Ушкодження і гострі захворювання органів черевної порожнини

Міністерство охорони здоров’я України

Комунальний заклад

«Бериславське медичне училище»

Херсонської обласної ради

Лекція № 8

«Ушкодження і гострі захворювання органів черевної порожнини »

.

з дисципліни : « Хірургія»

Викладач : Бондаренко О. І.

м. Берислав

. П Л А Н .

1.Гострий живіт. Перитоніт.

2.Запальні захворювання органів черевної порожнини :

гострий апендицит, гострий холецистит, гострий панкреатит.

3.Кишкова непрохідність.

4.Проривна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

5.Кровоточиві гастро дуоденальні виразки.

6. Закриті і відкриті ушкодження черевної порожнини. Їх класифікація,

клінічні ознаки і діагностика.

Гострий живіт - симптомокомплекс, розвиток якого зумовлений подразненням або запаленням очеревини. Його спричинюють травматичні ушкодження порожнистих чи паренхіматозних органів, запальний процес в очеревині ( у разі проникнення мікробів у черевну порожнину гематогенним або лімфогенним шляхом ).

Гострий живіт характеризується різким болем у животі, значним напруженням мязів передньої черевної стінки ( дошкоподібний живіт ), симптомами подразнення очеревини ( симптом Щоткіна - Блюмберга ), диспепсичними явищами.

З’являються сухість у роті, тахікардія. Підвищується температура тіла. У крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ.

Хворого потрібно негайно госпіталізувати. Транспортують його на носилках. Фельдшер повинен пам’ятати., що хворому не можна пити. Забороняється ставити очисні клізми, застосовувати грілки, уводити наркотичні і ненаркотичні анальгетики, антибіотики.

Перитоніт – запалення очеревини. Це одне з найважчих ускладнень багатьох захворювань і ушкоджень органів черевної порожнини.

Класифікація:

І. З а е т і о л о г і є ю :

апендикулярний ;

холецистопанкреатичний;

проривний;

травматичний;

післяопераційний;

гінекологічний.

ІІ. З а п о ш и р е н і с т ю :

А. Місцевий :

а).обмежений (абсцес, інфільтрат ) ;

б).необмежений ( процес локалізується в одній з кишень черевної порожнини).

Б. Поширений :

а).дифузний - запальний процес охоплює менше ніж 2 поверхи черевної порожнини;

б). розлитий - процес охоплює більше ніж 2 поверхи черевної порожнини;

в). загальний – тотальне запалення всього серозного покриву органів і стінок черевної порожнини.

ІІІ. З а х а р а к т е р о м е к су д а т у : серозний, гнійний, жовчний і геморагічний перитоніт.

У перші 24 години ( реактивна стадія) максимально виражені місцеві симптоми: різкий біль напруження м’язів живота. Пульс частий ( 120 за 1 хвилину).Підвищуються АТ і температура тіла (до 38 С), розвивається тахіпное.

Токсична стадія триває 24-72 год. Спостерігається блювання. Риси обличчя загострюються. Втягуються щоки, западають очі. Шкіра стає блідою, виникає ейфорія. Пульс частий ( до 130 за 1 хвилину). Температура тіла знижується. Наростає здуття живота, зникає перистальника кишок. У крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз.

У термінальній стадії, яка настає через 72 години, загальний стан хворого різко погіршується. Блювотні маси мають каловий запах. Свідомість хворого сплутана, іноді розвивається інтоксикаційний делірій. Шкіра дуже бліда (« обличчя Гіппократа» ). Виражені розлади дихання і серцево-судинної діяльності. Температура тіла значно знижена. Живіт здутий, болючий. Перистальтика кишок відсутня.

Лікування перитоніту включає :

1. Хірургічне втручання – лапаротомія, видалення або ізоляція джерела перитоніту.

Проводять Інтра- і післяопераційну санацію черевної порожнини і декомпенсацію тонкої кишки ;

ІІ. Загальне лікування:

Масивна антибіотико терапія ;

Медикаментозна корекція порушень гомеостазу ;

Стимуляція захисних сил організму ;

Дезинтоксикація, екстракорпоральна детоксикація.

Гострий апендицит – запалення червоподібного відростка.

Розвивається внаслідок проникнення інфекції в червоподібний відросток ентерогенним або гематогенним шляхом.

