ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Розділ 10.

ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ

ПРОЕКТІВ

Сутність інновацій та інноваційного процесу
Інноваційний проект та його основні складові
Обґрунтування доцільності фінансування інноваційних проектів

10.1. СУТНІСТЬ ІННОВАЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Інновація – це використання у тій або іншій сфері суспільної діяльності (виробництві, освіті і т. д.) результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально-економічної діяльності. Найважливішою ознакою інновацій в умовах ринкового господарства виступає новизна її споживчих властивостей. Значення терміну „інновація” залежить від конкретної мети дослідження, виміру або аналізу об’єкта.

Інновації можна розглядати і як якісні зміни у виробництві, вони можуть стосуватися техніки, технології, форм організації виробництва і управління. Інновації тісно взаємопов’язані і є якісною основою розвитку продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва. За своїм характером інноваційна діяльність – одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво та соціальну сферу. Вона передбачає виробництво і поширення принципово нових видів техніки і технологій, реалізацію довгострокових науково-технічних програм, фінансування фундаментальних досліджень.

Характерними рисами інновацій, що відрізняють їх від незначних кількісних змін у технічній базі виробництва (дрібних технічних удосконалень), є якісний стрибок внаслідок реалізації винаходів (критерій новизни), а також високий економічний та соціальний ефект від інновацій (критерій ефективності).

Основними критеріями класифікації інновацій є:

комплексність набору класифікаційних ознак, що враховуються для аналізу та кодування;
можливість кількісного (якісного) визначення критерію;
наукова новизна і практична цінність ознаки класифікації, що застосовується.

Впровадження інновацій тільки тоді закінчується успіхом, коли ефект для економіки та суспільства (у широкому розумінні) суттєво перевершує поточні витрати, і інновація використовується протягом значного періоду часу. При цьому необхідно враховувати і побічні, другорядні ефекти інновації, які часто чинять негативний вплив, наприклад, на навколишнє середовище.

Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року № 40 – IV, інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну “інновація” залежить від конкретної цілі дослідження, вимірювання або аналізу об’єкту. У зв’язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій:

товарна інновація - введення нового продукту;
технологічна інновація - введення нового методу виробництва;
ринкова інновація - створення нового ринку товарів або послуг;
маркетингова інновація – освоєння нового джерела постачання сировини або напівфабрикатів;
управлінська інновація – реорганізація структури управління;
соціальна інновація – впровадження заходів щодо покращення життя населення;
екологічна інновація – впровадження заходів щодо охорони навколишнього середовища.

Інновації можна також розглядати і як вкладення інвестиційного капіталу в нововведення, які приводять до кількісних або якісних змін в підприємницькій діяльності. Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов’язана з появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інвенція, ініціація або дифузія інновацій.

Інвенція – це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація – це рекомендації щодо удосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія – це процес передачі нововведення по комунікаційним каналам між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб’єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації – це розповсюдження вже одного разу освоєної і впровадженої інновації у нових умовах.

У реальних інноваційних процесах швидкість дифузії нововведення залежить від таких факторів, як: спосіб передачі інформації; форма прийняття рішення; властивості соціальної системи; властивості самого нововведення.

Підготовка, обґрунтування, освоєння і контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю.

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг. Вона включає в себе:

випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій;
прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;
фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані виробничих сил країни;
розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо.

Інноваційна діяльність в цілому втілюється в окремі інноваційні процеси, які охоплюють весь комплекс відносин виробництва та споживання від зародження ідеї до її комерційної реалізації

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

На відміну від науково-технічного прогресу (НТП) інноваційний процес на завершується впровадженням нової технології і появою нового продукту на ринку. Цей процес не переривається і після впровадження, тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, стає більш ефективним, набуває нових споживчих властивостей.

10.2. ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ТА ЙОГО ОСНОВНІ СКЛАДОВІ

У ринкових умовах інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив’язані з цим процесом позитивні зміни у соціальному середовищі.

У зв’язку з цим, об’єктами інноваційної діяльності є:

інноваційні програми та проекти;
нові знання та інтелектуальні продукти;
виробниче обладнання та технологічні процеси;
інфраструктура виробництва і підприємництва;
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;
сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
товарна продукція;
механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об’єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту – комплекту документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і/або інноваційної продукції.

Інноваційний проект - це форма організації інноваційного процесу, яка представляє собою комплекс взаємопов'язаних заходів інвестиційного характеру з впровадження науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових конкурентоспроможних видів продукції та її просунення у сферу споживання. Інноваційний проект обов'язково повинен мати відповідний комплект документів опису цих заходів на основі бізнес-плану проекту.

Інноваційний проект, як правило, включає наступний інформаційний блок:

загальна інформація про проект: пріоритетні напрямки; назва проекту його зміст (повний і короткий); ключові слова; дані про заявника проекту;
науково-технічна характеристика проекту: ступінь новизни; рівень технології; ступінь захищеності;
місце реалізації проекту і основні ринки збуту,
строки реалізації проекту і його основних етапів,
об’єми та інші фінансові показники проекту,
ефективність проекту: економічна; екологічна; бюджетна; соціальна.

До проекту додається номенклатура та об’єми поставок по імпорту сировини, матеріалів, обладнання, установок, комплектуючих та інших товарів, які будуть ввозитись в Україну для виконання інноваційних проектів.

За напрямками діяльності інноваційні проекти розрізняють на:

ініціативні наукові проекти;
проекти розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень;
проекти створення інформаційних систем і баз даних (ІС і БД);
видавничі проекти;
проекти організації експедиційних робіт та ін.

Зміст кожного з інноваційних проектів подано у таблиці 10.3.

Ініціативні проекти, як правило, здійснюються невеликими (до 10 чоловік) науковими колективами або окремими вченими. Термін виконання ініціативного проекту, як правило, 1– 3 роки.

Таблиця 10.3.

