Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

PAGE \* MERGEFORMAT 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Основи економічної теорії

На тему: Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки

Київ 2014

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

  1. Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки…………………………………………………………………..4
    1. Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки…4
    2. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки………………………………………………...9
  2. Аналіз сучасного стану соціально орієнтованої ринкової економіки різних країн……………………………………………………………….17
    1. Сучасні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки…..17
    2. Досвід європейських країн. ФРН………………………………...23
    3. Досвід Швеції……………………………………………………...30
  3. Напрямки розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні…………………………………………………………………….35
    1. Сучасний стан та можливості побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України……………………………………...35
    2. Шляхи та напрямки перспективної моделі формації України…39

Висновок…………………………………………………………………………….42

Додатки……………………………………………………………………………...43

Список літератури………………………………………………………………….48


Вступ

Тема, яку я обрала для курсової роботи, на сьогоднішній день є досить актуальною для нашої країни, яка прагне до ринкової економіки так, як дванадцять - тринадцять років тому прагнула до комунізму.

   Цілями роботи є:

  • описати сучасні моделі ринкової економіки;
  • визначити, що можна взяти для себе з досвіду інших країн (Швеція,

      Німеччина);

  • показати стан нашої економіки на сьогоднішній день і викласти

      деякі шляхи її становлення та оздоровлення.

Завданнями соціально орієнтованої ринкової економіки є:

  • досягнення повної зайнятості;
  • збільшення частки надання соціальних послуг через державні,

      приватні установи та організації;

  • збільшення частки соціального страхування в загальних бюджетних витратах на соціальні цілі;
  • адресність соціальної політики.
  1. Теоретико-методологічні засади соціально орієнтованої ринкової економіки.

  1. Поняття, сутність соціально орієнтованої ринкової економіки .

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання. Зокрема, виділяють моделі: вільний ринок (США), державно-керований ринок (Японія, країни Східної Азії), соціально-орієнтований ринок (Західна Європа) [4]. Критерiями класифiкацiї виступають - питома вага держвласностi, її якiсний склад, напрямки i засоби здiйснення державної полiтики, форми ринкових відносин тощо.

Соціально орієнтована ринкова економіка - це найперспективніша модель організації суспільного виробництва, яка поєднує високу ефективність ринкового механізму й орієнтацію на досягнення справедливості та рівності. Тобто це є соціалізація ринкової економіки [2].

Соціально орієнтована економіка – це діюча економічна система, головною метою економічної діяльності якої є забезпечення економічного зростання з ціллю накопичення національного багатства і створення сприятливих соціальних умов для громадян. При цьому в соціальній політиці концентруються цілі економічного зростання, а всі інші аспекти економічного розвитку починають розглядатися як засоби реалізації соціальної орієнтації економіки, яка є чинником економічного зростання [3].

З огляду на деякі особливості функціонування сучасної ринкової економіки у високорозвинених країнах можна виокремити принаймні три різновиди соціально-орієнтованої економіки.

Перша - це ринкова економіка, яка сформувалась у таких країнах, як Великобританія, Канада, Ірландія. Вона характеризується відносно невисоким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем суспільства, як безробіття, пенсійне забезпечення тощо. Високий рівень вирішення соціальних питань забезпечується потужним розвитком приватного сектору у сфері надання послуг, наприклад, широкорозвиненою і добре організованою системою недержавних пенсійних фондів. Для цих країн характерною є відносно невелика частина ВВП, яка перерозподіляється через бюджет (приблизно 30-40 %).

Другий тип сучасної організації суспільного виробництва існує в таких країнах, як Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія. Тут також діє модель соціально орієнтованої ринкової економіки, але в ній акцент зроблено на досягнення за активної участі держави високих соціальних стандартів. Це потужні програми із забезпечення високого рівня зайнятості, здійснення постійних заходів щодо соціального страхування своїх громадян, розвинута система трансфертних платежів. У цій групі країн досить високою є та частина ВВП, яка перерозподіляється через державний бюджет. Вона становить майже половину валового внутрішнього продукту.

Особливий тип соціально орієнтованої ринкової економіки сформувався в скандинавських країнах: Норвегії, Данії, Фінляндії і особливо у Швеції. Цьому типу притаманна дуже активна роль держави у вирішенні соціальних проблем. Акцент в економічній політиці держави тут сфокусований навколо забезпечення високого рівня життя населення. Досягнення соціальних стандартів здійснюється за рахунок потужних перерозподільчих процесів, які здійснює держава. Через державний бюджет перерозподіляється більше половини ВВП. Для цих країн і, перш за все, для Швеції, характерним є досягнення соціального партнерства між власниками засобів виробництва і найманими виробниками. При цьому держава постійно здійснює пошук нових шляхів забезпечення соціальної солідарності в суспільстві [2].

Задачею соціального ринкового господарства є пізнання закономірностей становлення і розвитку господарського механізму, свідомо орієнтованого на вирішення соціальних проблем.

Соціально орієнтована ринкова економіка допомагає виробити правильну економічну і соціальну політику на макро- і мікрорівнях, досягти в суспільстві соціального партнерства, зберегти і збільшити суспільні цінності, забезпечити рівні умови доступу до них.

Соціально орієнтована ринкова економіка виробляє принципи, правила, форми господарювання різних суб’єктів економіки, визначає орієнтири господарської діяльності, критерії соціальної й економічної ефективності, оптимальне поводження споживачів і виробників в умовах ринкових методів господарювання і соціальної орієнтації економіки.

Основні положення, висновки і рекомендації соціального ринкового господарства використовуються при розробці соціально-економічної політики розвинутих країн.

У даний час соціально-економічна політика країн із соціально орієнтованою ринковою економікою зводиться до досягнення наступних цілей:

1) економічна свобода – можливості економічних суб’єктів щодо вибору сфери діяльності та моделі економічної поведінки;

2) економічне зростання – зростання економіки, яка забезпечує високий рівень якості життя;

3) повна зайнятість – утримання безробіття на природньому рівні;

4) стабільність цін – забезпечення фінансової стабільності, протидія інфляції;

5) економічна безпека – збереження економічної рівноваги;

6) соціальна стабільність – створення можливостей для деяких груп суспільства;

7) справедливе оподаткування – встановлення пільг при сплаті податків для груп населення з низькими доходами.

Соціально орієнтована ринкова економіка функціонує на основі економічного і соціального порядків.

Економічний порядок — це правила, що регулюють організаційну структуру економіки, процесів, що в ній відбуваються, а також сукупність інститутів, відповідальних за управління нею і надання економіці визначеної організаційної форми.

Економічний порядок включає:

- порядок, що регулює право власності;

- грошовий і валютний порядок;

- конкурентний порядок;

- порядок, що регулює зовнішньоекономічну діяльність.

Соціальний порядок — це сукупність інститутів і норм, що визначають соціальний стан громадян і окремих груп населення, а також соціальні відносини між членами суспільства.

Соціальний порядок охоплює:

- порядок у сфері праці;

- порядок у системі соціального страхування і соціальної допомоги;

- майновий порядок;

- житловий порядок;

- екологічний порядок і т.д.

Соціально орієнтована ринкова економіка характеризується соціалізованим товарним виробництвом — вища стадія товарного виробництва, що функціонує на основі соціального партнерства і соціального прогресу.

У соціалізованому товарному виробництві домінує колективна власність у формі акціонерної власності. У результаті чого, багато виробників благ одночасно є співвласниками факторів виробництва, беруть безпосередню участь в управлінні виробничим процесом. У суспільстві встановлюється соціальне партнерство, що припускає узгодження дій уряду, підприємців і найманих робітників з питань динаміки оплати праці і виплати соціальної допомоги, трансфертів. У соціалізованому товарному виробництві пануючу роль відіграють найбільші підприємства, що використовують передову техніку на базі інформаційних технологій, сучасні методи управління.

При соціалізованому товарному виробництві суспільне виробництво досягає найбільшого ступеня розвитку. Просте товарне виробництво в традиційній економіці було лише укладом, що охоплює невелику частину створеного в суспільстві продукту. Товарне виробництво стає пануючою формою тільки в ринковій економіці. На ранніх етапах розвитку ринкової економіки співіснують просте і класичне товарне виробництво. Сучасна ринкова економіка розвивається на основі соціалізованого товарного виробництва[5].


1.2. Загальна характеристика основних соціалізуючих складових ринкової економіки.

