Виробнича програма транспортного підприємства та фактори,що її забезпечують (на прикладі підприємства ПП«Віко»)

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

КУРСОВА РОБОТА

з предмету „ Менеджмент на транспорті”

Спеціальність: 5.03060102 „ Організація обслуговування на транспорті”

Тема: “Виробнича програма транспортного підприємства та фактори,що її забезпечують (на прикладі підприємства ПП«Віко»)”

Викладач-консультант: Виконавець: учень групи М 3-1

Дімітрієва Т. Д Горбач М.О

Робота допущена до захисту з оцінкою:

__________________________________

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це заздалегідь запланований підприємством певний обсяг випуску продукції визначеного асортименту і якості.

Асортимент продукції – це набір різновидів продукції (послуг), яку виготовляє (надає) підприємство.

Вихідними даними для планування виробництва продукції певного асортименту є виявлення потреби в ній і оцінки можливостей підприємства його забезпечення. При плануванні виробництва і реалізації продукції використовують нормальні, умовно-натуральні, вартісні та трудові (нормативну трудомісткість) показники вимірювання обсягу виробництва.

У машинобудуванні традиційно використовують натуральні показники: штуки, секції, тонни. Наприклад, випуск верстатів планується в штуках, тепловозів – у секціях, холодильних пристроїв – в комплектах і т.д. Вимірювання обсягів в натуральних показниках необхідне для маркетингових досліджень і визначення потреби у певному асортименті. Однак натуральні показники дають змогу визначати обсяги лише однорідної продукції. При великій різноманітності типорозмірів продукції порідненого призначення використовуються умовні-натуральні показники: умовні комплекти, умовні тонни та ін.

Система вартісних показників застосовується для визначення обсягу реалізованої, товарної і валової продукції. Реалізована продукція – це вартість готових виробів і напівфабрикатів власного виробництва, а також робіт промислового характеру, за які одержано оплату.

Згідно з договором підприємство може встановлювати порядок, за яким торг від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається за вартістю відсадженої продукції (виконаних робіт, послуг), вказаної в оформлених для плати покупцем (замовником) розрахункових документах.

Товарна продукція – вартість виготовлених для продажу (відпуску) на сторону готових виробів, напівфабрикатів і послуг промислового характеру.

Валова продукція – це вартість всієї готової і незакінченої продукції, незалежно від ступеня її готовності.

В процесі планування виробничої програми підприємство керується трьома найважливішими критеріями, які визначають економічну ефективність вибраного асортименту продукції. Це динаміка обсягу збуту продукції на ринку, ступінь стабільності обсягу реалізації і рівень норми і маси прибутку, який передбачається одержати підприємству. При цьому необхідно врахувати реальний життєвий цикл виробу на ринку.

Завдання курсової роботи:

Об’єктом дослідження є ПП “Віко”

Актуальність теми курсової роботі полягає в тому, ,що виробнича програма визначає необхідний обсяг виробництва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Вона обумовлює завдання по введенню в дію нових виробничих потужностей, потребу в матеріально-сировинних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ РОЗРОБКИ ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Порядок розроблення виробничої програми підрозділів підприємства

Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Порядок розроблення виробничої програми значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.

План виробництва охоплює виготовлення продукції за номенклатурою і загальним обсягом у певному вимірі. Завдання за номенклатурою на плановий період складається з переліку найменувань продукції, яку слід виготовити, та її обсяг у натуральному виразі. Це завдання конкретизує за часом виконання в оперативно – календарних планах (планах-графіках).

При визначенні номенклатури й обсягу виробництва продукції підрозділами підприємства важливе значення має вирішення питання про співвідношення власного виробництва і купівлі на ринку окремих частин виробів. Ця проблема розв’язується з урахуванням таких чинників, як можливість власного виробництва, якість виробів та їх вартість.

Планово – облікові одиниці, у яких встановлюється завдання цехам, мають різний ступінь деталізації для різних цехів і типів виробництва. Виробнича програма випускних цехів визначає найменування й обсяг готових виробів згідно з планом виробництва підприємства.

