Шляхи удосконалення в старшокласників поняття про культуру сімейних відносин

PAGE 20

Зміст

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

Теоретичні основи формування в старшокласників культури сімейних відносин

1.1.Особливості культури сімейних відносин в учнів старшого шкільного віку.

РОЗДІЛ 2

Шляхи удосконалення в старшокласників поняття про культуру сімейних відносин

2.1. Форми, засоби, методи формування в старшокласників культури сімейних відносин.

2.2.Аналіз результатів дослідження.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Вступ

Сім’я – одна з найважливіших форм організації життя людей, що має фундаментальне значення як для кожного окремого індивіда, так і для суспільства в цілому. Її підґрунтям є шлюбний союз, родинні зв’язки, різноманітні відносини між чоловіком та дружиною. Вона дає змогу задовольнити значну частина фізичних та духовних потреб. Сім’я – найбільш надійний духовний притулок людини, те місце, де на неї чекають, її люблять, готові зрозуміти і допомогти, де панує взаємоповага, взаємна моральна та правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, віддають все своє життя один одному, буття яких не просто спільне , а значною мірою єдине.

Оскільки сім’я один з найважливіших соціальних інститутів, то очевидно, чому він вимагає постійного наукового вивчення. А це, в свою чергу, допомагає, по - перше, мати уявлення про реально існуючий стан внутрішньо сімейного життя і його зовнішні зв’язки, по - друге, прогнозувати його розвиток, надавати необхідну допомогу, координувати його взаємодію з іншими соціальними структурами держави. Нова сучасна ситуація неминуче позначається і на сучасній сім’ї.  Сучасна сім’я, як і все українське суспільство, перебуває у кризовому стані, що характеризується зростанням психологічного напруження, збільшенням кількості стресових ситуацій, відмовою від усталених цінностей і появи нових, іноді необґрунтованих і скороминучих їх різновидів.

Подібні тенденції негативно позначається на функціонуванні інституту сім’ї, змісті внутрішньо сімейної життєдіяльності, що часом базується на владно-підвладних взаєминах, зумовлюючи високий рівень розлучень; спостерігається поширення консенсуальних шлюбів, трансформація світоглядних настановлень щодо сімейного життя, наслідком якої є лібералізації ранніх і невпорядкованих статевих між статевих відносин, нехтуванням важливістю побудови сім’ї на засадах культурних норм і відносин.
Всі перераховані чинники роблять актуальним пошук шляхів стабілізації сім’ї та відповідного підходу до її утворення, формування у молоді уявлень про майбутню сім’ю.

У зв’язку з цим, глава фонду «сім’я» А. Буковинський, спираючись на результати кількарічних досліджень, зауважує, що «в сучасної молоді існує викривлене уявлення про поняття «сім’я». Люди, які створюють сім’ю і мають потребу у міцних і надійних взаємовідносинах, здебільшого не можуть і не вміють їх собі забезпечити. Чому? Тому що їх не навчили цьому…»

Невтішними є і офіційні данні. Так, згідно з інформацією Державної служби статистики України, за роки незалежності зафіксовано більш як 55 % розлучень порівняно з кількістю укладених шлюбів. У 2012 році розлучилося 62% подружніх пар, переважно молодих сімей, які перебували у шлюбі від трьох місяців до півтора року. Про загострення проблем, пов’язаних з життєдіяльністю сім’ї свідчить той факт, що значну увагу до цього питання приділила держава. 21 вересня 2011 року відбулися Парламентські слухання на тему: «Інститут сім’ї в Україні: стан, проблеми та шляхи вирішення», під час яких обговорювалися питання, що стосуються різних соціальних, економічних, моральних, інформаційних складових інституту. Наголошувалося на необхідності пропагування та поширення позитивних сімейних цінностей, розроблення програм щодо підготовки молоді до подружнього життя і формування відповідального батьківства та запровадження їх у навчальних закладах. (3)

В травні 2013 року було затверджено Державну цільову соціальну програму підтримки сім’ї до 2016 року, у якій також акцентується на важливості забезпечення системної підготовки молоді до подружнього життя.
Особливо велике значення ця робота набуває у період ранньої юності, тому що саме у цьому віці виникають психологічні передумови для створення сім’ї (потреба в коханні, сексуальна орієнтація, незалежність від батьків у виборі подружжя і рішення одружитися), та відповідно питання і проблеми, які потребують рішення і науково обґрунтованих відповідей, які юнаки і дівчата мають навчитися знаходити в подальшому житті самостійно. 

