ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ

ЗМІСТ

ВСТУП

Проблема «старіння нації» в Україні
1. Проблеми старіння та старості
2. Класифікація людей похилого віку

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Старіти невесело, але це єдиний відомий спосіб жити довго.

Ш.Сент-Бев

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.

Соціальна робота визнана у всьому світі. Основою якої є прояв гуманного ставлення людини до людини. Потреба у соціальній роботі збільшується саме під час соціальних та економічних криз, бо в таких умовах з’являється чимало людей, котрі не можуть обійтися без захисту й допомоги з боку інших членів суспільства, в тому числі соціальних працівників.

Зміна соціально-психологічної основи нашого суспільства корегує життя всіх поколінь, зокрема і старшого. Зміна соціального статусу літньої людини викликана насамперед, припиненням самого способу життя й спілкування, а також виникненням різноманітних перешкоду соціально-побутовій та психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та здійснення специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

Соціальна робота з людьми похилого віку передбачає використання теорій звільнення, активності, меншин, субкультури, віковий стратифікації та ін.

Сучасна соціальна робота з людьми похилого віку має будуватися відповідно до Плану дій з проблем людей похилого віку, розробленим ООН більше 15 років тому і розрахованим на період до 2001 р. У передмові до цього Плану країни світу урочисто визнають, що якість життя не менше важливо, ніж її тривалість, у зв'язку з чим старіючим людям слід (наскільки це можливо) жити у власних сім'ях плідною, здоровою, що приносить задоволення життям і вважатися органічною частиною суспільства.

Пріоритетний напрям соціальної роботи з людьми похилого – організація середовища їх перебування таким чином, щоб у літньої людини завжди був вибір способів взаємодії з цим середовищем. Свобода вибору породжує відчуття захищеності, впевненості в завтрашньому дні, відповідальності за своє і чуже життя.

Старість - один із найпарадоксальніших і найсуперечливіших періодів життя. Літня людина постає перед "остаточними питаннями буття" (М.М.Бахтін) і повинна поєднувати можливості глибокого розуміння навколишнього світу, великий життєвий досвід та фізичні недуги, неможливість активно втілювати в життя все, що може усвідомлюватися.

Проблеми соціальної роботи зі старими людьми в даний час знаходяться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня життя літніх і старих людей.

Для соціальної ж сфери головним є той факт, що серед старих людей виявляється тенденція повільно наростаючих хворобливих патологічних процесів, що приймають хронічний плин і важко піддається лікуванню. Якщо взяти до уваги, що з 40 - 45 років уже відбувається "нагромадження" хвороб, то зрозуміло, чому так багато серед дуже старих людей осіб, не здатних навіть до самого елементарного самообслуговування.

Зі збільшенням тривалості життя зростає і період безпомічного існування старих людей з різними хронічними і психічними захворюваннями. Прогресування наслідків хронічних патологічних процесів не завжди можна зупинити за допомогою новітніх фармакологічних засобів.

Старі люди з порушеннями повсякденних функцій складають приблизно 60% усіх тих, хто повідомляє про наявність у них яких-небудь захворювань; лише половина з них у стані виділити якесь основне захворювання. За даними польських геронтологів, тільки 24% осіб старше 60 років, що живуть у комфортних умовах, можна вважати практично здоровими; серед живучих у незадовільних умовах таких старих людей всего 9%; 10% осіб старше 60 років не можуть самостійно виходити з будинку і мають потребу в постійній сімейній, соціальній або медичній допомозі.

Загальновідомо, що переплетення соматичних, психогенних, психологічних проблем старих людей до такого ступеня складно, що часто без достатніх знань і спеціальної підготовки неможливо установити, що визначає стан старої людини - соматичне або психічне захворювання. Від соціальних працівників потрібна оперативність, ініціативність, кмітливість у рішенні конкретних потреб кожної старої людини.

Для рішення першочергових задач обслуговування старих людей необхідна наявність кваліфікованих кадрів соціальних працівників на всіх рівнях.

Об’єкт дослідження - технологія соціальної роботи з людьми похилого віку.

Предмет дослідження – процес надання різної допомоги соціальними службами, а зокрема соціальним працівником.

