Конституційно-правовий статус народного депутата України

PAGE 3

Тема №5 Конституційно-правовий статус народного депутата України

1. Поняття, види та елементи конституційно-правового статусу народного депутата України.

2. Політико-правова природа депутатського мандата.

3. Порядок набуття та припинення повноважень народного депутата України;

4. Права та обов’язки народного депутата України.

5. Форми діяльності народного депутата України.

6. Гарантії здійснення депутатських повноважень.

1. Поняття, види та елементи конституційно-правового статусу народного депутата України. Із проголошенням незалежності України та прийняттям чинної конституції істотних змін зазнали органи як безпосередньої так і представницької демократії як місцевому так і загальнодержавному рівні. Кардинальні зміни торкнулися і конституційно-правового статусу народних депутатів. Визначаючи роль народних депутатів у системі органів державної влади в літературі з конституційного права наголошується, що парламентарії, народні депутати, є самостійними гарантами конституційного ладу. Російські автори Є.М. Ковешніков та М.Н. Марченко акцентують увагу на особливому конституційно-правовому статусі народних депутатів, як тієї основи, яка визначає характер і напрям роботи парламенту, є правозвісником народної волі. Водночас ними зазначається, що депутати є основою парламенту, а їхня поведінка, роль і місце в парламе

нті багато в чому визначають результативність роботи парламенту. Н.А. Михалкова вважаючи визначальними при з’ясуванні поняття депутата його функціональні характеристики вказує, що депутатом є обраний народом представник, уповноважений здійснювати законодавчу владу та інші функції, передбачені конституцією та діючим законодавством в представницькому органі влади – парламенті чи органі місцевого самоврядування. Більш повне визначення поняття народного депутата дає В.В. Кравченко. На його думку народні депутати – це обрані народом особи, які є членами парламенту України Верховної Ради України. Вони наділяються спеціальною право- та дієздатністю, що дає можливість брати участь у законотворчій діяльності та здійсненні інших функцій ВРУ. ЗУ “Про статус народного депутата України” вказує, що народний депутат України є обраний відповідно до ЗУ “Про вибори народних депутатів України” представник українського народу у ВРУ і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені КУ та законами України. Народний депутат є повноважним представником народу і держави чим і зумовлюється особливість його правового статусу. Народ при обранні депутатів зовсім не переносить свого суверенітету на депутатів, а тільки обирає певних осіб здатних до здійснення державних справ та управління, тобто здійснює акти обрання виконавців певних функцій влади. Народ вказує на осіб, здатних творити законодавство. Представники є особами, що отримали від них повноваження на ведення державних справ. Обираючи парламентарів, народ не передає їм належну йому владу, а тільки права та обов’язки з її здійснення, залишаючись при цьому носієм суверенітету та єдиним джерелом влади, що закріплено ст. 5 КУ. Парламентарії України реалізуючи інтереси і волю українського народу трансформують її в державну волю. Таким чином, однією з визначальних рис статусу парламентарія є здійснюване ним народне представництво. Депутати реалізуючи повноваження від імені держави, керуються загальнодержавними інтересами.

За змістом народний депутат наділений особливим статусом члена органу державної влади та характеризується наявністю різних повноважень, статус народного депутата має ознаки статусу характерного для статусу державного службовця. Зокрема, службовці – це соціальна група, до якої входять фізичні особи, які здійснюють на оплачуваних засадах певні спеціально необхідні функції і виконують завдання діючих органів. Державні службовці це різновид службовців, які складають чисельну групу і їх основним завданням є служіння державі. Як і державний службовець, народний депутат наділений повноваженнями різного характеру та значення, має владні повноваження та є суб’єктом різних видів відповідальності. Таким чином, як зазначають більшість вчених, в аспекті діяльності парламентарів як членів органу державної влади народних депутатів слід вважати посадовими особами, а саме представниками влади, наділених владними повноваженнями публічного характеру.