Більшу частину свого життя людина росте і виховується в родині, спостерігає за поведінкою своїх батьків. Яким буде сімейне життя в майбутньому у багатьох випадках залежить, від уявлень, які склалися про сім’ю у дитячі і юнацькі роки до моменту створення своєї власної сім’ї. Молодих людей неможливо вважати підготовленими до шлюбу, якщо в них не сформовані чіткі уявлення про те, для чого вони одружуються, чого чекають від майбутньої сім’ї, які сімейні відносини хотіли б побудувати, які обов'язки покладає на них шлюб. Знаходячись серед людей, людина не може обходитися без правил, які б визначали, як вона повинна себе вести. Ще важливіші такі правила для всього суспільства, без них воно не змогло б проіснувати жодного дня. Ці правила надзвичайно різноманітні. Проте одні з них закріплені в законах, що видані державою, інші ж правила поведінки, які не записані ні в яких законах, живуть в свідомості суспільства, в його традиціях, звичаях. Моральні норми, уявлення, ідеали діють на найглибші психологічні механізми людських вчинків, створюють великі резерви енергії, ініціативи, мужності.

Проблема дослідження духовно – морального виховання та формування культури сімейних відносин знайшла своє відображення в працях багатьох педагогів - Боришевського М., Виготського Л., Демиденка В., Макаренка А., Стельмаховича М., Сухомлинського В., Ушинського К. та інших, психологів –Ананьєва Б., Беха І., Леонтьєва О., Петровського А., Фрейда З. тощо. В їх працях розкрито сутність формування культури сімейних відносин, його структуру, функції, умови, методи; встановлено певні закономірності психологічної основи морального виховання.
Проте в Україні стан практичної розробки проблем формування культури сімейних відносин серйозно відстає від проблем часу. На фоні деградації багатьох моральних цінностей молоді немає серйозних проривів у теорії і практиці морального виховання. 

Актуальність означеного питання зумовлюється тим, що ще задовго до офіційного одруження в особистості формуються певні уявлення про шлюб, погляди на способи внутрішньо сімейних взаємин, розподіл сімейних ролей тощо. Однак не зовсім правильне розуміння їхнього змісту призводить у майбутньому до психологічної несумісності подружжя, внутрішньо сімейних конфліктів, руйнування шлюбів, зростання кількості неповних сімей.
Об’єктом дослідження є педагогічні основи формування культури сімейних відносин старшокласників до засвоєння моральних норм та принципів, а предметом дослідження – способи і засоби варіювання термінів формування культури сімейних відносин з метою засвоєння їх старшокласниками.

Об’єкт дослідження - процес статевого виховання учнів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – педагогічні умови статевого виховання старших підлітків у позаурочній діяльності.

Мета курсової роботи: теоретично обґрунтувати основи формування культури сімейних відносин у старшокласників як засобу підготовки учнів до сімейного життя в нашому суспільстві та експериментально перевірити їх ефективність.

Розділ 1. Теоретичні основи формування в старшокласників культури статевих відносин

Статеве виховання – відповідний вікові та культурі

підхід до викладання тем, пов’язаних зі статевим роз- витком і сексуальними стосунками, який забезпечує передавання наукової, реальної та об’єктивної інформації та дає змогу осмислити власні ціннісні орієнтири й погляди, а також набути навичок прийняття рішень, ведення діалогу та зниження ризиків, пов’язаних із багатьма аспектами сексуального життя.

