Конституційний статус президента України

PAGE 7

Тема №6 Конституційний статус президента України

1. Правова природа влади президента та становлення інституту президентства в Україні

2. Вибори та вступ на посаду президента України

3. Функції та повноваження президента України

4. Правові акти президента України

5. Правовий статус допоміжних органів при президентові України

6. Припинення повноважень президента України

1. Правова природа влади президента та становлення інституту президентства в Україні. Одним з найважливіших елементів державного механізму є глава держави – особа, яка займає формально вище місце в структурі державних інститутів і водночас здійснює функцію представництва самої держави в цілому. Інститут глави держави виник і сформувався у період становлення сучасної державності. Юридичний статус і політичне значення сучасного глави держави залежить від форми державного правління, прийнятого в тій чи іншій країні. А його реальна роль у здійсненні влади багато в чому зумовлена також існуючим у країні політичним режимом. У сучасних державах існують наступні юридичні форми глави держави: 1.) монарх – суверенна і не пов’язана політичною відповідальністю особа, якій влада належить за власним правом. Різновидами інституту монарха є монарх, який успадкував свій пост (Велика Британія), монарх призначений своєю сім’єю – правлячою династією (Саудівська Аравія), монарх федерації, обраний монархами суб’єктів федерації (Малайзія, ОАЕ); 2. президент – обраний народом, парламентом або представницькою колегією одноособовий або колегіальний орган – глава держави, який отримує владу на визначений термін у порядку делегації (колегіальна президентура існує на Кубі (державна рада), у Швейцарії (Федеральна рада), колегіальну президентуру закріплювали конституції Уругваю 1917 року та 1951 року, з 1958 по 1963 рік колегіальний глава держави існував в Іраку, у колишніх соціалістичних країнах роль глави держави виконували постійно діючі колегіальні органи президії верховних представницьких органів державної влади). термін на який отримує владу президент, в різних країнах є різним: наприклад в країнах латинської Америки та США 4 роки, в Німеччині, Чехії, Греції, Португалії – 5 р., Фінляндії, Австрії – 6р, Франції, Італії, Туреччини – 7р., Латвії – 4р. В країнах, що розвиваються є випадки, коли конкретна особа проголошувалась президентом безстроково – Філіппіни, або довічним президентом – Туніс, Уганда, в деяких країнах певну особу прямо в конституції визнавали президентом – Гамбія, Замбія, Кенія, Малаві. В ряді країн одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше ніж на два терміни, або не більше двох термінів підряд. Разом з тим у багатьох країнах переобрання на наступний термін не має жодних обмежень (Франція, Італія), або навпаки, повторне обрання на посаду президента взагалі не можливе (Мексика, Болівія, Еквадор). Президент обирається шляхом прямих або не прямих виборів. Прямі вибори (безпосередньо громадянами) характерні для країн з президентською та напівпрезидентською формою правління, непрямі (парламент, колегія виборщиків) для країн з парламентською формою правління. В окремих випадках функцію глави держави може виконувати глава уряду на якого покладено виконання зазначених функцій (землі ФРН). В літературі з конституційного права в залежності від правових підстав отримання влади виділяють також таку форму глави держави як одноосібний або колегіальний узурпатор – особа або колегіальний орган, які здійснюють владу без правових підстав, не маючи при цьому ні “царського” походження ні мандату виборщиків. Найбільш поширеною формою глави держави є президент. Ця посадова особа очолює державу майже в 150 країнах світу з майже 200, для решти характерна монархічна форма правління.

Вперше інститут президента виник у США як результат прагнення громадян до встановлення сильної але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монархії. На сьогоднішній день, місце президента в системі органів державної влади визначається перш за все формою правління, яка існує в тій чи іншій державі. У парламентській республіці президент є лише главою держави. Міністри і уряд в цілому не підпорядковані і не відповідальні перед ним (Італія, ФРН). Президент може мати лише окремі елементи виконавчої влади і свої конституційні повноваження здійснює як правило за згодою уряду тобто через інститут контра сигнатури. Він полягає в тому, що акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем’єр міністра або міністра відповідального за виконання цього акту. Президент в таких країнах не приймає рішення, що має політичний характер.