Основна мета діяльності держави в соціально орієнтованій ринковій економіці полягає у підтримці соціально-економічної стабільності, у забезпеченні максимально високого рівня добробуту, соціального прогресу, у збереженні суспільних цінностей на основі економічної волі, конкуренції, приватної ініціативи. У соціальному ринковому господарстві такі макроекономічні цілі, як досягнення визначеного рівня зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки й інші, котрі традиційно в змішаній економіці покладаються на державу, доповнюються соціальними цілями. Таким чином, економічна діяльність держави в соціально спрямованій ринковій економіці полягає в усуненні недосконалостей ринку, додання йому соціальної спрямованості, а не на ліквідацію ринкових відносин як таких.

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень і т. ін. Основними принципами проведення соціальної політики є: по-перше, захист рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації; по-друге, надання допомоги найбіднішим сім’ям; по-третє, надання допомоги на випадок безробіття; по-четверте, здійснення політики соціального страхування, встановлення мінімальної заробітної плати для працюючих; по-п’яте, розвиток освіти, охорони здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави; по-шосте, проведення активної політики, спрямованої на забезпечення кваліфікації.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. За умов переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки основний тягар соціального захисту покладається на державу, але водночас посилюється роль ринкового механізму у проведенні такої політики. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування здійснюється шляхом відрахувань від заробітної плати й прибутків в однакових частках. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5%. У Швеції соціальні фонди формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника. Кошти з цих фондів управляються спеціальними радами, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхування від безробіття надається із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед позбавленням роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. У Великобританії береться до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

У країнах із соціально орієнтованою ринковою економікою приділяється велика увага державному регулюванню ринку праці. Держава гарантує громадянам право вибору роду діяльності, охорону праці, правовий захист від необґрунтованого звільнення, безкоштовне сприяння у виборі придатної роботи і працевлаштування за посередництвом органів служби зайнятості.

Держава також надає безробітним громадянам певні гарантії. Вони зводяться до наступного: безкоштовна професійна орієнтація, професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації, забезпечення соціальної підтримки й ін. Особливу увагу держава приділяє вирішенню питань зайнятості окремих категорій громадян, зокрема інвалідів.

Сучасне державне регулювання ринку праці включає комплекс економічних, адміністративних, законодавчих, організаційних і інших заходів.

Один з важливих напрямків регулювання ринку праці формується на основі залежності між рівнем інфляції і рівнем безробіття. Англійський економіст О. Філліпс, використовуючи емпіричні дані по Англії за 1861—1957 р.р., вивів нелінійну залежність між рівнем безробіття і заробітною платою. Чим вище безробіття, тим менший приріст заробітної плати і зростання цін. І навпаки, чим нижче безробіття і вища зайнятість, тим більший приріст заробітної плати і вищі темпи зростання цін.

Так звана “крива Філліпса” використовувалась у кейнсіанскій теорії інфляції, у якій зв’язок між рівнем зайнятості й інфляцією встановлювався через динаміку заробітної плати. Разом з тим останнім часом закономірності “кривої Філліпса” не завжди спрацьовували. Істотний вплив на регулювання ринку праці робить податкова, грошово-кредитна, амортизаційна політика уряду та ін.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування та перекваліфікації. У виконанні цих програм беруть участь держава та підприємці. Щорічно американські фірми витрачають на ці заходи близько 30 млрд. дол. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації більшу частину коштів.

З метою створення нових робочих місць держава бере на себе також виконання таких суспільних робіт, як будівництво шляхів, каналізації, тощо. Під час економічної кризи держава збільшує капіталовкладення у державні підприємства. Програми працевлаштування здійснюються також шляхом пільгового оподаткування компаній, які створюють робочі місця.

У загальнонаціональному масштабі сучасна держава з метою зменшення армії безробітних намагається регулювати заробітну плату на такому рівні, щоб темпи її зростання були нижчими від зростання продуктивності праці. Для цього здійснюються “політика доходів”, активна кредитно-грошова політика тощо. Таку тактику запроваджують приватні фірми, домагаючись, щоб рівень продуктивності праці випереджав зростання оплати робочої сили. 

Найбільших успіхів у цій справі досягли в США. З 1974 р. до середини 80-х років було створено 23 млн. додаткових робочих місць і прийнято на роботу 12 млн. емігрантів. Характерно, що за цей період 500 наймогутніших корпорацій Америки скоротили 3 млн. робочих місць, а дрібні створили 7 млн. таких місць.

Певні результати у здійсненні політики працевлаштування може дати скорочення робочого дня. За останні 100 років у більшості розвинутих країн Заходу тривалість робочого часу скоротилася вдвічі. Винятком з цього правила стала лише Японія.

Досягнення максимально високої якості життя населення є пріоритетною метою соціальної ринкової економіки. Однією з найважливіших передумов, що забезпечують реалізацію цієї задачі, є проведення ефективної політики добробуту населення. Центральне місце в політиці добробуту займають доходи населення, їх диференціація, постійне зростання рівня життя громадян.

Доходи населення поділяються на грошові і натуральні. Грошові доходи населення включають оплату праці всіх категорій населення, пенсії, субсидії, стипендії й інші соціальні трансферти; надходження від продажу продуктів сільського господарства; доходи від власності у вигляді відсотків по внесках, цінним паперам, дивідендів; доходи осіб, зайнятих підприємницькою діяльністю, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти й інші доходи.

Натуральні доходи населення включають продукцію, створену у домашніх господарствах для власного споживання. Грошові і натуральні доходи утворюють особистий доход населення.

Основними компонентами грошових доходів населення в ринковій економіці є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності і власності, а також соціальні трансферти.

Держава впливає на перерозподіл доходів через держбюджет. Для цих цілей використовується система диференційованого оподатковування різних груп одержувачів доходу і соціальних виплат. У результаті частина доходів найбільш забезпечених груп населення переходить до найменш забезпечених.

Одним з методів регулювання доходів населення є виплата соціальних трансфертів.

Соціальні трансферти — це економічна цінність, передана одним учасником іншому в односторонньому порядку: від іншого учасника операції не надходить нічого, що може мати вартість. Соціальні трансферти представляють систему заходів грошової чи натуральної допомоги, за допомогою якої підвищуються доходи визначених соціальних груп.

Держава шляхом перерозподілу коштів бюджету створює умови для зменшення диференціації доходів населення, забезпечення нормального процесу відтворення робочої сили. Разом з тим державне регулювання доходів населення за допомогою коштів бюджету має визначені межі: розмір бюджетних надходжень і рівень податків. До заходів державного регулювання доходів відносяться також встановлення гарантованих цін на деякі товари і послуги визначеним групам населення (фермерам, пенсіонерам, інвалідам), встановлення мінімальних ставок заробітної плати, пенсії й ін.

Реальні доходи населення залежать від рівня цін на товари і послуги. Для того щоб визначити вплив інфляції на реальні доходи населення, використовується такий показник, як індекс споживчих цін на товари і послуги.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) визначається співвідношенням вартості фактичного фіксованого набору товарів і послуг у поточному періоді до його вартості в базисному періоді. ІСЦ — це найважливіший показник, що характеризує рівень інфляції. Він використовується для цілей державної політики, аналізу і прогнозу цінових процесів в економіці, перегляду мінімальних соціальних гарантій, вирішення правових суперечок. 

Особливе значення займає проблема індексації доходів від інфляції. Індексація — це засіб захисту від інфляції, приведення суми контракту, кредиту, зарплати, пенсії, допомоги, внесків населення в банках і т.д. до індексу споживчих цін. Індексація доходів населення представляє повне чи часткове відшкодування втрат у доходах, викликаних ростом цін на споживчі товари і послуги. У світовій практиці застосовуються дві основні форми індексації доходів населення: автоматична і напівавтоматична. Автоматична індексація доходів населення припускає, що останні підвищуються пропорційно росту цін. Напівавтоматична індексація іменується також договірною. Ця форма індексації використовується в країнах Європейського Союзу. На державному рівні проводяться переговори за участю роботодавців, профспілок, представників органів державної влади, а також вчених-експертів. У результаті переговорів даються рекомендації по встановленню нижньої межі соціального захисту відповідно до колективних договорів. На кожному підприємстві укладається свій колективний договір, що включає різні заходи соціального захисту працівників. У країнах із соціальною ринковою економікою індексація охоплює незначну частину населення, насамперед осіб з фіксованими доходами (пенсіонерів, працівників бюджетної сфери й ін.). 