за визначенням ЮНЕСКО

Суть поняття «статеве виховання» для більшості респондентів полягає в донесенні до дітей інформації про різницю між статями, фізіологічні особливості, підготовку дітей до дорослого життя, зокрема особливості спілкування та правильну побудову взаємин між особами протилежної статі. Розмірковуючи про визначення статевого виховання, батьки наголошують на необхідності формування дорослого сприйняття природних речей, наприклад, пов’язаних із народженням дитини. Роз’яснення на кшталт «лелека приніс», «в капусті знайшли» батьки вважають неприйнятними. Також респонденти обстоюють необхідність формувати й пояснювати моральні аспекти й духовні цінності взаємин чоловіка та жінки, відповідальності одне за одного. Проте лише кілька респондентів зазначили, що цей процес має розпочинатися з раннього дитинства й бути безперервним та невід’ємним від інших аспектів щоденного виховання та спілкування з дитиною.

«Статеве виховання... В мене двоє різностатевих дітей. І статеве виховання починається, я рахую, з самого раннього дитинства. Не тоді, коли вже дітки підросли, а тоді, коли вони ще маленькі. Я їм пояснюю різницю між хлопчиком і дівчатками, і дівчинкою, яка між ними різниця є, чого це так є. І стараюся виховати їх: хлопчику старшому пояснюю, що треба з повагою відноситися до дівчаток, що це майбутні ваші кохані, жінки, дружини, і все. Що, як з ними повинні поводитись, щоби ніколи нікого не ображати, завжди шанувати, завжди захищати, бо це майбутні ваші дружини і матері майбутніх ваших дітей» (мама двох дітей віком 6 та 11 років, Вінниця)

Відповіді батьків про початок статевого виховання дитини відповідно до досягнення ними певного віку містили досить широкий віковий діапазон: від народження до 14 років. До того ж ті батьки, які мають дітей із великою різницею у віці, зазначають, що починати це робити потрібно якомога раніше; натомість батьки маленьких дітей (віком до 10 років) дещо зволікають із початком обговорення та привернення уваги до цих тем і вказують на старший вік дитини як прийнятніший. Прихильники раннього початку статевого виховання зазначили:
«Це треба робити з народження дитини. Тобто, як тільки дитина починає говорити, як тільки дитина починає розуміти, де папа, де мама, її потрібно поступово готувати, як би, прививати статеве виховання тому що, якщо дитині нічого не говорити, і дитина буде сприймати чоловіків і жінок, як дещо посереднє, а потім починати говорити, що це, виявляється, жінка, а це чоловік, і в них повинні бути відносини, то це неправильно».

(мама двох дітей 6 і 16 років, Вінниця)

Разом із тим батьки зазначають, що необхідно поговорити з дітьми «вчасно», хоча ніхто впевнено не може сказати, коли саме це потрібно робити. Для одних визначення «змалечку» означає 2-5 років, а інші мають на увазі 9-11 років. Найліпше цю думку відображає відповідь тата двох дітей із Сімферополя:
«Років в десять... Думаю, раніше не варто. А пізніше вже пізно»

(батько двох дітей 10 й 21 року, Сімферополь)

Сферу сімейних відносин завжди регулювало суспільство за допомогою ціннісних орієнтирів, норм моралі й моральності. В останні роки відбулися досить важливі зміни сімейно-шлюбного інституту, спостерігається трансформація сімейних цінностей і традиційних підвалин. Загальною закономірністю сьогодні є процес зміни в традиційній системі взаємин статей. Руйнуються звичайні стереотипи, що дає великий простір для самореалізації особистості, але водночас породжує низку нових соціальних і психологічних проблем і конфліктів: відбувається ріст соціально-психологічної дезадаптації чоловіка й жінки: та дисгармонії сімейних відносин; посилюється неготовність молоді до шлюбу в усіх її аспектах: соціально-психологічному, матеріальному, побутовому, сексуальному та ін.

А всі ці проблеми виникають лише через те, що діти недостатньо, а то й взагалі не ознайомлені з культурою статевого виховання. Тому, перш ніж почати мову за виховання культури сімейних відносин між юнаками і дівчатами, слід зазначити, що ж означає поняття «статеве виховання».

Статеве виховання – це виховання особистості, відповідальності, цінностей, уміння спілкуватися, ухвалювати рішення, кохати і бути щасливим. А ще це – необхідна складова відповідального батьківства. Молоді люди, з якими батьки або родичі говорили про сексуальні стосунки, визнають, що таке спілкування допомогло їм уникнути багатьох помилок і переживань. Але не всі батьки готові до такої розмови.