Види інноваційних проектів

Види інноваційних проектів	Зміст інноваційних проектів
Ініціативні наукові проекти	фундаментальна наукова проблема, на рішення якої спрямований проект; конкретна фундаментальна задача в рамках проблеми, на рішення якої спрямований проект; запропоновані методи і підходи (з оцінкою ступеня новизни), загальний план робіт на весь термін виконання роботи; очікувані наукові результати (розгорнутий опис з оцінкою ступеня оригінальності); сучасний стан досліджень у даній області науки, порівняння очікуваних результатів зі світовим рівнем; наявний у колективу науковий заділ стосовно пропонованого проекту, отримані раніше результати (з оцінкою ступеня оригінальності); розроблені методи (з оцінкою ступеня новизни); список основних публікацій, що найближче відносяться до пропонованого проекту; перелік і характеристика наявного устаткування
Проекти розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень	фундаментальні проблеми, для рішення яких буде використане дороге устаткування; сферу застосування устаткування (підрозділ, організація і т. ін.); загальний план робіт із придбання і введення в дію устаткування; наявний заділ щодо пропонованого проекту; перелік наявного устаткування і матеріалів та обґрунтування необхідності придбання нового обладнання; наявність контракту на придбання (або виготовлення) дорогого устаткування)
Проекти створення інформаційних систем і баз даних (ІС і БД)	область знання, у якій повинна застосовуватися створювана (інформаційна система) ІС або (база даних) БД; фундаментальні наукові проблеми, для рішення яких необхідне створення ІС і БД, а також коло користувачів і передбачуване їхнє число; конкретну фундаментальну задачу, на рішення якої спрямований проект; пропоновані методи і підходи; загальний план робіт на весь термін виконання проекту; очікувані результати; сучасний стан наявних ІС у даній області науки, порівняння зі світовим рівнем, наявність вітчизняних або закордонних аналогів; наявний науковий заділ щодо пропонованого проекту (досвід реалізації аналогічних проектів, опис створених раніше ІС, основні публікації); наявність ліцензійних програмних засобів у розробників ІС; перелік дорогих програмних і апаратних засобів, які необхідно додатково придбати для успішного виконання проекту; способи надання ІС наукової громадськості (відчужувані; вимагають наявності ліцензійних програмних засобів у користувача; телекомунікаційний доступ; інші способи); стандартні характеристики створюваної ІС (необхідний обсяг оперативної пам’яті – (кілобайт); необхідний обсяг пам’яті (мегабайт) для програми й окремо для БД; передбачувані апаратні й операційні платформи, програмні засоби, необхідні для функціонування ІС); функціональні характеристики (тип ІС, кількість вихідних форм, джерело даних у ІС, число полів, число записів або об’єктів; способи представлення документа; організація і режим пошуку); додаткові можливості (мережа передачі даних, канали зв’язку, можливості наступного розвитку ІС, способи надання інформації з ІС)
Видавничі проекти	фундаментальна наукова проблема, на аналіз і узагальнення результатів якої спрямований проект; конкретна фундаментальна задача в рамках даної проблеми; план-проспект (структура і зміст) видання, обсяг видання в авторських аркушах (один авторський аркуш дорівнює 4000 знаків) і передбачуваний тираж; сучасний стан публікацій у даній області науки; ступінь оригінальності пропонованого видання (за змістом, структурою, рівнем аналізу й узагальнення, методикою викладу); наявний в автора (авторського колективу) науковий заділ; отримані раніше результати і розроблені методи; список публікацій автора (авторського колективу), що найближче відносяться до даного проекту.
Проекти організації експедиційних робіт	фундаментальну наукову проблему, на рішення якої він спрямований; формулювання конкретно розв’язуваної задачі; загальний план робіт; наявний заділ з пропонованого проекту (отримані раніше результати, що обґрунтовують необхідність проведення експедиційних робіт); перелік наявного і необхідного устаткування
Проекти створення центрів колективного користування (ЦКК)	область знань, при рішенні фундаментальних проблем якої передбачається використовувати комплекс устаткування; перелік наявного устаткування, технічний стан, основні характеристики; наявний досвід з науково-методичного використання комплексу устаткування для фундаментальних досліджень; основні напрямки науково-методичного розвитку комплексу, а також перелік необхідного устаткування і матеріалів, що забезпечують усталену роботу комплексу

Розглянуті проекти характерні для проведення наукових досліджень з математики, інформатики, механіки, фізики, астрономії, хімії, біології і медицини, наук про землю, гуманітарних і суспільних наук.

Результатом виконання інноваційного проекту та науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який має відповідати таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об’єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоспроможнім і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Рішення про кваліфікування продукту інноваційним приймає Установа чи її регіональне відділення за результатами експертизи.

Результатом інноваційного проекту може бути і інноваційна продукція - це нові конкурентноздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентноздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

Реалізація інноваційних проектів тісно пов’язана з інтелектуальними інвестиціями, які здійснюються у таких видах:

– придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки).

– придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій.

– придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектної документації, методик, програм, ноу-хау) у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.

– вкладання в людський капітал – це витрати на освіту, підготовку, перепідготовку, навчання, охорону здоров’я.

Об’єктами інтелектуальних інвестицій є:

винахід – це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Право власності на винахід закріплюється патентом на 20 років;
корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою, яке закріплюється патентом на 5 років з можливим продовженням ще на 3 роки;
промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, який визначає зовнішній вигляд промислового виробу і призначений для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Патенти на промислові зразки видаються терміном на 10 років з можливим продовженням строку ще на 5 років;
знак для товарів і послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знаку можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знаки закріплюється патентом на 10 років з можливим подовженням кожні 10 років.

Об’єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, художні вироби тощо.

Окремі об’єкти інтелектуальної власності реєструються в Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Державний патент України), а на інші, зокрема, наукові праці, літературні та мистецькі твори діють норми авторського права, закріплені громадянським кодексом.

Результатом інтелектуальних інвестицій є інтелектуальна власність, яка може існувати у таких формах:

виняткова – це власність, яка запатентована або захищена авторським правом;
інформаційна – це власність, яка існує у вигляді придбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Така власність не має правового захисту, вона реалізується на контрактних засадах у вигляді інформаційних послуг через навчання, освіту, публікацію;
ліцензійна – це власність, яка існує або реалізується шляхом придбання інвестором права володіння чи користування, зафіксованих ліцензіями.

Механізм реалізації проекту повинен включати структуру інноваційної організації, положення про її підрозділи і посадові інструкції, оперативно-календарні плани і мережні моделі (графіки), оперограми управління проектом, плани комплексного забезпечення, контролю, координації і регулювання виконання завдань, задач і цілей проекту.

Управління розробкою і реалізацією інноваційного проекту здійснюють керівник проекту (проект — менеджер) і науково-технічна рада (НТР). До складу НТР входять провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, які несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, ступінь їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей; організують конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник інноваційного проекту — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з управління роботами по проекту: плануванню, контролю і координації робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою своєчасного досягнення планових показників. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. Для виконання частини своїх функцій розробник може залучати спеціалізовані організації. До структур, що підтримують проект, відносяться інноваційні центри, фонди підтримки програм і проектів, консалтингові форми, організації незалежної експертизи, патентно-ліцензійні фірми, аудиторські фірми, виставочні центри тощо.

Основним учасником реалізації інноваційного проекту є інноваційне підприємство – це підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

З метою створення та широкого застосування конкурентноспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів” за № 549 від 22 травня 1996 року.

Цим документом визначено, що інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентноспроможної продукції.

Найдосконалішими формами інноваційних структур системи “наука – виробництво – соціальна сфера” є технополіси та технопарки. Створенню яких у розвинених країнах в останні десятиліття надається виняткове значення.

