Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні

PAGE 7

№7 Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні

1. Виконавча влада в Україні: поняття, принципи та функції.

2. Система органів виконавчої влади в Україні

3. Кабінет міністрів України – найвищий орган в системі органів виконавчої влади

А) Поняття, склад та порядок формування.

Б) Повноваження.

В) Припинення повноважень та відставка КМУ. Відповідальність уряду.

4. Конституційно-правовий статус міністерств та інших органів центральної виконавчої влади в Україні.

5. Конституційно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади в Україні.

6. Акти органів виконавчої влади. Поняття, види, порядок прийняття.

1. Виконавча влада в Україні: поняття, принципи та функції. Закономірністю суспільно-політичного і державно-правового розвитку країн світу є концентрація найголовніших повноважень в органів виконавчої влади. Це явище є загальновизнаним і більшість вчених трактує його як об’єктивний результат еволюції сучасної державності. Іноді навіть пропонується відмовитись від самого терміну “виконавча влада” як такого, що не відображає реальний зміст діяльності відповідних органів, і вважає за доцільне характеризувати ці органи як управляючі, що здійснюють загальне керівництво державними справами. Посилання на зміну функцій органів виконавчої влади є вихідним і для різноманітних концепцій технократичного характеру, автори яких розглядають ці органи як суто технічне знаряддя суспільного або державного управління.

Виконавча влада – це сукупність державних органів і установ, які здійснюють владно-політичні і владно-адміністративні функції. Це своєрідна система, в якій кількісно домінують органи і установи, що діють у сфері вузько визначеного державного управління. Для їх позначення нерідко використовують терміни “адміністративний апарат” або “апарат державного управління”. Розглядаючи співвідношення виконавчої влади і державного управління необхідно виходити з того, що сам характер виконавчої влади зумовлений її об’єктивним призначенням – виконанням законів та інших правових актів, підтверджує єдність цієї гілки влади зі змістом державного управління, тобто управлінської діяльності держави. Визнання змістовного зв’язку між виконавчою владою та державним управлінням є методологічною передумовою правильного розуміння цих явищ. Проте за своїм змістом ці категорії е співпадають. Специфіка їхнього співвідношення виглядає наступним чином:

1. державне управління як владно організуюча діяльність певних органів (посадових осіб) держави здійснюється і за межами системи власне органів виконавчої влади:

- всередині апаратів будь-яких органів державної влади – з боку їхніх керівних посадових осіб щодо інших службовців органу (апарату парламенту, судів, органів прокуратури);

- всередині державних підприємств, установ і організацій з боку їх адміністрацій (апарату управління) щодо іншого персоналу;

2. важливо враховувати, що в будь-якій демократичній державі функції виконавчої влади здійснюються суб’єктами не лише виключно державної влади. Адже ці функції:

- можуть бути делеговані державою органам місцевого самоврядування, і навіть таким недержавним інституціям як громадські організації;

- функції виконавчої влади за своїм змістом об’єктивно властиві місцевому самоврядуванню як формі реалізації в цілому публічної влади, складовими частинами якої доктринально визнаються як державна влада так і місцеве самоврядування. Ці функції можуть бути делеговані органами місцевого самоврядування державним органам виконавчої влади.

Виходячи з цього, частина функцій державного управління реалізується за межами виконавчої влади, але водночас частина функцій виконавчої влади може реалізовуватись за межами державного управління. В цьому полягає особлива діалектика співвідношення понять “виконавча влада” і “державне управління”. Слід також враховувати, що встановлена КУ республіканська форма правління президентського-парламентського типу закономірно пов’язана з дуалізмом виконавчої влади, який полягає в тому, що повноваження виконавчої влади певним чином поділені між ПУ та КМУ, але це не дає підстав ототожнювати пост ПУ з цією гілкою влади.

Аналіз повноважень суб’єктів виконавчої влади дозволяє виділити наступні основні функції: соціально-політичну (спрямування владно-політичної та владно-адміністративної діяльності всієї системи виконавчих органів на чітке і неухильне виконання законів та інших НПА і безпосереднє керівництво об’єктами управління); правозастосувальну (система дій, яка полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити втілення приписів правових норм в життя), правоохоронну (забезпечення належної реалізації правозастосувальної діяльності та належної поведінки всіх учасників керованих процесів), координації (співробітництво та погодження дій учасників координації), регулювання або нормотворча (здійснення практичних заходів по проведенню в життя законів та інших правових актів ВРУ та ПУ), дана функція поділяється на декілька під функцій, наприклад функція регулювання економічної діяльності, контрольна і наглядова (які можуть проявлятися в наступних формах: забезпечення податкової і митної політики держави, аудит, наглядова діяльність за функціонуванням конкретних об’єктів управління).

