Лісогосподарське право

Основні питання

#1. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення

Загальна площа земель лісового фонду України становить 10,8 млн гектарів, з яких лісовою рослинністю вкрито 9,5 млн гектарів, що становить 15,7 % території України. За останні 50 років лісистість зросла майже в 1,5 раза. Половина лісів України належить до штучно створених.

Разом із тим, порівняно з іншими європейськими країнами Україна відзначається низьким середнім рівнем лісистості. Ліси країни мають переважно екологічне значення та обмежений режим використання. Велика частка лісів (13,7 %) включені до складу територій природно-заповідного фонду, і ця частка має стійку тенденцію до збільшення. Лісове господарство України характеризується багатовідомчою структурою використання лісів; для ведення лісового господарства ліси надано в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, що належать до сфери управління різних міністерств, інших органів виконавчої влади.

Концепцією реформування та розвитку лісового господарства, затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2006 р. № 208-р, передбачається до 2010 р. забезпечити лісовідновлення на площі 0,37 млн гектарів, лісорозведення (створення нових ЛІСІВ) —,3 млн, лісозахисні заходи —,9 млн, лісовпорядні роботи —,6 млн гектарів. Загальна площа лісів зросте на 3 %, а запас деревостанів —на 13 %. До 2015 р. площа лісів має збільшитися на 1 млн гектарів і становитиме 10,5 млн гектарів. Лісистість території країни досягне 17,4 %.

Поняття лісу, лісової земельної ділянки та земель лісогосподарського призначення. Одним із ключових питань при визначенні змісту прав на ліси є питання про те, що є об'єктом таких прав. Як визначено у ст. 2 ЛК України, об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Однак лісовий фонд як сукупність усіх лісів у межах території України не може бути об'єктом будь-чиїх прав, окрім права Українського народу. Суть цього права полягає у визначенні через систему державно-правових інститутів змісту і механізму реалізації державної лісової політики, що виражає волю Українського народу.

Згідно зі ст. 1 ЛК України ліс —це тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, Трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Це визначення лісу відображає сутність зазначеного природного ресурсу як складного природного утворення, до якого належить і земля, на якій зростає ліс. Воно використане в ЛК України для конструювання принципів та інших загальних положень лісового законодавства, що покликані регулювати суспільні відносини, об'єктом яких є усі ліси України, тобто лісовий фонд держави включно з відповідними землями.

Згідно зі ст. 4 ЛК України лісовий фонд охоплює не всі землі з деревними насадженнями. До нього належать лише лісові ділянки, зокрема захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Разом з тим, до лісового фонду України не належать земельні ділянки більшого ніж 0,1 гектара розміру, якщо на них знаходяться: 1) зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; 2) окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Слід зазначити, що поняття «лісовий фонд» є загальним. Тому у лісових правовідносинах, суб'єктом яких є не держава як виразник та представник суверенних прав Українського народу, а окремі члени суспільства —громадяни, а також створені ними юридичні особи, у ЛК України використовується інше поняття —лісова земельна ділянка. Лісова земельна ділянка —це ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до ЛК України для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (ст. 1 ЛК України).

За критерієм наявності лісової рослинності ЛК України розрізняє два види лісових земельних ділянок —вкриті та невкри-ті лісовою рослинністю. До першого виду належать лісові ділянки, вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). Другий вид складають ділянки, не вкриті лісовою рослинністю. Це лісові ділянки, зайняті незімкнути-ми лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Поділ лісових земельних ділянок на вкриті та невкриті лісовою рослинністю зумовлено відмінностями у їх цільовому призначенні. Так, вкриті лісовою рослинністю лісові землі передбачені для вирощування лісів, забезпечення раціонального та ефективного використання лісових ресурсів, нарощування природоохоронного потенціалу лісів тощо. Лісові ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, також мають важливе значення для охорони та раціонального використання лісів. Особливість їх цільового призначення полягає в обслуговуванні різноманітних потреб лісового господарства, зокрема потреб у вирощуванні саджанців лісових культур, будівництві лісових шляхів, просік тощо.

Лісові земельні ділянки у сукупності складають землі лісового фонду. Разом з тим, за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій ліси України поділяються на такі категорії:

) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії здійснюється залежно від основних виконуваних ними функцій та проводиться в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок» від 16 травня 2007 р.1 Згідно з постановою до категорії експлуатаційних лісів належать лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Експлуа-таційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у деревині. Тому не всі землі лісового фонду та, відповідно, лісові земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. ЗК України також відносить до земель лісогосподарського призначення землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Проте землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках, до складу земель лісо-господарського призначення не входять (ч. 2 ст. 55 ЗК України). Отже, основним юридичним критерієм належності лісових земель до земель лісогосподарського призначення є їх надання спеціалізованим лісогосподарським підприємствам для потреб лісового господарства.

Однак не всі лісові землі використовуються для задоволення потреб лісового господарства. Певна їх частина належать до інших категорій земель. Зокрема, частина лісовох земельних ділянок України розташовані в межах земель природно-заповідного фонду, історико-культурного призначення, водного фонду, рекреаційного й оздоровчого призначення та земель оборони. Відповідно на такі лісові ділянки поширюється правовий режим земель природно-заповідного фонду та земель оборони. Так, порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», цього Кодексу та інших актів законодавства (ст. 100 ЛК України). Ліси, розташовані на землях оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону. Охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України «Про використання земель оборони», ЛК України та іншими актами законодавства (ст. 101 ЛК України).

Крім того, певні площі лісових земель перебувають у межах зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Ця зона має особливий правовий режим, хоча й не виділена в окрему категорію земель. Відповідно, правовий режим лісових земель у межах цієї зони підпорядкований правовому режиму зони. Зокрема, охорона, захист, використання та відтворення лісів на земельних ділянках зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відсе-лення, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюються в порядку, встановленому Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також ЛК України та іншими актами законодавства (ст. 102 ЛК України).

Отже, при визначенні правового режиму лісових земель виникає проблема конкуренції правових режимів різних категорій земель, на яких розташовані ліси. Ця проблема має вирішуватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 733. У пункті 3 затвердженого цією постановою Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок встановлено, що ліси, що зростають на одній території і відповідають умовам і ознакам віднесення до різних категорій, належать до тієї з них, для якої у визначеному законодавством порядку встановлений режим більш обмеженого лісокористування. Отже, пріоритет має правовий режим тієї категорії земель, який забезпечує більш сувору охорону лісових ресурсів. Крім того, у межах лісових ділянок, що віднесені до однієї з категорій лісів, можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки, для яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Розпорядження землями лісогосподарського призначення здійснюють органи влади, визначені ЗК України. Так, згідно зі статтями 123, 149 та 150 ЗК України та ст. 31 ЛК України вилучення та надання вкритих лісами земель державної власності у постійне користування державним та комунальним юридичним особам здійснюється за рішенням обласної державної адміністрації. Однак, якщо лісова земельна ділянка надається для нелісогосподарських потреб, а її площа перевищує 1 гектар, то вилучення та надання таких ділянок здійснюється виключно на підставі постанов Кабінету Міністрів України. Порядок управління й контролю у сфері охорони та використання лісів і земель лісового фонду, а також компетенція державних органів у цій галузі визначені також у статтях 25-33 ЛК України.

