Дослідження інноваційної теорії Й. Шумпетера

PAGE \* MERGEFORMAT 3

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра економічного аналізу та обліку

Індивідуальне завдання

з курсу: «Інноваційний розвиток підприємства»

Варіант 8

Виконала:

ст. групи ЕК-50ам

Рожко М. Е.

Перевірила:

Лошакова С.Є.

Харків 2015

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

1 Йозиф Шумпетер – основоположник інноваційної теорії……………………4

2 Моделі та етапи інноваційних процесів………………………...……………10

Висновки……………………………………………..…………………………..23

Список джерел використаної літератури………………………………………24

ВСТУП

Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю й нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є лише зміни). З цього випливає, що основою конкурентного успіху підприємства-новатора є спроможність виявити реально існуючі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти способом.

Метою даної роботи є дослідження інноваційної теорії Й. Шумпетера, а також інноваційних процесів, їх етапів та моделей.

У західних країнах уже більше сторіччя еволюціонує теорія інновацій, фундатором якої став Й.-А. Шумпетер. проблемне поле інновацій також досліджувалося такими науковцями, як Х.Барнет, Б.Санто, Р.Солоу, Б.Твісс, Є.Тоффлер, В. Хартман, Е.фон Хіппель і ін.

Актуальність роботи полягає у тому, що інновації та інноваційний шлях розвитку є рушійною силою економічного розвитку, а поняття інноваційного процесу є єдиним у своєму роді процесом, який поєднує науку, техніку, економіку та підприємництво. Він полягає в одержанні новацій і триває від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

З усього вищесказаного випливають основні завдання роботи:

дослідження та виділення особливостей інноваційної теорії;
визначення поняття «інноваційний процес»;
визначення основних етапів інноваційного процесу та його моделей.

1 ЙОЗИФ ШУМПЕТЕР – ОСНОВОПОЛОЖНИК ІННОВАЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ

Австрійський вчений Йозеф Шумпетер об’єктом свого дослідження зробив науково-технічний та технічно-економічний прогрес і на цій основі відкрив та обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку – інноваційний.

Й. Шумпетер - один із найвидатніших і найоригінальніших учених-економістів першої половини XX ст., творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. Заслуга Й. Шумпетера полягає у тому, що він створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку.

У 1912 р. у праці «Теорія економічного розвитку» Й. Шумпетер вжив словосполучення «нова комбінація», маючи на увазі нову якість засобів виробництва, що досягалася шляхом певних поліпшень існуючого обладнання, введення нових засобів виробництва або систем його організації, з цього почався розвиток терміну «інновація».

У наступних працях Й. Шумпетер замість терміну «нова комбінація» застосував термін «інновація», розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку [1].

Й. Шумпетер стверджував, що підприємець – це новатор, який долає інерцію, здійснює зміни, які відкривають нові можливості (ресурсної бази, засобів виробництва, джерел фінансування). Тобто змінюючи та вдосконалюючи комбінацію факторів виробництва, підприємці спрямовують їх до нової комбінації, яка має забезпечити зростання прибутку.

Він вважав діяльність підприємця революційною, бо саме з нею пов’язані нововведення і «творче руйнування», бо саме вона забезпечує оновлення техніки і технології виробництва і прогрес економіки.

Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов’язане з природною схильністю людей до винахідництва, до відкриттів і змін. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині.

Слід відзначити ще одне важливе відкриття Шумпетера: дана властивість людської натури – пристрасть до винахідництва і нововведень — не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця отримав у Шумпетера назву новатора [1]. У концепції австрійського соціолога та економіста, на наш погляд, слід виділити такі моменти:

генератором процесу «творчого руйнування» є романтик-одинак, підприємець-винахідник, новатор.
його винаходи і нововведення автономні. Це означає, що інновації з’являються не тому, що в споживачів змінилися смаки і з’явилися нові потреби. Залізниці виникли не тому, що людям набридло їздити на конях.
інновації стають можливими лише тому, що існують діяльні і творчо обдаровані новатори.

