ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

ЗМІСТ

ВСТУП З

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА
КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ 4

1.1. Сутність та особливості організації міжнародного бізнесу. Місце банківських
кредитів в організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств 4

1.2. Комерційний кредитні, як форма розрахунків в міжнародній
діяльності підприємств 13

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО
КРЕДИТУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ПІДПРИСМСТВ 19

2.1. Методика кредитного аналізу підприємства-позичальника.
Визначення ціни кредиту 19

Механізм короткострокового кредитування зовнішньоекономічної
діяльності підприємств 22
Управління кредитним ризиком та обслуговування банками
зовнішньоекономічної діяльності 28

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА
ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ 34

Проблеми міжнародного кредитування зовнішньоекономічної
діяльності підприємств в Україні 34
Шляхи удосконалення процесу кредитування міжнародної
діяльності підприємств

ВИСНОВКИ 41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43

ВСТУП

Розвиток і поглиблення інтеграції України у світове господарство ґрунтується перш за все на тих об'єктивних умовах, які притаманні нашій країні. До них насамперед належить природничо-ресурсний, економічний та науково-технічний потенціали, наявність висококваліфікованих кадрів, сприятливе географічне положення країни, транспортні та водневі комунікації.

Серед численних форм зовнішньоекономічних зв'язків провідне місце належить зовнішній торгівлі, особливо експортному виробництву, від якого значною мірою залежить ефективність економіки. Україна традиційно впродовж багатьох років посідала провідне місце у розвитку експортного виробництва.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють інтегруванню України в систему світового господарства є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу. Наявність різноманітних видів міжнародного кредиту обумовлює використання на практиці різних за своїм змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних операцій.

ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Сутність та особливості організації міжнародного бізнесу. Місце банківських кредитів в організації зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Україна як індустріально-аграрна держава Східної Європи має розвинену галузеву і територіальну структуру господарства. Провідною і найважливішою виробничою сферою є промисловість, яка складається з таких галузей, як паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, лісова, легка і харчова. Україна має також розвинений агропромисловий комплекс, головне місце в якому належить сільському господарству з родючими ґрунтами.

Перспективним в Україні вважається також розвиток курортного і туристичного господарства.

Важливими формами зовнішньоекономічних відносин, що сприяють інтегруванню України в систему світового господарства, є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу.

У регіональному аспекті важливе місце в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України посідає прикордонне співробітництво та створення економічних зон. Йдеться передусім про економічні, науково-технічні й природоохоронні зв'язки західних областей України з прикордонними районами

Польщі, Словаччини, Угорщини, Молдови та Румунії. Проте обсяги прикордонної торгівлі в загальному експортно-імпортному особо роті поки що невеликі й мають загалом місцево обмежене значення. Більш перспективним напрямом є створення вільних економічних зон.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків України ґрунтується передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки, її удосконалення і оптимізація сприятимуть інтегрованості нашої країни до світової економічної системи.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки. Експортери на світовому ринку сьогодні, по суті, не можуть продати своїх товарів без відстрочки платежу і відповідного банківського кредитування імпортерів. У зовнішньоторговельній діяльності за поставки експортера Імпортери розплачуються, як правило, коштами, одержаними від банку.

Приватні міжнародні позики (позики приватних банків, банківських синдикатів) надаються найчастіше підприємствам (фірмам), тих країн-позичальників, які отримують кредити МВФ або Світового банку.

Банки надають експортні та фінансові міжнародні кредити. Експортний кредит надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування зовнішньоторговельних угод. Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства є сферою господарської діяльності, пов'язаною з міжнародною виробничою інтеграцією і кооперацією, експортом та імпортом продукції і послуг, виходом підприємства на зовнішній ринок. Будучи складовою всієї роботи підприємства, зовнішньоекономічну діяльність здійснюють, як правило, на основі валютної сукупності, тобто відшкодування валютних витрат підприємства за рахунок валютних доходів.

Банки можуть відкривати кредитні лінії для іноземних постачальників на оплату закуплених товарів (послуг) або проведення робіт. Розрізняють міжнародні кредитні лінії загального призначення та спеціальні. Кредитні лінії загального призначення відкриваються на певну суму і дозволяють кредитувати різних імпортерів у країні, що отримала даний кредит. Механізм спеціальних (або проектних) кредитних ліній передбачає кредитування певних конкретних Інвестиційних проектів.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства має суттєві відмінності від внутрішньогосподарської діяльності. До них, зокрема, відносять: валютну основу зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання, систему світових цін, діючих на зовнішньому ринку. Зовнішньоекономічну діяльність реалізують як на рівні держави, так і на рівні окремих підприємств. У першому випадку зовнішньоекономічну діяльність спрямовують держава на встановлення міжнародних основ співробітництва, створення правових і торгово-політичних механізмів, що стимулюють розвиток і підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків. У другому випадку

Зовнішньоекономічна діяльність полягає в укладанні та виконанні підприємством контрактів з іноземними партнерами.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства може мати ряд напрямків, пов'язаних з обміном товарів, науково-технічним співробітництвом, спеціалізацією і кооперуванням, наданням економічного і технічного сприяння створенню спільних підприємств, фінансово-кредитними відносинами та іншими формами співробітництва. Однак, основу зовнішньоекономічної діяльності становить зовнішня торгівля, тобто продаж і придбання товарів на зовнішньому ринку.

Зовнішньоекономічна діяльність у сфері науково-технічного співробітництва - це обмін досягненнями науки й техніки та спільне здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

Основним з напрямків зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторгова діяльність, яка становить собою обмін товарами в матеріально-речовій формі і послугам, пов'язаними із здійсненням товарообороту.

В основі зовнішньоторгової діяльності лежать зовнішньоторгові операції. Зовнішньоторгова операція - це комплекс дій контрагентів, тобто іноземних партнерів у зовнішньоторговій операції, спрямованих на здійснення товарного обміну, які забезпечують його. До комплексу, який характеризує зовнішньоторгову операцію, можуть входити: вивчення ринку конкретного товару, Його реклама, створення збутової мережі, пророка комерційних пропозицій, проведення переговорів, укладання і виконання контрактів.