Цільове призначення лісових земельних ділянок. Землі лісо-господарського призначення становлять окрему категорію земель України, що передбачає наявність особливого правового режиму таких земель та цільового призначення. За своїм змістом цільове призначення земель лісогосподарського призначення являє собою встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання лісових земельних ділянок громадянами та юридичними особами. Землі лісогосподарського призначення повинні використовуватися для закладення, вирощування, відновлення та охорони лісових насаджень, а також для використання інших лісових ресурсів. Тому і ЗК України, і ЛК України вимагають від власників та користувачів лісу дотримання вимог законодавства про цільове використання лісових земельних ділянок як обов'язкової умови здійснення всіх без винятку лісових прав.

Разом із тим, будучи достатньо гнучким, ЛК України дозволяє в певних випадках змінювати цільове призначення земель лісогосподарського призначення та переводити їх до складу земель інших категорій. Так, згідно зі ст. 57 ЛК України допускається зміна цільового призначення лісових земельних ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних із веденням лісового господарства —для житлової, громадської і промислової забудови. Проте зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.

Зміна цільового призначення лісових земельних ділянок може здійснюватися органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України, за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних ор-ганів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.1 Однак ця постанова застосовується щодо зміни цільового призначення лісових земель з ура-хуванням зазначених вище положень ЛК України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передання) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, притягнення до відповідальності згідно із законом громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель лісового фонду.

Законодавство про землі лісогосподарського призначення. Земельні відносини як суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження лісовими землями спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, в переважній більшості випадків проявляються як земельно-лісові відносини. Це обумовлено тим, що земля, земельні ділянки є, по-перше, операційним базисом для закладення та зростання лісових насаджень та, по-друге, земельна ділянка разом із наявною на ній лісовою рослинністю та іншими природними ресурсами складають єдиний природний комплекс —ліс. Саме тому лісові (земельно-лісові) суспільні відносини регулюються головним чином нормами двох галузей права —лісового та земельного. У зв'язку із цим виникає питання про співвідношення норм цих галузей права і галузей законодавства у регулюванні відносин щодо здійснення прав на лісові земельні ділянки.

Як зазначено у ст. З ЛК України, лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Разом із тим, у цій же статті зазначено, що лісові відносини, що виникають при використанні землі і не врегульовані цим Кодексом, регулюються відповідними законодавчими актами, тобто актами земельного законодавства. Більше того, ЛК України містить пряме посилання на застосування норм земельного законодавства до регулювання лісових, точніше, земельно-лісових відносин. Так, наприклад, у ст. 5 ЛК України зазначено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Отже, ЛК України закріпив принцип пріоритету норм лісового законодавства над нормами земельного законодавства у сфері регулювання лісових суспільних відносин взагалі та здійсненні прав на лісові земельні ділянки зокрема. Це означає, що норми земельного законодавства застосовуються до регулювання лісових земельних відносин за умови, що ці відносини не врегульовані нормами лісового законодавства.

#2. Особливості правового режиму земель лісогосподарського призначення

Загальні риси правового режиму земель лісогосподарського призначення

. Насамперед, основною рисою земель лісогосподарського призначення, що випливає із назви даної категорії земель, є призначення цих земель для ведення лісового господарства. Зміст ведення лісового господарства визначений ст. 63 ЛКУ:

«Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.»

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЗКУ,

«1. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.»

. На наш погляд, однією із основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний звязок їх використання із лісокористуванням. У деяких випадках дозвіл на лісокористування фактично є дозволом і на землекористування, і навпаки (детальніше див. питання 3 теми).

Відносини із здійснення лісокористування регламентують, окрім положень ЛКУ, такі акти:

•ЗУ «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» від 10.02.2000;

•ПКМ «Про затвердження Санітарних правил в лісах України» від 27.07.1995 №555;

•ПКМ «Про затвердження Правил заготівлі живиці в лісах України» від 09.02.1996 №185;

•ПКМ «Про затвердження Правил відтворення лісів» від 01.03.2007 № 303;

•ПКМ «Про затвердження Правил поліпшення якісного складу лісів» від 12.05.2007 №724;

•наказ Держкомлісгоспу від 23.12.2009 № 364 «Про затвердження Правил рубок головного користування».

. Іншою характерною рисою правового режиму земель лісогосподарського призначення є багатофункціональне призначення лісів, тобто можливість одночасного використання лісу різними особами для різних потреб. Наприклад, тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу (ч. 6 ст. 18 ЛКУ).

Багатофункціональне призначення лісів у РФ воно визнане і заонодавчо (ст. ст.. 6,22 та ін. Лісового кодексу РФ), і доктринально. Зокрема, визнається можливість вирощування сільськогосподарської продукції на лісових землях (ст. 64 ЛК РФ), будівництва на них без переведення їх до нелісових (ст. 65 Ж РФ). Такий підхід видається доцільним.

. Істотними особливостями характеризується управління у відносинах щодо використання, охорони та відтворення земель лісогосподарського призначення. Деякі функції управління існують паралельно або поглинаються аналогічними функціями, що стосуються лісів.

Так, планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає «складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням» (п. 13 ст. 46 ЛІСУ).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр. Державний лісовий кадастр ведеться органами лісового господарства на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 ЛІСУ) та включає (відповідно до ст. 51 ЛКУ):

«1) облік якісного і кількісного стану лісового фонду України;

) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій;

) грошову оцінку лісів (у необхідних випадках);

) інші показники.»

Функція контролю за використанням земель лісогосподарського призначення тісно поєднана із аналогічною функцією щодо лісів. Наряду із іншими контролюючими органами, створена державна лісова охорона,

«що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління;» (ч. 1 ст. 89 ЛКУ.)

Ч. 2 ст. 89 ЛКУ встановлює, що державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Відповідно до ч. З ст. 89 ЛКУ, порядок діяльності державної лісової охорони та лісової охорони визначається положенням, що затверджується КМУ (див. ПКМ від 16.09.2009 № 976 «Про затвердження Положення про державну лісову охорону»).

Спеціально уповноваженим органом у сфері лісового господарства є Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ, діє відповідно до Положення, затвердженого ПКМ від 27.06.2007 № 882.

Важлива роль належить також держлісгоспам (див. нижче), що виконують низку функції управління на землях лісогосподарського призначення (планування, контроль та ін.).

Законодавство встановлює особливий порядок переведення лісових земель у нелісові. Ч. З ст. 57 ЛКУ встановлює для випадків зміни цільового призначення земельних лісових ділянок необхідність додаткового погодження - з «органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища». Ця вимога також відтворена у ч. 4 ст. 20 ЗКУ.

Більш того, відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення для нелісогосподарських потреб земельних ділянок лісів площею понад 1 га здійснює КМУ.

Проблема. КМУ своїм розпорядженням від 10.04.2008 № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» фактично «вніс зміни» до чинного законодавства, заборонивши «Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері» приймати рішення «про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення». Розпорядження видається вочевидь незаконним і проблеми необґрунтованого переведення земель лісогосподарського призначення в інші землі не вирішило.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 ЛКУ,

«Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.»