Розвитку апендициту сприяє наявність калових каменів або кишкових паразитів у просвіті червоподібного відростка.

За класифікацією В.І. Колесова розрізняють :

1. Апендикулярну коліку.
2. Простий поверхневий апендицит.
3. Деструктивний апендицит :

а). флегмонозний ;

б).гангренозний;

в). перфоративний.

4. Ускладнений апендицит :

а). апендикулярнний інфільтрат ;

б). апендикулярний абсцес ;

в). розлитий гнійний перитоніт.

5. Інші ускладнення гострого апендициту ( пілефлебіт, сепсис, за очеревинна флегмона, локальні абсцеси черевної порожнини ).

Захворювання характеризується гострим початком. Виникають постійний, тупий, помірної інтенсивності біль у правій здухвинній ділянці,, нудота, одноразове блювання і пронос. Як правило, біль спочатку з’являється надчеревній ділянці або біля пупка. Поступово він зміщується в праву здухвинну ділянку ( симптом Волковича- Кохера ). Біль посилюється під час ходьби, рухів чи кашлю.

Язик стає сухим, наростає тахікардія..

Під час огляду живота можна помітити, що права половина живота не бере участі в акті дихання. З’являється напруження м’язів у правій здухвинній ділянці. Там же визначається позитивний симптом Щоткіна – Блюмберга. У ранніх стадіях апендициту можна виявити такі симптоми :

с и м п т о м Бартом ‘є - Міхельсона – посилення чи поява болю під час пальпації правої здухвинної ділянки в положенні хворого лежачи на лівому боці;

с и м п т о м Ровзінга - під час пальпації лівої здухвинної ділянки біль посилюється справа ;

с и м п т о м Раздольського - біль під час перкусії в правій здухвинній ділянці.

До ускладнень гострого апендициту відносять апендикулярний абсцес, абсцеси черевної порожнини і малого таза, перитоніт, кишкові нориці, пілефлебіт, сепсис.

Апендикулярний інфільтрат – це конгломерат петель кишечнику, великого сальника й очеревини, який утворюється навколо флегмонозно або гангренозно зміненого червоподібного відростка. Він формується на 3-тю-4-ту добу від початку захворювання. Під час пальпації виявляють помірно болюче, малорухливе пухлиноподібне утворення .Загальний стан хворого відносно задовільний. Під час лікування застосовують холод ( місцево), антибіотики, фізіотерапевтичні засоби. Призначають постільний режим.

У разі абсцедування інфільтрату його розтинають та дренують.

У 8-20% хворих червоподібний відросток розміщується ретроцекально і ретроперитонеально. При за очеревинному його розташуванні хворі скаржаться на біль у поперековій ділянці або над крилом клубової кістки. Там же виявляють болючість під час пальпації.

В 11-20% випадків спостерігається тазове розташування червоподібного відростка. Біль локалізується над правою пупартовою зв’язкою і над лоном. М’язи передньої черевної стінки можуть бути не напруженими. Розвиваються дизуричні явища і проноси.

Червоподібний відросток іноді розміщується між петлями кишечнику, що призводить до сильного подразнення очеревини, гострої динамічної кишкової непрохідності, перитоніту.

Для під печінкового розміщення червоподібного відростка характерний біль у правому підребер’ї, де виявляють болючість і напруження м’язів.

Клінічний перебіг гострого апендициту при ректальному розміщенні червоподібного відростка має певні особливості. Він вирізняється пізнім розвитком перитонеальних явищ. Біль виникає в правій поперековій ділянці, спостерігаються контрактура правого кульшового суглоба і висока гарячка. Симптом Образцова ( у положенні хворого лежачи піднімають його праву ногу, а потім різко її опускають ; при цьому посилюється біль у правій поперековій ділянці ) різко позитивний.

У дітей захворювання перебігає бурхливо, гарячка дуже висока. Спостерігаються багаторазове блювання, пронос, швидкий розвиток перитонеальних явищ.

У хворих літнього віку немає температурної реакції, біль помірний, симптоми подразнення очеревини виражені слабко.

У вагітних ( у пізні терміни вагітності) сліпа кишка з червоподібним відростком зміщується наліво і назад, а пере розтягнені м язи передньої черевної стінки втрачають здатність до напруження.