Необхідною умовою ритмічної роботи всіх виробничих підрозділів підприємства, випуску і поставки продукції згідно з договорами є своєчасне забезпечення складальних процесів потрібними наборами деталей, тобто виготовлення деталей на всіх стадіях технологічного процесу повинно бути комплексним. Для забезпечення цієї вимоги важливе значення має організація планування й обліку виготовлення продукції на такому організаційному рівні, як бригада за умов бригадної форми організації праці.

Для того, щоб продукція виготовлялась бригадами комплектно, слід обґрунтовано вибрати планово-облікові одиниці для бригади. Такими номенклатурними позиціями можуть бути бригадокомплекти – набір деталей, заготовок, що входять у певний виріб і виготовляються конкретною бригадою.

При оперативному плануванні серійного виробництва продукції важливе значення має вибір величини партії деталей, що обробляються безперервно на кожній операції без переналадки устаткування.

Крім планування випуску продукції у натуральному виразі, визначається загальний її обсяг у межах певного підрозділу. Цей показник виконує ряд функцій залежно від специфіки підрозділу. Він використовується для визначення частки підрозділу в загальному обсязі продукції підприємства, динаміки обсягу виробництва, продуктивності праці, оцінки діяльності, а в підрозділах, що виготовляють готову продукцію на ринок, - для обчислення обсягу продажу і прибутку.

Основним показником обсягу продукції підрозділу є його кінцева продукція. В неї входять вироби, складальні одиниці, які пройшли виробничий процес у даному підрозділі, відповідають стандартам чи технічним умовам і надходять в інші підрозділи або на склад готової продукції. На середніх і великих підприємствах з розвиненої виробничою інфраструктурою та поряд з розробленням виробничих програм підрозділів основного виробництва складаються плани виробництва допоміжних підрозділів.

1.2.Універсальний метод прогнозування та планування ефективної виробничої програми

Самим універсальним і поширеним на всіх рівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає в побудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів і витрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містять наявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.

Баланси розробляють в натуральному виразі, деякі з них, наприклад при ув'язці об'ємів виробництва з фінансами або баланс доходів і витрат, - в грошовому виразі. В прогнозуванні (плануванні) використовують і нормативний метод.

Його суть в тому, що ряд планових (прогнозних) розрахунків виконується з використанням науково обґрунтованих норм і нормативів - норм витрати сировини і матеріалів, палива і енергії, трудових і фінансових ресурсів на одиницю продукції (робіт, послуг), ставок податків і зборів, відрахувань до бюджету, норм амортизації і багато інших.

Застосовують його, наприклад, при прогнозуванні (плануванні) трудомісткості і заробітної платні, витрат на грошову одиницю товарної продукції і в інших випадках, у тому числі на макроекономічному рівні. Проте за наявності робіт, важко що піддаються нормуванню, і при тих, що значно змінюються в плановому періоді виробничих і ринкових умов його вживання скрутне.

Одним з методів визначення повної собівартості продукції, а також при розрахунках показників продуктивності праці, використовування виробничих фундацій в перспективному періоді є розрахунок впливу на рівень витрат найважливіших техніко-економічних чинників (пофакторний метод), в основі якого лежить кількісний і якісний аналіз залежності між виробничими витратами і змінами в структурі продукції, рівні техніки, технології, організації виробництва і праці.

При цьому плановий (прогнозний) показник визначається по досягнутій його величині, скоректованій на зміну умов (чинників) в плановому періоді. В поточному плануванні пофакторний розрахунок поєднується з кошторисно-нормативним методом, заснованим на складанні відповідних кошторисів, що забезпечують необхідні розрахунки, наприклад кошториси витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції, загальновиробничих, загальногосподарських комерційних витрат і ін.

1.3.Виробнича потужність підприємства

Всебічна інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю. Використовуючи цю інформацію, можна розв'язувати завдання, пов'язані з ефективним функціонуванням підприємств.

Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина — знаряддя праці, треба вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. Варто зазначити, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) — це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.

Особливістю виробничої потужності є динамічність, її величина встановлюється тільки на певний момент.

Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Це зумовлює необхідність системного підходу до їх розгляду, що в кожному конкретному випадку визначає вплив на збільшення та використання виробничих потужностей і допоможе встановити існуючі між ними зв'язки й джерела утворення резервів підвищення ефективності виробничих потужностей підприємств. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до основних елементів процесу виробництва — засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, які впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які позначаються на підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.

Розширення фронту роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ. Їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства.

Отже, виробнича потужність не відображує сумарної енергетичної потужності підприємства і не складається із сум потужностей окремих робочих машин. Вона залежить від рівня пропорційності, який визначається відповідністю структури устаткування і робочих місць в структурі машиномісткості (трудомісткості) виробів, що виготовляються.

Таким чином, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства.

Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінування різнорідних машин, робочих місць, дільниць та цехів.

Отже, визначаючи виробничу потужність, систему машин потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість за-готовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.

Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості, конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча машиномісткість (трудомісткість) продукції і вища продуктивність машин.

На продуктивність машин також впливає кваліфікація працівників. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і таким чином систематично збільшувати виробничі потужності підприємств.

Отже, фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметом праці та самою працею — тільки в якісному.

Зростання виробничих потужностей підприємства, зумовлене дією факторів, що впливають на підвищення продуктивності технологічного устаткування і робочих місць, знаходить своє відображення у величині машиномісткості (трудомісткості) продукції, яка виготовляється. Знаючи величину і структуру машиномісткості (трудомісткості) продукції, а також ступінь відповідності її структурі парку устаткування і робочих місць, можна визначити можливий приріст випуску продукції за рахунок використання резервів збільшення виробничої потужності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

У загальному вигляді класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, зображена на (рис.1.1. Класифікація факторів, які позначаються на величині виробничої потужності підприємства.Додаток А) Особливістю цих факторів є те, що для здійснення заходів, пов’язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.

Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов'язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу втрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонування засобів праці в часі. Більш повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.

Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей машинобудівних підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні (рис.1.2. Класифікація факторів, що впливають на рівень використання виробничої потужності підприємства.Додаток Б) Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.

Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежувати такі поняття, як «випуск продукції», «використання виробничої потужності», «розвиток виробничої потужності», а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обґрунтування величини виробничої потужності.

Закономірність вияву і дії факторів , що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазнає змін у зв’язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, вони є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внутрішніх резервів, збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності їх роботи.

Обчислення виробничої потужності. Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів.

Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки.

У свою чергу, використання електронно-обчислювальних машин і нових методів, обчислення виробничих потужностей зумовлюють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужнісні ресурси підприємства, форми виробничо-технологічної організації потужнісних ресурсів, централізація інформації.

Основу потужнісних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому – обсягом, робіт, які виконує робітник. Отже, потужнісні ресурси – це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.

Кожна група потужнісних ресурсів повинна характеризуватися цільовою спрямованістю і створюватися з метою виконання певного виду робіт. З урахуванням цієї специфіки групи об'єднуються у виробничі підрозділи.

Виробнича потужність того чи іншого підрозділу визначається пропускною здатністю провідної групи його потужнісних ресурсів. Такою групою є устаткування і робочі місця залежно від їхньої технологічної значимості: виконання найбільш відповідальних операцій, прогресивність устаткування, коефіцієнт завантаження якого повинен бути не менший, ніж нормативний.

Показники використання виробничих потужностей. Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.

Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.

Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом (у грн., т, шт.), до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, досягнуті техніко-економічні показники в межах нормативного строку, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП).

Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу, виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування й організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність, заводу, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами.

Рівень використання середньорозрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн

де Мн – розрахункова нормативна величина виробничої потужності.

За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити резерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства. Багато підприємств з року в рік практично повністю використовують виробничу потужність. Але досягнутий високий рівень коефіцієнта не завжди свідчить про її повне використання. Це пояснюється тим, що при визначенні виробничої потужності підприємство орієнтується на потужність слабких підрозділів. Значить, виробнича потужність занижується і дати правильну оцінку раціональності використання технологічного устаткування, а також наявним резервам підвищення його, завантаження неможливо.

Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать два коефіцієнти (змінності роботи та завантаження обладнання) і показник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планової розрахункової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:

де - сумарна розрахункова планова або фактична машино місткість продукції, маш./год.; Свст – кількість одиниць встановленого обладнання; Фд – дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.

У результаті порівняння планового або фактично досягнутого коефіцієнта змінності роботи обладнання, який обчислений за запропонованим методом, з оптимально можливим або нормативним можна оцінити резерви підвищення завантаження обладнання.

Для оцінки використання реального фонду роботи обладнання використовується коефіцієнт завантаження обладнання Кз. Він показує відношення сумарної машиномісткості до дійсного фонду часу роботи встановленого обладнання при заданому режимі роботи підприємства або його підрозділів:

де Р – режим роботи заводу, цеху, дільниці.

При обґрунтуванні проектів машинобудівних заводів коефіцієнт завантаження обладнання визначається як відношення розрахункової кількості верстатів або машин до прийнятої їх кількості.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:

Інша група показників (коефіцієнт змінності роботи обладнання, коефіцієнт його завантаження і показник, що характеризує середній час роботи одиниці обладнання) значною мірою відповідає цій вимозі. За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують конструктивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, і досягнутий організаційно-технічний рівень виробництва; які відображають наявні ресурси і їх використання в часі.

Будь-який із показників відображає насамперед використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динаміка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потужності, а й резерви поліпшення її використання.

Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при прийнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів і груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної: характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорційності Кпр, який належить до другої групи показників. Він визначається як відношення кількості обладнання, яке зайняте у виготовленні продукції, до загальної кількості встановленого, обладнання Свст:

Якщо Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнтові
завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони
відрізняються за величиною.

Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності означає використання обладнання в часі, а
коефіцієнт завантаження — ступінь використання дійсного фонду
часу роботи обладнання при заданому обсягу виробництва, то
коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі
парку машин. За допомогою цього показника можна визначити,
яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній структурі парку машин
і структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Водночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнанню у певний момент.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання значною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропорційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.

Характеризуючи виробництво при існуючому рівні узгодженості, пропускних здатностей окремих видів обладнання, груп взаємозамінного обладнання, коефіцієнт пропорційності дає змогу оцінити резерви(Р=МсгК-Мсг) збільшення виробничої потужності підприємств і випуску продукції при наявних виробничих площах за рахунок збільшення кількості машин у загальному парку обладнання, технологічні можливості яких найбільшою мірою відповідають структурі машиномісткості виробів, які виготовляються.

Визначивши за допомогою Кпр рівень пропорційності у виробничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперервно беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.

У деяких галузях промисловості встановлюється норматив завантаження обладнання. Це дає змогу значно ширше використовувати на практиці оцінки резервів використання діючих виробничих потужностей, коефіцієнтів пропорційності.

Найбільш доцільно використовувати таку робочу формулу визначення Кпр:

де Кзм.вст. – коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування; Кзм.н. – нормативний коефіцієнт змінності.

Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтегральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Одним із таких показників є фондовіддача. Він має прямий зв’язок з показниками, які вказують на рівень завантаження обладнання.

Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за такою формулою:

де Ф – приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання, грн./грн.; Кз.з, Кз.б – коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах; Фб – фондовіддача у базовому періоді, грн./грн..

За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідальності фактичної і проектної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу з прийнятою потужністю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовіддачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які своєю чергою характеризують резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондовіддачі можна обчислити за формулою :

де Кпр.ф – проектне значення фондовіддачі, грн./грн..; Км – фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю, грн./грн..

Ефективність використання активної частини основних фондів характеризує такий вартісний показник, як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю обладнання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужностей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.

Дуже важливим показником є коефіцієнт, що характеризує ефективність використання заводських виробничих площ. Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.

Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.