Індексація доходів населення оцінюється неоднозначно. З одного боку, вона сприяє підтримці визначеного рівня життя деяких груп населення. З іншого боку, індексація може знижувати стимули до праці, гальмувати реалізацію антиінфляційної політики. Тому в багатьох країнах індексація доходів населення носить скоріше епізодичний, чим постійний характер.

Для того щоб визначити рівень добробуту населення, необхідно встановити “момент відліку”. Таким у сучасній економіці є прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум — це рівень доходів, що забезпечує придбання набору товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини при визначеному рівні соціально-економічного розвитку країни і сформованих потреб населення. Величина прожиткового мінімуму включає:
• вартість обов’язкових платежів і зборів;
• вартість споживчого кошика.

Споживчий кошик — мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення його життєдіяльності.

Споживчий кошик визначається для основних груп населення:
• працездатного населення;
• пенсіонерів;
• дітей.

Прожитковий мінімум призначається для:
• оцінки рівня життя населення при розробці і реалізації соціальної політики;
• обґрунтування встановлюваного на державному рівні мінімального розміру оплати праці і мінімального розміру пенсії за старістю, а також для визначення розмірів стипендій, субсидій і інших соціальних виплат;
• формування державного бюджету.

Якість життя населення — узагальнююча соціально-економічна категорія, за допомогою якої оцінюється рівень споживання населення товарів і послуг, можливість задовольнити духовні потреби, здоров’я населення; тривалість життя, умови середовища, що оточує людину, морально-психологічний клімат і ін. Необхідно відзначити, що деякі з цих понять не завжди піддаються кількісній оцінці, що ускладнює визначення якості життя населення.

Рівень якості життя населення змінюється в залежності від соціально-економічного стану суспільства. Ці показники розрізняються по країнах.

Якість життя населення тісно пов’язана з концепцією “розвитку людини”. Її суть полягає в тому, що будь-яке суспільство повинне вкладати ресурси в освіту, охорону здоров’я, соціальне забезпечення, харчування населення, створюючи в такий спосіб реальні передумови для участі громадян в економічному, соціальному і політичному житті країни [5].


  1. Аналіз сучасного стану соціально орієнтованої ринкової економіки різних країн та їх досвід.

2.1. Сучасні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки.

У розділі про поняття та сутність соціально орієнтованої ринкової економіки було виділено декілька загальних моделей, які виникли історично. Але якщо розглядати більш детально економічні сучасні ситуації в різних країнах, то можна виокремити низку інших моделей, особливості яких будуть притаманні лише конкретній державі. Адже соціально-економічним моделям притаманна виражена специфіка залежно від досягнутого рівня розвитку, історичного шляху і національних традицій.

  1. Німецька модель

Однією з моделей нової економіки служить «cоціальна ринкова економіка», що діє в Німеччині . Науковою основою цієї моделі послужили ідеї неолібералізму (А. Рюстов , В.Репке , В. Ойкен та ін.) Основоположним в їх концепції є завдання формування соціально орієнтованої економіки , яка базується на принципах свободи , яка забезпечується сильною державою. Ці ідеї лягли в основу розробки концепції соціально- ринкового господарства [16].

Автори концепції соціально- ринкової економіки в зміст даної моделі вклали такі характерні риси , як необхідність економічної свободи , гарантованість її з боку держави, здійснення ними політики, що забезпечує соціальну захищеність своїх громадян і соціальну справедливість. У даній концепції термін «соціальний» трактується таким чином: по-перше , ринкове господарство в силу своєї економічної ефективності створює матеріальні передумови для поліпшення добробуту всім членам суспільства , носить соціальний характер ; по-друге , ринкове господарство має обмежуватися там , де воно може привести до соціально небажаних результатів . Результати вільного економічного процесу повинні коректуватися з точки зору їх соціальної спрямованості.

         Модель соціальної ринкової економіки спрямована на вільний розвиток , самовизначення і особисту відповідальність суб'єктів ринку , на прийняття децентралізованих рішень відповідно до ринкової ситуації . У відповідності із загальною концепцією соціальної ринкової економіки , її цілі і засоби їх досягнення , зводяться до:

1 . Забезпечення максимально високого добробуту. Така мета досягається, насамперед , шляхом розвитку вільної конкуренції ; створення необхідних умов для економічної свободи ; прагненням до повної зайнятості працездатних членів суспільства ; гарантованим доходом кожному, хто бажає працювати ; обміном валют ; розширенням міжнародного поділу праці; лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності . Все це розглядається в плані основних шляхів підвищення максимально високого добробуту людей.

2 . Забезпечення соціально справедливої грошової системи і стабільності цін на основні товари та послуги . Така мета досягається наявністю незалежного емісійного банку; відносною стабільністю державного бюджету та поліпшенням платіжного балансу на основі неухильного зростання економіки країни.

3 . Встановлення соціальної забезпеченості , соціальної справедливості , соціального захисту сімей; справедливий розподіл доходів і майна.

4 . Соціальний продукт відіграє вирішальну роль у формуванні коштів для соціального захисту населення. Держава вживає заходів щодо коригування первинного розподілу доходів та майна у формі виплати соціальної допомоги , пенсій і компенсацій , доплат за житло. Економічна політика щонайменше повинна обмежувати свободу особи і соціальних груп.

Розвиток економіки і соціальних процесів відповідно до зазначеної ринкової моделі , незважаючи на складні умови перших повоєнних років , спадів і підйомів , в цілому забезпечили Західній Німеччині економічне процвітання і сприятливі умови для вирішення найважливіших соціальних проблем. Після об'єднання західної та Східної частин країни соціальна орієнтація економіки стала охоплювати всю територію єдиної Німеччини . Накопичений економічний досвід у вирішенні гострих соціальних проблем допомагали вирішити соціальні труднощі в Східній частині країни. Нині там відбувається поступове вирівнювання рівня і способу життя зважаючи на масштаб всієї країни[18].

  1. Американська модель соціальної економіки.

Американська модель соціально -економічного розвитку побудована за системою всебічного заохочення свободи підприємницької діяльності , забезпечення повної зайнятості ресурсів і стабільності цін . Вона створила умови для збагачення найбільш активної частини населення. Потужний економічний потенціал дозволив США , в післявоєнний період , досягти високих показників за рівнем і якістю життя. Американська модель взаємозв'язків економічного та соціального життя заснована на високому рівні продуктивності праці та масової орієнтації на досягнення особистого успіху . Теорії « загального благоденства » , «народного капіталізму» , «народного добробуту » відбивають американську дійсність[19].

       Ринковий механізм розподілу доходів заохочує підприємницьку активність. Люди з природними здібностями , високою освітою , трудовою кваліфікацією , великим накопиченим капіталом і майном мають високі доходи і забезпечене життя. Є також категорія людей , яка з різних причин не володіє вище зазначеними перевагами і здібностями. Багато особ похилого віку , члени товариства з фізичними та розумовими вадами , вдови , безробітні , діти - сироти та інші , вони потребують допомоги і підтримки з боку суспільства . Навіть у такій економічно розвиненій країні , як США , поряд із загальним благополуччям , проблема бідності залишається гострою.

        Зменшення відмінностей у доходах є однією з найважливіших завдань в економічній політиці уряду США . Основними напрямками такої політики є:

1.Трансфертні платежі , які призначаються для виплати допомог тим,хто гостро цього потребує , допомога інвалідам та безробітним.

2.Здійснення програми соціального забезпечення « Медікер ». Ця програма являє собою державне страхування по хворобі , надання безкоштовної медичної допомоги.

3.Перерозподіл доходів , шляхом втручання держави в ринкове ціноутворення . Держава встановлює гарантовані ціни на продукцію фермерських господарств.

4 . Законодавче встановлення меж мінімальної заробітної плати.

5 . Вилучення частини доходів у багатих і передачі їх соціальним групам , чиї доходи нижче середнього рівня , за допомогою податкової системи (« Ефект Робін Гуда »).

Американська модель соціально -економічного розвитку , що поєднує свободу підприємництва , конкуренцію і втручання держави в перерозподіл доходів через ринкові і неринкові механізми , забезпечила американському народу високий життєвий рівень. Однак , протиріччя між економічним зростанням і невирішеними соціальними проблемами постійно існують. У періоди економічних спадів , посилення інфляції , зростання безробіття , збільшення військових витрат американському уряду доводиться скорочувати витрати на соціальні потреби , заморожувати пенсії, допомоги , заробітну плату. Галузеві профспілки ведуть постійну боротьбу з урядом і великими компаніями за поліпшення соціального становища своїх членів. Піддається постійній критиці податкова політика уряду , її негативний вплив на перерозподіл доходів . Чинна податкова система не призводить до скорочення розриву в рівнях доходів бідних і багатих , а навпаки , такий розрив з кожним роком збільшується. Урядові соціальні програми зазнають періодичні зміни . Однак , для вирішення гострих соціальних проблем США мають достатньо ресурсів [1].