Технополіс – це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукомістких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників тощо. У склад технополісів можуть входити:

науково-дослідні організації та установи;
промислові підприємства;
культурно-побутові об’єкти;
комунальні та інформаційні мережі;
проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;
фінансово-кредитні установи;
торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Технополіс характеризує гнучкість для формування нових структур, перерозподілу ресурсів, утворення нових суб’єктів наукової, науково-технічної та промислової діяльності. Науково-дослідні, промислові та інші організації в ньому самоорганізуються на основі спільної інфраструктури та інформаційної мережі, певної спеціалізації, а роль органів управління обмежується створенням базової інфраструктури, вирішенням різних організаційних питань, стимулювання науково-дослідної діяльності та сприятливого економічного клімату.

Зазвичай технополіси створюються в місцях розташування найбільших співтовариств учених та університетів; поряд з найбільшими промисловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто - і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем населення.

Створення технополісів охоплює тривалий інтервал часу і відбувається в 4 етапи:

1-й - підготовчий, він займає близько 5 років;

2-й - етап створення базової інфраструктури технополіса, що розтягується на 15-20 років;

3 й - етап розвитку технополіса з тривалістю від 10 до 20 років;

4-й - так званий комерційний етап, на якому напрямки наукомісткого технологічного процесу, що реалізуються технополісом, починають давати комерційну віддачу. Цей етап завершує створення і розвиток технополіса з визначеною для нього спеціалізацією.

Ключовими факторами успішного розвитку технополіса можна вважати розроблення радикального плану його формування, створення критичної маси талановитих вчених, інженерів і підприємців, наявність тісних зв’язків академічної науки, промисловості та органів влади, широке залучення ризикового капіталу та інших фінансових ресурсів.

Світовий досвід свідчить, що одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків.

Науково-технологічні парки, або технопарки, складають організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій із області фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Технопаркові структури - найдоступніша форма комерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розвиненої ринкової економіки. Перший технопарк з’явився в США у 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія). Ідея була проста: здати ділянку університетської землі в оренду компаніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозділів, що об’єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними групами.

Технопарк створюється для розвитку наукомістких технологій, наукомістких фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопарку - постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну, підмінну від інших парків організаційно-функціональну структуру.

Таким чином, науково-технологічний парк — це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користування, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення).

В основу створення технопарків покладено такі принципи:

координація діяльності та співробітництво таких головних ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробництва, приватні компанії, місцеві та регіональні органи управління;
підтримка малого наукомісткого бізнесу;
концентрація і використання ризикового капіталу.

Діяльність технопарку базується на повному використанні існуючих ресурсів для найкращого забезпечення діяльності дрібних венчурних (ризикованих) фірм, які входять до його складу.

Основою ієрархічної будови технопаркових структур є модульний принцип.

Головним елементом, який використовується при їх будівництві, є інкубатор. Технопарк являє собою сукупність таких центрів, кожен з яких реалізує спеціалізований набір інноваційних послуг. Сукупність технопарків, інкубаторів і комплекс різноманітних структур, які забезпечують життя міста, утворюють технополіс. Регіони науки та технології можуть включати в себе технополіси, технопарки та інкубаторії, а також розгалужену інфраструктуру, яка підтримує наукову та виробничу діяльність.

Ефективність технопарків значною мірою зумовлена тісними зв’язками з дослідницькими закладами.

Створюючи сприятливі умови для підприємницької діяльності у сфері наукомістких технологій і високотехнологічної продукції, технопарки стають необхідною лапкою між наукою і виробництвом, забезпечують безперервність процесу відтворення нововведень: їх генерування, доведення до “товарного” вигляду, впровадження у виробництво. Технопарки - інструмент активної селективної регіональної політики, що використовується для прискорення соціально-економічного розвитку регіонів, технологічного оновлення виробництва, відродження і стимулювання підприємницької діяльності.

Одним з найважливіших елементів функціонування технополісів і технопарків є трансфертна технологія (від «трансферт» - переносити, передавати). Мета її полягає в максимальному наближенні науки і виробництва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Вона пов’язана з “комерціалізацією” наукових досліджень, забезпеченням швидкого і ефективного впровадження їх результатів у практику, реальним впливом їх на підвищення попиту на продукцію, яка виробляється тут же, в технополісах і технопарках, промисловими фірмами.

Крім того, розвиток трансфертної технології дає можливість університетам, академічним та іншим дослідним інститутам продавати результати своєї діяльності і, тим самим, отримувати засоби для заохочення наукових працівників і свого подальшого розвитку, сприяє модернізації їх матеріально-технічної бази і підвищенню рівня наукових досліджені), дозволяє апробувати результати наукової діяльності, оперативно усувати недоліки, працювати у тісному контакті з практиками і тому точніше враховувати їх вимоги, а також краще орієнтуватися в кон’юнктурі ринку.

Промисловим підприємствам і фірмам використання трансфертної технології допомагає створювати конкурентоспроможну продукцію на основі новітніх технологій; включатися в наукові дослідження, що проводяться університетами і науково-дослідними інститутами; співпрацювати з ученими, користуватися їх консультаціями, а також дослідною базою наукових організацій.

Основними напрямами розвитку трансфертної технології є:

проведення університетами і науково-дослідними інститутами на замовлення компаній досліджень, орієнтованих на створення нових зразків техніки і технологій;
співробітництво університетів і науково-дослідних інститутів з інноваційними фірмами, що виявляється у спільній науковій діяльності та передачі компаніям перспективних ідей і розробок для реалізації;
маркетингові консультації з нової продукції, нових технологій і виробничих процесів;
підготовка за допомогою університетів та інших вищих технічних закладів висококваліфікованих працівників для конкретних наукомістких виробництв, організація курсів підвищення кваліфікації і семінарів для співробітників високотехнологічних фірм, менеджерів, спеціалістів з маркетингу в сфері наукомісткої продукції і високих технологій.

Трансфертна діяльність безпосередньо пов'язана з розвитком наукомістких виробництв, впровадженням новітніх наукових досягнень, створенням нових зразків продукції і підвищенням техніко-технологічного рівня підприємств. Тим самим вона сприяє становленню якісно нової економіки, що функціонує на базі високих технологій - економіки XXI ст.

Трансфертна діяльність також стимулює маркетингову і управлінську, адже орієнтується на постійне вивчення змін ринкової кон’юнктури, прогнозування пріоритетних тенденцій соціально-економічного розвитку і пошуку організаційних, фінансових, техніко-технологічних та інших механізмів освоєння ринку наукомісткої продукції. Отже, саме у трансфертній технології найповніше визначається сутність діяльності як технополісів, так і технопарків.

