: „ich habe den Jammer nach Haus kriegt, und wenn es mir auch noch so gut hier geht, so kann ich doch nicht lnger bleiben.“ Die Frau Holle sagte: „du hast Recht und weil du mir so treu gedient hast, so will ich dich selbst wieder hinaufbringen.“ Sie nahm es darauf bei der Hand und fhrte es vor ein groes Thor. Das ward aufgethan und wie das Mdchen darunter stand, fiel ein gewaltiger Goldregen, und alles Gold blieb an ihm hngen, so da es ber und ber davon bedeckt war. „Das sollst du haben, weil du so fleiig gewesen bist,“ sprach die Frau Holle. Darauf ward das Thor verschlossen und es war oben auf der Welt da ging es heim zu seiner Mutter und weil es so mit Gold bedeckt ankam, ward es gut aufgenommen.

Als die Mutter hrte, wie es zu dem Reichthum gekommen, wollte sie der andern schnen und faulen Tochter gern dasselbe Glck verschaffen, und sie mute sich auch in den Brunnen strzen. Sie erwachte, wie die andere auf der schnen Wiese und ging auf demselben Pfad weiter. Als sie zu dem Backofen gelangte, schrie das Brod wieder: „ach! zieh mich ’raus, zieh mich ’raus, sonst verbrenn ich, ich bin schon lngst ausgebacken!“ die Faule aber antwortete: „da htt’ ich Lust, mich schmutzig zu machen!“ und ging fort. Bald kam sie zu dem Apfelbaum, der rief: „ach! schttel mich! schttel mich! wir Aepfel sind alle mit einander reif“ sie antwortete aber: „du kommst mir recht, es knnt mir einer auf den Kopf fallen!“ ging damit weiter. Als sie vor der Frau Holle Haus kam, frchtete sie sich nicht, weil sie von ihren groen Zhnen schon gehrt hatte, und verdingte sich gleich zu ihr. Am ersten Tag that sie sich Gewalt an und war fleiig und folgte der Frau Holle, wenn sie ihr etwas sagte, denn sie gedachte an das viele Gold, da sie ihr schenken wrde; am zweiten Tag aber fing sie schon an zu faullenzen, am dritten noch mehr, da wollte sie Morgens gar nicht aufstehen, sie machte auch der Frau Holle das Bett schlecht und schttelte es nicht recht, da die Federn aufflogen. Das ward die Frau Holle bald md und sagte der Faulen den Dienst auf. Die war es wohl zufrieden und meinte nun werde der Goldregen kommen, die Frau Holle fhrte sie auch hin zu dem Thor als sie aber darunter stand, ward statt des Golds ein groer Kessel voll Pech ausgeschttet. „Das ist zur Belohnung deiner Dienste“ sagte die Frau Holle und schlo das Thor zu. Da kam die Faule heim, ganz mit Pech bedeckt, und das hat ihr Lebtag nicht wieder abgehen wollen.

Rapunzel.

Es war einmal ein Mann und eine Frau, die hatten sich schon lange ein Kind gewnscht und nie eins bekommen, endlich aber ward die Frau guter Hoffnung. Diese Leute hatten in ihrem Hinterhaus ein kleines Fenster, daraus konnten sie in den Garten einer Fee sehen, der voll von Blumen und Krutern stand, allerlei Art, keiner aber durfte es wagen, in den Garten hineinzugehen. Eines Tages stand die Frau an diesem Fenster und sah hinab, da erblickte sie wunderschne Rapunzeln auf einem Beet und wurde so lstern darnach, und wute doch, da sie keine davon bekommen konnte, da sie ganz abfiel und elend wurde. Ihr Mann erschrack endlich und fragte nach der Ursache; „ach wenn ich keine von den Rapunzeln aus dem Garten hinter unserm Haus zu essen kriege, so mu ich sterben.“ Der Mann, welcher sie gar lieb hatte, dachte, es mag kosten was es will, so willst du ihr doch welche schaffen, stieg eines Abends ber die hohe Mauer und stach in aller Eile eine Hand voll Rapunzeln aus, die er seiner Frau brachte. Die Frau machte sich sogleich Salat daraus, und a sie in vollem Heihunger auf. Sie hatten ihr aber so gut, so gut geschmeckt, da sie den andern Tag noch dreimal soviel Lust bekam. Der Mann sah wohl, da keine Ruh wre, also stieg er noch einmal in den Garten, allein er erschrack gewaltig, als die Fee darin stand und ihn heftig schalt, da er es wage in ihren Garten zu kommen und daraus zu stehlen. Er entschuldigte sich, so gut er konnte, mit der Schwangerschaft seiner Frau, und wie gefhrlich es sey, ihr dann etwas abzuschlagen, endlich sprach die Fee: „ich will mich zufrieden geben und dir selbst gestatten Rapunzeln mitzunehmen, so viel du willst, wofern du mir das Kind geben wirst, womit deine Frau jetzo geht.“ In der Angst sagte der Mann alles zu, und als die Frau in Wochen kam, erschien die Fee sogleich, nannte das kleine Mdchen Rapunzel und nahm es mit sich fort.

Dieses Rapunzel wurde das schnste Kind unter der Sonne, wie es aber zwlf Jahr alt war, so schlo es die Fee in einen hohen hohen Thurm, der hatte weder Thr noch Treppe, nur blo ganz oben war ein kleines Fensterchen. Wenn nun die Fee hinein wollte, so stand sie unten und rief:

„Rapunzel, Rapunzel!

la mir dein Haar herunter.“

Rapunzel hatte aber prchtige Haare, fein wie gesponnen Gold, und wenn die Fee so rief, so band sie sie los, wickelte sie oben um einen Fensterhaken und dann fielen die Haare zwanzig Ellen tief hinunter und die Fee stieg daran hinauf.

Eines Tages kam nun ein junger Knigssohn durch den Wald, wo der Thurm stand, sah das schne Rapunzel oben am Fenster stehen und hrte sie mit so ser Stimme singen, da er sich ganz in sie verliebte. Da aber keine Thre im Thurm war und keine Leiter so hoch reichen konnte, so gerieth er in Verzweiflung, doch ging er alle Tage in den Wald hin, bis er einstmals die Fee kommen sah, die sprach:

„Rapunzel, Rapunzel!

la dein Haar herunter.“

Darauf sah er wohl, auf welcher Leiter man in den Thurm kommen konnte. Er hatte sich aber die Worte wohl gemerkt, die man sprechen mute, und des andern Tages, als es dunkel war, ging er an den Thurm und sprach hinauf:

Rapunzel, Rapunzel,

la dein Haar herunter!

da lie sie die Haare los, und wie sie unten waren, machte er sich daran fest und wurde hinaufgezogen.

Rapunzel erschrack nun anfangs, bald aber gefiel ihr der junge Knig so gut, da sie mit ihm verabredete, er solle alle Tage kommen und hinaufgezogen werden. So lebten sie lustig und in Freuden eine geraume Zeit, und die Fee kam nicht dahinter, bis eines Tages das Rapunzel anfing und zu ihr sagte: „sag’ sie mir doch Frau Gothel, meine Kleiderchen werden mir so eng und wollen nicht mehr passen.“ Ach du gottloses Kind, sprach die Fee, was mu ich von dir hren, und sie merkte gleich, wie sie betrogen wre, und war ganz aufgebracht. Da nahm sie die schnen Haare Rapunzels, schlug sie ein paar Mal um ihre linke Hand, griff eine Scheere mit der rechten und ritsch, ritsch, waren sie abgeschnitten. Darauf verwie sie Rapunzel in eine Wstenei, wo es ihr sehr kmmerlich erging und sie nach Verlauf einiger Zeit Zwillinge, einen Knaben und ein Mdchen gebar.

Denselben Tag aber, wo sie Rapunzel verstoen hatte, machte die Fee Abends die abgeschnittenen Haare oben am Haken fest, und als der Knigssohn kam:

Rapunzel, Rapunzel,

la dein Haar herunter!

so lie sie zwar die Haare nieder, allein wie erstaunte der Prinz, als er statt seines geliebten Rapunzels die Fee oben fand. „Weit du was, sprach die erzrnte Fee, Rapunzel ist fr dich Bsewicht auf immer verloren!“

Da wurde der Knigssohn ganz verzweifelnd, und strzte sich gleich den Thurm hinab, das Leben brachte er davon, aber die beiden Augen hatte er sich ausgefallen, traurig irrte er im Wald herum, a nichts als Gras und Wurzeln, und that nichts als weinen. Einige Jahre nachher gerth er in jene Wstenei, wo Rapunzel kmmerlich mit ihren Kindern lebte, ihre Stimme duchte ihm so bekannt, in demselben Augenblick erkannte sie ihn auch und fllt ihm um den Hals. Zwei von ihren Thrnen fallen in seine Augen, da werden sie wieder klar, und er kann damit sehen, wie sonst.

Hnsel und Gretel.

Vor einem groen Walde wohnte ein armer Holzhacker, der hatte nichts zu beien und zu brechen, und kaum das tgliche Brod fr seine Frau und seine zwei Kinder, Hnsel und Gretel. Einmal konnte er auch das nicht mehr schaffen, und wute sich nicht zu helfen in seiner Noth. Wie er Abends vor Sorge sich im Bett herumwlzte, da sagte seine Frau zu ihm: „hre Mann, morgen frh nimm die beiden Kinder, gieb jedem noch ein Stckchen Brod, dann fhr sie hinaus in den Wald, mitten inne, wo er am dicksten ist, da mach ihnen ein Feuer an, und dann geh weg und la sie dort, wir knnen sie nicht lnger ernhren.“ „Nein Frau, sagte der Mann, das kann ich nicht ber mein Herz bringen, meine eigenen lieben Kinder zu den wilden Thieren zu fhren, die sie bald in [50] dem Wald zerreien wrden.“ „Wenn du das nicht thust, sprach die Frau, so mssen wir alle miteinander Hungers sterben;“ da lie sie ihm keine Ruhe, bis er Ja sagte.

Die zwei Kinder waren auch noch wach von Hunger, und hatten alles gehrt, was die Mutter zum Vater gesagt hatte. Gretel dachte, nun ist es um mich geschehen und fing erbrmlich an zu weinen, Hnsel aber sprach: „sey still, Gretel, und grm dich nicht, ich will uns helfen.“ Damit stieg er auf, zog sein Rcklein an, machte die Unterthre auf und schlich hinaus. Da schien der Mond hell und die weien Rieselsteine glnzten wie lauter Batzen. Hnsel bckte sich und machte sich sein ganz Rocktschlein voll davon, so viel nur hinein wollten, dann ging er zurck ins Haus: „trste dich, Gretel, und schlaf nur ruhig,“ legte sich wieder ins Bett und schlief ein.

Morgens frh, ehe die Sonne noch aufgegangen war, kam die Mutter und weckte sie alle beide: „steht auf, ihr Kinder, wir wollen in den Wald gehen, da habt ihr jedes ein Stcklein Brod, aber haltets zu Rathe und hebts euch fr den Mittag auf.“ Gretel nahm das Brod unter die Schrze, weil Hnsel die Steine in der Tasche hatte, dann machten sie sich auf den Weg in den Wald hinein. Wie sie ein Weilchen gegangen waren, stand Hnsel still und guckte nach dem Haus zurck, bald darauf wieder und immer wieder. Der Vater sprach: „Hnsel, was guckst du zurck und hltst dich auf, hab Acht und marschir zu.“ – „Ach, Vatter, ich seh nach meinem weien Ktzchen, das sitzt oben auf dem Dach und will mir Ade sagen.“ Die Mutter sprach: „ei Narr, das ist dein Ktzchen nicht, das ist die Morgensonne, die auf den Schornstein scheint.“ Hnsel aber hatte nicht nach dem Ktzchen gesehen, sondern immer einen von den blanken Kieselsteinen aus seiner Tasche auf den Weg geworfen.

Wie sie mitten in den Wald gekommen waren, sprach der Vater, „nun sammelt Holz, ihr Kinder, ich will ein Feuer anmachen, da wir nicht frieren.“ Hnsel und Gretel trugen Reisig zusammen, einen kleinen Berg hoch. Da steckten sie es an, und wie die Flamme recht gro brannte, sagte die Mutter: „nun legt euch ans Feuer und schlaft, wir wollen in dem Wald das Holz fllen, wartet, bis wir wieder kommen, und euch abholen.“

Hnsel und Gretel saen an dem Feuer, bis Mittag, da a jedes sein Stcklein Brod, und dann wieder bis an den Abend: aber Vater und Mutter blieben aus, und niemand wollte kommen und sie abholen. Wie es nun finstere Nacht wurde, fing Gretel an zu weinen, Hnsel aber sprach: „wart nur ein Weilchen, bis der Mond aufgegangen ist.“ Und als der Mond aufgegangen war, fate er die Gretel bei der Hand, da lagen die Kieselsteine wie neugeschlagene Batzen und schimmerten und zeigten ihnen den Weg. Da gingen sie die ganze Nacht durch, und wie es Morgen war, kamen sie wieder bei ihres Vaters Haus an. Der Vater freute sich von Herzen, als er seine Kinder wieder sah, denn er hatte sie ungern allein gelassen, die Mutter stellte sich auch, als wenn sie sich freute, heimlich aber war sie bs.

Nicht lange darnach, war wieder kein Brod im Hause und Hnsel und Gretel hrten wie Abends die Mutter zum Vater sagte: „einmal haben die Kinder den Weg zurckgefunden, und da habe ichs gut seyn lassen, aber jetzt ist wieder nichts, als nur noch ein halber Laib Brod im Haus, du mut sie morgen tiefer in den Wald fhren, da sie nicht wieder heim kommen knnen, es ist sonst keine Hlfe fr uns mehr.“ Dem Mann fiels schwer aufs Herz, und er gedachte, es wre doch besser, wenn du den letzten Bissen mit deinen Kindern theiltest, weil er es aber einmal gethan hatte, so durfte er nicht nein sagen. Hnsel und Gretel hrten das Gesprch der Eltern; Hnsel stand auf und wollte wieder Kieselsteine auflesen, wie er aber an die Thre kam, da hatte sie die Mutter zugeschlossen. Doch trstete er die Gretel und sprach: „schlaf nur, lieb Gretel, der liebe Gott wird uns schon helfen.“

Morgens frh erhielten sie ihr Stcklein Brod, noch kleiner als das vorigemal. Auf dem Wege brckelte es Hnsel in der Tasche, stand oft still, und warf ein Brcklein an die Erde. „Was bleibst du immer stehen, Hnsel, und guckst dich um, sagte der Vater, geh deiner Wege.“ – „Ach! ich seh nach meinem Tubchen, das sitzt auf dem Dach und will mir Ade sagen“ – „du Narr, sagte die Mutter, das ist dein Tubchen nicht, das ist die Morgensonne, die auf den Schornstein oben scheint.“ Hnsel aber zerbrckelte all sein Brod und warf die Brcklein auf den Weg.

Die Mutter fhrte sie noch tiefer in den Wald hinein, wo sie ihr Lebtag nicht gewesen waren, da sollten sie wieder einschlafen bei einem groen Feuer, und Abends wollten die Eltern kommen und sie abholen. Zu Mittag theilte Gretel ihr Brod mit Hnsel, weil der seins all auf den Weg gestreut; der Mittag verging und der Abend verging, aber niemand kam zu den armen Kindern. Hnsel trstete die Gretel und sagte: „wart, wenn der Mond aufgeht, dann seh ich die Brcklein Brod, die ich ausgestreut habe, die zeigen uns den Weg nach Haus.“ Der Mond ging auf, wie aber Hnsel nach den Brcklein sah, da waren sie weg, die viel tausend Vglein in dem Wald, die hatten sie gefunden und aufgepickt. Hnsel meinte doch den Weg nach Haus zu finden und zog die Gretel mit sich, aber sie verirrten sich bald in der groen Wildni und gingen die Nacht und den ganzen Tag, da schliefen sie vor Mdigkeit ein; und gingen noch einen Tag, aber sie kamen nicht aus den Wald heraus, und waren so hungrig, denn sie hatten nichts zu essen, als ein paar kleine Beerlein, die auf der Erde standen.

Am dritten Tage gingen sie wieder bis zu Mittag, da kamen sie an ein Huslein, das war ganz aus Brod gebaut und war mit Kuchen gedeckt, und die Fenster waren von hellem Zucker. „Da wollen wir uns niedersetzen und uns satt essen, sagte Hnsel; ich will vom Dach essen, i du vom Fenster, Gretel, das ist fein s fr dich.“ Hnsel hatte, schon ein gut Stck vom Dach und Gretel schon ein paar runde Fensterscheiben gegessen, und brach sich eben eine neue aus, da hrten sie eine feine Stimme, die von innen herausrief:

„knuper, knuper, kneischen!

wer knupert an meinem Huschen!“

Hnsel und Gretel erschracken so gewaltig, da sie fallen lieen, was sie in der Hand hielten, und gleich darauf sahen sie aus der Thre eine kleine steinalte Frau schleichen. Sie wackelte mit dem Kopf und sagte: „ei, ihr lieben Kinder, wo seyd ihr denn hergelaufen, kommt herein mit mir, ihr sollts gut haben,“ fate beide an der Hand und fhrte sie in ihr Huschen. Da ward gutes Essen aufgetragen, Milch und Pfannkuchen mit Zucker, Aepfel und Nsse, und dann wurden zwei schne Bettlein bereitet, da legten sich Hnsel und Gretel hinein, und meinten sie wren wie im Himmel.

Die Alte aber war eine bse Hexe, die lauerte den Kindern auf, und hatte um sie zu locken ihr Brodhuslein gebaut, und wenn eins in ihre Gewalt kam, da machte sie es todt, kochte es und a es, und das war ihr ein Festtag. Da war sie nun recht froh, wie Hnsel und Gretel ihr zugelaufen kamen. Frh, ehe sie noch erwacht waren, stand sie schon auf, ging an ihre Bettlein und wie sie die zwei so lieblich ruhen sah, freute sie sich und gedachte, das wird ein guter Bissen fr dich seyn. Sie packte Hnsel und steckte ihn in einen kleinen Stall, und wie er da aufwachte, war er von einem Gitter umschlossen, wie man junge Hhnlein einsperrt, und konnte nur ein paar Schritte gehen. Das Gretel aber schttelte sie und rief: „steh auf, du Faullenzerin, hol Wasser und geh in die Kche und koch gut zu essen, dort steckt dein Bruder in einem Stall, den will ich erst fett machen, und wann er fett ist, dann will ich ihn essen, jetzt sollst du ihn fttern.“ Gretel erschrack und weinte, mute aber thun, was die Hexe verlangte. Da ward nun alle Tage dem Hnsel das beste Essen gekocht, da er fett werden sollte, Gretel aber bekam nichts, als die Krebsschalen, und alle Tage kam die Alte und sagte: „Hnsel, streck deine Finger heraus, da ich fhle, ob du bald fett genug bist.“ Hnsel streckte ihr aber immer ein Knchlein heraus, da verwunderte sie sich, da er gar nicht zunehmen wolle.

Nach vier Wochen sagte sie eines Abends zu Gretel: „sey flink, geh und trag Wasser herbei, dein Brderchen mag nun fett genug seyn oder nicht, morgen will ich es schlachten und sieden, ich will derweile den Teig anmachen, da wir auch dazu backen knnen.“ Da ging Gretel mit traurigem Herzen und trug: das Wasser, worin Hnsel sollte gesotten werden. Frh Morgens mute Gretel aufstehen, Feuer anmachen und den Kessel mit Wasser aufhngen. „Gieb nun Acht, bis es siedet, sagte die Hexe, ich will Feuer in den Backofen machen und das Brod hineinschieben;“ Gretel stand in der Kche und weinte blutige Thrnen, und dachte, htten uns lieber die wilden Thiere im Walde gefressen, so wren wir zusammen gestorben und mten nun nicht das Herzeleid tragen, und ich mte nicht selber das Wasser zu dem Tod meines lieben Bruders; sieden, du lieber Gott, hilf uns armen Kindern aus der Noth.

Da rief die Alte: „Gretel komm gleich einmal hierher zu dem Backofen,“ wie Gretel kam, sagte sie: „guck hinein, ob das Brod schon hbsch braun und gar ist, meine Augen sind schwach, ich kann nicht so weit sehen, und wenn du auch nicht kannst, so setz dich auf das Brett, so will ich dich hineinschieben, da kannst du darin herumgehen und nachsehen.“ Wenn aber Gretel darin war, da wollte sie zumachen und Gretel sollte in dem heien Ofen backen, und sie wollte es auch aufessen: das dachte die bse Hexe, und darum hatte sie das Gretel gerufen. Gott gab es aber Gretel ein und sie sagte: „ich wei nicht, wie ich das anfangen soll, zeigs mirs erst, setz dich drauf, ich will dich hineinschieben.“ Und die Alte setzte sich auf das Brett, und weil sie leicht war, schob sie Gretel hinein so weit sie konnte, und dann machte sie geschwind die Thre zu, und steckte den eisernen Riegel vor. Da fing die Alte an in dem heien Backofen zu schreien und zu jammern, Gretel aber lief fort, und sie mute elendiglich verbrennen.

Und Gretel lief zum Hnsel, machte ihm sein Thrchen auf und Hnsel sprang heraus, und sie kten sich einander und waren froh. Das ganze Huschen war voll von Edelgesteinen und Perlen, davon fllten sie ihre Taschen, gingen fort und fanden den Weg nach Haus. Der Vater freute sich als er sie wieder sah, er hatte keinen vergngten Tag gehabt, seit seine Kinder fort waren, und ward nun ein reicher Mann. Die Mutter aber war gestorben.

Концепт добра і зла в казках братів Грімм на прикладі казок Пані Метелиця, Гензель та Гретель, Рапунцель