Штучні мови. Види та призначення

PAGE 2

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Штучні мови. Види та призначення»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….3-4

РОЗДІЛ І. Місце штучних мов у мовній системі світу…………...5-7

1.1. Сучасна мовна ситуація у світі…………………………………...5-6

1.2. Різні погляди на поняття штучної мови……………………….…6-7

РОЗДІЛ ІІ. Основні штучні мови……………………………….…8-18

2.1. Есперанто як мова рівноправного міжнародного спілкування..8-10

2.2. Інтерлінгва, як один з видів штучної мови…..………………..10-12

2.3. Мова ідо……………………………………………………….…12-15

2.4. Основні риси мови Ложбан…………………………………….15-18

РОЗДІЛ ІІІ. Мови програмування, як особливий підвид

штучної мови………………………………………………………..19-28

3.1. Загальна інформація про мову програмування…………….…19-21

3.2. Штучна мова Pascal, як одна з найбільш

відомих мов програмування……………………….………………..21-28

ВИСНОВКИ……………………………………………………...…29-31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………….…………..32-33

ВСТУП

Ми живемо в світі комунікації, 70 відсотків свого часу людина витрачає на комунікацію. Без ефективного ведення комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. Поняття комунікація, як науковий термін і галузь дослідження своїм другим народженням зобов’язана XX століттю.

В сучасних умовах різко змінилося відношення до комунікації. Новий комунікативний простір породжується рівноцінними незалежними один від одного учасниками. Тільки за допомогою ефективно проведеної комунікації в сучасному суспільстві здійснюється все більше і більше подій. Суспільство стало більш залежним від комунікації.

У деяких випадках мовцям навіть не вистачає існуючих засобів вираження думки та засобів позначення певних явищ, що і призводить до появи нових штучних мов, які обслуговують певні сфери людської життєдіяльності.

В цій новій ситуації комунікація стає об'єктом дослідження, оскільки від рівня нашого знання цих мовних процесів залежать наші успіхи в трудовій та суспільній діяльності. Перед суспільством виникає нова задача - як об'єднати в єдину систему існую природні та нові штучні мови, як досягти узгодження між ними та уникнути можливих конфліктів.

Темою даної курсової роботи є штучні мови, їхні види та призначення.

Актуальність теми курсової роботи визначається тим, що невпинна глобалізація усіх процесів людської життєдіяльності викликає необхідність створення штучних мов, які б змогли б полегшити на уніфікувати комунікацію між спеціалістами, що працюють у різних галузях, а також дати поштовх до розвитку нових форм спілкування, які є просто необхідними в умовах сучасного світу.

Актуальність зумовлена також необхідністю комплексного вивчення функціональних характеристик вже існуючих штучних мов.

Мета написання курсової полягає у встановленні основних властивостей штучних мов, визначення їхнього місця у загальній мовній системі світу, дослідженні їхніх основних видів та сфер функціонування.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:

встановити основні межі функціонування штучних мов
визначити основні типи штучних мов
розкрити властивості, основних штучних мов, що вже існують у світі.

Об’єктом дослідження є штучні мови, які належать доскладу загальної мовної системи.

Предмет дослідження становлять функціональні особливості штучних мов, які вживаються спеціалістами з різних сфер людської життєдіяльності.

Наукова новизна курсової роботи полягає в тому, що нами здійснено комплексний аналіз функціональних особливостей вже існуючих штучних мов, які представлені у системі глобальної комунікації.

Теоретичне значення курсової роботи полягає в тому, що результати дослідження сприятимуть розв’язанню цілої низки практичних питань, пов’язаних з подальшим вивченням існуючих і, можливо, нових штучних мов, появу яких ніхто не може заперечувати, виходячи зі стрімких процесів глобалізації, які відбуваються щоденно.

Практична цінність роботи полягає в можливості використання її основних теоретичних положень та висновків у викладанні курсів з діловодства, мовознавства та інших дисциплін, які стосуються вивчення природних та штучних мов.

РОЗДІЛ І. Місце штучних мов у мовній системі світу

1.1. Сучасна мовна ситуація у світі.

Мова - система знаків із заданною інтерпретацією, яка використовується для комунікації (спілкування) та пізнання. Іноді в літературі можна зустріти визначення мови просто як системи знаків. Таке визначення неточне, оскільки в ньому немає вказівки на те, за якими правилами співвідноситься знак і об'єкт, який він позначає, і що саме він позначає (тобто без інтерпретації), така система ще не є мовою.

Усю множину мов можна поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Серед природних мов розрізняють мови із специфікованою семантикою і мови із не специфікованою семантикою (розмовна мова різних діалектів).

Природними мовами називаються мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування [23, c. 24].

Штучні мови — це мови, які створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов відносять мови актів пізнання. До штучних мов відносять мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відступає на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Їх головна мета полягає у тому, щоб ефективно зафіксувати, утримати отриману інформацію і забезпечити її надійну передачу від одного комуніканта до іншого.

Вони можуть бути засобами комунікації (спілкування) лише для спеціалістів певної галузі (математичні викладки, логічні числення, шифри тощо) [20, c. 12].

Мовами із специфікованою семантикою є мови природничих, гуманітарних і технічних наук. Мови історії, фізики чи філософії включають поряд із загальновживаними фрагментами природної мови спеціально обумовлені терміни (тобто слова із суворо заданим змістом), які складають категоріальний апарат кожної із наук.