Мета дослідження: виявлення соціальних проблем людей похилого віку, а також вивчення форм і методів технології соціальної роботи з даною категорією громадян.

Завдання дослідження:

1. Теоретично обґрунтувати соціальну роботу з людьми похилого віку.

2. Теоретично обґрунтувати закономірності роботи соціальних працівників з людьми похилого віку.

3. Розкрити суть проблеми «старіння нації».

4. Дослідити основні проблеми людей похилого віку.

1 Проблема «старіння нації» в Україні

Для характеристики соціально-економічного розвитку країни надзвичайно важливе значення має кількість населення, його розміщення. Ці питання вивчає демографія – наука про населення.

Однією з основних проблем, що постає перед Україною є «старіння нації», тобто зростання чисельності й питомої ваги людей старшої вікової категорії, що призводить до зменшення кількості трудових ресурсів. Одним словом „старіння нації” призводить до зростання призводить кількості пенсіонерів, зменшення чисельності економічно-активного населення. „Старіння нації” загострює демографічну кризу в Україні.

Сучасна демографічна криза, що отримала назву «Старіння Націй», вражає стрімкими темпами всі Білі Нації, а особливо – українську Націю.

Старіння нації - проблема чи досягнення?

Світова тенденція старіння людства змушує замислитися. Кількість населення похилого віку щорічно збільшується на 2 відсотки, що істотно випереджає темпи зростання населення. За прогнозами вчених, число людей похилого віку неухильно зростатиме, принаймні, протягом наступних 25 років. Зараз населення у віці 80 років і старше в світі складає 600 мільйонів осіб, а за наступні п'ять років людей у віці від 65 років стане на планеті більше, ніж дітей молодше 5 років.
Причини різні. В Україні це пояснюється, насамперед, зниженням народжуваності та скороченням загальної чисельності населення в переважній більшості регіонів. Починаючи з 1992 року, українці переживають досить складні часи. Різке падіння добробуту на початку 90-х досі відчутно позначається на плануванні потомства майже кожної української сім'ї.
У результаті кількість людей пенсійного віку істотно переважає над молодим населенням. За прогнозами, до 2050 року 39% населення нашої країни буде у віці від 60 років і старше. Експерти вже давно б'ють тривогу, тому що демографічні проблеми в найближчому майбутньому призведуть до економічних.
Зі збільшенням чисельності немолодих людей підвищені вимоги і витрати лягають на систему охорони здоров'я і пенсійний фонд. Витрати на медичну сферу постійно зростають, адже, незважаючи на зниження рівня смертності, захворюваність серед пенсіонерів залишається досить високою. Разом з тим кількість працездатних, що утримують на свої податки цю сферу, падає. Люди похилого віку не отримують потрібного догляду навіть від сім'ї, а вже самотнім залишається сподіватися тільки на державу і суспільство.

Позитив у цьому один - люди стали трохи довше жити. У цій ситуації головне завдання - справедливо розподілити суспільні блага. Однак в умовах, коли на одного працюючого припадає двоє утриманців (діти, пенсіонери), зробити це непросто. Україна почала вирішувати проблему за європейським сценарієм, поступово збільшуючи пенсійний вік для жінок. Але цей захід дасть результати не скоро. А старі люди вимагають уваги вже сьогодні. Зрілі українці все частіше залишаються самотніми.

Останнім часом, як зазначають експерти, рівень турботи сім'ї про своїх старих родичів значно знизився. Часто люди похилого віку залишаються абсолютно самотніми. Доглядом за такими громадянами займаються як державні, так і приватні установи, але їх фінансування залишає бажати кращого.
Але не варто забувати і про те, що люди похилого віку потребують також звичайної людської уваги. Вони люблять, щоб з ними поговорили, їм потрібно комусь поскаржитися на життя, з кимось обговорити останні новини. Особливо це стосується тих, хто не може вийти з дому. Тому роль соціальних працівників не повинна зводитися тільки до покупки і доставки престарілим продуктів і ліків.
Звичайно, було б ідеально, якби літні люди були економічно незалежні - мали гідний рівень пенсійного забезпечення і соціального захисту, могли забезпечити собі нормальне харчування, відпочинок та лікування.

Страхова медицина нам допоможе?