В президентській республіці президент є главою держави і главою виконавчої влади (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку коли вони складають колегіальній орган – Уряд, так і коли не утворюють уряд. Посада Прем’єр-міністра за умови утворення уряду є символічною, фактичним керівником уряду є президент. Тому як правило в країнах з президентською формою правління посади Прем’єр-міністра не має. Міністри як правило є помічниками, радниками президента, а вся повнота виконавчої влади належить президентові.

В країнах з змішаною формою правління повноваження президента значно ширші і вагоміші ніж у парламентській республіці. Але також існують істотні обмеження ролі президента парламентом. В цілому президенти в таких республіках наділяються конституціями широкими правами в галузі виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотворчими, арбітражними, координаційними). Загальною рисою статусу президента є прагнення поставити його над традиційними гілками влади, над всіма інститутами держави, до того ж не в особі, яка поєднує повноваження інших гілок влади, а в самостійній якості, зокрема в якості арбітра, координатора, щодо органів державної влади.

Незалежно від форми правління президент як глава держави втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної цілісності, є представником держави за її межами і в середині країни. Він зокрема укладає міжнародні договори, призначає дипломатичних представників, приймає іноземних дипломатичних представників, від імені держави нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання, приймає до громадянства, дозволяє вихід з громадянства, здійснює помилування, є головнокомандувачем збройних сил, відповідає за безпеку держави.

Інститут президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті та державному будівництві України. Тривалий час в Україні (УРСР) функції глави держави виконували переважно Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади України, її Президія, як постійно діючий орган державної влади, та її голова. Теоретичною основою зосередження функцій глави держави у ВР, в особі її постійно діючого органу – Президії ВР була концепція колективного президента та вчення про ради і радянське державне будівництво в цілому (народ здійснює державну владу через ради народних депутатів України, що становлять єдину систему органів державної влади і є політичною основою держави, а ВР – найвищим органом державної влади). Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, згідно діючої КУ – главою держави. Становлення інституту ПУ було ключовим у реформуванні державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу. Започаткувала процес реформування державної влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Це зумовило введення інституту президентства. 25 червня 1991 року ВР ухвалила постанову “Про вибори президента Української РСР”, якою визнала за доцільне заснувати пост президента України до прийняття нової конституції та провести вибори президента у 1991р. 5 липня 1991 року було прийнято ЗУ “Про заснування поста президента УРСР і внесення змін і доповнень до Конституції (основного закону) УРСР” і “Про вибори президента УРСР”. Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час КУ. Зокрема, КУ було доповнено новою главою 121, яка була присвячена посаді президента України, визначався його статус, функції, повноваження та порядок обрання. Теоретичною основою становлення інституту президентства на даному етапі була концепція нової КУ, схвалена ВРУ 19 червня 1991 року. 1 грудня 1991 року відбулися вибори президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано ПУ. Проте конституювання інституту президентства на цьому не закінчилось. Воно продовжувалось у ході підготовки нової КУ та внесенні ряду змін до чинної на той час КУ. Про це свідчать проекти КУ в редакціях 1992, 1993, 1995 років та конституційний договір укладений між президентом і ВРУ 8 червня 1995 року. Відповідно до даних проектів та конституційного договору президент України набував нового статусу – глави держави і глави виконавчої влади. Остаточно статус Президента України як глави держави був визначений КУ 1996 року. ЗУ “Про внесення змін і доповнень до КУ” від 8 грудня 2004 року, який набув чинності з 1 січня 2006 року трансформував Україну з президентсько-парламентської республіки в парламентсько-президентську і повноваження президента України було суттєво звужено. Однак у 2010 році КСУ визнав вищезгаданий Закон неконституційним, тому зміни, внесенні до Конституції не є чинними. Україна продовжує залишатись президентсько-парламентською республікою, як це було передбачено Конституцією України у 1996 році.