Однією з формальних характеристик парламентаріїв є політичний характер їхньої діяльності, що зумовлено кількома факторами. Зокрема, до цього спричиняє сам процес набуття депутатського мандата. Так, видатний французький вчений М. Дюверже зазначав загальне виборче право залишається незмінним способом легітимації влади, виборчий бюлетень – єдиною реальною формою суспільного договору громадян із владою, а політичні партії інструментом вираження, формування і представництва суспільної думки, засобом політичного самовизначення громадян і суб’єктів відповідальності перед ними. Крім того, колективно парламентарії як члени органу державної влади визначають політику держави загалом у різних сферах шляхом прийняття державно-владних рішень та НПА на їх забезпечення.

КПС народного депутата України утворюється сукупністю прав і обов’язків парламентарія України як представника народу та члена колективного органу законодавчої влади України, а також прав і обов’язків інших органів державної влади та місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб стосовно народних депутатів України, які безпосередньо закріплені в КУ, ЗУ “Про статус народного депутата України”, Регламенті ВРУ, а також побічно в численних НПА України щодо виборів до ВРУ, організації роботи ВРУ, функціонування політичних партій тощо. Таким чином, у широкому розумінні, КПС народного депутата України є конструкцією, що поєднує нормативно регламентовані характеристики інституту народного депутата України з огляду на політико-правову природу та триєдність структури як представника народу і держави, члена колективного представницького законодавчого органу державної влади та політичного діяча, який здійснює повноваження представницького, державно-владного та політичного характеру в умовах конституційно-правової дійсності та охоплює широке коло суспільних відносин і розглядається як єдина цілісна система, утворена сукупністю взаємопов’язаних компонентів та їх елементів. Використовуючи інституційний критерій, у КПС народного депутата України можна виділити кілька його зрізів, що відображають трирівневу структуру КПС народного депутата. Так, КПС парламентарія України утворений наступними елементами: загально правовим статусом особи (сукупність прав і обов’язків, які належать всім громадянам України), спеціальним статусом народного депутата України (сукупність прав і обов’язків, які належать виключно народним депутатам), внутрішньо спеціальною статусною конструкцією (статус голови ВРУ, голів комітетів). Статика КПС народного депутата відображена у його загальнотеоретичній конструкції за якою виділяють наступні складові: правосуб’єктність (загальну та спеціальну), що включає правоздатність (загальну та спеціальну) та дієздатність (загальну та спеціальну), деліктоздатність (загальну та спеціальну).

Структурними елементами КПС народного депутата України є наступні:

політико-правова природа депутатського мандата;
підстави виникнення і припинення дії депутатського мандата;
права і обов’язки народного депутата України;
форми роботи народного депутата;
гарантії здійснення депутатських повноважень;
відповідальність народного депутата.

2. Політико-правова природа депутатського мандата. Термін мандат (з лат. mandatum - доручення) бере свій початок з римського права, згідно якого мандатом вважався цивільно-правовий договір, коли одна особа (мандант - довіритель) доручала, а інша особа (мандатарій - повірений) приймала на себе виконання певних дій. На думку багатьох сучасних вчених (Авак’яна С.О., Зінов’єва А.В., Шугрина Є.С. та ін.) мандатом є документ, що засвідчує повноваження певної особи, вакантне місце, займане шляхом обрання на виборах. Правова природа депутатського мандату знаходить вияв у сукупності принципів, які по суті визначають конституційну модель представницького мандату. Такими принципами є:

Принцип вільного або імперативного мандату;

Принцип незалежності депутатського мандату;

Принцип непорушності повноважень парламентаріїв;

Принцип професійності;

Принцип недопущення суміщення посад;

Принцип рівноправності народних депутатів.