Одним із потенційно найефективніших економічних засобів прискореного впровадження інновації та економічного розвитку вважають бізнес-інкубатори.

Головне призначення бізнес-інкубатора - першочергова підтримка малого (переважно інноваційного) підприємництва. Вченим, інженерам, винахідникам, що виявили бажання організувати власний бізнес, надається в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей.

Фірми – “початківці”, як правило, зазнають банкрутства через незнання потенційного ринку запропонованих ними послуг, низьку управлінську кваліфікацію співробітників, нестачу первинного капіталу. Практично всі перераховані проблеми вирішуються бізнес-інкубаторами.

Фірми, що створюються, проходять через бізнес-інкубатор ряд етапів:

відбір нового клієнта з числа претендентів;
перший рік роботи (надання юридичної, фінансової, технічної допомоги на пільгових умовах);
другий і третій роки - становлення і зростання фірми, збільшення числа її працівників (скорочується допомога, умови діяльності наближаються до тих, які існують у “зовнішньому середовищі”);
вихід фірми з бізнес-інкубатора (бізнес-інкубатор надає допомогу при розміщенні підприємства на новому місці).

Бізнес-інкубатор здає в оренду офісне устаткування і виробничі приміщення на вигідних для підприємств умовах, надає різноманітні офісні послуги, наприклад можливість користуватися електронним обладнанням (персональними комп'ютерами, копіювальними машинами, телефаксами тощо), канцелярськими послугами.

Технічна допомога включає проведення інженерних розробок продукту і технологій, маркетингова — підбір спеціалізованої літератури про продукт і ринки збуту, сприяння реалізації рекламного обслуговування тощо.

Консультації з менеджменту включають аналіз грошових надходжень, податків, огляд і роз’яснення офіційних фінансових документів, юридичну допомогу при реєстрації фірми і організаційно-фінансову підтримку (пошук і рекомендація потенційного інвестора, складання бізнес-плану тощо).

Створення бізнес-інкубаторів дозволяє підвищити рівень передачі інформації діючим виробництвам. Додаткове пропонування необхідної технологічної та організаційно-господарської інформації спроможне прискорити процеси структурного перетворення, стимулюючи створення нових виробництв.

10.3. ОБГРУНТУВАННЯ ДОЦІЛЬНОСТІ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Оцінка та відбір інноваційних проектів може базуватися на різних методиках та орієнтуватися на різні критерії. Вибір методики та критеріїв залежить від специфіки інноваційного проекту, типу галузі та ряду інших факторів. Тому, при розрахунках економічної ефективності інноваційних проектів варто врахувати наступні чинники:

Перше: при оцінці ефективності інновацій необхідно враховувати не лише загальну масу доходу (корисного результату), який можна отримати за весь строк корисного використання нововведення, але и його приріст у порівнянні з аналогами. Виконання цієї вимоги означає, що при техніко-економічному обґрунтуванні вибору найкращого варіанту інновацій слід виходити як з теорії порівняльної оцінки ефективності, так і з теорії абсолютної ефективності. Ґрунтуючись на теорії порівняльної ефективності, відбирають найкращий варіант з числа можливих, а потім проводять розрахунок оціночних показників абсолютної ефективності інновацій. Разом з тим порівняльна оцінка ефективності нововведення необхідна не тільки для відбору найкращого варіанта з числа можливих, але й для визначення його впливу на економічні показники господарської діяльності підприємства.

Друге: при розрахунку ефективності інновацій рекомендується розрізняти:

а) розрахунковий рік впровадження;

б) перший рік після закінчення нормативного строку освоєння нововведення;

в) початковий строк корисного використання інновацій;

г) строк корисного використання нововведення;

д) останній рік строку корисного використання інновацій.

За розрахунковий рік приймається другий або третій календарний рік серійного випуску нової продукції або другий рік користування нової технології, нових методів організації управління, виробництва, праці тощо.

За початковий рік строку корисного використання інноваційного проекту приймається рік початку фінансування робіт з його реалізації. Такий підхід не завжди прийнятний для оцінки ефективності нововведення, тому що одноразові витрати на його реалізацію можуть здійснюватися протягом багатьох років. При цьому одночасно може отримуватися корисний результат, наприклад при крупно масштабних інноваційних проектах та участі в їх реалізації зацікавлених державних та комерційних структур. Наприклад, при особливостями літакобудування є те, що авіамотор як правило проектується близько десяти років, а “живе” він тридцять-сорок років. Аналогічна ситуація складається з проектуванням, виробництвом та експлуатацією паро-газових установок, “серцем” яких служить газова турбіна. За сукупним коефіцієнтом корисної дії паро-газові станції переважають звичайні теплові електростанції у 1,5 рази.

Виходячи з цього при оцінці ефективності інновацій усі витрати (поточні та разові), а також результати приводяться до розрахункового року з допомогою як коефіцієнтів дисконтування, так і коефіцієнтів нарощування. На відміну від цього при оцінці ефективності інноваційних проектів приведення поточних витрат та результатів здійснюється шляхом їх дисконтування до початкового року здійснення одноразових витрат.

Третє: при оцінці ефективності нововведень на відміну від оцінки ефективності інвестицій слід значно більше приділяти уваги процесу вибору найкращого варіанту з числа можливих. При відборі найкращого варіанту з числа можливих необхідно забезпечити їх зіставлення не лише за фактором часу, але й за обсягом виробництва нової продукції (робіт), та за якісними, соціальним та екологічними факторами. При цьому за базу для порівняння приймаються:

на етапі формування портфеля НДДКР, при прийнятті рішення про впровадження у виробництво нововведення - показники найкращої техніки, спроектованої в Україні або за кордоном, яка може бути закуплена в необхідній кількості або розроблена та виготовлена на основі ліцензії в Україні. У випадку відсутності аналогів для порівняння и неможливості використання даних про іноземні аналоги за базу для порівняння приймаються показники найкращої техніки, що виготовляється в Україні;
на етапі формування планів з освоєння нововведення – показники замінної техніки (аналогу);
на етапі техніко-економічного обґрунтування вибору найкращого варіанту має дотримуватися як державний підхід, так і підхід, що враховує інтереси виробників та інвесторів, що передбачає:

а)оцінку ефективності з урахуванням супутніх позитивних та негативних результатів в інших сферах народного господарства, включаючи соціальну, екологічну та зовнішньоекономічну сфери;

б)проведення розрахунків економічної ефективності з усього циклу розробки та реалізації інновацій, включаючи НДДКР, освоєння, серійне виробництво, а також період його використання;

в)застосування у розрахунках системи економічних нормативів (витрат, оподаткування, плати за землю, відрахувань єдиного соціального податку та страхування професійних ризиків, правил и нормативних розрахунків з банками за кредити, нормативів перерахунку валютної виручки);

г) розрахунок показників ефективності, які відображають вплив інновацій на державний інтерес (через систему податків), інтереси виробників та споживачів.