Встановивши діагноз « гострий апендицит», фельдшер зобов’язаний госпіталізувати хворого. Під час транспортування не можна вводити знеболювальні засоби.

Лікування оперативне ( апендектомія ). У післяопераційний період медсестра здійснює догляд за шкірою і пов’язкою. Перев’язку проводять на 2-гу добу, потім - через день ,.шви знімають на 7-му добу.

Гострий холецистит-запалення жовчного міхура. Розвитку захворювання сприяють запальні процеси ( тонзиліт, карієс зубів, лямбліоз ). Збудники проникають у жовчні шляхи ентерогенним, гематогенним чи лімфогенним шляхом. Важливе значення мають алергічні фактори, авто алергія. Виникненню патології сприяють також нераціональне харчування ( вживання жирної і гострої їжі), що зумовлює гіпокінезію і застій жовчі.

У 95% хворих на гострий холецистит у жовчному міхурі містяться камені.

Класифікація гострого холециститу :

І. За механізмом розвитку:

1. Унаслідок жовчнокам’яної хвороби ( калькульозний холецистит ).

2. Унаслідок порушення евакуації міхурової жовчі ( некалькульозний холецистит).

3. Унаслідок дискінезії жовчних шляхів.

4. Лямбліозний холецистит.

ІІ. За морфологічними змінами :

1.Гострий катаральний холецистит.

2.Гострий флегмонозний холецистит.

3.Гострий гангренозний холецистит.

ІІІ. Ускладнення :

1. З боку жовчного міхура :

а) перфорація жовчного міхура;

б).водянка жовчного міхура ;

в). емпієма жовчного міхура.

2. З боку черевної порожнини :

а) перитоніт;

б).абсцеси черевної порожнини.

3. З боку жовчних шляхів :

а). холедохолітіаз;

б).стеноз футерового сосочка;

в). гострий папіліт.

4. Механічна жовтяниця.

5.Внутрішні жовчні нориці.

6.Гострий панкреатит.

7.Печінково-ниркова недостатність.

Захворювання починається гостро. Розвивається печінкова коліка. У правому підребер’ї виникає гострий нападоподібний біль, який іррадіює в праве плече, під праву лопатку. Спостерігаються нудота і блювання, яке не полегшує стан хворого. Шкіра та слизові оболонки без змін, але при порушенні прохідності жовчних шляхів з’являється жовтяниця. Язик сухий, обкладений білим, а пізніше коричневим нальотом.

Розвивається тахікардія. Права половина живота відстає в акті дихання. Під час пальпації виявляють різку болючість у точці Кера ( у проекції жовчного міхура ). Там палькується збільшений і болючий жовчний міхур (симптоми Курвуазьє ) або визначається напруження м’язів передньої черевної стінки. Під час пальпації в правому підребер’ї на вдиху біль посилюється ( симптом Кера ). Під час перкусії в зоні жовчного міхура біль посилюється ( симптом Захар’їна ). З’являється різкий біль під час натискування між ніжками груднинно-ключично-соскоподібного м’яза (симптом Мюссі- Георгіївського ). Під час постукування по правій ребровій дузі з’являється біль ( симптом Грекова- Ортнера ).. У крові виявляють високий лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ, підвищення рівня білірубіну, амінотрансферази, альдолази і лужної фосфатази. Діагноз підтверджують під час УЗД або лапароскопії. Хворих на гострий холецистит госпіталізують. Їм призначають консервативну терапію : голодування, холод на живіт, наркотичні і ненаркотичні анальгетики ( не призначають морфіну гідро хлорид ), спазмолітини, антибіотики, дезінтоксикаційну терапію. Холецистит, ускладнений перитонітом, є показанням до екстреної операції. Термінову операцію виконують через 24---48 годин з моменту госпіталізації хворого за відсутності ефекту від консервативної терапії.

Гострий панкреатит – запалення підшлункової залози. В.О. Савельєв виділяє механічні, нейрогуморальні і токсикоалергічні причини розвитку гострого панкреатиту. У 50,4% випадків панкреатит є ускладненням жовчнокам’яної хвороби.

Класифікація ( V Всеросійський з’їзд хірургів, 1978 ) гострого панкреатиту :

І. Клінічно-анатомічні форми :

1.Гострий набряк підшлункової залози.

2.Геморагічний панкреонекроз.

3.Жировий панкреонекроз.

4. Гнійний панкреатит.