2. Система органів виконавчої влади України. Систему органів виконавчої влади України утворюють органи загальної компетенції – вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції – центральні органи виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілісності України, розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів. Очолює цю систему КМУ – вищий орган виконавчої влади. Середньою ланкою цієї системи є міністерства та центральні органи державної виконавчої влади, підпорядковані КМУ. Органами виконавчої влади місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня відносяться також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у підпорядкуванні відповідних місцевих органів виконавчої влади. Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади. Відповідно до частини 12 статті 92 КУ виключно ЗУ визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади. Загальні основи компетенції та функції КМУ визначено в статті 116 КУ. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади сформульовано у відповідних положеннях про ці органи. Компетенцію місцевих державних адміністрацій визначено в ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року.

3. Кабінет міністрів України – найвищий орган в системі органів виконавчої влади.

А) Поняття, склад та порядок формування. Відповідно до статті 113 КУ КМУ є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об’єднання, координацію та погодження їх діяльності. КМУ є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені згідно з принципом поділу влад, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади більше не має органів подібних до уряду. КМУ це колегіальний орган виконавчої влади, який працює в системі колегіального прийняття рішень. До складу КМУ згідно частини 1 статті 114 КУ входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр міністр, три віце прем’єр-міністри та міністри. Перелік міністрів, які входять до складу КМУ визначено Указом Президента України “Про склад КМУ” від 15 грудня 1999 року з подальшими змінами. Це:

Міністр аграрної політики України;
Міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України;
Міністр внутрішніх справ України;
Міністр вугільної промисловості України;
Міністр економіки України;
Міністр закордонних справ України;
Міністр культури і туризму України;
Міністр оборони України;
Міністр освіти і науки України;
Міністр охорони здоров'я України;
Міністр охорони навколишнього природного середовища України;
Міністр палива та енергетики України;
Міністр праці та соціальної політики України;
Міністр промислової політики України;
Міністр транспорту та зв'язку України;
Міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
Міністр України у справах сім'ї, молоді та спорту;
Міністр фінансів України;
Міністр юстиції України;
Міністр Кабінету Міністрів України.

Конституція України закріплює наступний порядок формування КМУ. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Б) повноваження. Основні повноваження КМУ визначаються статтею 116 КУ, яка передбачає, що КМУ:

забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.

В) Припинення повноважень та відставка КМУ. Відповідальність уряду. Строк повноважень КМУ КУ не визначається. Частина 1 статті 115 КУ лише передбачає, що КМУ складає повноваження перед новообраним ПУ. Іншими підставами для припинення повноважень КМУ є: 1. відставка Прем’єр-міністра України за власною ініціативою, що має наслідком відставку всього складу КМУ; 2. смерть Прем’єр-міністра України, що має наслідком відставку всього складу КМУ; 3. прийняття ВРУ резолюції недовіри КМУ, що має наслідком відставку всього складу КМУ. Відповідно до статті 87 КУ ВРУ за пропозицією ПУ або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу ВРУ може розглянути питання про відповідальність КМУ та прийняти резолюцію недовіри КМУ більшістю від конституційного складу ВРУ. Питання про відповідальність КМУ не може розглядатись ВРУ більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності КМУ або протягом останньої сесії ВРУ. З метою забезпечення безперервного керівництва виконавчо-розпорядчою діяльністю в державі КУ (ч. 4 статті 115 КУ) передбачає, що КМУ, який склав повноваження перед новообраною ВРУ або відставку якого прийнято ВРУ, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого КМУ, але протягом не більш як 60 днів.

4. Конституційно-правовий статус міністерств та інших органів центральної виконавчої влади в Україні. Центральним органом виконавчої влади називають орган, який забезпечує проведення в життя державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за стан її розвитку і безпосередньо підвідомчий КМУ або іншому центральному органу виконавчої влади. Відповідно до Указу Президента України від 15 грудня 1999 року “Про систему центральних органів виконавчої влади” в Україні існують такі види центральних органів виконавчої влади: міністерства, державні комітети, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство(з лат міністро – служу, управляю) – це родова назва найбільш важливих центральних органів виконавчої влади. Вперше міністерства були утворені в країнах західної Європи в 16-17 столітті, в Україні під назвою народні секретаріати виникли в 1917 році. Міністерство України є головним провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

