Політичні та правові вчення в США в період боротьби за незалежність

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РЕФЕРАТ

на тему:

«Політичні та правові вчення в США в період боротьби за незалежність»

Виконала:

Студентка 3 курсу, 2 групи

Аєдінова Медіне Абібулаївна

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Становлення, загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки.

2. Політичні та правові ідеї А. Гамільтона.

3. Політичні та правові ідеї Дж. Медісона.

4. Політичні та правові ідеї Дж. Адамса.

5. Політичні та правові ідеї Т. Джефферсона.

6. Політичні та правові ідеї Т. Пейна.

Висновок.

Список використаної літератури і джерел

Вступ

У XVII столітті прогресивна політична та правова думка набула поширення не тільки в Європі. Демократичні ідея вже досягли Британських колоній, заснованих в XVII-XVIII століттях на Американському узбережжі Північної Америки. Підвищений інтерес до політичної теорії був пов'язаний тут з інтенсивним розвитком капіталістичних відносин і політичною обстановкою між колоніями і метронома. Наслідком всіх цих протиріч з'явилася Війна за Незалежність 1775-1783 рр.

Рух американських колоністів проти метрополії дало потужний поштовх розвитку демократичних ідей. Пропагандою ідей договірного походження держави, тираноборчества займалися численні масові організації: "Сини свободи", "Дочки свободи", міські збори та ін У резолюціях, прийнятих міськими зборами, висловлювалися радикальні політичні і правові погляди: про право народу повернути собі природні права, про народний суверенітет, викривалися теорії неопору злу.

Запекла класова боротьба в США в період боротьби за незалежність також отримала своє відображення в ідеології. Найбільш прогресивні ідеї дрібної буржуазії відстоювали Т. Джефферсон і Т. Пейн . Вони виражали інтереси широких верств дрібних виробників. Провідниками політичних поглядів великої буржуазії і плантаторів - рабовласників були А. Гамільтон , Джей і ін Між цими двома течіями розгорілася боротьба з питання про державний устрій США і Конституції 1787

Таким чином , метою даної роботи є розгляд основних політичних і правових вчень в США в період боротьби за незалежність.

1. Становлення, загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки.

У соціально-політичної історії англійських поселенських колоній у Північній Америці виділяються два характерних періоду , які певною мірою розмежовують і хід ідейної полеміки з питань права , громадського та політичного устрою. Перший період припадає на початок XVII в . і тягнеться до середини XVIII в . , а другий охоплює період війни за незалежність , вироблення конституції і перших кроків з її реалізації у житті незалежної держави (друга половина XVIII ст.) .

Колонізація Північної Америки англійцями здійснювалася в обстановці військового суперництва з Голландією, Францією і частково з Іспанією. Вона супроводжувалася самовідданою боротьбою із загрозою голодної смерті і хворобами, а також невдалими спробами звернути в рабство індіанців. У числі перших поселенців поряд з селянської і ремісничої біднотою знаходилися заповзятливі торговці та підприємці - авантюристи, що мріяли знайти нові джерела доходу у вигляді родовищ або скупчень золота, як це було у іспанців. При всьому розбіжності інтересів і статусу колоністів - поселенців їх багато в чому об'єднувало бажання знайти тут « землю обітовану » , тобто таке місце, де можна було б жити в повній згоді з заповідями перших християн - мати чисту совість , харчуватися плодами власної праці і т.д. Однак під впливом соціальної нерівності і конфліктів ці устремління отримали самі різні тлумачення і форми реальної трансформації.

Одним з джерел напруженості став ідейний і політико- організаційний конфлікт між англіканської церквою і протестантськими громадами , який був завезений з метрополії найбільш радикальними представниками останніх. Протестанти - пуритани (від лат. Та англ. - «Чистий» , « істинний» ) звинувачували англіканську церкву в тому , що вона все ще не позбулася багатьох вад римсько -католицької церкви. Протестанти вважали себе істинними реформаторами церкви і церковних справ і вимагали подальшого її очищення від пороків або надмірностей. Вони виправдовували свою назву загальної негативної позицією до показної розкоші в побуті і церковних обрядах , їх відрізняло скрупульозне дотримання заповідей ощадливості і стриманості . Однак найбільш хвилюючими пунктами розбіжностей були питання віровчення , а відмінності в церковних обрядах , витратах на утримання церковного храму та його служителів .

Частина пуритан , що походили з привілейованих і заможних сімей , претендували у своїх громадах на керівну роль і відповідні посади , а після «очищення» англіканської церкви і перегляду її політичного статусу - на аналогічну роль у справах з управління колонією. Вони відстоювали , зокрема , більш широке соціально- політичне призначення церковної організації . У цьому випадку всі основні проблеми релігійного життя тісно перепліталися з проблемами політико- управлінськими , які тим самим ставали предметом турботи пасторів і пресвітерів . Пресвітери ( вибрані з мирян старости громади) охоче підтримували однаковість культових обрядів і ревниво ставилися до повноважень таких колективних зібрань , як місцеві та загальні з'їзди ( синоди ) представників громад.

Більш радикальні пуританські секти вважали англіканську церкву зіпсованої безнадійно, а кальвинистские принципи пресвітеріанської церковної організації ( пресвітери , синоди ) суперечать джерелу і «закону законів» віри - Священному Писанню. Для них спільність віри деякого числа людей, як правило живуть по сусідству, - найважливіше підставу для об'єднання в церковну громаду , де єдиним духовним керівником має бути сам Ісус Христос. Вступ в таку церковну громаду ( конгрегацію ) добровільно- досить заявити про бажання стати її членами і визнати взаємну угоду про віру ( ковенант ). Пастор ( проповідник ), староста і диякон обиралися конгрегацією більшістю голосів.

Якщо помірні пуритани ( просвітеріане ) розрізняли слідом за Кальвіном два розряди віруючих (обраних до спасіння і інших, засуджених на божу кару ), то радикали виходили з того , що сама приналежність до церкви є свого роду приреченням до порятунку , у всякому разі ступенем до « очищенню » і перетворенню в праведників («святих»). Прихильники радикального пуританізму отримали назву «сепаратистів», « індепендентів » (незалежних), «дисидентів » ( відщепенців, розкольників ), «конгрегационалистов» та ін.

