Основи складання та використання матеріалів великомасштабного картування ґрунтів на прикладі ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка»

Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра грунтознвства та

охорони грунтів ім. М.К.Шикули

Звіт

на тему:

Основи складання та використання матеріалів великомасштабного картування ґрунтів на прикладі ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка»

Виконала Студентка 3 курсу 4 групи Агробіологічного факультету Книш Ю.С.

Задорожня А.А.

Перевірив:

Кравченко Ю.С.

Київ – 2015

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про досліджувальну територію.

2. Природні умови тафактори грунтоутвореня місцевості.

2.1. Клімат.

2.2. Рельєф і гідрологія місцевості.

2.3. Ґрунтоутворюючі породи.

2.4. Рослинність та її вплив на ґрунтоутворення.

2.5. Діяльність людини як фактор ґрунтоутворення.

3. Процеси ґрунтоутворення в умовах місцевості.

4. Характеристика грунтів території дослідження.

4.1. Експлікація грунтів.

4.2. Опис грунтових профілів та властивості досліджуваних грунтів.

5. Основи картографії грунтів у полі.

6. Бонітування грунтів.

7. Заходи по підвищенню родючості грунтів території дослідження.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Картографія – наука про дослідження, моделюванні та відображенні просторового розташування, поєднання і взаємозв'язку об'єктів і явищ природи і суспільства. У більш широкому трактуванні картографія включає технологію і виробничу діяльність. Також є одним із способів відображення сферичної поверхні Землі на плоскому аркуші паперу. Традиційними проекціями вважаються конічна, азимутальна і циліндрична.

Картографія є галузю науки, техніки та виробництва, що охоплює вивчення створення і практичне використання карт. Включає такі розділи: картознавство, математична картографія, екологічна картографія, картометрія, складання і редагування карт, видання карт і атласів. В Україні наукові дослідження з картографії проводять у Відділенні географії інституту геофізики НАН України, на відповідних кафедрах вузів та у відомчих НДІ.

Картографія ґрунтів - розділ ґрунтознавства, який розглядає питання методики картографічного відображення ґрунтового покриву в різних масштабах.

Картографічний метод дослідження – метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником.

Карти є важливим джерелом для одержання якісних і кількісних характеристик грунтів та інших різноманітних обєктів. З їх допомогою можна визначити довжини рік, площі зображених земель, вертикальне розчленування земної поверхні тощо. За топографічними картами, складеними в різний час, можна виявити динаміку змін рельєфу, гідрографічної сітки, берегової лінії озер, морів, простежити трансформацію угідь.

Загальні відомості про досліджувальну територію.

ВП НУБіП України «Великоснітинське навчально-дослідне господарство ім. О.В.Музиченка» - сучасне господарство, що технологічно пов'язане з навчальним процесом у системі підготовки спеціалістів сільського господарства та інших галузей агропромислового комплексу. Створене дослідне господарство з метою практичного навчання студентів та переробки і реалізації продукції тваринництва; надання послуг, виконання робіт, здійснення некомерційної діяльності, спрямованої на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку; здійснення заходів щодо охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів.

Знаходиться господарство в селі Велика Снітинка, яке входить в Фастівський район Київської області України. Широта: 50004'60'' – північної широти, довгота: 30001'00'' – східної довготи. Висота над рівнем моря – 202м. Територія досліджень розміщена на Придніпровській височині в Лісостеповій зоні, над річкою Унавою (притока Ірпіня), через селище проходить важливий залізничний вузол. Село Велика Снітинка розташоване за 7 км від районного центру та за 5 км від залізничної станції Снітинка. Населення – 2700 жителів

Рисунок 1. Космічний знімок Великої Снітинки

Природні умови та фактори ґрунтоутворення місцевості.

Формування ґрунтового покриву пов’язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку. Сучасні ґрунти України з формувалися у післяльодовикову епоху. Найбільш тісно ґрунтовий покрив пов'язаний із природним рослинним покривом. На ґрунтоутворення впливає:

клімат;
рельєф місцевості;
материнська гірська порода;
рослинність;
час та виробнича діяльність людини.

Клімат.

Клімат є один з основних факторів ґрунтоутворення і географічного поширення ґрунтів. Про різнобічний вплив його на ґрунтоутворення зазначав ще В. В. Докучаєв. Відомо, що клімат впливає на ґрунтоутворення як прямо (визначає гідротермічний режим ґрунту), так і опосередковано – через рослинність, мікроорганізми і тварин.

Основними кліматичними факторами, які впливають на процеси ґрунтоутворення, є сонячна радіація, атмосферні опади і вітер.

Клімат району помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою. Середньорічна температура повітря становить +70С. В січні температура в середньому становить -6,20С, а в липні – +19,10С.

Таблиця 4. Середньомісячна температура повітря (0С) за 2014 рік:

Місяці	В серед ньому за рік
І	ІІ	ІІІ	ІV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII
-4,0	-10,0	2,5	11,6	18,1	20,0	23,7	20,4	16,2	10,1	4,7	-4,9	9

Абсолютний максимум температури досягає +380С, мінімум -330С, що засвідчує можливість вимерзання в малосніжні зими озимих та пошкодження плодових багаторічних насаджень, а в окремі періоди сухого жаркого літа спостерігається підгорання озимих та ярих зернових.

Середня багаторічна норма суми активних температур понад +10°С за вегетаційний сезон становить 3078.

Глибина промерзання ґрунту в середньому становить 40 см. Вона залежить не тільки від температури і глибини снігового покриву, але також від типу ґрунтів та їх механічного складу.

Рельєф і гідрологія місцевості.

Рельєф – своєрідний фактор ґрунтоутворення. Його значення у формуванні і географічному поширенні ґрунтів велике і різноманітне. Він виступає як головний фактор перерозподілу сонячної радіації і опадів. Залежно від експозиції і крутизни схилів впливає на водний, тепловий, поживний і сольовий режими ґрунту, визначає структуру ґрунтового покриву.

Фастівський район за умовами рельєфу є слабкохвилястим лесовим плато, яке складає ландшафтний фон поверхні з окремими морено – зандровими гребенями, північна частина району – погорбована, а південна – частково еродована (яри, балки).

Лесове плато розчленоване долинами річок Ірпінь, Унава, Кам'янка, Стугна та мережею балок з досить значним поширенням їх в південно-східну та північну частину району. Річкові долини мають неширокі заболочені заплави і переважно одну, рідше дві, виражені в рельєфі надзаплавні тераси. Корінні береги річок мають пологі схили з незначними проявами ерозії, схили балок обумовлюють досить значний розвиток ерозії.

Типи рельєфу господарства:

макрорельєф – слабохвиляста рівнина;
мезорельєф – слабковиражені схили та пагорби;
мікрорельєф – невиражений, поодинокі горбочки та пониження.

На дослідній ділянці господарства ми спостерігали вилуговування грунту. Вилуговування грунту – вимивання з грунту водорозчинних з'єднань і пересування деякої частини колоїдів в нижні горизонти або в породу підґрунтя. Процес відбувається під впливом низхідного струму води і зачіпає переважно грунти, що розвиваються: в умовах промивного режиму зволоження, коли кількість атмосферних опадів перевищує витрата її на випаровування і транспірування рослинністю.

Ґрунтоутворюючі породи.

В геоструктурному відношенні територія Фастівського району відноситься до північно-східного схилу Українського кристалічного щита. Український кристалічний щит зазнав впливу денудаційних процесів, розвиток яких за час від архею до третинного періоду зумовив виникнення хвилястої денудаційної рівнини, складеної дислокованими кристалічними породами докембрію. Кристалічні породи представлені гранітами та граніто – огнейсами. Поверхня кристалічних порід покрита осадовими породами третинної та четвертинної систем. Верхні шари четвертинних відкладень є ґрунтоутворюючими породами. Це перш за все леси, на яких сформувались найбільш родючі в районі чорноземи типові та опідзолені ґрунти. На водно-льодникових та давньоалювіальних відкладах утворилися бідні в агрономічному відношенні дерново-підзолисті ґрунти.

Ґрунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими ґрунтами (33,4%). Менш поширені лучно-чорноземні, дерново-підзолисті, лучні і чорноземно-лучні, болотні та інші.

Найпродуктивніші ґрунти універсального використання – чорноземи типові займають площу 22,9 тис. га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.

Зосереджені чорноземи типові головним чином в східній частині району, де вони складають від 45 до 90% площ сільськогосподарських угідь. Гумусований профіль чорноземів типових має потужність 80-100 см, вміст гумусу в орному горизонті становить 2,5-3,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла – рН в середньому 5,6. Ці ґрунти мають значні запаси валових та рухомих форм поживних речовин, сприятливі фізико-хімічні властивості та водно-повітряний режим, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинястих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна товщина гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дозволяють поглиблювати орний шар.

Лучні та чорноземно-лучні ґрунти сформувалися головним чином на терасах річок, днищах балок та на найбільш понижених ділянках плато. Чорноземно-лучні ґрунти формуються в місцях близького залягання ґрунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чорноземних ґрунтів і відрізняються від них оглеєністю нижчих горизонтів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи.

Реакція ґрунтового розчину слабо-лужна (рН=7,3), мають значну кількість як валових, так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання ґрунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Рослинність.

Природна рослинність району характеризується великою різноманітністю і багатством, але збереглася вона лише на нерозораних ділянках крутих схилів балок, їх днищах, рідше – на водороздільних плато.

Лісова рослинність району представлена сосною, дубом, грабом, березою, кленом, липою та ін. Грабово-букові ліси розміщені в основному на опідзолених ґрунтах району і в наш час[зустрічаються рідко. Зараз зустрічаються тільки окремі екземпляри порослі дуба і граба, чагарники ліщини, брусниці. На днищах балок в основному ростуть верба, вільха та ін.

Діяльність людини як фактор ґрунтоутворення.

У процесі виробничої діяльності людина за допомогою потужних засобів впливає на навколишнє середовище, в тому числі на ґрунт, що призводить до значних змін в процесі ґрунтоутворення.

Освоюючи землі, людина створює сприятливі умови для розвитку культурних рослин. Однак при цьому порушується динамічна рівновага всіх компонентів природного ландшафту: змінюється характер рослинності, склад мікроорганізмів і зоофауни.

Обробіток ґрунту, регулювання водного режиму, осушення, зрошення, снігозатримання, внесення добрив, хімічні та інші види меліорацій докорінно змінюють хімічний склад ґрунту, його фізичні, теплові і водні властивості.

Основними факторами впливу на грунт на всіх етапах культурного ґрунтоутворення є культурні рослини, механічний обробіток ґрунту, удобрення та різноманітні меліоративні заходи.

Землеробський вплив найбільш проявляється через агротехніку і меліорацію, якими зумовлюється зниження (підвищення) рівня ґрунтових вод

На даній території проводилося внесення органічних і мінеральних добрив, які забезпечували підвищення родючості ґрунту і врожаю сільськогосподарських культур, також для нейтралізації кислотності ґрунти потребують вапнування.

Процеси ґрунтоутворення в умовах місцевості.

Ґрунтоутворюючий процес – це складний природній процес утворення ґрунтів із гірських порід, їх розвиток, функціонування і еволюція під дією комплексу факторів ґрунтоутворення.

Ґрунтоутворення починається з моменту поселення живих організмів на скельних породах або продуктах їх вивітрювання.

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміють зовнішні по відношенню до ґрунту компоненти природного середовища – це клімат, рослинність, геологічна будова, рельєф, підстилаючи породи, під дією і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні.

Фактори ґрунтоутворення – це об’єкти навколишнього середовища. Які безпосередньо діють на материнські гірські породи.

На досліджуваній територій під впливом різних факторів сформувалися чорноземи – типові, реградовані та вилуговані на карбонатних лесовидних суглинках. Серед основних ґрунтоутворюючих процесів при цих грунтах можна виділити дерновий та лесиваж.

Дерновий процес ґрунтоутворення відбувається під впливом трав'янистої рослинності й призводить до формування грунтів з добре розвиненим гумусовим горизонтом. Суть його полягає в накопиченні гумусу, поживних речовин і створенні водостійкої агрономічно цінної структури у верхньому горизонті. Причинами цього грунтового процесу є:

інтенсивний біологічний кругообіг речовин під трав'янистою рослинністю. Це викликано коротким життєвим циклом рослинності, її високою зольністю й підвищеним вмістом азоту.
значна доля коренів від усієї фітомаси ( 65-95%) – найважливішим джерелом гумусу. Коренева система розгалужена, основна її маса знаходиться у верхніх шарах грунту. При відмиранні трав переважна маса органічних залишків попадає безпосередньо в ґрунт, де тісно контактує з мінеральними речовинами, що сприяє гуміфікації та закріпленню в ґрунті утворених гумусових речовин.
значний вміст кальцію в рослинному опаді сприяє створенню реакції середовища, близької до нейтральної, стимулює розпад свіжих рослинних залишків, їх гуміфікацію та закріплення у вигляді органо-мінеральних сполук. Наявність Са – фактор створення агрономічної цінної структури.

Інтенсивність дернового процесу грунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них – продуктивність трав’янистих рослин.

Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі: умови аерації грунту, характер ґрунтоутворюючої породи.

Умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний.

Характер ґрунтоутворюючої породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Са, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.

При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших грунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові грунти.

Характеристика грунтів території дослідження.

У ґрунтовому покриві лісостепу переважають різні види чорноземів, що сформувалися на лесах та лесовидних суглинках.

На досліджуваній ділянці ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка» поширеними є такі види чорноземів як: типовий, вилугуваний та реградований.

Чорнозем типовий середньосуглинковий на лесах. Він утворився під пологом потужної, добре розвинутої трав’янистої рослинності вологих лучних степів. У її складі переважно пишнобарвне різнотрав’я з домішками злаків. Мичкувата коренева система густо й глибоко (до 1,5 м) переплітала товщу грунту, в результаті чого сформувався глибокий гумусовий шар. Характерною рисою типових чорноземів є карбонатна цвіль з глибини 84 см (псевдоміцелії), яка часто затушовує межі генетичних горизонтів, їх забарвлення та будову. У шарі 0-100 см вони мають такі запаси гумусу – 360-450 т/га. за профілем вміст гумусу зменшується поступово.

Чорнозем лучний. Ці грунти відрізняються від типових тим, що карбонати вимиті у нижній перехідний горизонт, а в нашому випадку у породу (Рк) на глибину 255 см. Він залягає на у широкому пониженні, у нижніх частинах схилів, також може у замкнутих западинах, тобто там, де створюються умови підвищеного зволоження, що призводить до вилуговування карбонатів. Цьому також сприяє гранулометричний склад. Тому цей грунт може зустрічатися серед легкосуглинкових різновидностей на річкових терасах або плоских слабо дренованих плато. У грунтово-вбирному комплексі більшу частину займають кальцій і магній, та меншу частку – водень. Тому реакція грунтового розчину – слабо кисла (рН 5,8-6,0). Слабка кислотність тут є позитивним фактором, оскільки зростає рухомість азоту та фосфору. Проте структура менш стійка, легко руйнується при обробітку. Хоча запаси продуктивної вологи в них досить висока.

Чорноземи лучно-болотний. Сформувалися вони на алювіальних та алювіально-делювіальних відкладах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод під трав'янистою лучною та болотною рослинністю. Займаючи порівняно невеликі площі, ці грунти відзначаються значною різноманітністю. Розглянемо лише найбільш типові їх відміни. У наш час ця група грунтів дуже видозмінена меліораціями та господарським освоєнням. Вони є прикладом того, як під впливом господарської діяльності відбувається формування культурних меліорованих грунтів, загальний тип яких важко й визначити

Гумусовий горизонт глибиною 20...35 см має темно-сіре забарвлення, грудкувато-зернисту структуру, пухкий, в оглеєних відмінах в'язкий і злитий. Перехідний горизонт різної глибини, грудкуватий у неопідзолених і горіхувато-призмовидний — в опідзолених відмінах, порівняно добре гумусований. Материнська порода дуже оглеєна, водоносна.

Лучні грунти містять від 4,1 до 7,6% перегною в оглеєних відмінах середньокислі, рідше — слабокислі (рН сольове від 4,6 до 5,5) при низьких значеннях гідролітичної кислотності, досить добре забезпечені доступними для рослин формами азоту та калію, дещо гірше — фосфору.

Лучно-болотні грунти залягають у пониженнях, де грунтові води на глибині 40...50 см. З поверхні до 10...12 см наявний сизувато-сірий гумусовий горизонт, безструктурний, що при висиханні розтріскується на полігональні брили. Перехідний горизонт товщиною близько 25 см помірно гумусований, сірувато-сизий, з іржавими плямами, мокрий, в'язкий, як і весь профіль, містить багато нерозкладених решток рослин. Органічної речовини в гумусовому горизонті 9,2...13,2%, вона швидко зменшується з глибиною. Грунти сильно кислі, рН сольове дорівнює 4,0-4,5. Після осушення грунти придатні під кормові угіддя, але лише після тривалих меліорацій, за допомогою яких сформується структурно гумусовий горизонт, їх можна використовувати в рільництві.
4.1 Експлікація грунтів.

Експлікація – це складова частина підпису до ілюстрації, що містить розшифровку умовних позначень деталей і частин зображення.

Таблиця 6.Умовні позначння

Шифр	Назва грунту	Гранулометричний склад грунту	Ґрунтоутворююча порода	Площа
				га	% від загальної
21	Чорнозем типовий	Середньосуглинковий	На карбонатних лесах	22	17,3
30	Чорнозем лучний	Легкосуглинковий	На карбонатних лесах	37	29,1
26	Чорнозем лучно-болотний	Середньосуглинковий	На лесовидних суглинках	68	53,5

4.2Опис грунтових профілів та властивості досліджуваних грунтів.

Розріз №1.

Назва: чорнозем типовий середньосуглинковий на лесах.

Місце розтшування: ВП НУБіП України НДГ «Великоснітинське ім. О.В. Музиченка» село Велика Снітинка Фастівський район Київська область.

Широта північна – 50006'71,5''.

Довгота східна – 30000'31,22''.

Клімат – помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою.

Рельєф :

Макрорельєф – рівнина хвиляста із схилом (Придніпровська височина), перепади висот приблизно 600 м.

Мезорельєф – середина схилу, схил північної експозиції, крутизною 10.

Мікрорельєф – невиражений, мурашники висотою до 20 см.

Рослинність:

І ярус – відсутній;

ІІ ярус – відсутній.

ІІІ ярус – ромашка польова, пирій, кінський щавель, пушняк канадський, злакове різнотрав’я.

ІV ярус – відмерлі рештки трав’янистої рослинсті.

Материнська порода – леси.

Скипання карбонатів на глибині 84 см.

Опис профілю розрізу:

Нd 0-4 см - дернина, яка містить корені, відмерлі рештки рослинного покриву і живі рослини.

Н 4-48 см – гумусовий, свіжий, сірий, середньосуглинковий, дуже щільний, крупнопилувато–грудкуватий, червориїни, коріння – тонке, малочисельне, перехід поступовий за кольором.

Нрk 49-105 см - верхній перехідний, вологий, сірий з буризною, середньосуглинковий, ущільнений, крупнопилувато-зернисто–грудкуватий, карбонати у вигляді цвілі, кроториїни, червориїни, коріння – тонке, незначне, перехід поступовий.
Phk 106-175 см – нижній перехідний, вологий, сірувато-палевий, середньо суглинковий, слабкоущільнений, крупнопилувато-грудкуватий, карбонати у вигляді прожилкі, кроториїни, червориїни, коріння – поодиноке, тонке, перехід поступовий.

Рk 176-251см – лес, вологий, бурувато-палевий, крупнопилувато-зернистий, слабкоущільнений, карбонати у вигляді псевдоміцелію, кротовини, червориїни.

Розріз №2.

Назва: чорнозем лучний.

Широта північна – 50010'46''.

Довгота східна – 30001'70''.

Висота – 230 м.

Клімат – помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою.

Рельєф :

Макрорельєф – рівнина хвиляста із схилом (Придніпровська височина), перепади висот приблизно 600 м.

Мезорельєф – слабковиражений схил (10-100 м).

Мікрорельєф – невиражений.

Рослинність:

І ярус – відсутній;

ІІ ярус – відсутній.

ІІІ ярус – пирій, полин, деревій, пушняк канадський, кульбаба.

ІV ярус – відмерлі рештки травянистої рослинсті.

Материнська порода – лесовидні суглинки.

Скипання карбонатів на глибині133 см.

Опис профілю розрізу:

Нd 0-2 см – дернина, яка містить корені, відмерлі рештки рослинного покриву і живі рослини.

Не 2-40 см – гумусовий, слабоелювіальний, свіжий, сірий, середньосуглинковий, дуже щільний, крупнопилувато–зернистий, коріння – тонке, малочисельне, слабовиражений перехід.

Нрі 41-102 см – верхній перехідний, ілювіальний, свіжий, бурувато–сірий, середньосуглинковий, ущільнений, крупнопилувато-грудкувато-зернистий, кротовини, червориїни, корення – дуже тонке, незначне, перехід поступовий.

Рhіk103-175 см – нижній перехідний, ілювіальний, зволожений, сірувато-бурий, середньосуглинковий, ущільнений, крупнопилувато–грудкватий, червориїни з карбонатною цвіллю, коріння – поодиноке, тонке, перехід поступовий.

Рk 176-202 см – лесовидні суглинки, зволожений, грязно–палевий, середньо суглинковий, пухкий, крупнопилувато – грудкуватий, карбонатна цвіль.

Розріз №3.

Назва: чорнозем лучно-болотний.

Широта північна – 50006'36''.

Довгота східна – 30000'27''.

Клімат – помірно континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою.

Рельєф :

Макрорельєф – рівнина хвиляста із схилом (Придніпровська височина), перепади висот приблизно 600 м.

Мезорельєф – виражене блюдцеподібне пониження.

Мікрорельєф – невиражений.

Рослинність:

І ярус – відсутній;

ІІ ярус – відсутній.

ІІІ ярус – мишій, кінський щавель, пушняк канадський, злакове різнотрав’я.

ІV ярус – відмерлі рештки трав’янистої рослинсті.

Материнська порода – леси.

Скипання карбонатів на глибині 255 см, вимиті в породу.

Опис профілю розрізу:

Нd 0-2 см - дернина, яка містить корені, відмерлі рештки рослинного покриву і живі рослини.

Н2-47 см – гумусовий, свіжий, сірий, легкосуглинковий, щільний, крупнопилувато–грудкуватий, червориїни, ледь помітний блиск SiO2, коріння – тонке, малочисельне, перехід поступовий за кольором.

Нр 48-122 см - верхній перехідний, вологий, сірий з буризною, легкосуглинковий, пухкий, крупнопилувато - зернисто–грудкуватий, кроториїни, червориїни, коріння – тонке, незначне, перехід поступовий.

Ph 123-222 см – нижній перехідний, вологий, грязно-палевий, легкосуглинковий, слабкоущільнений, крупнопилувато-грудкуватий,червориїни, перехід поступовий.

Рk 223-260 см – лес кротовинний, вологий, грязнувато- палевий, крупнопилуватий, пухкий, карбонати у вигляді псевдоміцелію, кротовини, червориїни з вмістом гумусових речовин.

Основи картографії грунтів у полі.

Масштаб грунтових досліджень залежить від характеру та інтенсивності використання земель, складності грунтового вкриття. Категорії складності грунтових досліджень, їх виділяють п’ять, визначаються строкатістю та різноманітністю грунтового вкриття, що пов’язані з частою зміною грунтотворення (рослинних асоціацій, ґрунтоутворюючих порід, гідрологічних умов).

Дослідна ділянка за категорією території по складності грунтового покриву відноситься до третьої категорії: лісостепова територія з розчленованим рельєфом, різноманітними грунтотворюючими породами, неоднорідністю грунтового вкриття.

Для проведення робіт необхідно мати точну топографічну основу відповідного масштабу, а також аерофотознімки, план внутрішньогосподарського землекористування. Топографічна карта необхідна для отримання додаткових даних про рельєф, а при відсутності аерофотоматеріалів служить основою для проведення грунтової зйомки. Відкоректований контурний план землекористування використовують для уточнення відомостей про земельні угіддя господарства.

Підготовчий період. Роботу було розпочато з попереднього знайомства з об’єктом дослідження на топографічній карті масштабом 1:10000 та на аерофотозйомці, так і на місцевості: був прокладений маршрут досліджень, намічені найбільш типові за рослинністю, рельєфом, кліматом ділянки, де було заплановано закласти розрізи (4 шт.) ці роботи відносяться до рекогнозування. Це загальне маршрутне ознайомлення з територією господарства

Польовий період. За час проведення ми дали оцінку генетичну та агрономічну характеристику досліджуваних нами грунтів практичним шляхом, а саме: були закладені 4 розрізи, зроблені прив’язки, встановлені межі полян та межі грунтів, були також зроблені фотознімки та проведена попередя обробка інформації.

Камеральний період. Після закінчення польових досліджень складається план видів камеральних робіт, що передбачає їх виконання у визначений термін. У першу чергу відправляються до відповідних лабораторій проби, які супроводжуються описом і вказівками щодо проведення необхідних видів аналізів. У цей же період здійснюється проявка фотоплівок і друк фотознімків. Завершується робота складанням ландшафтної карти та легенди до неї.

У даний період був проведений аналіз польової роботи. Польова карта була перенесена на грунтовий нарис масштабом 1:1000, на яку ми перенесли розрізи, дороги, об’єкти прив’язки, гранулометричний склад. Також була зроблена цифрова карта, на якій ми відтворили свої розрізи, межі грунтів.

Бонітування грунтів.

Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на урожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Вона встановлює відносну придатність ґрунтів за основними чинниками природної родючості для вирощування сільськогосподарських культур, виділяючи агровиробничі групи ґрунтів, будується за об'єктивними ознаками і властивостями, які мають вирішальне значення у розвитку та рості сільськогосподарських культур.

Об'єкт бонітування – грунт – виражений суворо визначеними таксономічними одиницями, встановленими за матеріалами детального ґрунтового обстеження. Чорнозем типовий середньосуглинковий на лесовидних суглинках- 72 балів. Чорнозем лучний легкосуглинковий на лесах – 71 бал. Чорнозем лучно-болотний - 65 балів

На нашій досліджуваній території найвищий бал бонітету мають чорнозем типовий середньосуглинковий на лесах – 75 балів.

Заходи по підвищенню родючості грунтів території дослідження.

Сільськогосподарське виробництво, як ніяке інше, знаходиться в тісному зв,язку з умовами навколишнього середовища, наявністю і можливістю експлуатації природніх ресурсів – землі, прісної води, лісів, рослинного і тваринного світів. Без господарського, науково обгрунтованого відношеню до використання природних багатств неможливе розширене виробництво в сільському господарстві.

Проблема охорони та раціонального використання земель є однією із найважливіших завдань людства, бо 98 % продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі.

Основними джерелами забруднення навколишнього середовища, в першу чергу грунту, в процесі сільськогосподарського виробництва являється мінеральні добрива, залишки пестицидів, відходи тваринних комплексів, а також ерозія грунтів.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їхньої охорони дуже різноманітні й повинні здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх інших.

Для того, щоб зберегти фізичні властивості ґрунтів — структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим — потрібно різко скоротити повторність обробітку ґрунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми.

Перспективним засобом підвищення продуктивності чорноземів є зрошення, але воно має бути науково обґрунтованим і контрольованим відповідно до властивостей ґрунту. Практика застосування зрошення показала, що чорноземи швидко втрачають родючість при неправильному зрошенні.

Висновок

Метою і завданнями навчальної практики є одержання теоретичних знань і практичного досвіду з картографування ґрунтового покриву, оволодіння організаційними навиками і методикою дослідження ґрунту як складного природно-історичного об’єкту та проведення ґрунтово-картографічних досліджень. Також освоєння методики складання базових і спеціальних ґрунтових карт, використання ґрунтово-картографічних матеріалів у практичних цілях.

Предметом картографії ґрунтів є просторова диференціація ґрунтового покриву і його структура, організація і проведення ґрунтових обстежень, методика складання і виготовлення ґрунтово-картографічних матеріалів.

Тобто картографія грунів в сучасному світі є важливою галузю. Картографічний метод дає змогу створювати тематичні карти, наносячи на них безліч об’єктів, відображаючи їх взаємо розташування і взаємозв’язки. Цей метод використовують на всіх етапах дослідження – від збирання вихідних даних до розроблення нових наукових матеріалів. Складання різноманітних тематичних карт підвищує інформаційну місткість наукового матеріалу. Карти є дієвим інструментом наукових досліджень.

Список використаної літератури

Гнатенко О.Ф., Петренко Л.Р., Капштик М.В. Ґрунтознавство з основами геології. Навч. посіб. – К.: Оранта, 2005. – 684с.
Гнатенко О.Ф., Петренко Л.Р., Капштик М.В. Практикум з ґрунтознавства. – К.: ВЦ НАУ, 2002. – 230с.
Крупский Н.К., Полупан Н.И. Атлас почв Украинской ССР. – К.: Урожай, 1979. – 160с.
Купчик В.І., Іваніна В.В., Несторов Г.І., Тонха О.Л., Метьюз Г., Лі М. Грунти України: властивості, генезис, менеджмент родючості. Навчальний посібник/За редакцією В.І. Купчика. – К.: Кондор, 2007. – 414с.
http://fastiv-region.gov.ua.
http://bio.chnu.edu.ua.