Принцип вільного або імперативного мандату. Мандат характеризується добровільністю прийняття депутатом тих повноважень, які становлять зміст і характер їх діяльності; при виконанні своїх функцій і повноважень депутати керуються Конституцією України, законами та іншими актами, а також своєю совістю; відповідальність депутатів перед народом, єдністю прав і обов’язків, які регламентують діяльність депутатів. Можливості діяльності народних депутатів, зокрема в аспекті забезпечення стабільності конституційного устрою, значною мірою пов’язані з видом депутатського мандата. Практично у всіх парламентах розвинених країн визнаний і визначений вільний (загальнонаціональний) мандат депутата. Це означає, що кожен депутат вважається представником всього народу, а не виборців конкретного виборчого округу, у своїй діяльності він не пов’язаний жодним наказом і не може бути достроково відкликаний виборцями. Принцип вільного мандата був обґрунтований англійським державним діячем Едмундом Бьорком. У 1774 році він звернувся до своїх виборців з промовою, в якій запевнив, що парламентське представництво вважається неподільним, а парламентарій представляє всю націю, а не окремий округ. Загальнонаціональний характер депутатського мандату майже завжди фіксується в конституціях. Наприклад: в ст. 67 Конституції Італії зазначено: Кожен член парламенту представляє націю і виконує свої функції без зобов’язуючого мандата. Ст. 27 Конституції Франції містить наступне положення: будь-який імперативний мандат є недійсним. Ст. 32 Конституції Бельгії передбачає: Члени обох палат парламенту представляють народ, а не лише провінцію, або її підрозділ, від яких вони обрані. Що стосується українського законодавства, то ні в КУ, ні в ЗУ “Про статус народних депутатів України” прямо нічого не вказано про наявність в Україні вільного депутатського мандата, але аналіз правових норм цих актів показує, що ними закріплено вільний мандат, хоча Регламент ВРУ вказує на імперативний мандат депутатів (ст. 4.2.1).

У конституційній теорії загальнонаціональний мандат розглядається як такий, що найповніше забезпечує депутатові можливості займатися справами віднесеними до його компетенції. Він надає діяльності парламентарія політичного характеру і не зводить члена парламенту до рівня уповноваженого з місцевих прав. З іншого боку здавалось б, за наявності антиподу вільному мандату (імперативного: зобов’язання виконувати накази виборців, нести перед ними відповідальність, може бути відкликаний виборцями) встановлюється стійкий зв’язок між депутатом та виборцями, які його обрали. Однак наявність загальнонаціонального мандату не виключає прямого зв’язку депутата з виборцями, зокрема через персональні представництва (ст. 7 ЗУ “Про статус народних депутатів України”).

Принцип незалежності депутатського мандату. Передбачає різноманітні механізми щодо захисту особи парламентарія від різних посягань, унеможливлення всіляких протиправних впливів на члена парламенту. Цей принцип необхідно розглядати як особистісний гарант спрямований на забезпечення вільного здійснення народним депутатом України покладених на нього функцій. Він ґрунтується на загальному праві особи на недоторканість. Важливим у цьому контексті є право на недоторканість приватного життя і доступу до персональних даних. Недоторканість приватного життя особи означає заборону державі, її органам та посадовим особам незаконно і навмання вмішуватись в приватне життя громадян. Законодавство України безпосередньо не визначає зміст і об’єм даного принципу, проте надає гарантії, що у своїй сукупності до певної міри забезпечують його реалізацію. Зокрема у п.4 ст. 28 ЗУ “Про статус народного депутата України” зазначено, що управління державної охорони України разом з органами СБУ та МВС в межах їх повноважень забезпечують безпеку народному депутату при виконанні ним депутатських повноважень а також за місцем його проживання та членів його сім’ї у порядку встановленому законом.

Принцип непорушності повноважень народного депутата України є процедурно-процесуальним відображенням принципу незалежності народних депутатів України і спрямований на ефективне здійснення парламентарієм своїх повноважень. Даний принцип на противагу незалежності має публічний характер та сприяє оптимізації роботи народного депутата. Даний принцип визначається правовими нормами, відповідно до яких ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків передбачених КУ та ЗУ. Зокрема, відповідно до ст. 26 ЗУ “Про статус народного депутата України” держава гарантує народному депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень.

Принцип професійності парламентаріїв проявляється у кількох аспектах: 1. передбачає здійснення народними депутатами повноважень на постійній основі (п. 1 ст. 78 КУ); 2. оплатність діяльності народного депутата (у правовій теорії відображає одне з значень терміну індемнітет); 3. відповідність певним критеріям, які є важливими для народних депутатів, як то достатній рівень компетентності, висока правова та політична культура, усвідомлення обов’язків перед народом. Важливо, що для посилення рівня професійності парламентарів постійно здійснюються певні заходи на його вдосконалення. Хоча КУ і не встановлює професійного цензу для особи парламентарія, але переважно цю посаду займають представники народу, які мають юридичну чи економічну освіту.