В літературі з конституційного права існують різні критерії класифікації міністерств: за рівнем закріплення: створення яких передбачено КУ (міністерство оборони, міністерство закордонних справ); створення яких передбачено законами України (міністерство внутрішніх справ, міністерство юстиції та інші); створення яких передбачено підзаконними актами (наприклад указами президента; за обов’язковістю існування виділяють базові основні, які утворюються в обов’язковому порядку (міністерство внутрішніх справ, міністерство економіки, міністерство закордонних справ, міністерство оборони, міністерство фінансів, міністерство юстиції) та міністерства, утворення яких не обов’язкове: міністерство будівництва, архітектури, житлово-комунального господарства; за характером компетенції – галузеві, такі, що здійснюють керівництво дорученими ним галузями (наприклад міністерство юстиції), міжгалузеві, які здійснюють керівництво в кількох суміжних галузях – міністерство освіти і науки України, функціональні – керують певними сферами управління – міністерство економіки, фінансів, вугільної промисловості.

Міністерство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції стосовно вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах свої повноважень організовує виконання актів законодавства, здійсню систематичний контроль за їх реалізацією. Правову основу діяльності міністерств, як й інших центральних органів виконавчої влади становлять КУ та закони України, постанови ВРУ, укази і розпорядження ПУ, акти кабінету міністрів України. Основні завдання міністерства визначені в Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади затвердженому указом ПУ від 12 березня 1996 року. Згідно цього положення міністерство:

бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;
прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;
бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;
готує пропозиції та бере участь у формуванні та реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб;
розробляє цільові перспективні програми, опрацьовує комплекс заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи;
реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);
вносить у встановленому порядку пропозиції про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;
готує пропозиції про вдосконалення механізму регулювання розвитку економіки, її структурної перебудови, забезпечення ринкової збалансованості, соціального захисту населення, екологічної безпеки;
бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;
розробляє відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізм їх впровадження, затверджує галузеві стандарти;
вживає заходів, спрямованих на вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, захист інтересів українських товаровиробників на зовнішньому ринку та розвиток внутрішнього ринку;
видає у передбачених законодавством випадках спеціальні дозволи (ліцензії) на проведення окремих видів підприємницької діяльності;
виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру;
бере участь у підготовці міжнародних договорів України, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;
здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства;
складає макроекономічні та міжгалузеві баланси;
розробляє пропозиції про визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки;
бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами (демонополізація економіки, розвиток конкуренції, антимонопольне регулювання, застосування антимонопольного законодавства);
забезпечує виконання завдань мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави у межах визначених законодавством повноважень;
забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті міністерства, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління;
здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр міністр України або один з віце прем’єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам КМУ та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Відповідно до Указу ПУ про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади від 15 грудня 1999 року, статус державного комітету або прирівняний до нього статус мають наступні центральні органи виконавчої влади: державний комітет телебачення та радіомовлення України, вища Атестаційна комісія, Пенсійний фонд, КРУ, державне казначейство та інші органи.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені КУ та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Указом президента України Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади до Центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом віднесено: Антимонопольний комітет України, ДПА України, Державну судову адміністрацію України, Державну митну службу України, Фонд державного майна та інші органи. Діяльність окремих центральних органів виконавчої влади може спрямовуватись і координуватись КМУ через відповідних міністрів. Наприклад, через міністра фінансів України спрямовується і координується діяльність державного казначейства та головного контрольно-ревізійного управління; через міністра транспорту та зв’язку – державна служба автомобільних доріг України.

5. Конституційно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади в Україні. Місцевими органами виконавчої влади в Україні є 1. місцеві державні адміністрації – місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції; 2. територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади – місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.

Місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі і відповідно представлені обласними, районними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Правовий статус місцевих державних адміністрацій визначається КУ (ст. 118-119), ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року з подальшими змінами, ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року та іншими законами.

Місцеві державні адміністрації це державні органи виконавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони працюють за принципом субординації, відповідальності перед ПУ, КМУ, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених ЗУ “Про МДА” та ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”. Відповідно до статті 119 КУ основним завданням місцевої адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є: 1. виконання КУ та законів України, актів ПУ, КМУ, інших органів виконавчої влади; 2. законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3. виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку; 4. підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 5. звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6. взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7. реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій, які призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України на строк повноважень Президента України. Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться Прем'єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом України поданої кандидатури відповідно Прем'єр-міністр України чи голова обласної державної адміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів України нову кандидатуру. Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Стаття 9 ЗУ “Про місцеві державні адміністрації” визначає, що повноваження голів МДА припиняються Президентом України у разі: 1) порушення ними Конституції України і законів України; 2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства; 3) визнання судом недієздатним; 4) виїзду на проживання в іншу країну; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду; 6) порушення вимог несумісності; 7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом та законодавством про державну службу; 8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради; 9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі: 1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації; 2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу; 3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради. Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються також у разі їх смерті. У разі обрання нового Президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій.