  1. Шведська модель соціально орієнтованої економіки

Шведську модель ще часто називають другою моделлю соціалізму. Модель соціально орієнтованої економіки є характерною особливістю шведської школи. Найбільш відомими представниками цієї концепції є Г. Мюрдаль , Б.Оліна , Г.Кассель , Е.Ліндаль . Е. Лундберг , Б. Хансен.

Зародження шведської школи почалося в 30-х роках ХХ століття , коли вчені - економісти даної країни включилися в пошуки причин « Великої депресії » і шляхів виходу з неї . Представники шведської школи в ті роки виступили за використання грошової політики в антикризовому регулюванні . Ними була розроблена модель розширення державного втручання в економіку , забезпечення соціального захисту населення та впровадження прогресивного оподаткування .

Характерними рисами шведської моделі соціально орієнтованої економіки є підтримка державного регулювання з метою без кризового розвитку економіки , активне вивчення проблем розподілу доходів і власності , підтримка ідеї класової солідарності.

Шведська модель соціально орієнтованої економіки відрізняється від інших моделей своєю сильною соціальною політикою. Вона спрямована на скорочення майнової нерівності. Для цієї мети використовується механізм перерозподілу доходу на користь найменш забезпечених верств населення. Перерозподіл доходів здійснюється через високі податки .

Взагалі, виробнича функція лежить на приватних підприємствах, що конкурують між собою , а держава здійснює функцію забезпечення високого рівня життя. Вона бере на себе турботу про забезпечення зайнятості , освіти , медичного обслуговування , соціального страхування , а також налагодження роботи багатьох видів соціальної інфраструктури , як транспорту , науково -дослідних установ та інше[16].

  1. Японська модель

Японська модель має ряд переваг в тому, що вона спирається на унікальні особливості.По-перше, робоча сила націлена на постійне самостійне вдосконалення.

По-друге,  особливості норм поведінки японців є специфікою держави. Вони базуються на релігії, в якій є обов'язковость дотримання основних норм поведінки.

По-третє, добре врегульовані відносини власника підприємства чи фірми і найманого робітника, що сприяло підвищенню соціального партнерства і поширенню різноманітних систем оплати праці.

По-четверте, Японія стала країною, де затвердився японський варіант поєднання робочої сили і засобів виробництва. Це поєднання реалізується через купівлю власником засобів виробництва специфічного товару - робоча сила. Підприємець може найняти робітника на фірму на все життя. Таке закріплення стимулюється надбавками до заробітної плати, які можуть набагато перевищувати основну заробітну плату. Ця система сприяла зменшенню соціальних конфліктів, формуванню духу колективізму, відданості своїй фірмі тощо[6].

Отже, сучасний світ має різновид моделей соціально орієнтованої економіки, які значно відрізняються одна від одної. Але хоча й засоби розбудови таких моделей різні, все ж таки кожна країна завдяки власній моделі змогла знайти шлях до успіху.


2.2. Досвід європейських країн. ФРН.

  Найбільш ефективні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки в європейському просторі - це моделі Німеччини та Швеції.

Спочатку розлянемо Німецьку модель. Вона отримала назву «Соціальне ринкове господарство» та сформувалася наприкінці 40-х р.р. ХХ ст. на принципах індивідуальної свободи, приватної власності, високої культури поведінки людей, їх поваги до закону, честі та відданості своїй справі.

Для досягнення високого рівня ефективності цієї моделі були обрані наступні засоби: політика мотивації і активації особистої ініціативи, ринкові засоби економічної політики та політика самостійного планування власного розвитку кожного індивідуума.

Новизна полягала в розширенні державного втручання у господарські процеси.  Одночасно до процесу пошуку та прийняття рішень залучалися союзи роботодавців та профспілки, які мали узгодити динаміку заробітної плати і доходів із загальноекономічними цільовими установками. Ці узгоджені дії вносили в систему соціального ринкового господарства політику доходів , що передбачала прийняття господарсько-політичних рішень з питань розподілу національного доходу (зацікавленим сторонам доводилося домовлятися, яка частка національного доходу утворює прибуток і інші доходи, а яка - заробітну плату). Народне господарство орієнтувалося шляхом середньострокового бюджетного планування, що спиралося на прогнози основних економічних показників .

   Ця нова політика мала дві взаємозалежні цілі спрямовані на масштабне зростання і досягнення загальноекономічної рівноваги в економіці: не допускати різких кон'юнктурних коливань економіки та сприяти сталому економічному зростанню.

  Бюджетна політика пристосовувалась до цілей загальноекономічного рівноваги , що виражалась наступними показниками:

  • стабільність цін;
  • високий рівень зайнятості;
  • зовнішньоекономічна рівновага;
  • постійне і збалансоване економічне зростання.

  Вжиті заходи не носили тимчасового антикризового характеру, вони обєдналися в єдину систему, сполучену елементами середньострокового фінансового планування і прогнозування. Система отримала назву « глобальне регулювання». Однак вже в середині 70 -х років ця система показала свою неспроможність[16]. 

Надалі було усвідомлення проблеми наявності тягаря надмірних державних витрат . Змінилася влада і основним нововведенням економічної політики став перехід від стимулювання сукупного попиту до економіки пропозиції, стримання зростання витрат, не дозволяючи їм збільшуватися швидше, ніж зростає виробництво. В результаті почала знижуватися частка держави в перерозподілі ВВП - один з найважливіших показників втручання держави в економіку.

Як бачимо, велика різниця між приростом ВВП була між 1990 і 1991 роками (126,6% і 105,5% відповідно).Взагалі темпи приросту ВВП в 90-х роках коливались від 88,5% до 126,6%, тоді як у 2000-2010 р.р. від 88,5 до 120,8. Якщо ж брати останні 5 років,то ,бачимо, що ці дані коливаються від 91% до 109,8% в бік зростання[7].

Таблиця 1

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Німеччини, 1990-2012 рр.

Рік

ВВП, млрд. дол.

ВВП на душу населення, доларів

Доля в світовому ВВП, %

Темп росту ВВП,%

1990

1714

21295

лип.59

126.6

1991

1809

22326

лип.63

105.5

1992

2064

25286

серп.14

114.1

1993

2007

24409

лип.76

97.2

1994

2148

25958

лип.78

107

1995

2523

30343

серп.28

117.5

1996

2437

29224

лип.84

96.6

1997

2157

25835

чер.96

88.5

1998

2178

26084

07.серп

101

1999

2131

25524

чер.67

97.8

2000

1886

22584

трав.74

88.5

2001

1881

22505

трав.76

99.7

2002

2007

23983

05.вер

106.7

2003

2424

28930

чер.35

120.8

2004

2726

32511

чер.35

112.5

2005

2766

32993

тра.95

101.5

2006

2903

34667

тра.76

105

2007

3324

39771

тра.86

114.5

2008

3624

43464

тра.84

109

2009

3298

39648

тра.59

91

2010

3304

39799

тра.13

100.2

2011

3628

43767

05.вер

109.8

2012

3426

41377

кві.71

94.4

(Дані взято з сайту http://nauka.kushnir.mk.ua)

    У 2000 р. почалася реформа оподаткування. Ця реформа не була вдалою, туму що високі податки збереглися і державний борг постійно збільшувався.

    Завдяки реформам Л. Ерхарда, наприкінці 40-х років, протягом 10-15 років Німеччині вдалося домогтися високого рівня життя для переважної більшості населення. Це сталося як за рахунок постійно зростаючої заробітної плати, так і за допомогою широкої мережі соціального забезпечення.

    Однак поступово робочі місця стали настільки дорогими, що в умовах світової конкуренції почали приносити збитки, що привело до ліквідації робочих місць або небажання створювати нові, бо вони були неконкурентоспроможними [19].

    Найбільша і невирішена на сьогодні соціально-економічна проблема  Німеччини - високе і стійке безробіття. Якщо досліджувати останні 4 роки за загальним показником ,то, бачимо, що відсоток безробіття,порівняно з січнем 2010-го року ,де цей відсоток складає 8,6 , у січні 2014 року він знизився до 7,9%. Взагалі найбільший відсоток безробіття простежується в 2010 році,а в подальшому мав тенденцію зниженя,хоча й незначну. Якщо простежити за рівнем безробіття у минулому році,то зрозуміло,що в середньому відсоток складав близько 6,8, що є найкращим результатом за останні роки[8] (Додаток 1).   