При оцінці ефективності інновацій витрати та результати, що здійснюються та отримуються до початку розрахункового року, множаться на коефіцієнт нарощування, а після звітного року - на коефіцієнт дисконтування. Приведення різних за часом витрат до розрахункового року здійснюється лише при визначенні оціночних показників ефективності з метою прийняття рішення про доцільність реалізації нововведення.

Четверте: Метод оцінки ефективності інновацій має базуватися на системі оціночних показників, які враховують державні інтереси, інтереси творців, виробників, споживачів та бюджету, у той час як методи оцінки ефективності інвестицій дублюють один одного і дають можливість оцінити ефективність інвестицій лише з позицій інвестора при заданих ним обмеженнях.

П’яте: Методи оцінки ефективності нововведень мають включати показники, які відображають інтегральний (загальний) ефект від створення, виробництва та експлуатації нововведень. Такий підхід дає можливість не лише дати загальну (комплексну) оцінку ефективності нововведення, але й визначити внесок кожного з учасників інвестиційної діяльності.

Шосте: для оцінки ефективності нововведень доцільно застосовувати не лише методи дисконтування, але й метод компаундингу та ануїтету. У цьому випадку з’являється можливість визначити економічний ефект за кожним роком корисного використання нововведення та найкраще прив’язати показники ефективності з реальними господарськими процесами, які будуть здійснюватися в економіці. На відміну від цього при оцінці ефективності інвестиційних проектів витрати та результати, що проектуються на майбутнє, приводяться до поточного року методом дисконтування, що обтяжує можливість визначення економічного ефекту за кожним шагом корисного використання інвестиційного проекту, і як наслідок, не дає можливості оцінити значення показників ефективності у недалекій перспективі.

Сьоме: при оцінці ефективності нововведень слід виходити з можливості використання двох норм доходу на капітал. Одну з них доцільно використовувати для приведення разових витрат до розрахункового року. За своїм значенням вона має відповідати нормі прибутку, яку гарантує банк власнику грошових коштів, покладених на депозитний рахунок. Інша норма доходу на капітал використовується для узгодження інтересів інвесторів та виробників нововведень. Методи оцінки ефективності інвестицій у свою чергу виходять з єдиної норми доходу на капітал.

З урахуванням викладено, можна зробити висновок, що для оцінки ефективності інновацій має використовуватися система показників, а не один з них, яким би не був він багатим за економічним змістом.

При оцінці ефективності інновацій необхідно розрізняти наступні показники:

народногосподарської (інтегральної) ефективності, які враховують кінцеві результати реалізації інновацій у цілому по народному господарству, тобто інтегральний ефект інновацій у розробників, виробників, споживачів та бюджету;
виробничої (або операційної), фінансової та інвестиційної ефективності, які враховують кінцеві результати реалізації інновацій у кожного з учасників інноваційного процесу;
бюджетної ефективності, які враховують фінансові наслідки здійснення інновацій для республіканського, регіонального та місцевого бюджетів.

Далі розглянемо кожну систему показників більш детально.

І. Система оціночних показників народногосподарської (інтегральної) ефективності інновацій

Інтегральний обсяг додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, за рахунок створення, виробництва та використання інновацій, у розрахунках на рік визначається за такою формулою:

ЧП(А)і1= ЧП(А)вр1 + ЧП(А)с1 + ЧП(А)в1, (10.1)

де ЧП(А)і1 – загальний (інтегральний) обсяг додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, створений у сферах виробництва та використання нововведень, грн.;

ЧП(А)вр1 - обсяг додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, створений у сфері виробництва, грн.;

ЧП(А)с1 - обсяг додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, створений у сфері створення нововведення, грн.;

ЧП(А)в1 - обсяг додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, створений у сфері використання нововведення, грн.

Загальний (інтегральний) обсяг додаткової вартості (чистої продукції) (ЧПі1) , а також його приріст (ЧП(А)і ) у порівнянні з аналогом за рахунок створення, виробництва та використання інновацій, у розрахунках на рік, визначається за такими формулами:

ЧП(А)і= [ЧП(А)вр1 - ЧП(А)вр0]+ [ЧП(А)с1 - ЧП(А)со]+ [ЧП(А)в1 -ЧП(А)во]=

= ЧП(А)вр + ЧП(А)с + ЧП(А)в (10.2)

де ЧП(А)і – приріст додаткової вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, у сферах створення, виробництва та використання нововведень, грн.;

ЧП(А)вр1 та ЧП(А)вр0 - чиста продукції, включаючи амортизацію, отримана у сфері виробництва нововведення та його аналогу, грн.;

ЧП(А)с1 та ЧП(А)с0 - чиста продукція, включаючи амортизацію, отримана у сферах створення нововведення та його аналогу, грн.;

ЧП(А)в1 та ЧП(А)в0 – чиста продукція, включаючи амортизацію, створена у сфері використання нововведення та його аналогу, грн.

ЧП(А)вр , ЧП(А)с , ЧП(А)в - приріст чистої продукції, включаючи амортизацію, отриманий у порівнянні з аналогами у сферах створення, виробництва та використання нововведень, грн.

У свою чергу загальний (інтегральний) обсяг додаткової вартості (чистої продукції) (ЧПі1), у сферах створення (ЧПс1), виробництва (ЧПвр1)та використання (ЧПв1 ) інновацій, визначається за такою формулою:

ЧПі1= ЧПвр1 + ЧПс1 + ЧПв1 (10.3)

Загальний (інтегральний) приріст чистої продукції (ЧПі), отриманий у сферах створення (ЧПс), виробництва (ЧПвр) та використання (ЧПв) інновацій у порівнянні з аналогом, визначається за такою формулою:

ЧПі= [ЧПвр1 - ЧПвр0]+ [ЧПс1 - ЧПс0]+ [ЧПв1 -ЧПв0]= ЧПвр + ЧПс + ЧПв (10.4)

де ЧПвр1, ЧПвр0, ЧПс1, ЧПс0, ЧПв1, ЧПв0 – обсяг чистої продукції відповідно у сферах створення, виробництва та використання нововведень та його аналогу, грн.;

ЧПвр, ЧПс, ЧПв - приріст чистої продукції, отриманий у порівнянні з аналогами у сферах створення, виробництва та використання нововведень, грн.