Думки батьків про статеве виховання та підходи до його здійснення можуть істотно відрізнятися, так само як і стиль спілкування з власними дітьми. Однак мало хто сьогодні буде заперечувати необхідність підготовки дітей до дорослого життя, в якому сексуальні стосунки посідають важливе місце. Адже сексуальність і її прояви – це та сфера життя, де ціна помилки дуже велика. Незнання, невміння вибудовувати взаємини, безвідповідальність, схильність до імпульсивних, ризикованих вчинків можуть завдати непоправної шкоди здоров’ю підлітка, сплутати його життєві плани, призвести до розчарування і підірвати віру в себе. Але навіть розуміючи, яким важливим є діалог з дітьми на такі серйозні й делікатні теми, не всі батьки приділяють належну увагу цьому аспекту виховання. Опитування, проведене БФ «Здоров’я жінки і планування сім’ї» (1), засвідчило, що хоча більшість батьків усвідомлюють важливість статевого виховання і свою провідну роль у цьому процесі, спілкуються з дітьми на ці теми не більше половини опитаних, ще менше роблять це цілеспрямовано і послідовно на кожному етапі дорослішання своєї дитини. Водночас більшість батьків, які брали участь в опитуванні, зізналися, що при цьому часто відчувають труднощі або психологічний дискомфорт. Схожа картина складається і за даними опитування учнівської молоді: більше ніж 40% опитаних підлітків, що навчаються у професійно-технічних училищах, зазначили, що ніколи не обговорювали з батьками питання, пов’язані із статевим дозріванням й інтимними стосунками між чоловіками і жінками. (2)

Завдяки Інтернету й соціальним мережам діти сьогодні мають необмежений доступ до інформації, при цьому вони беззахисні перед неконтрольованим інформаційним потоком небажаного, в тому числі й сексуального змісту. Якщо батьки або інші близькі дорослі ігнорують природний інтерес підлітків до питань, пов’язаних зі сексуальними стосунками, останні ризикують сформувати своє бачення таких взаємин під впливом відомостей, що надходять ззовні, найчастіше недостовірних. Адже ці погляди визначають установки і навички поведінки, яким належить стати «подушкою безпеки» на шляху до дорослого життя.

Батьки – перші вихователі в житті дитини. З моменту народження дитини все, що роблять і не роблять, про що говорять та замовчують батьки, виховує та навчає її. Взаємини батьків між собою, з дитиною та іншими задають модель, яку згодом відтворюватиме в своїй поведінці дитина. Манера спілкування і спосіб життя, цінності й переконання батьків мають першорядне значення для засвоєння дитиною норм поведінки. Добре, коли сім’я дає позитивний приклад. А якщо ні?

Не всі батьки можуть говорити з дітьми на делікатні теми. І не всі підлітки хочуть обговорювати з батьками те, що відбувається з ними в перехідному віці, особливо ті нові переживання і відносини, які вони для себе відкривають. Як пояснює відомий соціолог і антрополог Ігор Кон, обговорення таких інтимних питань почасти створює напружене емоційне поле, в якому ніяково почуваються і батьки, й діти4. Тому іноді сторонній фахівець або вчитель може виявитися більш бажаним джерелом інформації з деяких питань, що цікавлять підлітків, ніж власні батьки.

Значну частину часу діти проводять у школі. Саме тут у колі однолітків вони вчаться спілкуватися, дружити, сперечатися, відстоювати свою правоту. У багатьох зі школою пов’язані і перша, ще дитяча, закоханість, і перше юнацьке кохання. У школі діти не просто набувають знання. Тут перед очима вчителів і одне одного вони дорослішають, стають дівчатами та юнаками, шукають і знаходять відповіді на різноманітні питання, пробують і експериментують, формують звички, погляди й переконання, які візьмуть з собою у доросле життя.

