Передача модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою

PAGE 2

Курсова робота

на тему: «Передача модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою»

Зміст

Вступ

Серед багатьох складних питань, які вивчає сучасне мовознавство, важливе місце займають проблеми перекладу. Як відомо, процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Навпаки, це складний процес, який включає в себе цілу низку операцій.

Проблема модальності є однією з центральних у сучасній лінгвістиці. Важливість вивчення цієї проблематики визначається не тільки тим ключовим положенням, яке займає питання у процесі комунікації, але й зв’язком проблеми модальності з багатьма іншими проблемами мовознавства. Хоча важливість цієї теми є очевидною, прагматичні аспекти модального речення, зокрема переклад та його проблеми, залишаються на сьогоднішній день маловивченими.

Виходячи з цього, темою нашої курсової роботи було обрано «Передача модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою».

Питаннями дослідження модальності займалися такі лінгвісти як І.Р. Гальперін, З.Я. Тураєва, Є.В. Сидоров та ін.

Г.Н. Поспєлов, В.А. Кухаренко приділяли значну увагу у своїх роботах ретельному вивченю художніх творів, як особливої сфери функціонування засобів вираження модальності.

Актуальність обраної теми зумовлена недостатнім вивченням особливостей перекладу англомовної літератури українською мовою і передачі модальності, зокрема, а також сучасними вимогами до перекладу, коли йде мова не лише про передачу змісту оригіналу, але й про оптимальне відтворення прагматичних характеристик тексту.

Мета дослідження полягає в тому, щоб грунтовно дослідити передачу модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою.

Об’єктом дослідження виступає категорія модальності англійської мови.

Предмет дослідження – способи передачі модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою.

Для досягнення поставленої мети нашого дослідження ми визначили наступні завдання:

охарактеризувати модальність, як текстову категорію;
визначити типи модальності тексту та засоби її вираження;
з’ясуватии специфіку художніх англомовних текстів та їхнє трактування мовою перекладу;
визначити перекладацький підхід до передачі модільності;
здійснити практичний аналіз передачі модальності при перекладі художніх творів з англійської мови на українську.

Практична цінність роботи полягає у тому, що результати, отримані в ході даного дослідження можуть бути корисними для складання методичних рекомендацій щодо відтворення аспектів модальності при перекладі з англійської на українську мову.

Робота складається зі вступу, двох розділів, теоретичного та практичного, висновків, списку використаної літератури.

Розділ І. Питання модальності в англійській мові

Модальність як текстова категорія

Поняття модальність досі не має чіткої окресленості. Лінгвісти розрізняють логічну й мовну модальності, а в межах останньої – безліч парадигм і підпарадигм (т.з. «суб’єктивна» та «об’єктивна» модальності; реальна та ірреальна модальності тощо). На сьогодні все ще не існує згоди серед мовознавців щодо меж синтаксичної і морфологічної модальностей, кваліфікації специфіки й ієрархії реалізаторів розглядуваної категорії; не існує відповідного спільного метамовного інвентаря для аналізу проблеми. Це призводить до суттєвих розбіжностей у визначенні кількості способів дієслова, до труднощів у спробах чітко окреслити мовний арсенал для побудови ефективної комунікативної стратегії й тактики тощо.

Коректне, чітке й однозначне окреслення актуальних питань мовознавства, пов’язаних із модальністю, суттєво полегшило б не лише формування відповідних класифікацій, але й підготувало б підґрунтя для створення т.з. «текстової риторики» – сукупності норм, правил, рекомендацій, які допомагають уникнути комунікативної поразки, досягти оптимального результату в процесі спілкування [10, c. 10].

Для чіткості мовного аналізу модальності слід встановити, який чинник (форма чи значення) є домінувальним для опису явища і на якому рівні доцільно досліджувати модальність.

Як відомо, модальність безпосередньо пов’язана з категорією способу дієслова. Вчення про спосіб дієслова слов’янські граматики прийняли з античних граматик.

Н.А. Москаленко зазначає, що у давніх грецьких вчених існувало два погляди на способи: філософи розглядали їх як особливі значення, що залежать від цілого речення, граматисти ж вважали необхідною ознакою для дієслівних способів особливі звукові форми. Інакше кажучи, граматисти визначали способи за етимологічною формою, а філософи – за значенням.

На наш погляд, мотивованим постає залучення до лінгвістичного аналізу реалізаторів модальності обох чинників – і форми, і значення. Проте домінувальним має бути значеннєвий чинник: мета комунікації – це, умовно кажучи, пошук смислу; значення безпосередньо корелює зі смислом, а форма виступає інструментом для передачі значення. Хоча в першу чергу привертає увагу кореляція різних мовних модальностей зі способовими формами дієслова, варто говорити про модальність на різних мовних рівнях: морфологічному (способи дієслова, модальні слова, вигуки тощо), синтаксичному (інтонація, порядок слів, внутрішньореченнєві зв’язки тощо) та текстовому (модальність як одна з основних категорій тексту, тісно пов’язана із антропоцентричністю, аксіологічністю і т. ін.).

Ігнорування ієрархічності в межах категорії модальності, гетерогенності та різноплановості засобів реалізації категорії часто призводить до хибного розуміння цього явища. На необхідність різнопланового дослідження реалі заторів модальності звернув увагу В.В. Виноградов, наголошуючи, що «за панування морфологічного погляду не враховувалися синтаксичні особливості вживання способів. У цьому сенсі К.С. Аксаков і навіть М.П. Некрасов не помилялися, підкреслюючи різноманіття «синтаксичних способів» у російській мові – за нестачі (або навіть, як намагався довести Некрасов, за відсутності) особливих синтетичних форм дієслова для вираження модальної дії)» [1, c. 397]. Аналізуючи граматичні теорії О.О. Шахматова та О.О. Потебні, лінгвіст дійшов висновків, що доцільно було б говорити про модальність як про явище, що включає в себе систему способів дієслова, але не обмежується лише морфологічним рівнем [6, c. 5]. У наукових студіях ХХ століття вже закріпився погляд на модальність як на синтаксичну категорію. Так, М.В. Мірченко визнає модальність синтаксичною категорією, яка «не виявляється поза реченням лише у морфологічних категоріях способу чи часу. Це вищий реченнєвий параметр, інша категорійна структура, що може моделюватися лише в реченні сукупністю формальних засобів і не виявляється у них поза реченням» [8, c. 186].