Наприклад, слова «сила», «час», «швидкість» застосовуються в різних галузях, але у фізиці, історії чи філософії вони мають відповідно свій спеціальний зміст, завдяки чому їх називають — категорією філософії, історії чи фізики.

1.2. Різні погляди на поняття штучної мови.

На різних етапах лінгвістичних досліджень спеціалісти з вивчення мовних питань намагалися знайти найповніше визначення поняттю «штучна мова», яке б охоплювало всі характерні риси цього мовного явища.

Розглянемо основні з них.

Так, Р.О. Борцев характеризував штучні (формалізовані) мови, як особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови [17, c. 34].

До штучних або формалізованих мов він відносив різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мову формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мову програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов, на думку Р.О. Борцова, — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

А. В. Прокопова характеризує штучну мову, як спеціально створену семіотичну систему. На її думку, поняття «штучна мова» протиставляється поняттю «природна мова» (яке позначає мову, яка виникла природнім, випадковим шляхом) [10, c. 86].

До штучних мов вона відносить універсальні мови, створені для міжнародного спілкування, що представляють собою сурогати природних мов (есперанто, інтерлінгва, ідо, ложбан і т. д.), і спеціалізовані знакові системи для запису необхідної інформації із певних галузей науки і техніки. Серед останніх виділяє штучні мови призначені для автоматичної переробки інформації.

Мовознавець та лінгвіст Тофтул характеризує штучну мову, як особливу систему знаків і символів, які створюються з метою відображення результатів мислення в точних термінах і виразах з метою уникнення багатозначності (полісемії) природної мови або для скорочення запису інформації чи здійснення математичних і логічних операцій із знаками і символами [21, c. 142].

Отже, як бачимо, кожен з лінгвістів по-своєму прав, оскільки націлював своє дослідження даного явища на певний аспект вивчення. На нашу думку, визначення запропоноване А.В. Прокоповою є найбільш повним і містить у собі всі основні характеристики, які включає в себе поняття «штучна мова».

Але варто зазначити, що при вивченні штучної мови я компоненту комунікативної системи світу не варто нехтувати додатковими аспектами вивчення цього явища, а навпаки – слід використовувати і розглядати різні погляди на дану проблематику задля того, щоб зробити результати дослідження максимально об’єктивними.

РОЗДІЛ ІІ. Основні штучні мови

2.1. Есперанто як мова рівноправного міжнародного спілкування

Найбільш відома штучна мова – есперанто. Головними принципом для створення цієї мови були проста граматика без виключень та слова, які можна легко запам'ятати. З цією метою в словник бралися слова, які можна було б знайти в більшості мов які бралися за основу (російська, французська, німецька, англійська, ...).

Еспернто – штучна міжнародна мова для рівноправного міжнародного спілкування, створена доктором Людовиком Лазарем Заменгофом у 1887 році в підсумку десятирічної праці.

Есперанто — мова, яку можна швидко вивчити, а завдяки своїй простій і правильній побудові вона є легкою в застосуванні. Ця мова була створена з метою міжнародного вживання [23, c. 139].

Але той факт, що вона ніде та нікому не є рідною, уможливлює рівноправне становище між людьми, які спілкуються нею. Щоправда, зараз нараховується деяка кількість людей (за деякими даними, від 200 до 2000), для яких есперанто є рідною мовою: це ті, чиї батьки походять з різних країн і є шанувальниками есперанто.

На нашу думку, саме на цей факт варто звернути увагу: навіть штучна мова, а в даному випадку мова йде про есперанто, може бути рідною мовою спілкування для певної групи людей.

Упродовж більше сотні років есперанто вживається усно та письмово. Зростає обсяг літератури перекладної і оригінальної, а контактні адреси есперантистів знаходяться в кожному містечку вісімдесяти країн світу. Щороку есперанто є єдиною робочою мовою сотень міжнародних з’їздів, зустрічей і фестивалів. Вони відбуваються без перекладів, що заощаджує значні кошти.

Для того, щоб мати уявлення про цей різновид штучної мови варто розглянути абетку есперанто – Esperanta alfabeto:

№ літера вимова назва

1 A a а a

2 B b б bo

3 C c ц co

4 ч o

5 D d д do

6 E e е e

7 F f ф fo

8 G g ґ go

9 дж o

10 H h г ho

11 х o

12 I i і i

13 J j й jo

14 ж o

15 K k к ko

16 L l л(ь) lo

17 M m м mo

18 N n н no

19 O o о o

20 P p п po

* Q q к kuo

21 R r р ro

22 S s с so

23 ш o

24 T t т to

25 U u у u

26 ў, у нескладове o

27 V v в vo

* W w в, у нескладове duobla vo

* X x кс, ґз ikso

* Y y і, и igreka, ipsilono

28 Z z з zo

* - не входить до складу абетки, вживається в іншомовних власних назвах та іменах [26].

Успіх цієї мови криється, по-перше, в благородстві ідеї, з якою вона була створена, по-друге, в красі та її простоті. В есперанто дуже спрощена граматика, яка опирається всього на 16 правил без усіляких виключень. Освоєння шести букв, що відрізняють алфавіт есперанто від латинського, дає можливість на протязі деяких годин знайомства з нерідною мовою почати читати, писати, перекладати.

2.2. Інтерлінгва, як один з видів штучної мови.

Інший цікавий підхід до створення штучних мов це всереднення схожих мов. Таким чином була створена інтерлінгва. Ця мова була створена професійними лінгвістами на базі французької, іспанської, португальської та італійської). Серед принципів створення цієї мови були також проста граматика, але граматику намагалися зробити не занадто штучною, щоб вона була схожа на граматику природних мов які бралися за основу. Слова шукалися за принципом есперанто, але серед романських мов [10, c. 245].