Однак інноваційна діяльність стає можливою лише зі створенням і успішною діяльністю фірми: більшість новаторів змогли втілити в життя свої ідеї лише в рамках фірми. Відсутність умов (включаючи історичні) для функціонування підприємства прирікає ідеї новатора на загибель.

Розпочинаючи інноваційну діяльність, новатор слухається свого природного творчого інстинкту, мета його — досягнення успіху й почуття морального задоволення. Але для поширення інновацій на інші підприємства й галузі економіки Велике значення має одержання високого прибутку (надприбутку).

Характерною рисою інновацій є їх розрізненість, переривчастість, чергування злетів і провалів. Лише з часом вони «розтікаються» по всьому економічному простору. Серйозними перешкодами на шляху їх просування, пише Шумпетер, стають концерни, тому що нововведення призводять до прискореного морального «старіння» виробничого устаткування великих підприємств. Однак, зрештою, інновації долають і ці перешкоди, а хвиля нововведень захльостує і великомасштабне виробництво.

За Й. Шумпетером виділяють п’ять типів інновацій:

- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;

- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обов’язково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;

- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше, чи ні;

- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували раніше ці джерела, чи на;

- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства [2].

Узагальнюючи цю класифікацію, можна стверджувати, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті – як процес. Це виявляється у практиці господарювання: «інновація – продукт», «інновація - процес», між якими існують тісна взаємодія та взаємозалежність.

Й. Шумпетер розрізняв поняття «винахід», «дослідження і розробки» та «інновація». Він вважав,що винахід – це ідеї, які є корисними для бізнесу, але не обов’язково використовуються; дослідження і розробки – це науково-технічна діяльність, яка проводиться у виробництві і в державних чи громадських установах; інновації – це комерційне впровадження нової продукції чи нових засобів виробництва.

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд з ним, витісняє його і замінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові [1].

Й. Шумпетер досліджував основні поняття теорії інноваційних процесів. Він розглядав нововведення як зміну технологій і управління, як нові комбінації використання ресурсів. При цьому науковець підкреслював роль підприємця в інноваційному процесі. Він вважав, що підприємець є сполучною ланкою між винаходом і нововведенням.

Ця теорія обумовлює функції підприємця, метою якого є одержання прибутку та збереження своїх прав у разі реалізації технічних новинок. Підприємець, реалізувавши новинку, надалі не зупиняється на здійснених відкриттях, а удосконалює та розповсюджує їх, що й характеризує його як носія технічного прогресу.

Отже, теорія економічного зростання одержала визнання й поширення завдяки роботам Й. Шумпетера, який вперше назвав технічну новацію як економічний засіб досягнення високого прибутку. Інші економісти того часу на технічний прогрес взагалі не зважали.

Й. Шумпетер першим серед економістів зробив спробу дослідити зв'язок інновації з можливостями здійснення нововведень. Ним визначено основне положення концепції нерівномірної інноваційної активності. Зроблено важливий висновок, що інновації виявляють подвійний вплив на динаміку економічного зростання: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, а з іншого - унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямах. Інновації «розхитують» економічну рівновагу, вносять розлад та невизначеність у економічну динаміку [3].

Згідно з теорією Й. Шумпетера, інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану в інший. Важливим положенням теорії при здійсненні нововведень є впровадження нових продуктів та нових методів виробництва.

Динамічна теорія розвитку Й. Шумпетера базується на постійних коливаннях кон'юнктури, які він пов'язував зі здійсненням нових комбінацій факторів виробництва. Звідси Й. Шумпетер визначав інновацію як виробничу функцію, що вносила якісні зміни до продукту з урахуванням всієї сукупності модифікації факторів, які впливають на нього.

Таким чином, Й. Шумпетер зробив спробу знайти в рамках виробничих функцій місце для інновацій. Завдяки його роботам вплив технічних новацій на виробництво здобув визнання. Визналося й поняття того, що нова технологія несе в собі основу знань та технічного прогресу й відповідає за рівень його розвитку [4].