На наш погляд, модальність не варто обмежувати рамками речення. Її радше слід розглядати як гіперкатегорію, охоплюючи всі ті рівні мови, на яких з’являється семантика. Такої думки дотримується О.Є. Анісімова: модальністю називається «текстова категорія, яка виражає ставлення мовця до повідомлюваного, його оцінку змісту мовлення» [9, c. 130].

Підтвердженням є той факт, що навіть одна структура, одна форма в різних контекстах може передавати різне значення, реалізувати різні інтенції: Було б цікаво подивитися …на малюнки (Любко Дереш). Можлива інтерпретація репліки як висловлення бажання, прохання, натяку-волевияву, гіпотези, парцелята, утвореного від складного речення: [Аби був час…]

Було б цікаво подивитися на малюнки. Лише в контексті дається прихована вказівка, що розглядувана репліка виступає як невдалий комплімент-гіпотеза, що врешті призводить до комунікативної поразки:

– А ви фотографуєте..? – бовкнув, аби не мовчати. Дівчина підозріло засміялася. Вона, мабуть, наскрізь мене бачила, от і втішалася, як могла.

– Я фотографую для розваги. Частіше фотографують мене. А взагалі, я художниця.

– О! Така молода, а вже художниця? – теж спробував щось підкинути я, теж не без поваги. Ніби й комплімент, алезнову попав, мов рукою в … . Невезуха нині. – Було б цікаво подивитися … на малюнки – я не мав певності, чи це у світі Справжніх Художників називається саме так, тому дляпевності повторив: – На картини. Гоца притамувала посмішку.

Точне розпізнання значення можливе лише в контексті. У розглядуваному прикладі з твору Любка Дереша «Намір!» читач видобуває необхідну для декодування інформацію: роздуми автора вказують на інтенції головного героя (сподобатися дівчині-художниці); саме висловлення виявляється включеним у діалог між хлопцем і дівчиною, і хоча аналізоване речення є безособовим, думка, яку намагається передати адресант, призначена саме для певної особи – адресата. Можлива така інтерпретація: Запросіть мене до себе в гості подивитися малюнки. О.С. Кондзеля, розглядаючи функціонування імперативів, кваліфікує подібні висловлення як

імпліцитні (ситуативні) засоби спонукальності [6, c. 5]. Використання тих самих форм у різних контекстах дає абсолютно різні, інколи навіть протилежні, антонімічні значення. Так, скажімо, іронічна інтонація або ситуативний комізм здатні повністю змінити значення висловлення, виголошуваного раніше в некомічній ситуації, в неіронічному діалозі. Наприклад, поза контекстом речення Міг би сказати правду сприймається як порада, як констатація можливості, як гіпотеза. Проте контекст актуалізує інше значення – іронічне, таке, що експлікує протиріччя:

– Я стояв на мості і бачив тебе.

Тоді міст ще не збудували. Міг би сказати правду (Галина Пагутяк).

Те, що могло сприйматися як констатація можливості, декодується в аналізованому контексті як констатація відсутності реалізації цієї можливості: Міг би сказати правду,але ж не сказав, замість цього збрехав.

Усунення дисонансу між різними науковими концепціями також залежить від уніфікації метамови лінгвістики. Так, ідея дихотомічності «об’єктивного» й «суб’єктивного» у висловленні була сформульована ще Ш. Баллі [12, c. 43-48]. Згодом, розмірковуючи про дійсний спосіб та його модальні різновиди, В.В. Виноградов зазначив: «У формах дійсного способу ніяк не виражено емоційно-вольове ставлення суб’єкта до дії. Форми дійсного способу «об’єктивні». Але ця об’єктивність буває оточена різноманітними відтінками суб’єктивного уявлення, яке притаманне часовим формам… Модальні слова й частки можуть перетворити значення прямого ствердження чи заперечення факту, притаманне дійсному способу, в значення недостовірності, сумнівності, навіть ірреальності дії» [14, c.187]. Тому можна зробити висновок, що варто говорити не про «об’єктивну» і «суб’єктивну» модальності, а про модальність первинну (лексико-граматичний рівень реалізації: способові форми, перформативи тощо) і вторинну (текстовий рівень реалізації – витворюється на основі тексту як комунікативної одиниці). Недарма В.В. Виноградов подає термін «об’єктивність» у лапках: таке графічне оформлення, безсумнівно, свідчить про скептичне ставлення лінгвіста щодо правомірності застосування слова.

Комунікативна орієнтація категорії модальності зумовлює обов’язкове врахування принципу антропоцентризму: вихідною точкою для опису всіх парадигм і підпарадигм модальностей має бути чинник комуніканта, суб’єкта спілкування, адже всі тексти образно кажучи пронизані суб’єктивністю – висловлення завжди витворюється на основі певного світобачення, певної оціночності. Саме слово «оцінка» містить у собі вказівку на певну систему цінностей (особисту, субкультурну, етно-культурну тощо).

Отже, модальністю слід вважати текстову категорію з гетерогенними реалізаторами, що передає ставлення мовця до повідомлюваного й має два рівні реалізації: первинний рівень (лексико-граматичний: способові форми, перформативи тощо) та вторинний (текстовий –витворюється на основі тексту як комунікативної одиниці).

Особливо заслуговує уваги дослідників-мовознавців реалізація модальності в креолізованих текстах, витворюваних українськомовними авторами, адже досі цей аспект аналізу не отримав належного відображення в спеціальній літературі. Осторонь уваги лінгвістів-україністів лишаються кінетичні засоби комунікації, які можуть впливати на формування модальності висловлення.

Типи модальності тексту та засоби вираження

Модальність як текстово-дискурсивна категорія маніфестує ставлення мовця до дійсності чи повідомлюваного й має два різновиди вираження в драматургічному тексті. Подібно до реченнєвого рівня, модальність у дискурсі поділяється на суб’єктивну й об’єктивну.

Об’єктивна текстово-дискурсивна модальність прив’язує кожен текст до конкретних часових, просторових та історично-етнічних умов. Виходячи з того, що „події життя тексту, тобто його справжня сутність, завжди розгортаються на межі двох свідомостей”, важаємо, що об’єктивна текстова модальність вбирає в себе й категорію референційності – співвіднесення дискурсу й смислу тексту з дійсністю.

Об’єктивна модальність референціює:

1) авторське породження тексту з умовами оточуючої його буттєвої сфери,

2) авторську інтеріоризацію з описуваними подіями та явищами,

3) авторський задум, втілений у текст, з читацьким розумінням,

4) адекватну рецепцію читаного з кожними конкретними просторово-часовими умовами.

Суб’єктивна модальність тексту може виражатися експліцитно й імпліцитно.

До експліцитних засобів вираження суб’єктивної модальності в художньому (драматичному) тексті належать граматичні й лексичні засоби, які служать репрезентантами суб’єктивно-оцінних значень і на рівні речення, а також характери героїв, своєрідне розташування предикативних і релятивних відрізків висловлення, особливості побудови й семантики сентенцій, своєрідність актуалізації окремих частин тексту тощо.

Вербалізоване ставлення мовця до дійсності в художньому тексті зумовлює шлейф додаткових невербалізованих смислів, які виражаються на просодичному, інтонаційному, семантичному, фразеологічному, синтаксичному рівнях.

Ці приховані смисли ускладнюють підтекстову площину драми, тобто видається правомірним вважати, що підтекст виступає головним засобом вираження імпліцитної суб’єктивної модальності на текстовому рівні.

Зв’язність, або когезія як текстово-дискурсивна категорія забезпечує розвиток теми, цілісність та інтеграцію тексту. У дискурсі зв’язність реалізується через когезію й когерентність, які, не вступаючи в ієрархічні відношення, співфункціонують, до того ж когезія як сукупність формальних засобів текстової організації спричиняє зв’язність на рівні глибинної структури, тобто змістову цілісність тексту як такого й відносну смислову завершеність надфразових єдностей як структурних компонентів функціонально-семантичного членування тексту, а когерентність, логіко-змістова сутність витвореного тексту, певною мірою спричиняє актуалізацію тих формально-граматичних засобів, що видаються найпридатнішими для реалізації авторського задуму [14, c. 124-126].

Когезія буває лінійною (послідовною) й вертикальною (пучковидною), забезпечується єдністю горизонтального й вертикального контекстів.

Поряд з граматичною (узгодження роду, числа, особи, відмінка, часу, способу, виду тощо), семантичною, ономасіологічною зв’язністю особливу роль у драматичному тексті-дискурсі відіграють смислова, або асоціативна зв’язність, зв’язність образна та конототивна. Сааме завдяки цим категоріям у дискурсі виражається категорія текстової суб’єктивної модальності.

Зв’язність виділяють за кількома ознаками:

1) логічними;

2) асоціативними;

3) образними;

4) композиційно-структурними;

5) стилістичними;

6) ритмоутворювальними.

Логічну зв’язність драматичного тексту помічаємо в причиново-наслідкових відношеннях між елементами тексту, при аналізі й синтезі його частин, розгортанні, індукції та дедукції тексту.

На асоціативну зв’язність вказують домінантні семи, ключові слова, суміжна сполучуваність, метафоричні тропи, риторичні фігури, синтаксичний паралелізм. Образна зв’язність драматургічного тексту забезпечується системою образів (позитивних, негативних, головних,

другорядних, периферійних, але однаково важливих для розкриття авторського задуму) та наскрізними образами-символами (предметами, самими ж персонажами, паралінгвістичними подіями). Основними мовними засобами образної зв’язності є тропи й фігури, позамовними – підтекст.

Композиційно-структурна зв’язність виявляється в будові тексту, диспозиції його частин, залежності композиційних елементів, несуперечності змісту й зв’язків як логічних, так і граматичних. Головна роль у забезпеченні композиційно-структурної зв’язності тексту належить дейктичним компонентам (займенникам, прислівникам) та службовим частинам мови, які разом із автосемантичними словами, парафразами, фразеологічними та паремійними еквівалентами рефернтної ситуації створюють конекторні ряди, які, проходячи крізь увесь текст, забезпечують його смислову зв’язність, або когезію.

Стилістична зв’язність тексту полягає в гомогенності й гармонійності його стилістичної системи та у відповідності її стильовим параметрам певного стилю чи підстилю й жанровому різновиду. Перепади в дотриманні стильової відповідності літературному жанру драми свідчать про модальну маркованість певної репліки чи відрізка тексту [12, c. 346].

Зв’язність існує в інформаційному просторі дискурсу, чим і забезпечує інформаційний баланс між лінійністю тексту та вертикальною змістовою складністю драматичного тексту. Узгодженість цих двох площин паралельно з розгортуваною інформацією реалізується завдяки інтерпретуючій свідомості адресатів (учасника діалогу та читача), яка має в своєму арсеналі особистий досвід, знання про світ, співрозмовника, культуру, науку тощо.

Специфіка художніх англомовних текстів та їхнє трактування мовою перкладу

Будь-який художньо-літературний твір є складною структурою. Є можливим виділити чотири основних елементи цієї структури: ідейний зміст, образну систему, композицію і мову. Елементи структури знаходяться в ієрархічних відносинах, при цьому елементи плану змісту визначають форму і структуру елементів плану зображення. Зміст твору мистецтва може існувати лише в відповідній йому системі засобів і способів його зображення, тобто в художній формі. Форма вторинна по відношенню до змісту, похідна від нього. Разом з тим, в творах дійсно художніх вона володіє активністю, тобто не лише певною силою естетичної дії на читача, але і здатністю модифікувати, переосмислювати зміст.