Iнтерлінгва — натуралістична штучна міжнародна мова, оприлюднена у 1951 році Міжнародною асоціацією допоміжної мови (International Auxiliary Language Association - IALA) під керівництвом А. Ґоуда. Попередня 27-річна праця великого колективу європейських та американських лінгвістів закінчилася виданням Інтерлінгва-англійського словника (IED) та Граматики інтерлінгви (IG) Ґоуда і Блера. В лютому 1954 р. було утворено Всесвітній союз розповсюдження інтерлінгви (Union Mundial pro Interlingua - UMI).

Абетка цієї штучної мови складається з 26 літер:

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z

Орфографія інтерлінгви є традиційною, з відхиленнями від вимови - як регулярними, позиційно зумовленими, так і для окремих слів.

Розглянемо деякі правила вимови, що існують у цій штучній мові.

c читається як [ц] перед голосними переднього ряду і [к] в інших позиціях;
ch звичайно вимовляється як [к], в інтернаціоналізмах французького походження може читатися [ш];
g в сполученнях -age, -agi- вимовляється як [дж], в інших позиціях - як [ґ];
n пом'якшується перед g та k;
s озвончується між голосними;
t читається як [ц] в закінченнях -antia, -entia, -tion, -tie;
у читається як [й] перед голосним, [і] - в інших позиціях;

Наголос ненормований, але найчастіше припадає на голосний перед останнім приголосним.

Перейдемо до розгляду специфіки морфології, що властива інтерлінгві.

Частини мови не мають спеціальних закінчень. Множина іменників утворюється за допомогою кінцевого -(e)s, значення непрямих відмінків виражаються прийменниками. Прикметники та артиклі (неозначений un, означений le) не узгоджуються з іменниками.

Особові займенники зберігають форми непрямих відмінків, як в романських мовах:

io я me мене nos ми nos нас

tu ти te тебе vos ви vos вас

ille він le його illes вони les їх

illa вона la її illas вони las їх

illo «воно» lo його illos вони los їх

Дієслова в теперішньому часі закінчуються на тематичний голосний. Інфінітив має закінчення -r, форми минулого і майбутнього часу — -va і -ra відповідно), умовного способу — -rea, активних і пасивних дієприкметників — -(e)nte і -te відповідно. Перфект утворюється за допомогою дієслова-модифікатора ha від пасивних дієприкметників.

Похідні прислівники закінчуються на -(a)mente.

Головною перевагою цієї мови є те, що її можуть розуміти португальці, іспанці, французи та італійці без вивчення! Тобто якщо ви вивчити цю мову вас будуть розуміти сотні мільйонів людей. Якщо ж ви будете знати есперанто то вас буде розуміти лише мільйон есперантистів.

2.3. Мова ідо

Ідо (есперанто ido —- дитина, нащадок) — штучна мова, створена, як друга після есперанто універсальна міжнародна мова, яка була б дуже легкою у вивченні для носіїв усіх національних мов. Створена на основі есперанто.

На відміну від англійської, котра є природною, і часто не регульованою мовою, ідо проектувалася, як мова зі сталою граматикою, орфографією і лексикографією, і з таким розрахунком, щоб ніхто не міг сприяти розвиткові мови на манер. У даному відношенні ідо класифікується, як «допоміжна міжнародна мова» [25].

Це друга за популярністю штучна міжнародна мова після свого попередника есперанто. Однак, даний момент є спірним, адже багато хто вважає, що друге місце варто присвоїти мові інтерлінґва.

Розглянемо абетку цієї штучної мови.

Абетка складається з 26 літер:a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k, l, m, n, o, p, q, r, s, t, u, v, w, x, y, z

Більшість букв та звуків схожі на латинські (іспанські) за винятком нижченаведених випадків:

c: вимовляється як "ц"
g: завжди м’який звук ґ
v: звук схожий на середній між b та а
h: вимовляється як українське х
j: вимовляється як українське ж

Ідо — це мова з фонетичною вимовою, де кожній літері відповідає один звук і навпаки. В Ідо не використовується графічний наголос. В усіх словах, за винятком інфінітиву, наголос падає на передостанній склад.

Якщо говорити про артикль, то варто відмітити, що у мові Ідо існує лише один означений артикль.

Fenestro -- вікно (якесь, неозначене)

Fenestri -- вікна

La fenestro -- (це) вікно

La fenestri -- (ці) вікна

Закінчення слів, якщо слово закінчуються на то це:

o іменник kato = кіт; komputoro = комп’ютер; domo = дім

a прикметник bela = гарний,a; neta = чистий; alta = високий,a

e прислівник perfekte = досконало; rapide = шкидко

ar інфінітив skribar = писати; esar = бути; ludar = грати

Як бачимо, закінчення слів можуть вказувати приналежність слів до певної частини мови.

Розглянемо афікси, що існують у мові Ідо, та деякі питання словотворення.

Значення слів можна змінити за допомогою префіксів та суфіксів. Наприклад :

des- вказує на на протилежне значення: deskonocar = не знати; desfacila = важкий (не легкий); desaparar = зникати (не з'являтися)

-ist- вказує на професію, рід занять, = arte — artisto = артист; butiko = крамниця- butikisto = продавець

-ar- вказує на сукупність чогось: vorto = слово — vortaro = словник; direktisto = директор — direktistaro = дирекція

Ідо — аглютинативна мова, що дозволяє утворювати слова, поєднуючи різні корені, і таким чином змінювати значення, наприклад:

chambro — кімната

dormo-chambro — спальня

hundo — собака

chashundo — мисливський собака (chasar — полювання)

Таким чином, значною мірою можна скоротити час на вивчення лексики.