При зміні цільового призначення лісових земельних ділянок виникає обовязок відшкодування втрат лісогосподарського виробництва (детальніше див. тему «Економіко-правовий механізму галузі використання, охорони та відтворення земель»).

Разом із тим, встановлений спрощений порядок переведення земельних лісових ділянок до нелісових у цілях, повязаних із веденням лісового господарства (при цьому, очевидно, закон виходить із того, що складання нового землевпорядного проекту не вимагається). Згідно із ст. 59 ЛКУ, «Переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов’язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.»

При переведенні в нелісові землі вирішується питання про вирубування та використання деревини. Може бути встановлений обовязок зберігати лісові насадження та доглядати за ними навіть у разі переведення лісових земель у нелісові (ч. 2 ст. 58 ЛКУ).

Особливості правового режиму земельних ділянок лісогосподарського призначення, що зазнали радіоактивного забруднення

ЗУ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ч. 2 ст. 2) передбачено існування чотирьох зон з особливим правовим режимом (відчуження, безумовного (обовязкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю).

Зокрема, в зонах відчуження та безумовного (обовязкового) відселення ведення лісового господарства без спеціального дозволу МНС України забороняється (абз.7 ч. 2 ст. 12 Закону).

З метою підвищення стійкості лісових насаджень, їх захисних функцій, стабілізації радіаційної обстановки в зоні відчуження і зоні безумовного (обовязкового) відселення, запобігання винесення радіонуклідів за межі їх первинного розповсюдження, а також використання лісових ресурсів із забруднених радіонуклідами земель у 1992 р. створено Державне спеціалізоване виробниче комплексне лісове підприємство (ДСВКЛП) «Чорнобильцю» (зараз - Спеціалізоване комплексне ДП «Чорнобильська Пуща»). У користуванні підприємства перебуває 240,6 тис. га, в т. ч. 140,6 тис. га лісових насаджень і 100 тис. га перелогів в межах зони відчуження і зони безумовного (обовязкового) відселення. На сьогодні підприємство складається з 7 лісництв. До складу чотирьох з них (Денисовицького, Лубянського, Паришівського та Опачицького) входять лісові пожежні станції (ЛПС). Роботи в лісах виконуються у відповідності до затвердженої КМУ Державної програми «Ліси України» та «Тимчасових рекомендацій по проведенню спеціалізованих еколого-лісівничих заходів в лісах 30-км зони ЧАЕС».

Правовий режим земельних ділянок полезахисних лісосмуг

Існує багато видів лісосмуг: що знижують швидкість вітру, затримують сніг, підвищують вологість та родючість ґрунту, перешкоджають його змиванню та розмиванню, покращують мікроклімат; захищають сільськогосподарські угіддя від пилових бур та посухи, лісосмуги вздовж зрошувальних каналів та на інших ділянках зрошуваних земель, що скорочують втрати води від випаровування, захищають канали від засипання, прибалочні та приовражні лісомуги, тощо.

Починаючи з 50-х рр. минулого сторіччя була відсутня послідовність у визначенні правового режиму лісосмуг: вони визнавалися то лісами, то нелісовими насадженнями 1053. Із прийняттям нової редакції ЛКУ знову відбулися зміни - відповідно до ч. 1 ст. 4 кодексу, лінійні насадження площею понад 0,1 га належать до лісового фонду.

На сьогодні спеціального правового регулювання потребують насамперед відносини із створення захисних лісосмуг. Свого часу проект захисних насаджень у колгоспах був складовою частиною проекту внутрігосподарського землеустрою, передбачалося фінансування створення полезахисних насаджень за державні кошти та за кошти колгоспів 1054. Як видається, подібний підхід повинен бути застосований і сьогодні.

Натомість, поки що, на жаль, господарської структури, що могла б вести догляд та створювати нові лісосмуги, немає. У восьми південно-східних областях та АР Крим при місцевих державних адміністраціях загалом (відповідно до даних, облаштованих у 2005 році) працювало 102 агролісомеліоратори, що фізично не можуть забезпечити використання та охорону лісів КСП та лісосмуг.

Щоб хоч якось вирішити проблему лісосмуг, закріпивши їх за «господарем», наприклад, у Полтавській області землі лісосмуг паювалися, виходячи із того, що «лісосмуга є невідємною частиною сівозміни». На жаль, селяни, що отримують лісосмуги в рахунок паїв, здебільшого не зацікавлені у їх ощадливому використанні та відтворенні або не мають відповідних засобів для цього.

Особливості правового режиму земель особливо захисних лісових ділянок

На даний час до особливо захисних земельних ділянок віднесені, наприклад, лісо насіннєві ділянки як різновид ділянок лісу, що мають спеціальне господарське значення (Додаток 5 до Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого ПКМ від 16.05.2007 № 733). Відповідно до ч. 4 ст. 41 ЛКУ, «В особливо захисних лісових ділянках органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за необхідності може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.»

#3. Право власності на землі лісогосподарського призначення

Загальна характеристика права власності на ліси та землі лісогосподарського призначення. Згідно із ЗК України (ст. 56) землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Чинна редакція ЛК України, на відміну від попередньої, також виходить з того, що разом із організаційно-правовими засобами забезпечення раціонального використання та охорони лісів має застосовуватися і право власності як найбільш повне речове право з точки зору можливостей суб'єкта цього права щодо розпорядження його об'єктом.

Переважна більшість лісів має не експлуатаційне, а природозахисне та рекреаційне значення. Тому видається цілком закономірним, що запроваджений у ЛК України інститут права власності на ліси, по-перше, значною мірою спрямований на забезпечення публічних інтересів суспільства у сфері лісокористування та відтворення лісів і, по-друге, встановлює обмежене правове поле для реалізації приватних інтересів і лише настільки, наскільки вони не суперечать публічним інтересам у цій сфері.

Стаття 7 ЛК України проголошує, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ця стаття ЛК України відтворює аналогічне положення Конституції України. Однак ні Основний Закон, ні ЛК України не можна вважати такими правовими актами, які відновлюють режим виключної власності держави на землю, ліси та інші природні ресурси, який існував у нашій країни в період з 1917 по 1992 рр. Такий висновок підтверджується іншими нормами Конституції України та ЛК України. Так, у статтях 14 та 142 Основного Закону країни зазначено, що земля може набуватися у власність громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою. Відповідно, у тій же ст. 7 ЛК України також зазначено, що ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Разом із тим, роль інститутів права державної, права комунальної та права приватної власності в регулюванні лісових відносин є різною. На відміну від чинного ЗК України, який закріпив пріоритет права приватної власності на землю в практично у всій виробничій сфері суспільства, ЛК України, навпаки, проголошує пріоритет інститутів права публічної власності на землю —державної та комунальної. Так, у ст. 8 ЛК України встановлено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що є комунальною або приватною власністю. У статті 9 ЛК України визначено, що в комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Співставлення цих положень лісового законодавства дає підстави для висновку про те, що щодо лісів, розташованих за межами населених пунктів, діє презумпція їх належності державі. Навіть якщо в розташованого за межами населених пунктів лісу чи лісового масиву немає титульного власника, це означає, що такий ліс є власністю держави.