2. Вибори та вступ на посаду президента України. Характер виборів президента зумовлюється насамперед його статусом: глави держави, лави держави і глави виконавчої влади або іншим статусом. Якщо президент є лише главою держави, то він обирається як правило парламентом. Якщо президент є главою держави і главою виконавчої влади, то він обирається народом. Разом з тим, у змішаних державах, президент може обиратися народом шляхом прямих виборів. Відповідно до ст. 103 КУ ПУ обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років.

Принцип загальності виборів президента означає, що право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років. Не мають права голосу громадяни, визнані судом не дієздатними. Чинна конституція передбачає низку умов, так званих цензів, яким має відповідати кандидат на пост президента, зокрема щодо віку, місця проживання, володіння державною мовою. Так, президентом може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна і та ж особа не може бути президентом України більше ніж два строки підряд. Це означає, що особа може висувати свою кандидатуру втретє лише після перерви. Нарівні з вимогами до кандидата на пост президента існують обмеження і щодо особи президента. Відповідно до ст. 103 КУ Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Принцип рівності виборів президента означає, що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, кожен виборець має один голос. За конституцією (ст. 70) не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками за винятком передбачених КУ та ЗУ Про Вибори Президента від 18.03.2004. принцип рівності також означає створення рівних умов для кандидатів. Принцип прямого характеру виборів означає, що президент України безпосередньо обирається виборцями. Голосування на виборах президента є таємним, контроль за волевиявленням виборців забороняється. Вибори президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Вибори призначаються ВРУ, про їх призначення ВРУ приймає постанову. Чергові вибори ПУ проводяться у зв’язку з закінченням конституційного строку повноважень ПУ і відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень ПУ. Чергові вибори призначаються ВРУ не пізніш як за 130 днів до дня виборів. Позачергові вибори ПУ проводяться у зв’язку з достроковим припиненням повноважень ПУ у випадках передбачених КУ (піде мова в наступних питаннях) і відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня: 1) проголошення Президентом України особисто заяви про свою відставку на засіданні Верховної Ради України; 2) опублікування рішення Верховної Ради України про підтвердження неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 3) опублікування рішення Верховної Ради України про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 4) прийняття постанови Верховної Ради України про призначення позачергових виборів у зв'язку із смертю Президента України.

Повторні вибори Президента України проводяться у випадках: 1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; 2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури. Верховна Рада України приймає постанову про призначення повторних виборів Президента України на підставі подання Центральної виборчої комісії. Повторні вибори Президента України відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня прийняття постанови Верховної Ради України про призначення повторних виборів.

Право висування кандидата на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням у порядку, визначеному Законом. Партія (блок) може висунути лише одного кандидата на пост Президента України. Новелою даного закону на відміну від попередніх є внесення грошової застави. Грошова застава вноситься партією (партіями, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, або кандидатом на пост Президента України у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії в розмірі п'ятисот тисяч гривень. Грошова застава повертається партії (партіям, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, чи кандидату на пост Президента України, якщо кандидат на пост Президента України отримав не менш як 7 відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо кандидат на пост Президента України отримав менше 7 відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, грошова застава перераховується до Державного бюджету України. Після реєстрації кандидатом на пост президента на його підтримку необхідно зібрати не менше як 500000 підписів виборців, які мають право голосу, в тому числі не менше як по 20000 підписів у кожному з двох третин регіонів (АРК, області, м. Київ та Севастополь) України. Кандидат на пост президента може розпочинати проведення передвиборчої агітації наступного дня після його реєстрації ЦВК. Передвиборча агітація закінчується о 24 годині останньої п’ятниці перед днем виборів. Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 години. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці. Обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Про обрання Президента України за підсумками голосування у день виборів Центральна виборча комісія приймає рішення. У протоколі Центральної виборчої комісії про підсумки голосування в день виборів Президента України при цьому зазначаються прізвище й ініціали кандидата, який відповідно до цього Закону обраний Президентом України. Повідомлення про результати голосування у день виборів Президента України та про прийняте Центральною виборчою комісією за підсумками голосування рішення публікується нею в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" не пізніш як на третій день після підписання протоколу про результати голосування.