Серед розмаїття предметів, що вивчають сьогодні українські школярі, є один, який спрямовано на формування навичок здорової, безпечної і відповідальної поведінки – «Основи здоров’я». Велику увагу в програмі цього предмета приділяють питанням дбайливого ставлення до природи, взаємозв’язку довкілля і здоров’я. Основні правила гігієни і здорового способу життя вивчають уже з першого класу, тоді ж починається розмова про профілактику шкідливих звичок. Відповідно до віку школярі обговорюють такі теми, як дружба і кохання, сім’я і вступ до шлюбу, взаємини дітей і батьків, дізнаються про права людини і загальнолюдські цінності, про соціальні норми та стереотипи, про рівні права жінки і чоловіка. У дискусіях між собою і в діалозі з учителем учні засвоюють принципи ненасильства й толерантності, вчаться, як впоратися зі стресом і контролювати емоції, висловлювати свої почуття і переконання, поважаючи при цьому думку інших.

Предмет «Основи здоров’я» введено до обов’язкової шкільної програми й охоплює всіх школярів України з 2004 року. Підсумовуючи майже десятирічну роботу з впровадження та удосконалення шкільної профілактичного освіти, базуючись на даних багаторічного дослідження «Європейське опитування учнів» (ESPAD), фахівці відзначають істотні позитивні зміни в поведінці та здоров’ї українських підлітків.

Попри необхідність і позитивні результати профілактичної роботи, на жаль, в деяких школах вчителі іноді намагаються обійти обговорення тем, пов’язаних з репродуктивним здоров’ям і статевими стосунками. Це може відбуватися як через особисті упередження вчителів та адміністрації школи щодо цієї тематики, так і з огляду на недостатню підготовленість педагогів. Деякі керівники навчальних закладів побоюються, що обговорення з підлітками делікатних питань може спонукати їх до ранніх сексуальних стосунків і викликати невдоволення батьків.

Такі побоювання безпідставні. Дослідження, проведені в багатьох країнах,

засвідчили, що шкільні програми зі статевого виховання, які базуються на наукових даних, побудовані на принципах поваги прав людини та ґендерної рівності, складені з урахуванням віку учнів та національно-культурних особливостей, не сприяють ранньому вступу до статевих стосунків9.

Навпаки, вони допомагають відтермінувати початок статевих відносин і сформувати більш відповідальне ставлення до сексуальної поведінки. Достовірна, що відповідає віку, і повна інформація з авторитетного джерела – з підручників і від досвідчених педагогів – є корисною. А ось відсутність доступу до неї збільшує ймовірність потрапляння підлітків до зони ризику: отримані від «просунутих» однолітків, старших товаришів або із засобів масової інформації та Інтернету відомості часто формують спотворене уявлення про сексуальну поведінку.

Особливості культури статевих відносин в учнів старшого шкільного віку

Сімейні цінності ми розглядаються як визнана в суспільстві сукупність уявлень про сім’ю, що впливає на вибір сімейних цілей, способів організації життєдіяльності та взаємодії; принципи взаємин між подружжям, між батьками і дітьми, які охоплюють любов, турботу, взаєморозуміння, терпіння, вірність, повагу, співчуття, взаємопідтримку, щирість, довіру та ін. Названі цінності є не тільки важливими для ефективної життєдіяльності сім’ї, вони складають її підґрунтя. Отже, оволодіння молодим поколінням сімейними цінностями можна розглядати як передумови його підготовки до створення сім’ї у успішної сімейної життєдіяльності.
Поняття «готовність» уперше з’явилося в експериментальній психології в роботах Б. Ананьєва, В. Крутецького, Д. Узнадзе, а потім було перенесено в сферу педагогічних і соціально-психологічних досліджень. У науковій літературі наголошується, що готовність, на відміну від установки, характеризується активною природою й припускає розвиток суб'єкта педагогічної діяльності.

В. Сластьонін, описуючи поняття готовності з педагогічних позицій, визначає, що це «інтеграційна, значуща якість особистості, що є сукупністю взаємопов’язаних структурних компонентів, що включає особистісні та процесуальні аспекти» [2, с. 19].

Вихідним моментом готовності до подружніх взаємовідносин і створення сім’ї є розуміння дівчатами й хлопцями соціальної значущості своїх дій, відповідальності за сім’ю та дітей, добровільного й оптимістичного прийняття неминучих сімейних життєвих проблем та обмеження й узгодження особистих дій з особою протилежної статі [3].