Загальна (інтегральна) сума доходу (прибутку та амортизації) (Ді1), а також її приріст (Ді), у порівнянні з аналогом (базовим рівнем) за рахунок створення (Дс1), виробництва (Двр1) та використання (Дв1) інновації у розрахунках на рік, визначається за такою формулою:

Ді1= Двр1 + Дс1 + Дв1 (10.5)

та

Ді = Двр1 + Дс1 + Дв1 - (Двр0 + Дс0 + Дв0) = Двр + Дс + Дв (10.6)

де Двр, Дс, Дв - приріст доходу, отриманий у порівнянні з аналогами, отриманий відповідно у сферах створення, виробництва та використання нововведень, грн.;

де Двр1, Дс1, Дв1, – доход отриманий відповідно у сферах створення, виробництва та використання нововведень, грн.;

Двр0, Дс0, Дв0, – доход отриманий відповідно у сферах створення, виробництва та використання аналогу (базового варіанту), грн.

Загальна сума чистої продукції, створеної за весь строк корисного використання нововведення, визначається шляхом суми річних значень вищеназваних показників. Аналогічно визначається загальна сума доходу, отриманого за весь строк корисного використання нововведення у сфері виробництва, створення та використання.

Загальна рентабельність капіталу, направленого на створення, виробництво та використання нововведення, яка визначається на основі річного доходу (Ркі1), та її приріст (Ркі1) у порівнянні з аналогом визначаються за такими формулами:

Ркі = Ді1 / Кі1 = (Двр1 + Дс1 + Дв1) / (Квр1 + Кс1 + Кв1) * 100 (10.7)

де Ркі1 - рентабельність капіталу, направленого на створення, виробництво та використання нововведення, %;

Кі1 – загальна сума капітальний вкладень, направлених на створення, виробництво та використання нововведення, грн.;

Квр1, Кс1 , Кв1 - сума капітальний вкладень, направлених відповідно на створення, виробництво та використання нововведення, грн.

Ркі = Ркі1 - Ркі0 = (Ді1 / Кі1)* 100 - (Ді0 / Кі0)* 100 (10.8)

де Ркі1 та Ркі0 - рентабельність капіталу, направленого на створення, виробництво та використання нововведення та його аналогу, %;

Ді0 – доход, отриманий від застосування базового варіанту (аналогу), за рахунок створення, виробництво та використання, грн.;

Кі0 - сума капітальний вкладень, необхідних для створення, виробництво та використання аналогу, грн.

Рентабельність капітальних вкладень та її приріст у порівнянні з аналогом за весь строк застосування нововведення у сферах виробництва, створення та використання визначається шляхом суми значень названих показників.

Економічний ефект, та його приріст, отриманий у сфері виробництва, створення та використання нововведення, визначається на основі чистої продукції, включаючи амортизацію за такими формулами:

ЕЧП(А)і1= ЕЧП(А)вр1 + ЕЧП(А)с1 + ЕЧП(А)в1, (10.10)

та

ЕЧП(А)і1 = (ЧП(А) – К * Кан) + (ЧП(А) – К * Кан) + ... + (ЧП(А) – К * Кан) = ЕЧП(А) + ЕЧП(А) + ... + ЕЧП(А) (10.10)

де ЕЧП(А)вр1 , ЕЧП(А)с1 , ЕЧП(А)в1 - економічний ефект, отриманий у сфері виробництва, створення та використання нововведення за весь період його корисного застосування, грн.;

ЧП(А) , ЧП(А) , ЧП(А) - загальний обсяг чистого прибутку, включаючи амортизацію, отриманий у сфері виробництва, створення та використання нововведення за весь період (n) його корисного застосування, грн.;

К - загальна сума капітальних вкладень, приведена до розрахункового року з допомогою коефіцієнтів приведення, грн.;

Кан - коефіцієнт ануїтету для відповідного періоду;

ЕЧП(А), ЕЧП(А) , ЕЧП(А) - загальна сума економічного ефекту, визначеного на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, отримана у сфері виробництва, створення та використання нововведення за весь період його корисного застосування, грн.

Для визначення коефіцієнту ануїтету необхідно:

на першому етапі річні обсяги капітальних вкладень, направлених на реалізацію інновацій, привести з допомогою коефіцієнтів нарощування та дисконтування до розрахункового року;
на другому етапі виходячи з можливих річних обсягів доданої вартості (включаючи амортизацію) або річних обсягів чистого доходу визначити можливе рівномірне значення щорічного погашення капітальних вкладень;
на третьому, останньому етапі виходячи із заданої інвестором норми прибутку або строку корисного використання нововведення, знайти за спеціальною таблицею значення ануїтету та помножити на нього розрахункову величину капітальних вкладень, тим самим визначивши їх річний розмір.

Приріст економічного ефекту за рахунок застосування нововведення у сферах виробництва, створення та використання та визначеного на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, у порівнянні з аналогом визначається за такою формулою:

ЕЧП(А)і = ЕЧП(А)і1 - ЕЧП(А)і0 , (10.11)

де ЕЧП(А)і1, ЕЧП(А)і0 - загальна сума економічного ефекту, отриманого у сферах виробництва, створення та використання за весь строк застосування відповідно нововведення та аналогу, грн.

Аналогічно визначається економічний ефект, отриманий у сфері виробництва, створення та використання нововведення, на основі чистої продукції та за доходом (прибуток та амортизація).

Строк окупності капітальних вкладень, направлених на реалізацію нововведення, у сфері його створення, виробництва та використання, та його зміни у порівнянні з аналогом, визначається за такою формулою:

Ті1 =(Квр1 + Кс1 + Кв1) / (Двр1 / Твр1 + Дс1 / Тс1 + Дв1 / Тв1) , (10.12)

де Двр1, Дс1, Дв1 - суми доходу від реалізації нововведення за весь строк його корисного використання відповідно у сфері виробництва, створення та використання, грн.;

Твр1, Тс1, Тв1 - строк корисного використання нововведення відповідно у сфері виробництва, створення та використання, років;

Квр1, Кс1, Кв1 – капітальні вкладення, направлені на виробництво, створення та використання нововведення, грн.

Загальна сума податків, які надійшли у бюджет за рахунок реалізації нововведення, у сфері їх створення, виробництва та використання визначається як сума усіх податків, отриманих від розробників, виробників та користувачів нововведень, а їх приріст у порівнянні з аналогом, визначається за такою формулою:

Пді = Пді1 - Пді0 , (10.13)

де Пді1 - загальна сума податків, що надійшли у бюджет за весь строк реалізації інновацій від її творців (розробників), виробників та користувачів, грн.;

Пді0 - загальна сума податків, що надійшли у бюджет за весь строк протягом якого аналог розроблявся, вироблявся та використався, грн.

ІІ. Система оціночних показників виробничої (операційної), фінансової та інвестиційної ефективності інновацій

2.1. Оціночні показники виробничої ефективності нововведень:

Додаткова вартість (чиста продукція), включаючи амортизацію, отриману за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень визначається за такою формулою:

ЧП(А)1 = ТП1 – М1 (10.14)

де ЧП(А)1 - додаткова вартість (чиста продукція), включаючи амортизацію, отримана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень, грн.;

ТП1 - обсяг продукції, виробленої за рахунок реалізації нововведення, у розрахунку на рік, грн.;

М1 - матеріальні витрати на виробництво продукції у розрахунку на рік, грн.