Конституція України визначає, що склад МДА формують голови МДА. При цьому, Перший заступник голови обласної державної адміністрації призначається на посаду головою обласної державної адміністрації за згодою Прем'єр-міністра України. Заступники голови обласної державної адміністрації призначаються на посаду головою обласної державної адміністрації за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром України. Перші заступники та заступники голів районних державних адміністрацій призначаються на посади головами районних державних адміністрацій за погодженням з відповідними заступниками голів обласних державних адміністрацій. Перші заступники та заступники голів місцевих державних адміністрацій заявляють про припинення своїх повноважень новопризначеним головам місцевих державних адміністрацій у день їх призначення. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами відповідних державних адміністрацій за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій несуть персональну відповідальність перед головами відповідних державних адміністрацій за виконання покладених на них завдань.

Повноваження МДА в літературі з конституційного права поділяють на функціональні, до яких належать питання забезпечення законності, охорони прав, свобод та законних інтересів громадян, а також здійснення державного контролю на відповідній території. Та галузеві, до яких належать повноваження МДА у галузях: соціально-економічного розвитку відповідних територій, бюджету, фінансів та обліку, управління майном, приватизації та підприємництва, містобудування, житлово-комунального господарства, побутового та торгівельного обслуговування, транспорту і зв’язку, використання та охорони земель, природних ресурсів, охорони довкілля, науки, освіти, культури та інше.

Територіальні органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються в порядку встановленому законодавством, а їх керівників призначає на посади та звільняє з посад у встановленому порядку міністр, керівник іншого центрального органу виконавчої влади.

6. Акти органів виконавчої влади. Поняття, види, порядок прийняття. Згідно статті 117 КУ КМУ в межах своєї компетенції видає акти у формі постанов і розпоряджень, які є обов’язковими до виконання. Постанови та розпорядження КМУ виступають результатом його цілеспрямованої діяльності щодо встановлення, зміни чи скасування юридичних норм, закріплення індивідуальних та розпорядчих приписів з метою вирішення завдань і виконання функцій КМУ як вищого органу в системі органів виконавчої влади; є письмовими документами; офіційні та обов’язкові до виконання на території України; виступають правовими актами державного управління та мають підзаконний характер. Під законність як загальновживаний в юридичній літературі термін, який вказує на верховенство законодавчого акту по відношенню до актів, які мають нижчу порівняно з ним юридичну силу, набуває специфічного характеру відносно постанов і розпоряджень КМУ, і означає таку їх властивість, яка характеризує видання цих актів на основі та на виконання КУ і законів України, а також чинних Декретів КМУ. Акти КМУ повинні відповідати й іншим актам, що мають вищу над ними юридичну силу: постановам ВРУ та актам ПУ. Юридичне значення цієї властивості урядових актів полягає в тому, що вони забезпечують реалізацію законів та актів ПУ, розвивають їх положення, містять механізм практичного впровадження їх приписів в життя. Дослідження форми і змісту постанов і розпоряджень КМУ показує, що зміст цих актів не завжди відповідає встановленій для них формі. Про це свідчить видання КМУ індивідуальних постанов, зокрема про призначення і звільнення з посад, визначення персональних складів тих чи інших органів та нормативних розпоряджень (наприклад, про віднесення посад до категорій посад державних службовців). Разом з цим, відповідно до норм тимчасового регламенту КМУ (чинного з червня 2000р) його постановами мають оформлюватися рішення нормативного характеру, а розпорядженнями – індивідуального. З того часу КМУ видано близько 6 тисяч індивідуальних постанов і понад 50 нормативних розпоряджень.