Найбільшим гонінням з боку королівської влади і англіканської церкви піддавалися місцеві сепаратисти, а в меншій мірі переслідувалися помірні пуритани, так звані конформісти (від англ. - «Погоджуватися», «підкорятися»). Нелояльних священиків - англікан усували від посади. Багато громади сепаратистів були змушені приховувати свої погляди і звичаї або емігрувати до Голландії і колонії. Так, група англійських емігрантів - пуритан з Голландії увійшла в історію під ім'ям «батьків - пілігримів » , які шукали і знайшли в Америці свою землю обітовану. Ще до того, як зійти з корабля на берег, вони склали Угода, в якій було зафіксовано намір « урочисто і взаємно » об'єднатися в «цивільний і політичний організм для підтримки серед нас кращого порядку і безпеки , а також для досягнення вищезазначених ; а в силу цього ми створимо і введемо такі справедливі й однакові для всіх закони , ордонанси , акти , встановлення та адміністративні установи , які в той чи інший час будуть вважатися найбільш підходящими і відповідними загального блага колонії і яким ми обіцяємо слідувати і підкорятися».

Перше публічне видання тексту Угоди було підготовлено та випущено в роки війни США за незалежність , а після прийняття Конституції країни американські історики стали звертатися до Угоди як важливому першоджерела американської конституційної історії , як перший в історії досвіду і зразком складання суспільного договору про утворення держави , його організації та діяльності . Однак подібне тлумачення коренів американського конституціоналізму не позбавлене відомих натяжок і протиріч. Справа в тому , що « святі» лейденської сепаратистської громади зовсім не подумували відкидати влада англійського короля або оголошувати про свою незалежність по відношенню до метрополії чи лондонським купцям , за допомогою яких вони змогли покинути Європу . У самій Угоді мета подорожі пов'язувалася з основою колонії в північній частині Вірджинії « на славу Божу - для поширення християнської віри і слави нашого короля і вітчизни ». День висадки пілігримів урочисто відзначається в США щорічно 22 грудня і носить назву «День отцовпілігрімов ».

Характерним прикладом «землі покликання» стала колонія конгрегационалистов в Массачусетсом затоці з центром в Бостоні , який називали Новим Єрусалимом Нового Ізраїлю , виправдовуючи претензію місцевих поселенців на створення нової церкви і нового суспільства з опорою на «істинну віру » і « праведне життя ». Видний представник « пуританської утопії » (вислів американського історика В. Паррингтона ) помірний пуританин Джон Уинтроп зробив зусилля до того , щоб соціальна та адміністративно- судова політика керівників громади колоністів проводилася в дусі строгих догматів пуританської теократії . Очоливши цю церкву - держава в 1630 р., він протягом 20 років ополчався на нестримне марнотратство , надмірності , інші пороки і часто нарікав на те , що «джерела знання і віри настільки забруднені, що люди , оцежівая комара , проковтують верблюда ». Нападаючи на демократичні ідеї і проекти реформ , він стверджував , що небезпечно передавати державні справи і правосуддя народним колегіальним органам , оскільки «кращі завжди в меншості , а серед цих кращих в меншості розважливі».

Адміністративні та судові функції здійснювалися спільними зусиллями магістратів ( чиновників) і священиків , причому їх контроль поширювався на всі сторони життя колоністів. Ідейною основою для співучасті священиків у справах з управління колонією послужили слова пророка зі Старого Завіту : «... Господь судия нам , Господь законодавець для нас , Господь то наш цар Він врятує нас ». Пуританська теократія швидко виродилася в авторитаризм губернатора і олігархію магістратів і священиків. Ці зміни викликали сильний опір фрименов ( вільних колоністів - орендарів) , які скористалися своїми правами учасників зборів колоністів з тим , щоб обмежити владу магістратів , зробити людей, що займають чиновні посади , підконтрольними , змінюваними і в деяких випадках обираються таємним голосуванням. Таким чином, принципи пресвітеріанської організації громади зіткнулися тут з принципами конгрегаціоналістської громади , для якої характерні три принципи :

• право кожного члена громади на участь в управлінні;
• автономія місцевої церкви;
• незалежність громади від вищого церковного авторитету.

Священнослужителі тут вибиралися членами громади шляхом вільного голосування.

Ідеям і практиці олігархії священиків і магістратів протистояло також вчення індепендентів про священство всіх віруючих і про республіку як загальної турботі про благо всіх і кожного , але без надання кому б то не було особливих прав і привілеїв. В організації та діяльності самої громади характерним стало широке використання інституту проповідників (нововведення пуритан, вознамерившихся подолати несамостійність і безініціативність « безсловесних священиків» ) використання принципу віротерпимості , що допускає інакодумство і вільний пошук істини , а також уявлення про державу як про корпорації , покликаної обслуговувати інтереси суспільства і відповідальної у всіх своїх діях перед волею більшості. Ці неординарні положення доктрини індепендентів поширювалися в Америці талановитими проповідниками і мислителями - Т. Хукером з Хартверда (перша половина XVII ст.) І Р. Вільямсом з Сейлема (середина XVII ст.) .

Хукер зарекомендував себе гнучким прагматиком. Він критикував цензові обмеження у виборчих правах і свавілля місцевої теократії з позицій « здорового глузду всього народу» або ідеї народного суверенітету , що витягується з біблійних текстів.

Роджер Вільямс (1603-1689) пройшов довгий і важкий шлях духовних шукань. Він почав його членом англіканської громади , потім ставав поперемінно сепаратистом , баптистом і неупередженим « шукачем ». Він говорив про себе наприкінці життя , що все ще не знайшов задовільної відповіді на питання , що є істинна церква . Ця позиція ріднить його з реформаторами - пуританами періоду англійської революції , такими як О. Кромвель і Дж. Мільтон . Трансцедентне містичний характер його філософських поглядів уживався в ньому з допитливістю експериментатора і з надією на те , що неупереджений підхід до нових ідей поведе до створення більш вільного суспільства , що дух християнської любові зрівнює найнікчемніших і самих великих і що дух доброї волі здатний спрямувати діяльність держави в ім'я демократично тлумачиться громадського інтересу ( республіки).