Особові займенники

Me -- я

Elu -- вона

Ni -- ми

Ili -- вони

Tu -- ти

Ilu -- він

Vi -- ви

Oli -- вони (речі чи тварини)

Vu -- Ви (ввічливо до 1 особи)

'Olu -- воно

Eli -- вони (жіночого роду)

В третій особі однини, коли не треба чи не бажано вказувати на рід (чоловічий, жіночий чи середній) вживається займенник Lu = він, вона, воно.

Так само є займенник третьої особи множини, що не вказує на рід Li = вони чоловічого чи жіночого роду.

Розглянемо на прикладах час дієслів.

as теперішній me opinionas = я думаю; elu lektas = вона читає

is минулий ni skribis = ми написали; tu parolis = ти сказав

os майбутній vu drinkos = ви питимете; me pensos = я подумаю

Множина іменників у мові Ідо також виражається через закінчення.

Множина утворюється дуже просто: закінчення іменника -o змінюється на -i:

foresto -- ліс; foresti -- ліси

arboro -- дерево; arbori – дерева

Як бачимо, у цьому підвиді штучної мови основні граматичні категорії слів виражаються через закінчення лексем, що значним чином економить кількість граматичних засобів.

2.4. Основні риси мови Ложбан

Lojban (МФА [loban], повна офіційна назва Ложбан: реалізація Логлану) це штучна мова, яка була створена у 1987 році Групою Логічних Мов та базується на Логлані. При створенні основною ціллю була більш повна, вільно доступна, зручна для використання мова. ISO 639 код, що відповідає Ложбану — jbo.

У цієї мови є багато спільних з Логланом цілей та рис, а саме:

має граматику, що базується на предикатній логіці та може точно виражати складні логічні конструкції;
не має виключень чи двозначностей у вимові чи граматиці, а таким чином легко піддається синтаксичному аналізу за допомогою комп'ютера;
спроектована максимально культурно нейтральною;
може бути легко вивчена та використана у порівнянні з іншими природними мовами;
має широку систему вираження та передачі емоцій у контексті [10, c. 123].

Оскільки початковою ціллю проекту 'Логлан' була перевірка гіпотези Сепіра-Уорфа, активна спільнота Ложбану поставила перед собою додаткові цілі:

загальні дослідження у лінгвістиці;
дослідження штучного інтелекту та комунікація з машинами;
дослідження комп'ютерного перекладу текстів на природних мовах;
використання мови, як інструменту для навчання;
особиста творчість.

Проаналізуємо орфографічні та фонологічні правила, які діють у мові Ложбану.

Алфавіт Ложбану складається з 26 літер: ' , . a b c d e f g i j k l m n o p r s t u v x y z; тобто, з латинської абетки без трьох літер h q w, але з трьома додатковими літерами. Вищевказаний порядок навмисне свівпадає з порядком літер у ASCII [9, c. 203].

Великі літери також використовуються, але лише для позначення наголошеної голосної у слові, у якому наголос нестандартний (наприклад, у власних назвах). Великі літери не рахуються в абетці окремими. За вибором, великими буквами пишеться наголошена голосна або весь наголошений склад; наприклад, ім'я "Жозефін" може бути написане так: DJOzefin. або djOzefin. За правилами ложбану, без написання великих літер мав бути наголошений склад 'ze'.

Літера IPA Пояснення щодо вимови

' h, як th у англ. thing

, . розмежувач складів

. пауза

a a, а

b b б

c , ш

d d д

e , e е

f f, ф

g g ґ

i, перед голосною j й

i, інакше i і

j , ж

k k к

l l, l л (ль)

m m, m м

n n, n,

, н (нь)

o o, о

p p п

r r, р

s s с

t t т

u, перед голосною w як в у слові спів чи білоруське ў

u, інакше u у

v v, як в у вир

x x х

y шва, як a в англ. about

z z з

Розглянемо граматику Ложбану. У Ложбані є три частини мови: brivla для загальних назв та дієслів, cmene для власних назв та cmavo для структурних часток: артиклів, цифр, індикаторів та інших модифікаторів такого типу. В Ложбані немає прикметників чи прислівників у тому ж значенні, як їх мають індо-європейські мови. Brivla незмінні в множині, особі чи числі; числа позначаються окремим cmavo, граматично числа відсутні. Усі brivla, за винятком декількох запозичень (наприклад alga), містять щонайменше п'ять літер.

Як і належить логічній мові, Ложбан має великий асортимент сполучників. Логічні сполучники бувають у різних формах, залежно від того, що вони поєднують: sumti (еквівалентні іменникам), selbri (служать дієсловами; будь-яке brivla може стати selbri), частини tanru (найближчий еквівалент україньскої мови — словосполучення) чи частини речень.