Успішність шлюбу і стабільність сім’ї залежать від особистої готовності молодих людей, які планують створити сім’ю, їхніх здібностей до саморозвитку, самоактуалізації, самовдосконалення.

Однією з умов успішності формування подружніх взаємовідносин молоді є організація ґендерного виховання юнаків та дівчат, яке містить вагомі потенції їх підготовки до майбутнього сімейного життя. Незважаючи на багатоаспектне дослідження проблеми підготовки молодого покоління, залишається нерозв’язаним визначення соціально-психологічних умов ефективної підготовки юнаків і дівчат до сімейного життя, зокрема засобами ґендерного виховання в середній школі та в сім’ї.

У процесі підготовки до подружніх взаємовідносин та сімейного життя молодь має опановувати знаннями щодо попередження кризових ситуацій у сім’ї, особливо на початку подружнього життя, оскільки найчастіше чвари між чоловіком і дружиною зумовлюють: незадоволена потреба рівності, оскільки кожен партнер хоче домінувати, вирішувати всі важливі сімейні питання; неадекватна самооцінка одного чи обох з подружжя; незадоволена потреба у спілкуванні; несумісність партнерів, що може бути наслідком різних умов проживання, перебування під впливом різних колективів, сімей, що формує протилежні життєві цінності; недоліки і дефекти виховання, які породжують споживацтво, егоїзм, надмірну критичність; нерівномірний розподіл обов’язків; незадоволені матеріальні потреби; порушення сімейної етики (зрада й ревнощі); незадоволення сексуальних потреб; різне ставлення до виховання дітей; несправедливе ставлення до родичів шлюбного партнера.

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ В СТАРШОКЛАСНИКІВ КУЛЬТУРИ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Особливу роль у зміцненні сім’ї відіграє процес підготовки молодого покоління до сімейних відносин. Цьому компоненту завжди приділяли важливу увагу в педагогічній науці й практиці. Дослідження історико-педагогічної літератури показало, що до другої половини ХVIII ст. проблему виховання сім’янина в педагогіці самостійно не виділяли, хоча окремі її аспекти були предметом філософського аналізу й педагогічної думки. Активізація вітчизняних досліджень у цій галузі відзначаться на початку ХХ ст.: проблеми підготовки молоді до сімейного життя розглянули П.Блонський, А.Макаренко, М.Рубінштейн, а пізніше про неї написали Ш.Амонашвілі, В.Сухомлинський та ін.

На загальнодержавному рівні проблему підготовки учнів до сімейного життя намагалися вирішувати, чи то пак, удосконалювати двічі. Уперше – шляхом уведення «батьківського всеобучу» (1927 рік), удруге – уведенням шкільного курсу «Етика й психологія сімейного життя» (1982). Ці заходи, незважаючи на свою творчу спрямованість, не набули популярності серед старшокласників та їхніх батьків.

У період кризи 90-х років ХХ ст., коли в суспільстві відбувалося відновлення усіх соціальних інститутів і систем, адаптація молодого покоління до дорослого самостійного життя також було важливим педагогічним завданням. Система підготовки молоді до сімейного життя в основному включала спрямованість на статеву освіту, статеве виховання, формування готовності до народження й виховання нового покоління й навчання молоді методам створення повноцінної, здорової і стійкої сім’ї. Успіх такої спеціальної підготовки молодих людей до майбутнього сімейного життя уявлявся у формуванні в нових поколіннях відповідної системи цінностей.

Дослідження тенденцій теорії й практики виховання майбутнього сім’янина на сучасному етапі дозволяє дійти висновку, що цей процес не обмежений суто виховними діями, що визначають розвиток певних параметрів особистості, а постає, імовірніше, як система організаційно-дидактичних заходів, спрямованих на підготовку людини до виконання різних функцій у сім’ї.

Як і раніше, дискусійним питанням залишається питання про статеве виховання й освіту учнів і юнацтва. Треба зазначити, що проблема статевого життя молоді до шлюбу є найбільш складною, і дотепер, не знайдені соціально виправдані шляхи її подолання. Ні моральні, ні етичні заборони, ні педагогічна освіта в питаннях інтимних стосунків не є діючими проти сексуальної активності молоді та її негативних наслідків.