У матеріальні витрати включаються: витрати сировини та матеріалів (основних та допоміжних); покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати; запасні частини для ремонту технологічного обладнання та транспортних засобів; інструменти; роботи та послуги, виконанні сторонніми організаціями; томливо та енергія та інші грошові витрати.

Обсяг виробництва чистої продукції (включаючи амортизацію) за весь строк реалізації нововведення визначається як сума річних обсягів чистої продукції.

Приріст чистої продукції (включаючи амортизацію) за рахунок реалізації нововведення у розрахунку на рік у порівнянні з аналогом (ЧП(А)) у сфері виробництва (створення або використання) визначається за такою формулою:

ЧП(А) = ЧП(А)1 - ЧП(А)0 (10.15)

де ЧП(А)1 та ЧП(А)0 - обсяг виробництва чистої продукції, включаючи амортизацію, у розрахунку на рік, відповідно за результатами реалізації нововведення та за його аналогом, грн.

Приріст чистої продукції (включаючи амортизацію) за рахунок реалізації нововведення у порівнянні з аналогом за весь строк корисного використання визначається шляхом суми річних приростів чистої продукції.

Чиста продукція, отримана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень, визначається за формулою:

ЧП1 = ТП1 – М1 – А1 (10.16)

де А1 – річна сума нарахованої амортизації по основним коштам, що використовуються для реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення та використання), грн.

Чиста продукція (додаткова вартість) за рахунок застосування нововведення у сфері виробництва (створення та використання) за весь строк його реалізації визначається шляхом суми річних обсягів чистої продукції.

Приріст чистої продукції (ЧП) за рахунок реалізації нововведення у порівнянні з аналогом (базовим варіантом) у розрахунку на рік визначається за такою формулою:

ЧП = ЧП1 –ЧП0 (10.17)

де ЧП1 та ЧП0 - чиста продукція у розрахунку на рік відповідно від реалізації інновації та застосування аналогу, грн.

За весь строк використання інновації величина цього показника визначається шляхом суми річних приростів чистої продукції.

Доход (прибуток та амортизація) за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень, визначаються за такою формулою:

Д1=ТП1 - М1 – В1 =П1+А1, (10.18)

де З1 - витрати на оплату праці (з відрахуваннями на соціальні нужди) у частині, пов’язаній із здійсненням інновації, грн.;

П1 - прибуток у розрахунку на рік від реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення та використання), грн.

Дохід, отриманий за весь строк реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення та використання), визначається сумою відповідних значень річних доходів.

Приріст доходу за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення та використання), у порівнянні з аналогом у розрахунку на рік (Д) визначається за такою формулою:

Д = Д1 - Д0, (10.19)

де Д1 та Д0 - доход відповідно за рахунок реалізації нововведення та його аналогу у розрахунку на рік, грн.

Величина цього показника за весь період реалізації нововведення визначається шляхом суми річних доходів.

Економія від зниження собівартості продукції, отримана за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень визначається за такою формулою:

Ес = ТП1 / ТП2 * Сн0 - Сн1 = Снр0 -Сн1 (10.20)

де ТП0 - обсяг продукції, виготовленої у базовому варіанті, у сфері виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік, грн.;

Сн1 та Сн0 - нормативна собівартість продукції, створеної відповідно до застосування нововведення та аналогу у розрахунку на рік, грн. (визначається за нормами, встановленими відповідно після та до реалізації нововведення;

Снр0 - собівартість продукції, вирахувана на обсяг виробництва з застосуванням нововведення, але за нормами, встановленим до його впровадження, грн.

Економія від зниження собівартості за весь строк використання нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) визначається шляхом суми відповідних річних економій від зниження собівартості.

2.2. Показники фінансової ефективності нововведень.

Чистий доход створений за рахунок реалізації нововведення (Дч1) у сфері виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік визначається за такою формулою:

Дч1 = Д1 - Пд1 (10.21)

де Д1 - доход, отриманий за рахунок реалізації нововведення (Дч1) у сфері його виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік, грн.;

Пд1 - загальна сума податків, сплачених у бюджет та у позабюджетні фонди у частині, що відноситься до створеної на основі застосування нововведення продукції, у розрахунку на рік, грн.

Чистий доход за весь строк застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) визначається шляхом суми річних значень цього показника.

Аналогічно визначається загальна сума податків, сплачених за весь строк корисного використання нововведення у сфері його виробництва (створення або використання).

Приріст чистого доходу, створеного за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом (Дч) у розрахунку на рік визначається за формулою:

Дч = Дч1 - Дч0 , (10.22)

де Дч0 - чистий доход, створений за рахунок застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання), у розрахунку на рік, грн.;

Загальна маса приросту чистого доходу, створеного за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом за весь строк застосування нововведення визначається шляхом суми відповідних річних значень цього показника.

Прибуток за рахунок реалізації нововведення (П1) у сфері його виробництва (створення або використання), у розрахунку на рік визначається за формулою:

П1 = ТП1 - Сн1 (10.23)

Загальна маса прибутку, створеного за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом за весь строк застосування нововведення визначається шляхом суми відповідних річних значень цього показника.

Приріст прибутку за рахунок реалізації нововведення (П) у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом у розрахунку на рік визначається за формулою:

П = П1 – П0, (10.24)

де П1 та П0 - прибуток, отриманий відповідно за рахунок реалізації нововведення та його аналогу, у розрахунку на рік , грн.

Приріст прибутку за весь строк реалізації нововведення у порівнянні з аналогом у сфері виробництва (створення або використання) визначається шляхом суми відповідних прирості річних значень цього показника.

Чистий прибуток, отриманий від реалізації нововведення (Пч1) у сфері його виробництва (створення або використання), у розрахунку на рік визначається за формулою:

Пч1 = П1 – Н1 (10.25)

Загальна маса чистого прибутку, створеного за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом за весь строк застосування нововведення визначається шляхом суми відповідних річних значень цього показника.

Приріст чистого прибутку (Пч1), у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом у розрахунку на рік визначається за формулою:

Пч1 = Пч1 – Пч0, (10.26)

Пч0 - чистий прибуток, отриманий від застосування аналогу, у сфері його виробництва (створення або використання), у розрахунку на рік, грн.

Загальний приріст чистого прибутку, створеного за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом за весь строк застосування нововведення визначається шляхом суми відповідних річних значень цього показника.