Сила німецької економіки - висока конкурентоспроможність товарів на

світовому ринку і висока експортна частка у ВВП. Адже тільки високі темпи зростання забезпечують високі темпи зростання економіки в цілому.

    Зниження безробіття стало одним з найбільш видимих проявів успіхів економічної політики.

    Помітно перебудовується вся державна фінансова (бюджетна )

система . Зниження податків неминуче тягне за собою зниження

державних витрат . Частка держави в перерозподілі ВВП через

бюджет і соціальні фонди зменшується.

    Німеччина ж продовжує свій економічний розвиток і в своїх довгострокових планах (до 2015 р.) намічає наступні кроки:

  1. Остаточна інтеграція нових федеральних земель в економічну систему єдиної Німеччини.
  2. Подальша інтеграція в рамках ЄС і розширення Союзу за рахунок країн Центральної та Східної Європи, посилення привабливості для інвестування нових районів на сході.
  3. Проведення істотної перебудови економіки на користь високотехнологічних та інтелектуальних виробництв і розширення інтернет-технологій, стільникового зв'язку, наукових досліджень, збільшення внеску в освіту, інвестицій в науку.
  4. Пенсійна реформа, коли поряд з державним соціальним страхуванням розвиватиметься приватна система страхування.
  5. Вирішення питання безробіття, який на сьогоднішній день є одним з найгостріших.
  6. Розвиток енергозберігаючих технологій за рахунок екологічного податку, вирішення екологічних проблем в "глобальному" масштабі[9].


Таблиця 2

ВВП на душу населення в Німеччині та в країнах-сусідах, доларів, 1990-2012 рр.

Рік

Німеччина

Нідерланди

Бельгія

Данія

Франція

Австрія

Чехія

Польща

1990

21295

19812

20345

26459

21332

21512

3390

1704

1991

22326

20209

20777

26581

21248

22262

2711

2196

1992

25286

22250

23085

29008

23328

24753

3193

2399

1993

24409

21498

22000

27162

21943

23882

3771

2447

1994

25958

22914

23889

29553

23049

25321

4447

2808

1995

30343

27173

28046

34779

26379

29931

5610

3612

1996

29224

26942

27093

35021

26293

29342

6294

4080

1997

25835

24803

24495

32215

23663

25955

5722

4082

1998

26084

25688

25042

32836

24364

26595

6219

4502

1999

25524

26057

24800

32713

24034

26474

6037

4376

2000

22584

24275

22692

29974

21765

23940

5756

4459

2001

22505

25141

22522

29879

21814

23854

6255

4959

2002

23983

27303

24470

32408

23492

25704

7637

5172

2003

28930

33346

30043

39569

28758

31196

9310

5673

2004

32511

37606

34671

45379

32732

35518

11168

6619

2005

32993

39136

35877

47619

33772

37019

12706

7957

2006

34667

41402

37779

50358

35416

39265

14404

8954

2007

39771

47619

43079

56876

40289

45121

17411

11129

2008

43464

52775

47062

62591

43942

49628

21610

13852

2009

39648

48065

43546

56300

40430

45867

18787

11284

2010

39799

46765

43140

56386

39361

44989

18761

12304

2011

43767

49982

46698

59910

42449

49330

20356

13506

2012

41377

46069

43671

56270

39614

46550

18386

12824

( Дані взято з сайту http://nauka.kushnir.mk.ua )

Якщо порівняти з країнами-сусідами,то з таблиці видно, що Данія має найбільший ВВП на душу населення ,ще починаючи з 1990 року. А Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Франція і Австрія мали схожу тенденцію до зміни цього показника. Також якщо ж порівнювати дані за останній рік (поданий у таблиці),то видно, що Данія значно випереджує Німеччину за ВВП на душу населення(близько 15 тис. доларів) [7].


2.3. Досвід Швеції.

Шведська модель організації економічного та політичного життя дозволяє виділити ті принципи, які забезпечили цій країні розвиток протягом тривалого часу без соціальних потрясінь, глибоких політичних конфліктів, забезпечуючи при цьому високий рівень життя і соціальних гарантій для більшості населення. Головні з них:

  • високий рівень розвитку політичної культури, коопераційний характер відносин між різними верствами і групами населення і політичними партіями; економічній сфері – висока  конкурентоспроможність промисловості, що базується на створенні особливого сектора економіки, заснованого на інтеграції науки, освіти і виробництва, на взаємодії державних інститутів з приватним бізнесом, співпрацю або навіть зрощуванні великих підприємств з малими та середніми у великі єдині науково-промислові системи, що функціонують самостійно; 
  • в соціальній області - зростання серед традиційних факторів виробництва  значення людського фактора - висококваліфікованого, творчого  характеру праці та соціальної спрямованості економічного розвитку країни, що  забезпечує високий рівень політичної та економічної  стабільності.

  Заснований на цих принципах шведський тип організації життя суспільства забезпечує високий рівень економічної ефективності та високі життєві та екологічні стандарти. Економічно ця модель базується на отримання своєрідної "технологічної ренти", одержуваної країною на внутрішньому і світовому ринках за високу якість та інноваційність продукції.

Шведський різновид держави отримала розвиток в результаті переходу країни на кейнсіанські принципи управління економікою(як зазначено в пункті 2.1). У шведському "будинку для народу" високий рівень життя і соціальної захищеності, які забезпечують для більшості населення, поєднується з майже повною зайнятістю, а соціальне забезпечення за рахунок широкомасштабного перерозподілу через податки і держбюджет високої частки доходів населення.

Якщо скупний прибуток фізичної особи не перевищує 170 тис. крон, податок складає 31%, при перевищенні вказаної суми, ставка податку може зростати до 50%. Майновий податок стягується із розрахунку вартості майна: до 800 тис. крон – ставка нульова; до 1,5 млн. крон – 1,5%; до 3,5 млн. крон – 12 тис. крон + 2,5%; на майно більшої вартості – 62 тис. крон + 3%. Корпоративний податок стягується з підприємств за ставками в межах від 20 до 30%[10].

 Шведський досвід показує, що економічна система, яка дозволяє компенсувати висококваліфіковану і інтенсивну працю, яка створює високоякісну та інноваційну продукцію або послуги, пробуджує і вводить в дію на користь економічному і суспільному розвитку могутні творчі сили суспільства. Той великий громадське зрушення убік соціально орієнтованого ринкового господарства, який почався в Швеції в 1930-х рр.. і був продовжений в 1960-1970-ті рр.., забезпечив потужний підйом.

Економічне регулювання у Швеції має широкий характер: держава контролює не тільки доходи та прибутки, а й використання капіталу, робочої сили, а також ціни через антимонопольне законодавство та спеціальні відомства. Швеція має великий досвід регулювання цін, контролю за конкуренцією і введенням обмежень на несправедливу торгову практику. У післявоєнні роки держава регулювала ціни переважно через антимонопольне законодавство, а також через встановлення технічних нормативів, митного та імпортного регулювання, виділення субсидій. У зв'язку з розширенням конкуренції через зовнішньоторговельної лібералізації та приєднання до ЄС, а також зниженням інфляції у шведській економіці і відбулася відмова від контролю над цінами, так як він зайвим. Крім того, свободу проведення цінової політики та запровадження контролю над цінами тепер обмежують правила ЄС.

Нині контроль в Швеції над цінами здійснюється в основному за допомогою антимонопольного законодавства.  Державний бюджет Швеції підтверджує, що шведська економічна система орієнтована на досягнення соціальних цілей: зменшення за допомогою податків різкої диференціації доходів, зменшення бідності при забезпеченні повної зайнятості. Більше 50% ВВП країни проходить перерозподіл через державний бюджет, у тому числі понад 2/3 цієї частини валового продукту країни спрямовується на послуги соціальної спрямованості, включаючи безкоштовну охорону здоров'я, освіту та інше[16].

Таблиця 3

Валовий внутрішній продукт Швеції в 1990-2013 рр.

   ВВП

 ВВП на душу населення

 ВВП (номінальный) 

Зовнішній борг

 Державний борг

Рік

 млрд. дол. 

дол.

млрд. дол.

