Правові та організаційні питання з охорони праці (ОП)

PAGE 45

Організаційні питання

обсяг лекційного курсу – 16 год, або 8 лекцій
обсяг обов’язкових практичних робіт – 8 год, в т.ч. 6 письмових робіт
робочу програму з переліком контрольних питань і літератури – можна скопіювати на електронні носії
конспект лекції на електронному носії можна скопіювати в кінці кожної лекції
контроль знань – на практичних та на іспиті
відвідування лекцій – не обов’язкове,але при прийманні іспиту буде враховане

Лекція 1

План лекції

I.Правові та організаційні питання з охорони праці (ОП).

1.1. Законодавчі та нормативні документи з ОП (закон України, Кодекс законів про працю, ДНАОП, НПАОП, правила, стандарти, положення)

1.2. Права і обовязки працівників і роботодавця

1.3.Організація ОП на підприємстві. Система управління ОП (СУОП). Служба охорони праці підприємства.

1.4. Навчання з ОП. Нагляд та контроль за станом ОП на підприємстві. Відповідальність.

1.5. Умови праці на електрохімічних виробництвах. Причини травматизму, профзахворювань та аварій. Атестація робочих місць

1.6. Положення про розслідування нещасних випадків.

1.7. Аналіз умов праці та причин травматизму.

I.Правові та організаційні питання з охорони праці (ОП).

Основою існування людства є праця – цілеспрямована діяльність людини та колективів людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Ці блага потрібні для задоволення потреб людей. З чисто фізіологічної точки зору праця – це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Причому, зауважте, праця є не лише необхідністю, але й потребою людини, умовою існування як окремого індивідуума, так і суспільства в цілому.

Однак, найвища потреба людини – це її життя. Будь-яка діяльність людини завжди пов’язана із виникненням шкідливих і небезпечних чинників, причому перелік цих чинників для кожної професії є специфічним, але загальні підходи до усунення їх дії є завжди одинаковими. Тому виникає питання, як захистити людину в процесі її трудової діяльності. Вивчення загальних закономірностей захисту людей від дії шкідливих і небезпечних факторів і є предметом охорони праці.

Застосування заходів охорони праці дозволяє:

підвищити продуктивність праці
- знизити витрати на оплату лікарняних та на лікування
- зменшити затрати на виплату компенсацій за важкі і шкідливі умови праці
- зберегти витрати на підготовку фахівців (за рахунок збереження здоров’я і працездатності підготовлених людей)
- зменшити витрати на ліквідацію наслідків нещасних випадків, аварій та техногенних катастроф.

Із всього сказаного випливає, що наука охорона праці є потужним соціально-економічним чинником, який дозволяє уникнути непродуктивних витрат. І на цьому економити не варто.

Дисциплiна охорони праці складається з наступних розділів:

I. Правовi та органiзацiйнi аспекти охорони праці (законодавство з охорони праці).

II. Виробнича санiтарiя або гігієна праці:

Виробнича санітарія - це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці - галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці. До таких заходів відносяться:

а) оздоровлення повiтря робочого середовища (мiкроклiмат, ліквідація запиленості, вентиляцiя);

б) освiтлення виробничих приміщень;

в) усунення шуму;

г) усунення впливу вiбрацiї;

д) усунення впливу iонiзуючого випромiнювання .

III. Технiка безпеки:

Технiка безпеки - система органiзацiйних заходiв та технiчних засобiв, що запобiгають виробничому травматизму і професійних захворювань шляхом обмеження впливу на працюючого небезпечних виробничих факторiв. Складові техніки безпеки:

а) електробезпека;

б) безпека експлуатацiї герметичних систем, що знаходяться пiд тиском;

в) безпека експлуатацiї пристроїв, машин та механiзмiв.

IV. Пожежна безпека.

Пожежна безпека - система органiзацiйних заходiв та технiчних засобiв, якi запобiгають виникненню пожеж та захищають від них.

В кожній науці є визначені терміни, якими користуються для опису тих чи інших явищ. Для однозначного трактування таких термінів у галузі охорони праці розроблено державний стандарт ДСТУ 2293-99. Відповідно до цього стандарту:

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Здоров’я- стан фізичного та психічного благополуччя людини, в тому числі відсутність хвороб і фізичних вад.

Працездатність – це стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати необхідну конкретну кількість роботи заданої якості за визначений проміжок часу.

Безпека - стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди

Небезпека – потенційне джерело шкоди. Кількісно оцінити рівень небезпеки можна за допомогою ризику

Ризик – імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості.

Рівень безпеки - оцінка безпеки, обґрунтована величиною прийнятного ризику.

Промислова безпека - безпека від аварій на виробничих об'єктах і наслідків цих аварій.

Виробниче середовище – це сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних і інших чинників, що діють на людину при виконанні трудових обов’язків.

Виробниче приміщення – замкнений простір в будівлях і спорудах, призначений для здійснення трудової діяльності людей

Робоча зона – простір у виробничому приміщенні, в якому розміщено робочі місця постійного чи тимчасового перебування працівника.

Виконання трудових обов’язків – це трудова діяльність за встановленими нормами, правилами, інструкціями.

Трудовий процес характеризується важкістю та напруженістю праці.

Важкість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження на опорно-руховий апарат людини і її функціональні системи організму, які забезпечують її діяльність

Напруженість праці – це характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

Сукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини називається умовами праці. Ці умови можуть бути безпечними і небезпечними.

Безпечні умови праці – це стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих факторів усунуто, або він не перевищує гранично допустимих значень.

Гранично допустиме значення виробничого чинника – це максимальне значення величини шкідливого чи небезпечного чинника, вплив якого на людину в процесі регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання працівника в період його трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров’я нащадків

Розрізняють шкідливі і небезпечні фактори.

Шкідливий виробничий фактор – це фактор, який за певних умов (інтенсивність, тривалість і т.п) може спричинити зниження працездатності чи професійне захворювання працівника, привести до порушення здоров’я нащадків

Небезпечний виробничий фактор – це фактор, вплив якого на працівника за певних умов може призвести до травм, отруєння, іншого раптового погіршення здоров’я чи смерті.

При деяких умовах шкідливі фактори можуть стати небезпечними.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 шкідливі та небезпечні фактори поділяються на такі групи:

Фізичні НШВЧ – це рухомі машини і механізми, підвищена напруженість електричних і магнітних полів, підвищена запиленість, загазованість, вологість повітря, підвищена і понижена температура поверхонь чи повітря, підвищений шум, ультразвук та інфразвук, вібрація, іонізуюче випромінювання, радіація, підвищений і понижений барометричний тиск, підвищена напруга в електричному колі, відсутність чи недостача природного освітлення, недостатня освітленість, засліплююча дія прямого і відбитого світла і т.д

Хімічні НШВЧ – це хімічні речовини, які за своїм характером дії на людину поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, та такі, що впривають на репродуктивну функцію

Біологічні НШВЧ – це патогенні мікроорганізми (віруси, бактерії, мікроби, грибки) і продукти їх життєдіяльності, а також і макроорганізми (рослини і тварини)

Психофізіологічні НШВЧ – це фізичні (статичні і динамічні) перенапруження і нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонна праця, перенапруження органів чуття, підвищена увага, емоційні перевантаження)

Соціальні НШВЧ – зумовлюються поганими відносинами в колективі, незадоволеність працею, погана організація праці, небезпека фізичної чи словесної образи і насильства.

(Повний перелiк небезпечних та шкідливих виробничих факторів дається у ГОСТ 12. 0. 003-74).

Наслідком дії небезпечного чи шкідливого виробничого фактора може бути професійне захворювання або виробнича травма.

Професійне захворювання – це патологічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого фактора під час трудової діяльності.

Виробнича травма – порушення анатомічної цілісності організму або його функцій внаслідок дії небезпечного чи шкідливого виробничого фактора. Виробнича травма, як правило, є наслідком нещасного випадку на виробництві, під яким розуміють раптове погіршення стану здоров’я працівника або його смерть під час виконання ним трудових обов’язків внаслідок короткочасної (не більше одної зміни) дії небезпечного чи шкідливого виробничого чинника

Виробничі травми класифікують :

за видом агента, що привів до травмування (механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані)
за виробничими матеріальними причинами травми (рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи і т.ін)
за локалізацією травми (травма очей, шкіри, кінцівки, органів дихання і т.ін)
за технологічними операціями, які виконувалися.

Вивчення причин виникнення виробничих травм дозволяє запобігати їм та захистити працівника.

Із значенням інших термінів і понять з охорони праці, як то – працівник, роботодавець, постійне та тимчасове робоче місце, індивідуальні та колективні засоби безпеки, тощо, можна ознайомитися з ДСТУ 2293-99

1.1. Законодавчі та нормативні документи з ОП

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров'я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

В Україні прийнята і реалізується Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, що була затверджена Кабінетом Міністрів від 10.10.2001 р. (наказ № 1320), на основі якої були розроблені галузеві та регіональні програми поліпшення стану охорони праці.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

В Україні діють закони, які визначають права і обов'язки її мешканців, а також організаційну структуру органів влади і промисловості. Конституція - основний закон держави - була прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Вона декларує рівні права і свободи всім жителям держави: на вільний вибір праці, що відповідає безпечним і здоровим умовам, на відпочинок, на соціальний захист у разі втрати працездатності та у старості й деякі інші. Всі закони і нормативні документи повинні узгоджуватися, базуватися і відповідати статтям Конституції.

В основному законі України – Конституції, - питанням охорони праці присвячені три статті: 43, 45 та 46.

Стаття 43 Конституції декларує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або вільно погоджується. Кожен має право на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Підкреслено також, що забороняється використання праці жінок і підлітків на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.

Стаття 45 Конституції гарантує працюючим право на відпочинок шляхом встановлення щорічної основної та додаткової відпустки, наданням обов’язкових щотижневих днів відпочинку, скороченого часу роботи в шкідливих умовах та нічний час

В тексті статті 46 Конституції йдеться про право громадян на соціальний захист у випадку повної чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, по старості та інших випадках, передбачених законом.

Вказані статті Конституції конкретизуються відповідними законодавчими актами.

Загальними законами України, які визначають основні положення охорони праці є

Кодекс законів про працю (КЗпП).

Закон України "Про охорону праці" від 01.01.2003

Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці». В ньому сформульовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці. Вони полягають в наступному:

Пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності
- Повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці
- Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції
- Обов’язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування втрат особам, що потерпіли внаслідок нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань
- Використання економічних методів управління охороною праці
- Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цього питання при урахуванні економічної і соціальної політики, з використанням досягнень науки і техніки
- Встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підриємств незалежно від форми власності і видів діяльності
- Інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони праці.
- Співробітництво та проведення консультацій між роботодавцями і працівниками при прийнятті рішень з питань охорони праці
- Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

На практиці принципи державної політики в галузі охорони праці реалізують відповідні державні органи

Національна рада з питань безпечної життєдіяльності при КМУ
- Держгірпромнагляд та його територіальні органи, Експертно-технічні центри
- Фонд соцстрахування від нещасних випадків
- Національний НДІ охорони праці та навчально-методичні центри
- Відповідні підрозділи в органах виконавчої влади на місцях.

