Конституційне регулювання виборів та референдумів

PAGE 12

Тема № 14 Конституційне регулювання виборів та референдумів

Поняття та види виборів.
Конституційні принципи виборчого права.
Особливості виборчої системи в Україні.
Поняття, види та предмет референдумів в Україні.
Відповідальність за порушення виборчих прав громадян.

1. Поняття та види виборів. Стаття 5 конституції України визначає дві форми народовладдя – безпосередня (пряма) та представницька демократія. Безпосередня демократія пов’язана з прямим волевиявленням народу України, територіальної громади чи іншої визначеної законом спільноти громадян України, яке здійснюється у визначених Конституцією та законами України формах.

Форми безпосередньої демократії – це способи і засоби безпосереднього здійснення влади народом або його частиною, які виключають передачу владних повноважень будь-яким органам чи особам. Згідно ст. 69 КУ основними формами безпосередньої демократії є вибори та референдум. Найбільш поширеною формою є вибори, які на відміну від інших його форм – референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються як різні органи публічної влади, наприклад державні інституції – парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, представницькі органи місцевого самоврядування, так і керівні статутні органи політичних партій та громадських організацій. У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує різноманіття точок зору з приводу визначення виборів. Можна виділити вузьке і широке розуміння виборів, розуміння виборів у суб’єктивному і об’єктивному значенні.

У вузькому розумінні вибори – це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатури, що висунуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.

У широкому розумінні вибори – це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних державних органів або заміщатиме певну посаду.

У суб’єктивному значенні вибори – це спосіб формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їх посадових осіб шляхом голосування уповноважених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здобуття кожного мандата мають право балотуватися два і більше кандидатів.

В об’єктивному значенні вибори – це конституційно-правовий інститут, зміст якого становить сукупність норм Конституції України та законів України про вибори народних депутатів, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних та міських голів.

Соціальне значення виборів проявляється в наступному:

Вибори є вихідним принципом організації державного механізму та системи місцевого самоврядування. За їх допомогою формується законодавчий орган держави – ВРУ, представницький орган АРК – ВР АРК, представницькі органи місцевого самоврядування, заміщується пост президента України, та посади сільських, селищних та міських голів. В демократичній державі з республіканською формою правління не можуть існувати органи, які набувають владних повноважень іншим шляхом ніж пряме або опосередковане волевиявлення народу;
Вибори проведені з дотриманням вимог КУ та міжнародних стандартів виступають необхідним засобом надання владі легітимного (законного) характеру, реалізацією народного суверенітету. За їх допомогою народ наділяє своїх представників мандатом на здійснення своїх суверенних прав;
За допомогою виборів громадяни наділяють владними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрямки зовнішньої і внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції;
Вибори виступають однією з форм здійснення права національного суверенітету, відповідно до якого носієм суверенітету є нація. Нації потрібні органи через посередництво яких, вона могла б висловити свою суверенну волі і одним з таких органів є виборець. (Прикладом здійснення через вибори національного суверенітету є ЗУ “Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в АРК”, який передбачає як загальний так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в АРК);
Вибори є одним з найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

У сучасних умовах вибори є необхідним атрибутом життя суспільства, характеризують ступінь демократизму державного режиму і являють собою основну форму волевиявлення народу. Тому не випадково, що міжнародне право приділяє значну увагу виборам, закріплює стандарти щодо організації та проведення виборів в органи публічної влади. Найважливіше значення в цьому плані має:

Загальна декларація прав людини ООН 1948 року, стаття 21 якої зазначає, що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадить при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування;

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, стаття 25 якого проголошує, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників, а також голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, що зобов’язує держави проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне волевиявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.

Ці міжнародні стандарти мають загальний характер, є універсальними і служать важливою гарантією виборчих прав громадян в кожній країні, яка визнає себе членом міжнародного співтовариства.

В науці конституційного права вибори класифікують за різними підставами:

залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на: парламентські, президентські, муніципальні (вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів), вибори суддів;
залежно від того, чи обирається виборний орган повністю чи частково вибори поділяються на загальні та часткові (замість депутатів які вибули, коли обирається лише частина колегіального виборного органу (згідно ЗУ “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів ”) такі вибори можливі лише стосовно депутатів сільських та селищних рад) вибори;
залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними;
залежно від територіальних меж проведення вибори поділяються на загальнонаціональні та місцеві (локальні);
залежно від способу волевиявлення виборців вибори поділяються на прямі (безпосереднє вираження виборцем власного ставлення до висунутих кандидатур) та не прямі, які в свою чергу поділяються на побічні (виборці шляхом голосування формують колегію виборців, яка визначає особу, що буде заступати виборну посаду – вибори президента США) та багатоступеневі (виборці безпосередньо обирають представницький орган, який в свою чергу обирає інший орган або посадову особу – вибори президента в парламентських республіках – Італія, ФРН).

