Конституційний суд України

PAGE 2

Тема №9 Конституційний суд України.

Поняття та види конституційного контролю. Європейська та американська системи конституційного контролю.
Становлення інституту конституційного контролю в Україні.
Порядок формування КСУ.
Функції та повноваження КСУ.
Конституційні подання і звернення: суб’єкти та порядок розгляду.
Рішення та висновки КСУ та їх юридична сила.

1. Поняття та види конституційного контролю. Європейська та американська системи конституційного контролю. Однією з особливостей державного ладу багатьох країн є наявність конституційного контролю. Поняття конституційного контролю має кілька тлумачень. Іноді конституційний контроль визначають широко: як діяльність парламенту, глави держави, судів або інших органів, пов’язану з вирішенням питання відповідності конституції різних нормативно-правових актів або тільки законодавчих актів. У деяких випадках йдеться про здійснення конституційного контролю самим народом шляхом референдуму. Найбільш прийнятним є вузьке трактування, за яким він сприймається насамперед як оцінка судами загальної або спеціальної юрисдикції нормативно-правових актів на предмет їхньої відповідності Конституції. Від такої оцінки залежать можливості застосування цих актів або навіть їх існування. Наведеному визначенню відповідають реалії державно-політичного життя. У багатьох країнах поняття конституційного контролю означає не тільки функцію загального або спеціального суду, а й окремий інститут, який ототожнюється з відповідними органами і з сукупністю правових норм, що регламентують їхню організацію та діяльність. Вперше судову функцію конституційного контролю було визнано в США ще на початку 19ст. основою для цього стали рішення Верховного суду. В подальшому встановився відповідний звичай, хоча в Конституції США нічого не зазначено про таку функцію судів, але незважаючи на це, судова функція конституційного контролю розглядається як один з найважливіших елементів системи стримувань і противаг, що доповнює принцип жорсткого поділу влад. До кінця 19ст. судова функція конституційного контролю була сприйнята в ряді країн Латинської Америки та Європи. Новий етап у розвитку конституційного контролю почався після першої світової війни, коли в 20-ті р. 20ст. в ряді країн були створені конституційні суди. Але справжнє визнання цей інститут одержав після другої світової війни, коли він знайшов відображення в більшості новітніх конституцій. Відповідний інститут сприйнятий майже у всіх країнах Центральної та східної Європи, і в тих, що утворились на теренах колишнього СРСР. Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначається природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю: американська та європейська.

За умов американської моделі відповідними повноваженнями всі суди загальної юрисдикції.. наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з питань конституційності закону або окремих його положень стає обов’язковим у межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне рішення приймає ВС США, воно є обов’язковим на всій території держави. Модель організації конституційного контролю, за якою відповідні питання вирішуються практично всіма судами загальної юрисдикції, називається також децентралізованою або дифузивною моделлю. Її характеризує тлумачення конституційного контролю як суто правової функції. В теорії це означає відмову від розгляду судами політичних питань, пов’язаних зі змістом законів та їх застосуванням. Крім США така модель застосовується в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії. Наступним різновидом американської моделі організації конституційного контролю є така модель, за якою функція контролю належить не всім загальним судам, а тільки вищому суду. Ця модель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії. В усіх цих країнах оцінку конституційності законодавчих актів дає верховний суд, цей орган може мати й іншу назву, але у будь-якому випадку такий суд є органом загальної юстиції і конституційний контроль становить не єдину його функцію. Іноді функція конституційного контролю надана не всьому верховному суду в цілому, а його спеціальній палаті. Існують країни, де для розгляду відповідних питань передбачене створення спеціального складу верховного суду.

Наступною моделлю організації конституційного контролю є так звана європейська або австрійська модель. Її характеризує наявність у державному механізмі спеціалізованого судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього органу – конституційного суду є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом інших повноважень. Видатну роль в обґрунтуванні європейської моделі організації конституційного контролю відіграв відомий теоретик права – Ганс Кельзен. Він був одним з творців конституційного суду в Австрії, деколи цю модель називають також кельзенівською. За цією моделлю контрольні повноваження належать єдиному органові конституційної юстиції, який не має зазвичай ієрархії підпорядкованих йому органів. Але у федеративних державах крім федерального конституційного суду, створюються також конституційні суди суб’єктів федерації (РФ, ФРН). Органи конституційної юстиції як правило називаються конституційними судами, хоча зустрічаються й інші назви. Наприклад, у Франції, Казахстані та деяких інших країнах відповідні повноваження належать органам квазі судового характеру – конституційним радам.