Таким чином можна сказати, що кожна із штучних мов, які були розглянуті вище, були створені з певною метою, а саме – чи то для спрощення загальної комунікації та заміни універсальної англійської мови, чи то виконання певних технічних питань. Саме цей факт і обумовлює вживання тієї чи іншої штучної мови певною групою людей у певній сфері діяльності

РОЗДІЛ ІІІ. Мови програмування, як особливий підвид

штучної мови

3.1. Загальна інформація про мову програмування

Розвиток обчислювальної техніки супроводжується створенням нових і вдосконаленням існуючих мов програмування (МП) — засобів спілкування програмістів з ЕОМ. Під МП розуміють правила подання даних і запису алгоритмів їх обробки, що автоматично виконуються ЕОМ. У більш абстрактному вигляді МП є засобом створення програмних моделей об’єктів і явищ зовнішнього світу. На сьогодні вже створено десятки різних МП (як примітивних, так і близьких до мови людини).

Мова програмування — формальна мова представлення програм для системи програмування.

Мови програмування умовно можна поділити на дві групи: мови програмування низького та високого рівнів.

Мови програмування низького рівня орієнтовані на конкретний тип процесора і враховують його особливості. Для кожного типу процесора існує своя мова асемблера, тому для перенесення програми на асемблері на іншу апаратну платформу її потрібно майже цілком переписати [24].

Переваги цих мов полягають у наступному: з допомогою мов низького рівня створюються ефективні і компактні програми, оскільки розробник отримує доступ до всіх можливостей процесора.

Недоліки мови програмування низького рівня полягають в тому, що програміст, який працює з мовами низького рівня, має бути високої кваліфікації, добре розуміти будову комп'ютера. Також результуюча програма не може бути перенесена на комп’ютер з іншим типом процесора.

Мови низького рівня, як правило, використовують для написання невеликих системних програм, драйверів пристроїв, модулів стиків з нестандартним обладнанням, коли найважливішими вимогами є компактність, швидкодія і можливість прямого доступу до апаратних ресурсів.

Розглянемо особливості мови програмування високого рівня. Можна сказати, що вони є більш зрозумілими людині, ніж комп’ютеру. Особливості конкретних комп’ютерних архітектур в них не враховуються, тому створені програми легко переносяться з комп’ютера на комп’ютер, де встановлено транслятор цієї мови. Розробляти програми на таких мовах значно простіше і помилок допускається менше. Прикладами таких мов є наступні:

Адресна мова програмування

Фортран

Кобол

Алгол

Pascal

Java

C++

Прийнято розрізняти п’ять поколінь мов програмування.

1 покоління:

початок 1950-х років – мови перших комп’ютерів. Перша мова асемблера, створена за принципом «одна інструкція – один рядок».

2 покоління:

кінець 1950-х – початок 1960-х р.р. Розроблено символьний асемблер, в якому з’явилося поняття змінної. Це перша повноцінна мова програмування.

3 покоління:

1960-ті р.р. – мови програмування високого рівня. Їхні характеристики:

відносна простота;
незалежність від конкретного комп’ютера;
можливість використання потужних синтаксичних конструкцій.

Простота мов дає змогу писати невеликі програми і людям, які не є професійними програмістами.

4 покоління:

початок 1970-х р.р. до сьогоднішнього часу. Створюються мови, призначені для реалізації великих проектів. Проблемно-орієнтовані мови, що оперують конкретними поняттями вузької галузі. Як правило, в такі мови вбудовують потужні оператори, що дозволяють одним рядком описувати функції, для опису яких мовами молодших поколінь потрібно було б сотні чи навіть тисячі рядків початкового коду.

5 покоління:

з середини 1990-х р.р. – до теперішнього часу. Це системи автоматизованого проектування програмного забезпечення (САПР ПЗ). Створення прикладних програм, редакторів, САПРів для людей, які не знайомі з програмуванням: Word, Excel, PcAD, OrCAD, PSPICE, MathCad, ACAD і т. д. [6, c. 17]

Таким чином можна сказати, що саме з метою створення мови, яка б обслуговувала новостворену комп’ютерну сферу діяльності і була розроблена мова програмування, яка і на теперішній час проходить стрімкий розвиток і постійно вдосконалюється відповідно до умов та вимог розвитку надсучасних комп’ютерних технологій.

3.2. Штучна мова Pascal, як одна з найбільш відомих мов програмування

Однією з найпоширеніших і найперших штучних мов програмування є мова Pascal. Саме тому для того, щоб мати уяву про мову програмування розглянемо цю штучну мову та принципи її функціонування і застосування, а також деякі переваги та недоліки.

Роком створення Pascal вважається 1970-й, і творцем цієї мови програмування є Ніклаус Вірт. Початкова мета розробки мови диктувалася потребою інструмента «для навчання програмуванню як систематичній дисципліні». Pascal належить до Algol-подібних мов програмування, оскільки використовує семантику Algol-ла. Однак Pascal мав суттєве удосконалення — жорстку типізацію. Це означало, що присвоювання можна було виконувати лише для змінних, що належать до одного типу (одночасно вказувались правила, за якими типи вважались однаковими). Це удосконалення суттєво покращило стиль програмування, оскільки значну частину помилок вдавалось виявити ще на етапі компіляції — що збільшує надійність програм [6, c. 24-27].

Однак мова розроблялась як дослідницький проект і первісний Pascal був мало придатний для написання великих проектів, оскільки програму не можна було скласти з кількох програмних частин — просто не було передбачено такої можливості. Але ця мова програмування швидко завоювала популярність у навчальних закладах при вивченні програмування. А коли з'явились діалекти мови де можливим було окреме компілювання програмних частин — Pascal став засобом написання великих програмних систем [26].