Виховати культуру ставлення до власного здоров'я - справа не одного покоління. А поліпшити медичне обслуговування можна і за більш короткий термін. Практично у всіх країнах, де медицина на високому рівні, вирішення питання знайшли у страховій медицині. Піти цим шляхом має намір і наша країна, адже бюджетного фінансування медицини катастрофічно не вистачає.
Але держава не справляється з фінансуванням медичної галузі. Оплату ліків, обстеження, як правило, здійснює сам пацієнт. Є лише один спосіб допомогти вітчизняній медицині, вважає Бахтєєва. Панацеєю може стати страхова медицина. «Кожен з нас повинен мати страховий поліс, що покриває витрати не лише на лікування захворювань, але і на регулярну реабілітацію в санаторно-курортних установах, як це вже існує в розвинених країнах. А до тих пір демографічна ситуація, на жаль, буде незадовільною».

Потрібно визнати, що наші громадяни часто самі винні в тому, що не проживають в доброму здоров'ї відведений їм природою термін.

Кожен повинен розуміти, що куріння, зловживання алкоголем, малорухливий спосіб життя відчутно вкорочують вік. За даними статистики, в нашій країні 11 мільйонів українців тютюнозалежні, а 2 млн офіційно стоять на обліку з хронічним алкоголізмом. І це тільки ті, кого лікарі хоча б зрідка бачать на прийомі і можуть порахувати. У цій ситуації нехай про літню, але бадьору і здорову українську націю і говорити не доводиться.

Безумовно, тому, що українці живуть недовго, а старіють швидко, є багато причин. Багато хто з них безпосередньо не залежать від кожного з нас. Але в той же час, кожен може зробити свій внесок у збільшення тривалості життя.
Як бачимо, старіння населення - справді серйозна загальноєвропейська проблема, яка набирає обертів і в Україні. І вирішувати її потрібно одночасно на рівні держави і свідомості кожного з нас.

Отже, «Старіння нації» - це збільшення частки людей літнього віку. "Революція старіння" населення - загальноєвропейська тенденція, що захопила й Україну. Як відомо, на сьогоднішній день кожен п'ятий українець - літня людина у віці від 60 років і старше. І це ставить певні виклики перед державою і суспільством у цілому. Отже найперше, що допоможе зупинити процес старіння Нації, є зниження цінності біологічного життя і підвищення цінності духовного життя, духовних ідеалів. Я вже не кажу про всім зрозумілі аксіоми, як відновлення традицій великої сім’ї, захист материнства, заборона абортів, порнографії, проституції, одностатевих стосунків, міжрасових шлюбів, обмеження прав на розлучення, засудження безладних статевих стосунків, алкоголізму, куріння, смертна кара за зловмисне розповсюдження СНІДу, венеричних захворювань, наркотиків. Всі ці питання неодноразово висвітлювались, і повинні розумітись як аксіоматичні. Соціал-націоналізм як ідеологія, філософський та суспільний рух в повній мірі відповідає потребам Нації та окремої людини у природному існуванні та еволюції, і ставить за мету якнайшвидше відновити демографічний фонд українського Нaції.

Проблеми старіння та старості

Соціальна робота з людьми похилого віку (людьми пізньої дорослості) займає пріоритетне місце в системі соціального захисту населення.

Пізня дорослість по праву займає важливе місце в житті людини. На думку американських дослідників, якщо вважати, що цей період починається після 60 років, то для окремих людей він може тривати ще 40 років. В окремих суспільствах люди в роки своєї пізньої дорослості займають офіційний стан "старійшин". У різних суспільствах старі люди часто сприймаються крізь призму стереотипів. За результатами опитувань населення в різних країнах світу, виявилось, що існують як позитивні, так і негативні уявлення про старих людей, що впливає на ставлення до них суспільства. Ці стереотипи заважають сприймати людей похилого віку диференційовано, як індивідуумів, які дійсно мають між собою певні розбіжності, і можуть сприяти виникненню соціальних установок і дій, які відбивають у них бажання брати активну участь у повсякденній праці й проведенні дозвілля.

Негативні стереотипи:

1. Більшість старих людей бідні.

2. Більшість старих людей не можуть звести кінці з кінцями через інфляцію.

3. У більшості старих людей є житлові проблеми.