Аналогічно визначається власнісний статус лісових земельних ділянок, розташованих у межах міст, селищ та сіл. Щодо таких ділянок у ЛК України закріплена презумпція їх належності на праві власності територіальним громадам відповідних населених пунктів. Отже, ЛК України не допускає появи без-госпних лісових земельних ділянок, у яких відсутній чи невідомий власник.

Інститут права приватної власності на лісові земельні ділянки запроваджений у дуже обмеженому обсязі. По суті, ЛК України відтворює положення ЗК України щодо права приватної власності на землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі ст. 10 ЛК України суб'єктами права приватної власності на лісові земельні ділянки є громадяни та юридичні особи України. Як і ЗК України, ЛК України (ст. 12) встановлює, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісових земельних ділянок згідно із законом. У такий спосіб громадянин та юридична особа може набути безплатно або придбати за власні кошти у власність лісову земельну ділянку, якщо вона: 1) знаходиться у складі земель сільськогосподарського призначення, які передаються у приватну власність сільськогосподарському підприємству чи фермерському господарству; 2) є невеликою, тобто її площа не перевищує 5 гектарів; 3) є замкненою, тобто лісові насадження на цій земельній ділянці відокремлені з усіх боків по її периметру від лісових насаджень, що ростуть на суміжних земельних ділянках, природними чи штучно створеними просіками, елементами рельєфу (схилами, водоймами) тощо. Тому виділення частини лісового масиву в окрему земельну ділянку площею до 5 гектарів не дає підстав для кваліфікації цієї земельної ділянки як відокремленої та передачі її у приватну власність.

Разом із тим, ЛК України надає громадянам та юридичним особам мати у приватній власності значно більші площі лісових земель, якщо вони самі закладуть на таких землях лісові насадження і виростять їх аж до набуття цими насадженнями статусу лісу (цей статус набувається з моменту зіткнення крон лісових насаджень). Згідно зі ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ділянки з лісами, створеними ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. До деградованих земель (угідь) для подальшого залісення належать: а) земельні ділянки, поверхня яких порушена внаслідок землетрусу, зсувів, карстоутворення, повеней, добування корисних копалин тощо; б) земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами та інші (п. 1 ст. 171 ЗК України). Отже, громадяни та юридичні особи мають право набути у власність земельну ділянку (земельний масив) будь-якого розміру за рахунок деградованих і малопродуктивних угідь, які не належать до земель лісогосподарського призначення, звернутися до відповідного органу влади з заявою (клопотанням) про переведення цієї ділянки (масиву) до категорії земель лісогосподарського призначення та закласти і виростити на ній ліс, який належатиме такому громадянину чи юридичній особі на праві приватної власності.

Однак слід зазначити, що не всі громадяни та юридичні особи можуть мати у приватній, власності лісові земельні ділянки. ЛК України (ст. 10) надає таке право виключно громадянам України та вітчизняним юридичним особам. Відповідно, іноземні громадяни, особи без громадянства, а також іноземні юридичні особи такого права не мають. Більше того, такого права не мають створені та зареєстровані в Україні юридичні особи, якщо в їх ста-тутному капіталі є хоч яка-небудь частка іноземного капіталу.

•Разом із тим, як і ЗК України, новий ЛК України передбачає єдину можливість для іноземців стати власником лісової земельної ділянки —шляхом успадкування. Проте перебування іноземців у статусі власників лісових земель, набутих шляхом спадкування, є тимчасовим. Адже згідно зі ст. 13 ЛК України ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року. Якщо ж іноземці —власники лісових земельних ділянок не виконають вимогу цієї норми ЛК України, то лісова земельна ділянка підлягає за рішенням суду примусовому продажу на земельному аукціоні.

Виникнення та припинення права власності на землі лісогос-подарського призначення. Закріплена у ЛК України правова концепція лісу виходить з того, що ліс є не лише сукупністю дерев та інших лісових насаджень. Згідно із законом ліс —це особливий тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне се-редовище.

Незважаючи на комплексність правового визначення поняття лісу, виникнення права власності на ліси ЛК України пов'язує з виникненням права власності на один з природних ресурсів, що входять до комплексного поняття лісу —лісову земельну ділянку. Як встановлено у ст. 13 ЛК України, право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є саме земельно-правовий документ —державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну лісову земельну ділянку. Проте слід мати на увазі, що згідно з п. 5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідним чином визначений у ЛК України і порядок припинення права власності на ліси. Згідно зі ст. 15 цього Кодексу право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на лісову земельну ділянку. Порядок припинення права власності на всі земельні ділянки, включаючи й лісові, визначений у ст. 140 ЗК України.

Зміст права власності на лісові земельні ділянки. За загальним правилом, закріпленим у ЦК України1 (ст. 317) та ЗК України1 (ст. 78),- власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктом права власності відповідно до вимог чинного законодавства України. У ЛК України зазначені права приватних власників повністю відтворені та певним чином конкретизовані з урахуванням особливостей лісових земельних ділянок. Так, згідно зі ст. 14 цього Кодексу громадяни та юридичні особи, які є приватними власниками лісових земельних ділянок, мають право: 1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку, визначеному цим Кодексом; 2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку; 4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі та споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Отже, власник лісових земельних ділянок є також власником всіх лісових ресурсів, включаючи й лісові деревні насадження. Однак права приватних власників лісових земельних ділянок чітко регламентуються і, фактично, обмежуються законом. Так, згідно зі ст. 14 ЛК України власники лісових земельних ділянок зобов'язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і росдинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Отже, щодо приватних власників лісових земельних ділянок встановлений такий баланс їх прав та обов'язків, який забезпечує не тільки використання лісових ресурсів, включаючи й деревину, для задоволення їх приватних інтересів, а й охорону та відтворення лісів як головного публічного інтересу у сфері лісокористування.

#4. Право користування землями лісогосподарського призначення

Право постійного користування лісовими земельними ділянками. Незважаючи на введення в систему прав на лісові земельні ділянки інституту права приватної власності, домінуючу роль у цій системі відіграватиме інститут права постійного користування. Цей інститут залишається основою правового механізму реалізації права публічної (державної та комунальної) власності на ліси та землі лісогосподарського призначення.

Право постійного користування лісовими земельними ділянками за ЛК України, як і право постійного користування землею за ЗК України, передбачає право користування без заздалегідь встановленого строку. Згідно зі ст. 17 ЛК України у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Отже, основним видом постійних користувачів лісовими земельними ділянками є державні спеціалізовані лісогосподарські підприємства (організації), які підпорядковані Державному комітету лісового господарства України. Саме ці підприємства (організації) покликані забезпечити реалізацію державної лісової політики нашої дер-жави. Крім того, такі ж спеціалізовані лісогосподарські підприємства (організації) можуть бути створені і міськими, селищними та сільськими радами для забезпечення використання лісових земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності.

Однак ЛК України не виключає можливості надання лісових земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у постійне користування й іншим, крім спеціалізованих лісогосподарських, підприємствам за умови, що ними створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Наявність такого підрозділу створює технологічні та організаційні передумови для раціонального використання юридичною особою лісових ресурсів, дотримання нею вимог лісового законодавства України. Отже, створення спеціалізованого лісогосподарського підрозділу у складі юридичної особи є юридичним фактом, з яким закон пов'язує можливість надання їй лісової земельної ділянки у постійне користування. Якщо юридична особа не має у своєму складі спеціалізованого лісогосподарського підрозділу, то вона не має й права на отримання у постійне користування лісових земельних ділянок.