Новообраний президент вступає на свій пост у визначений КУ термін: не пізніше ніж через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів і з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ. Приведення президента до присяги здійснює голова КСУ. Президент України складає присягу, текст якої визначено в ст. КУ. Якщо ж президент обирається на позачергових виборах, він складає присягу у п’ятиденний термін після офіційного оголошення результатів виборів. Президент приносить присягу на урочистому засіданні ВРУ в присутності представників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій, почесних громадян України та представників іноземних держав.

3. Функції та повноваження президента України. Ядро КПС Президента України становлять норми КУ, які визначають функції та повноваження глави держави. Функції президента України – це основні напрямки діяльності (найважливіші обов’язки) глави держави, які обумовленні його місцем та роллю в системі органів державної влади. Повноваження президента України – це конкретні права та обов’язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання. Функції та повноваження, що належать згідно з КУ виключно Президенту України, становлять прерогативу глави держави.

Загальну систему функцій ПУ становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функції, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Перші дві функції властиві виключно главі держави, і зумовлюють необхідність існування саме цього інституту, інші також мають важливе значення, але їх можуть мати інші державні органи. Функція забезпечення єдності державної влади поділяється на три під функції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. В залежності від сфери прояву функція представництва держави поділяється на дві під функції: внутрішньо політичне та зовнішньо політичне представництво. Загалом, основні функції ПУ визначені в ст. 102 КУ.

Найважливіші повноваження ПУ визначені в КУ, а решту визначено законами України: ЗУ “Про міжнародні договори України”, “Про оборону України”, “Про громадянство України” та іншими. Характерно, що повноваження ПУ не можуть визначатись підзаконними актами. Повноваження Президента України для зручності їх аналізу можна систематизувати за такими групами: 1) Представницькі повноваження – тобто повноваження з представництва держави у внутрішньо та зовнішньо політичних відносинах. Так, зовні країни президент: представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав; підписує ЗУ про ратифікацію міжнародних договорів України. Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланням до народу та і з щорічними та позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє та зовнішнє становище України; призначає представника ПУ В АРК.

Повноваження Президента у відношенні до ВРУ та в сфері законодавчої влади. КУ керуючись принципом поділу влад чітко розмежовує повноваження ПУ та ВРУ. Однак ПУ будучи суб’єктом законодавчого процесу здійснює відповідні повноваження по відношенню до ВРУ та у сфері законодавчої влади, а саме: користується правом законодавчої ініціативи у ВРУ; підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті ВРУ; накладає відкладальне вето (крім законів про внесення змін до КУ) щодо прийнятих ВРУ законів з подальшим поверненням їх на повторний розгляд до ВРУ; призначає всеукраїнський референдум щодо змін КУ відповідно до ст. 156 КУ, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до ВРУ у строки, встановлені цією КУ; достроково припиняє повноваження ВРУ у випадках передбачених КУ (ст. 90 КУ: протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Таке рішення ПУ приймає після консультацій з головою ВРУ, його заступниками та головами депутатських фракцій).

Повноваження президента України в сфері виконавчої влади раніше зазнали суттєвих змін у бік скорочення, однак тепер вони відновлені у варіанті Основного Закону 1996 року:

призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; скасовує акти Ради міністрів АРК.

призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

Повноваження Президента України в сфері судової влади. Згідно з принципом поділу влад та незалежності судів Президент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв в його повноваженнях пов’язаних з формуванням органів судової влади, зокрема, Президент України: призначає на посади та звільняє з посад третину складу КСУ; утворює суди у визначеному законом порядку; здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років. Також виконує так звану квазі судову функцію – здійснює помилування.

Повноваження ПУ в сфері національної безпеки, оборони та військової політики. Як глава держави ПУ здійснює наступні повноваження в цій сфері: є Верховним головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює РНБО, яка є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при ПУ; вносить до ВРУ подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності Україні; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з подальшим затвердженням цих рішень ВРУ.

Повноваження Президента України з формування органів та призначення посадових осіб. Президент України бере участь у формуванні органів які безпосередньо не належать до виконавчої та судової гілок влади: призначає на посаду та звільняє з посади за згодою ВРУ Генерального прокурора України; призначає на посади та звільняє з посад половину складу ради НБУ; призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; вносить до ВРУ подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови СБУ.