Існує ряд об'єктивних причин, які обумовили видатний успіх мови Pascal. Серед них у першу чергу потрібно вказати наступні:

Мова в природній і елегантній формі відбила найважливіші сучасні концепції технології розробки програм.
Завдяки своїй компактності, концептуальній цілісності й ортогональності понять, а також вдалому оригінальному опису, запропонованому автором мови, Pascal виявився дуже легким для вивчення й освоєння.
Незважаючи на відносну простоту мови, вона виявилась придатною для дуже широкого спектру застосування, у тому числі для розробки дуже великих і складних програм, наприклад, операційних систем.
Pascal дуже технологічний для реалізації практично усіх, у тому числі і нетрадиційних, машинних архітектур. Стверджується, що розробка Pascal-транслятора «майже» не перевищує за трудомісткістю гарної дипломної роботи випускника ВНЗ.
Мова Pascal стандартизована в багатьох країнах, а у 1983 році було прийнято міжнародний стандарт (ISO 7185:1983).

Розглянемо мову програмування Turbo Pascal.

Turbo, а пізніше Borland Pascal — це одна з найвдаліших і найпоширеніших реалізацій мови, створена компанією Borland. Turbo Pascal — могутнє розширення американського стандарту (ANSI Pascal), яке враховує архітектурні особливості ОС MS DOS та MS Windows і постачається зі значними за обсягом і різноманітності пакетами стандартних процедур. Такі принципові нововведення, як апарат модулів і об’єктно-орієнтовані засоби полегшують конструювання великих програмних систем на основі технології модульного програмування [26].

Компілятор вхідної мови системи Turbo Pascal працює за однопрохідною схемою, реалізує функції редагування зв'язків, формуючи на виході готовий до виконання об'єктний код. Компілятор може здійснювати широкий набір локальних оптимізацій (згортання констант, виключення невикористовуваного коду і зайвих даних, оптимізація операцій і т.д.), що сприяє високій ефективності кінцевих програм.

Система Turbo Pascal є інтегрованим середовищем (IDE), яке налічує ряд компонентів, що в сукупності підтримують усі види робіт зі створення програм. Система містить універсальний текстовий редактор, компілятор вхідної мови, редактор зв'язків і вбудований символьний зневаджувач. Багатовіконний інтерфейс із розвинутою системою меню і досконалою довідковою системою забезпечує високу продуктивність праці програміста.

Borland Pascal 7.0 дозволяв компілювати програми для DOS, Windows і захищеного режиму MS DOS, також містив ряд додаткових утиліт.

Програми на мові Pascal формуються із букв A-Z, a-z, цифр 0-9, спеціальних символів "+", "-" , "*" , "/" , "=" , " <" , ">" , "[" , "]" , "." , "," , "(" , ")" , ":" , ";" , "{" , "}" , "$" , "#"

Розглянемо службові слова цієї мови.

Службове слово являє собою неподільне утворення, зміст якого фіксований в мові. Службові слова не можна використовувати у якості імен. Коментарі в коді програми оформлюються фігурними дужками «{коментар}»

Приклади: end, array, begin, program

Структура програми

Програма в мові Pascal має наступний вигляд:

program <назва>; {назва програми}

uses <назва модуля 1>, <назва модуля 2>, ... ; {розділ опису модулів}

label <ім'я1>,<ім'я2>, ... ; {розділ опису міток, мітка - ціле число від 1 до 9999}

const <ім'я1>=<значення1>; <ім'я2>=<значення2> ... ; {розділ опису констант}

type <ім'я>=<діапазон або перелік значень> ; {розділ опису типів користувачів}

var <ім'я1>, <ім'я2>, ... : <тип>; {розділ оголошення змінних}

procedure або function {розділ опису процедур та фанкцій}

begin {оголошення початку опису опереторів}

{оператори}

end. {оголошення про закінчення програми}

Обов'язковими розділами є var, begin та end. Program - не обов'язкове ключове слово, але його корисно використовувати для того, щоб легше розрізняти програму серед інших.

Після кожного рядка необхідно ставити ";"

Присвоєння значення відбувається наступним чином:

<змінна> := <значення>;

Після останнього end необхідно поставити "."

Розглянемо математичні операції, які можна виконувати у цій системі.

У Pascal дещо специфічно передаються основні математичні операції. Також існують і унікальні команди для проведення деяких обрахунків.

Операнди:

"+" додавання

"-" віднімання

"*" множення

"/" ділення

div ціла частина ділення (7 div 2 =3)

mod остача від ділення (7 mod 2 =1)

= дорівнює

<> не дорівнює ()

> більше

< менше

>= більше або рівне ()

<= менше або рівне ()

Стандартні підпрограми і сталі, що використовуються у математичних обчисленнях подаються у нижченаведених прикладах.

Abs(X) - обчислення абсолютного значення (модулю) Х.

ArcTan(X) - обчислення кута, тангенс якого дорівнює Х (тобто математичний arctg(X)) , значення кута подано в радіанах і може знаходитися в діапазоні від -/2 до /2. Для перетворення значення кута з радіанної міри в градусну необхідно значення кута помножити на число 180/. Результат має дійсний тип.

Cos(X) - обчислення косинуса Х, параметр задає значення кута в радіанах.

Exp(x) - обчислення значення експоненти аргументу (ex). Результат завжди має дійсний тип.

Frac(X) - знаходження дробової частини Х. Результат має дійсний тип.

Int(X) - знаходження цілої частини Х (дробова частина відкидається). Результат має дійсний тип.

Ln(x) - обчислюється натуральний логарифм аргументу. Результат має дійсний тип. За допомогою функцій Exp та Ln можна обчислити довільну степінь числа наступним чином: ab=Exp(b*Ln(a)), відповідно корінь можна подати так само a1/b (добто корін степіня b з a)=Exp(1/b*Ln(a)).