Вільямс слідом за апостолом Павлом розглядав державу та її владу як божественне встановлення , має метою охороняти спокій народу в усьому , що стосується життя і майна громадян. Але цим його призначення не обмежується. Кожен законно обраний або законно прийняв посаду державний служитель є одночасно служителем божим і служителем народним. При цьому неважливо , до якого народу він належить. Звідси випливало, що всякий магістрат , втручається у справи , які йому не можуть бути довірені народом , перевищує свої повноваження . Установа влади проводиться на основі згоди підданих і має на увазі їх рівність перед законом. Вільямс допускав можливість зміни такого договору під впливом розбіжностей і необхідності примирити конфліктуючі вимоги , а також в силу необхідності узгодження принципів суспільного життя до вимог природи , розуму, справедливості і доцільності.

Багато уваги він приділив проповіді терпимості до віровчень і до віросповідання окремої людини. Державні релігії в його уявленні - це своєрідні політичні встановлення , метою яких слід вважати зміцнення державної влади. Держава сама наділяється владою примушувати лише під тим неодмінною умовою , що таким шляхом забезпечується справедливість. Уряд , що застосовує влада , утримує свої повноваження не насильством , а єдино шляхом компромісу і посередництва , а також апеляції до здорового глузду громадян. Держава в трактуванні Вільямса походить на величезну корпорацію , покликану служити всьому суспільству. Найбільш кращою формою правління для нього є та, при якій буде скинуто залізне ярмо хижих єпископів - англікан з їх папістської обрядами і будуть розбиті ланцюги , викувані пресвітеріанськими тиранами , скасована церковна десятина і існують багато інших аналогічні « привілеї », що входять до складу « солодкого напою свободи ».

Ідеї Вільямса передбачили в ряді важливих положень доктрину радикальних республіканців періоду американської революції , зокрема з таких питань , як здійснення народного суверенітету , тлумачення сенсу суспільного договору , необхідність періодичного уточнення конституції та ін.

Ідеї пуританських політичних філософів про народний суверенітет і демократичному республиканизме знайшли своє практичне втілення в ході створення конституційних установ . Цей процес відзначений таким пам'ятною подією , як прийняття Угоди на кораблі « Мейфлауер» (травневий квітка , глід ) 1621 р. батьками- пілігримами , і забезпечувався спочатку спільними зусиллями метрополії , губернаторів колоній і зборами представників поселенців. Найбільш значними конституційними встановленнями цього періоду стали «Основні уложення » , проголошені в Коннектікуті в 1639 р., і особливо так звана Массачусетская хартія вольностей ( 1641 і 1648 рр. . ) . У 1641 р. в Массачусетсі за участю Натаніеля Уорда , великого знавця англійського права , був складений Звід свобод , в якому були зафіксовані багато свободи , відомі англійської конституційної практиці з часів Великої хартії вольностей і пізнішим актам і прецедентів . Серед них згадувалися рівність перед законом , право на справедливий розгляд судом присяжних , принцип змагальності в суді , право на свободу пересування , право на адвокатський захист , гарантія права апеляції. Тут же була передбачена гарантія від жорстоких і варварських покарань , яка стала нормою права в Сполученому королівстві тільки після прийняття Білля про права 1689 р.

Після того як правляча пресвітеріанська верхівка продемонструвала свій « сверхалчний дух довільній влади » і практично відмовилася дотримуватися Звід свобод , Фрімен звернулися до губернатора з петицією , де містилася вимога дотримуватися прав англійців , і домоглися вироблення і прийняття нового , доповненого і більше деталізованого зводу під назвою « закони і свободи » (1648 р.). Це зведення послужив зразком для укладачів законів в інших колоніях. Історики схильні вважати його першим сучасним кодексом всього західного світу. Принцип обмеження свавілля законодавців або чиновників шляхом гарантованого забезпечення прав і свобод громадян став концептуально ясним в конституційній теорії кінця XVIII в . До цього ж часу в самому Массачусетсі з'являється конституція (1780 р.) , в якій з усією визначеністю проголошується один із принципів організації правової держави - «правління законів , а не людей» ( в її складанні взяв участь Дж. Адамс ) .

Друга половина XVIII в . відзначена загостренням конфліктів метрополії і колоній , перейменував себе в штати ( тобто держави ) , на грунті оподаткування . Після закінчення Семирічної війни в 1763 р. Англія вдалася до прямого оподаткуванню північноамериканських колоній , які стали проти цього і висунули ряд аргументів конституційно -правового характеру. Найбільш очевидним було заперечення з посиланням на досвід британської конституційної практики , відповідно до якої введення податків неприпустимо без згоди представників платників податків у парламенті. Деякі публіцисти використовували в обгрунтування прав і свобод американців природно-правові ідеї С. Пуфендорфа і Дж. Локка. Першим , хто висунув аргумент про те , що жителі колоній як вільні піддані корони наділені всіма « вродженими правами і свободами англійців » і тому має право мати своїх представників у законодавчих зборах (до таких він відносив колоніальні асамблеї ), став Джон Дікінсон (пізніше ці ідеї найбільш успішно розвинув Т. Джефферсон ) . Своєрідну позицію зайняв Б. Франклін , який з 1766 розвивав концепцію гомруля ( самоврядування) і доводив , що еміграція англійців до Америки означала їх повний розрив з законами і Конституцією Англії . За цією логікою колоністи вже не могли вважатися британськими підданими в силу самого факту переселення в Новий Світ і тому не повинні підкорятися рішенням британського парламенту.