Права постійних користувачів лісовими земельними ділянками визначені у ст. 19 ЛК України. Згідно з цією статтею вони мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) пра-во здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства.

Разом із тим, за ЛК України концепція прав постійних користувачів лісовими земельними ділянками істотно відрізняється від концепції прав постійних землекористувачів за чинним ЗК України. Так, згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, що вирощуються на наданій їм у користування земельній ділянці. Тобто ЗК України виходить з такої презумпції: все, що росте на земельній ділянці, наданій у користування, є власністю землекористувача. Проте зі ст. 19 випливає що, ЛК України не визнає за постійними лісокористувачами права власності на лісові ресурси: таке право належить державі або територіальній громаді.

Крім того, постійні користувачі лісовими земельними ділянками зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 7) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Право постійного користування земельними ділянками лісо-господарського призначення припиняється у випадках та порядку, передбачених статтями 141-144 ЗК України. У випадку вилучення цих земель для суспільних та інших потреб з переведенням їх у нелісогосподарські, що здійснюється відповідно до статей 149-151, 156 та 157 ЗК України, особи, в інтересах яких здійснюється таке вилучення, мають відшкодувати державі втрати лісогосподарського виробництва. Порядок відшкодування таких втрат визначений постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри і порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що підлягають відшкодуванню» від 17 листопада 1997 р.1

Право тимчасового користування лісовими земельними ділянками. Крім права постійного користування, використання лісових земельних ділянок може здійснюватися також і на підставі права тимчасового користування. Згідно зі ст. 18 ЛК України об'єктом права тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності. Отже, інститут права тимчасового користування можна розглядати як універсальний механізм доступу громадян та юридичних осіб до лісових земельних ділянок з метою використання лісових ресурсів.

Тимчасове користування лісовими земельними ділянками може бути: довгостроковим —терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим —терміном до одного року. Однак відмінності між цими двома видами тимчасового лісокористування полягають не тільки в їх строках. Так, по-перше, у довгострокове тимчасове користування надаються лісові ділянки для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. У короткострокове тимчасове користування надаються лісові земельні ділянки для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та деяких інших потреб, передбачених ЛК України.

По-друге, довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками здійснюється на підставі договору між тимчасовим користувачем та постійним користувачем чи приватним власником лісової земельної ділянки, тоді як тимчасові короткострокові користувачі здійснюють лісокористування на підставі спеціального дозволу, що видається приватним власником лісової земельної ділянки чи постійним її користувачем.

По-третє, довгостроковий тимчасовий лісокористувач є одночасно і тимчасовим землекористувачем, оскільки на підставі договору йому передається для здійснення лісокористування окрема земельна лісова ділянка з чітко визначеними місцем розташування та межами. Тимчасовий короткостроковий лісокористувач не є користувачем лісової земельної ділянки.

Слід зазначити, що довгострокове тимчасове користування лісовими земельними ділянками на підставі договору хоч і має ознаки договору оренди землі, але все-таки не є орендою. Договір на тимчасове довгострокове користування лісовою земельною ділянкою є особливим видом договору, який передбачений ЛК України для забезпечення використання лісів з метою задоволення певних потреб. Такий договір підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. Отже, довгострокові, а тим більше короткострокові тимчасові лісокористу-вачі, не мають права передавати лісові земельні ділянки в тимчасове користування іншим особам.

При наданні лісових земельних ділянок у довгострокове тимчасове користування як із земель державної чи комунальної власності, так і з земель приватної власності вилучення лісових земельних ділянок не проводиться: в цьому немає потреби. Підставою для надання у довгострокове тимчасове користування лісової земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності є рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства. А підставою для надання у довгострокове тимчасове користування лісової земельної ділянки із земель приватної власності є договір, укладений між власником лісової земельної ділянки чи її тимчасовим користувачем. Короткострокове тимчасове користування лісами також здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів чи постійного лісокористувача.

Виходячи з різного статусу довгострокових та короткострокових тимчасових лісокористувачів, ЛК України наділяє їх різним обсягом прав та встановлює різний обсяг обов'язків. Так, згідно зі ст. 20 цього Кодексу тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право: 1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов договору; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувача-ми в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для ведення господарської діяльності; 3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації. Крім того, вони зобов'язані: 1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором; 2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором; 3) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі; 5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; б) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Що стосується тимчасових короткострокових лісокористувачів, то вони мають право: 1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог спеціального дозволу; 2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції; 3) власності на заготовлену ними в результаті використання лісових ресурсів продукцію та доходи від її реалізації; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством. До їх обов'язків належить: 1) здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими правилами і нормами; 2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рос-линного світу; 3) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів; 4) не порушувати прав інших лісокористувачів.

Особливості права тимчасового користування лісовими земельними ділянками для потреб ведення мисливського господарства. Право користування земельними ділянками лісогосподарського призначення для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до ЛК України, ЗК України та Закону України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р.1 Згідно зі ст. 21 Закону ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Право користування мисливськими угіддями виникає на підставі складного юридичного факту, який включає рішення відповідного органу влади та договір. Так, мисливські угіддя надаються у користування для ведення мисливського господарства Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням місцевого органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тис. гектарів, але не більше ніж 35 % від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. З метою охорони та відтворення мисливських тварин користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менш як 20 % площі угідь, на яких полювання забороняється. Порядок визначення територій для цієї мети встановлюється спеціально уповноваженим цен-тральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок, а також користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями (статті 22, 27 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання і користувачами мисливських угідь. Форма такого договору встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, відносини між власниками або користувачами лісових земельних ділянок і користувачами мисливських угідь також регулюються відповідними договорами. Зокрема, у таких договорах може передбачатися, що для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок (ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Користування мисливськими угіддями на землях лісогосподарського призначення є платним. Розмір та порядок внесення плати за користування ними визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться угіддя. Розмір цієї плати встановлюється у договорі залежно від їх місцезнаходження, природної якості та інших факторів (ст. 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

Право користування землями лісогосподарського призначення, наданими для потреб мисливського господарства, припиняється у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», а саме у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від користування; припинення діяльності юридичних осіб, яким на-дано у користування мисливські угіддя; систематичного невиконання обов'язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов'язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або місцевим органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі ведення мисливського господарства та полювання; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передбачених законодавством.

Рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням місцевих органів спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання або у галузі охорони довкілля тими самими органами, які уповноважені надавати мисливські угіддя у користування.

На сьогодні згадані в коментованій частині "спеціалізовані підприємства" існують у формі держлісгоспів (державних лісогосподарських підприємств) та держлісомисгоспів (державних лісомисливських господарств). Держлісгоспи та держлісомисгоспи є підприємствами, проте одночасно здійснюють певні державні функції (цікаво, що, наприклад, у РФ лісгоспи прямо визнані органами федерального органу лісового господарства160). Наприклад, посадові особи цих підприємств уповноважені накладати адміністративні стягнення за лісопорушення (ст. 241 КУпАП). Лісгоспи поділяються на лісництва (технічні підрозділи), а останні - на дільниці. У складі лісгоспів також можуть існувати виробничі цехи тощо.

До державних і комунальних підприємств, установ та організацій, "у яких створено спеціалізовані підрозділи" і які також можуть набувати земельні ділянки лісогосподарського призначення на праві постійного користування, належать насамперед природоохоронні установи (природні заповідники, національні парки тощо).

За даними Державного комітету лісового господарства (зараз - Державне агентство лісових ресурсів України) на 2006 р. лише у сфері його управління діяло 233 лісогосподарських підприємства та 51 лісомисливських господарства, 6 природних заповідників та 3 національних парки161.

Законодавство не називає оренду серед можливих правових форм користування землями лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності. Разом із тим, не заборонена оренда земель лісогосподарського призначення, що перебувають у приватній власності.

Альтернативою оренді є землекористування у формі "користування лісами", яке є похідним від права спеціального лісокористування і, в силу положень закону, спеціального оформлення використання земельної ділянки не потребує - див. ст. 18 Лісового кодексу України. За цією статтею, для користування лісами цілком достатньо оформлення права користування ними. Земельна ділянка у власників або користувачів не вилучається, право користування земельною ділянкою окремо не оформлюється, хоча використання лісових ресурсів, поза сумнівом, передбачає і використання відповідних ділянок.

Ст. 23 Лісового кодексу України передбачає існування лісових сервітутів. Незважаючи на деяку нечіткість норми, видається, що лісовий сервітут - це різновид земельного сервітуту (див. ст. ст. 98 - 102 ЗКУ та коментар до ст. 98, 99, 100, 101, 102). Про це свідчать положення ч. ч. 4 - 6 ст. 23 Лісового кодексу України.

Використання лісових ресурсів неможливе без використання земельних ділянок, на яких ці ресурси розташовані. Пропонуємо своє бачення того, як у випадку використання лісових ресурсів повинно вирішуватися питання належної правової форми використання земель.

Право загального використання лісових ресурсів (ст. 66 ЛКУ) - право громадян вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо (у лісах приватної власності - за згодою власника)	ст. 38 Закону України "Про охорону НПС" (передбачає можливість використання природних ресурсів на праві загального користування), ст. ст. 23, 66 ЛКУ	Право загального землекористування, спеціального оформлення не потребує; право власності на землю; право землекористування
Спеціальне використання лісових ресурсів (ст. 67 Лісового кодексу України)	заготівля деревини в порядку рубок головного користування (ст. 70 ЛКУ)	ч. 8 ст. 70 Лісового кодексу України, ч. 1 ст. 57 ЗКУ	Право постійного землекористування, право власності на землю
Заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо) (ст. 72 ЛКУ)	ч. 6 ст. 18 Лісового кодексу України	Право короткострокового тимчасового користування лісами, не потребує оформлення права на землю
побічні лісові користування (ст. 73 ЛКУ):
Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт (ст. 74, 75 ЛКУ)	ч. 3 ст. 18 Лісового кодексу України	Право довгострокового тимчасового користування лісами, не потребує оформлення спеціального права на землю

#5. Особливості управління в галузі використання та охорони земель лісогосподарського призначення

Істотними особливостями характеризується управління у відносинах щодо використання, охорони та відтворення земель лісогосподарського призначення. Деякі функції управління існують паралельно або поглинаються аналогічними функціями, що стосуються лісів.

Так, планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає "складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням" (п. 13 ст. 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться державний лісовий кадастр. Державний лісовий кадастр ведеться органами лісового господарства на основі державного земельного кадастру (ч. 2 ст. 49 ЛК України) та включає: "1) облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; 2) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3)грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); 4) інші показники" (ст. 51 ЛК України). Порядок ведення державного лісового кадастру визначається ПКМ від 20.06.2007 №848.

Функція контролю за використанням земель лісогосподарського призначення тісно поєднана із аналогічною функцією щодо лісів. Наряду із іншими контролюючими органами, створена державна лісова охорона, "що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління " (ч. 1 ст. 89 ЛК України). Ч. 2 ст. 89 ЛК України встановлює, що державна лісова охорона має статус правоохоронного органу. Відповідно до ч. З ст. 89 ЛК України, порядок діяльності державної лісової охорони та лісової охорони визначається положенням, що затверджується KM України. На даний час KM відповідного положення не затвердив, у зв'язку із чим видається можливим використовувати Положення про державну лісову охорону СРСР, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 22.03.1950 №1181.

Спеціально уповноваженим органом у сфері лісового господарства є Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) —центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва.

Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України.

Наукове забезпечення галузі здійснюють науково-дослідний інститут лісового господарства і агролісомеліорації (УкрНДІЛГА) із Cтеповим і Поліськими філіалами та 7 науково-дослідними станціями, інститут гірського лісівництва (УкрНДІгірліс) з науково-дослідною станцією, 2 проектно-вишукувальні інститути лісового господарства «Укрдіпроліс» і «Харківдіпроагроліс».

Основні функції

здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за додержанням законодавства з ведення лісового господарства (окрім державного контролю за шкідливими організмами та захистом рослин);

здійснює державне управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління;

організовує ведення лісовпорядкування та мисливського впорядкування;

веде державний лісовий кадастр та облік лісів;

здійснює моніторинг грунтів з метою вирощування продуктивних лісових насаджень, лісової рослинності, мисливських тварин.

Основними завданнями Держлісагентства України є:

) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства;

) реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінагрополітики України та доручень Міністра видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Держлісагентства України.

Держлісагентство України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

Голова Держлісагентства України має двох заступників, у тому числі одного першого.

Першого заступника, заступника Голови Держлісагентства України призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Держлісагентства України, погоджених із Міністром.

Першого заступника, заступника Голови Держлісагентства України звільняє з посади Президент України.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держлісагентства України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Держлісагентстві України утворюється колегія у складі Голови (голова колегії), першого заступника та заступника Голови за посадою. У разі потреби до складу колегії можуть включатися керівники структурних підрозділів апарату Держлісагентства України, а також у встановленому порядку інші особи.

#6. Особливості правової охорони земель лісогосподарського призначення

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження їх від пожеж, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, а також захист від шкідників і хвороб. На власників лісів та лісокористувачів покладено обов'язок розробляти та проводити в установлені строки відповідні протипожежні й інші заходи, спрямовані на збереження, охорону та захист лісів.

Основними заходами щодо охорони та захисту лісів відповідно до JIK України є:

— встановлення обов'язку підприємств, установ, організацій та громадян, діяльність яких впливає або може впливати на стан і відтворення лісів, погоджувати свою діяльність з територіальними органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами (ст. 87);

— можливість встановлення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування заборон та обмежень на користування лісами на період пожежної небезпеки та під час проведення заходів зі шкідниками (ст. 88);

— відтворення лісів шляхом їх відновлення та лісорозведення (статті 80-81);

— збереження біологічного різноманіття в лісах, яке здійснюється їх власниками та постійними лісокористувачами на генетичному, видовому, популяційному та екосистемному рівнях (ст. 85);

— здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог, відповідно до Санітарних правил в лісах України, затвердже

них постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. Санітарно-оздоровчими є профілактичні заходи, які проводяться лісокористувачами з метою збереження стійкості насаджень, запобігання розвиткові патологічних процесів у лісі, зменшення шкоди, що завдається шкідниками, хворобами, стихійними природними явищами та техногенними впливами. До них належать: вибіркові санітарні рубки, суцільні санітарні рубки, ліквідація захаращеності, запобігання виникненню та поширенню осередків шкідників і хвороб лісу, захист заготовленої деревини від шкідників та хвороб. Санітарно-оздоровчі заходи проводяться на основі відповідних планів незалежно від віку лісопосаджень в лісах усіх груп і категорій зависності;

—діяльність лісової охорони (статті 89—), яка поділяється на державну лісову охорону і лісову охорону інших постійних лісо- користувачів та власників лісів.

Державна лісова охорона має статус правоохоронного органу і організовує свою діяльність на підставі положення про неї. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок; захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антрогенного та іншого шкідливого впливу. Для виконання цих завдань посадові особи державної лісової охорони мають право:

) безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку ліси, що перебувають у власності чи користуванні громадян і юридичних осіб;

) перевіряти у встановленому порядку в громадян і юридичних осіб наявність дозволів та інших документів на використання лісових ресурсів і користування лісами;

) складати протоколи та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, про правопорушення у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

) зупиняти транспортні засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь, добутої в лісі продукції та інших предметів;

) у разі неможливості встановлення особи правопорушника лісового законодавства на місці вчинення правопорушення до

ставляти його в органи внутрішніх справ або в органи місцевого самоврядування для складення протоколу про адміністративне правопорушення;

) у разі порушення лісового законодавства вилучати в установленому законом порядку у громадян і юридичних осіб документи, добуті лісові ресурси, знаряддя їх добування, а також транспортні засоби, що були знаряддям правопорушення, та вирішувати питання про їх подальшу належність і використання;

) проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

) викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними лісового законодавства;

) безперешкодно відвідувати територію і приміщення підприємств, установ та організацій, які здійснюють добування, зберігання або перероблення продуктів лісу, з метою здійснення нагляду за законністю використання лісових ресурсів;

) визначати за затвердженими таксами і методиками розмір збитків, завданих лісовому господарству;

) анульовувати дозволи або інші документи на право використання лісових ресурсів у випадках порушення лісового законодавства;

) приймати рішення про обмеження або заборону господарської та іншої діяльності;

) направляти у відповідні державні органи матеріали про притягнення осіб до дисциплінарної, адміністративної і кримінальної відповідальності, позови до суду;

) звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позовів до суду про відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, строк користування якими закінчився;

) давати обов'язкові для виконання приписи з питань, що належать до їх повноважень.

#7. Відповідальність за порушення правового режиму земель лісогосподарського призначення

3 метою належної охорони та захисту земель лісового фон-ду ст. 98 Лісового кодексу України передбачає дисциплінарну, адміністративну, цивільно - правову та кримінальну відпові-дальність за порушення правил використання земель лісового фонду, зокрема за:

розкорчовування земельних ділянок лісового фонду і використання їх для спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів тощо, без належного доз-волу;

порушення строків повернення земельних ділянок лісо-вого фонду, що перебувають у тимчасовому користуванні або невиконання обов’язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

пошкодження сіножатей, пасовищ і ріллі на земельних ділянках лісового фонду;

знищення або пошкодження лісоосушувальних каналів, дренажних систем і доріг на земельних ділянках лісового фонду, а також полезахисних лісових смуг, захисних лісо-вих насаджень на смугах відводу автомобільних доріг, залізниць, каналів. Законодавчими актами України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення лісового законодавства. Лісове законодавство передбачає спеціальні вимоги, що сто-суються лісокористувачів, щодо розроблення і затвердження за згодою лікористувачів планів протипожежних заходів та їх ре-алізації. Громадяни та юридичні особи в місцях проведення на території лісового фонду робіт, культурно-масових та інших Розділ XX. Правовий режим земель лісового фонду заходів зобов’язані мати засоби пожежогасіння і утримувати ці засоби в пожежнонебезпечний період в готовності, яка забез-печує їх негайне використання. Для забезпечення захисту лісів від шкідників і хвороб лісо-користувачі зобов’язані проводити роботи способами і з дотри-манням технологій, які забезпечують покращання санітарного стану лісів.

За порушення лісового законодавства України ст. 105 JIK України передбачає настання кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності і містить перелік найбільш вірогідних правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність.

Усі правопорушення зазвичай поділяють на певні групи. Першу групу формують правопорушення, які завдають шкоду лісу як природному об'єкту: знищення або пошкодження лісу, порушення інших вимог пожежної безпеки в лісах. Вони можуть відбуватися внаслідок забруднення лісу хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтоплення, осушення та інших видів шкідливого впливу, засмічення лісів побутовими і промисловими відходами тощо.

До другої групи належать правопорушення, що посягають на право власності чи право користування лісами. До цієї групи належать: розкорчовування лісових ділянок і використання їх не за призначенням; самовільна заготівля сіна та випасання худоби на лісових ділянках; невнесення плати за використання лісових ресурсів у встановлені строки; порушення строків повернення лісових ділянок, що перебувають у тимчасовому користуванні, або невиконання обов'язків щодо приведення до придатного для використання за призначенням стану тощо.

Третю групу становлять правопорушення у сфері різних видів лісокористування: порушення правил заготівлі лісової підстилки, лікарських рослин, дикорослих плодів, грибів, ягід, горіхів; заготівля лісових ресурсів способами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів; незаконне вирубування та пошкодження дерев, чагарників тощо.

Значна кількість порушень посягає на порядок ведення лісового господарства. Це, передусім, знищення та пошкодження відме- жувальних знаків у лісах; знищення або пошкодження лісоосушу- вальних канав, дренажних систем і доріг на лісових ділянках; введення в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та

інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів; порушення строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів тощо.

КпАП передбачена адміністративна відповідальність за:

— незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63);

— порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, а також заготівлі живиці (ст. 64);

— незаконну переробку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка (ст. 65);

— знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень (ст. 65і);

— знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66);

— здійснення лісових користувань не відповідно до мети або вимог, передбачених у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67);

— засмічення лісів відходами (ст. 73);

— знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75);

— знищення корисної для лісу фауни (ст. 76);

— порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77).

Справи про ці та інші адміністративні правопорушення розглядаються органами лісового господарства або органами виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України.

КК України встановлює кримінальну відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), незаконну порубку лісу (ст. 246), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

Дисциплінарна відповідальність за порушення лісового законодавства застосовується до працівників у випадку невиконання ними трудових обов'язків, пов'язаних з охороною та захистом лісів і раціональним лісокористуванням, у порядку, встановленому законодавством України про працю.

Цивільно-правова відповідальність полягає в обов'язку юридичних осіб і громадян відшкодовувати шкоду, завдану ними внаслі

док порушення лісового законодавства. Особливістю її є визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню на підставі спеціальних такс. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. були затверджені такі Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству.