Інші повноваження ПУ. Конституція України відносить компетенції ПУ деякі інші повноваження необхідні для здійснення функцій глави держави. Зокрема ПУ: присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини; нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України; приймає рішення про надання притулку в Україні; створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби.

4. Правові акти президента України. Згідно ст. 106 КУ ПУ на основі та на виконання КУ і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Укази та розпорядження мають підзаконний характер: вони видаються на основі КУ та законів України.

Указ – це правовий акт глави держави, який видається з найбільш важливих питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний так і ненормативний характер. Нормативні укази стосуються невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення. Указами ПУ оформлюються: нормативні акти ПУ, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення ПУ щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ, організацій; зупинення дії актів КМУ з мотивів невідповідності КСУ; скасування актів Ради Міністрів АРК; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України; присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, інших спеціальних звань і класних чинів; заснування президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і вихід з громадянства України, надання політичного притулку; помилування.

Різноманітність указів ПУ, зумовлює необхідність їх класифікації. Вченими пропонується виділяти: укази виконавчого характеру, що визначають порядок реалізації законів; директивні укази, що містять доручення уряду та іншим органам виконавчої влади; програмно-політичні укази, що видаються з метою реалізації основних напрямків зовнішньої та внутрішньої політики.

За предметом правового регулювання пропонується виділяти нормативно-правові укази ПУ у сфері державного будівництва; у сфері захисту конституційних прав і свобод громадян; у сфері оборони і національної безпеки; у сфері боротьби зі злочинністю, корупцією, правопорушеннями; з питань конституційного законодавства; законодавства про працю, пенсійного забезпечення, соціального страхування, фінансового права, у сфері науки, освіти, культури, зовнішньополітичної діяльності, економічної діяльності. За часом здійснення – постійні або тимчасові.

Розпорядження – ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для виконавця. Розпорядженнями оформлюються доручення КМУ, міністерствам, іншим органам центральної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань та інші.

Проекти указів та розпоряджень готують і вносять КМУ, міністерства, центральні органи виконавчої влади, секретаріат ПУ та інші органи. Укази і розпорядження на підпис ПУ подає Глава секретаріату ПУ.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 106 КУ ПУ звертається з посланнями до народу та із щорічними позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє і зовнішнє становище України. Дані послання є офіційними документами, які не є нормативними актами обов’язковими для громадян і посадових осіб, оскільки не містять правової норми. Президентські послання мають характер політичного акту з елементами розпорядчих функцій. Вони слугують орієнтиром законодавчої діяльності парламенту.

Окрім названих актів, ПУ має право вносити конституційні подання, підписує різного роду листи, запити, які не є нормативно-правовими актами.

Деякі акти ПУ потребують контрасигнації – скріплення підписами Прем’єр-міністра України та міністра відповідального за акт та його виконання. Це як правило, пов’язано з зняттям відповідальності з президента за вчинення зазначених дій. КУ (ст. 106) вимагає скріплення підписами Прем’єр-міністра та міністра відповідального за акт та його виконання актів ПУ виданих ним в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 ст. 106 КУ: призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; керівництвом роботою РНБО; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень ВРУ; утворення судів у визначеному законом порядку.

Порядок оприлюднення актів ПУ визначається Указом ПУ “Про порядок офіційного оприлюднення НПА та набрання ними чинності” від 10.06.1997р. відповідно до цього указу акти ПУ не пізніше як у 15 денний термін після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Нормативні акти ПУ набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданню. Ненормативні акти ПУ можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність. Рішення щодо конституційності актів ПУ приймає КСУ. У разі визнання КСУ акту ПУ неконституційним, він втрачає чинність з дня ухвалення КСУ відповідного рішення. Перевірці на предмет конституційності КСУ підлягають будь-які акти ПУ незалежно від того, мають вони нормативно-правовий чи індивідуально-правовий характер. Вирішення питання про суперечність їх нормам законів здійснюється судами загальної юрисдикції (Рішення КСУ від 27.03.2002р.).