За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає впровадження наукового відкриття, технологічного винаходу. В широкому ж розумінні до інновацій належать процедури та засоби, за допомогою яких наукове відкриття реалізується в економічних нововведеннях. Тобто виникає необхідність у тих видах діяльності, які забезпечують упровадження ідей нововведення, а також формування системи управління цим процесом. Під новацією розуміється нове, що близько до поняття винаходу. Між появою новації та перетворенням її на інновацію спливає певний час.

Інноваційний тип розвитку характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку - створення технопарків, технополісів, проведення політики ресурсозбереження, інтелектуалізації всієї виробничої діяльності.

Необхідність технологічних змін, або переходу від одного щабля розвитку цивілізації до іншого, була обґрунтована в інноваційній теорії Й. Шумпетера, який зазначав, що розвиток будь-якої соціально-економічної системи задається поняттям «здійснення нових комбінацій», тобто інновацій[5]. Свою теорію економічного зростання Й. Шумпетер протиставив теорії економічного росту Дж.фон Неймана, який взагалі не враховував технічний прогрес як фактор економічного розвитку. Потім з'явилися теорії розвитку Калецкі, дослідження Шмуклера, які повністю визнали факт значного впливу технічних змін на економічне зростання. Теорію Й. Шумпетера прийняли такі видатні економісти, як Самуельсон, Тінберген, Форрестер, Мандель [4, с. 10].

Відзначимо, що надалі погляди Шумпетера знайшли своє відображення і в теорії «довгих хвиль» Кондратьєва тривалістю 45-60 рр. [5]. Однак останній більше зосереджувався на фіксації точних часових фаз цієї хвилі, а не на дослідженні самого процесу еволюційного розвитку сучасної цивілізаційної системи та його чинників, серед яких головним є технологічний [3, с. 4].

Створення Й. Шумпетером теорії якісно нового інноваційного типу розвитку є визначним внеском, що докорінно змінив традиційні уявлення про економічний розвиток та економічне зростання.

2 МОДЕЛІ ТА ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав інновацію в динаміці, тобто як інноваційний процес, а саме: «виготовлення нового продукту, а не «новий» продукт; упровадження нового методу, а не «новий метод»; освоєння нового ринку...; отримання нового джерела сировини...; проведення реалізації...» [6].

За визначенням американського дослідника Б. Твісса, інноваційний процес — це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство [7].

У структурі інноваційних процесів виокремлюють такі два рівні:

1) предметно-технологічний мікрорівень, що поділяє нововведення на частини (стадії, етапи, цикли), аналізуючи його змістовий аспект;

2) макрорівень, на якому розглядають взаємодію окремих нововведень, визначають особливості їх поєднання, трансформацію тощо [6].

Інноваційна діяльність і інноваційний процес за своїм змістом дещо розрізняються. Інноваційний процес є ширшим поняття ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування. А інноваційна діяльність полягає в діях людей, спрямованих на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби; послідовний ланцюг дій, що охоплює всі стадії створення новизни та її практичного використання.

Під час інноваційного процесу не лише створюються очікувані інноваційні продукти, а й можуть виникати супроводжувальні інновації, які є побічним результатом креативної (творчої) інноваційної діяльності на певному її етапі.

Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука – техніка – виробництво.

Наука: на цьому етапі розробляють теоретичні основи певної проблеми. Охоплює стадії фундаментальних і прикладних досліджень.

Фундаментальні дослідження, спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є виникнення гіпотези, яка потребує підтвердження. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття.

Відкриття – науковий результат, що вносить радикальні зміни в існуючі знання, розкриває досі не відомі закономірності, властивості та явища матеріального світу, істотно впливає на НТП і розвиток цивілізації, слугує джерелом винаходів.