Крім того, інколи вибори поділяють на однопартійні, багатопартійні або безпартійні; альтернативні або безальтернативні; основні та додаткові.

2. Конституційні принципи виборчого права. Це засади на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя. Стаття 71 КУ закріпила наступні принципи виборчого права: принцип вільних виборів, принципи загального, рівного і прямого виборчого права, принцип таємного голосування. Ці принципи виборчого права є універсальними і стосуються всіх видів виборів.

Принцип вільних виборів означає, що кожен виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує – брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати то в якій мірі. Європейський суд з прав людини характеризує даний принцип як основний діючий у системі Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який зберігає за собою характерний принцип демократії, а стаття 3 Протоколу до конвенції проголошує: вільні вибори та свобода висловлення, частково свобода політичних дебатів, разом формують трикутник будь-якої демократичної системи. Дотримання принципу вільних виборів має забезпечувати виборцям та іншим учасникам виборів можливість без будь-якого насильства чи тиску зробити свій вибір щодо своєї участі або неучасті у виборах законними методами, не побоюючись покарання, впливу, примусу. Ніхто не має права впливати на громадянина з метою примусу до участі або не участі у виборах та у здійсненні або не здійсненні виборчих процедур. Однак законодавство деяких держав передбачає юридичну відповідальність за ухилення від участі у виборах. Теоретично участь у виборах можна розглядати як право і як обов’язок. Як право воно пов’язане з народним суверенітетом – кожен громадянин має право голосу, і відповідно він володіє частиною цього суверенітету. Як обов’язок участь у виборах пов’язана з теорією національного суверенітету, носієм суверенітету є не громадянин (сукупність громадян), а нація. Нації потрібні органи через які вона може здійснити свій суверенітет, одним з яких є виборець, відповідно участь у виборах є обов’язком громадянина. Законодавство багатьох держав світу розглядає участь у виборах як громадянський обов’язок особи (Греція, Австралія, Бразилія ОАЕ, Австрія, Чилі, Італія, Нідерланди, Мексика, Аргентина, Коста-Рика, Бельгія, Люксембург). Це пов’язано з таким явищем як абсентеїзм (неучасть виборців у виборах, референдумах та інших формах безпосередньої демократії) абсентеїзм буває політичним, економічним, соціальним, аполітичним. Наприклад на минулих виборах до законодавчих органів суб’єктів Російської федерації участь населення в голосуванні ледве досягала необхідних 25%. Таке явище характерне для багатьох країн: Швейцарії, США, Гана, Індія. Держави намагаються боротись з цим явищем і для цього в законодавстві встановлюється обов’язок особи брати участь у виборах та юридична відповідальність за невиконання такого обов’язку, яка може мати різні форми: в Греції та Чилі – тюремне ув’язнення від 1 м. до року, штраф – Нідерланди, Австралія, ОАЕ, судимість в Італії (факт неучасті в голосуванні заноситься в офіційні документи про судимості і такий запис ліквідується тільки після 5 років), в багатьох країнах політиками висловлюється думка про можливість застосування покарання у вигляді позбавлення громадянства. В кожному разі, держава може гарантувати присутність громадянина на виборчій дільниці, але не може зробити за нього вибір. Враховуючи це можна виділити ще один принцип – принцип особистої участі громадян у голосуванні, який полягає у обов’язковій фізичній присутності голосуючого на виборчій дільниці, тобто ніхто не може стояти між виборцем і виборчою урною. Виборче законодавство України забороняє голосування за інших осіб чи передачу права голосу будь-якій іншій особі. Але як зазначають вчені конституціоналісти, дотримання цього принципу хоча і необхідне для встановлення дійсної волі виборця може якщо його не застосовувати з належною гнучкістю завдати шкоди загальності виборчого права, оскільки позбавляє права голосу тих, хто не має можливості через хворобу, виконання службових обов’язків або з інших причин, з’явитись на виборчу дільницю. Тому законодавство багатьох країн передбачає наступні можливості здійснення зазначеними особами свого права участі у голосуванні: голосування за дорученням (Франція, Велика Британія, Нідерланди) можливе лише для чітко встановлених категорій осіб, наприклад, державні службовці, що знаходяться за межами держави, громадяни, які постійно проживають за межами держави, військовослужбовці, при цьому законодавство передбачає суровий контроль спрямований на охорону свободи і таємниці голосування – довіреним згідно законодавства більшості країн може бути лише інший з подружжя, член родини, або хто-небудь з осіб, які постійно з ним проживають; голосування поштою – застосовується в багатьох країнах і до нього вдаються багато виборців (Австралія, США, ФРН, Данія, Японія, Швеція).

З принципу вільного волевиявлення також випливає свобода вибору, яка полягає в тому, що ніхто не може примусити виборця голосувати за або проти певного кандидата, жоден виборець не може бути примушений оголосити який він має намір голосувати, або як він проголосував, не допускається складення, опублікування, списку виборців, персональних про них відомостей, які не взяли участь у голосуванні.

Принцип загального виборчого права означає:

Право голосу на всіх виборах мають лише громадяни України. Вимога належності до громадянства України пов’язана з тим, що виборче право – це найважливіша форма участі громадянина в управлінні державними справами, воно стосується політичних прав, відповідно не громадяни, в тому числі і особи без громадянства, які проживають на території України не наділяються виборчим правам. Подібна вимога передбачена законодавством й інших країн, за винятком Нової Зеландії. Маастріхським договором від 1992 року на умовах взаємності виборче право може бути надано на території однієї країни громадянам іншої країни учасниці ЄС, але лише на місцевих виборах.

Відповідно до положень ст. 24 КУ, виборче законодавство забороняє будь-які привілеї або обмеження виборчих прав окремих груп громадян залежно від природних властивостей громадянина України як людини та від його громадянських рис.

Забороняються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, які не передбачені КУ та виборчими законами України.

Загальне виборче право складається з активного (право обирати) та пасивного (право бути обраним) права. Стаття 70 КУ та виборче законодавство України визначають спеціальні умови (виборчі цензи або кваліфікації) для отримання права голосу на виборах (активного права):

віковий ценз – активного виборчого права набувають громадяни України, яким на день виборів виповнилось 18 років. Вік виборця повинен бути підтверджений відповідними документами – паспортом, посвідченням особи моряка, члена екіпажу та іншими документами визначеними в статті 2 ЗУ “Про вибори народних депутатів”;
ценз дієздатності – не мають права голосу громадяни визнані судом недієздатними. Відповідно до статті 39 ЦКУ фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та або керувати ними.
Ценз осілості передбачено при проведенні місцевих виборів – відповідно до статті 3 ЗУ “Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, до ВР АРК, громадяни України, які проживають на території АРК.

Конституція та виборче законодавство України не передбачають інших виборчих цензів для активного виборчого права. Зокрема мають право голосу громадяни, які перебувають в місцях позбавлення волі за вироком суду, а також затримані, заарештовані за підозрою у вчиненні злочину.

Стосовно пасивного виборчого права, то Конституція України і виборче законодавство України встановлюють додаткові, порівняно з активним виборчим правом, обмеження:

1. підвищується віковий ценз (з 18 до 21 року при виборах народних депутатів і до 35 років при виборах президента України). Це обумовлено тим, що діяльність глави держави і парламентарія передбачає наявність у нього певного життєвого досвіду, належного освітнього рівня, здатності до вирішення складних політичних, економічних, соціальних , правових проблем, а це досягається з відповідним віком.

2. встановлюється ценз осілості при виборах президента України і народних депутатів України, який передбачає, що за громадянином визнається право бути обраним президентом України лише після десяти останніх перед днем виборів років проживання в Україні, а народним депутатом після – 5. Перебування громадянина України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах, на полярних станціях та відповідно до міжнародних договорів України не вважається проживанням за межами України і не тягне за собою втрату громадянами пасивного виборчого права.

3. встановлюється мовний ценз при виборах президента України – президентом України може бути обраний лише громадянин України, який володіє державною мовою (ст.103 КУ).

4. передбачається також обмеження пасивного виборчого права для осіб, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Зміст поняття умислу розкривається в статті 24 ККУ: це така форма вини, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий), або усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (непрямий).

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного виборця можливостей впливати на результати виборів. Цей принцип випливає з більш загального конституційного принципу – принципу рівності громадян і поширюється як на активне так і пасивне виборче право і передбачає наступне:

1. усі виборці повинні мати однакову кількість голосів на виборах (заборона надання одним виборцям більше голосів у порівнянні з іншими), так на виборах до ВРУ, ПУ та місцевих виборах кожен виборець має по одному голосу. При цьому свій голос виборець може використати лише на одній виборчій дільниці.

2. забезпечення єдиної норми представництва, кожен депутат має представляти однакову кількість виборців при виборах за мажоритарною виборчою системою (вибори до сільських та селищних рад).

3. забороняється поділ виборців на розряди за майновою, національною, становою, релігійною, етнічною чи іншою ознакою.

4. усім виборцям має бути гарантовано рівний захист законом і судом активного і пасивного виборчого права.

Пряме виборче право означає, що депутати, інші обрані особи обираються безпосередньо виборцями і його необхідно відмежовувати від непрямого виборчого права (США). Не є порушенням прямого виборчого права голосування на виборах народних депутатів України за кандидатів у депутати, включених у виборчі списки політичних партій (блоків), оскільки в даному випадку мова йде лише про певний спосіб голосування безпосередньо за кандидатів у депутати, а політичні партії не підміняють виборців у такому голосуванні, про що зазначається у Рішенні КСУ від 26.02.1998 №1рп/98.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Виборче законодавство України передбачає спеціальні організаційні заходи та процедури щодо забезпечення таємниці голосування, зокрема:

1. кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється (ст. 8 ЗУ “Про вибори народних депутатів України”;)

2. виборчий бюлетень повинен мати таку форму, яка виключає можливість встановити хто його заповнив;

3. голосування має проводитись у спеціально відведених приміщеннях, в яких в достатній кількості обладнані кабіни для таємного голосування;

4. виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто в кабіні для таємного голосування. Під час заповнення виборчих бюлетенів забороняється присутність у кабіні для голосування інших осіб за винятком випадків, коли виборець внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити виборчий бюлетень, він має право з відома голови або іншого члена дільничної виборчої комісії скористатися допомогою іншого виборця крім членів дільничної комісії, кандидатів у депутати, уповноважених осіб партій, офіційних спостерігачів;

5. для випадків голосування за межами спеціально відведених приміщень має бути передбачена така процедура, яка виключає порушення таємниці голосування або спотворення волевиявлення виборців.

3. Особливості виборчої системи в Україні. Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях: у вузькому і широкому. У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються у зв’язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності і утворюють КПІ виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основні види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування: система більшості (мажоритарна), система пропорційного представництва (пропорційна); змішана система (пропорційно-мажоритарна).

Мажоритарна виборча система (з французької більшість) базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав встановлену більшість голосів виборців у виборчому округу, в якому він балотувався або по цілій країні. Дана виборча система є найдавнішою та найпоширенішою, зараз застосовується більше ніж у 80 країнах (Франція, Велика Британія, США). Виділяють декілька видів мажоритарної виборчої системи: мажоритарна система абсолютної більшості (переможцем на виборах стає кандидат, який набрав 50% + 1 голос, французька модель); мажоритарна система відносної більшості (переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів, ніж будь-який інший кандидат, англійська модель); мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для орання кандидат має набрати значно більше ніж половину голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів у представницький орган, здійснюється відповідно до кількості отриманих голосів. Ідея пропорційної виборчої системи була обґрунтована Луї Сен-Жюстом ще у 1793 році, але почала застосовуватись лише в кінці 19 століття в Сербії, Бельгії та інших країнах, на сьогодні вона поширена більш як у 60 країнах. За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи: з жорсткими списками (виборець голосує за список партії в цілому, у виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках – Іспанія, Португалія, Ізраїль, Росія, Україна); з преференціями (виборець не просто голосує за список партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидату в списку від партії, якому він віддає свій голос – Фінляндія, Бельгія, Нідерланди); з напівжорсткими списками (поєднує дві попередні – Швейцарія, Австрія, Італія).

Змішана виборча система, яка заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем. Щонайменше 20 країн (ФРН, Угорщина) використовують дану виборчу систему. До недавнього часу дана виборча система використовувалась і в Україні, де половина складу ВРУ обиралась за мажоритарною, а інша за пропорційною виборчою системою.

Згідно чинного виборчого законодавства України, в Україні використовуються різні виборчі системи:

Мажоритарна виборча система використовується при виборах ПУ (абсолютної більшості: згідно статті 84 ЗУ “Про вибори президента України” обраним президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні), виборах депутатів сільських, селищних рад (мажоритарна система відносної більшості – ст.2 ЗУ “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”), сільських, селищних, міських голів (мажоритарна система відносної більшості – ст.2 ЗУ “ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”).

Змішана виборча система при виборах народних депутатів України, депутатів до ВР АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад (пропорційна виборча система з жорсткими списками + мажоритарна система відносної більшості).

4. Поняття, види та предмет референдумів в Україні. Референдум (з лат. Referendum – те, що має бути повідомлене) є однією з найбільш важливих і найдавніших форм безпосередньої демократії. Прийнято вважати, що перший в історії людства референдум був проведений в Швейцарії в 1439 році. На сьогодні інститут референдуму законодавчо закріплений в конституціях багатьох держав, в тому числі і України. Нормативне регулювання референдуму в Україні здійснюється КУ та ЗУ “Про всеукраїнський референдум”, в статті 1 якого дається наступне визначення референдуму:

Референдум – це одна із форм безпосередньої демократії в Україні, спосіб здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування в порядку, встановленому законом. Більшість сучасних українських вчених конституціоналістів спираються саме на це визначення референдуму. Але разом з тим аналіз існуючих дефініцій референдуму дає можливість говорити про наявність трьох підходів до його визначення:

1. прихильники першого підходу визначають референдум як всенародне голосування за будь-яким законопроектом. Однак це визначення характеризує лише один з видів референдумів, не охоплює інші та не відображає юридичної сили акту прийнятого на референдумі.

2. другий підхід визначає референдуми як затвердження того чи іншого державного рішення, надаючи йому тим самим кінцевий характер. Важливість цього визначення полягає в тому, що підкреслюється важливість референдуму стосовно інших актів прийнятих органами державної влади. Негативним є те, що дане визначення передбачає виключно позитивний результат референдуму, однак на референдумі рішення може бути як схвалене, так і не набрати достатньої підтримки.

3. третій підхід визначає референдум як засіб прийняття різноманітних державних рішень, суспільно значущих питань, засіб та спосіб вираження волі виборців.

Водночас зазначені підходи не розмежовують референдум від інших форм безпосередньої демократії: плебісцитів (термін плебісцит (з лат. рішення народу) має декілька значень: голосування, за допомогою якого висловлюється підтримка виборців особі або політиці, яку вона проводить (Франція); всі види голосування (ФРН); в міжнародному праві плебісцит розглядається як один з видів народного голосування, що застосовується при опитуванні населення певної території щодо її належності тій чи іншій державі), опитувань та інших.

Стосовно формально-юридичних ознак референдуму, то найбільш повно вони відображені в монографії В.Ф. Погорілка та В.Л. Федоренка “Референдуми в Україні: історія і сучасність”: 1. Референдум є однією з форм безпосередньої демократії, яка дає змогу трансформувати волю народу в державну; 2. Референдум є самостійним інститутом конституційного права; 3. Зміст референдуму визначається окремими положеннями КУ, законів України та інших нормативно-правових актів загальнодержавного та місцевого значення; 4. Потенційними учасниками референдуму є громадяни України, які володіють правом голосу; 5. За формою проведення референдум є всенародним голосуванням; 6. Рішення референдуму мають імперативний характер, не вимагають санкціонування з боку будь-якого державного органу і є обов’язковими до виконання у разі всеукраїнського референдуму на всій території України; 7. їх зміна чи скасування здійснюються виключно шляхом проведення нового референдуму згідно із законодавчо визначеною процедурою.

Класифікація референдумів здійснюється з використанням досить широкого кола критеріїв, а це в свою чергу дозволяє виділити велику кількість їх видів:

1. юридична сила рішення прийнятого референдумом:

консультативний – проводиться з метою виявлення позиції виборців з питання, вирішення якого залишається за органом державної влади або органом місцевого самоврядування;

імперативний його рішення має вищий, обов’язковий, конкретний і остаточний характер.