Виходячи з цього співвідношення, «елементи плану змісту (ідейно-образний зміст) називаються стилеутворюючими факторами, а елементи плану взображення – носіями стилю». На мову твору, що відноситься до елементів плану зображення, виявляють великий вплив особливості художнього сприйняття дійсності письменником і характер його намірів вступити в діалог з читачем. Г.Н. Поспєлов використовує для означення всіх складових плану зображення літературного твору термін «літературно-художня форма». Її він визначає як єдність трьох рівнів:

1. «Предметна зображуваність» - всі ті індивідуальні життєві явища з їх дрібницями, які зображуються письменником.

2. «Мовний стрій твору», - використані автором лексико-фразеологічні ресурси мови, семантика художньої мови, її синтаксис, фонетика і ритміка.

3. «Композиція», - її Поспєлов визначає як «взаємне співвідношення і розміщення в тексті твору одиниць зображуваного і мовних засобів».

Композиція складає структурний аспект художньої форми, сукупність співвідношення між елементами. Дякуючи композиції зміст відкривається читачу на протязі всього тексту, як ніби ланцюг несподіванок.

Композиційні прийоми і засоби доповнюють і поглиблюють зміст зображуваного письменником. В своїй сукупності вони надають твору завершеність і цілісність. «В даному художньому творі, - говорив Лев Толстой, - неможна вийняти один вірш, одну сцену, одну фігуру , один текст із свого місця і поставити в інше, не порушивши значення всього твору».

Можливість формального (архітектонічного) і змістовного (композиційного) членування зумовлюється специфікою тексту, яку формулює В.А. Кухаренко: «Текст – не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а впорядкована система, в якій все взаємопов’язане і взаємообумовлене».

Таким чином, композиція текстового цілого із любої комунікативної області є неподільна діалектична єдність змістовних і формальних елементів побудови цілісної структури, матеріально визначених в своїй стилістико-мовній формі.

Ліричний твір зобов’язує автора не порушувати правила побудови строфи, ритмічної організації, рими. Сонет, мадригал або ода регламентують архітектоніку вірша.

Індивідуальний стиль автора, його здатність адаптувати твір для читача – останній екстралінгвістичний фактор, обумовлюючий композицію літературного художнього твору. Завдяки структурній організації художнього тексту, а саме, особливому характеру взаємодії композиції і архітектоніки, в ньому виникають окремі стилістичні ефекти, що базуються на змінах в семантиці мовних одиниць.

Науковий дискурс сучасної гуманітаристики позначений інтенсифікацією міждисциплінарного діалогу та домінуванням інтегративних тенденцій у сфері методології. Поступово складається „новий альянс” між різними типами і галузями знання, а це, у свою чергу, сприяє суттєвому збагаченню аналітичних ресурсів окремих наук та розширенню діапазону їхніх дослідницьких стратегій.

Для філології вищеокреслені тенденції виявляються вельми продуктивними як у прагматичному, так і в епістемологічному планах. На перехресті лінгвістики, літературознавства, філософії та культурології, приміром, сформувався так званий концептуально-культурологічний напрямок, представники якого (В.Зусман, Б.Гаспаров, І.Смирнов, С.Неретіна, П.Рихло та ін.) досліджують проблематику породження смислів у царині художньої словесності. Об’єктом аналізу в їхніх працях слугує не тільки наявний смисл художніх текстів, але й потенційно можливий, той, що виникає у певних комунікативних ситуаціях. Доволі цікаві процеси, інспіровані стрімким розвитком інтегративного підходу, спостерігаються сьогодні і в царині перекладознавства, зокрема, в теорії художнього перекладу.

Ця наукова дисципліна, що гносеологічно пов’язана із суто герменевтичною проблемою осягнення смислів „чужого слова” та націлена на пошуки оптимальних шляхів його репрезентації засобами іншої мови, традиційно черпає енергетичну наснагу з таких джерел, як лінгвістика і літературознавство. Протягом останніх десятиліть в умовах пожвавлення міждисциплінарного діалогу все очевиднішим стає розуміння того, що „методології перекладання можуть слугувати моделями інтерпретації”[10, c. 5] , а літературознавчі інтерпретації художнього тексту – одним із механізмів запобігання його хибного розуміння та засобом мінімізації ризику перекладацьких помилок.

У рамках так званого необуквалістського проекту, що вже тривалий час успішно розробляється як практиками, так і теоретиками художнього перекладу, запропоновано цікаву аналітичну модель – методологію стереоскопічного читання. Її найактивнішим популяризатором виступає відома канадська дослідниця Мерілін Роуз, якій, до речі, належить і пріоритет теоретичного обґрунтування концептуальних засад необуквалістського перекладу. Останній, як зазначає Л.Коломієць, „спрямований на відновлення первісного стану, первісної гостроти поетичного відчування”.

Сутність стереоскопічного читання полягає в паралельному освоєнні двох або декількох текстових просторів: оригіналу (вихідного тексту), який належить перу автора, та одного або кількох цільових текстів, створених перекладачами. Переклад завжди є результатом прискіпливого вчитування у вихідний текст, осмислення його ідейно-смислових обширів, осягнення його іманентної художньої самобутності. Тож цілком природно, що вдалий переклад завжди має шанс відкрити якісь „нові”, раніше не помічені або не усвідомлені нюанси смислу та художні відтінки. „Саме стереоскопічне читання, – зауважує М.Роуз, – дозволяє нам зрозуміти міжпороговий простір (тобто простір, у якому ми думаємо, читаючи білінгву – Н.Т. ): ми осягаємо цей простір внутрішнім чуттям, інтуїтивно і доходимо певних висновків щодо нього суто логічним шляхом”.

Прийом стереоскопічного читання вже став одним із вельми продуктивних механізмів збагачення арсеналу перекладацьких стратегій. У той же час, як думається. паралельне прочитання текстів іншомовного оригіналу та його перекладів рідною для реципієнта мовою відкриває широкі перспективи і в аспекті літературознавчих інтерпретацій.

Особливого сенсу ця процедура набуває при роботі з тими художніми текстами, які написані авторами, чия позиція тяжіє до провіденційного виду творчості (термін К.Г.Юнга). Біля витоків подібних творів стоїть не міметичний імператив автора, а таке собі містичне провидіння, несвідомий творчий імпульс, відносно якого сам автор постає як другорядна дійова особа. Оскільки ці тексти є наскрізь символічними й насичені лексемами з непрозорою семантикою, то цілком природно, що актуалізація їхніх імпліцитних смислів при перекладі вимагає від перекладача не тільки мистецького таланту, але й глибокої аналітики – лінгвістичної, літературознавчої, семіотичної тощо.