Природно - правова аргументація, тобто апеляція до «природним і невідчужуваним прав людини» незалежно від його державної приналежності, посилилася в Америці з 1744 р., коли стало очевидним небажання англійського парламенту піти на поступки. У політичних памфлетах Джона Адамса , Томаса Джефферсона і Олександра Гамільтона політичні вимоги поселенців - колоністів отримали головним чином природно-правове обгрунтування . Незадовго до урочистого оголошення Декларації незалежності США (4 липня 1776 р.) думка про невідчужуваних і природні права отримала визнання не тільки в публіцистиці , але також і в політичних і конституційних документах. У Декларації прав Віргінії від 12 червня 1776 , написаної Джорджем Мейсоном і відредагованій Джеймсом Медісоном , вперше було офіційно закріплено , що всі люди від природи вільні, незалежні і володіють деякими невідчужуваними правами , від яких вони не можуть відректися , вступаючи в суспільство, і яких вони не можуть позбавити своє потомство , а саме - правами на життя і свободу , а також на прагнення до досягнення щастя і безпеки ( ст. 1 ) . Далі йшлося про те , що народ має право змінювати такий уряд, який не відповідає своєму призначенню - забезпечувати досягнення загального блага і безпеки .

Декларація незалежності , написана Т. Джефферсоном за участю Б. Франкліна і Дж. Адамса і прийнята одноголосно всіма 13 штатами , відтворює логіку і аргументацію природних і невідчужуваних прав людини. Вона починалася обгрунтуванням причин і правових підстав для відокремлення колоній і зміни форми урядової влади . «Коли по ходу людських подій одному народу стає необхідним розірвати політичні узи, що зв'язують його з іншим народом , і зайняти серед держав світу відособлене і рівне становище, на яке він має право відповідно до законів природи і її Творця , то загальноприйнята повагу до думки людства вимагає викладу причин , що спонукають його до відокремлення». Далі йшло перерахування «невідчужуваних прав» , в якому «власність» з локковской тріади природних прав - «життя , свобода , власність» - замінена на «право стати щасливим» . Це, з одного боку , відповідало аристотелевскому розуміння однієї з найважливіших цілей об'єднання і спілкування людей у державі і разом з тим було в дусі просвітницького розуміння значення свободи для самовдосконалення людини і повного розвитку її здібностей. Відомо також , що Джефферсон не радив своєму другові генералу Лафайету включати право власності у французьку Декларацію прав людини і громадянина 1789 р.

У редакції Джефферсона обгрунтування невідчужуваних прав бьио дано в наступному вигляді (у дужках викладені місця , зняті при внесенні правки Б.Франкліна і Дж.Адамс ) : «Ми вважаємо самоочевидними наступні істини : всі люди створені рівними ; вони наділені їх Творцем певними (природженими) невідчужуваними правами , до числа яких належить право на життя , свободу і прагнення до щастя ; для забезпечення цих прав люди створюють уряди , які беруть на себе відправлення справедливої влади за згодою керованих ; якщо яка-небудь форма правління руйнує ці принципи , то право народу полягає в тому , щоб змінити або скасувати її і встановити нову урядову владу, які закладають в свою основу такі принципи і організуючу свої повноваження в такій формі, які, на думку народу, здаються більш всього підходящими для забезпечення його безпеки і щастя». Далі йшлося про те, що розсудливість підказує не змінювати існуючих форм правління «внаслідок маловажних і минущих причин ». Крім того , досвід минулого також свідчить про те , що «люди швидше зазнають зло , поки воно терпимо , ніж стануть виправлятися за допомогою скасування звичних для себе форм». Однак потреба в зміні урядової влади стає необхідною і невідкладної з того моменту , коли влада виявляє свій намір підпорядкувати народ своєму свавільного чи абсолютного деспотизму. «Але коли довгий ряд зловживань і узурпації ( розпочатих у відомий період), незмінно переслідують одну і ту ж мету , виявляє намір підпорядкувати народ абсолютному деспотизму , народ має право , це його обов'язок повалити таку урядову владу і в ім'я майбутньої безпеки забезпечити себе новими стражами » .

На основі такого тлумачення ідей природно-правової теорії був сформульований і проголошений конституційний принцип народного суверенітету і права народу на політичне самовизначення і незалежне існування .

Іншим важливим підсумком теоретичних новацій середини 70 -х рр. . стало уточнення та перетлумачення принципу поділу влади . У 1776 р. Джон Адамс у памфлеті «Думки про урядової влади» поряд з аргументацією на користь достоїнств двопалатної легіслатури висунув ряд пропозицій на користь доповнення ідеї відокремлення влади ідеєю системи стримувань і противаг , згідно з якою в ім'я досягнення рівноваги між змагаються або конфліктуючими владою бажано не тільки відокремлення , але також і часткове поєднання тих чи інших повноважень , підлягають і відокремлення, і врівноважування . Так , наприклад , якщо виконавча влада буде повністю відсторонена від здійснення законодавчої функції, то, за цілком реалістичному і точному судженню Адамса, виникне протистояння з легіслатурою і чвари не закінчаться тільки суперництвом , оскільки вся влада , законодавча і виконавча , може бути узурпована найсильнішим у конфлікті . Судова влада в цьому випадку не зможе виконувати роль посередника і тим більше підтримувати результативне рівновагу між змагаються владою і неминуче буде обмежена однією з цих влади .

Період боротьби за незалежність (1775-1783 рр..) Ознаменувався створенням Конфедерації штатів , проте з закінченням війни виникла потреба зміцнити союз штатів і створити більш ефективне федеральний уряд Для реалізації цієї нової задачі в травні 1787 був створений конституційний Конвент Він виробив проект федеральної Конституції , яка закріпила республіканський лад , ліквідувала всі станові привілеї , скасувала дворянські титули і звання , включила в себе систему забезпечення рівноваги відокремлених і взаємодіючих влади - законодавчої , виконавчої та судової. Після того як Верховний суд закріпив за собою в 1803 г право конституційного нагляду , всі основні стадії американської революції (війна за незалежність , вироблення вихідних почав нового державного устрою і втілення їх у життя ) отримали своє логічне завершення .

Наступні важливі новації в політичному житті пов'язані з ідейно - політичною боротьбою періоду громадянської війни 1861-1865 рр. . , А також із загальним ходом соціальної еволюції від аграрного суспільства до індустріального , а потім і до постіндустріального суспільства .