Світовий досвід показує, що фундаментальні дослідження дають позитивний результат лише у 10% випадків; практичне застосування цієї кількості матиме ще менше. Г. Форд вказував: «Самі по собі ідеї цінні, але кожна ідея вона тільки ідея. Завдання полягає в тому, що реалізувати її практично».

Якщо дослідження мають цілеспрямований, пошуковий характер у процесі яких використовують ідеї щодо матеріальності існуючих теоретичних знань, то позитивних результатів буде більше. Ці дослідження завершуються обґрунтуванням та експериментальною оцінкою нових методів задоволення суспільних потреб. Їх результатом є винаходи.

Винахід – результат науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що відображає принципово новий механізм, який може стати основою появи значної частини інновацій та інноваційних процесів і суттєво вплинути на розвиток НТП.

Наведені дані засвідчують тенденцію до значного скорочення часу між відкриттям і його практичним застосуванням у XX ст. Це зумовлено усвідомленням вигоди, яку можна мати від швидкої реалізації інновації, і можливостями, які відкриває технічний та організаційних рівень сучасних спеціалізованих науково-технічних закладів та дослідницьких лабораторій великих корпорацій.

Фундаментальні відкриття і винаходи характеризуються, як правило, великим проміжком часу від формулювання гіпотези до практичного застосування винаходу, що продемонстровано таблицею 2.1

Таблиця 2.1 - Інтервал між винаходом і його впровадженням (роки)

Відкриття	Рік появи відкриття	Рік практичної реалізації	Інтервал (роки)
Фотоапарат	1727	1839	112
Телефон	1820	1876	56
Магнітний запис звуку	1880	1931	42
Радіо	1867	1902	35
Телебачення	1907	1945	38
Синтетичний каучук	1910	1938	30
Радар	1925	1938	13
Синтетичні волокна	1930	1939	9
Атомна бомба	1939	1945	6
Напівпровідники	1941	1951	10
Комп'ютер з пам'яттю	1945	1949	4
Транзистор	1948	1953	5
Інтегральна схема	1958	1961	3
Мікропроцесор	1968		2
Персональний комп'ютер	1972	1974	2

Фундаментальні наукові дослідження здійснюються у спеціалізованих наукових закладах і фінансуються державою та корпораціями. Щодо України, то вона за останнє десятиліття майже втратила накопичений науковий потенціал, фінансування фундаментальних досліджень недостатнє і вони не дають відчутних результатів.

Прикладні дослідження визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. їх результатом є нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці дослідження також потребують значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, як правило, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами чи вузами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, акціонерних товариств, інноваційних фондів тощо.

Техніка: на цьому етапі втілюють теоретичні конструкції явищ і процесів у матеріальну оболонку. Охоплює стадії дослідно-конструкторських та проектно-конструкторських робіт, які спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробовування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту. Визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію на неї, створюють дослідні зразки, розпочинають експериментальне виробництво. Ці роботи можна здійснювати силами самих організацій (за умови наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро (КБ), експериментального виробництва.

Виробництво (комерціалізація нововведення): це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу і просування новинки на ринок. Інвестиції на цьому етапі теж ризиковані, але їх повністю бере на себе суб'єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах і використовуючи позичковий капітал (банківські кредити).

Цей етап охоплює кілька стадій:

– дослідження ринку: вивчають ринок до сприйняття нововведення; якщо новий продукт ще не відомий ринку, оцінюють можливість формування нових споживчих потреб, які він може задовольняти; визначають форму просування новинки на ринку, можливість її модифікації для окремих її сегментів;

– конструювання: формують дизайн новинки з дотриманням естетичних, ергономічних, функціональних вимог та з урахуванням преференції споживачів вибраного сегмента ринку (сучасність, комфортність, вишуканість, компактність, цінові характеристики тощо); розробляють маркетингові заходи для просування товару на ринок;

– ринкове планування: визначають обсяги попиту на новий товар, його асортиментний ряд, можливі ринки збуту; оцінюють витрати на виготовлення і прогнозування майбутні доходи від продажу;