До законодавчої бази в галузі охорони праці також належать Закони України:

"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності",

"Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням",

"Про охорону здоров'я",

"Про пожежну безпеку",

"Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку",

"Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення",

"Про дорожній рух",

Спеціальними законодавчими актами є державні міжгалузеві й галузеві нормативні акти по охороні праці:

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), розроблені Держкомітетом з нагляду за охороною праці
- Нормативно-правові акти про охорону праці (НПАОП) , розроблені Державним комітетом промислової безпеки, охорони праці і гірничого нагляду (Держгірпромнагляд)
- Міждержавні стандарти системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП)
- Державні стандарти України (ДСТУ)
- Санітарні норми (СН)
- Санітарні норми і правила (ДсанПіН, ДСН)
- Державні будівельні норми (СниП, ДБН)
- Правила будови електроустановок (ПБЕ – ПУЭ)
- Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ)
- Правила техніки безпеки при експлуатації електроустановок (ПТБ)
- Норми радіаційної безпеки (НРБ)
- Правила безпеки при використанні газів
- інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання усіма установами і працівниками України.

В Україні діє положення про створення державних нормативних актів з охорони праці - ДНАОП. Тепер їх називають нормативно-правовими актами з охорони праці (НПАОП) Це правила, норми, інструкції, регламенти, положення, стандарти, вказівки та інші види державних нормативних актів з охорони праці, обов'язкові для виконання і дотримання підприємствами і установами, на які розповсюджується сфера дії цих актів.

НПАОП можуть бути міжгалузевими і галузевими.

Міжгалузевий нормативно-правовий акт з охорони праці – це акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі установи і організації незалежно від форми власності чи галузевої приналежності

Галузевий нормативно-правовий акт з охорони праці – це акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі установи і організації незалежно від форми власності в межах конкретної галузі

Розробляються під керівництвом і за участі фахівців Держгірпромнагляду (раніше Держнаглядохоронпраці) різними установами і організаціями (за дорученням). Методичне керівництво і координацію виконання цієї роботи здійснює Національний науково-дослідний інститут охорони праці.

Нормативно-правові акти з охорони праці кодуються з метою систематизації обліку та машинної обробки. Структурна схема кодування НПАОП наступна:

НПАОП (скорочена назва) – А.АА - Б.ББ – ВВ

Де А.АА- вид економічної діяльності (група і клас) відповідно до державного кваліфікатора ДК-009-96 (код КВЕД)

Б.ББ – вид нормативно-правового документа та його порядковий номер (у межах цього виду), причому кожному виду документа присвоєно свій номер (1 - правила, 2- переліки, 3- норми, 4- положення, 5- інструкції, 6- порядки, 7 – інший вид)

ВВ - рік затвердження акта

Затверджені державні нормативні акти вносяться до Державного Реєстру ДНАОП, який раніше видавав Держнаглядохоронпраці. Реєстр нормативних актів, що діють в Україні, постійно поповнюється.

Зараз Держгірпромнагляд готує нову редакцію Реєстру НПАОП

Серед нормативно-правових актів з охорони праці важливе місце займають державні стандарти системи безпеки праці колишнього СРСР, які відповідно до угоди між країнами СНД надалі залишилися Міждержавними стандартами ССБТ. Вони дозволяють координувати законодавство в сфері ОП.

Діючі стандарти ССБТ мають шифр системи (12) і поділяються на 5 груп, яким надано такий шифр (шифр підсистеми):

Організаційно-методичні стандарти - 0.
Стандарти вимог і норм за видами небезпечних і шкідливих виробничих чинників - 1.
Стандарти вимог безпеки до виробничого обладнання - 2.
Стандарти вимог безпеки до виробничих процесів - 3.
Стандарти вимог до засобів захисту працюючих - 4.

Приклад позначення міждержавного стандарту: ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны",

де ГОСТ - Государственный общесоюзный стандарт (у зв'язку з тим, що стандарти не перекладалися українською мовою, вживається російська абревіатура);

12 - стандарти безпеки праці;

1 - шифр підсистеми;

005 - порядковий номер стандарту у підсистемі;

88 - рік затвердження або перегляду і назва стандарту.

Стандарти ССБТ підсистем "0,2,3,4" можуть бути державними, галузевими і республіканськими, а підсистеми "0" також і стандартами підприємств (об'єднань). Галузеві і республіканські стандарти встановлюють вимоги, норми та правила у відповідності до державних стандартів з урахуванням особливостей безпеки праці в галузі або в республіці. Стандарти підсистеми" 1", як правило, повинні бути державними.

Разом з тим, поступово в Україні розробляються державні стандарти України (ДСТУ). В галузі охорони праці вже діють такі стандарти: ДСТУ 2293-99 "Охорона праці. Терміни та визначення основних понять"; ДСТУ 2272-93 "Пожежна безпека. Терміни та визначення"; ДСТУ 3038-95 "Гігієна. Терміни та визначення основних понять" та деякі інші, що поступово замінюють ще частково діючі міждержавні стандарти "Системы стандартов безопасности труда (ССБТ)" (рос), які розроблені ще за часів СРСР. Вони містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.

Крім ДСТУ, ГОСТ і ДНАОП, в Україні діють: санітарні норми (СН), в яких наведені вимоги стосовно виробничої санітарії та гігієни праці; будівельні норми і правила ДБН (державні будівельні норми) або СНиП - (строительные нормы и правила - застосовується російська абревіатура), де викладені вимоги до будівель та споруд залежно від їх призначення і пожежної небезпеки. При розгляді питань пожежної безпеки можуть зустрічатися посилання на ОНТП - отраслевые нормы технологического проектирования (рос.) або ISO - міжнародні норми, які діють в Україні згідно з Угодою про міжнародне співробітництво держав СНД в питаннях охорони праці. Промисловість України кодується згідно з встановленими кодами.

1.2. Права і обовязки працівників і роботодавця

.1.Загальні гарантії прав працівників з охорони праці

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та під час роботи;

При поступленні на роботу працівник укладає з роботодавцем трудовий договір. Він укладається на невизначений або на визначений термін чи час виконання певної роботи.

Умови цього договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Згідно з КЗпП при укладанні трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів., можливі наслідки для здоров’я, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Роботодавець повинен також:

-ознайомити працівника з правилами внутрішнього розпорядку

- визначити працівникові робоче місце і забезпечити його необхідними засобами

- Проінструктувати працівника з питань охорони праці

- створити умови для росту продуктивності праці при дотриманні норм охорони праці

Працівнику не може пропонуватися робота, протипоказана за станом здоров’я

Працівник може відмовитись від виконання роботи, якщо створилася ситуація, небезпечна для здоров’я чи життя людей, загроза для робочого середовища і довкілля. Право це йому гарантує Закон про охорону праці

медичні огляди при прийнятті на роботу та в період роботи.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти фінансувати і організувати проведення попереднього і періодичних медоглядів осіб, зайнятих на важких роботах та роботах із шкідливими умовами праці. За результатами медогляду в разі потреби роботодавець зобов’язаний провести оздоровчі заходи.

Роботодавець зобов’язаний також організувати проведення позачергового медогляду:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення здоров’я пов’язане з умовами праці.
За своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати трудові обов’язки

соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань;

Усі працівники згідно з законом про загальнодержавне соціальне страхування від нещасного випадку повинні бути застраховані.

Внески до Фонду соцстрахування від нещасних випадків складаються з нарахувань на зарплату працівників. Відшкодування збитків, зумовлених пошкодженням здоров’я працівника чи його смертю внаслідок нещасного випадку, здійснюється з коштів цього Фонду.

Роботодавець має право за рахунок власних коштів виплачувати додаткові виплати членам трудового колективу відповідно до колективного договору.

Інші права і пільги працівників;

Серед інших прав, які гарантуються згідно КЗпП та Закону про охорону праці працівникові при поступленні на роботу є також права працівника на пільги і компенсації за шкідливі та важкі умови праці (безоплатне профілактично-лікувальне харчування, оплачувані перерви лікувального призначення, спецвода і спецмолоко, скорочений робочий час і додаткова оплачувана відпустка, підвищений розмір оплати праці і пільгова пенсія та інші пільги.

Відповідно до Кодексу законів про працю (КЗпП) робочий час на підприємствах України поділяється таким чином:

Робочий день нормальної тривалості – 40 годин на тиждень, але не більше 8 годин на добу

Скорочений робочий день – 24-36 годин на тиждень, передбачається для робіт з важкими і шкідливими умовами праці

Ненормований робочий день – для інженерно-технічних працівників, керівників, викладачів.

Особливо зупинимося на роботі працівників в понаднормовий та нічний час.

Компенсація за понаднормові роботи – оплата у збільшеному розмірі – перші 2 години в 1,5 рази, наступні 2 години – в подвійному. Відгул за понаднормові роботи використовується протягом 10 днів після їх виконання

Понаднормові роботи повинні складати не більше 120 годин на рік за погодженням з профспілковим комітетом

Роботою в нічний час вважається робота в період з 10 годин вечора до 6 годин ранку (ч. 4 ст.48 КЗпП). При роботі в нічний час установлена тривалість роботи (зміни) скорочується на 1 годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачене скорочення робочого часу. Робота у нiчний час (ст.90 КЗпП стаття 54) оплачується у пiдвищеному розмiрi, встановлюваному генеральною, галузевою (регiональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 вiдсоткiв тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нiчний час.

Працівник має право на відпочинок

Види відпочинку: – вихідні та святкові дні, обідні перерви, основна та додаткова відпустка

Обідня перерва за КЗпП від 0,5 до 2 год встановлюється на кожному підприємстві колективним договором (угодою, трудовим договором працівника)

Святкові дні встановлюються Законами України та спеціальними Постановами Кабінету Міністрів.

Відпустка буває трьох видів:

Основна – тривалістю не менше 24 календарних днів. В залежності від професії вона може бути тривалішою

Додаткова – тривалістю від 3 до 12 робочих днів. Встановлюється для:

працюючих у шкідливих та важких умовах праці на основі атестації робочого місця
працюючих з ненормованим робочим днем

Відпустка у вигляді заохочення

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів (ст 10 Закону про відпустки)

Вказані пільги за важкі та шкідливі умови праці передбачаються законодавством, однак, щоб вони були призначені, обов’язково проводиться атестація робочого місця.

Обов’язки роботодавця з організації охорони праці на підприємстві

Взагалі, відповідно до статті 15 Закону України про охорону праці, організація охорони праці на підприємстві покладається на власника. Саме він і повинен створити на кожному робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів і забезпечити виконання прав працівників у галузі охорони праці

З цією метою власник повинен забезпечити функціонування системи управління охороною праці, а саме:

- створити відповідні служби, призначити конкретних осіб, що забезпечують вирішення питань охорони праці, затвердити посадові інструкції і контролювати їх виконання

- розробити за участю сторін колективного договору комплексні заходи з забезпечення рівня охорони праці

- забезпечити виконання необхідних профілактичних заходів

- забезпечити впровадження прогресивних технологій з застосуванням досягнень науки і техніки, автоматизації, вимог ергономіки та позитивних досягнень з охорони праці

- забезпечити утримання будівель, устаткування, обладнання у належному стані

- забезпечити усунення причин нещасних випадків та їх профілактику

- організувати аудит охорони праці, дослідження умов праці, атестацію робочих місць, тощо

- організувати розробку положень, інструкцій та інших актів охорони праці, що діють у межах підприємства і відповідають НПАОП

- здійснювати контроль за додержанням інструкцій, правил, регламентів з використанням засобів індивідуального і колективного захисту, виконанням робіт відповідно до вимог охорони праці

- організувати пропаганду безпечних методів праці

- вживати термінові заходи з надання допомоги потерпілим, залучати необхідні формування для ліквідації аварій і т.п.