2. територія проведення референдуму:

загальнодержавний (всеукраїнський), проводиться на всій території держави. Всеукраїнський референдум може призначатись ВРУ, ПУ (ст. 72 КУ), або проголошуватись за народною ініціативою ПУ (п. 6 ст. 106 КУ) на вимогу не менше 3 мільйонів громадян, що мають право голосу, за умови, що підписи зібрані не менше як у 2/3 областей і не менше як по 100 тис. підписів у кожній області

місцевий, проводиться на території автономного утворення або адміністративно-територіальної одиниці. Призначаються місцевими радами.

3. спосіб проведення референдуму:

обов’язковий, проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішено виключно шляхом референдуму. ВРУ призначає обов’язковий референдум з питання про зміну території України, а ПУ щодо внесення змін до розділів І, ІІІ, та ХІІІ КУ.

Факультативний – проводиться з питання, яке згідно з законом може бути вирішене як шляхом референдуму, так і в інший спосіб.

4. предмет (формула референдуму):

конституційний;

ратифікаційний;

законодавчий;

загальний;

міжнародно-правовий;

адміністративний (щодо вступу держави у різні міжнародні інституції).

5. час проведення референдуму:

допарламентський, проводиться до прийняття закону парламентом з метою з’ясувати думку виборців з даного питання;

післяпарламентський – проводиться після прийняття закону парламентом з метою його затвердження;

позапарламентський – закон приймається на референдумі в обхід парламенту.

6. ініціатор проведення:

з ініціативи органу державної влади або органу місцевого самоврядування;

петиційний – референдум, який проводиться на вимогу громадян.

7. характер рішення прийнятого на референдумі:

затверджуючий (ратифікаційний) – шляхом референдуму виборці затверджують рішення парламенту або органу місцевого самоврядування;

скасовуючий – виборцям пропонується скасувати акт парламенту, або органу місцевого самоврядування, який вже набрав чинності.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

про схвалення нової редакції Конституції України, внесення змін до Конституції України, скасування, втрату чинності чи визнання нечинним закону про внесення змін до Конституції України (конституційний референдум);
про зміну території України (ратифікаційний референдум);
щодо прийняття чи скасування закону України або внесення змін до чинного закону України (законодавчий референдум);
з будь-якого питання за винятком тих, щодо яких референдум не допускається згідно з Конституцією України (загальний референдум).

Предметом місцевих референдумів згідно закону України “Про місцеве самоврядування” може бути будь-яке питання віднесене КУ та законами України до відання місцевого самоврядування.

При цьому КУ, ЗУ “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, ЗУ “Про місцеве самоврядування” встановлюють ряд обмежень щодо ряду питань, зокрема не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету, амністії (ст. 74 КУ) а також питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевої ради, її виконавчих і розпорядчих органів.

5. Відповідальність за порушення виборчих прав громадян. Однією з гарантій реального здійснення вільного волевиявлення встановлена законом юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства, причому в кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут за порушення виборчого законодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно, в чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному та цивільно-процесуальному законодавстві.

Так у кодексі України про адміністративні правопорушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміністративну відповідальність за певні порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів. Цією статтею встановлюється, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутати, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів - тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Втручання в роботу виборчих комісії, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів в Президенти України або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До адміністративної відповідальності відповідно до ч.1 та 3 даної статті може бути притягнута будь-яка дієздатна особа, що досягла 16 віку. Нести відповідальність за порушення передбачені ч. 2 даної статті мають тільки спеціальні суб’єкти – члени виборчих комісій.

Кримінальні правопорушення пов’язані з порушенням виборчого законодавства належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов’язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягають на політичні права громадян: право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Так, ст. 157 ККУ встановлює кримінальну відповідальність у вигляді обмеження чи позбавлення волі за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, народним депутатом України, депутатом ВР АРК, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, вести передвиборну агітацію.

Ст. 158 ККУ встановлює кримінальну відповідальність у вигляді обмеження чи позбавлення волі за неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів, або неправильний підрахунок голосів чи не правильне оголошення результатів виборів.

Ст. 159 ККУ встановлює кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, позбавлення волі, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за порушення таємниці голосування.

Кримінальна відповідальність у вигляді штрафу, виправних робіт, позбавлення волі, встановлюється ст. 160 ККУ за порушення законодавства про референдум, а саме: перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму.

Конституційне регулювання виборів та референдумів