– дослідне виробництво: налагоджують і відпрацьовують технологічний процес; складають кошторис витрат;

– ринкове випробування: здійснюють рекламну кампанію до появи товару на ринку; визначають прогнозну ціну; випускають пробну партію товару, оцінюють попит на неї; за необхідності вносять зміни у тактику маркетингу чи дизайн товару;

– комерційне виробництво: формують портфель замовлень на виготовлення партій товару; укладають угоди з постачальниками; розробляють логістичні схеми; вибирають канали збуту; проектують і створюють систему управління виробництвом; виготовляють і реалізують продукцію у запланованих обсягах; відпрацьовують систему управління якістю; вдосконалюють політику ціноутворення і методи стимулювання збуту.

Етап комерціалізації нововведення є завершальним в інноваційному процесі, однак новий продукт не завжди залишається власністю підприємства, яке його створило. Право на виготовлення нового продукту можуть отримати й інші підприємства, придбавши відповідну ліцензію (лат. Iicentia – право). Відбувається дифузія нововведення - процес його поширення для використання у нових місцях, сферах чи умовах.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій (дифузії) на світовому ринку:

- передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

- торгівля високотехнологічною продукцією - це передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

- промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

- надання консалтингових послуг і інжиніринг;

- передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва [8].

Інвестування у придбання нововведень є найменш ризикованими, тому багато фірм включаються в інноваційний процес саме на цій стадії. Найтиповішими, щодо дифузій є технологічні нововведення, оскільки їм притаманна найбільша інваріантність.

Інваріантність (лат. Invfriantis – незмінний) – здатність нововведення зберігати незмінними якісні та кількісні характеристики, попри перетворення та зміни у зовнішньому середовищі, що дає змогу використовувати продукт тривалий час і в різних сферах.

Прикладом інваріантності базового нововведення є штучне волокно нейлон, винайдене працівниками фірми Dupon. Спершу його використовували лише для виготовлення парашутів, потім у трикотажній (панчохи) та легкій промисловості (нейлонові сорочки, плащі, куртки із наповнювачем тощо); відтак воно знайшло застосування в галузі автомобільної промисловості як корд для автомобільних шин. [2, с.16 – 17]

Результати інноваційної діяльності практично реалізуються на ринковому етапі, який включає в себе впровадження на ринок, розширення ринку, зрілість продукту і спад [9, с. 22].

Організація, стаючи учасником інноваційного процесу на певному його етапі, зіставляє вигоди, які вона може отримати, і витратити. При цьому слід обміркувати, які джерела фінансування використовувати і на яких умовах. Результати, які можуть отримувати організації на різних етапах інноваційного процесу та необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності наведено у таблиці 2.2.

Отже, завершальною ланкою і результатом інноваційного процесу є створення певного конкурентоспроможного продукту. Проте конкурентоспроможність залежить від ступеня новизни ідеї, взяту за основу нового продукту чи технології. Якщо ідея принципово нова, то велика імовірність тривалого життя новинки. Вона швидко поширюється і приносить суттєву комерційну вигоду новаторам і суспільству загалом. Іншими словами, економічне зростання зумовлене інноваційним розвитком, основою якого є створення наукомістких продуктів.

Інноваційний процес спрямований на створення необхідного ринку продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем: його спрямованість, темпи, мета залежать від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує й розвивається [8, c. 18–19].

На відміну від НТП, інноваційний процес не закінчується так званим упровадженням, тобто першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. Цей процес не переривається й після впровадження, бо в міру поширення (дифузії) нововведення вдосконалюється, стає ефективнішим, набуває раніше невідомих споживчих властивостей. Це відкриває для нього нові горизонти застосування і ринки, а, отже, й нових споживачів [9, c. 21].

Однак не всі підприємства мають належну базу для створення наукомістких продуктів. Інноваційна діяльність таких підприємств може ґрунтуватись на вдосконаленні та модифікації існуючих товарів, пошуку іншої сфери їх застосування, поширенні їх на інші сегменти ринку, наданні їм нових властивостей.