 млрд. дол. % від ВВП 

% від ВВП

1990

154,020

17 929

242,883

-

42,7

1991

157,427

18 212

256,262

-

44,4

1992

159,112

18 306

265,307

-

56,6

1993

162,248

18 553

202,037

-

72,0

1994

172,350

19 549

217,547

-

76,6

1995

182,876

20 693

253,681

-

76,6

1996

189,217

21 394

276,458

-

76,2

1997

197,667

22 341

253,178

-

74,3

1998

208,213

23 515

254,724

-

72,0

1999

221,029

24 943

258,813

-

64,7

2000

236,115

26 581

247,259

291,7 / 119

56,9

2001

244,571

27 452

227,359

303,2 / 135

49,7

2002

254,498

28 465

250,960

362,6 / 146

47,9

2003

265,648

29 596

314,713

460,5 / 148

48,9

2004

282,655

31 366

362,090

568,5 / 159

47,9

2005

299,609

33 114

370,580

557,2 / 152

47,8

2006

322,089

35 343

399,076

686,1 / 175

43,8

2007

341,596

37 199

462,513

853,6 / 189

38,1

2008

346,131

37 394

486,159

822,2 / 172

35,4

2009

331,260

35 464

405,783

909,4 / 224

38,9

2010

357,253

37 943

463,062

930,2 / 209

34,8

2011

374,952

39 540

536,001

969,6 / 204

33,0

2012

385,046

40 294

523,941

1032,0 / 205

38,2

2013

396,837

41 188

557,938

1113,4 / 199

35,0

(Дані взято з сайту http://svspb.net)

З огляду на таблицю, бачимо, якщо розглядати ВВП на душу населення,то починаючи з 1990 року видно, що цей показник мав тенденцію до значного збільшення, лише у 1991-1993 рр. показник був майже не змінювався. За останні 5 років цей показник коливався від 35464 до 41188 дол.А державний борг у 2012 році скалв 38,2 %,що є значним за останні роки,хоча вже у 2013р. він знизився[11].

       Коли шведська модель соціально орієнтованої економіки досягла

зрілості, стали проявлятися деякі негативні риси: з'явилася безробіття, сповільнилися темпи економічного зростання, знизилася ефективність, послабилися стимули до інтенсивної, високоякісної праці. Ця перебудова почалася в 1990-ті рр., якраз напередодні приєднання до ЄС. Шведське законодавство було відрегульовано відповідно до принципів, які застосувувалися в Євросоюзі: були дещо скорочені витрати на соціальні потреби, що призвело до незначного зниження рівня життя окремих верств населення, були зменшені корпоративні податки. На початку 1990-х рр.. проводилася жорстка антиінфляційна політика, продовжувалися реформи по лінії посилювання вимог до одержувачів соціальних виплат, поліпшення умов діяльності для малих і середніх підприємств, зменшення податків на майно.

    Шведська модель в умовах інтернаціоналізації та глобалізації піддається випробуванням на міцність, і не виключена подальша трансформація всіх її політичних і економічних інститутів. Шведські експерти вважають, що країна потребує серйозних інституційних реформах[20].

Таблиця 4

Рівень безробіття в 2007–2014 рр., по місяцям %

 Січ. 

 Лют. 

 Бер. 

 Кві. 

 Тра. 

 Чер. 

 Лип. 

  Сер. 

 Вер. 

 Жов. 

 Лис. 

 Гру. 

 2007 

6,9

6,4

6,9

6,5

6,1

7,8

5,4

5,3

5,6

5,7

5,2

5,6

 2008 

6,4

6,1

6,3

6,0

5,9

8,1

5,8

5,2

5,9

5,7

6,2

6,4

 2009 

7,3

8,0

8,3

8,3

9,0

9,8

7,9

8,0

8,3

8,1

8,0

8,6

 2010 

9,5

9,3

9,3

9,7

9,0

9,6

8,2

7,7

7,9

7,7

7,4

7,6

 2011 

8,4

8,1

8,4

8,2

8,1

9,2

7,2

7,0

7,0

7,2

7,1

7,3

 2012 

8,4

8,2

8,0

8,0

8,5

9,1

7,4

7,5

7,6

7,5

7,8

7,6

 2013 

8,4

8,5

8,8

8,7

8,2

9,1

7,2

7,3

7,5

7,3

7,5

7,5

 2014 

8,6

8,5

8,6

8,7

-

-

-

-

-

-

-

-

(Дані взято з сайту http://svspb.net)

З таблиці видно, що рівень безробіття 2014-го року, порівняно з 2007 р., збільшився. В той рік він коливався в межах від 5,2% до 7,8%. Тоді ж як у 2013 році він коливався від 7,2% до 9,1%. Найбільший відсоток простежується в червні 2009-го року,який сягав 9,8%. Хоча і за останні 5 років все ж таки цей показник зменшився[12].


  1. Напрямки розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні.

  1. Сучасний стан та можливості побудови соціально орієнтованої ринкової економіки України.

Україна намагається розробляти шляхи для створення самостійної високорозвиненої економіки. Україна незалежна і сувернна держава,тому вона має можливість до успішного функціонування в сучасному світі серед високорозвинених країн . Це може бути реалізовано завдяки ефективній моделі економіки. Поки що Україна не сформувала певну модель, яка б враховувала всі особливості нашої держави і привела нас до високих економічних показників. Багато залишилось у спадок від радянської системи, з чим країна намагається боротися.
За даними, що поширені в різних роботах стосовно даної теми, визнано, що економіка України наразі розвивається за трьома моделями– державного соціалізму, державно-монополістичного капіталізму, народного капіталізму, що впливає на державу не найкращим чином.

1. Модель державного соціалізму – являє собою систему економічних відносин, що базується на державній власності та надмірній ролі держави, що керує всіма соціально-економічними процесами, які відбуваються у країні. Модель державного соціалізму орієнтована на всебічний розвиток державної власності, державного сектора економіки, нерівноправних інтеграційних зв'язків із Росією, існування тотальної адміністративно-командної бюрократичної системи, державної валютної та зовнішньоекономічної монополії, трудових армій, колгоспів і радгоспів, фабрично-заводської організації промислового сектора. Цій моделі притаманний реакційний, тоталітарно-тиранічний характер[13]. 



2. Модель державно-монополістичного капіталізму – передбачає створення замкнених груп олігархічного спрямування, базується на державно-монополістичній власності та орієнтується на пріоритетний розвиток експортоорієнтованої та сировинної моделі економіки.

Економічна модель, де власність тотально монополізована і належить кільком кланово-корпоративним групам, що утворили систему владної олігополії, призводить до формування відповідної монопольної моделі влади. Влада, як і власність, зосереджується в руках однієї верховної касти. Для такої моделі характерні певні ознаки: 1) масова пауперизація та люмпенізація населення держави; 2) надзвичайно висока питома вага бюрократично-управлінського та карно-поліцейського апарату; 3) цілковитий контроль над усіма джерелами прибутку та бізнесовою діяльністю громадян; 4) сувора цензура і повний, насамперед фінансово-економічний, контроль над засобами масової інформації; 5) одержавлення інтелектуальної, науково-дослідницької та освітньої діяльності.
управління, в законодавчій, судовій та виконавчій гілках влади[13].
3. Модель народного капіталізму. Основними параметрами економічної моделі народного капіталізму у внутрішньому вимірі є: 
• усунення умов для розвитку в Україні державно-монополістичної, кланово-олігархічної економічної моделі;
• скорочення питомої ваги етатизму в житті кожного громадянина та надання йому якомога більшого спектра свобод;
• упровадження експортоорієнтованої, інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки; 
• формування відносин між економічними суб’єктами на принципах відкритої конкуренції;
• перетворення приватної власності на органічний елемент суспільного устрою, притаманного більшості населення України, а не привілейованій вузькій касті олігархів;
• формування національної буржуазії, органічною складовою якої має стати потужний середній клас приватних власників;
• створення великої кількості малих та середніх приватних суб’єктів господарювання, що сприятиме відновленню генетично властивого українській нації тяжіння до приватної власності, зведення самостійних приватних господарств, вільного об'єднання для використання кооперативних форм праці;
• запровадження простої в адмініструванні моделі оподатковування, що заснована на п'яти прямих податках; 
• зміцнення національної грошової одиниці; введення валютного комітету, що передбачає прив’язку гривні до чотирьох основних валют;
• здійснення національної кадрової революції: в уряді, на підприємствах ключові позиції мають зайняти національне свідомі, економічно підготовлені, високоосвічені, ефективні фахівці, які дотримуються принципів християнської моралі в повсякденному житті[13].