ІІ. Поширеність некрозу:

1. Локальне ураження залози.

2.Субтотальне ураження залози.

3.Тотальне ураження залози.

ІІІ. Перебіг :

1.Абортивний.

2.Прогресуючий.

ІV. Періоди хвороби:

1. Період панкреатогенного шоку і геодинамічних порушень.

2.Період функціональної недостатності паренхіматозних органів.

3.Період дистрофічних і гнійних ускладнень.

При гострому панкреатиті хворі скаржаться на тупий постійний біль у надчеревній ділянці оперізувального характеру, а також на нудоту і блювання. Останнє не полегшує стану хворого. Загальний стан хворого важкий, шкіра бліда, іноді істерична. Спостерігається ціаноз. Язик сухий, обкладений білим, а у важких випадках коричневим нальотом. Пульс спочатку сповільнений, потім частий, ниткоподібний. АТ знижений. Живіт здутий, шкіра живота може бути ціаностичною, навколо пупка помітні жовтувато-ціаностичні плями. Під час пальпації живота біль і напруження м’язів виявляють спочатку в проекції підшлункової залози. У разі прогресування патологічного процесу напруження м’язів і позитивний симптом Щоткіна- Блюмберга спостерігаються в усіх відділах живота. Можна виявити такі симптоми: Мейо- Робсона – різка болючість під час натискування пальцем у лівому реброво-мязовому куті ; Воскресенського- пульсація черевної аорти в надчеревній ділянці не визначається ; Керте- резистентність м’язів і біль у ділянці на 5-6 см вище і вліво від пупка.

У крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ й еритроцитоз, який змінюється на гіпсохромну анемію, підвищення концентрації АЛТ і АСТ. У сечі підвищений рівень діастази.

Хворого на гострий панкреатит необхідно госпіталізувати. При важкій інтоксикації під час транспортування вводять дезінтоксикаційні кровозамінники, інгібітори фібринолізу, спазмолітини.

Інші препарати до уточнення діагнозу не вводять.

За відсутності виражених перитоніальних явищ проводять консервативне лікування. Призначають постільний режим, голодування( протягом 2-3 днів ), холод на надчеревну ділянку, промивання шлунку лужною водою, двобічну паранефральну блокаду або блокаду круглої зв’язки печінки, перидуральну блокаду. Уводять наркотичні ( крім морфіну гідро хлориду ) і ненаркотичні анальгетики, спазмолітини. Проводять дезінтоксикаційну та антиферментну терапію. Застосовують цитостатики, антибіотики, антикоагулянти, серцеві глікозиди, кокарбоксилазу, аскорбінову кислоту, панангін, гепатопротектори.

За неефективності комплексної терапії показане оперативне лікування (лапаротомія, дренування сальникової сумки, перитонеальний діаліз та ін.).

Гостра кищкова непрохідність- це стан, спричиненний різними патологічними процесами. У хворого розвиваються порушення моторної і травної функцій кишечнику, місцеві морфологічні зміни, гіповолемія та інтоксикація..

Класифікація ( Д.П. Чухрієнко, 1958 ):

І. За морфофункціональними ознаками :

1. Динамічна функціональна непрохідність:

1.1. Спастична непрохідність;

1.2..Паралітична непрохідність.

2.. Механічна непрохідність :

2.1. Странгуляційна непрохідність ( заворот, вузлоутворення, внутрішнє защемлення );

2.2. Обтураційна непрохідність ( пухлиною, стороннім тілом, каловим або жовчним каменем, клубком аскарид, копростаз, стиснення ззовні );

2.3. Змішана.

ІІ. За клінічним перебігом :

1. Гостра.
2. Хронічна.

ІІІ. За рівнем непрохідності :

1. Тонкокишкова.
2. Товсто кишкова;

а) висока ;

б) низька.

ІV. За пасажем кишкового вмісту:

1.Повна.

2.Часткова.

V. За походженням :

1. Природжена.

2. Набута.

VІ. За розвитком патологічного процесу:

1. Стадія гострого порушення кишкового пасажу.

2. Стадія гемодинамічних розладів у стінці кишки та її брижі.

3.Стадія перитоніту.

С п а с т и ч н а ф о р м а розвивається при отруєннях . ентериті, коліті, спинній сухотці, істерії. Спостерігаються спазм кишки, посилення перистальтики і розширення кишки, що розташована вище від спазмованої, а також нападоподібний біль у животі і блювання.