5. Правовий статус допоміжних органів при президентові України. Допоміжні органи при президентові України можна класифікувати на дві групи: 1. органи, статус яких визначається КУ та законами України; 2. органи, які створюються ПУ в межах коштів передбачених у ДБУ для здійснення своїх повноважень, так звані консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Назва та правовий статус цих органів визначаються актами ПУ.

До 1 групи можна віднести Раду національної безпеки і оборони України, яка відповідно до ст. 107 КУ є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Правовий статус даного органу визначається КУ та ЗУ “Про раду національної безпеки і оборони” від 5.03.1998р. відповідно до КУ головою РНБО є ПУ. До складу РНБО входять як за посадою (Прем’єр-міністр, Міністр оборони України, Голова СБУ, Міністр внутрішніх справ, міністр закордонних справ) так і за призначенням ПУ. Персональний склад РНБО формує ПУ. В засіданнях РНБО може брати участь голова ВРУ. Рішення РНБО вводяться в дію указами ПУ. До функцій РНБО ст. 3 ЗУ “Про РНБО” відносить: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України. Організацію роботи і виконання рішень РНБО забезпечує секретар РНБО, який призначається та звільняється з посади ПУ та безпосередньо йому підпорядковується. На посади Секретаря РНБО України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці. Основною організаційною формою діяльності РНБО України є її засідання. На засіданнях члени РНБО голосують особисто. Делегування ними обов'язку бути присутніми на засіданні Ради національної безпеки і оборони України іншим особам не допускається. На запрошення Голови РНБО України у її засіданнях можуть брати участь голови комітетів ВРУ, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами РНБО. Рішення РНБО України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Голова ВРУ може висловлювати думку щодо прийнятих рішень, яка протоколюється. Прийняті рішення вводяться в дію указами ПУ.

До другої групи органів, що створюються при президентові України можна віднести Адміністрацію ПУ, створену на підставі указу ПУ “Про положення про Адміністрацію Президента України" від 02.04.2010 р. з подальшими змінами. Відповідно до даного Указу ПУ Адміністрація Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених КУ повноважень.

До складу Адміністрації входять:

Глава Адміністрації Президента України;
два перші заступники Глави Адміністрації Президента України, в тому числі Перший заступник Глави Адміністрації Президента України – Представник Президента України у Конституційному Суді України;
сім заступників Глави Адміністрації Президента України, в тому числі заступник Глави Адміністрації Президента України – Керівник Головного управління з питань судової реформи та судоустрою, заступник Глави Адміністрації Президента України - Керівник Головного управління Державного Протоколу та Церемоніалу, заступник Глави Адміністрації Президента України – Керівник Головного управління з питань регіональної та кадрової політики, заступник Глави Адміністрації Президента України - Керівник Головного управління документального забезпечення;
Прес-секретар Президента України;
радники Президента України;
Прес-служба, головні управління, управління, Режимно-секретний відділ, які є самостійними структурними підрозділами Адміністрації.

Адміністрація відповідно до покладених на неї завдань:

здійснює аналіз політичних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших процесів, що відбуваються в Україні і світі, готує за його результатами для подання на розгляд Президентові України пропозиції з питань формування та реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави;
1. забезпечує підготовку проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, оприлюднює такі послання;
2. забезпечує взаємодію Президента України з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, правоохоронними, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян;
3. здійснює в установленому порядку експертизу прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України, готує пропозиції щодо підписання законів або застосування щодо них права вето;
4. забезпечує планування діяльності Президента України;
5. опрацьовує і подає на підпис Президентові України проекти указів, розпоряджень Президента України, інших документів;
6. забезпечує підготовку проектів законів, що вносяться Президентом України до Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи;
7. забезпечує офіційне оприлюднення підписаних Президентом України законів України, а також указів і розпоряджень Президента України;
8. опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції щодо утворення і ліквідації судів, визначення кількості суддів у судах, першого призначення на посаду професійного судді, переведення суддів, присвоєння суддям військових судів військових звань;
9. здійснює підготовку проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України та пропозицій щодо позиції Президента України у справах, які розглядаються Конституційним Судом України;
10. опрацьовує внесені в установленому порядку пропозиції з вирішення кадрових питань, що належать до повноважень;
11. забезпечує контроль за виконанням указів, розпоряджень, доручень Президента України;
12. здійснює моніторинг інформаційного простору України, створює умови для доступу громадськості до інформації про діяльність Президента України, Адміністрації;
13. забезпечує опрацювання та подання в установленому порядку на розгляд Президента України пропозицій щодо нагородження державними нагородами, встановлення президентських відзнак та нагородження ними, присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку в Україні, здійснення помилування, розвитку геральдики;
14. здійснює протокольне та церемоніальне забезпечення офіційних заходів за участю Президента України;
15. забезпечує розгляд в установленому порядку запитів народних депутатів України, груп народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України до Президента України;
16. організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян;
17. виконує інші функції для забезпечення здійснення Президентом України своїх повноважень.