Відомо, що всі соціокультурні чинники впливають на формування особистості через індивідуально-психологічні властивості, і від них залежить процес соціалізації.

Психолог Гренвіл-Стенлі Холл, осмислюючи матеріали спостережень, висунув теорію рекапітуляції, згідно з якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів. За таких умов найкращими є методи пасивної педагогіки, оскільки втручання в розвиток підлітка для того, щоб змінити, виправити його, є недоцільним і шкідливим, бо може змінити природу.

З.Фрейд вважав, що неминучість у підлітковому періоді внутрішніх і зовнішніх конфліктів є нормою, а випадки безконфліктного розвитку свідчать про різні варіанти патологічного розвитку. Рут Бенедикт зробила висновок, що перехід від дитинства до дорослості у різних суспільствах і його не можна вважати природно зумовленим. Вона довела, що обставини життя дитини програмують тривалість підліткового віку, наявність чи відсутність кризи, конфліктів, труднощів. Тобто у людині природне не може бути протиставлене соціальному, оскільки природне в ній є теж соціальним.

Л.С.Виготський виокремлював основне новоутворення в психіці підлітка – соціальну ситуацію його розвитку, яка у кожному віці передбачає неповторну систему стосунків дитини і середовища. Він вважав, що психологічний зміст підліткової кризи пов’язаний із виникненням почуття дорослості, розвитком самосвідомості, ставленням до себе як дорослої особистості. Підліткам властиві прагнення до ідеалів, максималізм, значні фізіологічні зміни.

Виникнення у підлітка уявлення про себе як про людину, яка переступила через рубіж дитинства, зумовлює його переорієнтацію з дитячих норм і цінностей на дорослі. Його вже не влаштовують правила, обмеження, мораль послуху, які існують для дітей і є джерелом їхньої несамостійності, нерівноправності з дорослими. Він усіляко намагається реалізувати свою потребу в утвердженні позиції дорослої людини, але брак психічних можливостей заважає досягненню мети. Це є однією з основних суперечностей віку, вирішення якої стимулює подальший психічний розвиток.

Труднощі у вихованні підлітків можуть бути зумовлені нескладними розладами нервової системи, різними видами акцентуацій, тимчасовими незначними затримками психічного розвитку тощо. Серед них частими бувають відхилення в моральному розвитку особистості, примітивні уявлення про справжню дорослість, жіночість і мужність, чесність. Саме в таких уявленнях закорінено багато їхніх негідних учинків. Нерідко асоціальна поведінка, негативний життєвий досвід є для них важливішими, ніж дотримання морально-етичних норм. Підлітки з недостатньо розвиненою вольовою сферою, низькою самооцінкою не вміють стримувати себе, керувати емоціями, настроєм, контролювати поведінку, легко піддаються негативному впливу.

Усупереч життєвим уявленням, що стать «дана» нам лише біологічно, статева ідентичність, тобто усвідомлена належність до певної статі — результат складного біосоціального процесу, що поєднує онтогенез, статеву соціалізацію, розвиток самосвідомості.

Пубертатний період є критичним насамперед тому, що більшою мірою тут виявляється і закріплюється вже не лише статева, а й сексуальна ідентичність, психосексуальна спрямованість особистості.

Без урахування особливостей дітей як представників різної статі неможливо успішно формувати особистість майбутніх чоловіків і жінок, розвивати у них правильні уявлення про риси гідної людини, які характеризують її як представника певної статі.

Під формуванням готовності молоді до сімейного життя ми розуміємо процес формування таких особистісних якостей потенційно успішного сім’янина, як активна життєва позиція, наявність навичок різноманітної міжособистісної взаємодії, відкритість соціальному досвіду, сформованість стійкої системи цінностей. Саме визначення формування готовності до сімейного життя як цілеспрямованого процесу дозволяє охарактеризувати системність і комплексність цього поняття, розкрити його основні характеристики, а саме: цілеспрямованість, тривалість у часі, багатоаспектність.