П а р а л і т и ч н а ф о р м а виникає при травмах живота і перитоніті, після операції на органах черевної порожнини. Може бути при травмах хребта і спинного мозку. Т У хворого немає випорожнень, гази не відходять, язик сухий. Розвивається тахікардія. Живіт здутий, без вираженої асиметрії. Перкуторно виявляють тимпаніт, аускультативно - відсутність перистальтики шумів.

Клініка м е х а н і ч н о ї к ш к о в о ї н е п р о х і д н о с т і більш виражена.

Інтенсивність болю може бути різною. Для непрохідності тонкої кишки характерний нападоподібний біль, товстої-тупий постійний біль меншої інтенсивності.

Характерною ознакою кишкової непрохідності є блювання.

При непрохідності тонкої кишки блювання з’являється зразу, а при непрохідності товстої кишки воно буває рідко. Спочатку в блювотних масах міститься їжа, вжита напередодні. У подальшому вона являє собою застійну рідину, що містить жовч. У важких випадках блювотні маси мають каловий запах.

Стан хворих важкий. Шкіра бліда, розвивається тахікардія. Язик спочатку вологий, обкладений білим нальотом. Странгуляційна непрохідність характеризується болючістю за ходом брижі тонкої кишки. Вище від ділянки непрохідності палькується роздута петля кишки у вигляді ковбасоподібного еластичного утворення ( симптом Валя ). Перкуторно над нею виявляють високий тимпаніт, а в пологих місцях- притуплення. Через кілька годин від початку захворювання в петлях кишок з’являється шум плеску, аускультативно визначається « шум краплі, що падає «.

При низькій непрохідності товстої кишки біль слабкий, здуття кишечнику наростає повільно. Пальцевим обстеженням прямої кишки виявляють слабкий тонус сфінктера, пусту ампулу прямої кишки ( симптом Обухівської лікарні ).

Інвагінація, яка зустрічається в дітей віком до 2 років, супроводжується нападом болю в животі, блюванням, тенезмами і рідкими випорожненнями. Під час акту дефекації з’являються кров’янисті виділення. У черевній порожнині палькується інвагінат.

Хворих з непрохідністю кишок фельдшер повинен негайно госпіталізувати.

Спочатку проводять консервативне лікування ( сифонна клізма, промивання шлунка, двобічна паранефральна блокада за О,В. Вишневським, декомпресія травного каналу, ліквідація гіповолемії, корекція геодинамічних показників і мікроциркуляції, дезінтоксикаційна терапія ).

При динамічній кишковій непрохідності вводять препарати, які збуджують моторику травного каналу: прозерин, диколін або димеколін, урберит, ациклін, 10% розчин натрію хлориду.

Показані перидуральна анестезія, гіпербарична оксигенація, інфузійна

терапія.

За неефективності консервативної терапії показано оперативне лікування. Його проводять і при механічній непрохідності.

У післяопераційний період медсестра здійснює догляд за хворим і виконує призначення лікаря ( уводить анальгетики, проводить ін фузійну терапію, декомпресію шлунка і кишок ).

Одним із грізних ускладнень виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки є перфорація у вільну черевну порожнину.

Класифікація перфоративних виразок ( В.С. Савельєв, 1986 ):

1. За етіологією :

а) виразкові;

б)не виразкові.

2. За локалізацією :

а) виразки шлунка;

б)виразки дванадцятипалої кишки

3. За перебігом:

а) перфорація у вільну черевну порожнину ;

б) прикрита перфорація ;

в) атипова перфорація.

У клінічному перебігу перфоративної виразки виділяють 3 періоди : шоку, уявного благополуччя і перитоніту.

У разі перфорації у вільну черевну порожнину хворий відчуває різкий « кинджальний» біль у надчеревній ділянці, який поширюється по всій правій половині живота, а потім по всьому животу.

Хворий лежить на спині або боці, підігнувши кінцівки, намагається не рухатися. Риси обличчя загострені. Шкіра бліда, кінцівки холодні. Пульс –до 50-60 за 1 хв, АТ знижений.

Язик спочатку чистий і вологий. Живіт не бере участі в акті дихання. М’язи черевного пресу напружені ( « дошкоподібний « живіт).