2. Становлення інституту конституційного контролю в Україні. Інститут конституційного контролю бере свій початок з травня 1989 року, коли було створено комітет конституційного нагляду СРСР, який проіснував до серпня 1991р. даний орган було створено в умовах розпаду союзної держави з метою формально-юридичного впливу на тенденції, які визначилися в суб’єктах федерації і розвивалися в напрямі здобуття ними реальної незалежності і суверенітету шляхом мирного виходу зі складу СРСР. Подібний орган, тобто комітет конституційного нагляду УРСР передбачалося створити згідно Закону про внесення змін до Конституції УРСР від 27 жовтня 1989року. Відповідно до даного закону пропозиції про персональний склад комітету міг представляти ВРУ її голова. Голова комітету, його заступник та сім членів мали обиратись на десять років з числа спеціалістів у галузі політики і права. Особи, які могли б входити до комітету не мали права входити до складу органів, акти яких були підпорядковані комітету так і бути народними депутатами. При виконанні своїх обов’язків вони були незалежними і повинні були виконувати вимоги лише конституції СРСР та УРСР. Суб’єктами звернення був сам комітет, ВРУ, президія ВРУ та Рада міністрів УРСР. Комітет розглядав питання за зверненнями про відповідність Конституції УРСР проектів законів, і законам – постанов і розпоряджень уряду УРСР, актів місцевих рад, інших державних органів. Відповідно до Конституції УРСР контроль за додержанням конституції здійснювала ВР УРСР та її президія, а нагляд за додержанням законів, актів місцевих органів державної влади – прокуратура УРСР. Повноваження комітету зводились до висновку при виявленні суперечності акта цих органів Конституції або законам УРСР і відправлення його тому ж органу для усунення допущеного порушення. При цьому виконання такого акту зупинялось до його скасування органом, що видав. Комітет також наділявся законодавчою ініціативою. Однак дані зміни до конституції УРСР у зв’язку з здобуттям Україною незалежності так і не були реалізовані. ВРУ до конституції УРСР були внесені зміни щодо органу конституційної юрисдикції, він визначався як КСУ. Передбачалося, що КСУ обирається строком на 10 років у складі голови, заступника та 23 членів. Згодом, у 1992 році кількість членів суду була зменшена до 12. кандидатури для обрання та призначення на посади представляв ВРУ її голова, а за ЗУ “Про КСУ” 1992 року і ПУ. Особи обрані до складу суду не могли бути не тільки членами органів, діяльність і акти яких були піднаглядні судові, а також не могли бути народними депутатами, належати до будь-яких політичних партій та рухів. КСУ розглядався як орган, що здійснює функції нагляду, а не контролю. Хоча відповідно до КУ визнання судом указів ПУ такими, що суперечать КУ і законам України вони вважаються нечинними, а у разі порушення ПУ КУ і законів У, він навіть за висновком КСУ міг бути зміщений з посади ВРУ. Своєрідним етапом у розвитку органу конституційної юрисдикції в Україні є період протягом якого діяв Конституційний договір між ВРУ та ПУ про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової КУ, укладений 8 червня 1995 року. Даним договором були сформульовані нові підходи до питань організації та діяльності КСУ. Зокрема, КСУ входив до судової системи України та розцінювався як незалежний орган судової влади. До його повноважень належало - забезпечувати відповідність законів, інших НПА законодавчої і виконавчої влади КУ, охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина. Офіційне тлумачення законів У залишалось прерогативою ВРУ, а тлумачення КУ взагалі не передбачалось. Новою була процедура призначення суддів та голови: кандидатуру для призначення ВРУ голови КСУ мали подавати спільно ПУ та голова ВРУ. Половину складу суддів мав призначати президент, іншу – ВРУ. Президія ВРУ позбавлялась права здійснення конституційного контролю, а КСУ – права законодавчої ініціативи.

Новим етапом у становленні органу конституційного контролю стало прийняття КУ 28 червня 1996 року. За розділом 15 перехідні положення КУ для формування КСУ відводилося 3 місяці після набуття нею чинності. В липні 1996 року на розгляд ВРУ було подано проект ЗУ “Про КСУ”, який був прийнятий ВРУ та підписаний ПУ 16 жовтня 1996 року, а 18 жовтня 1996 року було сформовано склад КСУ. Даний закон розвиває положення КУ про цей орган судової влади. Його статус визначено як статус єдиного у державі органу конституційної юрисдикції, на який покладено завдання гарантувати верховенство КУ як основного закону держави на всій території України.

3. Порядок формування КСУ. Суддею КСУ може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Судді Конституційного суду не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

КСУ складається з 18 суддів. (У ФРН конституційний федеральний суд складається з 16 осіб строком на 12 років без права бути переобраним, в Іспанії конституційний суд складається з 12 осіб, які призначаються на 9 років, при цьому склад суду оновлюється на третину кожні 3 роки, в Італії конституційний суд складається з 15 осіб строком на 9 років, у Франції конституційна рада складається з 9 осіб, конституційний суд Киргизстану складається з 9 осіб, які обираються на 15 років).

Суддя Конституційного суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. Ст.148 КУ передбачає наступний порядок формування КСУ: Президент України, ВРУ та з’їзд суддів України призначають по 6 суддів КСУ. Попередньо Президент України проводить консультації з Прем’єр-міністром України та міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів КСУ. Призначеною на посаду судді КСУ вважається особа, про призначення якої видано указ президента, скріплений підписами прем’єр-міністра та міністра юстиції.

ВРУ призначає суддів КСУ таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів КСУ вносить голова ВРУ, а також може вносити на менше народних депутатів від конституційного складу. Призначеними на посади суддів КСУ вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів, але більше половини голосів від конституційного складу ВРУ.

З’їзд суддів ,України за пропозицією делегатів з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з’їзду визначає кандидатури на посади суддів КСУ для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним на посаду судді КСУ вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів України.

У разі припинення повноважень судді КСУ відповідно Президент, ВРУ у місячний строк, а з’їзд суддів у 3 місячний строк призначають іншу особу на цю посаду.

Суддя КСУ вступає на посаду з дня складення присяги судді КСУ на засіданні ВРУ, яке проводиться за участю Президента, Прем’єр-міністра, Голови ВСУ не пізніше як через 1 місяць після призначення суддею КСУ.

Голова КСУ обирається на спеціальному пленарному засіданні КСУ зі складу суддів КСУ лише на 1 3 строк таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запропонованих суддями КСУ. Головою КСУ вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу КСУ.

Голова КСУ має двох заступників, які обираються за пропозицією голови КСУ лише на 1 3 строк шляхом таємного подання бюлетенів.

Судді КСУ при здійснені своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише КУ та керуються законом про КСУ.

Особа судді КСУ є недоторканою. Суддя КСУ не може бути затриманий чи заарештований без згоди ВРУ до винесення обвинувального вироку суду. Суддя КСУ не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в КСУ, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Повноваження судді КСУ припиняються у разі:

закінчення строку призначення;
досягнення суддею 65 віку;
неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;
порушення суддею вимог закону про заборону політичної діяльності та виконання іншої оплачуваної роботи;
порушення суддею присяги;
набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
припинення його громадянства;
визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;
подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

4. Функції та повноваження КСУ. Основними функціями КСУ є вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів КУ і офіційне тлумачення КУ та законів України.

Згідно КУ та закону України “Про Конституційний суд України” до повноважень КСУ належить прийняття рішень і дача висновків у справах щодо:

конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів КМУ, правових актів АРК;
відповідності КУ чинним міжнародним договорам України або тм міжнародним договорам, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість;
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
офіційного тлумачення конституції і законів України.

До повноважень КСУ не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття КСУ рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є їх невідповідність КУ; порушення встановленої процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Згідно ЗУ “Про КСУ” суддя КСУ має право витребувати від ВРУ, Президента України, Прем’єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, місцевих органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств і організацій усіх форм власності… ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів тягне за собою відповідальність згідно з законом.

5. Конституційні подання і звернення: суб’єкти та порядок розгляду. Формами звернення до КСУ є конституційне подання і конституційне звернення.

Конституційне подання – це письмове клопотання до КСУ про визнання правового акту чи його окремих положень неконституційними, про визначення конституційності міжнародного договору, про необхідність офіційного тлумачення конституції України та законів України, а також звернення ВРУ про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення президента України з поста в порядку імпічменту.