Роботодавець несе відповідальність за стан охорони праці на його підприємстві.

В зв’язку з цим КЗпП забороняє роботодавцю вимагати від працівника виконання роботи, не передбаченої трудовим договором чи роботу, протипоказаної за станом здоров’я.

Згідно з КЗпП при укладанні трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та наявність на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, можливі наслідки для здоров’я, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах.

Роботодавець повинен також:

- ознайомити працівника з правилами внутрішнього розпорядку

- визначити працівникові робоче місце і забезпечити його необхідними засобами

- проінструктувати працівника з питань охорони праці, виробничої санітарії, техніки безпеки

- створити умови для росту продуктивності праці при дотриманні норм охорони праці

- неухильно дотримуватись законодавства України про працю, і охорону праці

З метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних, лікувально-профілактичних відносин і погодження інтересів працівників та роботодавця між трудовим колективом і роботодавцем укладається колективний договір, обов’язковим розділом якого є питання охорони праці.

Охорона праці жінок

Особливою категорією працюючих є жінки. Статтею 24 Конституції закріплено рівність прав жінки і чоловіка. Однак, трудове законодавство, враховуючи фізіологічні особливості жінки, встановлює спеціальні норми, що стосуються охорони праці жінок.

Стаття 174 Кодексу законів про працю України забороняє застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (окрім нефізичних робіт - по санітарному та побутовому обслуговуванню).
- Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (до 7 кг при постійному перенесенні і до 10 кг -при періодичному не частіше 2 раз на годину). Сумарна вага вантажу, переміщеного протягом години жінкою не повинна перевищувати 350 кг – з робочої поверхні і 175 кг з підлоги
- Робота жінок обмежується у нічний час (з 22 до 6 год). Дозвіл на нічні роботи може бути отриманий при особливій необхідності (як тимчасовий захід).
- Значна увага приділяється вагітним жінкам. Так, вагітні жінки і ті, що мають дітей до 3-х років, не залучаються до роботи в нічні години і вихідні дні, до понаднормових робіт, а також не направляються у відрядження.(ст 176 КЗпП)
- Жінки, що мають дітей 3-14 років або дітей-інвалідів, не залучаються до понаднормових робіт і не направляються у відрядження без їх згоди.(ст 177 КЗпП).
- Жінок із дітьми віком до 3-х років можуть, за їх бажанням, переводити на легшу або зручнішу для них роботу із збереженням середньомісячного заробітку. Це стосується і вагітних жінок.
- Пільги вагітним жінкам і при пологах: надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 після пологів, до 2-х років по догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати. За медичним висновком (догляд дитини) відпустка може досягати 6 років.
  Відпустка по вагітності, догляду за дитиною зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.
- Вагітність жінки та її діти (незалежно від віку) не можуть бути причиною звільнення або відмови у прийнятті на роботу.
- Передбачено позачергове забезпечення путівками до санаторію або будинку відпочинку жінок з дітьми віком до 14 років і надання їм матеріальної допомоги.

Охорона праці неповнолітніх

Держава враховує певні фізичні та фізіологічні особливості неповнолітніх, тому для охорони їх здоров’я встановлюються також спеціальні норми. Зокрема, це законодавчо закріплено статтею 43 Конституції. Працівники віком до 18 років користуються такими ж правами, що і повнолітні, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами. Дозволяється приймати на роботу молодь віком від 16 років. У виняткових випадках, за погодженням із профспілками, можуть прийматись на роботу 15-річні особи. Для практичної підготовки молоді, що навчається, допускається приймати з 14 років учнів загальноосвітніх шкіл і професійних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює (ст 188 КЗпП).

Закон «Про охорону праці» встановлює обмеження у застосуванні праці неповнолітніх віком до 18 років: заборонено їх залучати до виконання важких або небезпечних робіт, до робіт із шкідливими умовами праці та підземних робіт, а також до нічних, понаднормових робіт і робіт у вихідні дні (ст 192 КЗпП).
Усі особи до 18 років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і, надалі до 21 року щороку підлягають обов'язковому медичному огляду (ст 191 КЗпП).
Для працівників віком від 16 до 18 років робочий тиждень не повинен перевищувати 36 годин, для осіб віком від 15 до 16 років і для учнів 14-15 років, що працюють під час канікул, - 24 години. При цьому зарплата таким працівникам виплачується в розмірі, відповідному до повної зайнятості дорослого працівника. (ст 194 КЗпП).
Щорічні відпустки неповнолітнім працівникам надаються в літній час, або в іншу пору за їх бажанням (ст 195 КЗпП), причому термін відпустки – не менше 1 календарного місяця.
Піднімання та пересування вантажів допускається тільки в межах санітарних норм (8-12 кг для юнаків та 4-6 кг для дівчат при постійному перенесенні і 12-16 кг для юнаків та 6-8 кг для дівчат -при періодичному не частіше 2 раз на годину).
Навчання (професійну підготовку) і підвищення кваліфікації молоді роботодавець проводить індивідуально або в бригадах за рахунок підприємства. Законодавство вимагає створення належних умов, що дозволяють поєднувати роботу з навчанням. Виробниче навчання та підвищення кваліфікації робітників може здійснюватися в робочий час. Після закінчення виробничого навчання присвоюється кваліфікація згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником, і надається робота відповідно до набутої кваліфікації. За час навчання виплачується заробітна плата.
Для здачі вступних іспитів до вищих і середніх спеціальних закладів працюючій молоді надається відпустка:
- для вступу до вищих навчальних закладів - 15 календарних днів;
- для вступу до середніх навчальних закладів - 10 календарних днів.
Молодь, що навчається, може отримати 1 вільний день на тиждень без збереження зарплати. Пільги мають студенти заочних і вечірніх відділень ВУЗів і технікумів. Студентам-заочникам один раз на рік оплачується проїзд до місця навчання і назад.
Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника допускається, крім загальних підстав, також лише за згодою місцевої комісії у справах неповнолітніх (ст 198 КЗпП)

1.3.Організація ОП на підприємстві. Система управління ОП (СУОП). Служба охорони праці підприємства.

На основі НПАОП на підприємствах розробляються свої нормативні акти, які затверджуються власником чи керівником підприємства чи установи. Відповідно до рекомендацій Дежпромгірнагляду до таких нормативних актів належать:

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві
Положення про службу охорони праці на підприємстві
Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві
Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці
Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань ОП
Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, пожежно-технічного мінімуму
Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності НПАОП
Положення про організацію попереднього і періодичного медоглядів працівників
Положення про санітарну лабораторію підприємства
Інструкції з охорони праці працюючих за професіями і видами робіт
Інструкція про порядок зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві
Загальнооб’єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки
Перелік робіт з підвищеною небезпекою
Перелік посадових осіб, які зобов’язані проводити перевірку знань ОП
Наказ про організацію спецхарчування
Наказ про порядок забезпечення працюючих спецодягом та засобами індивідуального захисту

Кожен роботодавець самостійно вибирає, організовує розробку і затверджує правові акти підприємства, необхідні для управління охороною праці.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально - профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров'я та працездатності людини під час праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством.

Відповідно до статті 31 Закону України про охорону праці державне управління охороною праці в Україні здійснюють наступні органи:

Кабінет Міністрів України. Він є вищим державним органом, що здійснює державне управління ОП
Державний комітет України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) як центральний орган виконавчої влади у цій сфері. З 2005 р на базі Держнаглядохоронпраці було створено Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) при МНС
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади
Місцева держадміністрація, місцеві ради народних депутатів та органи місцевого самоврядування

Закон містить норми прямої дії, які визначають права, обов’язки і повноваження кожного з органів

Кабінет Міністрів України:

Забезпечує реалізацію державної політики в сфері охорони праці
Подає на затвердження ВР загальнодержавну програму з поліпшення безпеки
Координує роботу міністерств, інших центральних органів
Встановлює єдину статистичну звітність з питань ОП

Держгірпромнагляд, як основний державний орган в галузі ОП має такі повноваження:

Здійснює комплексне управління охороною праці та контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці відповідними органами влади
Розробляє загальнодержавні програми поліпшення стану безпеки праці, гігієни та виробничого середовища
Бере участь у розробленні законопроектів у галузі ОП та промислової безпеки
Координує роботу відповідних органів виконавчої влади, та інших суб’єктів господарювання у галузі промислової безпеки та охорони праці
Здійснює в установленому порядку державний нагляд за дотриманням законодавства з охорони праці та промислової безпеки
Організовує проведення робіт з науково-технічної підтримки державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці

Рішення Держгірпромнагляду в галузі охорони праці, прийняті в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма органами виконавчої влади, юридичними та фізичними особами, які використовують найману працю.

Для реалізації своїх завдань Держгірпромнагляд утворює в областях свої територіальні управління. Функції експертної оцінки та навчання в галузі ОП виконують ЕТЦ з питань ОП

1.3.1.Система управління ОП (СУОП).

Управління охороною праці передбачає участь в цьому процесі практично усіх служб і підрозділів підприємства.

Метою управління охороною праці підприємства є забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Ця мета досягається виконанням відповідних функцій управління, тобто комплексом взаємопов'язаних видів, що здійснюються суб'єктом управління цілеспрямовано на об'єкт управління.

Об'єктом управління в системі управління охороною праці підприємства є діяльність функціональних служб і структурних підрозділів, конкретних керівників та інженерно-технічних робітників підприємств із метою забезпечення безпечних, нешкідливих та сприятливих умов праці на робочих місцях, виробничих ланках, у цехах і на підприємстві в цілому. Управління ОП на підприємстві в цілому здійснює його керівник (власник), а в підрозділах (цехах, відділах, службах) - їх керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці.

Мета впровадження системи управління охороною праці (СУОП) — це всебічне сприяння виконанню вимог, які повністю ліквідують, нейтралізують або знижують до допустимих норм вплив на працюючих небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, забезпечують усунення джерел небезпеки, ізолювання від них персоналу, використання засобів, що усувають небезпечні ситуації та підвищують технічну безпеку, створюють надійні санітарно-гігієнічні та ергономічні умови. СУОП передбачає встановлення конкретних кількісних показників діяльності виробничих підрозділів, підтримування котрих в заданих межах забезпечує досягнення основної мети щодо організації безпечних та нешкідливих умов праці.

Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

• створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

• розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує професійні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці, тощо;

• забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами про охорону праці;

• здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками в галузі, охорони праці.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний ужити термінових заходів для допомоги потерпілим, залучити при необхідності аварійно-рятувальні формування.

Система цілей УОП — багаторівневий комплекс, який, у свою чергу, визначає цілі для різних рівнів управління охороною праці з врахуванням стадій виробничого циклу.

На рівні галузі встановлюються цілі стратегічного характеру щодо прийняття довготермінових планів наукового, технічного, економічного та соціального розвитку об'єктів (умов та безпеки праці) на підставі довготривалих прогнозів і програм розвитку.

На рівні виробничих об'єднань та підприємств визначаються цілі тактичного характеру: установлення складу та структури підрозділів, методів взаємодії, аналіз рівня безпеки праці, стимулювання. З переходом на самофінансування виробничі об'єднання та підприємства повинні ставити стратегічні цілі.

На рівні цехів і дільниць встановлюються цілі оперативного характеру: послідовність оперативного виконання окремих функцій тощо.

Окремі виконавці, що впливають на умови праці, організаційно та технічно забезпечують їх оптимізацію і цілі безпеки праці.

Вирішення задач управління охороною праці має бути забезпечене взаємодією усіх структурних підрозділів, служб і фахівців, які визначаються керівником підприємства. Функції структурних підрозділів і служб, посадові обов'язки керівних та інженерно-технічних працівників щодо виконання задач управління охороною праці встановлюються на місцях на всіх рівнях, виходячи з структури, штатів і конкретних умов діяльності установи (підприємства).

Організація роботи щодо управління охороною праці базується на принципах теорії управління, основними з котрих є: системність, оптимальність, динамічність, наступність та стандартизація. Принцип системності полягає в тому, що процеси технології та безпеки розглядаються у взаємозв'язку.

Системність реалізації завдань управління охороною праці полягає у поєднанні розрізнених заходів із безпеки праці в єдину систему цілеспрямованих, постійно здійснюваних дій на всіх рівнях і стадіях управління виробництвом. Створюється система стандартів підприємства.

Управління охороною праці здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог та здійснення керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпоряджувальних, соціально-розпоряджу-вальних, соціально-психологічних і економічних методів.

Організаційно-функціональна схема УОП базується на координуючій ролі відділу охорони праці, який бере участь у здійсненні всіх функцій управління, пов'язаних із безпекою праці.

На державному рівні ведеться єдина державна статистична звітність з питань охорони праці.

Система управління охороною праці містить об'єкт управління, інформаційно-контрольні зв'язки та керуючий орган. Об'єктом УОП є діяльність щодо забезпечення оптимальних умов та безпеки праці на робочих місцях, дільницях та в цехах

Керуючим органом є служба охорони праці, керівники структурних підрозділів усіх рівнів керування галуззю, об'єднанням, підприємством. Управління здійснюється шляхом збору та оцінки інформації, виявлення відхилень від установлених вимог і здійсненням керуючих впливів на об'єкт управління за допомогою організаційно-розпрядних, економічних та соціально-психологічних методів.

СУОП - це ієрархічна багаторівнева система, яка встановлює такі рівні управління:

• галузь (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• об'єднання (керівництво, науково-технічна рада, відділ охорони праці);

• виробничі підприємства;

• цехи, дільниці цехів;

• робочі місця(конкретні виконавці)

Управління охороною праці здійснюється реалізацією наступних функцій:

• прогнозування та планування заходів щодо забезпечення безпеки праці;

• створення організаційної структури;

• кількісна оцінка рівня безпеки праці;

• збір та оформлення вихідної інформації про стан умов та безпеки праці;

• розробка та формування переліку управляючих впливів;

• стимулювання роботи щодо безпеки праці.

Відповідальність за здійснення управління охороною праці підприємства та в підрозділах покладається на їх керівників в межах їх посадової компетенції.

Згідно із статтею 23 Закону України "Про охорону праці", власник створює на підприємстві службу охорони праці.

1.3.2. Служба охорони праці підприємства

Структура

На підприємствах, в установах, організаціях служби ОП повинні комплектуватись, як правило, спеціалістами такого профілю:

інженерами відповідної спеціальності;

фахівцями з питань гігієни праці;

юристами, котрі спеціалізуються на питаннях законодавства про ОП.

При службі ОП може створюватись лабораторія, яка здійснює контроль за наявністю шкідливих виробничих факторів на робочих місцях.

На підприємствах виробничої сфери при кількості працюючих до 50 чол. (невиробничої сфери - до 100 чол.) функції служби можуть виконувати особи з відповідною професійною підготовкою за сумісництвом. Якщо немає таких спеціалістів, то використовуються послуги асоціації спеціалістів з ОП.

Підприємство, яке не має можливості утримувати в службі ОП спеціалістів з гігієни праці та не має своєї лабораторії, використовує послуги місцевих санітарно-епідеміологічних станцій на договірних засадах.

При відсутності юридичної служби, використовуються спеціалісти юридичної служби іншого підприємства чи послуги юридичних консультацій (за договором).

На підприємствах (виробничих) при чисельності працюючих від 51 до 500 службу ОП повинен представляти один спеціаліст з ОП з інженерно-технічною освітою.

На підприємствах з вибухонебезпечними матеріалами або сильнодіючими отрутами, - 2 спеціаліста.

При наявності на підприємстві заступників керівника підприємства, керівник служби ОП, незалежно від чисельності працюючих, повинен призначатись на посаду заступника керівника підприємства.

При n>500 осіб чисельність служби:

M1 = 2 + (Рср* Кв)/ Ф

де Рср - середньоспискова чисельність працюючих на підприємстві;

Ф - ефективний річний фонд робочого часу спец з ОП, Ф=1820 год.

Кв - коефіцієнт, що враховує шкідливість та небезпечність виробництва.

Кв = 1 + (Рв+ Ра)/ Рср

Рв — чисельність працюючих зі шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації;

Ра - чисельність працюючих на роботах з підвищеною небезпекою, що підлягає щорічній атестації з ОП. Мах Кв = 3.

Служба охорони праці вирішує такі завдання:

а) забезпечує безпеку виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

б) забезпечує працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;

в) здійснює професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці, веде пропаганду безпечних методів праці;

г) забезпечує оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;

д) забезпечує професійний добір виконавців для певних видів робіт.

Основними функціями, що розробляє і втілює служба ОП, є:

Створення ефективної СУОП;
Здійснення оперативно-методичного керівництва роботою з ОП;
Розробка із структурними підрозділами комплексних заходів з ОП, підготовка розділу "ОП" у колективному договорі.
Забезпечення працюючих правилами, стандартами та ін. нормативними актами з ОП.
Проведення паспортизації цехів, дільниць щодо відповідності їх вимогам ОП;

6. Здійснення оперативного та поточного контролю за ОП;

7. Розслідування, облік, аналіз НВ, ПЗ, аварій, а також розрахунки шкоди від цих подій;

Розробка перспективних та поточних планів;
Планування та контроль витрат коштів на охорону праці з фонду ОП;

10.Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань ОП;

11.Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту;

12. Контроль за дотриманням вимог законодавчих, нормативних актів з ОП.

Служба ОП бере участь:

• У розслідуванні нещасних випадків і професійних захворювань;

•Формуванні фонду охорони праці (ОП) і розподілі його коштів;

•У роботі комісії з питань ОП;

•У розробці інструкцій про ОП;

•У роботі комісії з питань атестації робочих місць.

Служба ОП контролює:

•Дотримання законодавства з ОП;

•Виконання приписів держнагляду, пропозицій профспілок, використання коштів ОП;

•Відповідність нормативним актам про ОП машин, механізмів,.наявність технологічної документації на робочих місцях;

•Своєчасне проведення інструктажів, атестацій осіб з ОП;

•Забезпечення працюючих 3І3, пільгами та компенсаціями за роботу у важких і шкідливих умовах;

•Проходження медоглядів;

•Використання праці неповнолітніх, жінок, інвалідів.

Спеціалісти служби мають право:

•Безперешкодно відвідувати виробничі об'єкти, зупиняти роботу виробництв, машин, які створюють загрозу життю та здоров'ю працівників;

•Одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи з питань ОП;

•Перевіряти стан безпеки, гігієни праці на підприємстві; видавати керівникам підрозділів обов'язкові для виконання приписи;

•Вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медогляди, навчання, інструктажі або порушують нормативні акти з ОП;

•Надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо ОП.

Відповідальність працівників служби ОП:

Працівники служби ОП підприємства, організації і ін. несуть персональну відповідальність за:

а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого законодавства з ОП;

б) невиконання своїх функціональних обов'язків;

в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з ОП;

г) низьку якість проведеного ними розслідування НВ на виробництві.

1.4. Навчання з ОП. Нагляд та контроль за станом ОП на підприємстві. Відповідальність.

1.4.1. Навчання з охорони праці

Одним з основних принципів державної політики в сфері охорони праці, як необхідна умова вдосконалення системи управління охороною праці і забезпечення профілактики аварій і травматизму, є навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників.

Основним нормативним актом, що встановлює порядок і вид навчання та форми перевірки знань є «Типове положення про навчання з питань охорони праці» від 26.01.2005 р. Цей документ спрямований на реалізацію системи безперервного навчання питанням охорони праці, яке здійснюється працівниками, керівними кадрами, а також учнями, студентами навчальних закладів.

Керівники навчальних закладів відповідають за дотримання навчальних планів і програм навчання охороні праці, за використання відведеного для цього часу.

Контроль за дотриманням «Типового положення» здійснюють органи державного нагляду за охороною праці (інспектори Держгірпромнагляду) та служба охорони праці центральних і місцевих органів виконавчої влади.

Є наступні форми навчання з питань охорони праці та техніки безпеки:

- Курсове навчання для інженерно-технічних працівників, буває плановим і позаплановим.

- Спеціальне навчання для працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою

Після цих видів навчання працівники складають іспит і отримують посвідчення

- Інструктивне навчання

Працівники на підприємствах всіх форм власності при прийнятті на роботу та під час роботи проходять інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим, правил поведінки в аварійних ситуаціях. Без такого навчання допуск працівників до роботи заборонено

На підприємствах в залежності від їх специфіки та на основі «типового положення» формуються свої положення про навчання, програми навчання та плани-графіки його проведення. Відповідальний за проведення цієї роботи керівник підприємства, а в підрозділах – їхні керівники.

Як правило, організацію навчання здійснюють працівники служби кадрів та охорони праці.

Для перевірки знань створюється комісія, головою якої є керівник або його заступник по виробництву. До складу комісії входять працівники служби охорони праці, юридичної, виробничих, технічних служб, уповноважений з питань охорони праці, може також залучатися представник органу державного нагляду.

Перед перевіркою знань працівників організовується навчання в вигляді лекцій, семінарів, консультацій. Перевірку здійснюють за тими нормативно-правовими актами, які необхідні працівникові в роботі. Результати перевірки оформляються протоколами

Працівники, які склали іспит, отримують посвідчення. При незадовільних результатах іспиту працівник повинен пройти протягом місяця повторне навчання і до роботи не допускається.

Для інженерно-технічних працівників, які входять до «Переліку посадових осіб, що повинні проходити попередню та періодичну перевірку знань з охорони праці», перед поступлення на роботу і далі не рідше 1 разу в 3 роки проводиться курсове навчання

Керівники підприємств та їх заступники з питань охорони праці, фахівці служб охорони праці, керівники кафедр і викладачі охорони праці ВУЗів, регіональних і галузевих навчальних центрів з охорони праці, та інші керівні працівники проходять навчання та перевірку знань у Головному навчально-методичному центрі Державного комітету промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду МінНС.

Посадові особи райдержадміністрацій з питань охорони праці, фахівці проектно-конструкторських науково-дослідних, виробничих і технологічних відділів проходять навчання у закладах, які в установленому порядку отримали дозвіл Держгірпромнагляду.

Навчання є платним, оплату забезпечує власник підприємства, або за рахунок бюджету для бюджетної організації.

Курсове навчання буває плановим і позаплановим. Планове навчання і перевірка – 1 раз в три роки за графіком. Позапланове – в двох випадках:

якщо посадова особа переходить на іншу посаду, яка вимагає додаткових знань
в випадку аварії чи техногенної катастрофи на підприємстві відповідні посадові особи повинні пройти позачергове навчання та перевірку знань з охорони праці протягом місяця.

Посадові особи і працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою, під час прийняття на роботу та періодично але не рідше разу в рік проходять спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних виробничих умов.

Учні та студенти проходять навчання з охорони праці незалежно від рівня закладу та його підпорядкування і форм власності. Зміст і обсяги програми навчання затверджує Міністерство освіти за погодженням з Держгірпромнаглядом

Учні ПТУ вивчають дисципліну «Охорона праці», вузів – комплекс навчальних дисциплін «Безпека життєдіяльності», «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі». Обсяг програми та кількість годин на вивчення її не можуть бути зменшені без погодження з Держгірпромнаглядом. Формою підсумкового контролю знань є іспит, дипломні проекти та роботи випускників повинні передбачати розділ охорони праці.

Ще одна форма навчання питанням охорони праці – це інструктажі.

За характером і часом вони поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий і цільовий:

Вступний інструктаж проводить спеціаліст служби ОП або за відсутності служби ОП інший працівник, призначений наказом, який пройшов відповідне навчання та перевірку знань.

Такий інструктаж проводять для тих, хто поступає на роботу, працівників інших підприємств, які прибули для виконання робіт, з учнями і студентами, які прибули для проходження практики, в разі екскурсії на підприємство, з усіма учнями і студентами при поступленні на навчання

Інструктаж проводиться в кабінеті ОП чи іншому спеціальному приміщенні. При цьому прибулі знайомляться з:

Правилами трудового розпорядку
Правилами поведінки на території
Небезпечними та шкідливими виробничими чинниками
Пожежною профілактикою
Роботою газорятівної та радіаційної служби
Правилами надання першої допомоги потерпілим

Про інструктаж робиться запис у журналі реєстрації інструктажів за підписом інструктованого та інструктора.

Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: новоприйнятим, або при переведенні на інше робоче місце, або при дорученні нової роботи, а також з працівником, який відряджений з іншого підприємства для участі у виробничому процесі. Первинний інструктаж проводиться також з учнями, студентами і курсантами перед початком трудового і професійного навчання та перед виконання кожного навчального завдання з використанням механізмів та обладнання

Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з врахуванням конкретних умов праці, але не рідше 1 разу в три місяці на роботах з підвищеною небезпекою та 1 разу на півроку – для решти робіт..

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці в наступних випадках: при введенні в дію нових або перегляді діючих нормативно-правових актів , при зміні технології, модернізації і заміні устаткування, сировини та матеріалів, при порушеннях працівниками вимог НПАОП, що привели до травм і аварій, при перерві в роботі виконавця більше 30 днів на місці з підвищеною небезпекою і більше 60 днів на інших робочих місцях

Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку в залежності від причини його проведення та характеру порушень

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками в таких випадках: при ліквідації аварій та стихійних лих, при проведенні робіт, на які за законодавством оформляється наряд-допуск

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводяться керівником робіт індивідуально або з групою працівників за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці. Завершуються інструктажі перевіркою знань інструктованих в вигляді усного опитування, або автоматичними засобами перевірки.При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок безпечної роботи на протязі 10 днів після первинного, повторнного, позапланового інструктажів додатково проводиться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних знаннях по цільовому інструктажу працівник до виконання робіт не допускається.

Про інструктаж робиться запис в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці за підписом інструктора та інструктованого. Сторінки журналу повинні бути прошнуровані, пронумеровані і скріплені печаткою.

Рішенням роботодавця частина працівників, робота яких не пов’язана безпосередньо з експлуатацією устаткування, можуть бути звільнені від проведення повторного інструктажу, що фіксується у затвердженому ним переліку професій та посад, які не підлягають повторним інструктажам.

1.4.2. Види контролю за станом охорони праці на підприємстві.

Дійове управління охороною праці можна здійснювати лише при умові достатньої , повної та своєчасної інформації про стан охорони праці на обєкті. Виявити порушення, відхилення, дати приписи чи рекомендації з ОП можливо лише на підставі регулярного контролю Тому контроль стану охорони праці є найбільш відповідальною ланкою управління.

Підприємство підлягає постійному державному нагляду за охороною праці з боку Держгірпромнагляду через його територіальні управління та інспекторів.

Разом з тим, здійснюється також зовнішній та внутрішній контроль за станом охорони праці на виробництві

Зовнішній контроль за станом охорони праці на виробництві поділяється на:

Відомчий, який здійснюють посадові особи, повноважні представники

міністерств і відомств даної галузі,
головних управлінь, асоціацій, концернів
власників виробництв і т.д.

Регіональний, який здійснюють посадові особи, повноважні представники місцевих органів виконавчої влади

Страховий, який здійснюється страховими експертами з охорони праці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Громадський, який здійснюється виборними органами профспілок та інших громадських організацій

Внутрішній контроль за станом охорони праці на виробництві здійснюють:

Повсякденний (оперативний) контроль забезпечують керівники підрозділів та робіт, інші посадові особи на своїх робочих місцях відповідно до посадових обов’язків

Громадський внутрішній контроль на підприємстві здійснюють громадські інспектори з ОП або уповноважені представники трудового колективу

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охороною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1 ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролюється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майстер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в журнал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.

2 ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу. Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін, визначений колективним договором) в обсягу кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, головним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманих працівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайомляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охорони праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення обговорюються на технічних радах підприємства, де розробляються заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносяться до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору.

Служба охорони праці підприємства забезпечує постійний нагляд і контроль виконання вимог з охорони праці у всіх структурах підприємства, забезпечує виконання цих вимог керівництвом.

1.4.3. Відповідальність за порушення в сфері охорони праці

Треба відзначити, що законодавство України про працю і охорону праці встановлює не лише права, але й обов’язки працюючих, а також передбачає відповідальність працюючих та роботодавців, інших посадових осіб за порушення в сфері охорони праці.

Відповідно до КЗпП , який реалізується у трудових угодах працівників та колективному договорі, працівники зобов’язані:

своєчасно і точно виконувати законні розпорядження роботодавця або його уповноваженого
працювати чесно і сумлінно
виконувати доручену йому роботу особисто, не передоручати її виконання іншій особі, окрім випадків, передбачених законодавством
дбайливо ставитись до майна роботодавця
додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з охорони праці

Цей пункт обов’язків особливо важливий, тому що додержання трудової і технологічної дисципліни передбачає виконання вимог робочих інструкцій, технологічних регламентів, настанов з експлуатації, тобто в кінцевому підсумку – експлуатації устаткування з максимальною продуктивністю при безпечних умовах праці. Важливою є також вимога дотримуватись нормативно-правових актів з охорони праці, що передбачає виконання інструкцій з охорони праці, нормативних вимог у сфері охорони праці, приписів службових осіб (інспекторів з ОП, працівників служби ОП, керівникв). Виконання цих вимог створює передумови для забезпечення безпечних умов праці та відвернення нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Відповідно до ст 44 Закону України про охорону праці за порушення законодавчих та інших нормативних актів у сфері охорони праці, створення перешкод діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці та професійних спілок винні особи (працівники чи роботодавець) притягуються до адміністративної, дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності згідно законодавства.

Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушенні трудового законодавства та у сфері охорони праці у вигляді грошового штрафу. Цей штраф накладають інспектори органів державного нагляду (Держгірпромнагляду). Розмір штрафу визначається законодавством , але не може перевищувати 5 відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи. Адміністративній відповідальності підлягають особи віком не нижче 16 р (ст 44 ЗУ про ОП)

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством на працівників та інженерно-технічний персонал. Відповідно до ст 147 КЗпП встановлено такі дисциплінарні стягнення: догана, пониження в посаді, переведення на нижчеоплачувану роботу на термін до 3 місяців, звільнення.

Право накладати на працівника дисциплінарні стягнення має орган, який приймає працівника на роботу. Стягнення може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють громадський і державний контроль за виконанням законодавства у сфері ОП. При накладенні стягнення треба враховувати ступінь тяжкості порушення і заподіяної шкоди, обставини вчинення порушення, попередню роботу працівника.

Дисциплінарна відповідальність може бути накладена не пізніше 6 місяців після виникнення порушення (проступку) на основі пояснення працівника чи наявних матеріалів і оголошується в наказі по підприємству

Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і власника підприємства. Згідно ст 130 КЗпП працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну ним через порушення покладених на нього обов’язків, в т.ч. і в сфері охорони праці. Матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду за умови, що вона завдана протиправними діями чи бездіяльністю працівника. Відповідальність працівника, як правило, обмежується певною частиною заробітку і не може перевищувати третини місячної заробітної плати. Збитки в зв’язку з порушенням законодавства про охорону праці можуть включати також відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, витрати на лікування, витрати на поховання, одноразову допомогу сім’ї потерпілого. Матеріальна відповідальність може бути накладена незалежно від настання інших видів відповідальності. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за шкоду, нанесену працівникові, незалежно від наявності вини за виключенням доведених випадків з непереборною дією обставин, або якщо доведено, що шкода настала при умисних діях працівника

Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про ОП створило небезпеку для життя або здоров’я людини, або призвело до нещасних випадків, аварій чи техногенних катастроф. Суб’єктом відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова чи посадова особа, яка порушила законодавство на підприємстві незалежно від форми власності. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку (від 0,5 р до 8 років позбавлення волі)

Електрохімічні виробництва в порівнянні з хімічними мають ті переваги, що в них роль окисника чи відновника виконує електричний струм і таким чином виключається необхідність введення додаткових реагентів. З огляду на це електрохімічні процеси з успіхом можуть застосовуватись для створення маловідхідних технологічних процесів. Прикладів тому маса (електроліз води, отримання галогенів і каустику, себацинової кислоти і гліцерину, застосування мембранних та діафрагм енних методів) Роботи у цьому напрямі активізувалися останніми роками.

Наприклад, в анілінових виробництвах для відновлення ароматичних нітросполук використовують залізну стружку в соляній кислоті. Внаслідок реакції утворюється хлорид заліза, багатотоннажний відхід. Застосування електролізу дозволяє повністю усунути утворення цього небажаного продукту.

Існує багато аналогічних прикладів. Завдяки вказаним вище перевагам сфера застосування методів електрохімії неухильно розширюється.

Однак, всі електрохімічні виробництва мають подібні недоліки і вимагають дотримання однакових заходів безпеки. В электролізних та гальванічних цехах електролізери, з’єднані у серії, можуть перебувати під напругою до 350—400 В, що значно перевищує максимальну безпечну (30 В).

В повітряному середовищі електрохімічних виробництв часто можливе виникнення високих концентрацій шкідливих речовин, утворення вибухонебезпечних сумішей. Всі ці фактори є передумовами нещасних випадків, захворювань, аварій, катастроф.

В багатьох електрохімічних виробництвах виникають умови мікроклімату, далекі від оптимальних, що може бути серйозним фактором профзахворюваності.

Статистичні дані про виробничий травматизм свідчать про те, що його рівень у цілому світі безперервно зростає і становить, за даними Міжнародної організації праці, біля 125 млн випадків щорічно. У розвинених країнах із високим технічним рівнем він значно менший, ніж у країнах, що розвиваються, в т. ч. й в Україні. У країнах Євросоюзу від нещасних випадків та професійних захворювань потерпають щорічно близько 10 млн. осіб, з яких майже 8 000 гине. В цілому по всіх країнах земної кулі кожні 3 хвилини гине людина, а кожні 2 секунди травмуються 8 осіб. Ціна помилки однієї людини безперервно зростає: якщо відразу після 2-ї світової війни від помилки однієї людини гинуло в середньому 2-4 особи, то сьогодні ця цифра наближається до 10.

За статистикою, в Україні щоденно на виробництві кожні 8 хвилин травмується одна людина, із них до 10% стають інвалідами і до 2% гине.

За даними Національного науково-дослідного інституту охорони праці, стан виробничого травматизму в Україні за останнє десятиріччя характеризується зменшенням кількості випадків як загального, так і смертельного травматизму. Однак, це не зумовлено покращенням стану охорони праці, а скороченням обсягів виробництва та економічною кризою.

Позитивні зрушення в економіці України в останні роки знову демонстрували зростання виробничого травматизму. Причому найбільш небезпечними галузями виробництва, в яких спостерігається ріст смертельного травматизму є агропромисловий комплекс, вугільна промисловість, будівництво, машинобудування, транспорт, невиробнича сфера і хімічна промисловість,.

Найбільша кількість нещасних випадків пов'язана з організаційними (64%), технічними (27%), психофізіологічними (9%) причинами.

За висновками фахівців Міжнародної організації праці МОП та вітчизняних фахівців основні причини смертельних виробничих травм такі:

незадовільна підготовка працівників і роботодавців з питань охорони праці;
невиконання вимог посадових інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці, порушення трудової й виробничої дисципліни;
недостатнє забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту
порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, устаткування, машин, механізмів;
незадовільний технічний стан обладнання, транспортних засобів, машин і механізмів.

В Україні, крім виробничого травматизму, є високим рівень професійної захворюваності. За статистичними даними, на підприємствах України щорічно реєструється близько 2,6 тисяч професійних захворювань. Аналізом професійної захворюваності виявлено, що професійна патологія зареєстрована у осіб понад 185 професій, серед яких значною є частка (2,5%) інженерно-технічних працівників, зайнятих у різних галузях економіки. Ситуація з професійною захворюваністю, що склалася в Україні, вимагає реалізації комплексних заходів щодо створення умов праці, які забезпечать захист працюючих від несприятливого впливу професійних шкідливих чинників.

1.5.1. Поняття про виробничий травматизм та професійні захворювання

Травма - порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії небезпечних виробничих факторів.

Нещасні випадки - випадок з людиною внаслідок непередбачуваного збігу обставин та умов, за котрих завдається шкода здоров'ю або настає смерть потерпілого.

Нещасний випадок на виробництві пов'язується з дією на працівника небезпечного виробничого фактора. Виробничий травматизм характеризується сукупністю травм і нещасних випадків на виробництві.

Професійне захворювання - патологічний стан, зумовлений тривалою роботою за шкідливих умовах праці і пов'язаний з надмірним напруженням організму або несприятливою дією виробничих факторів. Травми залежно від характеру дії бувають.

•механічні (забите місце, переломи);

•термічні (опіки, обмороження);

•хімічні (отруєння, опіки);

•електричні (електричні опіки, електричні мітки, електроофтальмія тощо);

•психічні (переляк, шок).

Залежно від тяжкості наслідку втрата працездатності може бути:

•тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулась на роботу;

•постійно-тимчасова - людина відновила працездатність після травми і повернулась на роботу, але залишились наслідки травми (втратила палець або кульгає внаслідок перелому);

•постійна - постійна втрата працездатності (інвалід І групи).

1.5.2. Основні причини виробничого травматизму

Для полегшення вивчення причин виробничого травматизму та професійних захворювань, їх прийнято поділяти на наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні, економічні, психофізіологічні.

Організаційні причини:

Незадовільна організація праці (незадовільний режим, надмірна тривалість чи інтенсивність);
Незадовільна організація робочого місця, проходів, проїздів;
Відсутність чи неякісне проведення навчання працюючих щодо технології процесу, з питань охорони праці,
Відсутність контролю за дотриманням правил ТБ і норм ОП,
Невиконання заходів з охорони праці,
Порушення вимог інструкцій, правил, норм,
Порушення технологічних регламентів, норм технологічного режиму, правил експлуатації устаткування, транспортних засобів та інструменту;
Порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту;
Недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами,
Використання устаткування, машин та інструментів не за призначенням, використання невідповідних інструментів і приспосіблень;
Відсутність попереджень про небезпеку.

Технічні причини:

Недосконалість технологічних процесів і обладнання;
Конструктивні недоліки устаткування;
Несправність виробничого устаткування, машин, механізмів та інструментів;
Застосування небезпечних засобів виробництва;
Недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації і блокування.
Відсутність необхідних розривів між установками та окремими одиницями обладнання (апаратами)

Санітарно-гігієнічні причини:

Забруднення повітряного середовища (перевищений вище ГДК вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони);
Недостатнє чи нераціональне освітлення;
Підвищені рівні шуму і вібрації;
Відхилення від нормативних умов метеорологічних умов;
Наявність різноманітних випромінювань вище допустимої норми (УФ, Х-рентгенівське, ЕМП);
Недостатність площ і об'єму приміщення;
Антисанітарний стан побутових приміщень;
Недостатність (відсутність) профілактичних медичних оглядів;
Порушення правил особистої гігієни.

Економічні причини:

нерегулярна виплата зарплати;
низький заробіток;
неритмічність роботи;
прагнення чи примус до виконання понаднормової роботи;
робота за сумісництвом чи на двох підприємствах.

Психофізіологічні причини:

помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість праці;
монотонність праці;
хворобливий стан працівника;
необережність;
невідповідність психофізіологічних і анпропометричних даних працівника виконуваній роботі;
незадоволення роботою;
несприятливий психологічний клімат у колективі;

1.5.3. Компенсації за роботу в несприятливих умовах

- КЗпП та Закон про охорону праці передбачають різні види компенсації за роботу на виробництвах з важкими та шкідливими умовами праці

Є такі види компенсації:

Скорочений робочий день – 24-36 годин на тиждень, передбачається для робіт з важкими і шкідливими умовами праці відповідно до результатів атестації робочих місць та тарифно-кваліфікаційних довідників
Додаткова відпустка – тривалістю від 3 до 12 робочих днів. Встановлюється для працюючих у шкідливих та важких умовах праці на основі атестації робочого місця
Підвищена заробітна плата. Коефіцієнт надбавки до заробітної плати теж залежить від атестації робочого місця
Зниження пенсійного віку. Окремим категоріям працюючих відпустка може надаватися з 45 років, для працівників, що працюють на виробництвах з важкими та шкідливими умовами праці, при наявності необхідного шкідливого стажу пенсійний вік знижується до 45-50 р для жінок та 50 – 55 р для чоловіків.
Додаткові перерви (обігрів, охолодження) через кожну годину роботи на 10 хв
Спеціальне харчування, спецодяг, тощо

1.5.4. Атестація робочих місць

Важливе місце в системі компенсацій працівникам займають результати атестації робочого місця.

Відповідальність за вчасне та якісне проведення атестації несе роботодавець.

Атестація робочого місця за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, які впливають на здоров’я і працездатність працівників у ході трудової діяльності.

Основна мета атестації – регулювання відносин роботодавця і працюючих в галузі реалізації права на безпечні умови роботи, а також прав на пільги і компенсації, пільгове пенсійне забезпечення.

Атестація робочого місця передбачає:

виявлення шкідливих та небезпечних факторів на робочому місці, їхпричин
дослідження санітарно-гігієнічних умов на робочому місці та напруженості трудового процесу
комплексну оцінку факторів виробничого середовища, важкості і напруженрості праці в порівнянні з нормативними вимогами
обгрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливістю
підтвердження права працівника на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, пільгову надбавку до ЗП, скорочений робочий день
перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення
розробка комплексу заходів по покращенню умов праці

Атестацію робочих місць проводить спеціальна атестаційна комісія, яка створюється наказом по підприємству в терміни, передбачені колективним договором.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням після погодження з профспілкою затверджується наказом по підприємству і зберігається 50 років.

1.6. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві

Відповідно до ЗУ „Про охорону праці” (ст. 22) роботодавець повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій згідно з ДНАОП 0.00-4.03-01 „Положення про розслідування та облік НВ, профзахворювань і аварій на виробництві”.

Дія цього положення поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності, що діють на території України, всіх громадян (зокрема іноземців та осіб без громадянства), які є власниками цих підприємств або уповноваженими ними особами, а також на громадян, які виконують на цих підприємствах роботу за трудовим договором (контрактом), проходять виробничу практику або залучаються до роботи з інших підприємств.

Порядок розслідування та обліку НВ з учнями та студентами навчальних закладів під час навчально-виховного процесу, трудового і професійного навчання в навчальних закладах визначаються Міністерством освіти і науки України.

1.6.1.Розслідування та облік нещасних випадків

Положення про розслідування визначає, які ушкодження здоров’я працівників належать до НВ. Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров’я працівника або особи , яка забезпечує себе роботою самостійно , одержання ними поранення , травми , у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі профзахворювання і гострі профотруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами, та іншими представниками фауни і флори (далі – НВ), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності потерпілого перевести на іншу (легшу) роботу терміном не менше, як на один робочий день, а також випадкової смерті на виробництві.

За результатами розслідування складають акт за формою Н–1 і беруть на облік НВ, що сталися з працівником під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

- перебування на робочому місці, на території підприємства або в інших місцях роботи під час робочого часу або за дорученням роботодавця в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні;

- приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

- проїзду на роботу чи з роботи в транспорті підприємства або транспортом сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження роботодавця ;

- використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

- провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий;

- ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

- надання підприємством шефської допомоги;

- перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина НВ пов’язана з виконанням потерпілим трудових обов’язків або дією на нього виробничого фактора чи середовища;

- прямування працівника до об’єкта обслуговування затвердженими маршрутами або до будь – якого об’єкта за дорученням роботодавця .

Нещасні випадки, що сталися з працівником на території підприємства, або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлена згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівника на території підприємства у зв’язку з проведенням роботодавцем наради, отримання заробітної плати, обов’язкового проходження медогляду, а також у випадку передбаченому трудовим договором (угодою), розслідуються і про них складається акт за формою Н–1, якщо буде встановлено факт впливу на потерпілого фактора чи середовища.

За результатами розслідування беруть на облік і складають акти за формою Н–1 також і в інших випадках зазначених у Положенні.

За результатами розслідування не складаються акти за формою Н–1 і не беруться на облік НВ, що сталися з працівниками:

- під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовується в інтересах цього підприємства;

- за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ (за наявності тимчасової або постійної прописки);

- під час використання працівником в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця , а також устаткувань, механізмів, іструментів, крім випадків що сталися внаслідок неполадок цього устаткування;

- внаслідок отруєння алкоголем, наркотиками, чи іншими отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (інсульт, зупинення серця) за наявністю медичного висновку, якщо це не зумовлено застосуванням цих речовин у виробництві, або порушення умов безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стадії алкогольного чи наркотичного сп’яніння, був відсторонений від роботи згідно з установленим порядком;

- під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури;

- у разі природної смерті або самогубства за винятком випадків, зазначених у пункті 3 Положення, що підтверджують висновки відповідних органів.

Якщо за підсумками розслідування буде встановлено, що про НВ не складається акт за формою Н–1, то в такому разі складається акт за формою НПВ ( нещасний випадок не пов’язаний з виробництвом).

Положення про розслідування передбачає, що про кожний НВ на виробництві потерпілий, свідок або очевидець повинен терміново повідомити безпосередньо керівників робіт (бригадира, майстра) або інше керівництво (диспетчера, інженера зміни) і вжити заходів для надання першої медичної допомоги.

Керівник робіт (посадова особа), який одержав повідомлення, зобов’язаний:

- терміново організувати медичну допомогу потерпілому, а у разі необхідності доставити його до лікувально–профілактичного закладу;

- повідомити про те, що сталося, роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію підприємства;

- зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткуванні у такому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю та здоров’ю інших працівників і не призведе до більш важких наслідків), а також вжити заходи до недопущення подібних випадків .

Роботодавець, одержавши повідомлення про НВ, крім випадків із смертельним наслідком та групових НВ, здійснює такі дії :

- повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків ( далі Фонду ). Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, повідомляє власника цього підприємства; у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі місцеві органи державної пожежної охорони, а при гострих професійних захворюваннях (отруєннях) – санепідемстанцію.

- організовує розслідування нещасного випадку і наказом призначає комісію з розслідування у складі: керівник (спеціаліст) служби ОП підприємства – голова комісії; керівник структурного підрозділу (начальник цеху), або головний спеціаліст; представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.

На підприємстві, де не має спеціаліста з ОП головою комісії з розслідування НВ призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом роботодавця покладені функції з питань ОП за сумісництвом.

У разі настання НВ з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду.

У разі, коли НВ стався з особою , яка забезпечує себе роботою самостійно , розслідування організовує робочий орган виконавчої дирекції Фонду за місцем настання НВ, який утворює наказом комісію у складі:

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду ( голова комісії ) за місцем настання НВ;

- представник райдержадміністрації – у разі настання НВ у місті районного значення ; у разі настання НВ у місті обласного значення ( місцева держадміністрація ) ;

- представник первинної організації профспілки , членом якої є потерпілий або особа , яка представляє його інтереси .

Комісія з розслідування НВ зобов’язана протягом трьох діб:

- обстежити місце НВ, опитати свідків та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

- розглянути і оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про ОП;

- встановити обставини і причини, що призвели до НВ, визначити чи пов’язаний цей випадок з виробництвом ;

- визначити осіб, які порушували нормативні акти, а також розробити заходи, щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

- скласти акт розслідування за формою Н–5 у трьох примірниках , а також акт про НВ, пов’язаний з виробництвом за формою Н-1 у шести примірниках, якщо цей НВ визнано таким , що пов’язаний з виробництвом , або акт про НВ не пов’язаний з виробництвом за формою НПВ, якщо цей НВ визнано таким , що не пов’язаний з виробництвом, і передати його на затвердження роботодавцю;

- у разі гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н–1 скласти також у чотирьох примірниках карту обліку професійного захворювання ( отруєння) за формою П-5.

Акти форми Н-5 і форми Н-1 (або форми НПВ ) підписуються головою і всіма членами комісії . У разі незгоди із змістом зазначених актів член комісії письмово викладає свою окрему думку , яка додається до акта форми Н-5 і є його невід’ємною частиною про що робиться запис в акті форми Н-5 .

До першого примірника акта розслідування НВ (акт за формою Н-5) додаються акт про НВ на виробництві (акт за формою Н-1) або акт про НВ невиробничого характеру (акт за формою НПВ), пояснення свідків, потерпілого, а у разі необхідності витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографії та інші документи, що характеризують стан робочого місця, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров’я потерпілого у результаті НВ. НВ, про які складають акти за формою Н–1 або НПВ беруться на облік і реєструються на підприємстві у спеціальному журналі за встановленою формою.

Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н–1 або НПВ протягом доби після завершення розслідування, а щодо випадків , які сталися за межами підприємства – протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються:

- потерпілому або особі, яка представляє його інтереси, разом з актом розслідування НВ (за формою Н-5);

- керівникові цеху або іншого структурного підрозділу для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам;

- відповідному робочому органу виконавчої дирекції Фонду разом з копією акта за формою Н-5;

- інспекторові Держднаглядохоронпраці ;

- профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

- керівнику (спеціалісту) служби ОП підприємства або посадовій особі (спеціалісту), на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань ОП (акт за формою Н-1 або НПВ надсилається разом з першим примірником акта за формою Н-5 та іншими матеріалами розслідування ).

На вимогу потерпілого роботодавець зобов’язаний ознайомити його з матеріалами розслідування НВ.

Копію акта за формою Н–1 надсилають органу, до сфери управління якого належить підприємство, за відсутності такого органу – місцевому органу виконавчої влади. Копію акта за формою Н–1 разом з примірником карти форми П-5 у разі гострого професійного захворювання надсилають до санепідемстанції.

Акти за формою Н-5,Н-1 або НПВ, карти форми П-5 разом з матеріалами розслідування зберігаються на підприємстві протягом 45 років. Інші примірники акта та його копії – не менше двох років. У разі реорганізації підприємства ( організації ) акти за формою Н-5, Н-1 або НПВ підлягають передачі правонаступникові , який бере на облік ці НВ, а у разі ліквідації підприємства – до державного архіву.

Після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, гострого професійного отруєння або в разі смерті потерпілого роботодавець складає повідомлення про наслідки НВ за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НПВ. Повідомлення про наслідки НВ є обов’язковим додатком до акта за формою Н-1 або НПВ і підлягає зберіганню разом з ним відповідно до Положення про розслідування.

Нещасний випадок, про який несвоєчасно повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не зразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з Положенням протягом місяця після одержання заяви потерпілого, чи особи, яка представляє його інтереси.

У разі відмови роботодавця скласти акт за формою Н-1 або НПВ про НВ чи незгоди роботодавця, потерпілого або особи, яка представляє його інтереси, із змістом акта розслідування НВ , акта за формою Н-1 або НПВ, за рішенням комісії питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Нещасний випадок з учнями і студентами навчальних закладів, що сталися під час проходження ними виробничої і переддипломної практики або виконанні робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідують і беруть на облік підприємством. У розслідуванні повинен брати участь і представник навчального закладу.

1.6.2. Спеціальне розслідування групових нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають:

- нещасні випадки пов’язані з виробничою діяльністю із смертельним наслідком;

- групові НВ, які сталися з двома і більше працівниками одночасно незалежно від важкості ушкодження їх здоров’я;

- випадки природної смерті працівників на підприємстві ( організації );

- випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов’язків.

Про груповий НВ, НВ із смертельним наслідком роботодавець зобов’язаний негайно повідомити за встановленою формою:

- відповідний територіальний орган Держгірпромнагляд за місцем настання НВ;

- прокуратуру за місцем настання НВ;

- відповідний робочий орган дирекції Фонду;

- орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі відсутності – місцевому органу виконавчої влади);

- санепідемстанцію, у разі гострих професійних захворювань (отруєнь);

- профспілкову організацію, членом якої є потерпілий;

- профспілковий орган вищого рівня;

- місцевий штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій та інші органи (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку (в т.ч. з одним загиблим) проводиться комісією, яка призначена наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляд за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії з розслідування.

До складу комісії з розслідування включаються:

- посадова особа територіального органу Держгірпромнагляд (голова комісії);

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду ( якщо робітник забезпечує себе роботою самостійно ) ;

- роботодавець;

- керівник служби охорони праці підприємства ( організації );

- представник органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі відсутності – місцевого органу виконавчої влади);

- представник профспілкової організації підприємства або уповноваженого трудового колективу;

- представник профспілкового органу вищого рівня;

- у разі профзахворювань (отруєнь) – спеціаліста санепідемстанції.

Залежно від конкретних умов (кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії) до складу комісії можуть бути включені спеціалісти з відповідного штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров’я, прокуратури та тощо.

1.6.3. Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2–4 особи

Проводиться комісією із спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу Держгірпромнагляду, або центрального органу Держгірпромнагляду за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

Склад комісії:

- керівник відповідного територіального органу Держгірпромнагляду або його підрозділу (голова комісії);

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду;

- представник міністерства або іншого центрального органу державної виконавчої влади;

- представник профспілкової організації підприємства;

- представник профспілкового органу вищого рівня;

- роботодавець.

1.6.4. Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 5 і більше чоловік або травмовано 10 і більше осіб ,

Проводиться комісією із спеціального розслідування призначеною наказом керівника центрального органу Держгірпромнагляду або спеціальним рішенням Кабінету Міністрів України.

Склад комісії:

- керівні працівники центральних органів Держгірпромнагляду , міністерства або іншого центрального органу державної виконавчої влади (голова комісії);

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду;

- роботодавець;

- відповідні ради профспілок або галузевої профспілкової організації;

- профспілкової організації підприємства;

- представник організації охорони здоров’я, соціального захисту населення тощо.

Спеціальне розслідування НВ проводиться протягом 10-ти робочих днів.

У разі необхідності встановлений термін може бути продовжений органом , який призначив розслідування . При цьому складається акт спеціального розслідування Н-5 і оформляються інші матеріали, передбачені Положенням. Акт спеціального розслідування підписується головою і всіма членами комісії зі спеціального розслідування . Акт за формою Н-1 або НПВ складається на кожного потерпілого у двох примірниках відповідно до висновків комісії і затверджується роботодавцем протягом доби після підписання акта спеціального розслідування.

У разі розходження думок членів комісії із спеціального розслідування керівник відповідного органу Держднагдядохоронпраці , який призначив цю комісію розглядає з членами комісії матеріали розслідування і може призначити нове розслідування або видати роботодавцю припис за формою Н-9 для призначення нового розслідування.

Роботодавець в п’ятиденний термін після закінчення розслідування НВ надсилає матеріали прокуратурі та відповідному органу Держгірпромнагляду , органам профспілки, міністерству, а в разі гострого отруєння – санепідемстанції. Перший примірник матеріалів розслідування залишається на підприємстві.

1.6.5. Розслідування та облік професійних захворювань та отруєнь.

Зв'язок профзахворювань з умовами праці працівників визначається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (працівників) підприємства. Санітарно-гігієнічна характеристика видається за запитом керівника лікувально-профілактичного закладу, що обслуговує підприємство, або спеціаліста з профпатології міста (області), завідуючого відділенням профпатології міської (обласної) лікарні. Професійний характер захворювань визначається експертною комісією у складі спеціальних лікувально-профілактичних установ та закладів охорони здоров'я, яким надане таке право, і спеціалістом (представником) підприємства.

У разі підозри на профзахворювання, лікувально-профілактична установа направляє працівника з відповідним документом на консультацію до спеціаліста з профпатології міста (області).

На кожного потерпілого від профзахворювань клініками науково-дослідних інститутів, відділеннями профзахворювань лікувально-профілактичних закладів складаються повідомлення за встановленою формою. Протягом трьох діб після встановлення остаточного діагнозу профзахворювання повідомлення надсилається підприємству, виробничі чинники якого сприяли виникненню профзахворювання, санепідемстанції, лікувально-профілактичній установі (закладу), яка обслуговує це підприємство.

Власник організовує розслідування причин профзахворювання-протягом 10-ти днів з моменту одержання повідомлення.

Розслідування профзахворювання проводиться комісією, яка призначається наказом керівника санепідемстанції. До її складу входять:

представник санепідемстанції (голова комісії);

представник лікувально-профілактичної установи підприємства;

представник профспілкової організації або трудового колективу;

спеціаліст з профпатології місцевого органу управління охороною здоров'я;

власник підприємства.

Комісія з розслідування зобов'язана:

скласти програму розслідування причин профзахворювання;

розподілити функції між членами комісії;

розглянути питання про необхідність залучення до її роботи експертів;

провести розслідування обставин та причин профзахворювання;

скласти акт розслідування за встановленою формою, намітити заходи по запобіганню розвитку профзахворювань, а також визначити осіб, які не виконали норми (правила, гігієнічний регламент).

Акт розслідування профзахворювань складається комісією з розслідування у 6-ти примірниках протягом 3-х діб. Після розслідування акт затверджується власником і надсилається:

хворому працівникові;

профспілковій організації підприємства;

лікувально-профілактичному закладу, який обслуговує це підприємство.

Один примірник акта залишається в санепідемстанції для аналізу контролю за здійсненням намічених заходів. Акт зберігається 45 років, в інших організаціях - 2 роки.

Власник зобов'язаний у 5-ти денний термін після закінчення розслідування причин захворювання розглянути його матеріали та видати наказ про заходи щодо запобігання профзахворювань, а також про притягнення до відповідальності осіб, з вини яких допущені порушення санітарних норм і правил, що призвели до виникнення профзахворювань.

Контроль за розслідуванням і оформленням документів, заходи проти профзахворювань здійснюють органи та установи санепідеміологічної служби МОЗ.

1.6.6. Розслідування та облік аварій.

Аварії, що призвели до руйнування чи пошкодження виробничих будівель, споруд, машин, устаткування, гірничих виробів поділяються на дві категорії.

До 1-ї категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло п'ять і більше чоловік та травмовано 10 і більше осіб;

стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства;

збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення.

До 2-ї категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5-ти чи травмовано 4-10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створили загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці ( при кількості працівників 100 чол. і більше).

Власник підприємства зобов'язаний негайно повідомити про аварію:

місцевий орган Держгірпромнагляду;

орган, до сфери управління якого належить підприємство;

місцевий орган державної виконавчої влади;

штаб цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій;

прокуратуру за місцем виникнення аварії;

відповідний профспілковий орган.

Розслідування аварій з НВ проводиться комісіями зі спеціального розслідування (див. вище). Для розслідування аварій без НВ проводяться комісіями, що утворюються:

у разі аварій 1-ї категорії - наказом Міністерства (відомства), або іншого центрального органу державної виконавчої влади за узгодженням відповідними центральними органами державного нагляду за ОП, МНС або територіальним штабом цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій, а на підприємствах недержавних форм власності - відповідним органом Держгірпромнагляду;

при аваріях 2-ї категорії - наказом органу, до сфери управління якого належить підприємство, чи розпорядженням районного або розпорядженням міського органу виконавчої влади за узгодженням з відповідним органом Держгірпромнагляду, а на підприємствах недержавної форми власності - відповідним органом Держгірпромнагляду.

Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, місцевого органу виконавчої влади або представника; органу Держгірпромнагляду.

У ході розслідування комісія визначає характер аварії, з'ясовує обставини, що спричинили її, встановлює факти порушення вимог законодавчих та нормативних актів з питань ОП, цивільної оборони, правил експлуатації устаткування та технічного регламенту, встановлює осіб, відповідальних за аварію, намічає заходи з ліквідації її наслідків та запобігання подібним аваріям.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом 10-ти робочих днів розслідувати аварію, скласти результати розслідування аварії за встановленою формою (дод. 17 Положення).

В 5-ти денний термін після закінчення розслідування підприємство затверджує акт і надсилає
прокуратурі, органу Держгірпромнагляду та органам, представники яких брали
участь у розслідуванні.

1.6.7. Відшкодування шкоди у разі погіршення здоров’я працівників або у разі їх смерті. Фонд соцстрахування від нещасних випадків.

Підприємство або власник несуть матеріальну відповідальність за ушкодження здоров’я працівника, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного та психологічного впливу небезпечних факторів.

Власник звільняється від відшкодування, якщо доведено, що шкода заподіяна не з його вини

Доказом вини власника є:

Акт про нещасний випадок на виробництві встановленої форми
Медичний висновок про професійне захворювання
Вирок або рішення суду, органів дізнання
Рішення про притягнення винних осіб до відповідальності
Рішення органів соцстраху про тимчасову непрацездатність
Висновок службових осід, що відповідають за нагляд за охороною праці
Покази свідків

Відшкодування втрат складається з:

Виплати втраченого заробітку залежно від ступеню втрати працездатності (за висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) у відсотках від повної працездатності)
Виплати одноразової допомоги потерпілому (утриманцям померлого)
Компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (протезування, лікування, посилене харчування, оздоровлення)

В разі смерті потерпілого право на відшкодування мають:

Жінки, старші від 55 р, чоловіки старші від 60 р
Діти, що не досягли 18 р, вихованці, учні, студенти – до 23 р
Інваліди, що були на утриманні в потерпілого
Один з батьків або дружина (чоловік) померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює і доглядає дітей, братів чи онуків потерпілого, яким менше 8 років

Розмір компенсації витрат на ліки, лікування , протезування – визначається на підставі рецептів лікарів та офіційних рахунків

Розмір витрат на догляд за потерпілим залежить від характеру догляду, визначається МСЕК і не може бути меншим:

Одної мінімальної зарплати при звичайному побутовому догляді
Двох мінімальних зарплат при звичайному догляді
Трьох мінімальних зарплат при спеціальному медичному догляді

Потерпілому періодично (не рідше 1 раз у 3 роки) а інвалідам 1 групи- щорічно надається безкоштовна путівка на санаторно-курортне лікуванні (за медичним висновком) та компенсуються витрати на проїзд до місця лікування. В разі необхідності супроводу потерпілого супроводжуючій особі компенсуються витрати на відрядження (проїзд, житло, добові)

Розміри відшкодування втраченого заробітку встановлюються потерпілому на підставі висновку МСЕК про ступінь втрати працездатності з середнього заробітку, який був у потерпілого до настання нещасного випадку.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим від пятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку на кожного утриманця, в т.ч. і дитини, що народилася після смерті потерпілого

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого і висновку медичних органів, таке відшкодування є одноразовим і його розмір встановлюється: угодою сторін, рішенням комісії по трудових спорах або рішенням суду. Розмір такого відшкодування не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від всіх інших виплат

Як бачимо, при настанні нещасного випадку підприємство (власник) можуть стати банкрутами, виплатичши всі види відшкодувань. В зв’язку з цим було прийнято Закон про обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Внески до Фонду соцстрахування від нещасних випадків складаються з нарахувань на зарплату працівників (в бюджетних установах) або на фактичний обсяг реалізованої продукції і здійснюються роботодавцем. Відшкодування збитків, зумовлених пошкодженням здоров’я працівника чи його смертю внаслідок нещасного випадку, здійснюється з коштів цього Фонду на солідарній основі.

Фонд здійснює такі основні виплати та послуги:

виплати допомоги в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю
виплати одноразової допомоги потерпілому (утриманцям померлого)
виплати втраченого заробітку залежно від ступеню втрати працездатності (за висновком медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) у відсотках від повної працездатності)
компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (протезування, лікування, посилене харчування, оздоровлення)
організовує поховання померлого і оплату витрат
надає допомогу інвалідам у вирішенні соціально-побутових питань

В деяких випадках Фонд може відмовити у страхових виплатах, якщо мали місце: навмисні дії потерпілого. Спрямовані на настання страхового випадку, або ж роботодавець чи потерпілий подали свідомо неправдиві відомості про страховий випадок, або ж потерпілий отримав ушкодження при вчиненні навмисного злочину.

1.7. Методи аналізу виробничого травматизму

Вияснення причин виробничого травматизму та професійних захворювань дозволяє їх усунути і запобігти пошкодженню здоров’я працівників. Виявити закономірності виникнення цих причин дозволяє аналіз виробничого травматизму і професійних захворювань. Є різні методи аналізу цих негативних наслідків, але немає єдиної класифікації методів. Умовно їх поділяють на дві групи: імовірностно-статистичні (статистичний, груповий, топографічний) та детерміністичні (монографічний, моделювання причинних зв’язків, анкетування, експертних оцінок, економічний)

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1, журналами реєстрації і т.п. Метод дозволяє виявити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, за робочими місцями, цехами, стажем, , професією потерпілих, за місцем події, характером і важкістю травм, часом доби, періодом року та інше, провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності зростання чи зниження показників.

Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники) :

Кч - коефіцієнт частоти травматизму

Кч = п * 1000 / р

Кт – коефіцієнт тяжкості травматизму

Кт = Д/п

Де: п - кількість випадків травматизму на підприємстві (дільниці) за звітний період

р – середньоспискова чисельність працюючих за той самий період

Д - кількість днів непрацездатності у потерпілих (у днях)

Коефіцієнт частоти травматизму є показником кількості випадків травматизму за період на 1000 середньоспискових працівників, а коефіцієнт тяжкості – скільки днів непрацездатності припадає в середньому на один випадок травматизму за даний період.

Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму проводять за коефіцієнтом загального травматизму:

К заг = Кч * Кт

При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками: за професіями, характером роботи, стажем, характером травм, джерелами травмування, днями тижня і годинами змін, коли сталося травмування. Аналіз таких даних дозволяє виявити найбільш небезпечні фактори і причини і розробити заходи для їх запобігання.

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху (виробництва) відзначають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє точно визначити небезпечні місця, які вимагають ретельного обстеження і проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків на тих самих місцях свідчить про незадовільну організацію охорони праці. Шляхом додаткового обстеження цих місць можна виявити і усунути (чи обмежити) причини травматизму

Детерміністичні методи дозволяють виявити об’єктивний, закономірний зв’язок умов та причинну обумовленість випадків травматизму

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місці, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів індивідуального і колективного захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних і шкідливих чинників, притаманних конкретному виробництву, обладнанню, процесу. За цим методом поглиблено вивчають всі обставини нещасного випадку, якщо треба – виконують відповідні дослідження і випробування. Тобто при монографічному методі кожний окремий випадок травматизму вивчається як система, елементами якої є взаємопов’язані умови, обставини і причини явища

Метод моделювання причинних зв’язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв’язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували. Встановлюється логічний зв’язок між цими явищами. Такі причинні зв’язки можуть мати різну форму:

послідовну, поли одна подія викликає іншу,
паралельну, коли декілька паралельних подій викликають одну причину, яка призводить до травмування,
колову, коли перша подія породжує наступну, кінцева підсилює першу і так далі по колу, поки будь-яка з цих причин не призведе до травмування;
розгалужену, коли один чинник є джерелом кількох причин, які розвиваючись паралельно викликають одну загальну причину, що призводить до травмування

Метод анкетування Розробляються анкети для робітників, на підставі яких розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, переважно, причини психофізіологічного характеру

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок назначаються експерти з числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, спричинених виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

1.7.2.Аналіз професійних отруєнь та захворювань

Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, а й виникнення професійного захворювання. Для аналізу профзахворювань можуть застосовуватись ті ж методи, що й для аналізу травматизму.

Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на підприємстві (цеху, дільниці), є коефіцієнти частоти та важкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворюваності Пчз та показник днів непрацездатності Пдн, які припадають на 100 працюючих:

де: Кз – кількість випадків захворювань за звітний період;

Д – кількість днів непрацездатності за цей період;

р – загальна кількість працюючих.

На основі всіх розрахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві.

Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони праці, причини нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення умов праці на рівні нормативних вимог.

Правові та організаційні питання з охорони праці (ОП)