За наявності вільного газу в черевній порожнині зникає печінкова тупість. Під час ректального дослідження виявляють різку болючість тазової очеревини.

Унаслідок порушення чутливості нервових закінчень, що містяться в парієнтальній очеревині, біль згодом зменшується, але хворий лежить нерухомо, оскільки під час рухів знову виникає різкий біль.

Передня черевна стінка менш регідна в надчеревній ділянці.

Через 6-12 годин розвивається перитоніт. Перший його симптом – повторне блювання. Шкіра і слизові оболонки стають сухими. Температура тіла підвищується, пульс прискорюється до 100-200 за 1 хв. АТ знижений. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом. Живіт здутий. Перистальтичні шуми не вислуховуються, внизу живота виявляють тупий перкуторний звук ( унаслідок накопичення рідини. ).

Фельдшер повинен пам’ятати, що в 5-8 % випадків перфоративний отвір може бути прикритим суміжними органами чи харчовими масами. Характерною ознакою прикритої перфорації є тривале стійке напруження мязів черевної стінки в правому верхньому квадранті живота при загальному задовільному стані хворого.

За підозри на перфоративну виразку фельдшер повинен негайно госпіталізувати хворого, не вводячи йому не анальгетиків, ні спазмолітиків.

Кровоточиві гастродуоденальні виразки. Характерна ознака - блювання кров’ю . Блювотні маси мають вигляд кавової гущі. Крім того, з’являються дьогтьоподібні випорожнення із смердючим запахом ( мелена). Спостерігаються загальні знаки крововтрати: різка слабкість, запаморочення, непритомність. Можуть розвиватися колапс і геморагічний шок. Шкіра і слизові оболонки бліді. Пульс частий, слабкого наповнення і напруження. АТ знижений.

Під час пальпації живота виявляють болючість у правому підребер’ї., а під час перкусії - болючість у проекції гастро дуоденальної зони. Під час пальцевого дослідження прямої кишки виявляють сліди чорного калу або крові.

У крові зменшується кількість еритроцитів і гемоглобіну, знижується гематокрит.

Кровотечу при гастро дуоденальній виразці необхідно диференціювати з іншими кровотечами ( при синдромі Маллорі - Вейсса, геморагічному гастриті, пухлинах ).

Фельдшер, діагностувавши кровотечу з виразки шлунка чи дванадцятипалої кишки, повинен негайно госпіталізувати хворого. Під час транспортування вводять гемостатичні препарати, кровозамінники протишокової дії.. є Хворому дають ковтати льод, на надчеревну ділянку кладуть міхур з льодом.

У хірургічному стаціонарі лікування розпочинають з консервативних заходів. Промивають шлунок водою з льодом, призначають 5 % розчин амінокапронової кислоти ( усередину по 1 столовій ложці 3 рази на день ), гемостатичні препарати, препарати крові. Поповнюють ОЦК, проводять кровозамінну терапію. Застосовують проти виразкові препарати: блокатори Н - рецепторів гістаміну, антациди та адсорбенти.

Ефективними є ендоскопічні методи припинення кровотечі ( лазерна коагуляція та електрокоагуляція ).

За неефективності консервативної терапії показано оперативне лікування ( вирізування виразки дванадцятипалої кишки, резекція шлунка та ін.).

Травми черевної порожнини можна подати у вигляді такої схеми :

До з а к р и т и х у ш к о д ж е н ь п о р о ж н и с т и х о р г а н і в відносять ушкодження шлунка і дванадцятипалої кишки, тонкої та ободової кишок.

Ушкодження шлунка виникають при ударі в живіт, його стисненні, чи при падінні з великої висоти. Розрізняють забій шлунка, надрив стінок шлунка і дванадцятипалої кишки, повний розрив їх стінок.

При забої шлунка або надриві його стінки хворі скаржаться на біль у надчеревній ділянці, який посилюється під час пальпації.

У разі повного розриву стінки шлунка спостерігається така сама симптоматика, як при перфоративній виразці. Якщо ушкоджена велика кровоносна судина, переважають симптоми гострої крововтрати. Розрізняють такі травми тонкої кишки : а) розрив тонкої кишки ; б) відрив брижі від кишки з крововиливом у стінку кишки і брижу. Основними симптомами розриву тонкої кишки є біль у черевній порожнині без чіткої локалізації і блювання. У ранній стадії спостерігається брадикардія. Потім розвивається тахікардія, знижується АТ.