РОЗДІЛ 2. ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА ПП "ВіКо"

2.1.Загальна характеристика ПП "ВіКо" і його організаційна структура

Приватне підприємство "ВіКо"- одне з багатьох підприємств оптовоїторгівлі Кривого Рогу. Його було засновано 30 вересня 1996 року наприватній власності його власника з правом найму працівників. Метою діяльності підприємства є ведення виробничо-господарської та іншої діяльності, спрямованої на створення нових робочих місць, на отримання прибутку на вкладений капітал; а також на задоволення на її основі соціально-економічних інтересів власника та членів трудового колективу підприємства, участь в благодійницькій діяльності, виконання, у випадках передбачених законодавством, державних програм і замовлень, здійснення посередницької діяльності.

Предметом діяльності підприємства є:

виробництво будівельних матеріалів та їх реалізація;
закупівля, купівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, у тому числі продуктів народного споживання, рослинництва і тваринництва;
ремонтно-будівельні роботи в усіх галузях народного господарства;
надання транспортно-експедиційних послуг, у тому числі вантажні та пасажирські перевезення на замовлення населення і підприємств по Україні та за її межами;
оптова торгівля у т. ч.: продуктами харчування, добавками до продуктів харчування, горілчаними, тютюновими виробами, промисловими виробами, будівельними матеріалами, устаткуванням машинобудування, нафтопродуктами, металопрокатом, включаючи торгівлю по бартеру;
роздрібна торгівля у т. ч.: продуктами харчування, добавками до продуктів харчування, горілчаними, тютюновими виробами, промисловими виробами, будівельними матеріалами, устаткуванням машинобудування, нафтопродуктами, металопрокатом.

Трудовий колектив підприємства складається з 10 осіб, які зайняті в діяльності на основі трудового договору. В минулому 1999 році основна діяльність підприємства була пов'язана з оптовою та бартерною торгівлею продуктами харчування, будівельними матеріалами, металопрокатом та меблями. Річний обсяг продажу в 1999 р. продукції склав 765.87 тис. грн. Чистий прибуток підприємства склав 52.7 тис. грн. Середня рентабельність продукції - 6.8 відсотки. Підприємство володіє значним інтелектуальним потенціалом, має дружні, тісні стосунки з партнерами, оснащене сучасними інформаційними засобами діяльності і управління, облік і управління діяльністю здійснюються при допомозі комп'ютерної мережі.

Організаційна структура підприємства є лінійно-функціональною.

Схема лінійно-функціональної структури представлена на (рис.2.3.Структура підприємства.Додаток В) Лінійному керівнику в розробці відповідних рішень, програм, планів допомагають його функціональні замісники. Вони проводять свої рішення через вище керівництво ї доводять їх до виконавців нижчого рівня, їх роль на підприємстві дуже значна, оскільки вони здійснюють технічну підготовку діяльності, розробляють варіанти рішень питань, пов'язаних з керівництвом діяльності, звільняють генерального директора від планування, фінансових розрахунків, матеріально-технічного забезпечення і т. ін.

Управління фінансовою діяльністю здійснює фінансовий директор Разом з генеральним директором він несе відповідальність за фінансовий стан підприємства. Збутово-маркетингова діяльність належить менеджеру по збуту. Облік діяльності фірми здійснює головний бухгалтер.

Комерційний директор здійснює оперативне планування, реалізацію поставлених завдань, вносить відповідні корективи та здійснює контроль за процесом виконання плану. Взагалі, економічна служба побудована на принципі максимального врахування динаміки навколишнього середовища. Виходячи з цього, комерційний директор здійснює ціноутворення, прогнозування, економічний аналіз та управління персоналом. Свою діяльність, виходячи з стратегії розвитку підприємства, що визначає генеральний директор, він будує на основі інформації, отриманої від фінансового директора, менеджера по збуту та головного бухгалтера.

Організаційна структура постійно вдосконалюється, все більше пристосовується до ринкових умов господарювання, але головним напрямком вдосконалення є перехід до стратегічного менеджменту. В зв'язку з цим в перспективі все більше приділятиметься уваги управлінню маркетингом, що включає в себе не тільки прогноз розвитку ринку, але і можливість впливати на майбутнє.

Виробнича структура підприємства - являє собою форму організації виробничого процесу, тобто склад, кількість, взаємозв’язок та просторове розміщення виробничих підрозділів (цехів, відділів, господарств).