Додаткові питання

1. Регламентація правового режиму земель лісогосподарського призначення Земельним і Лісовим кодексами України.

http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/misb/2011_3-4/Korneeva.pdf

2. Розмежуйте поняття лісової ділянки та земельної лісової ділянки.

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

3. Дайте визначення лісу, лісового фонду та земельної лісової ділянки.

Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

Лісовий фонд України. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий фонд України")

Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

4. Поділ лісів на категорії.

Стаття 39. Поділ лісів за екологічним і соціально-економічним значенням

Ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії:

) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

) експлуатаційні ліси.

Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

5. Види користування землями лісогосподарського призначення (за термінами і метою).

Стаття 16. Право користування лісами

Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Стаття 17. Постійне користування лісами

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Стаття 18. Тимчасове користування лісами

Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.

Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим - терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим - терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами - засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:

власники лісів або уповноважені ними особи;

підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

6. Поняття й особливості лісового сервітуту.

Стаття 23. Лісові сервітути

Лісовий сервітут - право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.

Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом.

Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду.

Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування.

Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він установлений.

Положення Цивільного та Земельного кодексів України застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам цього Кодексу.

(Кодекс лісовий, ВР України, від 21.01.1994, № 3852-XII "Лісовий кодекс України")

7. Особливості відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Визначення понять

Поняття, умови, розміри та напрями використання коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва регламентують ст. 207–Земельного кодексу України (далі –ЗК) та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.11.1997 р. № 1279. Відповідно до ст. 207 ЗК відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Під втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва слід розуміти виведення відповідних земель із сільськогосподарського та лісогосподарського обороту у зв’язку зі зміною їхнього цільового призначення, а також обмеження можливості ефективного господарювання на землі у зв’язку зі встановленням різного роду обмежень та погіршенням її якості через діяльність фізичних та юридичних осіб. Ця норма відображає принцип пріоритетності використання земель для потреб сільського та лісового господарства, закріплений у ст. 23 ЗК та ст. 57 Лісового кодексу України (далі –ЛК).

Слід зазначити, що відшкодуванню підлягають втрати не будь-яких земель сільськогосподарського призначення, а тільки сільськогосподарських угідь. Згідно зі ст. 22 ЗК до них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Стаття 55 ЗК відносить до земель лісогосподарського призначення землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки під чагарниками вони можуть бути як сільськогосподарського, так і лісогосподарського призначення. Про це свідчать, зокрема, норми ст. 55 ЗК та ст. 1 ЛК.

А от щодо визначення обставин, з якими закон пов’язує виникнення обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, існує різна практика правозастосування. При буквальному тлумаченні ч. 2 ст. 207 ЗК підставою для відшкодування втрат є вилучення (викуп) земельних сільськогосподарських та лісогосподарських угідь для цілей, не пов’язаних із сільським та лісовим господарством. Порядок вилучення (викупу) земельних ділянок визначено ст. 149 та 151 ЗК. Відповідно до цих норм вилучення (викуп) має місце в разі надання уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування ділянок, що вже перебувають у постійному користуванні (власності). За цих умов постає питання про необхідність відшкодування втрат при зміні цільового призначення земельних ділянок приватної власності їх власниками та при набутті права на земельні ділянки державної та комунальної власності без їх вилучення (викупу).

Чинне законодавство не передбачає обов’язку відшкодування втрат у зазначених випадках, однак місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, органи земельних ресурсів більш загально тлумачать норми ст. 207 ЗК і зобов’язують землевласників та землекористувачів відшкодовувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва при будь-якій зміні цільового призначення відповідних земель, а також при відведенні земельних ділянок із земель запасу. При цьому цільове призначення земель, що не надані у власність або користування, визначається місцевими органами земельних ресурсів на підставі земельно-облікових документів (форми 6-зем).

 Судова практика

Вона свідчить про дотримання судами аналогічної позиції. Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.05.2009 р. у справі № 2а-110/07(22а-1257/08) зазначає, що в разі зміни цільового призначення земельної ділянки за ініціативою його власника відбувається саме вилучення сільськогосподарських угідь з категорії земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом. Така позиція відповідає вимогам ст. 22, 23, 33, 207 ЗК. На жаль, суд не вказав норму закону, яка зобов’язує власників земельних ділянок сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відшкодовувати втрати при зміні їх цільового призначення.

Відшкодування втрат здійснюється і у зв’язку з встановленням обмежень щодо користування сільськогосподарськими та лісогосподарськими угіддями. До таких обмежень, передбачених главою 18 ЗК, належать: охоронні зони, зони санітарної охорони, різного роду заборони тощо. У цьому разі втрати відшкодовуватиме особа, на користь якої встановлюються відповідні обмеження.

Погіршення якості земель як підстава для відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва належить, як правило, до протиправних діянь. При цьому відшкодування втрат здійснюється особою, винною у вчиненні відповідного правопорушення, за результатами перевірки, проведеної органом Держземінспекції.

 Зміна складу угідь

Цікавим питанням є необхідність відшкодування втрат при зміні складу угідь земельної ділянки із сільськогосподарських на несільськогосподарські в межах однієї категорії. Наприклад, при зміні угідь із пасовищ на землі під господарськими будівлями і дворами в межах земель сільськогосподарського призначення. Така зміна може бути здійснена власником землі або землекористувачем на підставі проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, або проекту землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань. У цьому разі не відбувається виключення земельної ділянки з сільськогосподарського обороту, а земля продовжує бути основним засобом виробництва в сільському господарстві. Відтак, відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не здійснюється.

Підставою для відшкодування втрат є затверджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Особа, якій надається (продається) земельна ділянка або яка змінює цільове призначення ділянки, зобов’язана відшкодувати втрати в розмірі, передбаченому проектом відведення, протягом двох місяців з моменту його затвердження. Стаття 208 ЗК наводить вичерпний перелік випадків звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, до яких належать, зокрема: використання земельних ділянок для будівництва об’єктів соціальної інфраструктури, під будівництво і обслуговування житлових будинків і господарських споруд, для розміщення внутрішньогосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств.

Слід відрізняти відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва від відшкодування збитків, завданих власникам землі та землекористувачам, на що вказує і ч. 4 ст. 207 ЗК. В усіх випадках, у тому числі і при погіршенні якості угідь, відшкодування втрат здійснюється у грошовій формі на користь бюджету. Цей платіж є формою компенсації державі та суспільству за зменшення кількості сільськогосподарських та лісогосподарських угідь як основного засобу виробництва та за обмеження їх ефективного використання, що є наслідками правомірної або протиправної діяльності фізичних або юридичних осіб. Водночас відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється відповідно до ст. 156–ЗК та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 р. № 284. Відшкодування втрат і збитків можуть мати місце паралельно та незалежно одне від одного при встановленні обмежень прав власника землі або землекористувача та при погіршенні якості угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва є однією з гарантій збереження особливо цінних земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Надходження від відшкодування є джерелом фінансування державних та муніципальних заходів з охорони земель та поліпшення складу угідь. Однак деякі спірні аспекти, пов’язані з відшкодуванням втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, знижують ефективність цього інструменту та свідчать про необхідність більш досконалого законодавчого регулювання зазначених правовідносин.

15

Лісогосподарське право