4. Старі люди, як правило, слабкі та хворі.

5. Старі люди не є політичною силою і потребують захисту.

6. Більшість старих людей погано справляється з роботою; працездатність, продуктивність, мотивація, здатність сприймати новизну, творча активність у них нижчі, ніж у молодих працівників. Вірогідність нещасних випадків у людей похилого віку вища, ніж в інших.

7. У старих людей знижуються інтелектуальні здібності, погіршується память, у них нижча здатність до навчання.

8. Старі люди часто інтелектуально регідні і догматичні. Більшість з них закостеніли у своїх звичках і не здатні їх змінювати.

9. Більшість із старих людей живуть в соціальній ізоляції і страждають від самотності, утримуються в будинках для престарілих.

Позитивні стереотипи:

1. Старі люди належать до досить заможної частини населення, працюючі члени суспільства щедро забезпечують їх пенсіями і допомогами.

2. Старі люди є потенційною політичною силою, вони голосують і беруть участь у політичному житті, вони єдині у своїх переконаннях і їх багато.

3. Старі легко сходяться з іншими людьми, вони добрі і привітні.

4. Більшість з них вирізняється зрілістю, життєвим досвідом і мудрістю, вони цікаві люди.

5. Більшість старих людей вміють слухати і особливо терплячі до дітей.

6. Більшість старих людей характеризуються добротою і щирістю щодо своїх дітей і онуків.

7. Науковий інтерес до проблем старості зявився у зарубіжних дослідженнях в 60-х роках минулого століття. Для позначення байдужої установки щодо старих людей використовується термін "ейджизм". Бйджизм — соціальна установка, що постає у невиправдано високій оцінці молодості і дискримінації старих людей.

Ряд досліджень показали, що установки щодо старих людей нерідко амбівалентні, внутрішньо протилежні, їх часто вважають і мудрими, і не сповна розуму; добродушними та буркотунами, завжди чимось невдоволеними; такими, що виявляють турботу про оточення, і байдужими, некомунікабельними.

У різних культурах і спільнотах протягом історії формувалося шанобливе ставлення до людей похилого віку. Як краще виявляти турботу про слабких і старих членів суспільства — питання, яке хвилює всіх: самих старих людей, членів їхніх родин, політиків. Турбота про престарілих — частина політики суспільства. За останнє десятиріччя в ряді країн (наприклад, у Великій Британії, Швеції, Данії, Нідерландах, Австралії) у цій сфері відбулися великі зрушення — як у мисленні, так і в реальному житті. З одного боку, вони були викликані тиском престарілих людей і членів їхніх родин, з іншого — це результат дій політиків, які бажають знизити швидко підвищені витрати платників податків на догляд за людьми похилого віку, по-третє — підвищити ефективність і рентабельність всіх видів турботи про престарілих.

Тиск з боку осіб, які отримують догляд, тобто престарілих, є особливо сильним у країнах, де є організоване лобі престарілих людей. У Швеції, наприклад, ЗО % людей похилого віку входять до асоціації пенсіонерів, які відстоюють свої права та інтереси в органах місцевого і центрального управління. Навіть у країнах, де таких організованих груп мало, урядові чиновники зрозуміли, що до бажань людей похилого віку та їхніх сімей необхідно прислухатися і що слід враховувати їхні потреби. У цілому, політики, вислухавши своїх виборців, визначили три основні мети діяльності, які мають змінити характер турботи про людей похилого віку.

У більшості країн для того, щоб задовольнити потреби людей похилого віку, які невпинно підвищуються, і осіб, які за ними доглядають, ведеться робота зі зміни культурних традицій, які глибоко вкоренилися, включаючи суспільну свідомість, моделі поведінки і звичаї. Крім того, вважається, що необхідно подолати опір, яким населення зустрічає спроби передачі на потреби людей похилого віку мізерних коштів, які відведені на фінансування інших соціальних програм.

Період старості тісно повязаний зі зміною соціального статусу людини. Соціологи називають зміну ролі й становища індивіда зміною статусу, яка проходить через усе життя. Ще в юності, наприклад, готують людину до вирішення завдань ранньої дорослості; а додаткові ролі та обовязки ранньої дорослості готують її до виконання важливих завдань середньої дорослості. Однак зміни статусу, які проходять у пізній дорослості, можуть мати ряд суттєвих розбіжностей. Перехід до життя пенсіонера чи вдівця (вдови), так само як і пристосування до погіршення здоровя, часто слугувало сигналом втрати влади, відповідальності та автономії. З іншого боку, вихід на пенсію може означати появу вільного часу, який людина вправі присвячувати своїм захопленням, а поява правнука — можливість частіше бачитися з рідними. Смисл, який вкладається в події-маркери — чи зміна статусу — часто є не менш (а іноді і більш) важливим, ніж самі ці події.

Таким чином, вплив на життя людини багатьох подій, які відбуваються в пізній дорослості, залежить великою мірою від того смислу, який вона вкладає в ці події. Наприклад, хтось може вважати вихід на пенсію сигналом кінця своєї корисності як продуктивного працівника чи безповоротної втрати головної частини власної ідентичності — як водія вантажівки, дантиста, танцівниці чи керівника корпорації. Але для людини, яка ненавидить свою роботу на заводі чи фабриці протягом останніх тридцяти років, пенсія може означати і дещо інше. Для такої людини вихід на пенсію може бути звільненням від стомливої і нудної роботи та необхідності підкорятися начальству. (Одним із факторів адаптації виходу на пенсію є ненависть до своєї роботи.)

Задоволеність життям та успішність пристосування до нього у пізній дорослості залежать від багатьох факторів. Але така задоволеність незначною мірою залежить від віку. Найважливішим фактором вважається здоровя. Гроші, соціальне і сімейне становище, житлові умови, рівень спілкування з оточенням і навіть можливість безоплатно користуватися транспортними засобами також є важливими факторами, від яких залежить, чи задоволена людина похилого віку життям чи ні. Прогнози людини на майбутнє в ранні періоди дорослості також впливають на задоволеність життям в період пізньої дорослості. Більшість учених схильні вважати, що розвиток людини продовжується все життя, і тому розглядають пристосування до старіння як розвиток більш ранніх стилів життя особистості.

Мова йде не тільки про матеріальне забезпечення, що безумовно, надзвичайно важливо: це базис, і одна тільки думка про те, що старі люди можуть шукати „поповнення” свого харчового „кошика” у сміттєбаках, викликає непримиримий протест. Добре, сільські люди про цей „кошик” дбають своїм городом, а міські пенсіонери?

Самотність – це теж серйозна проблема літніх людей, і вона має тенденцію поглиблюватися: за офіційною статистикою, кількість осіб старшого віку, які проживають самотньо і не мають дітей (втратили їх, діти живуть не поруч) - ця кількість зростає. Разом з тим, як зазначають спеціалісти, самотні люди у віці 70 років і старші, як правило, потребують тимчасової або постійної сторонньої допомоги. Це виконання важкої домашньої роботи, ремонтних робіт, роботи на присадибній ділянці, заготівлі на зиму продуктів харчування, палива тощо. Зима, погана погода, ускладнення хронічних захворювань – усе це ще більше ізолює літніх людей, без сторонньої допомоги їм просто не справитися.

Соціальні умови життя людей похилого віку перш за все визначаютьсястаном їхнього здоров'я. Як показники стану здоров'я широко використовується самооцінка. У силу того, що процес старіння в окремих груп та індивідів відбувається далеко не однаково, самооцінки сильнорозрізняються.

Інший показник стану здоров'я - активна життєдіяльність, яка знижується у людей похилого віку в силу хронічних захворювань, погіршення слуху, зору, наявності ортопедичних проблем. Рівень захворюваностілюдей похилого віку майже в 6 разів вище, ніж молодих.

Матеріальне становище - єдина проблема, яка може змагатися за своєю значущістю зі здоров'ям. Літні люди стривожені своїм матеріальним становищем, рівнем інфляції, високою вартістю медичного обслуговування.

В останнє десятиріччя в багатьох країнах велике значення надається вивченню проблем старіння і старості. Це пов'язано не лише з демографічними і культурно-історичними змінами, що відбуваються у світі. Значне збільшення частки людей літнього і старого віку в загальній структурі населення впливає на багато сфер життєдіяльності суспільства, торкаючись галузей політики, економіки, медицини, громадсько-соціальних інститутів.

Проблеми старіння займають людство з давніх часів, переплітаючись з більш широкою проблемою життя і довголіття.

Основні проблеми старих людей пов’язані з погіршенням здоров’я, бідністю та самотністю.

Зниження з віком фізичних можливостей людини компенсується накопиченими професійними навичками, знаннями, досвідом, майстерністю, набутими протягом усього життя. Літні люди по-різному реагують на зміни, що відбулися з віком. Як буде реакція залежить від індивідуальних якостей особистості, від особливостей його характеру, від принципів і цінностей, від того, як людина дивиться на своє оточення і на життя взагалі. Одні - фіксують у собі ознаки старості, намагаються ізолюватися, усамітнитися, всупереч власним бажанням та інтересам. Другі - намагаються підкреслити свою активність, роблять все нарівні з молодими, беруться за нові справи, несуть величезне навантаження і, можна сказати, не старіють душею. Треті - намагаються виконати все те, що не вдалося в молодості. Четверті - дещо перебільшують свою старість, усуваючись від вирішення якихось важливих проблем. П'яті - критично сприймають молоде покоління, все нові зміни в навколишньому житті, постійно перебувають у сердито настрої. А кому-то взагалі прожите життя здається невдалою, вони мучаться від усвідомлення того, що мало досягли в житті, що в попереду їх ніщо не чекає.

У пізні роки відбувається зміна звичного життєвого укладу. Вихід на пенсію викликає також негативні емоційні переживання. Для багатьох це означає, що професійна діяльність і діяльність взагалі закінчена. Виникає відчуття непотрібності відчуття порожнечі. А також з відходом на пенсію виникають і матеріальні труднощі. Хтось уміло позбавляється від них, маючи можливість залишитися на своїй роботі чи знайти інше місце роботи, яке буде приносити дохід. Хтось буде допомагати своїм дітям, виховувати онуків, шукати для себе нові заняття, тим самим компенсуючи те, чого позбувся. А хтось буде сильно переживати, не діючи.

Спостерігаються значні відмінності в психіці людей похилого віку, які живуть вдомашніх умовах і в будинках для людей похилого віку.

За деякими оцінками 56% проживають у будинках для людей похилого віку страждають хронічними відхиленнями в психіці, викликаними старістю, і 16% - психічними захворюваннями. У домашніх умовах проживають лише 5-6% похилого віку, які страждають на старече слабоумство, в стаціонарних установах їхня частка набагато вище. Разом з тим у ряді будинків-інтернатів для людей похилого віку немає ставок психіатра, психолога, соціального працівника.

Старіння звужує можливості людини, змінює його свідомість, психологію. Старого чоловіка відвідують думки про можливість безпорадності, лякає небезпека самотності. Проблема самотності людей носить універсальний характер. Для людей, які живуть самотньо, корисно об'єднатися в групи для взаємодопомоги. Важливо використовувати мудрість і досвід цих людей. Корисно залучати їх до громадської роботи клубів, рад ветеранів, груп здоров'я. Це дає можливість людям похилого віку об'єднатися за інтересами.
Зустрічаючись для спілкування, читання літератури, віршів, а святковим столом з чаюванням, вони не відчувають себе самотніми, вилученими з товариства, забутими. Це, безсумнівно, зробить їх старість активніша.
Потрібно заохочувати людей похилого віку до посильної праці, творчості, участі у вихованні літнього покоління, адже «діти» без «батьків» - це сироти.
Наші люди похилого віку - це наше майбутнє, і яким воно буде, залежить тільки від нас, від того яким ми зробимо наше сьогодення. Повернемо ми цінності сім'ї, взаємоповага один до одного, повагу старшим, чи зможемо їх зберегти або ж будемо жити тільки для себе, егоїстично споживати все те, що нам дає життя, забуваючи про честь і гідність, про тих, хто подарував нам життя, виростив і виховав, хто дав нам дорогу в майбутнє?

Не дарма кажуть, що про здоров'я суспільства можна судити по відношенню його до людей похилого віку.

Сучасні теорії старіння грають важливу роль в організації соціальної роботи з літніми людьми, бо вони інтерпретують і узагальнюють досвід, інформацію і результати спостережень, допомагають передбачати майбутнє. Вони потрібні соціальному працівнику перш за все для того, щоб організувати і впорядкувати свої спостереження, скласти план дій і намітити їх послідовність. Вибір тієї чи іншої теорії зумовлює характер і обсяг інформації, яку буде збирати спеціаліст, а також методи організації інтерв'ю з клієнтом. Нарешті, теорія дозволяє фахівцеві «Зберегти дистанцію», тобто об'єктивно оцінити ситуацію, причини психологічного дискомфорту клієнта, а також реальні шляхи вирішення проблеми. Свідомо обрана теорія - гарантія того, що соціальний працівник не потрапить у полон власних ілюзій, забобонів і симпатій.
Послідовно застосовуючи ту чи іншу теорію або синтезуючи кілька теоретичних установок, працівник соціальної служби цілеспрямовано виконує покладену на нього місію - коректує і стабілізує соціальне функціонування індивіда, сім'ї, групи організацій. До речі, саме цієї соціальної спрямованістю і відрізняється соціальна робота від дружньої участі або спорідненого втручання.

Отже, старіння - це незворотний процес. Тіло старіє, а душа - не хоче старіти. Майже кожна людина хоче залишатися молодою і гарною на все життя. Спостереження за тим, як старіє тіло, звужуються фізичні, розумові можливості, відчуття немічності викликає також негативне ставлення до старості.

Класифікація людей похилого віку

Старіння населення є однією з глобальних проблем сучасного світу.

За міжнародною класифікацією, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині - понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі. До 2050 року число їх у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна кількість складе 2 мільярдиосіб.

До похилих відносяться різні люди - від відносно здорових і міцних до літніх людей, обтяжених недугами, вихідці з найрізноманітнішихсоціальних верств, які мають різні рівні освіти, кваліфікації та різні інтереси. Більшість з них не працюють, отримуючи пенсію по старості.

За даними Держкомстату України, кожен 5 мешканець – це особа похилого віку, шоста їх частина самотні люди. Половині із самотніх людей потрібна допомога в повсякденному житті, особливо сьогодні, коли для багатьох пенсіонерів основним джерелом існування є пенсія, розмір якої не забезпечує нормального життя.

Різним є сприймання старості самими людьми похилого віку, які проходять в сучасному суспільстві складні адаптаційні процеси подвійного характеру. Так, зовнішня адаптація визначається стрімкими темпами соціально-економічного розвитку країни, його нестабільністю і вимагає проявів гнучкості в світосприйманні та поведінці. Внутрішня адаптація пов'язана з прогресуючим старінням та змінами власної ідентичності. Особистісні зміни людини в пізній дорослості суттєво визначають її ставлення до старіння. За думкою Ф.Гізе, можна узагальнити ставлення людей похилого віку до власної старості у відповідності до наступних типів:

Рис.1 Типи людей похилого віку за Гізе

Для типу негативіста характерним є заперечення всяких ознак власного старіння, екставертований тип відрізняється від двох інших тим, що визнає старість за зовнішніми ознаками типу виходу на пенсію, дорослішання дітей та внуків, змін статусу в родині тощо. Інтровертований тип людей похилого віку гостро та болюче переживає фіксацію ознак власного старіння, ігнорує нове та зациклюється на минулому життєвому досвіді, прагнучи спокою.

Одна з тенденцій, що спостерігаються в останні десятиліття в розвинених країнах світу - зростання абсолютного числа і відносної частки населення людей похилого віку. Відбувається неухильне, досить швидкий процес зменшення взагальної чисельності населення частки дітей та молоді та збільшення частки літніх людей.

Так, за даними ООН, в 1950 р. у світі проживало приблизно 200 млн.людей у віці 60 років і старше, до 1975 р. їх кількість зросла до 550млн. За прогнозами, до 2025 р. чисельність людей, старших 60 років досягне 1млрд. 100 млн. чоловік. За порівняння з 1950 р. їх кількість зростебільш ніж у 5 разів, тоді як населення планети збільшиться тільки в 3 рази .

Головні причини постаріння населення - зниження народжуваності, збільшення тривалості життя осіб старших вікових груп завдяки прогресу медицини, підвищенню рівня життя населення. У середньому в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку тривалість життя чоловіків за 30 років збільшилася на 6 років, у жінок - на 6,5 років. У Росії ж за останні 10 років спостерігалося зниження середньої очікуваної тривалості життя.

Соціально-демографічну категорію літніх людей, аналіз їхніх проблем теоретики та практики соціальної роботи визначають з різних точок зору --хронологічної, соціологічної, біологічної, психологічної,функціональної і т.п. Сукупність людей похилого віку характеризується значними відмінностями, що пояснюється тим, що вона включає в себе осіб від 60 до 100 років. Геронтологи пропонують розділити цю частину населення на
«Молодих» і «літніх» (або «глибоких») людей похилого віку, подібно до того, як під Франції існує поняття «третій» і «четвертий» вік. Межею переходу з «третіх» в «четвертий» вік вважається подолання рубежу в
75-80 років. «Молоді» старі можуть мати інші проблеми, ніж «літні»люди похилого віку, - наприклад, трудова зайнятість, верховенство в родині, розподіл домашніх обов'язків і т.д.

Відповідно до класифікації ВООЗ до літніх відносяться люди ввіці від 60 до 74 років, до старих - у віці 75-89 років, до довгожителів --люди у віці 90 років і більше.

Відповідно до документів ООН і Міжнародної організації праці
(МОП) літніми вважаються особи у віці 60 років і старше. Саме цимиданими, як правило, керуються на практиці, хоча вік виходу напенсію в більшості розвинених країн - 65 років (у Росії - 60 і 55 роківвідповідно для чоловіків і жінок). Серед літніх людей в усьому світі набагато більше жінок, ніж чоловіків.

Отже, число жінок вище в старших вікових группах. Така значна різниця частково пояснюється більш ранньою смертністю чоловіків, частково - великим довголіттям жінок.

У 1963 р. ВООЗ запропонувала розділити всіх старих людей на наступні групи:
1) суспільно активні - фізично активні люди, здатні самостійно господарювати або допомагати родині, продовжувати професійну або іншу

трудову діяльність;

2) індивідуально активні - люди, здатні до елементарного самообслуговування, пересуванню в межах обмеженої території;

3) неактивні - люди, не здатні до самого елементарного самообслуговування,

пересуванню в межах обмеженої території, нерухомі, прикуті до постелі, що

бідують у постійному відході.

Висновок

Літні - це дуже різні люди. Серед них є здорові і хворі; проживаючі в родинах і самотні; задоволені відходом на пенсію і життям і нещасливі, зневірені в житті; малоактивні домосіди і життєрадісні, оптимістично набудовані люди, що займаються спортом, що ведуть активний спосіб життя і т.д.

Тому для того, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівникові потрібно знати їхнє соціально-економічне положення, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров'я, бути добре обізнаним про досягнення науки і практики в цьому напрямку.

Звичайно, основна частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна робота в різних її видах, виражає свою щиру вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак нерідким є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення послугами, що робляться. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихвалянню соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов'язків.

Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однієї з найважчих у всіх відносинах: велике розчарування осіб, що забезпечують обхід за ними; щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей людей похилого віку.

Саме головне - кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій.

Література

Бабосов Е. М. «Общая социология».- Минск, 2010
Бальжирова Т. Ж. Интернет как средство социальной коммуникации в условиях формирующегося в России информационного общества // Улан – Удэ.- 2003.-с.161
Барматова С. Зміна місця та ролі комунікації у сучасному світі /

Світлана Барматова (Матеріали з періодичного видання, журн.

«Соціологія: теорія, методи, маркетинг),- 2009; № 3.

Бориснев С. В. Социология коммуникации : учеб. пособ.

для вузов / С. В. Бориснев. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003.

Ваганов А. Краткая феноменология Всемирной паутины // Общество и книга: от Гутенберга до Интернета.- М.: Традиция, 2010. - С.42-53.
Войскунский А.Е. Феномен зависимости от Интернета / /Гуманитарные исследования в Интернете. М., 2009.
Гаврилюх Н.Р. – асп. Львівський національний університет ім. І. Франка ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Галикасаров В. Понятие коммуникации в философии Карла Ясперса // Философско-психологические проблемы коммуникации. - Фрунзе : Илим, 1971. - С. 65-70.

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