XIX в. насичений особливо великими політичними конфліктами і змінами в житті американської нації - загроза розвалу федерального союзу на восьмому десятку незалежного існування , скасування рабства , нерівномірне і конфліктне розвиток аграрного та індустріального секторів економіки , імперські амбіції і політика анексій. Зміни та новації у галузі політичної і правової думки були менш значними . Загальний напрямок змін у цій галузі можна сформулювати як перехід від ідей локковского індивідуалізму і пуританського республіканізму до ліберального прагматизму в області юриспруденції і політичної науки.

1. Політичні та правові ідеї А. Гамільтона

Визнаний лідер федералістів Олександр Гамільтон (1757-1804) був видатним державним діячем широкого масштабу і кругозору , автором глибоких розробок у галузі конституційної теорії і практики і енергійним захисником сильної централізованої влади федерального уряду.

Представники нейтралістів - федералістів були вельми далекі від того , щоб робити основну ставку на мудрість і справедливість тих , хто опиняється причетний до справ держави . Поділяючи думку демократів про необхідність верховенства влади народу в державі , вони в той же час пов'язували це з потребою в приборканні поганих властивостей і схильностей людей , оскільки без такого приборкання вони ніколи не стануть підкорятися велінням розуму і справедливості У збірнику коментарів до проекту федеральної конституції під назвою « Нотатки федераліста » всі різновиди влади та правлінь розглянуті з ретельністю експериментаторів , для яких всяке установа - справа рук людських , винахід людей, що має свої переваги і недоліки У такій оцінці політичних реалій федералісти помітно зблизилися з просвітителями -демократами і просвітителями - наукократамі , які , подібно Франкліну , також визнавали наявність конфлікту між благами колективної мудрості ( парламенти та поради колоній ) і забобонами , пристрастями , особистими інтересами людей , в результаті чого загальний інтерес майже завжди поступається перед приватним , а законодавці - шахраї завжди будують підступи проти мудреців , що засідають разом з ними Гамільтон поділяв думку Дж. Адамса про те , що встановлення системи стримувань і противаг у сфері влади необхідно внаслідок незнищенного егоїзму людей, яких потрібно змушувати співпрацювати в ім'я загального блага, незважаючи на їх невгамовну жадібність і честолюбство. Без урахування цієї обставини будь-яка конституція перетворюється на пусте хвастощі . Народ - це всього лише величезний звір , з яким мудрому правителю слід рахуватися в тій мірі, в якій розбрати і невдоволення можуть загрожувати його влади.

Гамільтон - один з трьох авторів статей « Федераліста » , опублікованих між жовтнем 1787 і травнем 1788 під псевдонімом давньоримського патріота республіки Публіуса Валерія Все три учасники входили в число подготовителей Конституції , всі вони згодом займали ключові посади в уряді Гамільтон - пост міністра фінансів , Дж Джей - голови Верховного суду, Дж Медісон - четвертого за рахунком президента країни.

На виправдання шляхів і засобів збереження нового федерального союзу штатів Гамільтон нерідко вдавався до обдумано спрощеним аргументам , які звучать досить правдоподібно , але важко доказові . Так , в № 23 « Федераліста » він відстоював необмежені повноваження нового уряду в галузі оборони на тій підставі , що неможливо передбачити або визначити ступінь і різноманітність потреб нації в цій області , так само як ступінь і різноманітність необхідних коштів.

Більш грунтовна його аргументація на користь судового нагляду , викладена у статті № 78 « Федераліста » На думку Гамільтона , довічно призначені , незалежні , шановані і добре оплачувані члени суду в стані забезпечити управління з належною відповідальністю Вони зможуть зробити це частково і тому , що самі є неізбіраемим і невідповідальними Верховний суд , крім того , створював найменшу , за його оцінкою , загрозу правам , дарованим Конституцією Виконавча влада має меч , Конгрес має гаманцем , а у суддів одна тільки мудрість.

1. Політичні та правові ідеї Дж. Медісона.

Джеймс Медісон (1751-1836) , учасник Філадельфійського конвенту і один з авторів « Федераліста » , більш ніж будь-хто заслуговує почесного титулу «батько американської конституції». Він вніс значний внесок у розробку ідей республіканського правління в умовах США , а також теорії рівноваги відокремлених влади , концепції фракцій та ін Саме завдяки його грунтовному філософському , політичному і юридичному підходу « Федераліст » з розгорнутого коментаря Конституції перетворився на майстерний аналіз фундаментальних принципів державної влади , а згодом - у джерело конституційного права для Верховного суду США і настільну книгу всіх дослідників американського конституційного досвіду.

У творчості Медісона відбилися багато ідейні традиції століття : традиції природного права і суспільного договору , філософські коментарі до законопроектів про права людини і конституційному регулюванні галузей урядової влади , а також роздуми над спадщиною англійських вігів , шотландських філософів - емпіриків і переосмислення досвіду древніх республік. Наприкінці життя він переглядає деякі свої колишні позиції та оцінки періоду співпраці з федералістами і зближується з демократичними республіканцями.

У характеристиці республіканського правління Медісон велику увагу приділяє ролі та значенню соціальних відмінностей у суспільстві і державі. Вони виникають на грунті відмінностей здібностей та інтересів , особливо інтересів економічних , які , на думку Медісона , складають самий загальний і найтриваліший по впливу джерело відмінностей і конфліктів. На противагу Руссо він вважає невеликий розмір республіки головним чинником, який веде до швидкого псування або загибелі республіканської форми правління в ході громадянських воєн .

Велике держава зі значним числом громадян « середнього класу » виявляється , як це констатував ще Аристотель , більш стабільним і життєздатним , оскільки це обумовлено помірним достатком основного класу суспільства і його схильністю до підтримки помірної форми правління . При такому варіанті політичного та правового спілкування громадяни більш вільні від фракцій ( угруповань , клік ) багатих чи бідних співгромадян.

Про фракціях писали Фукідід , Макіавеллі , Юм , Адамс і багато інших авторитетних дослідники світу політики . Медісон продовжив цю традицію і вніс деякі новації в тлумачення поняття фракції. Згідно з визначенням , зробленому в № 10 « Федераліста » , під словом « фракція » він мав на увазі ту чи іншу групу громадян , що об'єднуються і котрих спонукує до дії єдиним поривом пристрасті, інтересу або думки, яка є, однак , ворожої або сором'язливою для прав інших громадян і сукупних інтересів суспільства.

Виправлення наслідків шкоди, принесеного такий угрупованням, можливо двома способами. Один з них може полягати в усуненні причин, що викликають появу фракції; другий - у регулюванні наслідків її існування. Оскільки приховані причини фракційності закладені в людській природі та пов'язаних з нею ж відмінностях майнових станів, причин її усунути не можна , можна лише полегшити наслідки виникнення фракції , взявши їх під контроль. Люди з фракційними нахилами, з місницькими забобонами можуть інтригою , підкупом або іншим шляхом одержати голоси в представницькій системі республіки , а потім зрадити інтереси народу. У суспільствах порівняно невеликих фракціональние відмінності можуть бути зведені мінімум до двох - до більшості і меншості . У великих республіках суспільство утворює одну націю , розділену на величезний спектр фракції.

На виникнення фракції впливають також схильність людей до різних поглядів на релігію або на систему влади, на багато інших питань теоретичного або практичного характеру. Джерелом фракційних розмежуванні може послужити прихильність різним політичним лідерам чи видатним особистостям , суспільна поведінка або доля яких представляють значітельньта інтерес. І все більш поширеною і постійною причиною виникнення фракції служить нерівний розподіл власності. Структура урядової влади завжди будувалася головним чином з урахуванням того , щоб не допустити виникнення фракції, загрозливих держателям власності і влади.

Слово « факцій » довгий час переводилося за допомогою слова «фракція», іноді як «несправедлива коаліція». У сучасному політичному аналізі терміном « фракція» позначають, як правило , відокремлену або відкололася частина партії , класу, соціальної групи , організації . У Медісона фракція більш багатолика і менш певна у своїх основних проявах і характеристиках. Вона найчастіше постає об'єднанням людей , згуртованих силою політичних , майнових і навіть емоційних переваг і властивостей. Подібні соціальні єднання згодом стали називати зацікавленими групами.

Проблему взаємовідносин різних галузей публічної влади Медісон пов'язував , по-перше , з відокремленням галузей , складових « загальну масу влади» , по-друге, з розподілом цієї маси влади серед утворюють її частин. Мова йшла про те, щоб законодавча , виконавча і судова влади (галузі загальнодержавної влади) були відокремленими і відмінними один від одного, до чого закликав ще Монтеск'є. Однак труднощі виникали у зв'язку з розподілом влади між галузями і з регулюванням взаємовідносин між ними у разі розбіжностей і конфліктів. Так виникла ідея створення системи відокремлення і збалансованого розподілу трьох влади , яку не цілком точно називають системою «стримувань і противаг» , оскільки мова йде не тільки про контроль та зрівноважуванні повноважень , але також про фактично нерівному розподілі повноважень влади. Остання обставина було пов'язано з особливостями поділу праці в цій галузі , специфікою соціально- політичній і професійній діяльності , а також з особливою складністю завдання по виділенню і досить конкретного позначення кордонів трьох найважливіших сфер влади - законодавчої, виконавчої та судової.

Багато хто з політичних проблем, що хвилювали американських конституціоналістів кінця XVIII в., до цих пір знаходяться в центрі дискусій і обговорень в самій Америці і за її межами. Зокрема , знову звертають увагу на різні прояви дисбалансу в розподілі влади, на надмірні повноваження президента і на прагнення влади штатів до автономії.

1. Політичні та правові ідеї Дж. Адамса.

До групи федералістів примикає за своїми політичними поглядами і Джон Адамс (1735-1826) , автор першого фундаментальної праці з питань держави і політичної науки , послідовний противник правління більшості і один з ідейних предтеч сучасного консерватизму . Адамс підтримав Джефферсона в обгрунтуванні законодавчої та адміністративної самостійності колоній , доводячи за допомогою нових історичних і юридичних аргументів абсурдність і несправедливість підпорядкування парламенту , який знаходиться на відстані трьох тисяч миль Крім того , розбещена Англія , яка загрузла в боргах , екстравагантності і виборчої корупції , була попросту позбавлена всякого морального права претендувати на роль управителя пуританськи добропорядної Нової Англії .

Дж. Адамс одним з перших виділив питання про державний устрій в розряд виключно важливих і злободенних. У своїй великій тритомної монографії «На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки» (Лондон , 1787-1788) він обгрунтовував необхідність відокремлення і незалежності трьох галузей влади (законодавчої , виконавчої , судової) . Мова при цьому йшла про сильної виконавчої влади і так званої системі стримування і взаємного врівноваження влади («стримувань і противаг»). На відміну від Пейна він допускав і визнавав доцільність монархічної форми правління за однієї важливої умови - якщо знати буде в змозі контролювати ( стримувати ) короля , міністри - контролювати знати і т.д.

Всі прості форми правління - монархія, аристократія, демократія - виглядали в його тлумаченні як втілення деспотизму. Ідеал Адамса - змішана форма правління , зокрема трьохелементний баланс : виконавча влада , верхня аристократична і нижня демократична палати парламенту - все це разом утворює якусь форму збалансованої публічної влади.

Організацію взаємодії трьох галузей державної влади він обгрунтовував витягами з трактату Цицерона «Про республіці » і спеціально уточнював при цьому , що дана форма найбільше підходить для здійснення законів держави та реалізації принципу « правління законів , а не людей». Галузі урядової влади повинні не тільки діяти , але й сприйматися як гармонійно складене ціле , подібне прекрасним трехголосное композиціям у творчості Генделя. Історичні зіставлення Адамсом різних державних форм дивували його сучасників широтою огляду і ретельністю у відборі подій і фактів. Крім досвіду греків і римлян їм досконально проаналізовані всі відомі системи устрою держав у Європі та проведено їх порівняльний аналіз з досвідом окремих американських штатів. Зовнішнім приводом до написання «На захист конституцій в США» була критика американського конституційного досвіду з боку Тюрго, який вважав найбільш придатною для американських умов однопалатний структуру вищого законодавчого установи .

Однією з центральних ідей , які займали Адамса , стало обгрунтування неминучості існування соціальних відмінностей і всіляких соціальних угруповань і класів (клас джентльменів , клас простих людей та ін.) Зібрані ним історичні та фактичні матеріали групувалися таким чином , що аристократія постає в історії панівним елементом у всякому цивілізованому суспільстві від давнини до наших днів (у цьому пункті своєї історичної гіпотези Дж. Адамс виступає попередником ряду класиків сучасної політичної соціології та культурології - В. Парето , А. Тойнбі та ін.) Полемізуючи з романтичними побудовами Пейна або Джефферсона , він любив , за словами історика В. Паррингтона , облити холодною водою здорового глузду їх палкі надії на відродження свободи і справедливості при опорі на одні лише політичні інститути . Його союзником в такому висновку ставав Макіавеллі , згідно з яким всі люди за природою своєю погані і обов'язково проявлять природжену зіпсованість душі , як тільки для цього представиться зручний випадок.

1. Політичні та правові ідеї Т. Джефферсона.

Томас Джефферсон (1743-1826) , подібно багатьом іменитим сучасникам , поєднував заняття філософією з великою активністю на терені державної і громадської діяльності. Саме велике свій твір він присвятив історії та державного устрою свого рідного штату Віргінія ( «Нотатки про штат Віргінія» , 1785 ) , найвідоміша його твір - Декларація незалежності США ( 1776). За походженням він син провінційного плантатора . Він успішно пройшов багато ступені політичної кар'єри від практикуючого юриста і міліцейського чиновника графства до губернатора штату , а потім і президента країни. У його політичні уподобання спостерігається відома еволюція від радикальних, нерідко утопічних програм до помірних ліберальних принципів.

Значні заслуги Джефферсона у справі освіти та пропаганди вільнодумства - він був автором Закону штату про встановлення релігійної свободи ( 1777 ), президентом американського філософського товариства, опікуном університету , побудованого в штаті Віргінія за його власним архітектурним проектом . Громадське навчання (від початкової школи до університету ) він вважав таким же невід'ємним атрибутом демократичної республіки, як і природні права людини , як право народу на самоврядування.

Вже у першій своїй значній роботі «Загальний огляд прав Британської Америки» ( 1774 ) , опублікованій у вигляді анонімної брошури як звернення до англійського короля , молодий філософ і публіцист обгрунтовував тезу про необхідність повернути народу « права , отримані за законами природи». Характерно , що звернення до короля за сприянням писалося «мовою правди» і було « позбавлене виразів плазування ». Суттєво також і те , що сам король характеризувався «максимум як головний чиновник свого народу , призначений законом і наділений певною владою , щоб допомогти роботі складної державної машини , поставленої для того , щоб приносити користь народу , і, отже , схильний контролю з боку народу».

У «Нотатках про штат Віргінія» Джефферсон висловлюється з питання про майбутнє демократії в Америці. Його не залишає надія на те , що людство незабаром « навчиться отримувати користь з усякого права і влади , якими воно володіє або може прийняти на себе». Збираючи народні гроші і оберігаючи свободу народу, не слід у той же час довіряти їх тим , хто заповнює установи законодавчої , виконавчої та судової влади , особливо в тих випадках, коли вони не відчувають жодних обмежень. Разом з тим Джефферсон переконаний, що незабаром «корупція в цій країні , як і в тій , звідки ми походимо, охопить уряд і пошириться на основну масу нашого народу ; коли уряд купить голоси народу і змусить його заплатити повної ціною . Людська природа однакова на обох берегах Атлантичного океану і залишиться однаковою під впливом одних і тих же обставин. Настав час остерігатися корупції і тиранії, поки вони не заволоділи нами».

Захищаючи право на свободу віросповідання, Джефферсон відносив це право до розряду природних прав і тому непереуступаемих ніякому уряду .

Республіканські принципи в організації і діяльності держави , на його думку , повинні пронизувати послідовно всі рівні - організацію і діяльність федерації ( з питань зовнішньої та загальфедеральної політики) , штату (по відношенню до громадян ) , а також округу , району та окремого приходу (по всіх дрібним , але в той же час важливим місцевим питань ). Полемізуючи з Юмом щодо походження всякої справедливої влади та її носіїв (більшість , меншість , окремі особистості) , Джефферсон твердо тримався принципу правління більшості, вважаючи, що ліками від зла, принесеного демократією, є ще більша демократизація, оскільки від народу можна очікувати несправедливостей в цілому менше , ніж від правлячої меншості.

В останні роки життя він схилявся до думки про необхідність і бажаність такої організації управління державою, при якій традиційна аристократія багатства і статусу поступилася б місце природної аристократії талантів і здібностей.

1. Політичні та правові ідеї Т. Пейна.

Томас Пейн (1737-1809) був уродженцем Англії і в Америку прибув за порадою та рекомендації Франкліна . У період американської війни за незалежність він став найпопулярнішим публіцистом . Його політико- філософський нарис «Права людини» (1791 р.) змагається за кількістю перевидань і перекладів на інші мови з поемою Байрона « Чайлд Гарольд ». Він брав активну участь в політичному житті революційної Франції, був обраний депутатом Конвенту. За критику якобінського терору був поміщений у в'язницю , де став сусідом Дантона , але завдяки щасливому випадку уникнув загибелі під ножем гільйотини. Тут він написав антицерковний памфлет «Вік розуму» (1794-1795 рр.). Після падіння Робесп'єра він був звільнений з в'язниці і відновлений у депутатських правах. Після повернення в Америку був підданий остракізму і гонінням за антирелігійну критику і помер у забутті.

У памфлеті « Здоровий глузд » (січень 1776 р.) Пейн від імені розсудливої американського патріота винахідливо захищав ідеї республіканського самоврядування штатів і сміливо нападав на явні і приховані пороки спадкової монархії і напівреспубліканський парламенту метрополії. Памфлет мав характерний підзаголовок - «Про походження і призначення урядової влади з короткими зауваженнями з приводу англійської конституції » Одна з наскрізних думок зводилася до того, що питання про незалежність Америки є всього лише питання доцільності та економічної вигоди , а не питання для судового розгляду Довга традиція зловживання владою ставить під сумнів повноваження англійського короля і парламенту, і тому ті, хто нещадно обмежений внаслідок спільних зусиль короля і парламенту, мають безперечну «привілей досліджувати претензії того й іншого і одночасно відкинути узурпацію з боку короля чи парламенту» Справа Америки значною мірою є справою всього людства , стверджував Пейн і заявляв про своє співчуття тим , хто бореться з ворогами природних прав усього людства.

Пейн одним з перших став проводити чітке розходження між суспільством і державою - за їх походженням, ролі і призначенню « Товариство створюється нашими потребами, а уряд - нашими пороками першого сприяє нашому щастю , позитивно об'єднуючи наші благі пориви , друге ж - негативно , приборкуючи наші пороки , одне заохочує зближення , інше заохочує ворожнечу ». Далі йшли сентенції , предвосхищающие деякі судження Годвіна і Бакуніна проти держави. «Суспільство в будь-якому стані є благо , уряд же і найкраще є лише необхідне зло , а в гіршому випадку - зло нестерпне . Адже якби веління совісті були ясні , певні й беззаперечно виконувалися , то людина не потребував би ні в якому іншому законодавця ».

У суперечці про природу влади і прав людини з Е. Берком, ліберальним захисником незалежності американських колоній і в той же самий час консервативним критиком ідей і практики французької революції , Пейн резонно фіксує увагу на тому , що критик змішує право делеговане з правом присвоєним Для Берка держава є не що інше , як винахід людської мудрості , а права людини - розумні вимоги, які люди висувають при виборі між добром і злом. Пейн , в свою чергу , стверджував , що зародження і існування влади будується виключно на згоді керованих. Всі форми правління він поділяє на два види виборно - представницькі і спадкове правління . Перше відоме під ім'ям республіки , другий - монархії і аристократії.

Оскільки урядова влада вимагає таланту і здібностей і оскільки таланти і здібності не можуть переходити у спадок , то очевидно , укладав Пейн , що найбільш неосвічена країна найкраще підходить не для республіканського , а для монархічного і аристократичного правління .

Права людини - це якісь властивості соціального буття людини і водночас «принцип урядової влади». Наявність цих властивостей сприяє швидкому прогресу. Права людини утворюють принцип або необхідний атрибут республіканського правління і в цій своїй якості - атрибут світського правління у всіх цивілізованих націй. Таким було ще одне принципово важливе положення Пейна , викладене ним у памфлеті «Права людини» (1791 р.).

У трактаті «Вік розуму» Пейн закликав до революції в системі релігійного світосприйняття , протиставляючи силу розуму «біблійним казкам про чудеса і пророцтвах ». Система ієрархічних церковних установ (церковне держава) постає в його зображенні таким людським винаходом, яке призначене для того , щоб залякувати і поневолювати людство , монополізувати владу і доходи. Ці положення непримиренного, бойового деїзму вплинули на Джефферсона та інших представників просвітницького вільнодумства , а сама назва трактату стало синонімом цілого століття , відомого також під ім'ям століття Просвітництва.

Пейн припускав , що під впливом революцій в Америці і Франції думки про існуючі «системах урядової влади» будуть змінюватися. З цим він пов'язував і можливість революції в масштабі Європи.

Висновок

Американські мислителі не внесли істотно - нових положень у Західноєвропейську природно -правову доктрину. Але, безперечно, їх заслуга в її пропаганді та оригінальній трактуванні деяких положень стосовно обстановці Війни за незалежність і наступного конституційного оформлення США (приклад : виведення з права на революцію право на утворення незалежної держави) . Характер цього трактування визначався тими класовими інтересами , які вони відображали . У політичних і правових поглядах Пейна і Джефферсона відбилися демократичні та революційні тенденції у визвольному русі колоністів. У Гамільтона природно-правова доктрина отримала інше тлумачення, що відповідає компромісним тенденціям у середовищі вищих верств колоністів у боротьбі з Англією.

Загальні, в принципі, теоретичні посилки привели тому до різних практично - політичним і конкретно-правових висновків. В області політичної це проявилося в різному ставленні до державного ладу Великобританії . Якщо Пейн і Джефферсонс не рахували цей лад ідеальним, то Гамільтон , Медісон , Адамс стояли на протилежних позиціях. У галузі правової така ж різниця у ставленні до природному рівності людей і випливає з нього рівноправності громадян , противником якого був Гамільтон.

Оцінюючи політичні та правові погляди Пейна, Джефферсонса і Гамільтона , необхідно мати на увазі і ще одна суттєва обставина - вперше в історії ідеї природно-правової доктрини були конкретизовані і закріплені в конституційних документах.

Так, Декларація незалежності, проголошуючи освіту США як незалежної держави, закріпила розвинені Пейном і Джефферсоном ідеї народного суверенітету і права народу на революцію. А правові погляди федералістів послужили теоретичною базою для розробки Конституції США 1787 p.

Список використаної літератури та джерел

Джерела:

1.Джефферсон, Т. Про демократію частина 1. Природні права людини [Електронний ресурс] / / Агітклуб: неофиц. сайт. - 2012. - Режим доступу: http://agitclub.ru/spezhran/jefferson1.htm. - 13.12.2011.

2.Інформація про США. // http://usa-info.com.ua. Джефферсон Т. // http://usa-info.com.ua/presidents/3_jefferson.html

3.Электронная бибилиотека Библиофонд // http://bibliofond.ru. // Политико-правовые идеи Т. Пейна, Т. Джефферсона и А. Гамильтона // http://bibliofond.ru/view.aspx?id=98414#1