Таблиця 2.2 - Результати інноваційної діяльності організацій і джерела її фінансування на різних етапах інноваційного процесу

Характеристики	Етапи інноваційного процесу
	Фундаментальні дослідження (пошукові роботи)	Прикладні дослідження	Конструкторські та експериментальні розробки	Комерціалізація новинки та її дифузія
Зміст інноваційної діяльності	Генерація ідей, обґрунтування та експериментальна перевірка їх здатності задовольняти суспільні потреби	Визначення кількісних характеристик нового продукту, вибір чи розроблення технології виготовлення	Створення дослідних зразків нової продукції, коректування і доробка технічної документації, розроблення стандартів та технічних умов	Дослідження ринку, розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новинки, обґрунтування доцільності продажу ліцензії на випуск нового продукту іншим підприємствам
Джерела фінансування	Державний бюджет, в т.ч. за програмами науково-технічного розвитку	Державний бюджет, кошти замовників, інноваційних фондів, технопарків, технополісів	Власні кошти підприємств, кошти замовників (гаранти), у виняткових випадках – кошти держбюджету	Власні кошти підприємницьких структур, емісія цінних паперів, банківські кредити, залучення коштів фірм-партнерів
Рівень ризику	Дуже високий	Високий	Середній	Середній
Очікувана віддача	Комерційна вигода відсутня, але у випадку позитивних результатів зростає вірогідність фінансування наступних робіт	У випадку позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування науково-дослідних робіт	У випадку позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування дослідно-конструкторських робіт	Дохід від реалізації нового продукту на ринку чи від продажу ліцензії на новий продукт

Підприємство може скористатися готовими науково-технічними розробками, які мають комерційну привабливість, через придбання ліцензій, застосування франчайзингових (англ. Franchising – угода про проведення права на використання торгової марки включно з технологією ведення бізнесу) чи лізингових (англ. Lysis – довготермінова оренда) схем. У такій ситуації дуже важливо знати, який вид інноваційної діяльності може принести найбільшу користь суб’єкту підприємства.

Знання, не затребувані суспільством, не мають можливості ефективного використання. Вони не можуть бути матеріалізовані в умовах відсутності дієвого механізму їх доведення до відповідної стадії. В умовах ринкової економіки слід формувати підприємницьке середовище на всіх стадіях інноваційного процесу, забезпечити взаємодію науки та виробництва, що дозволить здійснити не тільки реалізацію знань, але і їх відтворення на якісно вищому рівні.

Забезпечення високої конкурентоспроможності економіки України значною мірою залежить від ступеня активізації інноваційного процесу, формування й реалізації ефективної інноваційної моделі. Ця модель представляє собою не лише сукупність, а систему заходів, що вживаються для досягнення визначених цілей, і адекватним до неї співвідношенням і взаємодією держави та ринку.

На сучасному етапі, як правило, виділяють п'ять рівнів інноваційного процесу, кожному з яких властива адекватна інноваційна модель. Так, Рой Росвелл визначає відповідно п'ять моделей:

I покоління: 1955 – середина 60-х рр. Модель, яка підштовхується технологіями, характеризується простим лінійно-послідовним процесом з акцентом на провідну роль науково-дослідних робіт та ставленням до ринку лише як до споживача. Слабка реакція на сигнали ринку.

II покоління: середина 60-х – початок 70-х рр. Лінійно-послідовна модель з акцентом на провідну роль ринка, на потреби якого реагує науково-дослідний сектор.

III покоління: 70-ті – середина 80-х рр. Модель побудована на комбінації I та II поколінь з акцентом на взаємодію технологічних можливостей з потребами ринку.

IV покоління: середина 80-х років – сучасність. Японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцент робиться на паралельну діяльність інтегрованих груп та зовнішні зв'язки. Такий підхід дозволяє прискорити рішення завдання просування інновації, що є надзвичайно важливим для швидкого виходу на ринок і забезпечення лідерства.

