Логістичний підхід до управління матеріальними потоками у сфері виробництва

Лекція 7. Логістичний підхід до управління матеріальними потоками у сфері виробництва.

1. Поняття та задачі виробничої логістики. Взаємозв’язок логістики та операційного менеджменту.

2. Внутрішньовиробничі логістичні системи та їх роль в удосконаленні управління виробництвом товарів і послуг.

3. Виштовхувальні та витягувальні системи управління матеріальними потоками у виробничій логістиці.

1. Поняття та задачі виробничої логістики. Взаємозв’язок логістики та операційного менеджменту.

Матеріальний потік на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходить ряд виробничих ланок. Управління матеріальним потоком на цьому етапі має свою специфіку і має назву виробнича логістика, або по іншому – внутрішньовиробнича логістика.

Виробнича логістика охоплює функціональну сферу безпосереднього виробництва як процесу виготовлення продукції та послуг, а також охоплює процеси від початку виробництва до передачі готової продукції до підсистеми логістичного розподілу (збуту), у тому числі:

- внутрішньовиробниче транспортування сировини, матеріалів, комплектуючих тощо;

- внутрішньовиробничого складування.

На разі існують різні підходи до визначення змісту виробничої логістики.

Виробнича логістика – це управління матеріальним потоком, який переміщується виробничими ланками від первинного джерела сировини до кінцевого споживача.

Виробнича логістика – це система планування, організації та здійснення внутрішньозаводських вантажопотоків сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, готових виробів і продукції, яка включає внутрішньозаводський транспорт, тару багаторазового використання, технічні засоби механізації й автоматизації перевантажувальних, транспортних і складських робіт в основному технологічному процесі виробництва, управління цими вантажопотоками, їх інженерно–технічне, інформаційне, юридичне, науково–методичне, фінансове забезпечення.

Отже, виробнича логістика є функціональною сферою логістики (логістичного менеджменту).

Основна задача виробничої логістики – оптимізація матеріальних потоків всередині підприємств, які створюють матеріальні блага або надають матеріальні послуги.

Мета виробничої логістики – комплексне планування та управління матеріальним потоком (у процесах виготовлення, внутрішньовиробничого транспортування і складування) й відповідним інформаційним потоком з одночасним забезпеченням витратної та часової оптимізації характеристик цих процесів.

Основні групи задач виробничої логістики:

оптимізація рівнів запасів (сировини та матеріалів, незавершеного виробництва та готової продукції), що мають місце в межах операційної системи підприємства;
забезпечення роботи та оптимізація внутрішньовиробничого транспорту підприємства (забезпечує рух матеріального потоку в межах операційної системи підприємства);
скорочення часу виробничо-технологічного циклу (за рахунок вчасної поставки сировини і матеріалів, усунення «вузьких місць» на шляху проходження матеріального потоку);
зменшення логістичних витрат при виробництві продукції та послуг.

Що стосується основних сфер прийняття управлінських рішень у сфері операційного менеджменту, то вони схематично наведені на рис. 2 нижче.

Рис. 2. Сфери прийняття стратегічних рішень у сфері операційного менеджменту

(Докладніший аналіз спільних сфер прийняття управлінських рішень у сфері виробничої логістики та операційного менеджменту розглядається безпосередньо на лекції).

На сьогоднішній з метою виявлення переваг та економічних ефектів, що пов’язані із запровадженням логістики на підприємстві (у межах його операційної підсистеми) проводять порівняльний аналіз традиційної та логістичної концепції організації виробництва (табл. 1 нижче).

Таблиця 1

Порівняльний аналіз традиційної та логістичної концепції організації виробництва

Характеристика традиційної концепції організації виробництва	Характеристика логістичної концепції організації виробництва
Виробнича інтеграція розглядається як другорядне питання	Підтримка високого ступеня виробничої інтеграції
Прагнення до максимальної продуктивності	Прагнення до підвищеної гнучкості й адаптації виробництва до кон’юнктури ринку
Оптимізація окремих функцій	Оптимізація потокових процесів

Характеристика традиційної концепції організації виробництва	Характеристика логістичної концепції організації виробництва
Підтримка будь-якими засобами високого коефіцієнта використання виробничих потужностей	Підвищення пропускної здатності виробничих потужностей
Запаси у вигляді матеріальних ресурсів і готової продукції для забезпечення виробництва й обслуговування споживачів	Запаси у вигляді потужностей для досягнення високої гнучкості та мінімізації технологічних циклів. Відмовлення від надлишкових матеріальних і товарних запасів
Узгодженість виробничих та інфраструктурних операцій здійснюється шляхом завищення часу на їх виконання	Відмова від завищення часу на виконання виробничих і логістичних операцій
Перевага спеціалізованого обладнання	Перевага універсального обладнання
Виробництво орієнтоване на максимізацію партії продукції, яка виготовляється, на програму, на складування	Відмова від виготовлення продукції, на яку не має замовлень покупців. Зменшення партій, підвищення якості виробництва
Допускається брак в межах встановлених норм	Усунення браку
Пасивність в оптимізації внутрішньовиробничих переміщень	Усунення нераціональних внутрішньовиробничих переміщень

Вплив конкурентної ситуації на ринку на особливості логістичної системи підприємства. Зміст концептуальних положень свідчить про те, що традиційна концепція організації виробництва найбільш прийнятна для умов “ринку продавця”, в той час як логістична концепція – для умов “ринку покупця”.

Якщо попит перевищує пропозицію, то впевненість у тому, що будь-яка партія виготовленої продукції буде реалізована, обумовлює функціонування витратного виробництва. Більше уваги приділяється максимальному завантаженню виробничих потужностей і зниженню собівартості одиниці продукції шляхом збільшення продуктивності обладнання за одиницю часу. Завдання підвищення ефективності інфраструктурних операцій і процесу реалізації мають другорядне значення.

Маємо іншу ситуацію, коли потенційна пропозиція перевищує попит. В умовах конкурентної боротьби за споживача проблеми ефективної реалізації виготовленої продукції стають пріоритетними.

Динамічність і невизначеність попиту на ринку робить недоцільним створення і підтримку великих запасів. Одночасно виробники дуже зацікавлені в отриманні кожного нового, навіть невеликого замовлення. Все це обумовлює потребу в гнучких виробничих потужностях, які здатні швидко відреагувати на кон’юнктуру попиту.

Запас виробничої потужності виникає при наявності якісної та кількісної гнучкості виробничих систем. Якісна гнучкість забезпечується за рахунок наявності універсального обслуговуючого персоналу і гнучкого виробництва. Кількісна гнучкість може забезпечуватися різними способами. Наприклад, на деяких підприємствах Японії основний персонал складає не більш 20% від максимальної кількості працюючих. Решта 80% – тимчасові працівники.

При цьому зниження собівартості в умовах конкуренції досягається не збільшенням розмірів партій, які випускаються, або іншими екстенсивними заходами, а логістичною організацією як окремого виробництва, так і всієї товаропровідної системи в цілому. Основою такої організації зазвичай є створення центру управління логістики, у якому зосереджується інформація та управління всіма зв’язками, що дозволяє забезпечити координацію, управління і контроль за процесом у цілому.

Поняття внутрішньологістичної системи

Логістичні системи, які досліджує виробнича логістика, називаються внутрішньовиробничими логістичними системами. Клас внутрішньовиробничих систем, якщо вони задовольняють принципам логістики, досить великий. До них належать:

- промислові підприємства з високим рівнем автоматизації виробництва;

- автоматизовані складські системи і підприємства матеріально-технічного постачання;

- транспортні вузли станції і т.д.

Якщо виходити із зазначеної раніше просторової декомпозиції логістики, то внутрішньовиробничу логістичну систему слід віднести до мікрологістики.

На мікрорівні внутрішньовиробнича логістика виступає центром управління, планування, координації та контролю всіх основних потоків, наявних на промисловому підприємстві. Тут внутрішньовиробничі логістичні системи є рядом підсистем, що перебувають у відносинах і зв’язках одна з одною, утворюють певну цілісність, єдність. Ці підсистеми: закупівля, склади, запаси, обслуговування виробництва, транспорт, інформація, збут і кадри-забезпечують входження матеріального потоку в систему, проходження всередині неї та вихід із системи.

Відповідно до концепції логістики побудова внутрішньовиробничих логістичних систем повинна забезпечувати можливість постійного узгодження і взаємного коректування планів і дій постачальницьких, виробничих ланок і ланок збуту всередині підприємства.

До завдань внутрішньовиробничих логістичних систем у рамках заданої виробничої програми належать (на думку Є.В. Крикавського):

на стратегічному рівні – вибір оптимальної технології виробництва;
на тактичному рівні – вибір оптимальної партії виробництва;
на операційному рівні – оптимізація використання технологічного часу.

На скільки обґрунтовані зазначені задачі у світлі теорії та практики:

організації виробництва;
операційного менеджменту;
економіки підприємства;
проектного менеджменту;
конкретної технології виробництва.

Таким чином, завдання виробничої логістики відображають організацію управління матеріальними та інформаційними потоками не просто всередині логістичної системи, а в рамках процесу виробництва.

3. Виштовхувальні та витягувальні системи управління матеріальними потоками у виробничій логістиці.

Push – виштовхувальні

Pull – витягувальні

У виробничій логістиці велика роль належить процесам своєчасного постачання виробництва всіма необхідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, комплектуючими виробами.

Закордонними фахівцями розроблено і впроваджено у практику декілька систем управління цими процесами. Управління матеріальними потоками у рамках внутрішньовиробничих логістичних систем ґрунтується на двох принципово різних підходах: штовхаючому і тягнучому.

Перший підхід називається “штовхаюча” система і є системою організації виробництва, у якій предмети праці, які надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою в попередньої технологічної ланки не замовляються. Матеріальний потік “виштовхується” кожному наступному адресату строго за розпорядженням (командою), яке надходить на передавальну ланку з центральної системи управління виробництвом.

Протягом свого виготовлення деталі проходять шлях від попередньої стадії процесу виробництва до наступної. Однак у цьому випадку важко перебудуватися під час збоїв у якихось технологічних процесах або за умови зміни попиту. Використовуючи дану систему управління, протягом місяця доводиться неодноразово змінювати виробничі графіки для всіх технологічних стадій одночасно, що часто зробити дуже важко.

“Штовхаючі” моделі управління матеріальними потоками характерні для традиційних методів організації виробництва. Можливість їх застосування для логістичної організації виробництва з’явилася у зв’язку з масовим розповсюдженням обчислювальної техніки і сучасних інформаційних технологій.

Незважаючи на те, що “штовхаючі” системи здатні управляти функціонуванням різного ступеня складності виробничо-господарських механізмів, поєднуючи всі їх елементи у єдине ціле, вони в той же час мають обмежені можливості. Характеристики переданого від ланки до ланки естафетою матеріального потоку оптимальні тією мірою, якою центр управління може його враховувати, оцінити і скорегувати. Один із основних недоліків даної системи полягає в тому, що чим більше факторів щодо кожної із ланок логістичного ланцюжка повинен враховувати центр управління, тим складнішим, дорожчим і досконалішим повинне бути програмне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення.

Крім того, за такої системи в підприємства повинні бути матеріальні запаси на всіх стадіях виробництва, для того щоб запобігти збоїв і пристосуватися до змін попиту. Тому така система припускає створення внутрішніх статистичних потоків між різними технологічними етапами, що часто призводить до заморожування матеріальних засобів, встановлення надлишкового устаткування і залучення додаткових робітників.

Найбільш відомими апробованими логістичними моделями систем даного типу є MRP I, MRP II та інші.

“Штовхаючі” (виштовхуючі) системи знайшли своє застосування не тільки в сфері виробництва (виробничій логістиці), але й у сфері обігу як на стадії здійснення закупівель, так і на стадії реалізації готової продукції.

У процесі матеріально-технічного забезпечення “штовхаюча” система є системою управління запасами впродовж всього логістичного ланцюга, у якому рішення про поповнення запасів у складській системі на всіх рівнях приймається централізовано. Під час реалізації готової продукції “штовхаюча” система проявляється як стратегія збуту, спрямована на випереджаюче щодо попиту формування товарних запасів в оптових і роздрібних торгових підприємствах.

Другий варіант організації логістичних процесів на виробництві ґрунтується на принципово іншому способі управління матеріальним потоком. Він називається “тягнучою” системою і є системою організації виробництва, у якій деталі і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності.

Тут центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ланки визначається розміром замовлення наступної ланки. Основною функцією центра управління є постановка завдання перед кінцевою ланкою виробничого технологічного ланцюга.

Перевагою “тягнучих” (витягуючих) систем є те, що вони не вимагають загальної компютерізації виробництва. У той же час вони передбачають високу дисципліну і дотримання всіх параметрів постачань, а також підвищену відповідальність персоналу всіх рівнів, особливо виконавців. Це пояснюється тим, що централізоване регулювання виробничих процесів обмежене.

Основними цілями “тягнучих” (витягуючих) систем є:

- запобігання поширенню зростаючих коливань попиту або обсягу продукції від наступного процесу до попереднього;

- зведення до мінімуму коливання параметрів запасів між технологічними операціями;

- максимальне спрощення управління запасами в процесі виробництва шляхом його децентралізації, підвищення рівня оперативного цехового управління.

До “тягнучих” логістичних систем належать системи KANBAN і ОПТ.

У сфері обігу широко застосовуються як штовхаючі системи, так і тягнучі. На стадії закупівель вони утворюють системи управління матеріальними потоками з децентралізованим процесом прийняття рішень про поповнення запасів. Під час реалізації готової продукції “тягнуча” (витягуюча) система є стратегією збуту, спрямованою на випереджальне щодо формування товарних запасів стимулювання попиту на продукцію в оптовій і роздрібній торговій ланці.
Далі розглянуто найбільш розповсюджені виробничі логістичні концепції та системи.

Отже, узагальнимо відомості про виштовхувальні та витягувальні мікрологістичні системи.

Визначення

Стисла характеристика

Приклади

Виштовхувальна система (push systems) система організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, не замовляються безпосередньо цією ділянкою у попередньої технологічної ділянки. Матеріальний потік «виштовхується» по команді із центральної системи керування виробництвом.

Для мікрологістичної системи “виштовхувального” типу характерні виробництво деталей, компонентів, напівфабрикатів і складання із них готової продукції відповідно до точно заданого виробничого розкладу. У зв’язку з цим матеріальні ресурси, обсяг незавершеного виробництва немов би виштовхуються із однієї ланки внутрішньовиробничої логістичної системи до іншої, а потім готова продукція надходить до розподільної мережі. У таких системах попередити перебої у виробничому процесі, а також врахувати зміну попиту можна лише шляхом створення надлишкових виробничих і (або) страхових запасів між ланками логістичної системи, які називаються буферними запасами. Наявність таких запасів гальмує оборотність обігових коштів фірми, збільшує собівартість готової продукції, але забезпечує більшу стійкість логістичної системи при різких коливаннях попиту та ненадійності постачальників матеріальних ресурсів порівняно із логістичними системами, заснованими на концепції “точно у строк”.

Базовими мікрологістичними системами виштовхувального типу, що ґрунтуються на концепції “планування потреб/ресурсів”, у виробництві й постачанні є системи “планування потреби у матеріалах/виробничого планування потреби у ресурсах” (material/manufacturing requirements/resource planning, MRP I / MRP II), а у дистрибуції (розподілі) – системи “планування розподілу продукції/ресурсів (distribution requirements/resource planning, DRP I / DRP II).

Витягувальна система (pull systems) система організації виробництва, у якій сировина і напівфабрикати подаються на наступну технологічну операцію з попередньої в міру необхідності. Тут центральна система керування не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, не встановлює для них поточних виробничих завдань. Виробнича програма окремої технологічної ділянки визначається розміром замовлення наступної. Центральна система керування ставить завдання лише перед кінцевою ділянкою виробничого технологічного ланцюга.

Проміжні склади

постачання

Логістичний підхід до управління матеріальними потоками у сфері виробництва

Ринок постачання