Частка чистого доходу у загальній сумі доходів за рахунок виробництва (створення або використання) нововведень (Чдч1) у розрахунку на рік визначається за формулою:

Чдч1 = Дч1 / Д1 (10.27)

Частка чистого доходу (Чдч1заг.) у загальній масі доходу (Д1заг.) отриманого за весь строк застосування нововведення, у сфері його виробництва (створення або використання), визначається за формулою:

Чдч1заг. = Дч1заг. / Д1заг. (10.28)

де Дч1заг. — загальна маса чистого доходу, отриманого за весь строк застосування нововведення, у сфері його виробництва (створення або використання), грн.

Зміна частки чистого доходу (Чдч.) у загальній масі доходу отриманого за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом у розрахунку на рік, визначається за формулою:

Чдч = Дч1 / Д1 * 100 – Дч0 / Д0 * 100, (10.29)

де Дч0, Д0 - відповідно чистий доход та доход, отримані за рахунок застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання), у розрахунку на рік, грн.

Зміна частки чистого доходу (Чдчзаг..) у загальній масі доходу отриманого за весь строк застосування нововведення, у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом, визначається за формулою:

Чдчзаг. = Дч1заг. / Д1 заг. * 100 – Дч0заг. / Д0 заг. * 100, (10.30)

де Дч0заг. та Д0заг. - відповідно чистий доход та доход, отримані за весь строк застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання), грн.

Рентабельність продукції, визначається як за чистим доходом (Рп.д.ч.1) так і за чистим прибутком (Рп.п.ч.1) отриманими від реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) у розрахунку рік за такими формулами:

Рп.д.ч.1 = Чд1 / РП1 *100 (10.31)

Рп.п.ч.1 = Чп1 / РП1 *100 (10.32)

де РП1 - обсяг продаж продукції, отриманої від застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік, грн.

Приріст рентабельності, відповідно за чистим доходом (Рп.д.ч.) та чистим прибутком (Рп.п.ч.) у сфері його виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік визначається за такими формулами:

Рп.д.ч. = Рп.д.ч.1 - Рп.д.ч.0 (10.33)

Рп.п.ч. = Рп.п.ч.1 - Рп.п.ч.0 (10.34)

Рп.д.ч.0 та Рп.п.ч.0 - рентабельність продукції, визначена відповідно за чистим доходом та чистим прибутком, отриманим від застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання) у розрахунку на рік, %.

Рентабельність продукції, визначена за чистим доходом та чистим прибутком отриманим за весь строк реалізації інновацій у сфері його виробництва (створення або використання), визначається за такими формулами:

Рп.д.ч.1 = Чд1заг / РП1заг *100 (10.35)

Рп.п.ч.1 = Чп1заг / РП1заг *100 (10.36)

Чп1заг - загальний обсяг чистого прибутку, отриманого за весь строк застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), грн.;

РП1заг - загальний обсяг реалізації продукції, отриманої за весь строк застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), грн.

Приріст рентабельності, відповідно за чистим доходом (Рп.д.ч.1) та чистим прибутком (Рп.п.ч.1) за весь строк його застосування у сфері його виробництва (створення або використання) визначається за такими формулами:

Рп.д.ч.1 = Чд1заг / РП1заг *100 - Чд0заг / РП0заг *100 (10.37)

Рп.п.ч.1 = Чп1заг / РП1заг *100 - Чп0заг / РП0заг *100 (10.38)

Чд0заг та Чп0заг – відповідно загальний обсяг чистого доходу та чистого прибутку, отриманого за весь строк застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання), грн.;

РП0заг - загальний обсяг реалізації продукції, отриманої за весь строк застосування аналогу у сфері його виробництва (створення або використання), грн.

2.3. Показники інвестиційної ефективності нововведень

Економічний ефект (ЕЧП(А)п1) та його приріст у порівнянні з аналогом (ЕЧП(А)п), визначений за чистою продукцією, включаючи амортизацію, та отриманий за рахунок застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) визначаються за такими формулами:

ЕЧП(А)п1 = (ЧП(А)11 – К п11* Кан) + (ЧП(А)21 – Кп21 * Кан) +

+ ... + (ЧП(А)п1– Кп1 * Кан) (10.39)

ЕЧП(А)п = ЕЧП(А)п1 - ЕЧП(А)п0 (10.40)

де ЧП(А)11 ,ЧП(А)21, ЧП(А)п1 - загальний обсяг чистої продукції, включаючи амортизацію, отриману у сфері виробництва, створення та використання нововведення за весь період (n) його корисного застосування, грн.;

Кп1 - загальна сума капітальних вкладень, приведена до розрахункового року з допомогою коефіцієнтів приведення, грн.;

Кан - коефіцієнт ануїтету для відповідного періоду;

ЕЧП(А)п0 - економічний ефект, визначений на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, отриманий у сфері виробництва, створення та використання аналогу за весь період його корисного застосування, грн.

Аналогічним чином визначається економічний ефект від застосування нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) та його приріст у порівнянні з аналогом, визначені за чистою продукцією, доходом, чистим доходом та чистим прибутком.

Строк окупності капітальних вкладень (Тп1) визначений за чистим доходом, отриманим за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) визначається за формулою:

Тп1 = Кп1 / (Дчп1 / Тп) (10.41)

де Кп1 - загальна сума капітальних вкладень, направлених у сферу виробництва на реалізацію нововведення, грн.;

Дчп1 – загальна сума чистого доходу, отриманого за строк реалізації нововведення у сфері його виробництва, грн.;

Тп - строк корисного використання нововведення у сфері його виробництва, років.

Зміна строку окупності нововведення у порівнянні з аналогом визначається як різниця між строком окупності нововведення та строком окупності аналогу.

Рентабельність капітальних вкладень (Ркп1), визначена за чистим доходом від виробництва (створення або використання) нововведень, у розрахунку на рік визначається за такою формулою:

Ркп1 = Дчп1 / Кп1 *100 (10.42)

Рентабельність капітальних вкладень, визначена за чистим доходом, отримана за весь строк корисного застосування інновацій й сфері їх виробництва, визначається шляхом суми відповідних річних значень цього показника.

Приріст рентабельності капітальних вкладень (Рп.д.ч.п ), визначений за чистим доходом отриманим за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом у розрахунку на рік визначається за такою формулою:

Рп.д.ч.п = Рп.д.ч.п1 - Рп.д.ч.п0 (10.43)

де Рп.д.ч.п1 та Рп.д.ч.п0 - рентабельність капітальних вкладень (у розрахунку на рік), визначена за чистим доходом отриманим від реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання) та зо аналогом, %.

Приріст рентабельності капітальних вкладень, визначений за чистим доходом отриманим за рахунок реалізації нововведення у сфері його виробництва (створення або використання), у порівнянні з аналогом за весь строк корисного використання визначається як різниця відповідної рентабельності капітальних вкладень та рентабельності аналогу.

ІІІ. Система показників бюджетної ефективності нововведень