Принцип недопущення суміщення посад має надзвичайно важливе значення в контексті дотримання принципу поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову. Фактично він означає дотримання вказаної в ст. 78 КУ норми, що народні депутати України здійснюючи свої повноваження на постійній основі, не можуть мати іншого представницького мандата чи перебувати на державній службі. Деталізовано даний принцип в ст. 3 ЗУ “Про статус народного депутата України”. Народний депутат України не має права: 1. бути членом КМУ, керівником центрального органу виконавчої влади; 2. мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі; 3. обіймати посаду міського, сільського, селищного голови; 4. займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов’язків народного депутата час; 5. залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатись адвокатською діяльністю; 6. входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку. Аналогічні обмеження встановлюються законодавством багатьох держав.

Принцип рівноправності народних депутатів ґрунтується на принципі загальної рівності прав особи та громадянина та означає рівність статусу народного депутата України, щодо можливості набувати спеціальних внутрішньо статусних характеристик, тобто рівність права обирати та бути обраним головою ВРУ, в склад комітетів ВРУ, рівність депутатів незалежно від входження до тієї чи іншої партійної фракції (як внутрішню – в межах однієї фракції, так і зовнішню – між депутатами різних фракцій), а також рівність права законодавчої ініціативи, права брати участь в обговоренні питань, голосуванні і таке інше.

В якості елементів правової природи депутатського мандату виділяють імунітет (депутатська недоторканість) та індемнітет (привілей свободи слова). Ч. 3 ст. 80 КУ передбачила, що народні депутати України не можуть бути без згоди ВРУ притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Ця норма була розтлумачена КСУ, у рішенні “Про депутатську недоторканість” від 27.10.1999р, де було сказано, що депутатська недоторканість поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Згода Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності має бути одержана до пред'явлення йому обвинувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного Кримінально-процесуального кодексу України. У разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та/або його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та/або перебування під вартою. (за весь період свого існування ВРУ було надано згоду на притягнення до кримінальної відповідальності лише 3 депутатів: Ю. Звягільського, П. Лазаренка, М. Агафонова) Крім того ч.1 ст. 80 КУ народним депутатам України гарантує депутатську недоторканість. КСУ своїм рішенням “Про гарантії депутатської недоторканості” від 26.06.2003 роз’яснив, що депутатська недоторканість це конституційна гарантія безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від кримінальної відповідальності у визначених КУ випадках. Порядок притягнення члена парламенту до кримінальної відповідальності, його затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний та адміністративно-процесуальний заходи та арешт (взяття під варту) як кримінально-процесуальний запобіжний захід та як адміністративне стягнення за вчинене правопорушення може бути застосоване лише за згодою ВРУ і на підставі та в порядку встановлених КУ та ЗУ. Затримання чи арешт народного депутата можливі за згодою парламенту незалежно від наявності його згоди на притягнення цього парламентарія до кримінальної відповідальності. Якщо порівняти депутатський імунітет в Україні та за кордоном то зміст і обсяг його різний, але ніде він не має абсолютного характеру. Наприклад, в Бельгії розгляд кримінальної справи депутата розпочатий на початку сесії може бути призупинений на її період. В США депутатський імунітет обмежений лише у разі вчинення конгресменом державної зради та тяжких кримінальних злочинів. В багатьох країнах депутати не наділені імунітетом у разі їх затримання на місці злочину чи вчинення злочину за який передбачено позбавлення волі на строк – не менше 6м. (Фінляндія), 2 роки (Швеція), 5 років (Македонія, Словенія, Хорватія). Арешт депутата в таких випадках здійснюється без згоди парламенту.

Депутатський індемнітет означає, що народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (ч.2 ст. 80 КУ). Дане положення деталізується нормою ст. 10 ЗУ “Про статус народного депутата України” де вказано, що голосування та позиція висловлена народним депутатом в роботі ВРУ та її органів не може бути предметом розгляду у ВРУ та її органах. У Великобританії привілей свободи слова закріплений у Біллі про права 1689р, де передбачено, що проти члена парламенту не може бути порушене судове переслідування за будь-яке слово виголошене в парламенті, в тому числі за наклеп. За Конституцією США члени конгресу за будь-які висловлювання або участь у дебатах не можуть бути допитані, а конституція Франції 1958р. передбачає, що члена парламенту не можна затримувати або віддавати до суду не лише за висловлювання, а й за голосування при виконанні ним своїх обов’язків (ст. 26).

3. Порядок набуття та припинення повноважень народного депутата України. Практична реалізація конституційної моделі мандата парламентарія пов’язана з ідентифікацією органу законодавчої влади – ВРУ, як органу народного представництва. Момент набуття парламентом свого статусу представницького колективного органу законодавчої влади України прямо пов’язаний з набуттям відповідного КПС парламентаріями України, що відбувається відповідно до конституційно визначеного механізму. Відповідно до КУ конституційний склад ВРУ – 450 народних депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 (5)р. народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21р. має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обраним до ВРУ громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Щодо народного депутата то правоутворюючими, тобто такими, що мають наслідком набуття депутатського мандату фактами є обрання народним депутатом України, темпоральним виявом якого є офіційне оголошення результатів виборів, а формальним вираженням надання народному депутату України представницького мандату та принесення присяги народним депутатом. Після принесення присяги, яка має силу юридичного факту мандат народного депутата набуває повної юридичної сили, надаючи спеціальній правосуб’єктності динаміки. Оскільки моментом виникнення повноважень народного депутата України є момент складення присяги перед ВРУ, яка по суті є декларацією прийняття особою на себе певних функцій. За змістом присяга є добровільним покладенням на себе обов’язків особою. За формою присяга є публічним оголошенням добровільного покладення на себе особою обов’язків, покликаною здійснювати представництво народу України в органі державної влади – ВРУ з метою реалізації народного суверенітету у вигляді законодавчої, установчої, контрольної функцій, що легітимує статус народного депутата як парламентарія. Зміст присяги народного депутата України визначається ст. 79 КУ, а відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату. Повноваження народних депутатів починаються з моменту складення присяги та припиняються одночасно з припиненням повноважень ВРУ. Достроково повноваження народного депутата України згідно ст. 81 КУ припиняються у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне місце проживання за межі України; 5) якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто; 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції (цей пункт набирає чинності з дня набуття повноважень ВРУ обраною у 2006 році) 7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до КУ повноважень ВРУ – в день відкриття першого засідання ВРУ нового скликання. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках передбачених п.1 та 4 приймається ВРУ більшістю від конституційного складу, а у випадку передбаченому п.5 судом. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України – з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть. У разі не входження народного депутата України обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення (це положення набирає чинності з дня набуття повноважень ВРУ обраною у 2006 році). Звання народного депутата України із зазначенням порядкового номера скликання ВРУ зберігається за парламентарієм довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата України.

4. Права та обов’язки народного депутата України. Центральним елементом КПС народного депутата України є його повноваження. За своєю суттю повноваження це надані йому можливості для реалізації покладених на нього функцій. За своїм змістом повноваження є сукупністю прав і обов’язків народного депутата України. Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про правовий статус народного депутата України” при виконанні своїх повноважень народний депутат керується КУ, ЗУ та загальновизнаними нормами моралі. Загалом, діюче законодавство України надає народному депутатові України досить широкі можливості виражати волю та інтереси виборців та впливати на діяльність парламенту України. Наприклад ст. 10 ЗУ “Про статус народного депутата України” передбачає, що народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях ВРУ та її органів, до складу яких його обрано. Кожний народний депутат у ВРУ та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу ВРУ з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом. Народний депутат бере особисту участь у засіданнях Верховної Ради України чи її органів, до складу яких його обрано.

Критерієм класифікації повноважень парламентаріїв може бути сфера та локалізація діяльності народного депутата України. Зокрема, в літературі з конституційного права виділяють наступні групи прав парламентаріїв:

1. права народного депутата України на пленарних засіданнях ВРУ (ст. 11 ЗУ “Про статус народного депутата України”);

2. права народного депутата України пов’язані з оптимізацією та забезпеченням ефективності діяльності парламенту України (право законодавчої ініціативи народного депутата – ст. 12 ЗУ “Про статус народного депутата України”, право народних депутатів об’єднуватись в депутатські фракції, групи – ст. 13 ЗУ “Про статус народного депутата України”, права народного депутата в органах ВРУ – ст. 14 ЗУ “Про статус народного депутата України”);

3. права народного депутата України щодо здійснення діяльності за межами парламенту: права парламентарія у виборчому окрузі та за його межами, спрямовані на забезпечення ефективної роботи з виборчим корпусом та права народного депутата України у взаємовідносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян України та іноземних держав (ст. 17 ЗУ “Про статус народного депутата України”).

Також деякі вчені (Авак’ян) за кількісною суб’єктністю поділяють права на індивідуальні та права, що здійснюються за умови колективної участі. Правам народного депутата одночасно кореспондують обов’язки інших учасників суспільних відносин. На забезпечення здійснення відповідних прав народними депутатами нормами права передбачена відповідальність за невиконання законних вимог народного депутата або створення перешкод у його роботі, відмову від надання необхідної інформації або документації або несвоєчасне їх надання.

Іншою стороною повноважень народних депутатів є їх обов’язки, що відіграють щодо прав парламентарів обмежуючу роль та забезпечують ефективність їх діяльності. Так у ст. 24 ЗУ “Про статус народного депутата України” зазначається що народний депутат України зобов’язаний: дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави; додержуватися вимог Конституції України, цього Закону, закону про регламент ВРУ та інших законів України, додержуватися присяги народного депутата України; додержуватись вимог трудової дисципліни та норм депутатської етики;

Подібно до класифікації прав народних депутатів можна виділити наступні групи обов’язків парламентаріїв України: 1. обов’язки народного депутата на пленарних засіданнях ВРУ (обов’язок бути присутнім та брати особисту участь у засіданнях ВРУ та її органів, до складу яких його обрано, особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються ВРУ та її органами); 2. обов’язки народного депутата України пов’язані з оптимізацією та забезпеченням ефективності діяльності парламенту України (виконувати та інформувати про виконання доручень ВРУ, відповідного комітету, депутатської фракції тимчасової спеціальної або тимчасової слідчої комісії до складу яких його обрано); 3. обов’язки народного депутата України щодо здійснення діяльності за межами парламенту: обов’язки парламентарія у виборчому окрузі та за його межами, спрямовані на забезпечення ефективної роботи з виборчим корпусом (проводити особистий прийом громадян, підтримувати зв’язки з виборцями, розглядати звернення, пропозиції та скарги виборців, періодично інформувати виборців про свою депутатську діяльність) та обов’язки народного депутата України у взаємовідносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян України та іноземних держав (обов’язок повідомити ці органи про залучення їх до розгляду пропозицій, заяв та скарг не пізніш як за 3 дні до початку прийому, про час і місце проведення прийому, а також орієнтовне коло питань, які мають розглядатись на прийомі).

5. Форми діяльності народного депутата України. Під формою діяльності народного депутата України розуміється спосіб досягнення певних цілей парламентарієм України за допомогою наданих йому повноважень, що здійснюється в контексті реалізації ним народного суверенітету у вигляді функцій представницького, законодавчого, установчого та контрольного характеру та має певний, визначений нормативно, зовнішній прояв. За місцем реалізації повноважень розрізняють наступні форми роботи народних депутатів: робота у ВРУ та її органах та робота у виборчому окрузі та за його межами. Форми роботи у ВРУ та її органах розмежовуються наступним чином: 1. форми роботи на пленарних засіданнях ВРУ; 2. форми роботи народного депутата у спеціальних тимчасових контрольних та слідчих комісіях, які відповідно до ст. 89 КУ може створювати ВРУ; 3. форми роботи у комітетах ВРУ, які носять різноплановий характер та є важливими для діяльності парламенту в цілому.

За способом реалізації повноважень народного депутата України виділяють такі форми діяльності як законодавча ініціатива, депутатський запит, депутатське звернення, звернення до КСУ у формі конституційного подання (не менше як 45 народних депутатів). Так, відповідно до ст. 86 КУ народний депутат України має право на сесії ВРУ звернутись з запитом до органів ВРУ, до КМУ, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій розташованих на території України незалежно від їх підпорядкування та форми власності. Визначення депутатського запиту дається в ст. 15 ЗУ “Про статус народного депутата України”: Депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Визначення депутатського звернення дається в ст. 16 ЗУ “Про статус народного депутата України”: Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Однак існують певні винятки, так відповідно до Рішення КСУ від 20.03.2002р. народний депутат України не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функцію дізнання і досудового слідства з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах. А відповідно до рішення КСУ від 19.05.1999р. народний депутат не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Вимога чи пропозиція народного депутата до керівників органів СБУ не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата України достатньої інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів. Відповідно до рішення КСУ від 11.04.2000р. народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах.

Деякі вчені, зокрема Н.Г. Григорук поділяють форми роботи народного депутата України на нормативні (ті, які врегульовані нормами права) та не врегламентовані нормативно, зокрема до останніх відносять лобіювання. На думку А.П. Любімова лобізм – це система представництва індивідуальних чи групових інтересів. Даний вчений виділяє 2 форми лобіювання: позитивне (яке спрямоване на прийняття необхідних НПА чи певних рішень загального характеру щодо питань які потребують свого врегулювання, відсутність яких приводить до погіршення економічної, соціальної, політичної ситуації, а прийняття їх покращило б цю ситуацію); негативне або суб’єктивне лобіювання спрямоване на покращення чи погіршення інтересів певних фінансово-промислових груп. Не залежно від морально-етичної оцінки лобіювання багатьма вченими висловлюється думка, що цю діяльність народних депутатів необхідно унормувати, тобто врегулювати нормами права, обмежити лобіювання певними рамками. Наприклад Конгрес США в 1946 р. прийняв закон “Про регулювання лобізму”.

6. Гарантії здійснення депутатських повноважень. Під гарантіями діяльності парламентарів розуміють умови і засоби, що безпосередньо і реально забезпечують безперешкодне і ефективне здійснення своєї діяльності. Гарантії депутатської діяльності різноманітні і загалом їх поділяють на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові. Важливе місце в системі гарантій займають саме нормативно-правові гарантії. Провідну роль в системі гарантій даного виду відіграють норми КУ, ЗУ “Про статус народного депутата України”, Регламенту ВРУ та деяких інших НПА.

Організаційно-правові гарантії – це необхідні умови, що забезпечують особам обраним в ВРУ сприятливий режим діяльності для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав і обов’язків. Основними елементами даної системи гарантій є соціальні, матеріальні, процесуальні гарантії та депутатська недоторканість.

До процесуальних гарантій законодавство України відносить права народного депутата у взаємовідносинах з засобами масової інформації, на забезпечення інформацією та її використання (ст. 18-19 ЗУ “Про статус народного депутата України”), гарантії ефективного здійснення народним депутатом повноважень у виборчому окрузі та за його межами (ст. 28 цього закону), можливість мати певну кількість помічників-консультантів, створення умов для підвищення професійного рівня, зокрема навчання в навчальних закладах у вільний від виконання депутатських повноважень час за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності ВРУ.

До соціальних гарантій відносяться безкоштовне забезпечення медичним обслуговуванням та путівками для санаторно-курортного лікування, а також соціально-побутове забезпечення, в якому народний депутат прирівнюється до члена КМУ, державне страхування життя та здоров’я народного депутата, створення належних житлових умов на період виконання обов’язків народного депутата, звільнення від призову на військову або альтернативну невійськову службу, забезпечення безпеки та інше.

До матеріальних гарантій відносять: щомісячний посадовий оклад та надбавки до нього, відшкодування витрат пов’язаних з здійсненням повноважень, оплата праці помічників-референтів, право на транспортне забезпечення (ст. 23), у разі дострокового припинення повноважень ВРУ право на отримання одноразової грошової допомоги у трикратному розмірі місячної заробітної плати та інше.

Конституційно-правовий статус народного депутата України