V покоління: сучасність – майбутнє. Модель стратегічних мереж. Стратегічна інтеграція та встановлення зв'язків. До паралельного процесу додаються нові функції. Це процес, у якому науково-дослідні роботи ведуться з використанням інформаційних систем нового покоління, за допомогою них формуються стратегічні зв'язки [8 c, 22–23].

Отже, модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи:

Фундаментальні дослідження – це концепції і теорії, які розробляються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих спеціалізованих інститутах і лабораторіях. Фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в основному із засобів державного бюджету на безповоротній основі.

Фундаментальні дослідження поділяються на теоретичні і пошукові, це початкова стадія інноваційного процесу, насичена науковими дослідженнями. Встановлено, що близько 90% тем фундаментальних досліджень мають негативний результат, а з решти 10% не всі мають практичний вихід. Основна мета фундаментальних досліджень є пізнання, вивчення теорії питання.

Дослідження прикладного характеру – це вирішення спеціальних проблем, оцінка можливостей. Дослідження мають практичну спрямованість, здійснюються в усіх наукових закладах і фінансуються як за рахунок бюджету (державні наукові програми), так і за рахунок замовників даних розробок. Прикладні дослідження плавно переходять у розробку і проектування.

Дослідно-конструкторські і експериментальні розробки проводяться як у спеціальних лабораторіях, конструкторських бюро, дослідних виробництвах, так і в науково-виробничих підрозділах великих промислових підприємств. На даному етапі джерела фінансування ті, що і на другому етапі, а також власні кошти організацій.

Процес комерціалізації, тобто вихід з одержаним нововведенням на ринок для впровадження його у виробництво і є основною метою інноваційної діяльності.

Загальну модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу технологій, здатності нововведення до вдосконалення та застосування в інших сферах зображено на рисунку 2.1

Існують окремі фактори, які впливають на розвиток інноваційних процесів.

Аналіз моделей інноваційного розвитку свідчить про ускладнення механізму взаємодії держави та ринку з кожним послідовним етапом їхнього розвитку, при цьому збільшується значення ринку. В останній моделі маркетинг наявний на всіх стадіях інноваційного процесу: від фундаментальних досліджень до після продажного обслуговування. Комерціалізація результатів відбувається також на всіх стадіях, у той час як у моделі першого покоління науково-дослідний сектор слабо реагує на потреби ринку. Ринок виступає тільки як споживач нововведень, представлених продуктами або технологіями. В другому та третьому поколіннях маркетинг передує стадії виробництва, а потім робиться акцент на зв'язок технологічних спроможностей та можливостей з потребами ринку. У четвертій моделі рамки ринку розширюються, складаються внутрішні та зовнішні сфери ринку, а в рамках п'ятої моделі пріоритету набуває рух економіки в напрямку формулювання інноваційної системи шляхом створення конкурентних умов.

Рисунок 2.1 - Загальна модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень

Ринкова економіка з розвинутим конкурентним середовищем сама народжує стимули, мотивації до розробки й впровадження інновацій в індустріально розвинутих країнах. Держава стає більш досвідченою в управлінні як науково-технічним прогресом, так і в регулюванні ринковими процесами. За таких умов відбувається визначення поточних та стратегічних напрямків інноваційного розвитку, головних завдань і методів їх вирішення. Наголос робиться на побудову високоефективної інноваційної інфраструктури, заохочення використання якісного людського фактору, обмеження виконання великих національних проектів за сприяння держави, децентралізація прийняття рішень з заохоченням приватної ініціативи.

Відбувається відмова від ролі «держави-підприємця» на користь ролі «держава-творець стимулів», визначених на забезпечення глобальної конкурентоспроможності й розвиток потенціалу країни.

Підкреслюючи значення ринку в різноманітних інноваційних моделях, слід мати на увазі, що рух у розвитку ринкових процесів відбувається в адекватному зв'язку та взаємодії з процесом розвитку та вдосконалення державного регулювання. Держава опановує більш складні форми і методи управління.