6. Припинення повноважень президента України. Президент України обирається строком на п’ять років. Його повноваження як правило припиняються по закінченню цього терміну. ПУ виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного ПУ. Водночас можливе дострокове припинення повноважень ПУ за наявності підстав передбачених КУ і додержання конституційно-визначеної процедури. Відповідно до ст. 108 КУ підставами дострокового припинення повноважень ПУ є: 1. відставка; 2. неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров’я; 3. усунення з поста в порядку імпічменту; 4. смерть.

Відставка ПУ – це добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява ПУ про відставку має проголошуватись ним особисто на засіданні ВРУ. Дана конституційна процедура враховує світовий досвід дострокового припинення повноважень Президента.

Юридичний факт не можливості виконання ПУ своїх повноважень за станом здоров’я як підстава дострокового припинення його повноважень має встановлюватись на засіданні ВРУ в умовах гласності та відкритості. Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу. Підставою для прийняття такого рішення ВРУ є письмове подання ВСУ за зверненням ВРУ і медичний висновок. Сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припинення повноважень ПУ. Необхідне письмове подання ВСУ, яке містить юридичну оцінку медичного висновку.

Однією з найскладніших процедур дострокового припинення повноважень ПУ є процедура усунення його з поста в порядку імпічменту, тобто відсторонення від посади. Відповідно до ст. 111 КУ ПУ може бути усунутий з поста ВРУ в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Ініціювання питання про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту здійснюється більшістю від конституційного складу ВРУ. Вирішенню цього питання ВРУ має передувати парламентське розслідування. Для проведення розслідування ВРУ створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні ВРУ. За наявності підстав ВРУ не менше як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення президента. Рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту приймається ВРУ не менш як трьома четвертими від її конституційного складу. Розгляду цього питання має передувати перевірка справи КСУ і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку ВСУ про те, що діяння в яких звинувачується ПУ містять ознаки державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень ПУ виникає питання про легітимне виконання його обов’язків до обрання нового ПУ. Відповідно до ст. 108, 109, 110,111 КУ на період до обрання і вступу на пост нового ПУ виконання обов’язків ПУ покладається на Голову ВРУ. Голова ВРУ, в період виконання ним обов’язків ПУ не може здійснювати повноваження передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 КУ, тобто звертатись з посланням до народу та із щорічними та позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначати всеукраїнський референдум про внесення змін до КУ, проголошувати референдум за народною ініціативою; призначати позачергові вибори до ВРУ, припиняти повноваження ВРУ у випадках передбачених КУ; вносити до ВРУ подання про призначення міністра оборони, міністра закордонних справ; призначати та звільняти з посади за згодою ВРУ генерального прокурора; призначати та звільняти з посад половину складу ради НБУ, національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; третину складу КСУ; присвоювати вищі військові звання, дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання та класні чини; нагороджувати державними нагородами, встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними; здійснювати помилування; створювати у межах коштів передбачених у ДБУ для здійснення своїх повноважень консультативні дорадчі та інші допоміжні органи та служби. Обов’язки ПУ голова ВРУ має виконувати до 90 днів, оскільки згідно з КУ (ч. 5 ст. 103) протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового ПУ.

Конституційний статус президента України