Pi - повертає значення числа p (3.1415926).

Sin(X) - обчислення синуса Х. Параметр задає значення кута в радіанах. Для перетворення значення кута з радіанної міри в градусну необхідно значення кута помножити на число 180/p. Результат має дійсний тип.

Sqr(X) - піднесення до квадрату значення Х. Тип результату збігається з типом параметра.

Sqrt(X) - обчислення квадратного кореня з Х. Тип результату дійсний.

Random - генерує значення випадкового числа з діапазону від 0 до 0.99. Тип результату дійсний.

Random(P) - генерує значення випадкового числа з діапазону від 0 до P. Тип результату цілий. Щоб випадкові числа були "більш випадковими", необхідно періодично змінювати базу генерації. Для цього використовується процедура Randomize, що дозволяє при кожному новому запуску програми отримувати різні випадкові числа [26].

Для величин перелічувальних типів (всі цілі, літерний та булівський) існують також декілька зручних стандартних функцій та процедур, наведених нижче:

Dec(x,[dx]) - процедура зменшує значення змінної Х на величину DX, а якщо параметр DX не заданий - на 1.

Inc(x,[dx]) - процедура збільшує значення змінної Х на величину DX, а якщо параметр DX не заданий - на 1.

Pred(X) - функція, що визначає попереднє значення для даного типа. Наприклад, Pred(5)=4, Pred(True)=False, Pred('B')='A'.

Succ(X) - функція, що визначає наступне значення для даного типа. Наприклад, Succ(5)=6, Succ(True)=False, Succ('A')='B'.

Odd(X) - число перевіряється на парність. Аргументом цієї функції може бути тільки число типу longint, а результат дорівнює true, якщо аргумент парний, і false - в протилежному випадку.[3]

Разом із популярністю цієї штучної мови стало відомим і ім'я Ніклауса Вірта. Працюючи у Швейцарському федеральному технічному інституті разом із своїми учнями і послідовниками удосконалював теорію мови програмування загального використання. Так у 1980 році зявилась Modula (хоча коли говорять Modula, мають на увазі Modula-2). Modula-2 стала завершенням розвитку лінії структурного програмування. У 1990 році — з’явився Oberon що вже використовував принципи ООП (хоча об'єктно-орієнтоване програмування було можливим вже у версії 5.5 однієї з найпопулярніших реалізацій мови — Turbo Pascal).

Тепер можна говорити про існування родини Pascal-подібних мов, до яких належать Pascal, Modula-2, Oberon, Oberon-2, ActiveOberon, Component Pascal.

Не так давно з'явилась нова мова з цієї великої родини — Zonnon для .NET. Вона, як і її попередники, була створена у Швейцарському федеральному технологічному інституті у Цюріху. Основний наголос у ній зроблено на простоту, ясний синтаксис та модульність. Zonnon увібрав у себе риси Active Oberon та C#. Мова Zonnon додає паскалю нові особливості, включаючи процеси в об'єктах, перевантаження операторів та обробку виключних ситуацій.

Зразок програми можна продемонструвати на класичному прикладі:

program HelloWorld;

begin

writeln('Hello, World!');

end.

Таким чином можна сказати, що саме науково-технічний прогрес та розвиток комп’ютерної техніки та комп’ютерних технологій і стали передумовами для створення спеціальної штучної мови програмування. На прикладі ж однієї з перших мов програмування Pascal ми ознайомилися з принципами функціонування цього підвиду штучних мов та його перевагами і недоліками.

ВИСНОВКИ

В ході написання даної курсової роботи ми дослідили сутність поняття «штучна мова», розглянули різні визначення цього мовного явища, які пропонували лінгвісти на різних етапах вивчення штучних мов, як складової частини мовної системи світу. Також вагома увага була приділена аналізу основних штучних мов таких, як есперанто, інтерлінгва, інго та ложбан. Нами було досліджено поняття «мова програмування». Для того, щоб визначити специфічні властивості мови програмування ми взяли за основу одну з найперших та найпоширеніших комп’ютерних мов – Pascal. Нам також вдалося визначити переваги та недоліки тих штучних мов, які були досліджені нами в ході написання даної курсової роботи.

Проведене нами дослідження дало можливість зробити висновки, які полягають у наступному:

Стрімка глобалізація усіх сфер людської життєдіяльності призвела до посилення міжнародних контактів між окремими людьми та цілими спільнотами. Такі процеси невпинно сприяють появі штучних мов, які б були зрозумілими та універсальними для виконання певних цілей, поставлених людьми.
За основу нашого дослідження ми взяли визначення поняття «штучна мова», запропоноване А. В. Прокоповою, яка характеризує штучну мову, як спеціально створену семіотичну систему. На нашу думку, саме такий погляд на проблематику штучної мови є максимально влучним.
В ході написання даної курсової роботи ми з’ясували, що у певних випадках штучна мова може мати ознаки природної мови. Так, зокрема, вона може бути рідною мовою для певної групи людей. Це явище нам вдалося прослідкувати на прикладі штучної мови есперанто, яка стала рідною для тих людей, чиї батьки хоча і походять з різних країн, та, все ж, є шанувальниками есперанто.
Дане дослідження підтвердило, що поява есперанто була зумовлена необхідністю створення такої універсальної мови, яка б могла замінити англійську мову – мову міжнародного спілкування. Саме есперанто є такою штучною мовою, яка, маючи латинську абетку, дає змогу навчитися читати,, писати та перекладати матеріали на цій мові вже через кілька годин після ознайомлення з даною штучною мовою.
В результаті проведеного нами дослідження ми прийшли до висновку, що основною характерною рисою інтерлінгви , як штучної мови, є спрощена граматика. Загалом можна навіть сказати, що лексична база цієї штучної мови дає змогу абсолютно добре розуміти матеріали на цій мові тим людям, які розмовляють португальською, іспанською, французькою та італійською, без спеціального вивчення.
Проаналізована нами інформація дає підстави стверджувати, що штучну мову інго умовна можна назвати мовою флексій. Дане рішення обумовлене тим, що такі основні граматичні категорії, як рід,число, час проявляються у мові інго через закінчення лексем, які функціонують у цій штучній мові.
В ході даного дослідження ми визначили, що штучна мова Ложбан характеризується тим, що легко піддається синтаксичному аналізу за допомогою комп’ютера. Саме тому Ложбан вживається спеціалістами з метою дослідження штучного інтелекту, а також є необхідною під час вивчення основних принципів комп’ютерного перекладу текстів.
В результаті написання нашої курсової роботи нам вдалося з’ясувати, що поява мови програмування (МП), як особливого підвиду штучної мови, є наслідком невпинного розвитку обчислюваної техніки. Ми визначили дві основні підгрупи МП – МП високого та низького рівнів. При цьому ми прийшли до висновку, що МП низького рівня вимагає від людини гарного володіння знаннями про складові частини комп’ютерної техніки, що значно звужує коло користувачів цієї штучної мови. МП ж високо рівня навпаки під лаштована під людину і направлена на людське розуміння принципів її функціонування.
Досліджена в ході написання даної курсової роботи штучна мова Pascal дала нам змогу ознайомитися з основними характеристиками штучної мови програмування. При цьому нам вдалося визначити переваги даного виду МП, що полягають у наступному: вона легка у вивченні та освоєнні, має широкий спектр застосування та стандартизована у багатьох країнах.

Що ж стосується рекомендацій до практичного застосування результатів даної курсової роботи, то вони можуть бути корисними під час викладання такої теми, як «Штучні мови та їхні основні характеристики».

Якщо говорити про напрямки подальших досліджень теми, яка була обрана нами для написання курсової роботи, то можна визначити наступні перспективні аспекти лінгвістичних досліджень:

зупинитися окремо на вивченні певних видів штучних мов;
вивчити вплив соціального та технологічного розвитку суспільства на появу новітніх штучних мов.

Отже, дослідивши особливості штучних мов та специфіку їхнього функціонування, ми впевнилися в тому, що вони є невід’ємною складовою загальної мовної системи світу і потребують подальшого ґрунтовного дослідження, виходячи зі стрімких процесів глобалізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць/ Ред. Бідзіля Ю.М.- Ужгород: МП"Ліра", 2001.- 492с.
Баранникова Л.И. Введение в языкознание. – Саратов, 1973. – 347 с.
Бондарко Лия Васильевна Фонетичнское описание языка и фонологическое описание речи.- Л.: ЛГУ, 1981.- 200с.
Брус Марія П. Українське ділове мовлення.- Івано-Франківськ: Тіповіт, 2004.- 234 с.
Вісник національної Академії Державного Управління. – Одеса, 2006 р.
Гавердовський А. Kонцeпция построения систем автоматизации документооборота. Открытие системы. - М., 1997. - № 1.
Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навч. пoci6. Н.Р.Нижник; За заг. ред. проф. Н.Р.Нижник. - К.: Вид- во УАДУ; 2002.
Інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України 17.10.1997. – Херсон: облдержадміністрація, 1997.
Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. – К., 1991. – 205 с.
Кисленко Ю.І. Системна організація мови. – К., 1997 – 407 с.
Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічний спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 368 с. (Альма-матер)
Кочергина В.А. Введение в языкознание. – М., 1999. – 287 с.
Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. - К., 2000; Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. - 2003. - № 4.
Кулешов С. Новий погляд на структуру документознавства Вісн. Кн. палати. - 2003. - № 10.
Кушнаренко Н. Н. Документоведение: Учеб. для вузов. - 5-е изд., стереотип. - К.: Знання, 2004. - (Высш. образование ХХІ века);
Нерух Олена Олександрівна Першооснови журналістської творчості.- Харків: Світ дитинства, 2000.- 108с.
Панов Е.Н. Знаки, символы, язики. – М., 1980. – 364 с.
Панчук А.М. Моделювання, інформаційні системи і технології в державному управлінні: Навч. Посіб./ За заг. Ред.. Г.С. Литвинова. – К.: Центр навч. л-ри,2004.
Столяров Ю. М. Від діловодства - до документознавства, від документознавства - до документології // Вісн. Харк. держ. акад. культури. - 2004. - Вип. 14.
Столяров Ю. М. Соціальні комунікації: розвиток в інформаційному просторі // Вісн. ХДАК: Зб. наук. пр. - Х., 2000. - Вип. 2.
Тофтул М. Г. Логіка: Підручник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. — К.: Видавничий центр «Академія», 2006. — 400 с. (Альма-матер). ISBN 966-580-214-3.
Українське мовознавство.- К: Вища школа, 1978.- 144с.
Шайкевич А.Я. Введение в лингвистику. – М., 1995. – 291 с.
http://miresperanto.narod.ru/kiononiskribas/esperanto_zekonomit.htm
http://uk.wikipedia.org/
http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=28184

Штучні мови. Види та призначення