У сучасних моделях наявне поєднання вдосконаленого державного регулювання та ринкового саморегулювання економіки. При цьому і державне, і ринкове саморегулювання мають бути адекватні один одному та інноваційній системі в цілому [8, с.23–24]. Вони не можуть суперечити й рухатись у протилежному напрямку. Інноваційна модель не може носити системний характер у випадку одночасного формування конкурентного середовища, з одного боку, і у випадку підтримки з боку держави окремих структур інноваційного процесу, з іншого. В сучасній інноваційній моделі підприємницька активність не повинна підмінятись діяльністю держави в галузях, де її присутність, як правило, не є ефективною.

НТП і прогрес в інноваціях ґрунтуються на складній системі взаємозв'язку елементів, які виробляють різноманітні типи знань, управляють їх потоками, розподіляють їх та забезпечують використання. Ефективність інноваційного процесу залежить від того, яким чином основні дійові особи взаємодіють один з одним як елементи колективної системи створення й використання знань, наскільки сучасними є технології, які при цьому використовуються.

ВИСНОВКИ

У процесі виконання роботи було встановлено наступне:

Принциповим положенням теорії Й. Шумпетера є те, що нове, як правило, не виростає зі старого, а з'являється поряд з ним, витісняє його і замінює все, що зумовлює необхідність у структурній перебудові.
Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній
За теорією Й. Шумпетера, інновація в буквальному перекладі означає впровадження наукового відкриття, технологічного винаходу.
Інноваційний тип розвитку характеризується перенесенням акценту з науково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивних технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, прогресивними організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності.
Інноваційний процес є ширшим поняття ніж інноваційна діяльність. Він охоплює всі стадії створення новинки: від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги, які використовують у господарській практиці; всі етапи життєвого циклу інновації, включаючи її дифузію у нові умови чи місця застосування.
Спрощено модель інноваційного процесу можна подати як кілька послідовних етапів: наука – техніка – виробництво.
На сучасному етапі, як правило, виділяють п'ять рівнів інноваційного процесу, кожному з яких властива адекватна інноваційна модель. модель інноваційного процесу включає такі складові структурні етапи: фундаментальні дослідження, дослідження прикладного характеру, дослідно-конструкторські і експериментальні розробки та комерціалізацію.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 А. Маслюківська – Інноваційна теорія Йозифа Шумпетера – КНУ ім.Шевченка., Київ 2013

2 Шумпетер Й. Теория экономического развития. М., «Прогресс», 1982, с. 53

3 Schumpeter J. History of Economic Analyses. London. Allen and Unwin, 2000, p. 39 – 40.

4. Schumpeter J. Business Cycles: A Theoretical, Historical and Statistical Analyses of Capitalist Process, 1987, p. 47.

5 Основи економічної теорії: [Електронний ресурс] / [А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін.]; За ред. А.А. Чухна. - К.: Вища шк., 2001. - 606 с. - Режим доступу: http://www.library.if.ua/book/61/4409.html

6 Доц. Р.П. Підлипна, канд. екон. наук – Ужгородський торговельно-економічний інститут КНТЕУ Класифікація інноваційних процесів - Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. – Вип. 23.14

7 Кот О. В. Теоретичні аспекти інноваційного розвитку аграрного сектора економіки та його організаційно-економічне забезпечення / О.В. Кот // Проблеми науки. – 2008. – № 9. – С. 30–37.

8С.В.Зосько. Организационно-экономический механизм инновационного развития// Прометей – 2006 – №2

9 М.А.Йохна, В.В.Стадник. Навчальний посібник: Економіка і організація інноваційної діяльності// К. видавничий центр «Академія» - 2005р. с.400

10 М.М. Кулаєць, Практикум з економіки і організації інноваційної діяльності в АПК// К. ННЦ «Інститут аграрної економіки» – 2009р. с.480

11 ЗУ «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002р.

Дослідження інноваційної теорії Й. Шумпетера