Цілеспрямовано організований процес формування готовності молоді до шлюбу повинен ураховувати фактори, що перешкоджають реалізації потенціалу особистості майбутнього сім’янина. До них насамперед відносяться психоматичні, психолого-педагогічні, соціально-психологічні фактори, які необхідно не тільки враховувати в організації процесу підготовки учнів до сімейного життя, але й коригувати їхні вияви, попереджати їх дезадаптуючий вплив.

Дослідники виділяють такі критерії готовності учня до сімейного життя:

1. усвідомлення цінності сім’ї і шлюбу;
2. наявність власних уявлень про сімейне життя, що відповідають існуючій соціально-нормативній системі;
3. визначеність рольової позиції особистості щодо майбутнього шлюбу.

Ці критерії, загалом, визначають зміст підготовки учнів до сімейного життя в інтегрованому освітньому процесі. При цьому особлива роль у підготовці молоді до шлюбу відводиться шкільному соціальному педагогові як фахівцеві, найбільш компетентному в галузі соціального становлення і соціалізації учня.

На думку І.Семьонкіної, підготовка молодого покоління до сімейного життя повинна охоплювати такі основні аспекти: соціальний, морально-естетичний, правовий психологічний, фізіолого-гігієнічний, педагогічний, господарсько-економічний.

Мотиви укладання шлюбу — це те, що штовхає двох людей прийняти одне з найважливіших рішень у житті — об’єднати свої долі (додаток у, с. 34).

У міжнародній практиці шлюби, що укладаються між особами, які не досягли 18 років, називаються ранніми. За даними відділу демографії і відновлення трудових ресурсів Інституту економіки НАНУ, в Україні такі шлюби досить поширені: третина українок виходить заміж у віці до 20 років. Однією з основних причин є незапланована вагітність. Багато неповнолітніх породілей стають матерями-одиначками. Дехто виходить заміж за ровесників.

Для усунення всіх недоліків праць, методів, пропагандистської роботи в школах задля формування в учнів реального і адекватного уявлення про шлюб, сімейні відносини і всі існуючі з ним проблеми, поставлені перед педагогічною наукою і практикою на державному рівні, було розроблено програму «Сімейні цінності» (35 годин) , схвалену для використання в загальноосвітніх навчальних закладах науково-методичною комісією з проблем виховання дітей та учнівської молоді Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (лист МОНМС України №14.1/12-М 56 від 03. 07. 2012 р,). Вона має реалізуватися за рахунок годин варіативної складової навчальних планів загальноосвітньої школи. Головна мета програми - підготовка учнів 9-х класів до створення сім'ї і майбутнього подружнього життя. Ця мета набуває конкретизації у завданнях, орієнтованих на забезпечення:

1. усвідомлення хлопчиками і дівчатками традиційних для українського народу сімейних цінностей як моральної основи життєдіяльності кожної сучасної людини;
2. оволодіння учнями знань щодо створення та розвитку щасливої сім'ї, джерелом якої є кохання;
3. поглиблення уявлень школярів про специфіку подружніх і родинних взаємин;
4. формування звички і потреби використання в повсякденному житті стильових характеристик чоловічої і жіночої поведінки;
5. розвитку в учнівської молоді ціннісного ставлення до майбутньої власної сім'ї, її створення та розвитку на основі любові, поваги та згуртованості;
6. актуалізації потреби у самовдосконаленні й розвитку особистісних якостей і властивостей, необхідних для майбутнього сімейного життя.

Структура програми охоплює чотири розділи, зміст яких розкривається шляхом відповідної тематики занять, Також запропоновано можливі види практичної роботи з учнями. Поряд із орієнтованою сіткою розподілу навчальних годин та змісту навчального матеріалу в програмі подано державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів за кожною темою всіх чотирьох розділів, передбачено можливість надання індивідуальних консультацій.

На додаток до програми запропоновано орієнтовні критерії оцінювання навчальних досягнень

ФОРМИ, МЕТОДИ, ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ В СТАРШОКЛАСНИКІВ КУЛЬТУРИ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Шляхи удосконалення в старшокласників поняття про культуру сімейних відносин