Саме вчитування в текст оригіналу з урахуванням інтерпретаційного досвіду попередників на перекладацькій ниві спроможне створити той гносеологічний ґрунт, що сприяє більш адекватній репрезентації іншомовного твору реципієнтові, який не є носієм мови автора. Надзвичайно цікавою і навіть до певної міри евристичною процедура стереоскопічного читання може виявитись і для літературознавця, чия дослідницька мета суголосна тим завданням, які має вирішувати перекладач на початковому етапі творення власної перекладацької візії іншомовного твору, коли виявляє його смислові обшири, художню структуру, жанрово-стильову природу, механізми творення образів тощо.

Розділ ІІ. Особливості відтворення модальності при перекладі англомовних художніх текстів

2.1. Перекладацький підхід до передачі модальності

Мовні одиниці (у роботі такими одиницями є речення з модальними складовими) здатні викликати певне оцінне ставлення в адресата мовлення, яке пов’язане з їх відношенням до об’єктів дійсності. Прагматичні проблеми перекладу виникають у зв’язку з неправильним розумінням перекладачем намірів автора викликати у реципієнта певну реакцію. Наше дослідження становить великий не лише теоретичний, але й практичний інтерес для граматики англійської й української мов та теорії і практики перекладу, адже переклад таких речень у прагматичному аспекті тісно пов’язаний з їх граматичною будовою, яка несе додаткові прагматичні значення, не виражені іншими мовними засобами.

Як багатоаспектне соціальне явище, мову потрібно досліджувати не тільки в плані осмислення її внутрішньої структури, внутрішніх процесів функціонування і розвитку, а також процесів відображення у ній матеріальної й духовної культури народу-носія.

Таким чином, завдання перекладу – це не тільки точне викладення змісту думок, що передаються мовою оригіналу, а й відтворення засобами мови перекладу всіх особливостей стилю і форми оригіналу. Саме це завдання відрізняє переклад від інших засобів передачі змісту, таких як переказ, реферування тощо. Переклад має передати не лише те, що виражено оригіналом, але й те, як виражено в ньому [1; c. 398].

У центрі уваги перекладача – передача ідейного змісту твору зі збереженням форми, як засобу вираження цього змісту. Вимоги до перекладача поділяються на дві групи: вимоги, пов’язані з розумінням тексту, що перекладається; вимоги, безпосередньо пов’язані з передачею зрозумілого.

Англійська та українська мова являють собою приклади двох різних типів мов – аналітичної та синтетичної. Відомо, що в мовах з аналітичною будовою логіка мислення носія найяскравіше виявляється у зовнішньому оформленні висловлювань, у граматичному навантаженні окремих елементів, що створюють цілісну панораму повідомлення. У синтетичних мовах, навпаки, логіка найчастіше виявляється у внутрішньому зв’язку в слові [7; с. 49].

Одним із сучасних питань теорії перекладу є вирішення проблеми перекладної еквівалентності, співвідношення змісту оригіналу, перекладу та мовних засобів, які виражають цей зміст. У рамках цієї проблеми досить цікавим є питання про передачу значень синтаксичних структур, що входять у зміст оригіналу, тобто про типологію перетворень структури речення при перекладі. Вивчення типології синтаксичних перетворень речення під час перекладу дозволяє встановити основні тенденції в передачі синтаксичних значень. На думку І.В. Нешумаєва, збереження синтаксичних значень саме по собі не є і не може бути завданням перекладача. Разом із тим аналіз перекладів свідчить як про наявність у них різних типів синтаксичних перетворень, так і про існування тенденції до синтаксичного паралелізму. При вирішенні будь-яких перекладацьких завдань, що не є конкретно синтаксичними (лексичних, прагматичних та ін.), перекладач може нехтувати синтаксичним значенням вихідної синтаксичної структури, тобто значенням як глибинної, так і поверхневої структур.

Будь-які зміни в синтаксичній структурі перекладу, в порівнянні з вихідною, при збереженні глибинної структури речення можуть бути представлені як перекладацькі синтаксичні трансформації. Усі типи синтаксичних трансформацій, що здійснюються в англо-українських перекладах, поділяються на три групи: внутрішні, зовнішні та міжфразові.

З точки зору перекладу речення поділяються на такі: 1) що перекладаються дуже близько до тексту; 2) що перекладаються за допомогою зміненого порядку слів; 3) що потребують при перекладі часткової синтаксичної та лексичної зміни; 4) що потребують повної як синтаксичної, так і лексичної перебудови; 5) особливо складні речення.

1. Речення, які перекладаються майже дослівно, зустрічаються рідко. Це переважно речення розповідного характеру, де немає різко вираженого наголосу на якомусь окремому елементі. Наприклад: "George, is it you? How you frightened me!" "Джордже, це ти? Як ти мене злякав!".

2. Друга категорія – це речення, які потребують у перекладі зміни місцями відповідних компонентів оригіналу за умов збереження еквівалентних слів. Це речення переважно інформаційного характеру, в яких чітко акцентується той чи інший компонент речення. Наприклад: "Didn’t he come there yesterday?" "Хіба він вчора не приходив туди ".

3. До третьої категорії речень, що потребують при перекладі часткових змін в лексиці й синтаксисі, відносяться головним чином інвертовані речення (зі зміненим порядком членів). У зв’язку з цим необхідно зупинитися на проблемі інверсії з позиції перекладу.

Як відомо, мова виконує дві функції: комунікативну та експресивну. Мовець або повідомляє щось (комунікативна функція), або виражає своє емоційне відношення щодо того чи іншого явища (експресивна функція). Засобом останньої, в першу чергу, слугує емфатична інверсія, тобто зміна звичайного порядку слів у реченні з метою виділення якогось елемента чи надання всьому висловлюванню особливої виразності.

"No longer was it possible to suffer pain?" "Більше не було вже ніякої можливості терпіти біль!". Тут у англійському питальному реченні використовується інверсія для значного посилення емоційності.