У конституційному поданні зазначаються:

1) повне найменування органу, посадової особи, як направляють конституційне подання згідно з правом, наданим Конституцією України та цим Законом;

2) відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням;

3) повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, конституційність якого (окремих його положень) оспорюється чи який потребує офіційного тлумачення;

4) правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта (його окремих положень) або необхідності в офіційному тлумаченні;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень КСУ щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, актів КМУ, актів ВР АРК є ПУ, не менш як 45 народних депутатів, ВСУ, уповноважений ВРУ з прав людини, ВР АРК.

Суб’єктами права на конституційне подання з питань дачі висновків КСУ є:

щодо відповідності КУ чинних міжнародних договорів У або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість – ПУ, КМУ;
стосовно додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з посади в порядку імпічменту – ВРУ;
щодо офіційного тлумачення КУ та законів України – ПУ, не менш як 45 народних депутатів, Уповноважений ВРУ з прав людини, ВСУ, КМУ, інші органи державної влади, ВР АРК, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до КСУ про необхідність офіційного тлумачення КУ та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків КСУ щодо офіційного тлумачення КУ та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи в Україні. Наприклад Рішення КСУ у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни щодо офіційного тлумачення статтей 55, 64, 124 КУ від 25 грудня 1997 року частину 1 ст. 55 КУ (Права і свободи людини і громадянина захищаються судом) треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають що їхні права і свободи порушені або порушуються створені перешкоди або створені перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг оформлених відповідно до законодавства є порушенням права на судовий захист, яке згідно з ст. 64 не може бути обмежене. Відповідно до цього ж рішення КСУ частину 2 ст. 124 КУ(юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі) необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

У КСУ провадження ведеться, рішення і ухвали приймаються, висновки даються та оприлюднюються державною мовою. Учасники конституційного провадження, які не володіють державною мовою, мають право користуватися послугами перекладача.

Строк провадження у справах за конституційним поданням не повинен перевищувати 3 місяців, а за конституційним зверненням 6 місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане КСУ не відкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.

Конституційне подання і конституційне звернення надсилаються до КСУ без стягнення державного мита.

6. Рішення та висновки КСУ та їх юридична сила. КСУ приймає рішення за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВРУ, актів ПУ, КМУ, правових актів ВР АРК. Своїм рішенням КСУ може визнати неконституційним правовий акт повністю чи в окремій його частині. У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Висновки КСУ дає у справах з питань: 1. офіційного тлумачення КУ та законів України; 2. про відповідність КУ чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов'язковість; 3. щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються КСУ поіменним голосуванням шляхом опитування суддів КСУ. Пропозиції суддів КСУ до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді КСУ не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки КСУ мотивуються письмово, підписуються окремо суддями КСУ, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею КСУ рішення, висновку КСУ є обов'язковим. Суддя КСУ може висловити окрему думку з питання, з якого приймається рішення чи встановлюється висновок, така окрема думка викладається в письмовій формі та додається до рішення чи висновку КСУ.

Рішення та висновок КСУ повинні містити наступне: 1) найменування, дату і місце прийняття, його номер; 2) персональний склад суддів КСУ, які брали участь у розгляді справи; 3) перелік учасників судового засідання; 4) зміст конституційного подання, конституційного звернення; 5) положення Конституції України, якими керувався КСУ при прийняття рішення чи дачі висновку; 6) мотивувальну частину висновку чи рішення; 7) резолютивну частину висновку чи рішення; 8) обов'язкове зазначення того, що висновок/рішення КСУ є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення КСУ крім того повинно містити повну назву, дату прийняття, порядковий номер, за яким органом, посадовою особою прийнято правовий акт, конституційність якого розглядається;

Рішення і висновки КСУ підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку і офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після їх підписання. Ті рішення КСУ якими визнаються неконституційними НПА набирають чинності з дня їх ухвалення КСУ. Щодо інших рішень та висновків КСУ то суд має право в разі необхідності визнати в своєму акті порядок і строки його виконання (Рішення КСУ у справі про порядок виконання рішень КСУ від 14.12. 2000р.) Рішення і висновки КСУ разом з окремою думкою суддів КСУ публікуються у "Віснику КСУ" та в інших офіційних виданнях України. Рішення і висновки КСУ рівною мірою є обов'язковими до виконання. Копії рішень і висновків КСУ надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з ініціативи якого розглядалася справа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгляду в КСУ. У разі необхідності КСУ може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. КСУ має право зажадати від цих органів письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку КСУ. Невиконання рішень та недодержання висновків КСУ тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Питання про правову природу актів Конституційного суду та їх місце в системі джерел конституційного права є одним з найбільш дискусійних в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права. Рішення та висновки Конституційного суду розглядаються і в якості конституційної доктрини, нормативно-правового акту, конституційних судових прецедентів, правових констатацій чи рішень преюдиціального характеру, а стосовно самої можливості їхнього розгляду в якості джерела права сформувались два підходи: 1) заперечення можливості правотворчої діяльності судових органів, оскільки це суперечить принципу верховенства закону і принципу поділу державної влади; 2) визнання за судовими органами правотворчої функції. Рішення та висновки носять загальнообов’язковий характер, тобто поширюються не тільки на зацікавлених осіб, але й на всіх суб’єктів права, та не вичерпують свою дію внаслідок одноразового застосування. Але Конституційний суд не лише формально тлумачить і застосовує фундаментальні норми. Він розвиває конституційно-правову доктрину (окремі думки суддів), законодавство, пропонує своє розуміння тих чи інших положень Основного Закону, яке “зв’язує” всіх суб’єктів правовідносин і в певній мірі творить право. Не являючись правотворчим органом офіційно, але маючи право визнавати правові акти органів законодавчої і виконавчої влади не конституційними, Конституційний Суд за термінологією відомих правознавців виступає як “негативний законодавець”. Але внаслідок “жорсткості” Конституції України, недосконалості законодавства Судові доводиться виступати і “позитивним законодавцем”, що проявляється при офіційному тлумаченні. Оскільки, всякий раз, коли мова йде не про елементарні способи тлумачення (наприклад, логічне, семантичне), воно, очевидно, не залишає норму в першопочатковому вигляді і може достатньо суттєво модифікувати її. Як кваліфікувати подібне тлумачення – спірне питання. Але, якщо тлумачення не привносить в розуміння норми нічого нового, то навіщо воно взагалі потрібне? Прикладом такого тлумачення можуть слугувати Рішення Конституційного Суду України у справі про депутатську недоторканість (тлумачення частини 3 статті 80 КУ)1. В якому він поширив депутатську недоторканність на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. Хоча стаття 79 КУ передбачає, що повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги, а відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату. Такі акти офіційного нормативного тлумачення відіграють важливу роль у розвитку та збагаченні конституційного права, особливо при суперечності, неточності, невизначеності змісту правових норм, при необхідності “пристосування” Конституції та законів до нових умов життя суспільства без зміни їх тексту. Подібну правотворчу діяльність здійснюють органи конституційної юрисдикції й інших країн романо-германської правової сім’ї. При цьому, правда, виникає небезпека підміни Конституційним Судом законодавця.

Таким чином, Конституційний Суд України здійснює правотворчу діяльність шляхом прийняття рішень і висновків, але якою юридичною силою вони володіють? Згідно загальноприйнятої класифікації законодавство складається з законів (Конституція та звичайні закони) та підзаконних актів, щодо міждержавних договорів, то вони вводяться в дію законами і за загальним правилом володіють вищою порівняно із законами юридичною силою (положення законів не застосовуються, якщо інше передбачено міжнародними договорами України). Таким чином, систему законодавства України можна уявити у формі піраміди: на найвищій сходинці якої знаходиться Конституція України, далі – міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, потім закони, і вже насамкінець – підзаконні акти, в залежності від місця в ієрархії державних органів органу, що їх видав. Виникає питання, яке місце в цій системі посідають акти Конституційного Суду? До підзаконних актів їх віднести не можна. Оскільки на відміну від них, рішення та висновки органу конституційної юрисдикції можуть повністю чи частково визнавати закони не конституційними, внаслідок чого вони втрачають чинність, підзаконні акти не можуть цього зробити. Виходить, що акти Конституційного Суду володіють юридичною силою закону, або навіть вищою за закон юридичною силою. Але як це співвідноситься з принципом народного суверенітету закріпленого в статті 5 Конституції України, у відповідності до якого існує лише два суб’єкта прийняття законів: народ та єдиний орган, що може виступати від його імені – Верховна Рада України. Фактично і юридично Конституційний Суд підноситься над народом і його представницьким органом, що знов суперечить Конституції, яка проголосила Україну демократичною державою. Тому, можна погодитись з відомим фахівцем у галузі конституційного права В.Ф. Погорілком про те, що сучасні повноваження Конституційного Суду суперечать загальним засадам Конституції України.

1 Див.: Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням МВС України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року Справа N 1-15/99 N 9-рп/99

Конституційний суд України