Для повної характеристики необхідно провести аналіз сучасного стану економіки України за основними показниками. Висвітлити ті сфери,які мають проблеми, чи визнати, які мають високий розвиток.

Як бачимо з рисунку, починаючи з 2000-го по 2012 рік значно виріс від 170070 до 1408889 млн. грн.. Найбільших змін цей показник набув у період з 2007-го по 2008 рік, з 720731 до 948056 млн. грн. відповідно. Хоча й у 2009-му році ВВП дещо знизився,порівняно з 2008 р.,але надалі цей показник збільшувався. Щодо ВВП на одну особу,то бачимо , що ця цифра коливалась від 3436 до 30901 грн. у 2000-2012 рр. відповідно.

Доходи населення також збільшились, найбільших зміни відбулися з 2009р. по 2010р. з 894286 грн.по 1101175 грн.,якщо брати до уваги останні роки.

Індекс цін виробників промислової продукції знижується, у 2012 році цей показник мав найменший відсоток за отсанні роки -100,3. Індекс цін реалізації продукції с/г підприємствами, що є одним з найважливіших показників, також зменшується і у 2012 році сягає 106,8%.

Якщо розглядати зведений бюджет,то бачимо, що лише у 2000 році доходи були більшими,ніж видатки (49,1 і 48,0 відповідно). Тоді як у 2012 році видаток складав 492,5 млрд.грн., а дохід - 445,5млрд.грн.

Щодо продукції с/г ,то цей показник знизився у 2012 році,порівняно з 2011р. з 233,7 млрд.грн. до223,3 млрд.грн.,що має значну різницю.

Капітальні інвестиції збільшились, значний стрибок спостерігається у період з 2010 р. по 2011 р. (189061 млн. до 259932 млн. відповідно), і у 2012р. він зріс до 293692 млн.

Експорт товарів і послуг у 2012 р. склав 82,4 млрд. дол. США,тоді як імпорт сягав 91,4 млрд.дол. США, що мало і в попередні роки схожу тенденцію.

Кількість постійного населення продовжує зменшуватися, хоча й за останні 5 років цей показник був майже стабільним,що в середньому дорівнював 45,5 млн.

Рівень безробіття (за методологією МОП) знижується, ще у 2009 році цей відсоток сягав 8,8, в той час, коли у 2012 р. він дорівнював 7,5%. Щодо рівня зареєстрованого безробіття,то він має схожу тенденцію з попереднім показником, але має інші показники, у 2012 році він дорівнює 1,8%, що є стабільним відсотком для останніх декілька років, тоді я к у 2008р. він сягав 3,0%.

Середньомісячна номінальна заробітна плата значно збільшилась, порівняно з 2000-м роком (230 грн.),і збільшувалась з кожним роком. У 2012 році вона дорівнює 3026 грн., коли ще у 2011 році -2633 грн [14] (Додаток 2).

Отже, починаючи з 2005-го року, Україна мала економічне зростання, що є результатом позитивних змін в економічних показниках, але в глобальному масштабі таких змін не досить, хоча ,на мою думку, такі позитивні зміни і були першим кроком до економічних зрушень, що могли привести Україну до соціально орієнтованої ринкової економіки.

  1. Шляхи та напряки перспективної моделі еконо мічної формації України.

Багато учених досліджували шляхи переходу до соціально орієнтованої економіки України. Наприклад, С. Мочерний виділяє такі основні моделі: 1) ринкової економіки з її модифікаціями та історичними формами; 2) змішаної економіки, яка є найдосконалішою моделлю сучасного капіталізму; 3) постіндустріального суспільства; 4) національної економіки; 5) капіталістичної економіки; 6) народної економіки. Найоптимальнішою моделлю для України автор вважає модель народної економіки, яка передбачає використання усіх типів власності (за домінування трудової колективної власності), всебічний соціальний захист населення і національне демократичне економічне планування [13]. 
Український економіст А. Філіпенко, зазначає, що сучасна наука виділяє такі основні моделі економічного розвитку: модель лінійних стадій; модель структурних перетворень; неокласична модель вільного ринку; теорія зовнішньої залежності; теорія дуального розвитку; концепція ендогенного зростання; інноваційна теорія економічного розвитку; модель сталого розвитку. Найбільш прийнятною для України автор вважає «інтегральну модель економічного розвитку, яка дозволяє повніше реалізувати національні інтереси у світовому господарстві»[13]. 

Вітчизняний політолог М. Михальченко виділяє чотири можливі моделі (він називає їх сценаріями) майбутнього України, кожна з яких має економічне підґрунтя. Це такі моделі-сценарії: 1) «ретроідилічний», який ґрунтується на директивно-плановій, неконкурентоспроможній економіці; 2)«моноетнічний», який спирається на ідею створення «закритої популяції», расово чистого етносу і «закритої національної економіки»; 3) ліберальний», який базується на ліберальних цінностях ринкової економіки; 4)„конвергенції”, що передбачає поєднання кращих досягнень механізму ринкової економіки з неринковими формами перерозподілу прибутку, створення соціально орієнтованої економіки ринковими методами.Саме четвертий сценарій автор вважає найбільш життєздатним стосовно українського середовища[13]. 

На мою думку, немає такої моделі, яка б ідеально підійшла би нашій державі. Нам потрібно створювати власну українську модель, хоча потрібно враховувати не тільки свій досвід, але й досвід країн, що все ж таки успішно розробили модель соціально орієнтованої ринкової економіки.

Отже, нам потрібна українська модель-універсальна модель, створена на досвіді інших країн, але яка б враховувала особливості України.

По-перше, потрібно усунути найважливіші проблеми, які необхідно розв’язати для подальшого успішного розвитку. Найголовнішою проблемою є: падіння промислового виробництва; зниження зайнятості;безробіття; невиплата заробітної плати; низька заробітна плата та інше.

Оскільки зайнятість один з головних показників добробуту країни, цю проблему потрібно поставити на перше місце.

На другому місці- правилне раціональне використання природних ресурсів, якими Україна володіє достатньо.

Далі країна має приділити увагу «політиці доходів», ця системи, з огляду на ситуацію в країні, взагалі відсутня. У людей «середнього класу» немає впевненості у стовідсотковій виплаті зарплатні та відсутня система захисту їх інтересів. Також проблемою є низька опалата праці.Ці проблеми вказують на те, що Україна повинна проводити «соціальну політику» не тільки для високого вівня довіри до країни, але й для добробуту власного народу.

Також важливою проблемаю є аграрна, оскільки Україна- індустріально-аграрна держава. Потрібно відновити стимул до праці, до господарської самостійної діяльності, адже це має бути в інтересах самого народу на створення власного майбутнього.

Тільки тоді, коли ці нагальні проблеми будуть вирішені, можна будувати нову соціально орієнтовану державу.

Можна виділити 3 етапи, що спиятимуть становленню України як високорозвиненої європейської соціальної держави:

- на першому етапі - початковому (до 2010 р.) повинна бути створена наукова концепція соціальної держави, удосконалена правова основа на всіх рівнях влади, управління, місцевого самоврядування, системи соціального партнерства і громадянського суспільства; повинні бути підготовлені необхідні кадри, структури і механізми, основні напрями соціальної й економічної політики для функціонування соціальної держави із соціальним ринковим господарством. На цьому етапі слід вирішити найгостріші соціальні проблеми, у першу чергу, підвищення середніх рівнів забезпечення соціальних гарантій;

- на другому етапі - перехідному (до 2015 р.) повинні бути апробовані закони, підзаконні акти, ефективність роботи органів влади та управління, місцевого самоврядування, соціального партнерства та ін. Після апробування повинні вноситися відповідні корективи у всю законодавчу базу, структури органів влади та управління, в державні соціальні стандарти тощо. Необхідно реалізувати цілі розвитку України, затверджені Україною на Самміті тисячоліття (Йоганнесбург, 2002 р.) Декларацією тисячоліття, підписаною 180 країнами - членами ООН;

- на третьому етапі - період стабільного функціонування й розвитку соціальної держави (до 2020 р.) наблизитися до європейських кількісних стандартів соціального розвитку[15].