4. Речення четвертого типу – це ідіоматичні речення, в яких сполучення компонентів носить немотивований характер. Наприклад: "So she would," said Andi; "but can’t ye see through a ladder, ye black nigger?" "Воно то так, – сказав Енді. – Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо?".

Отже, для адекватного перекладу такого речення слід цілком відійти від його структури і лексичного оформлення, повністю зрозуміти імпліцитну думку та відтворити її засобами рідної мови в найбільш адекватній формі.

5. Нарешті, речення п’ятого типу – складні у всіх відношеннях, тобто довгі, заплутані, перевантажені деталями та підрядними реченнями. При перекладі доводиться перебудовувати їх синтаксис, замінювати цілі вирази, або ж розбивати всю фразу на окремі речення і т. п.

При перекладі таких речень з англійської мови українською рекомендовано розподіляти їх на змістові групи з метою кращого формулювання думки, або здійснювати структурні перетворення, враховуючи граматичні особливості англійської та української мов.

Прагматичне значення є ознакою кожного речення, адже без нього речення не існує як одиниця синтаксису. Так, риторичне запитання, яке поєднує прагматичні значення питання і ствердження, є ввічливою формою вираження думок мовця.

Наприклад: "This gum," Mr. Wonka went on, "is my latest, my greatest, my most fascinating invention! It’s a chewing-gum meal! It’s… it’s… it’s…that tiny little strip of gum lying there is a whole three-course dinner all by itself!" – "What sort of nonsense is this?" said one of the fathers "Ця жуйка, – вів далі містер Вонка, – мій найновіший, найвидатніший, найгеніальніший винахід! Це жувальна гумка, що замінює харчі! Це... це... це... оця крихітна смужечка гумки, що тут лежить, дорівнює повноцінному обіду з трьох страв! – Що за нісенітниця? – обурився чийсь батько".

Допоміжні елементи типу you know, you see, I wonder, що виконують сполучну функцію в мовленні та знижують категоричність стверджувального або питального речення. Форми умовного способу виражають бажання, можливість, ймовірність здійснення дії. Дуже часто вони функціонують як етикетні формули ввічливості, коли мовець намагається не нав’язувати адpесату свою думку.

В англійській мові такі форми також широко вживаються для вираження непрямого спонукання. Наприклад: "Oh, wouldn’t it be wonderful if I found the third Golden Ticket inside it?" Charlie said. "Ох, як було б чудово, якби я знайшов там третій Золотий Квиток! – розмріявся Чарлі".

2.2. Практичний аналіз передачі модальності при перекладі художніх творів з англійської мови на українську

Для практичного аналізу передачі модальності при перекладі з англійської мови на українську ми взяли висловлювання з творів Дж.Ф. Купера "Останній з могікан", Р. Дала "Чарлі та шоколадна фабрика", Г.Бічер Стоу "Хижина дядька Тома".

Для того, щоб специфікувати наше дослідження на певному аспекті модальності з метою досягнення максимальних результатів, ми обрали особливий підвид синтаксичних структур із модальними складовими – питальні речення.

Питальне речення – це модальний різновид речення, за допомогою якого мовець, використовуючи спеціальні засоби, насамперед інтонацію та лексико-граматичні засоби, запитує про щось із метою отримати інформацію. Воно, як окремий клас речень, характеризується наявністю семантичної структурної організації, яка має певні відмінності від інших типів речень.

Так, від розповідних і спонукальних питальні речення відрізняються насамперед:

а) наявністю питальних компонентів;

б) специфічною питальною інтонацією;

в) існуванням інформативного центру, який містить запит інформації і за допомогою якого підкреслюється те, що для мовця є найбільш важливим.

Питальні речення можуть виконувати в мовленні різні функції: вимоги, прохання, ствердження та ін., але основною функцією питальних речень є функція запиту необхідної інформації.

Коли мова йде про народи, які стоять на одному рівні культури, можна стверджувати, що всі ті почуття, явища та думки, які відомі одному народу, відомі й іншим, а тому вони можуть бути виражені засобами їх мови. Звідси виходить апріорно: 1) все, що можна виразити однією мовою, можна передати й іншою і тому переклад можливий; 2) переклад-калькування неможливий, оскільки часто характер однієї мови (побут, історія і под. певного народу) не відповідає характеру іншої мови.

Наприклад: "Lord bless you! – I’m skeered to look at ye, Lizy! Are you tuck sick, or what’s come over ye?" "Ой, лишенько! Та на тебе ж глянути страшно, Ліззі! Що з тобою таке? Може, занедужала?". У наведеному прикладі англійське складносурядне сполучникове речення при перекладі на українську мову розбивається на два простих питальних речення.

Звертаючись до запитання загального характеру, що є питальним реченням з інверсованим порядком слів, мовець очікує від співрозмовника лише підтвердження чи заперечення думки, до того ж стверджувальна або заперечна відповідь є для нього однаково ймовірною.

"Father", he said, "look at this paleface; a just man, and the friend of the Delawares. " "Is he a son of Miquon? " "Not so; a warrior known to the Yengeese, and feared by the Maquas" "Ункас взяв Соколине Око за руку й підвів до патріарха.

- Батько, – сказав він, – подивися на цього блідолицього: це справедливий чоловік і друг делаварів.

- Він син мінгів?

- Ні, він воїн, якого знають інгізи та бояться макуаси".

У наведеному прикладі застосовано прийом так званої "нульової трансформації", завдяки тому, що в іноземній мові (ІМ) та у мові перекладу існують паралельні синтаксичні структури і при цьому зберігається комунікативна функція такого запитання (мовець очікує підтвердження або заперечення своєї думки, причому обидва варіанта відповіді для нього однаково можливі).

"Have you had a quiet night?" said Heyward. "For myself, I believe sleep has got the better of my vigilance." "All is yet still as midnight. Be silent, but be quick".

"А ніч пройшла спокійно? – запитав Гейворд. – Мою пильність скорив сон.

- Навкруги все тихо, як було опівночі. Збирайтеся мовчки, але поспішіть".

При перекладі цього питання, на початку речення додано препозитивну сполучникову частку а задля передачі відтінку хвилювання та сумніву.

Загальні питальні речення з неінвертованим порядком слів звучать як некатегоричний підсумок мовця щодо того, що було почуте або побачене ним раніше. Попередній контекст є тим комунікативно-ситуативним ґрунтом, на якому визріває припущення. Наприклад: "We are then on an island? " "Aye! There are the falls on two sides of us, and the river above and below" "Отже, ми на острові? Так, з обох сторін від нас клекочуть водоспади, а вгорі й внизу тече річка".

У цьому прикладі, за допомогою частки отже при перекладі виникає своєрідний підсумок щодо побаченого мовцем, а завдяки питальній формі речення передається його прохання підтвердити свої висновки.

Усім загальним питальним речення з неінвертованим порядком слів властива модальність у зв’язку з особливостями їх комунікативної природи. Задля вираження питальності та передачі різноманітних відтінків модальності при перекладі англійських загальних питальних речень українською мовою вживають такі частки: чи, хіба, невже, що, як, га, ну тощо, адже "загальною функцією усіх модальних часток є передача різноманітних відтінків суб’єктивної модальності, а також вираження волюнтативного та емоційно-оцінного забарвлення". Наприклад: "The Huron mused a few moments, and then laying his hand on the rude bandages of his wounded shoulder, he said with some energy: "Do friends make such marks?" "Трохи подумавши, він поклав руку на своє поранене плече і запитав:

- Хіба друзі залишають такі знаки?". За допомогою частки хіба вносяться додаткові емоційні відтінки, як-то: нерозуміння та осуду, що відповідає семантиці речення на ІМ.

"Would La Longue Carabine’ cut one so light on an enemy?" "Невже Довгий Карабін завдав би таку легку рану ворогу?". У цьому реченні завдяки частці невже передається значення сумніву.

"Do the Delawares crawl upon those they love like snakes, twisting themselves to strike?".

"А хіба делавари підповзають, як змії до тих, кого люблять, вибираючи момент для нападу?". Препозитивна сполучникова частка а в поєднанні із часткою хіба, в цьому випадку передає впевненість у протилежному.

Одним із підтипів загальних питальних речень є розділові питання. Такі питання складаються з двох частин. При перекладі другої частини розділового запитання можуть з’являтися частки хіба, чи і т.п. у поєднанні з запереченням не. Наприклад: "…We are talking of your pretensions to Miss Munro, are we not, sir?" "…Адже ми говоримо про ваше бажання одружитися з міс Манро, чи не так?".

Унікальність цих питальних конструкцій також полягає в тому, що вони можуть сприйматися адресатом як спонукання, тому при перекладі українською мовою питальна конструкція може змінюватися на наказову.

У кожному мовленнєвому акті здійснюється реалізація інтенції комунікантів різноманітними засобами. У прямих формах вираження прагматичних значень особливу роль відіграє лексика, зокрема лексичне значення слова, що представляє інтенцію мовця у відкритій формі.

Серед імпліцитних способів вираження прагматичного змісту велике значення має взаємозв’язок одиниць тексту, який розкриває прихований зміст комунікативної спрямованості. У діалогічному мовленні комунікативний зміст питального речення змінюється. Таким чином, тут ми маємо можливість виділити не тільки непрямі способи вираження прагматичних значень, але й імпліцитні. До засобів передачі прагматичних значень належать

Непрямі засоби:

- стилістична транспозиція синтаксичних одиниць, коли підрядне за формою речення стає засобом вираження емфатичного ствердження;

- питально-заперечні речення можуть також виражати емфатичне ствердження.

Наприклад: "I knew he was famous, Grandpa Joe, and I knew he was very clever…" "Clever!" cried the old man. "He’s more than that! He’s magician with chocolate! He can make anything – anything he wants! Isn’t that a fact, my dear?" "Я знаю, дідуню Джо, що він відомий, і знаю, що він дуже вмілий…Умілий? – вигукнув старенький. – Це не те слово! Він просто чарівник! Він робить з шоколадом усе – усе, що забажає! Правда ж, дорогенькі?";

- питальні речення типу How can N V, які вживаються у відповідному контексті для вираження подиву, осуду, негативної оцінки, якісної характеристики або дій суб’єкта.

Наприклад: "Take it!" shouted Mr. Wonka, growing more and more excited. "How can you take it? " asked Mike Teavee, laughing. "It’s just a picture on a television screen!" "Беріть! – закричав містер Вонка, збуджуючись дедалі більше. – Як же його взяти? – зареготав Майк Тіві. – Це ж тільки картинка на телеекрані!".

У прикладі питальне речення моделі How can N V ("How can you take it?") виражає надзвичайний подив мовця, але він вже знає відповідь на своє запитання: "How can you take it? It’s just a picture on a television screen!" = "You can’t take it because it’s just a picture on a television screen".

До імпліцитних способів передачі прагматичного значення належать:

- сематична корелятивність двох речень у тексті, яка вказує на невиражений констатив. Наприклад: "Holy mackerel!" cried Mr. Teavee. "You mean we might have a collision?" "I’ve always been lucky so far," said Mr. Wonka "Сто чортів у печінку! – вигукнув пан Тіві. – Тобто ми можемо зіткнутися? Досі мені завжди щастило, – підбадьорив його містер Вонка".

У цьому прикладі слід звернути увагу на те, що невиражена позитивна відповідь на питання мовця компенсується вживанням речення, що виражає загальні характерні ознаки ситуації, що описується, не виключаючи тих ознак, що містяться у запитанні адресата ("I’ve always been lucky so far"). Така ситуація абсолютно точно повторюється і у перекладі, що не спричиняє особливих проблем під час перекладацького процесу (Досі мені завжди щастило).

- репліка у відповідь на спонукання мовця, якщо адресат уникає прямої відмови виконати імперативну дію, послухатись поради, якщо він відмовляється прийняти запрошення. Наприклад: "Very well, Wonka," he said importantly, taking out a wallet full of money, "how much d’you want for one of these crazy squirrels? Nave your price." "She can’t have one" Mr. Wonka answered" "Так, Вонко, – солідно проказав він, витягуючи натоптаного грішми гаманця, – скільки хочете за свою скажену білку? Назвіть ціну." – "Вони не продаються, – відповів містер Вонка. – Їй білка не дістанеться".

У такому випадку адресат уникає прямої відмови, репліка містить не відповідь на запитання, а результат відмови (She can’t have one). У перекладі з метою збереження прагматичної інтенції автора, вводиться додаткове речення, фактично – відповідь на питання адресата (Вони не продаються). Таким чином, у перекладі бачимо яскравий приклад підсилення категоричності відмови. Вважаємо, що у цьому контексті така інтерпретація досить доречна.

Як бачимо, модальність може виражати різне ставлення автора до певної реалії, об’єкту чи дійсності. При перекладі з англійської мови на українську варто брати до уваги специфічні передачі даної категорії, різні емфатичні засоби, що якнайповніше відтворюють прагматетичне навантаження, закладене у тексті оригіналу.

Висновки

В ході написання даної курсової роботи ми дослідили питання модальності як текствову категорію англійської мови, її типи. Значна увага також булла приділена вивченню специфіки художніх англомовних текстів на їхньому трактуванню мовою перекладу.

Використовуючи практичний аналіз передачі модальності, нам вдалося наочно продемонструвати процесс передачі модальності в ході перекладу художніх творів з англійської на українську мову.

Проведене нами дослідження дало змогу зробити висновки, які полягають у наступному.

Модальність безпосередньо пов’язана з категорією способу дієслова. Саме дана категорія обумовлює її використання в умовах певного контекстуального оточення. Ми прийшли до висновку, що модальність не варто обмежувати рамками речення. Її радше слід розглядати як гіперкатегорію, охоплюючи всі ті рівні мови, на яких з’являється семантика.

Нами було визначено, що модальність поділяється на суб’єктивну й об’єктивну. Об’єктивна модальність прив’язує кожен текст до конкретних часових, просторових та історично-етнічних умов, а суб’єктивна виражає ставлення мовця до певного явища, про яке йде мова у художньому творі. При цьому слід відмітити, що жоден із типів модальності не слід розглядати окремо. Лише комплексний підхід гарантує адекватну передачу модальності з англійської мови на українську.

Також вельми цікавим і перспективним видається подальше проведення комплексних компаративних перекладознавчих досліджень на більш широкій текстовій базі з залученням та відповідним комбінуванням окремих аналітичних процедур і інтерпретаційних методик, запозичених із літературознавства, лінгвістики або інших гуманітарних наук. Подібний інтегративний підхід, попри певну еклектичність, сприятиме не тільки вдосконаленню науково-методичного арсеналу перекладознавства, а й виробленню нових засобів та прийомів художнього перекладу.

В ході написання даної курсової роботи ми прийшли до висновку, що адекватний переклад модальної складової англійського речення є запорукою правильної передачі прагматичного навантаження, закладеного автором у тексті-оригіналі.

Практичний аналіз передачі конструкцій з модальним значенням, які використовуються у художній літкратурі наочно продемонстрував перекладацький підхід до передачі значення цієї гратматичної з англійської на українську мову.

Таким чином можна сказати, що в ході написання даної курсової роботи ми ретельно дослідили поняття модальності як текстової категорії та перекладацький аспект її передачі з англійської на українську. Нами були виконані всі завдання, поставлені на початку дослідження.

Список використаної літератури

Барт Р. Введение в структурный анализ повествовательных текстов // Зарубежная эстетика и теория литературы Х I Х-ХХ вв. Трактаты, статьи, эссе. – М.: Издательство Московского университета, 1987. –С.397-398.
Бічер Стоу Г. Хижина дядька Тома / Пер. з англ. В. Митрофанова. – К.: Веселка, 1975. – 407 с.
Граматичні проблеми перекладу: Конспект лекцій та дидакт. матеріал для студ. лінгвіст. спец. / уклад. Г.Г. Вахнік. – Черкаси: ЧІТІ, 2001. – 84 с.
Дал Р. Чарлі і шоколадна фабрика / Пер. з англ. В. Морозова; За ред. О. Негребецького та І. Малковича. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2005. – 240 с.
Журавлева Т.А. Конспект лекций по курсу "Основные проблемы теории и практики перевода" / Донецкий гос. ун-т. – Донецк: Донецкий торговый дом "Донбасс", 1998. – 87 с.
Зусман В.Г. Диалог и концепт в литературе. – Н.Новгород: Деком, 2001. – С.5.
Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1981. – 286 с.
К.Г.Юнг . Об отношении аналитической психологии к поэтико-художественному творчеству // Зарубежная эстетика и теория литературы Х I Х-ХХ вв. – М.: Издательство Московского университета, 1987. –С.214-231.
Карабан В.І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 574 с.
Коломієць Л. Необуквалізм як перекладацький метод у постмодерністському дзеркалі // Літературознавчі студії. – Київ: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – Вип.3. – С.10.
Купер Д.Ф. Останній із могікан: Роман / Пер. з англ. І. Муращик. – Тернопіль: Навч. кн. – Богдан; К.: Веселка, 2004. – 302 с.
Лановик М. Теорія відносності художнього перекладу: літературознавчі проекції. – Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ, 2006. – С.432.
Нешумаев И.В. Типология преобразования структуры предложения при переводе: Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10. 02. 19 / Моск. гос. лингв. ун-т. – М., 1991. – 22 с.
Семантические и прагматические аспекты английского предложения / Под ред. Л.М. Ковалевой. – Иркутск, 1992. – 272 с.
Сучасна українська мова / За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997. – 493 с.
Rose M.G. Translation and Literary Criticism: Translation as Analysis. – Manchester , 1997 . – С.90.
Harriet Beecher Stowe. Uncle Tom’s Cabin; or Life Among the Lowly. – London and Melbourne: Ward, Lock and Coop, 1973. – 463 p.
James Fenimore Cooper. The Last of the Mohicans. – London: Penguin Popular Classic, 1994. – 415 p.
Dahl R. Charlie and the Chocolate Factory. – Moscow: Zaharow, 2004. – 267 p.

Передача модальності при перекладі англомовних художніх текстів українською мовою