Зразу ж після травми виявляють ригідність м’язів передньої черевної стінки, позитивний симптом Щоткіна – Блюмберга. Рухи передньої черевної стінки під час дихання обмежені. Зникає печінкова тупість, з’являється тупість у пологих місцях черевної порожнини.

Під час пальцевого ректального дослідження виявляють вільну рідину в черевній порожнині. Подібна клініка спостерігається і при ушкодженні здухвинної кишки.

Хворого необхідно негайно госпіталізувати. У хірургічному стаціонарі проводять протишокові заходи, лапаротомію, ушивання рани кишки або її резекцію.

До з а к р и т и х у ш к о д ж е н ь п а р е н х і м а т о з н и х органів відносять ушкодження селезінки, печінки і підшлункової залози.

Розриви селезінки можуть бути повними і неповними.

При повному розриві селезінки з’являються симптоми шоку і внутрішньої кровотечі.

Спостерігаються загальна слабість, нудота, блювання, запаморочення. Біль спочатку розлитий. Виникають напруження м’язів передньої черевної стінки в лівому педребер’ї, симптом «іванця-киванця «.

Неповний ( під капсульний) розрив селезінки діагностувати важче, оскільки внутрішньо селезінкова гематома не супроводжується специфічною симптоматикою.

Загальний стан хворого через деякий час поліпшується, але залишається болючість у лівому підребер’ї, яку виявляють під час пальпації і постукування по лівій ребровій дузі. У подальшому розвиваються симптоми внутрішньої кровотечі.

Хворого з розривом селезінки необхідно терміново госпіталізувати. Під час транспортування хворого проводять боротьбу з геморагічним шоком.

Єдиний метод лікування – оперативний ( лапаротомія і спленектомія ).

Закриті ушкодження печінки Розрізняють ушкодження печінки без порушення цілості капсули і з порушенням її цілості.

Частіше ушкоджується права частка печінки.

Зразу ж після травми у хворого виникає клініка травматичного шоку, пізніше - внутрішньої кровотечі.

Характерною ознакою є біль, який локалізується в правому підребер’ї і віддає в праве плече і лопатку.

Хворий блідий, риси обличчя загострені, язик сухий. Пульс спочатку сповільнений, потім він прискорюється.

У правому підребер’ї визначається напруження м’язів передньої черевної стінки.

У пологих місцях черевної порожнини перкуторно визначається тупий звук. Фельдшер повинен госпіталізувати хворого. Під час транспортування хворого проводять боротьбу з травматичним і геморагічним шоком.

Ушкодження підшлункової залози. Розрізняють забій і поперечний розрив підшлункової залози. Вони супроводжуються гострим болем у надчеревній ділянці, що іррадіює в ліве плече, а також шоком. Хворого госпіталізують. Лікування хірургічне.

В і д к р и т і у ш к о д ж е н н я ч е р е в н о ї п о р о ж н и н и , як правило, є наслідком вогнепальних (кульових, осколкових ) або колото-різаних поранень. Розрізняють непроникні ( без порушення цілості очеревини ) і проникні ( з порушенням цілості очеревини ) ушкодження. Проникні поранення живота поділяють на поранення з ушкодженням органів черевної порожнини і поранення без ушкодження органів черевної порожнини.

Симптомами поранення живота є біль, кровотеча та зіяння країв рани. Вірогідна ознака проникного поранення живота - це витікання з рани жовчі, кишкового вмісту, калу чи сечі.

Після накладання пов’язки і проведення основних заходів, спрямованих на нормалізацію життєво важливих функцій організму, фельдшер повинен негайно госпіталізувати хворого.

Література:

1. Кіт О.М., О.Л. Ковальчук О.Л., Пустовойт Г.Т. Медсестринство в хірургії. - Тернопіль.: ТДМУ, Укрмедкнига, 2002 р.

2. Ковальчук О.Л., Р.О. Сабадишин Р.О., О.В. МарковичО.В, Медсестринство в хірургії.- Тернопіль.: ТДМУ, Укрмедкнига, 2002 р.

3. Роздольський І.В. Посібник з хірургії.- К.: Здоров’я, 2003 р.

Ушкодження і гострі захворювання органів черевної порожнини