Висновок

Отже, соціально орієнтована ринкова економіка- це економічна система, заснована на пануванні колективних та індивідуальних форм капіталістичної власності (трудової і нетрудової), в якій органічно поєднані державне регулювання макро- та мікроекономічних процесів з ринковими важелями саморегулювання за переважання перших, узгодження соціального з ринковим. Цій моделі характерні сильні позиції держави в регулюванні відтворювальних процесів і вирішенні соціальних проблем. Соціальна політика держави спрямована по відношенню до всіх членів суспільства. Регулюються зайнятість населення, рівень доходів, в окремих випадках – і населення, в окремих випадках і - ціни.Це модель, яка лежить між капіталізмом і соціалізмом.

Побудова "соціально орієнтованої економіки" нової технотронно-інтелектуальної ери потребує вивчення нових закономірностей соціально-економічного розвитку. Критеріями "соціальної орієнтованості" і "соціально-економічної розвиненості" у XXI столітті стануть соціально-економічні показники й чинники, які суттєво відрізняються від традиційних і усталених показників XX століття. Економічна модель України повинна спиратися на сучасні світові досягнення і орієнтуватись на суспільні цінності третього тисячоліття з його досить жорсткими детермінантами. В останньому розділі розглянуто шляхи переходу України до соціально орієнтованої ринкової економіки,суть яких полягає в тому, щоб спочатку вирішити усі нагальні потреби країни, а потім будувати модель соціальної держави. Поєднання всього вищезазначеного дає певне уявлення про складність завдань щодо побудови такої моделі в Україні XXI століття.


Додаток 1

Рівень безробіття Німеччини

Безробіття 
Німеччина

Рік, місяць

Рівень безробіття у%

громадянська робоча сили

Загальний

Люди

Жінки

Молоді люди у віці до 
20 років

2014

Травень

6.6

6.8

6.5

3.3

Квітень

6.8

7.0

6.6

3.4

Березень

7.1

7.4

6.8

3.6

Лютий

7.3

7.6

6.9

3.6

Січень

7.3

7.6

6.9

3.5

2013

Грудень

6.7

6.8

6.5

3.4

Листопад

6.5

6.5

6.5

3.4

Жовтень

6.5

6.5

6.5

3.5

Вересень

6.6

6.6

6.6

4.0

Серпень

6.8

6.8

6.9

4.9

Липень

6.8

6.8

6.7

4.1

Червень

6.6

6.7

6.5

3.3

Травень

6.8

7.0

6.6

3.3

Квітень

7.1

7.3

6.8

3.3

Березень

7.3

7.6

6.9

3.5

Лютий

7.4

7.8

6.9

3.5

Січень

7.4

7.7

7.0

3.4

2012

Грудень

6.7

6.8

6.5

3.3

Листопад

6.5

6.5

6.5

3.3

Жовтень

6.5

6.4

6.5

3.4

Вересень

6.5

6.5

6.7

4.0

Серпень

6.8

6.7

6.9

4.9

Липень

6.8

6.7

6.8

4.0

Червень

6.6

6.6

6.6

3.3

Травень

6.7

6.8

6.6

3.2

Квітень

7.0

7.1

6.9

3.2

Березень

7.2

7.4

6.9

3.4

Лютий

7.4

7.7

7.0

3.4

Січень

7.3

7.5

7.0

3.3

2011

Грудень

6.6

6.6

6.6

3.1

Листопад

6.4

6.3

6.5

3.1

Жовтень

6.5

6.3

6.6

3.3

Вересень

6.6

6.5

6.8

3.8

Серпень

7.0

6.8

7.2

5.0

Липень

7.0

6.9

7.1

4.1

Червень

6.9

6.8

6.9

3.1

Травень

7.0

7.0

7.0

3.1

Квітень

7.3

7.4

7.2

3.1

Березень

7.6

7.9

7.3

3.3

Лютий

7.9

8.2

7.5

3.4

Січень

7.9

8.3

7.5

3.4

2010

Грудень

7.1

7.2

7.1

3.1

Листопад

6.9

6.9

7.0

3.2

Жовтень

7.0

6.9

7.1

3.5

Вересень

7.2

7.1

7.3

4.1

Серпень

7.6

7.5

7.6

5.3

Липень

7.6

7.6

7.6

4.6

Червень

7.5

7.6

7.3

3.4

Травень

7.7

7.9

7.4

3.4

Квітень

8.1

8.4

7.7

3.5

Березень

8.5

9.0

7.8

3.9

Лютий

8.6

9.3

7.9

3.9

Січень

8.6

9.1

8.0

3.8


(Дані взято з сайту https://www.destatis.de )


Додаток 2

Основні соціально-економічні показники України

(Дані взято з «Статистичного щоденника України» за 2012 рік)




Список літератури

  1. Національний інститут стратегічних досліджень . «МОДЕЛI РИНКОВОЇ ЕКОНОМIКИ»[Електронний ресурс] \ Режим доступу: [http://old.niss.gov.ua/book/monogr/03.htm].
  2. Щетинін А.І. Політична економія [Електронний ресурс\ Режим доступу: [http://pidruchniki.ws/14940807/politekonomiya/suchasni_modeli_sotsialno_oriyentovanoyi_regulovanoyi_rinkovoyi_ekonomiki].
  3. Студентський інтернет-журнал «Освіта та…» [Електронний ресурс]\ Режим доступу: [http://www.osvitata.com/08-00-07-demografiya-ekonomika-pratsi-sotsialna/sotsialno-ori-ntovana-ekonomika-12-tsitat.html].
  4. Чухно А.А. Основи економічної теорії \ Чухно А.А.- К.: «Вища школа», 2001- с.156.
  5. Юрьева Т.В. Соцыальная рыночная экономика \ Юрьева Т.В.-М.: Русская деловая литература, 1999.
  6. Щетинін А.І. Політична економія [Електронний ресурс\ Режим доступу: [http://pidruchniki.ws/11631018/politekonomiya/deyaki_modeli_sotsialno_oriyentovanoyi_rinkovoyi_ekonomiki_osoblivosti].
  7. Наукове товариство Івана Кушніра. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Німеччини, 1970-2012 рр. [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://nauka.kushnir.mk.ua/makroekonomika/gdp/gdp_germany.html].
  8. Статистика Німеччини. Рівень безробіття[Електронний ресурс]\ Режим доступу:[https://www.destatis.de/DE/ZahlenFakten/Indikatoren/Konjunkturindikatoren/Konjunkturindikatoren.html;jsessionid=997E89D8C382BBEEF33B0349D8AD3FA6.cae3].
  9. Геополитика народа российского. Социально-рыночная ориентация экономики Германии [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://geopolitika.narod.ru/germ.html].
  10. Міністерство доходів і зборів України. Світовий досвід оподаткування: Швеція [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://minrd.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/sweden/].
  11. Шведский язык и Швеция. Статистика Швеции. ВВП [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[ http://svspb.net/sverige/vvp.php].
  12. Шведский язык и Швеция. Статистика Швеции. Уровень безработицы в Швеции [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://svspb.net/sverige/grafik.php?g=urovenj-bezraboticy].
  13. Інтернет-холдинг Олега Соскіна. Визначення національної економічної моделі України: порівняльний аналіз можливих альтернатив [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://soskin.info/news/2897.html].
  14. Статистичний щорічник України за 2012 рік [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://library.oseu.edu.ua/docs/StatSchorichnyk%20Ukrainy%202012.pdf].
  15. Центр перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України Національна академія наук України. Концепція соціальної держави в Україні (проект) [Електронний ресурс]\ Режим доступу:[http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=31:2010-06-13-21-09-40&catid=20:2010-06-13-21-06-26&Itemid=27].
  16. Головніна О.Г. Основи соціальної економіки [Електронний ресурс]\ Режим доступу: [http://pidruchniki.ws/1698050153451/ekonomika/osoblivosti_shvedskoyi_nimetskoyi_modeley_sotsialno-ekonomichnogo_rozvitku].
  17. Ніколенко Ю.В. Політична економія [Електронний ресурс]\ Режим доступу: [http://pidruchniki.ws/1494051145301/politekonomiya/nimetska_model].
  18. Энциклопедия Экономиста. Модели экономического развития [Електронний ресурс]\ Режим доступу: [http://www.grandars.ru/student/mirovaya-ekonomika/modeli-ekonomicheskogo-razvitiya.html].
  19. Носова О.В. Національна економіка [Електронний ресурс\ Режим доступу: [http://pidruchniki.ws/1068082353140/ekonomika/rinkovi_modeli_natsionalnih_ekonomik].
  20. Фісун А.О. Особливості шведської моделі розвитку економіки\ Фісун А.О.\\ Журнал «Формування ринкових відносин в Україні» №9 (112) 2010 року.ст. 52-56.

Моделі переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки