Територіальний устрій України

PAGE 9

Тема№5 Територіальний устрій України

1. Поняття державної території.

2. Поняття, принципи та форми територіального устрою.

3. Адміністративно-територіальний устрій України.

4. Особливості політико-правового статусу столиці України м. Києва.

5. Правовий статус Автономної Республіки Крим.

1. Поняття державної території. Якщо розглядати співвідношення територія і держава то необхідно відмітити, що територія існувала тоді, коли ще не було держави. Територія як одна з умов матеріального життя людства, її поняття і значення зростало разом з розвитком суспільства. Сама держава будучи результатом людської цивілізації не може існувати без території, але є території поза межами держави – це загально планетні території. Таким чином є державні території і недержавні загально планетні території. Державні території знаходяться під контролем держав, а загально планетні території знаходяться під контролем людства. Статус таких територій визначається міжнародними договорами і по відношенню до них діє спеціальний режим.

Кожна суверенна держава має свою державну територію, яка є матеріальною базою її існування. Відповідно до міжнародного права державною територією є частина земної кулі, яка належить певній державі і в межах якої вона здійснює своє територіальне верховенство. Складовими частинами території держави є: 1. земля та її надра (сухопутна територія); 2. річки, озера, штучні водойми, морські внутрішні та територіальні води (водна територія); 3. атмосфера, повітряний простір над сухопутною та водною територією (повітряна територія); 4. об’єкти прирівняні до території держави (морські та повітряні судна, космічні кораблі, станції та інші належні державі об’єкти). Складовими державної території України згідно статей 2-6 ЗУ “Про державний кордон України” від 4.11.1991 є суша, море, річки, озера, інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі над територіальними водами, військові та невійськові кораблі приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або в портах іншої держави, військові та невійськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які мають розпізнавальні знаки України, знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави. Державна територія України в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою (ч.3. статті 2 КУ). Державним кордоном згідно статті 1 ЗУ “Про державний кордон” є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, суші, вод, надр, повітряного простору. Цілісність державної території України полягає у забороні її насильницького поділу. Недоторканість означає те, що всі інші держави зобов’язані утримуватись від будь-яких зазіхань на територію України відповідно до загально визнаних принципів міжнародного права, закріплених у статуті ООН та міжнародних договорах. Кожна держава володіє на своїй території всією повнотою влади – законодавчої, виконавчої, судової виключаючи будь-яке втручання в внутрішні справи іноземної влади. В юридичній науці вченими по різному розглядається поняття “територія”. Наприклад, Ганс Кельзен визначає територію держави як територіальну сферу поширення національного правового порядку і розглядає її в двох значеннях. В вузькому і широкому. У вузькому розумінні під територією Кельзен розуміє простір, в межах якого лише одна держава, а саме та, якій належить територія уповноважується видавати обов’язкові акти. Подібна діяльність інших держав на цій території виключається. В широкому розумінні територія включає в себе поряд з територією у вузькому розумінні також простір де на рівних умовах можуть діяти одночасно декілька держав. Це стосується водного простору, що має статус відкритого моря, на цьому просторі кожна держава має право на вільне плавання своїх судів під національним прапором, на кожному з цих судів діють закони своєї держави. В правових системах різних країн, а також в міжнародному праві загальновизнаними є принципи територіального верховенства, територіальної цілісності та територіальної недоторканості.

2. Поняття, принципи та форми територіального устрою. Територіальний устрій, тобто організація державної території, як правило, розглядається в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні територіальний устрій – це форма державного устрою, яка охоплює коло питань, що стосуються устрою конкретної держави (державний, економічний, суспільний устрій держави, основи правового статусу людини і громадянина, система органів держави). У вузькому розумінні територіальний устрій – це територіальна або національно-територіальна організація державної влади. Вона включає питання: внутрішнього поділу території держави на ті чи інші складові частини, правове становище цих частин, взаємовідносини між державою у цілому та її складовими частинами. В такому значенні територіальний устрій застосовується у випадках, коли держави поділяються за формою устрою на унітарні та федеративні.

Унітарна держава – форма державного устрою, за якою територія держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, провінції, департаменти), а в деяких випадках у складі території можуть бути автономні утворення. Тобто унітарна держава – це єдине централізоване утворення, до складу якого не входять інші держави. Розрізняють дві форми унітарних держав: просту і складну.

У простій унітарній державі утворюються лише адміністративно-територіальні одиниці, у складній поряд з адміністративно-територіальними одиницями існують і певні автономні територіальні утворення.

Унітарні держави залежно від ступеня централізації поділяються на централізовані (де в усі ланки адміністративно-територіального поділу призначаються зверху представники уряду або президента, які одноособово здійснюють управління на місцях – Болгарія, Польща); децентралізовані (управління в межах адміністративно-територіальних одиниць здійснюють виборні представницькі органи, або посадові особи, яких обирає населення – Велика Британія, штати в США); відносно централізовані (утворюється два органи: посадова особа, яка призначається урядом або президентом як представник державної влади і органи місцевого самоврядування – рада, яку обирає населення – Україна, Франція).

Основними рисами унітарної держави є: 1. територія такої держави становить єдине ціле і поділяється на адміністративно-територіальні одиниці; 2. приймається і діє одна конституція; 3. існує єдине громадянство; 4. наявність єдиних законодавчих, виконавчих і судових органів.

Федерація – складна форма державного устрою, яка створюється як правило у багатонаціональних державах, складається з державних або територіальних утворень, яким притаманна юридично визначена політична самостійність. Державні або територіальні утворення з яких складається федерація є суб’єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ. Федерація характеризується наступними ознаками: 1. наявність двох систем законодавчих, виконавчих і судових органів (федеральних і членів федерації); 2. суб’єкти федерації поряд з федеральною мають власну конституцію; 3. поряд з федеральною системою законодавства існує система законодавства суб’єктів федерації; 4. територія федерації складається з території її членів; 5. поряд з загально федеральним громадянством існує і громадянство його членів; 6 члени федерації мають свої державні символи. Разом з тим, суб’єкти федерації не є державами у повному розумінні цього слова. Вони не мають суверенітету, права однобічного виходу з федерації, позбавлені права міжнародного спілкування, в разі порушення федеральної конституції або власного законодавства центральна влада має право застосувати примусові заходи до членів федерації.

Перехідною формою між унітарною та федеративною державою є конфедерація – форма державного устрою, за якою держави, що утворюють конфедерацію, повністю зберігають власну незалежність. Тому конфедерація не утворює нову державу. Це союз держав для досягнення певних цілей (зовнішньополітичних, військових). Для досягнення цих цілей в конфедерації створюються об’єднані органи для координації дій усіх членів конфедерації. Основою конфедерації є договір. Особливості конфедерації полягають в наступному: 1. відсутність єдиної території; 2. наявність власних законодавчих, виконавчих, судових органів держав, що входять до складу федерації; 3. відсутність загально конфедеративного громадянства; 4. наявність центральних органів і визначення їх повноважень, рішення цих органів приймаються лише при наявності згоди усіх членів, за кожним членом зберігається право скасувати акти центральних органів на своїй території; 5. фінансування органів конфедерації здійснюється за рахунок відрахувань учасників; 6. відсутність єдиної податкової системи; 7. відсутність єдиних збройних сил; 8. збереження суверенітету за кожним членом конфедерації. Конфедерація є нетривалим утворенням і або припиняє своє існування або трансформується у федерацію (деякий час Швейцарія).

Україна є унітарною державою і характеризується наступними ознаками: 1. наявність власної території, яка є єдиною, неподільною, недоторканою і цілісною (ст. 2 КУ); 2. наявність власних державних кордонів, зміна яких як і зміна території України без згоди народу України не дозволяється (ст. 3, 17 КУ); 3. наявність власної конституції (преамбула КУ); 4. наявність власної системи законодавства (ст. 8 КУ); 5. наявність власних законодавчих, виконавчих і судових органів (ст. 6 КУ); 6. наявність єдиного громадянства (ст. 4 КУ); 7. визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 КУ); 8. наявність власних державних символів (ст. 20 КУ). Основні засади територіального устрою України визначені в статті 132 КУ. Це: 1. єдність та цілісність державної території; 2. поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади; 3. збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

3. Адміністративно-територіальний устрій України. Територіальний устрій може бути: політико-територіальним (наявність в державі інших державних утворень) та адміністративно-територіальним, Україна яка є унітарною державою застосовує останній вид. Адміністративно-територіальний устрій – це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці. Адміністративно-територіальна одиниця – це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування. Систему адміністративно-територіального устрою України відповідно до статті 133 КУ становлять: АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. В літературі з конституційного права ці територіальні одиниці класифікують за наступними підставами:

1. за географічними ознаками поділяють на:

А. регіони – АРК, області, райони.

Б. населені пункти. Населений пункт – це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом. Населені пункти поділяються на сільські та міські. До сільських належать села і селища. До міських – міста і селища міського типу. Міста в свою чергу поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного значення, республіканського (АРК) значення, міста районного значення.

2. за своїм статусом на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних так і самоврядних одиниць.

3. за місцем в системі адміністративно-територіального устрою України на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) та вищого рівня (АРК, області, м. Київ та Севастополь).

В межах території України можуть утворюватись й інші спеціальні територіальні утворення – військові, судові округи, прикордонні, екологічні, спеціальні, вільні економічні зони, адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування та інші територіальні утворення, порядок утворення та функціонування яких має визначатись окремими законами.

Конституція України закріплює право ВРУ утворювати і ліквідовувати райони, встановлювати і змінювати межі районів та міст, зараховувати населені пункти до категорії міст, а також вирішувати питання про найменування і пере найменування населених пунктів та районів (п. 29 ст. 85 КУ). Окремі повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають й інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Наприклад, КМУ вносить до ВРУ подання про утворення, ліквідацію та найменування районів; надання населеним пунктам статусу гірських; створення Національної ради з найменування географічних об’єктів, затвердження положення про неї. ВР АРК та обласні ради: 1. вносять до КМУ пропозиції щодо утворення, ліквідації та найменування новоутворених районів; 2. порушують перед ВРУ питання щодо встановлення і зміни меж АРК та області, перенесення адміністративних центрів районів, пере найменування районів; 3. приймають рішення щодо зарахування населених пунктів до категорії селищ міського типу, сіл, селищ, встановлення та зміни їх меж, реєстрації сільських та міських рад, взяття на облік і зняття з обліку населеного пункту; 4. ведуть державний реєстр адміністративно-територіальних одиниць, видають державний акт встановлення і зміни меж селища міського типу, селища, села, сільської ради.

4. Особливості політико-правового статусу столиці України м. Києва. Особливий правовий статус міста Києва обумовлюється тим, що відповідно до статті 20 КУ місто Київ є столицею України, а згідно статті 133 спеціальний статус міста Києва визначається законом. Відповідно до статті 1 ЗУ “Про столицю України – місто-герой Київ” від 15 січня 1999 року місто Київ як столиця України є: 1. політичним та адміністративним центром держави; 2. місцем розташування резиденції глави держави – президента України, ВРУ, КМУ, КСУ, ВСУ, центральних органів державної влади; 3. духовним, культурним, історичним, науково-освітнім центром України; 4. місцем розташування дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні; 5. місцем розташування київської обласної ради та київської обласної державної адміністрації та їх органів; 6. місцем розташування відповідних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Межі міста Києва встановлюються ВРУ за поданням Київської міської ради, погодженим з відповідними радами, з урахуванням історичних, соціально-економічних та інших особливостей території відповідно до законодавства. Систему адміністративно-територіального устрою міста Києва складають райони в місті, утворення та ліквідація яких відноситься до повноважень Київської міської Ради. (Рішення КСУ у справі про адміністративно-територіальний устрій від 13 липня 2001 року). Місто Київ має власний герб, прапор та іншу символіку. Власну символіку можуть також мати і райони в місті. Зміст, опис та порядок використання символіки визначається положенням про символіку, яке затверджується відповідно Київською міською Радою та районними в містах радами. На місто Київ як на столицю України покладено виконання наступних функцій: 1. створення належних умов для діяльності у місті ПУ, ВРУ, КМУ, центральних органів державної влади, офіційних представництв іноземних держав і міжнародних організацій, установ і закладів науки, освіти, охорони здоров’я, культури і спорту, місцем розташування яких, відповідно до законодавства є м. Київ; 2. вирішення питань про розміщення центральних органів, які утворюються ПУ, ВРУ, КМУ, а також дипломатичних представництв, консульств іноземних держав та представництва міжнародних організацій в Україні; 3. надання на договірних засадах комунальних, інженерних, соціально-культурних, транспортних, інформаційних та інших послуг державним органам, дипломатичним представництвам іноземних держав, представництвам міжнародних організацій, розміщеним у м. Києві; 4. взаємодія з ПУ, ВРУ та КМУ при розробленні та здійсненні ними заходів, програм та проектів, що зачіпають інтереси столиці; 5. здійснення заходів щодо збереження та відновлення пам’яток історії, культури, релігії, архітектури та містобудування, заповідних та природних зон і ландшафтів, що мають національне значення; 6. виконання інших функцій м. Києва, передбачених у законодавстві України, специфічних для функціонування Києва як столиці держави, в межах законодавства України. Здійснення столичних функцій забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у місті Києві та гарантується державою.

5. Правовий статус Автономної Республіки Крим. Територіальна автономія – самоврядування певної частини території держави, тобто її право самостійно вирішувати окремі питання організації і здійснення влади в межах повноважень встановлених конституцією держави. Розрізняють два види територіальної автономії: державну (політичну) та адміністративну (місцеву). Державна автономія – це державно-подібне утворення у складі відповідної держави, органи якої мають право видавати закони з питань місцевого значення (в такій автономії створюється парламент, органи виконавчої влади, конституцію, громадянство, інші атрибути державності). Адміністративна автономія – це територіальна одиниця держави, органи якої не мають права видавати закони, але наділяються більш широкими правами у галузі управління, ніж органи в звичайних адміністративно-територіальних одиницях. АРК в цій класифікації більшість вчених розглядає як типовий приклад адміністративної автономії. Мотивуючи це тим, що хоч АРК властиві певні елементи державності: 1. назва (Республіка); 2. наявність символів (герб, прапор, гімн) та столиці (Сімферополь); 3. наявність конституції (Конституція АРК прийнята 21 жовтня 1998 року і затверджена ЗУ від 23 грудня 1998 року); 4. території (кримський півострів), але 1. АРК є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених КУ, вирішує питання, віднесені до її відання (134 КУ); 2. відсутність парламенту, а її представницький орган (ВР АРК) не наділений законодавчими повноваженнями (правом приймати закони), він приймає НПА у формі рішень та постанов (стаття 136 КУ); 3. повноваження АРК (стаття 137 КУ) за своєю природою є делегованими їй Україною та повинні здійснюватись у рамках загальнодержавної внутрішньої та зовнішньої політики України відповідно до КУ та законів України; 4. можливість дострокового припинення повноважень ВР АРК ВРУ (стаття 22 Конституції АРК); 5. можливість зупинення дії актів ВР АРК з одночасним зверненням до КСУ та скасування актів Ради міністрів АРК президентом України; 6. підзвітність і підконтрольність Ради Міністрів АРК КМУ з питань виконання державних функцій і повноважень (стаття 35 Конституції АРК); 7. погодження призначення голови Ради міністрів АРК ВР АРК з президентом України; 8. суди в АРК є частиною єдиної системи органів судової влади України; 9. єдині засади діяльності органів місцевого самоврядування. (які ще ознаки притаманні державі не властиві АРК). Таким чином, можна констатувати, що АРК не володіє державним суверенітетом.

Становлення автономії в Криму почалось в 1921 році коли у складі РРФСР було утворено Кримську АРСР, яка проіснувала до 1945 року, коли вона була реформована у Кримську область. В статусі області в 1954 році Крим був переданий зі складу РРФСР до складу УРСР (економічну взаємопов’язаність) і зі статусом звичайної області проіснував до лютого 1991 року, коли було відновлено автономію в якості АРК, (внесено зміни до КУ 1978 року додано статтю 751), далі – 17 березня 1995 року прийнято ЗУ “Про автономну республіку Крим”, 28 червня 1996 року – КУ (розділ Х), 23 грудня 1998 року – ЗУ “Про затвердження конституції АРК”.

Територіальний устрій України