У даний час поглиблено комплексний характер операцій у всіх видах зовнішньоекономічних зв'язків, Так, наприклад, купівлю-продаж товарів може супроводжувати купівля-продаж ліцензій, а поставку комплексного устаткування ведуть поряд зі здійсненням дослідно-конструкторської роботи.

Необхідною передумовою і обов'язковою умовою зовнішньоекономічної

діяльності підприємства є виконання ряду операцій, пов'язаних із забезпеченням просуванням товарів від виробника-продавця до покупця: транспортних, транспортно-експедиторських і страхових, а також операцій, пов'язаних з веденням міжнародних розрахунків. Таким чином, зовнішньоекономічні операції охоплюють широкий комплекс економічного, валютно-фінансового і правового характеру.

Зовнішньоторгові операції здійснюються на основі укладання угод. Під міжнародною торговою угодою розуміють договір між двома або кількома фірмами-партнерами, які є різних країнах, щодо поставки товару або надання послуг відповідно з погодженими умовами.

Міжнародну торгову угоду характеризує також і те, що її виконання супроводжує платіж в іноземній валюті стосовно до однієї або обох сторін, Однак цього принципу можна і не дотримуватися, наприклад, при товарообмінних операціях.

Усі підприємства-виробники конкурентоспроможної продукції мають
право самостійного здійснення експортно-імпортних операцій. У зв'язку з цим у господарський діяльності будь-якого підприємства-виробника, яке виходить на зовнішній ринок, суттєве значення може мати зовнішньоторгова діяльність.
Вихід на зовнішній ринок підприємства можуть здійснювати самостійно і через зовнішньоторгові організації-посередники, тобто спеціалізовані зовнішньоторгові організації. У міжнародній практиці ці підприємства, як правило, реалізують на світовому ринку продукцію малих і середніх підприємств, але інколи до їх послуг вдаються і великі підприємства, які не мають свого зовнішньоторгового апарату.

Таким чином, окремі підприємства або груші осіб, що виходять на світовий ринок, можуть самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, створюючи при цьому зовнішньоторгові фірми, які можуть створюватися на загальному балансі підприємства або на самостійному балансі

з правом юридичної особи. У випадку невеликого обсягу зовнішньоекономічної діяльності підприємства можуть удаватися до послуг посередницьких організацій, до яких належать зовнішньоторгові об'єднання, різні об'єднання підприємств, створених для здійснення експортно-імпортних операцій (асоціації, консорціуми, торгові доми тощо).

Зовнішньоекономічна діяльність регулюється державою у ході здійснення зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічних взаємовідносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічної політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній сфері в цілому, зокрема з окремими групами країн і країнами, а також вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі будуть досягнуті.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит означає кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту - передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з однієї країни в іншу країну на засадах принципів кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

На міжнародний кредит впливають багато чинників: платіжний баланс країн, розмір відсоткової ставки, вид валюти, валютний курс, цільове призначення та рівень рентабельності кредитних операцій тощо.

Крім загальних ознак (повернення, терміновість, платність, забезпеченість) міжнародному кредиту властиві і певні специфічні риси, обумовлені функціонуванням міжнародного фінансового механізму (недотримання валюти кредит)' і валюти його погашення; трансфертні ризики; втрати, пов'язані зі зміною курсу валют тощо), тобто підвищений кредитний ризик.

Суб'єктами міжнародного кредиту є державні структури, банки, міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

Міжнародний кредит у сучасних умовах обслуговує широке коло світо господарських зв'язків: міжнародну торгівлю, інвестиційні процеси, регулювання платіжних балансів ї зовнішнього боргу різних країн тощо.

Міжнародний кредит за своїм характером поділяється на грошовий і товарний. При наданні позик у грошовій формі об'єктом позики виступають міжнародні платіжні засоби, вільно конвертовані національні валюти. Товарна форма міжнародного кредиту зв'язана з комерційним, або фірмовим кредитом товари надаються підприємствам (фірмам) різних країн з відстрочкою платежу.

Можна вважати, що існують три основні види міжнародного кредиту:

1) державний кредит, що надається на двосторонній і багатосторонній основі,

включаючи позики міжнародних організацій;

2) банківський кредит, пов'язаний з кредитними відносинами між банками
різних країн;комерційний кредит, що безпосередньо обслуговує зовнішню торгівлю та послуги підприємств (фірм).

Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов'язаних з наданням товарних і валютних ресурсів. Функціонує міжнародний кредит на принципах зворотності, терміновості, платності, забезпеченості, цільового характеру за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел.

Дня полегшення міжнародних платежів застосовується механізм факторингу. Спеціальна факторингова компанія здійснює купівлю грошових вимог експортера до імпортера. Експортер передає компанії-фактору вимоги до покупця, а фактор за певну винагороду (відсотки) бере на себе зобов'язання щодо отримання платежу за ними.

В банківській практиці механізм цієї кредитної операції пов'язаний з купівлею не певний строк на заздалегідь встановлених умовах векселів та інших боргових і платіжних документів. Банк - покупець вимог бере на себе комерційні ризики, що пов'язані із неплатоспроможністю імпортера, без права

регресу (обороту) цих документів на попереднього власника. Тим самим

експортна угода із кредитної перетворюється в розрахункову, що є безумовно вигідним для експортера.

Міжнародні кредити мають різні види і форми, різноманітні варіанти механізмів кредитування.

За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові і комерційні.

Фінансовий кредит - це грошовий кредит, наданий банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Багато держав, використовуючи створені системи кредитування експорту і страхування експортних кредитів, здійснюють фінансову підтримку своїм банкам-кредиторам і фірмам-експортерам.

Кожен банк встановлює свій порядок видачі кредитів, перелік обов'язкових документів, наданих позичальником банку. Переважно це установчі документи; ліцензія, якщо діяльність, для здійснення якої береться кредит, підлягає ліцензуванню; баланс позичальника; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір поручництва, гарантія, договір про заставу, договір страхування); економічне обґрунтування одержання прибутку, достатнього для своєчасного погашення кредиту; документи, що підтверджують повноваження особи, яка підписала кредитний договір та інші документи.

Конкретний строк кредиту залежить також від величини угоди, фінансового стану покупця і постачальника, ціни кредиту, наявності усталених зв'язків між постачальниками і покупцями, гостроти конкуренції між постачальниками, якості товару, який пропонується різними постачальниками тощо.

Дослідження використання різних платіжних умов, у міжнародній торговій практиці дозволяє виявити слідуючи тенденції. Починаючи з 60-хроків при заключенні торгових угод у цілому світі існує стійка тенденціявикористання оплати в розстрочку. Це обумовлено рядом факторів. З одногобоку, у більшості товарів до того часу уже сформувався стійкій "ринокпокупця" і постачальники змушені все більше прислухатися до думки покупціввідносно умов платежу. Таким чином, розстрочка платежу сталавикористовуватись постачальниками для підвищення своєї конкурентоспроможності і залучення покупців. З іншого боку, у більшості випадків товари закуповуються посередницькими фірмами-імпортерами, які не володіють достатніми засобами для авансового або негайного платежу. У зв'язку з чим імпортер може або взяти кредит у банку, або наполягати на комерційному кредиті, що дозволить йому погасити заборгованість перед постачальниками після реалізації товару своїм власним покупцям. У результаті

зараз біля 40% світової торгівлі базується на умовах комерційного кредиту, а по ряду товарів угоди здійснюються виключно на умовах розстрочки платежу.

1.2. Комерційний кредит, як форма розрахунків в міжнародній діяльності підприємств. Інші види кредитування

У світовій торгівельній практиці широко використовується комерційний (фірмовий) кредит, який реалізується шляхом надання постачальником покупцеві відстрочки платежу за поставлений товар.

Відстрочка платежу припускає взаємозв'язок торгової і кредитних угод. Закінчення торгової операції тут співпадає з початком кредитної угоди, яка в свою чергу буде завершена при погашенні підприємством-позичальником заборгованості за позикою. Особливість відстрочки платежу полягає у тому, шо угода позики не є головною метою. Вона є лише супутньою угоді купівлі-продажу, сприяючи реалізації товарів.

Як вже зазначалося, під фірмовим кредитом розуміється не тільки розстрочка платежу, але і авансовий платіж.

Хоча це знаходиться у відповідній суперечності з загальноприйнятою світовою практикою, при який авансовий платіж, являючись специфічною формою розрахунків, виступає лише як платіжний механізм, як двобічна угода партнерів і не має вираженої кредитної направленості. Тому обґрунтовано використовувати термін "комерційний кредит" лише при дослідженні розстрочки платежу.

При наданні фірмового кредиту у контракті встановлюються: Його вид, строк і ціна; валюта отримання і валюта погашення кредиту; спосіб погашення основного боргу; умови нарахування і виплати відсотків; гарантії та ін. Крім того, в контракті обговорюється графік поставки товару і графік погашення основного боргу і відсотків.

Лізингодавець і лізингоотримувач оперують капіталом не в грошовій, а у виробничій формі, що зближує лізинг з інвестуванням.

Лізингові операції близькі до кредитних операцій із усіма правами, що випливають із цього, і нормами державного регулювання. Проте лізинг відрізняється від кредиту тим, що після закінчення терміна лізингу і виплати всієї обумовленої суми договору об'єкт лізингу залишається власністю лізингодавця (якщо угодою не передбачений викуп суб'єкта лізингу по залишковій вартості або передача у власність лізингоодержувачу). При кредиті ж банк лишає за собою право власності на об'єкт, як заставу позики.

Економічна сутність лізингу робить його застосування найефективнішим у галузях, що випускають продукцію високого ступеня готовності, збут якої багато в чому зазначається її конкурентоздатністю і наявністю засобів у користувача цієї продукції.

У міжнародному бізнесі набули розповсюдження такі форми лізингу у оговорюється відповідальність кожної із сторін у випадку невиконання або неналежного виконання узятих на себе зобов'язань. При цьому вони відповідають один перед одним. Якщо факторинговий відділ не може виконати прийняті зобов'язання, то майнову відповідальність несе банк, при якому він створений. Але сам відділ не несе відповідальності за невиконання договірних зобов'язань по поставках.

У останні роки широке поширення одержав конфіденційний факторинг, що обмежується виконанням тільки деяких операцій: поступка права на одержання грошей, сплата боргів і т.п.

Він є формою надання постачальникові - клієнту факторингу - кредиту

під товари відвантажені, а покупцеві - клієнту факторингу - платіжного кредиту. За проведення факторингових операцій клієнти вносять передбачену в договорі на обслуговування плату, що за своїм економічним змістом є

відсотком за кредит.

Здійсненню факторингової угоди передує серйозна аналітична робота. Отримавши заявку від підприємства, факторингова компанія вивчає протягом 1-2 тижнів економічний і фінансовий стан потенційного клієнта, характер його ділових зв'язків. Для цього необхідно одержати таку інформацію: чи виробляє фірма продукцію, що користується попитом або чи надає вона послуги високої якості, чи виконує роботу на високому рівні; які темпи зростання виробництва і чи стійкі їх перспективи; наскільки кваліфікований управлінський персонал фірми; чи налагоджений внутрішній контроль; наскільки твердо визначені умови торгівлі з контрагентами.

По кожному документу клієнт повинен дістати згоду на оплату (за аналогією з акцептом платіжних вимог). Факторингова компанія вивчає всі рахунки-фактури, визначаючи при цьому платоспроможність покупців. Це продовжується від 24 часів до 2-3 днів. Факторингова компанія може оплатити рахунок у момент настання терміна платежу або достроково. У останньому випадку вона виконує функції банку, тому що дострокове надання коштів клієнтові рівноцінне видачі йому кредиту. Найважливішою послугою тут є гарантія платежу клієнтові.

Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові всі акцептовані рахунки-фактури навіть у випадку неплатоспроможності боржників.

Крім того, банк зазначає максимальну суму по операціях факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися без ризику

нетримання платежу. У договорі на здійснення факторингових операцій повинен бути обговорений засіб розрахунку обмежуючої суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

Факторинг припускає постійні відносини між банком і постачальником, оскільки вимагає спостереження і контролю за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.

Операцію, подібною до факторингу є форфейтинг. Форфейтинг, на відміну від факторингу, є одноразовою операцією, пов'язаною зі стягненням коштів шляхом перепродажу придбаних прав на товари і послуги.

Остаточний вибір того або іншого платіжного засобу в міжнародних торгових і кредитних угодах залежить від чисельних юридичних, економічних і політичних розумінь, що не дозволяє використати якесь загальне правило.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що користується безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість яка форфейтується обов'язково повинна бути гарантована у формі авалю або безсумнівної і без відзивної банківської гарантії, прийнятої для форфейтера.

Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника, форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину гарантію.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУВАННЯ ПРИ ОБСЛУГОВУВАННІ БАНКАМИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Методика кредитного аналізу підприємства-позичальника.

Визначення ціни кредиту

Специфічною особливістю динаміки кредитування банками в іноземній валюті є її нестійкість через залежність від фактора інфляційних очікувань суб'єктів економіки, що є прямим наслідком дії ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це явище характерне для країн з недостатньо розвинутими фінансовими системами, висуває певні вимоги щодо завдань їх грошово-кредитної політики. В умовах нестабільності національних грошей кредити в Іноземній валюті використовують як засіб страхування ризиків і кредитори, і позичальники кредитори надають перевагу кредитуванню в іноземній валюті для страхування інфляційних ризиків, а позичальники в умовах коли ціни гривневих ресурсів містять компоненту, пов'язану з високими інфляційними очікуваннями кредитора, надають перевагу валютним кредитам з метою зниження вартості запозичення. Такі тенденції з точки зору ефективності використання валютних ресурсів у національній економіці свідчать, швидше, про недостатню ефективність їх використання.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз позичальника.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки результатів минулої діяльності, а й для розуміння всіх припущень, на яких базуються фінансові прогнози.

Існуючі та потенційні ринки компанії повинні бути чітко визначені як

клієнтом так і банком. Привабливішими галузями є ті, які вирізняються стабільно високим рівнем попиту та відносно невисокою конкуренцією. Для оцінки галузі, в якій працює клієнт доцільно перевірити такі джерела інформації: самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні огляди; економічні огляди; досвід інших клієнтів даної галузі; статистичні публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони існують).

Циклічна природа сектора (галузі) та стадія циклу бізнесу повинні бути обов'язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати власну банківську класифікацію з кожної галузі промисловості).

Фахівці вважають, що не всі компанії, які діють в слабких, мало перспективних галузях, мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які належать до прогресивних галузей, є надійними з погляду кредитного ризику.

Для оцінки частини ринку клієнта необхідно проаналізувати тенденції протягом останніх кількох років, виявити основних конкурентів та оцінити їх вплив на ринок. Потрібно зіставити становище на ринку із ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам'ятати, що розмір частини ринку, яка належить клієнту, не завжди свідчить про його фінансовий добробут.

Компанія повинна гарантувати , що її продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту7 випадків повернення продукції та рекламацій, а також політику компанії щодо контролю якості. Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов'язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Компанії, пов'язані з високими технологіями, особливо вразливі щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об'єкта кредитування повинно бути досвідченим та компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів. Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для досягнення успіху і відповідно кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають Інформацію про якість управління і повинні бути ретельно проаналізовані. Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провідний спеціаліст, що може вплинути на її майбутню діяльність, необхідно оцінити наявність адекватної заміни.

Керівництво повинно становити реалістичні фінансові цілі й завдання. Необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагувати на умови діяльності, що змінюються. Гнучкість системи управління особливо важлива в циклічних секторах ринку.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати Інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів, наданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позички дуже великий, то необхідно реструктурувати його до прийнятої величини. Водночас потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредитуванні міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе народних операцій банк не повинен приймати на себе 100% ризику. Частка фінансової участі клієнта в проекті також повинна бути значною. Прибуток, який передбачається отримати від кредитування, повинен бути виправданий щодо розмірів капіталу, яким банк ризикує.

Компаративний комплексний аналіз рентабельності та ділової активності На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані. Гарантом

ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану,

рентабельності та ділової активності корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки

фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів.

Для українських позичальників рекомендований перелік показників, які можуть бути використані для комплексної порівняльної оцінки

2.2. Механізм короткострокового кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Програми мікрокредитування малого і середнього бізнесу

Кредитування складається з ряду етапів кожен з яких окремо забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Перший етап. Розгляд заявки на отримання кредиту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку х обґрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказуються: цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення.

Другий етап. Кредитний аналіз.

Згадані документи надходять до відповідного працівника банку, який після їх розгляду проводить попередню бесіду з потенційним позичальником та здійснює заглиблений аналіз кредитоспроможності клієнта та оцінює ймовірний ризик за позичкою.

Третій етап. Підготовка до укладання кредитної угоди. Даний етап можливий тільки за умови позитивного для позичальника закінчення попередніх стадій, тобто вивчення кредитоспроможності та оцінки

ризику. Цей етап у практиці роботи західних банків називається структуризацією позички, в процесі якої банк визначає такі параметри позички:

вид кредиту;
суму кредиту;
термін дії кредиту;
спосіб видачі та погашення кредиту;
забезпечення кредиту:
вартість кредиту тощо.

Четвертий етап. Переговори про складання кредитної угоди з клієнтом.

У процесі четвертого етапу клієнта знайомлять з умовами майбутньої кредитної операції (процентна ставка, комісія, забезпечення тощо). Ці пропозиції можуть суттєво відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта. Зближення позиції банку і клієнта та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

П'ятий етап. Відкриття позичкового рахунка і надання кредиту.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпеченням нарахування процентів видача позичок проводиться з окремих позичкових рахунків. Кредит може надаватися одночасно або частинами в строки, обумовлені кредитною угодою. Надана позичка може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, депонуватись на рахунках "Чекові книжки", "Акредитиви", переводитись як платіж на рахунки господарських партнерів позичальника, використовуватись в іншому порядку, визначеному кредитною угодою.

Надання позички оформлюється розпорядженням кредитного відділу банку своїй бухгалтерії про відкриття позичкового рахунка. У разі необхідності в запозичених коштах клієнт надає банку платіжні доручення, що сплачуються з позичкового рахунка. Платежі проводяться в розмірі суми, що обумовлена кредитною угодою. При разовій видачі позичка може оформлятися заявою

клієнта, що містить, крім прохання клієнта розпорядження кредитного відділу банку своїй бухгалтерії на видачу позички та меморіальний ордер.

Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

Шостий етап. Погашення позички.

Порядок та конкретні строки погашення кредиту передбачаються кредитною угодою. Якщо позичка надається не одночасно, а в міру здійснення видатків, то суми і строки її повернення можуть оформлятися строковим зобов'язанням. При настанні строку повернення позички, що оформлена строковим зобов'язанням, позичальник повинен надати банку доручення на списання відповідної суми зі свого рахунка для сплати боргу.

Як уже зазначалось, повернення позички може здійснюватись одночасно чи траншами (частинами). У першому випадку весь борг по позичці повинен бути повернутим у день настання строку погашення кредиту. У другому встановлюється періодичність повернення позички. Можливе дострокове повернення позички за узгодженням сторін (банку і позичальника).

Банк може надавати клієнту відстрочку погашення позички. Це

допускається в окремих випадках при виникненні у позичальника тимчасових

фінансових труднощів. Така відстрочка надається на обумовлений банком період під підвищений процент і повинна бути зазначена у кредитній угоді.

Якщо в день повернення позички у позичальника немає коштів для сплати боргу, банк своїм розпорядженням стягує кредит шляхом реалізації свого права на заставу чи переведення строкової заборгованості на рахунок прострочених позичок. Процентна ставка за простроченими кредитами, як правило, збільшується вдвічі.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитної угоди. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником процентів за користування позичкою. Оскільки по кожній позичці існує неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак, він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові операції і за рахунок надання позичок, що пов'язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий ДОХІД.

Максимальна сума та максимальний термін мікро кредиту можуть бути більші за вказані за рішенням Кредитно-інвестиційного комітету банку, що доводиться до відома філії відповідним протоколом.

Банк надає мікро кредити мікро позичальникам в формі:

разового кредиту;
разового кредиту в рамках діючої Генеральної угоди;
кредитної лінії (відновлюваної, не відновлюваної);

технічного кредиту (кредит джерелом повернення
якого є іноземна валюта, що закуповується на УМВБ,
кредит джерелом повернення якого є виручка в
іноземній валюті);

овердрафту;

кредитного ліміту на корпоративну пластикову
банківську картку.

Мікро клієнтам надається "класичний" овердрафт в національній валюті з оформленням забезпечення.

Технічні кредити видаються на умовах регламентованих порядком надання кредиту в іноземній валюті джерелом проведення якого є іноземна валюта, що закуповується на міжбанківському валютному ринку та порядком

надання кредиту в іноземній валюті та / або національній валюті джерелом повернення якого є виручка в іноземній валюті, але за дотримання наступних особливих вимог:

технічний мікрокредит надається без проведення детального фінансового-економічного аналізу діяльності мікро клієнта. Разові кредити в рамках встановленого ліміту:

з клієнтом укладається генеральна угода, в рамках якої ,банк
може надавати кредити у вигляді траншів;
разові кредити в рамках діючої Генеральної угоди надаються
суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам,
юридичним особам та фізичним особам (залежно від форми
кредиту);
кожний транш надається як разовий кредит (на різних умовах в
частині умов погашення, процентних ставок тощо) зі
щомісячною сплатою відсотків та погашенням частини кредиту
згідно графіку погашення;

кінцевий термін погашення будь-якого траншу, наданого в

рамках генеральної угоди, не повинен бути більшим за кінцевий термін дії цієї угоди;

сума всіх поточних зобов'язань у вигляді траншів в рамках
генеральної угоди не повинна перевищувати загальний ліміт
генеральної угоди;
кількість наданих в рамках цієї угоди траншів не повинна
перевищувати 3-х діючих одночасно;

При укладанні генеральної угоди дати надання та кількість траншів не визначено, а видача кожного траншу повинна супроводжуватися обов'язковим проведенням соціального та фінансово-економічного аналізу та затвердженням кредитним комітетом (радою) банку.

Обов'язкового умовою видачі відновлюваних кредитних ліній є їх затвердження заступником начальника відділу організації проекту мікрокредитування (регіональним менеджером, який курує відповідний регіон, або безпосередньо начальником відділу організації проекту мікрокредитування.

З метою мінімізації кредитного ризику за мікроелементами, що взагалі не мають в банку (інших банках) кредитної історії, видача мікрокредитів здійснюється банком за системою випробувальних (перевірочних) кредитів.

Економічна суть системи випробувальних (перевірочних) кредитів полягає в тому, що кредитні відношення банк - мікропозичальник починаються з незначних сум кредитів - не більше 10000 доларів СІЛА або еквіваленті інших валют (гривня, євро, російський рубль) за курсом Національного банку України на дату проведення операцій та строком мікро кредиту - до 6 місяців, із збільшенням сум та строків мікро кредитів за наступними договорами кредиту, паралельно зі зростанням обсягів бізнесу мікро позичальника та появи у нього архіву кредитних історій.

Мікро кредити в національній валюті надаються Приватним підприємцям і Підприємствам в безготівковій формі, на цільове кредитування конкретного заходу, шляхом оплати з позичкового рахунку платіжних доручень мікро позичальника на користь його контрагентів або на поповнення оборотних коштів (поточні витрати), шляхом зарахування кредитних коштів на поточний (картковий) рахунок мікро позичальника в Банку.

Мікро кредити в іноземній та національній валюті можуть надаватись мікро позичальникам в готівковій формі, з оформленням на фізичну особу (споживчий кредит) (приватного підприємця або засновника юридичної особи), в відповідності з нормативними актами Національного банку України з питань валютного регулювання, якщо при цьому дотримуються всі параметри мікро кредиту. При цьому моніторинг цільового використання даного виду мікро кредиту, у випадку зазначення мети мікро кредиту - "споживчі потреби" проводити не обов'язково, у всіх інших випадках цільове використання проводиться відповідно до визначеної в договорі мети мікрокредиту.

2.3. Управління кредитним ризиком та обслуговування банками зовнішньоекономічної діяльності

Визначення ступеня ризику, пов'язаного з конкретним позичальником та з видом кредиту, повинно здійснюватись до моменту видачі кредиту та упродовж всього терміну дії кредиту (ступінь ризику часто змінюється з часом). Кредитний ризик або ризик неповернення боргу може бути визначений як невпевненість кредитора в тому, що позичальник буде здатний і матиме бажання виконати свої зобов'язання у відповідності зі строками та умовами кредитної угоди.

Проведений нами аналіз дозволив дійти висновку, що ситуація неповернення боргу може бути викликана:

непередбаченими несприятливими змінами в діловому, економічному та політичному середовищі, в якому працює позичальник;

нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік;
невпевненістю в майбутній вартості і якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) заставити під кредит;
недоліками в діловій репутації позичальника тощо.

Аналіз можливості кредитного ризику вимагає підготовки анкети стандартного формату, яка повинна бути заповнена претендентом на кредит і містити всю інформацію стосовно призначення, суми кредиту та графіка обслуговування боргу (виплати процентів та основної суми боргу), а також інформацію про фінансовий стан позичальника, що є дуже важливим у випадку кредитування нових клієнтів або маленьких та середніх фірм, про які практично немає відкритої інформації.

З огляду на це виправданою є вимога щодо ведення позичальником детальних та належним чином оформлених фінансових звітів, включаючи баланси, декларацію про доходи, звіт про прибутки і збитки та звіт про рух грошових коштів кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз позичальника.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне не тільки для оцінки результатів минулої діяльності, але й для розуміння усіх припущень, шо лежать в основі фінансових прогнозів.

Існуючи та потенційні ринки компанії повинні бути чітко визначені як клієнтом так і кредитором. Привабливішими галузями є такі, які відрізняють стабільно високим рівнем попиту та відносно невисокою конкуренцією. Для оцінки галузі, в який працює клієнт доцільно скористатись такими джерелами інформації, як самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні

огляди; економічні огляди; довід інших клієнтів даної галузі: статистичні публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони існують).

Циклічна природа сектору (галузі) та стадія циклу бізнесу повинні бути обов'язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати власну банківську класифікацію по кожній галузі промисловості).

На нашу думку- не всі компанії, які діють в слабких, мало перспективних галузях мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які "відносяться" до прогресивних галузей є надійними з точки зору кредитного ризику.

Для оцінки частки ринку клієнта необхідно прослідкувати тенденції протягом останніх декількох років, виявити основних конкурентів та оцінити їх вплив на ринок. Треба спів ставити становище на ринку із ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам'ятати, що розмір ніші ринку, яку займає клієнт, не завжди є показником його фінансового добробуту.

Компанія повинна гарантувати, що її продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту випадків повернення продукції і рекламацій, а також політику компанії у відношенні контролю якості.

Також слід перевірити страхування відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов'язаний із зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Компанії, пов'язані з високими технологіями є особливо вразливими щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об'єкту кредитування повинно бути досвідченим та компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів. Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для досягнення успіху, і відповідно, кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію про якість управління та повинно бути ретельно проаналізувати.

Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провідний

спеціаліст, це може вплинути на майбутню діяльність компанії, ось чому необхідно оцінити наявність адекватності заміни даним спеціалістам.

Керівництво повинно ставити реалістичні фінансові цілі і задачі. Кредиторові необхідно оцінити здатність керівництва швидко реагувати на умови діяльності, що змінюються. Слід зауважити, що гнучкість системи управління є особливо важливою з циклічних секторах ринку.

Клієнти, що не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів, виданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту мають відповідати місті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення. Якщо початковий розмір позики є дуже великим, то необхідно реструктурувати його до прийнятної величини. В той же час потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредитуванні міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе 100% ризику. Частка фінансової участі клієнта в проекті також повинна бути значною (як правило 15-30%). Природно, що прибуток, який передбачається отримати від кредитування, повинен бути виправданий по відношенню до розмірів капіталу, яким банк ризикує.

Таким чином, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно провести фінансово-майновий аналіз його діяльності, який включає:

компаративний комплексний аналіз фінансового стану,
рентабельності та ділової активності підприємства;

аналіз грошового потоку підприємства;

визначення якості майна під заставу.

Аналіз руху грошових коштів дозволяє банку оцінити ефективність

основної звітності, зробити деякі висновки про обсяги угод клієнта. Банк отримує можливість контролю за банківськими рахунками та касою клієнта.

За допомогою даних звіту про рух грошових коштів можна виділити та проаналізувати основні джерела та напрями використання грошових коштів позичальника.

Згідно західним стандартам кредитування, аналіз грошового потоку показує І межу видачі нових позик. Граничною межею видачі нових позик при цьому виступає розмір перевищення надходжень коштів порівняно з їх відтоком.

Дуже важливо вірно розробити та дотримуватися вимог щодо заставного забезпечення:

застава повинна бути легко оціненою та мати високу ліквідність і
стабільну ціну;
мінімальні витрати на зберігання та реалізацію застави;
банк повинен використовувати професійні оцінки застави;
мінімальна маржа по кредиту повинна також забезпечуватись
заставою;
активи, що є заставою або виступають гарантією, повинні
контролюватись банком;
фізичне інспектування всієї застави, особливо майна, повинно

здійснюватись банком регулярно.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфелю складається із

забезпечених кредитів, то юридичні аспекти застави є також дуже важливими. Треба забезпечити підконтрольність застави, повідомлення про місцезнаходження застави, а також проаналізувати та забезпечити механізм вступу у володіння. До надання кредиту перевірити активи, що пропонуються, як застава на предмет того:

Вид та термін кредиту повинні відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу погашення.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори:

зовнішнє ринкове середовише фірми;
якість управління фірми;
характер взаємовідносин з клієнтами фірми.

Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності загалом. При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан І розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній практиці вчаровуються також економічні та політичні умови країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку призведуть до збільшення плати за кредит.

Оскільки по кожній позичці існує неповернення боргу внаслідок непередбачених обставин, банк прагне надавати кредити найнадійнішим клієнтам. Однак, він не повинен упускати можливості розвивати свої позичкові

операції і за рахунок надання позичок, що пов'язані з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід.

В останній період часу спостерігається тенденція до відносної стабілізації відсоткових ставок за кредитами наданими суб'єктам підприємницької діяльності в іноземній валюті. Це свідчить про позитивні явища в економіці України.

РОЗДІЛ З ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

3.1. Проблеми міжнародного кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств в Україні

Завдання, які постають перед вітчизняною економікою в умовах сучасних глобальних технологічних та інституційних змін, спонукають до вирішення проблем перерозподілу валютних ресурсів, залучених в економіку, переорієнтації фінансових потоків на потреби формування інвестиційної моделі розвитку національної економіки та її зовнішньоекономічного сектору. На необхідності використання потенціалу пере розподільчих механізмів наголошується в останні роки у низці досліджень вітчизняних економістів. Так, зокрема, І.В. Крючкова зазначає, що для "формування інвестиційної моделі розвитку в умовах недостатнього масштабу надходження необхідно забезпечити зміну рівня нагромадження основного капіталу за рахунок ендогенних структурних чинників... Це означає, що економічна політика...при визначенні пропорцій розподілу доходів між інституціональними секторами економіки має враховувати нагальні потреби забезпечення випереджальної Інвестиційної динаміки відносно ВВП... з тим, щоб сприяти системному технологічному переозброєнню виробництва і створенню базових умов для подальшого стабільного розвитку" .

Проблеми модернізації зовнішньоекономічного сектору є нагальними і потребують максимальної концентрації ресурсів на ключових напрямках. З огляду на це доцільно розробиш механізм, який би поєднував адміністративні та ринкові важелі. Зважаючи на провідні позиції банківських установ у структурі національної фінансової системи на сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність може опосередковувати зазначені процеси.

Вирішення проблеми ефективнішого забезпечення банками процесів структурної трансформації зовнішньоекономічного сектору вітчизняної економіки передбачає макроекономічні та мікроекономічні аспекти створення передумов для зниження ризиків інвестування.

Значний потенціал у цьому напрямі - вдосконалення механізмів регулювання Національним банком процесів перерозподілу ресурсів комерційними банками. Вітчизняні фахівці, які працюють над проблемами банківської діяльності, наголошують на необхідності запровадження диференційованих підходів до вимог, які висуваються до банків щодо нормативів кредитного ризику, встановлення диференційованих критеріальних значень окремих економічних нормативів для тих інвестиційних ресурсів, які спрямовуються у реальний сектор економіки. Такі підходи можна застосувати при кредитуванні у валюті, проте його потенціал обмежується додатковими ризиками, які виникають у цій сфері, що потребує узгодженої розробки валютної та інвестиційної політики.

Використання позичок в іноземній валюті пов'язане для позичальників Із ризиками високих транс акційних витрат, які загрожують звести нанівець цінові переваги цих кредитів та втратами внаслідок валютного ризику. Отже, зменшити вплив ефекту внутрішнього відпливу капіталу на формування валютної структури кредитного портфелю можна шляхом стабілізації валютного курсу та зниження інфляційних очікувань суб'єктів економіки.

Певний потенціал щодо поліпшення процесу формування інвестиційних

ресурсів мають також адміністративні обмеження, спрямовані на оптимізацію умов кредиту, передусім вартості запозичення за рахунок обмеження рівня банківської маржі.

Мікроекономічні аспекти пов'язані зі зниженням ризиків банків та диференціацію механізмів надання кредитних ресурсів інвестиційного призначення. Проблема ефективності управління банківськими ресурсами потребує стандартизації методики прийняття інвестиційних рішень, що дасть значний потенціал.

Значний потенціал має також впровадження фінансових інновацій, нових банківських продуктів. Фінансування інвестицій - це складний процес: у цій сфері діяльності банків необхідно застосовувати такі механізми кредитування, які дають змогу мінімізувати ризики. Традиційні методи кредитування, активно використовувані у вітчизняній банківський практиці, передбачають застосування різноманітних видів застав із метою мінімізації ризиків. Вітчизняні фахівці зауважують, що заставні вимоги становлять своєрідне гальмо збільшення попиту на кредитні ресурси банку.

Опитування підприємців під час дослідження Міжнародною фінансовою корпорацією "Бізнес-середовище в Україні" засвідчило, що заставні вимоги є другим після вартості кредиту фактором, який обмежує доступ до позички [14, с.29]. Особливо загострюють цю проблему процеси структурних зрушень в економіці. Для нових підприємств, які створюються внаслідок цих зрушень, заставні вимоги є значною перешкодою. Зважаючи на це, нагальною проблемою є розробка та впровадження механізмів розподілу ризику в зоні фінансування модернізації зовнішньоекономічного сектору української економіки.

Серед механізмів зниження ризиків, пов'язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше використовувати у вітчизняній практиці механізми спільного кредитування. Світова практика розробила та вдосконалила традиційне консорціальне кредитування, яке уможливлює

масштабні кредитні проекти, пов'язані з вкладенням значних ресурсів у реальний сектор економіки. В умовах здійснення таких проектів модернізації проектне фінансування через участь банку у проекті, доступ до управління вкладеними коштами дає змогу адекватно оцінити ризики та управляти ними. Впровадження різноманітних схем спільного фінансування дати змогу ефективніше використовувати залучені в економіку валютні ресурси.

Розглянуті тенденції банківського фінансування у валюті дають змогу дійти висновку щодо позитивної динаміки його обсягів, що певною мірою пов'язано з процесами внутрішнього відпливу капіталу та особливостей структурних характеристик, зокрема поступового збільшення фінансування реального сектору економіки у валюті. Завдання щодо регулювання банківської діяльності полягають у створенні макроекономічних передумов і стимулів на макрорівні для забезпечення ресурсозабезпеченості інвестиційних проектів в економіці за рахунок банківського фінансування.

Для зменшення ризиків за укладеним зовнішньоекономічними контрактами банки здійснюють ряд дій і в першу чергу перевіряють потенційного партнера з точки зору ефективності його функціонування. Щоб захистити експортерів та імпортерів від ризиків пов'язаних з міжнародними операціями доцільно скористатися послугами страхових компаній які пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Метою страхування кредитування при здійсненні експортних операцій є захист установ що фінансують вітчизняні підприємства від можливих втрат під час виконання експортних контрактів. Головним, що стоїть на перешкоді експортного потенціалу України - це відсутність ефективної системи підтримки

експорту, страхування і фінансування експортних операцій. Тому український виробник не має доступу до ринку обігового капіталу і відповідних гарантій для участі у вигідних для українських підприємств проектах за кордоном. При цьому важливою є роль кредиту у зовнішньоторговельних угодах. Більших фінансово-кредитних установ у світі використовують такі спеціалізовані кредитні програми для фінансування експорту:

короткотермінові кредитні програми спрямовані на фінансування потреб експортерів на ранній стадії виробничого циклу;
цільових кредитів, що передбачають пільгову фінансову підтримку для експортно-орієнтованих підприємств окремих галузей;
кредитні лінії для зовнішньоторговельних компаній
передбачають надання револьверних кредитів зовнішньоторговельним компаніям з великим оборотом;
експортних кредитів для малих і середніх підприємств.

Щодо проблем що їх мають банки в процесі кредитуванні експортерів то найбільшої уваги тут заслуговує застава майна. Ці проблеми створені не без участі недосконалості низки норм про заставу. Так стаття 1 визначає заставу як угоду в результаті якої кредитор має право задовольнитися лише за рахунок вартості майна. При цьому визначення не містить положення про можливості кредитора отримати задоволення за рахунок саме цього заставного майна, тобто шляхом обігу предмета застави в свою власність. Застава з'являється в день підписання угоди але вимога кредитора відносно погашення кредит)' здійснюється лише в майбутньому. Крім того в законі відсутні норми, які б закріпили б право заставоутримувача на прийняття застави в управління на визначений термін від імені заставодавця в тих випадках, коли продаж предмета застави у момент звертання стягнення не є економічно вигідним не кредитору ні позичальнику, через відсутність ринку на це майно. Багато проблем викликає обов'язкова оцінка майна, що є предметом застави. Не дозволяється визначати вартість заставного майна ні за узгодженням сторін, ні за документами, що підтверджують придбання майна заставодавцем. Лише кілька страхових компаній можуть страхувати великі ризики. Вітчизняні ризики значною мірою можуть перестраховуватися за кордоном.

Другою проблемою, яка виникає в процесі кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є прострочена заборгованість за гарантованими державою кредитами, що є наслідком відсутності належної політики в сфері державних запозичень та негативного впливу світових фінансових криз.

3.2. Шляхи вдосконалення удосконалення процесу кредитування міжнародної діяльності підприємств

Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності і ділової активності корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів:

збирання і аналітична оцінка вхідної Інформації за аналізований період
часу;

обґрунтування системи показників, що використовуються для
рейтингової оцінки фінансового стану, рентабельності і ділової
активності підприємств та їх класифікація;

розрахунок кінцевих показників рейтингової оцінки;

Для українських позичальників рекомендований перелік показників, які можуть бути використані для комплексної порівняльної оцінки.

Вхідні дані можуть бути поширені за рахунок включення додаткових

показників із довідок, які надаються підприємствами в банки, податкові інспекції, із форм статистичної звітності та інших джерел. Особливістю системи показників є те, що майже всі вони мають однакову направленість (за винятком індексу постійного активу, динаміка якого носить складний характер).

Це означає, що чим вище рівень показника або чим вище темп його росту, тим кращий фінансовий стан оцінюваного підприємства. Тому, при поширенні передбаченої системи за рахунок включення в неї нових показників необхідно слідкувати, щоб ця вимога не порушувалася.

Досліджуючи ринкову сталість акціонерних товариств корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію, дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін.

ВИСНОВКИ

Таким чином в результаті здійсненої аналітичної оцінки сучасного стану кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств ми можемо зробити наступні висновки.

1. На стадії надання кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської звітності та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані. Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності корпорації.

2. Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два
основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз
позичальника.

3. Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності загалом. При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

При визначенні показників відсоткових ставок у міжнародній торговельній практиці вчаровуються також економічні та політичні умови країни-Імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку призведуть до збільшення плати за кредит.

4. Кредитування складається з ряду етапів кожен з яких окремо забезпечує вирішення певних завдань, а у сукупності досягаються головні цілі кредитних операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Зазначена тенденція свідчить про поступову переорієнтацію банків на зростання попиту на інвестиційні ресурси відповідно до потреби фінансування процесів оновлення матеріальної бази суспільного виробництва.

5. Серед позитивних тенденцій у валютному фінансуванні банками економіки зазначимо його зорієнтованість на реальний сектор економіки.

В останні роки швидше зростає довгострокове кредитування суб'єктів не фінансового сектору в іноземній валюті.

Зазначені структурні зрушення у валютному фінансуванні свідчать про тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, непов'язані з функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та підтверджують наявність ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це свідчить про певну незрілість вітчизняної фінансової системи і її неповну відповідальність тим завданням, які постають перед національною економікою на сучасному етапі.

Зважаючи на провідні позиції банківських установ у

структурі національної фінансової системи на сучасному етапі її формування, саме їх кредитна діяльність має опосередковувати зазначені процеси.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України "Про банки і банківську діяльність" // Законодавчі і
нормативні акти з банківської діяльності. - 2009. - №1. - С.3-47.
Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 р.
№1576-ХП // Офіційний сайт Верховної ради України //
Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва ".
Ухвалено Верховною Радою України 19 жовтня 2000 року //
Відомості Верховної Ради України. - 1992р. - №47.

Закон України "Про Національну програм)7 сприяння розвитку
малого підприємництва в Україні" №2157-111 21.12.2000р./УЗакон
України. - К., 2002. - Т.1. - с.468.

Закон України "Про страхування" від 07.03.1996 №85/96.
ВР//Законодавство України про страхування. - К.: АнІта. - 1999. -
СІ 8-39.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні /
Затверджена постановою Правління Національного банку України
№368 від 28.08.2001р. І! Законодавчі і нормативні акти з банківської
діяльності. - 2001. - №6, - С.3-35.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3.04.1995року № 294

"Приоритети напрямки розвитку економіки"

Положення "Про порядок залучення і використання іноземних
кредитів та надання гарантій Кабінету Міністрів України для
забезпечення зобов'язань юридичних осіб резидентів щодо їх
погашення " Затверджена Постановою Кабінету Міністрів № 414
від 05.05.1997 р.
Банківське право: Навч.посібник / Упорядник М.П. Кучерявенко. -
Харків, 1999.-784 с
Банківські операції: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. / А.М.
Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пудовкіна та Ін.; за ред. д-ра екон. наук,
проф. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476с.
Бізнес-середовище України - Міжнародна Фінансова Корпорація,
2003.-С.29.
Бобров В. Основи ринкової економіки підприємство. - Київ: Т-во
«Знання». 2000. - С.646-653.

PAGE 32

ПРОБЛЕМИ КРЕДИТУВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ТА ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