До факторів які визначають виробничу структуру підприємства відносять, характер продукції, що виробляється, технологія яка використовується на підприємстві, масштаби виробництва, ступінь спеціалізації виробництва, форми кооперування з іншими підприємствами, ступінь охоплення життєвого циклу виробів.

2.2.Виробнича потужність підприємства, її характеристика

Виробнича потужність підприємства – це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння. Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці є основним фактором формування виробничої потужності підприємства.

Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

І) фактори, які забезпечують виконання певного виду робіт;

ІІ) фактори, які характеризують продуктивність виробничого обладнання.

Виконання певної роботи залежить насамперед від кількості технологічного устаткування і виробничих площ, їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устаткування і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі трудомісткості виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рівень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здатності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існувати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприємства.

Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.

Для розрахунку виробничої потужності підприємства користуються такими даними: номенклатура та асортимент продукції; трудомісткість кожного виду продукції; наявність, стан, склад обладнання і виробничих площ; продуктивність кожного виду обладнання; строки вибуття та введення обладнання та виробничих площ; корисний фонд робочого часу обладнання; заходи по модернізації, автоматизації обладнання; впровадження нових технологій та наукових методів праці організації праці.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, виробничих дільниць чи обладнання.

Виробнича потужність ПП "ВіКо"

Вироблено товарної продукції на суму 50000 тис.грн., темп росту до відповідного періоду минулого року 15%. Балансовий прибуток 4000тис.грн. До бюджетів різних рівнів за 6 місяців сплачено 10000 тис.грн.

ВИСНОВКИ

Виробництво – це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Зміст виробництва визначає трудова діяльність, що припускає наступні три моменти: доцільну роботу, або саму працю; предмет праці, тобто все те, на що направлена раціональна діяльність людини; засоби (знаряддя) праці (машини, устаткування, інструменти, за допомогою яких чоловік перетворить предмети праці, пристосовувавши їх для задоволення своїх потреб).

Виробничі підрозділи підприємства - цехи, ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо або побічно що беруть участь у виробничому процесі), зв'язки між ними, узяті в сукупності, - складають його виробничу структуру. Вона зумовлює рівень продуктивності праці, витрат виробництва, ефективність експлуатації природних багатств і техніки при даних техніко-економічних і економіко-географічних умовах матеріального виробництва.

Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.

Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:

1) управління витратами і ресурсами;

2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;

3) напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Виноградський М.Д., Виноградська A.M., Шканова О.М. Менеджмент в організації: Навч. посіб. для студ. екон. спец, вузів. - К.: "КОНДОР" - 2004. - 598 с.

2. Виноградський М. Д., Виноградська А. М., Шканова О. М. Організація праці менеджера: Навч. посіб. для студ. екон. вузів. - К.: "Кондор", 2003.

3. Осовська Г.В., Осовський О.А.Менеджмент організацій;Навч. посіб.- К.:"КОНДОР"- 2007 – 674с.

4. Хомяков В.І Менеджмент підприємства. - Навч. посібник -К.: Кондор, 2009. –433 с.

5. Громов Н.Н., Персианов В.А., Усков Н.С. Менеджмент на транспорте 2003-528с.

6. Старостіна А.О., Кравченко В.А. Ризик-менеджмент: теорія та практика 2004-200с.

7. Бєляєв В. М., Видавництво: ВЦ Академія, 2010р., Серія: Вища професійна освіта 320с.

8.«Аналіз господарської діяльності підприємства» Савицька Г.В., 2-і изд, перероблене і доповненої, Москва, Мінськ: ИП Экоперспектива

9.Мец В.А. “Аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства”-К., 2000р.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

ДОДАТКИ

Додаток А

Рис.1.1. Класифікація факторів, які позначаються на величині виробничої потужності підприємства.

Додаток Б

Рис.1.2. Класифікація факторів, що впливають на рівень використання виробничої потужності підприємства.

Додаток В

Рис.2.3. Структура підприємства

Виробнича програма транспортного підприємства та фактори,що її забезпечують (на прикладі підприємства ПП«Віко»)