Процедура видання урядових актів є однією з видів правотворчих та право забезпечувальних процедур, які здійснюються іншими органами виконавчої влади України. Вона характеризується наступними особливостями: 1. відображає динаміку діяльності КМУ та інших органів, установ, організацій, яка здійснюється у певному порядку, послідовності і напрямку (такому порядку притаманні власний процедурний режим, процедурні провадження і процедурні стадії); 2. юридичним результатом такої діяльності є створення нормативно-правових, правозастосовних чи право розпорядчих актів КМУ, що характеризує цільову спрямованість процедури на досягнення чітко визначеного правового результату; 3. це виключно юридична діяльність, яка потребує специфічного регулювання за допомогою процесуальних норм. Основними принципами цієї процедури є наступні: 1. верховенство права (забезпечує при встановленні юридичних норм пріоритет прав людини і громадянина над інтересами держави); 2. законності (означає видання актів відповідно до КУ та законів України; невтручання у сферу законодавчого регулювання суспільних відносин та сферу повноважень і інших державних органів; суворе дотримання суб’єктами процедури своєї компетенції); 3. обґрунтованості (передбачає визначення підстав і мети розроблення проекту акта; аналіз причин необхідності його прийняття; відображення потрібних розрахунків та ін); 4. рівності учасників процедури перед законом (забезпечує формальну їх рівність перед законом, незалежно від правового чи фактичного статусу); 5. гласності (означає відкритість і прозорість процедури, залучення до її провадження громадян і створення для цього належних умов); 6. науковості (забезпечує більш ґрунтовне пізнання характеру регулювання суспільних відносин і прогнозування на цій основі реального впливу на них правових норм); 7. системності (характеризує узгодженість приписів урядових актів з іншими правовими актами, а також єдність у цілях, планах, та діях усіх суб’єктів процедури); 8. планування (забезпечує її поточну організацію, якість урядових актів, упорядкованість дій учасників процедури); 9. узгодження (сприяє врахуванню інтересів різних зацікавлених осіб і ухвалення взаємоприйнятного рішення); 10. колегіальності (забезпечує прийняття об’єктивного і обґрунтованого рішення, яке здатне ефективно здійснювати правовий вплив на суспільні відносини, сфера яких визначена актом); 11. відповідальності (сприяє утвердженню режиму законності процедури видання урядових актів та самих цих актів).

Стадії видання урядових актів представляють собою відносно самостійні, завершені але пов’язані між собою процедурні дії, що утворюють певні етапи в процесі створення постанов і розпоряджень КМУ. Виділяють наступні стадії: 1. підготовка і подання проекту акту до КМУ; 2. підготовка проекту акту у секретаріаті КМУ; 3. розгляд проекту акту в урядовому комітеті; 4. прийняття акта на засіданні КМУ; 5. введення акту в дію. На кожній з перерахованих стадій виділяють наступні етапи: на першій: етапи встановлення необхідності прийняти акт, розроблення проекту акту його узгодження, проведення правової експертизи акту, подання проекту акту до КМУ; на другій – етапи реєстрації, аналізу і фахової експертизи проекту, юридичної експертизи і редагування, візування та організаційне забезпечення проведення засідання урядового комітету; на третій – етапи безпосереднього розгляду проекту акта, ухвалення щодо нього рішення; на четвертій – етапи представлення проекту акту, його обговорення, голосування за проект, прийняття щодо нього рішення; на п’ятій – етапи оформлення акту відповідно до вимог його форми і змісту, візування акту, підписання акту Прем’єр-міністром України, зазначення необхідних реквізитів, набрання актом чинності. Державна реєстрація актів КМУ означає включення цих актів до єдиного державного реєстру нормативних актів з метою належного їх обліку. Такий порядок реєстрації нормативних актів КМУ не впливає на введення їх в дію, оскільки ще до реєстрації вони набирають чинності.

Порядок введення в дію актів КМУ визначається Указом Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 року № 503/97 з подальшими змінами (в 1998 та 2004 роках). Згідно цього Указу, акти Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. А саме, “Офіційному віснику України”, “Президентському віснику”, “Відомостях Верховної Ради України”, “Урядовому кур’єрі”, “Голосі України”. Акти КМУ можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення у вище зазначених виданнях. Таке опублікування має виключно інформаційних характер і не може бути використано для офіційного застосування. Відповідно, громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав та обов’язків повинні застосовувати нормативно-правові акти опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав. Нормативно-правові акти КМУ набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти КМУ, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Голови МДА видають розпорядження одноосібно і несуть за них відповідальність згідно з законодавством. Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів МДА. Акти ненормативного характеру прийняті МДА в межах їх повноважень набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено більш пізній термін введення їх в дію. Ці акти доводяться до їх виконавців, а за потреби оприлюднюються. НПА МДА підлягають реєстрації у відповідних органах юстиції у встановленому порядку і набувають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено більш пізній термін введення їх в дію. НПА МДА, які стосуються прав та обов’язків громадян і мають загальний характер підлягають оприлюдненню і набувають чинності з моменту їх оприлюднення. Акти МДА, що суперечать КУ, ЗУ, рішенням КСУ, актам ПУ, КМУ або інтересам територіальних громад чи окремих громадян можуть бути оскаржені до органів виконавчої влади вищестоящого рівня або до суду.

Конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні