Поняття та предмет конституційного права як галузі права

Лекція №1 Поняття та предмет конституційного права як галузі права.

Поняття конституційного права як галузі публічного права.
Поняття та зміст предмету конституційного права.
Метод регулювання в конституційному праві як галузі права.
Співвідношення конституційного права з іншими галузями права України.

1. Поняття конституційного права як галузі публічного права. Коло суспільних відносин, що охоплюються конституційним правом у світовій науковій літературі окреслюється 4 основними поняттями:

публічне право;
конституційне право;
державне право;
конституційне право і політичні інститути (французькі вчені).

Традиція поділу права на публічне і приватне йде ще з стародавнього Риму, де вчені в залежності від того на захист яких інтересів направлено право ділили його на публічне і приватне. Так Давньоримський юрист Ульпіан вважав, що публічне право це право що стосується державного інтересу, а приватне – норми, що регулюють відносини індивідів та приватних юридичних осіб. Від римського права успадковано і термін “Конституція”, що означає встановлення, припис. Так називався різновид актів імператора. В сучасному розумінні КПУ є галуззю публічного права. Саме публічне право розглядається як певна суспільно-структурна підсистема, яка виражає державні, міждержавні та суспільні відносини. В даному випадку публічне право включає в себе зміст Теорії держави і права, конституційне, адміністративне, кримінальне і міжнародне публічне право. В наш час в більшості держав вживається термін конституційне право. В Англії та Франції терміну використовується термін конституційне право. Термін державне право який використовувався в дореволюційний період в Україні в подальшому і в радянському союзі запозичений з німецької літератури. Де під терміном державне право розуміється в одних випадках конституційне право, в інших конституційне і адміністративне право. Дещо пізніше радянськими вченими висловлюється думка, що термін державне право рівнозначний терміну право держави і в такому розумінні може бути застосований до будь-якої галузі права. У зв’язку з цим для позначення даної галузі права необхідно використовувати термін конституційне право. Сучасні, пострадянські дослідники зазначають, що у виборі найменування галузі і науки має якісна оцінка основних рис устрою суспільства і держави, закріплених в нормах конституції. Конституційне право характерне для тих країн, в яких проголошено і гарантовано широке коло прав і свобод людини, реальне народне представництво і пряме здійснення народовладдя, проведення принципу розподілу влади. Ще одним аргументом у виборі назви є формальне і фактичне визначення пріоритету у взаємозв’язку держави і права. Якщо первинна роль визнається за державою, відповідно галузь права не може бути нічим іншим як державним правом. Нормативне закріплення ідеї правової держави, підпорядкування держави праву, верховенство конституції і законів, послідовне забезпечення цих юридичних проголошень відображається в назві – конституційне право.

Таким чином, принципова різниця між державним і конституційним правом полягає не в наборі джерел галузі, не в змісті окремих інститутів, а в наявності чи відсутності конституціоналізму як державного режиму, який виражається у взаємовідносинах людини, держави і суспільства та підпорядкування або не підпорядкування останньої праву. В Україні КПУ як галузь права існує формально в силу закріплення відповідними формально-правовими актами. Фактично поки що продовжує діяти право державне, що опирається на волю держави не завжди втілену у форму закону.

2. Поняття та зміст предмету конституційного права. Для того щоб визначити предмет будь-якої галузі права необхідно виділити коло суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме це коло складає предмет правового регулювання галузі і дає необхідне уявлення про кожну галузь.

Стосовно конституційного права України, то питання про предмет його правового регулювання відноситься до числа найбільш дискусійних. Його обговорення у вітчизняній літературі почалось ще в дореволюційний період. Вперше у вітчизняній літературі особливу увагу визначенню предмету державного права (так тоді називалось конституційне право) приділив М.М. Коркунов, який характеризував державу як юридичне відношення самостійного примусового владарювання, де суб’єктом є все населення держави, об’єктом – сама влада примусу, а зміст складає право участі у владарюванні і обов’язок підпорядкування. У відповідності з цим М.М. Коркунов визначав науку державного права як вчення про юридичне відношення державного владарювання. До відносин державного владарювання зводили зміст предмету державного права І. Андрієвський, А.Д. Градовський, М.І. Лазаревський та інші дореволюційні вчені.

Найбільш активно питання про предмет конституційного права продовжував дискутуватись і в радянський період. З визначення предмета науки державного права, що містився в першому підручнику по радянському державному праву академіка А.Я. Вишинського, можна було зробити висновок про те, що предмет державного права складають суспільні відносини, що регулюються правовими нормами і інститутами, що відображають, закріплюють і розвивають суспільний і державний лад даного суспільства, систему суспільних і державних установ, принципи їх взаємовідносин, об’єм їх обов’язків і прав, методи їх діяльності, а також суспільні відносини, що регулюються різного роду публічно-правовими інститутами, що визначають права і обов’язки як в їх взаємовідносинах з суспільством і державою, так і в їх взаємовідносинах між собою. В даному підручнику висловлювалась думка згідно якої державне право можна розуміти в двох значеннях: у вузькому і широкому. У вузькому значенні зміст державного права співпадав з змістом конституційного права, а в широкому розумінні державне право охоплювало кримінальне, адміністративне, судове, цивільне і навіть міжнародне право.

Інший радянський вчений І.П. Трайнін вважав, що радянське державне право це сукупність юридичних правил (норм), що виражають і закріплюють суспільний і державний лад СРСР, форми, принципи і функції діяльності радянської держави, що випливають з суверенних прав трудящих, основні права і обов’язки громадян СРСР. Ознакою віднесення того чи іншого питання до державного права є його належність до принципових питань, що найшли свій вираз в основному законі – Конституції, а також виданих на основі Конституції законах. Деякі радянські вчені, наприклад М.А. Аржанов зводили предмет державного права виключно до політичної сфери і писали, що радянське державне право може бути визначене як галузь права, що має своїм предметом норми, що визначають соціально-політичні основи держави, побудову, компетенцію і форму утворення органів держави, форми участі мас в управлінні державою і т.п. аналогічної точки зору притримувались вчені, які вважали, що в радянському державному праві виражаються суспільні відносини, пов’язані з організацією радянської держави і органів її влади, а також відносини цих органів з громадянами і права та обов’язки останніх (С.А. Голунський, М.С. Строгович).

Пострадянський період також характеризується відсутністю єдності в розумінні предмету конституційного права. На думку одних вчених (Е.І. Козлова) конституційне право регулює відносини, що складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. При цьому предметом конституційного права є тільки ті відносини, які можна назвати базовими, основоположними в кожній сфері життя. Вони утворюють фундамент складної системи соціальних зв’язків, що підлягають правовому впливові. Перш за все це ті суспільні відносини, які визначають принципи на яких базується устрій держави і суспільства, і виражають якісну характеристику держави, суверенітет, форму правління, форму державного устрою, суб’єкти державної влади і способи її реалізації, тобто загальні основи функціонування всієї політичної системи суспільства. Ще одну групу суспільних відносин, що включаються в предмет конституційного права, складають суспільні відносини пов’язані з встановленням допустимих і охоронюваних державою форм власності, гарантій захисту прав власників, способів господарської діяльності, охорони праці, проголошення певної системи забезпечення соціальних потреб членів суспільства в області освіти, культури, науки, охорони природи, здоров’я. Ще однією групою відносин, що складає предмет конституційного права є суспільні відносини, які визначають основи взаємовідносин людини і держави, тобто головні принципи, які характеризують становище людини в суспільстві і державі, громадянство, а також основні невід’ємні права, свободи і обов’язки людини і громадянина. Нарешті, в предмет конституційного права включаються відносини пов’язані з основними принципами системи органів державної влади і системи органів місцевого самоврядування, а також регульовані сфери відносин пов’язані з законодавчими представницькими органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Таким чином, предметом конституційного права є відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні відносини, що визначають устрій держави та її функціонування.

Можна виділити наступні критерії віднесення тих чи інших суспільних відносин до предмету конституційного права (М.І. Кукушкін):

відносини, що аналізуються складаються в політичній, економічній, соціальній сферах, але не відносяться до якоїсь окремої сторони соціальних зв’язків;
регулюються тільки ті з відносин, які складають основу, є базовими для вказаних сфер;
відносини, що регулюються повинні забезпечувати цілісність суспільства, його єдину організаційну структуру;
суспільні відносини повинні складати таку систему, в якій прослідковувалась би форма і механізм здійснення належної українському народові влади.

Таким чином, до предмету конституційного права відноситься: закріплення головних устроїв організації держави і суспільства, регламентація прав і свобод людини і громадянина, регулювання організації державної влади, територіального устрою держави, закріплення форми і механізму здійснення державної влади, а також основи організації місцевого самоврядування. Регулювання цих суспільних відносин здійснюється шляхом встановлення основоположних положень, принципів, що виражають якісну характеристику держави: народовладдя, державний суверенітет, розподіл влад, форма правління, форма державно-територіального устрою, визначення суб’єктів державної влади і способів її реалізації.

На думку інших вчених (М.В. Баглай) предмет конституційного права охоплює дві основні сфери: 1. Охорона прав і свобод людини (відносини між людиною і державою); 2. Устрій держави і державної влади (владовідношення). Відносини між людиною та суспільством ці вчені виносять за рамки предмету конституційного права. Оскільки в громадянському суспільстві вплив держави на суспільство мінімальний (суспільство знаходиться над державою) і основи громадянського суспільства в більшій мірі визначаються нормами моралі і нормами самоорганізації суспільства, а вплив державного права мінімальний.

Розглядаючи різні точки зору вчених на предмет конституційного права необхідно зазначити, що в одних сферах життя суспільства конституційне право безпосередньо і в повному об’ємі регулює суспільні відносини, а в інших лише основоположні, тобто такі, які визначають зміст решти відносин в цих сферах. В результаті цього предмет конституційного права складається з двох основних груп суспільних відносин.

Перша група відносин представлена відносинами, що виникають в областях, що складають основні елементи держави, якими є населення, територія, влада. Під населенням держави розуміється сукупність людей, що проживають на його території. Всі особи, які знаходяться на території держави підпорядковуються її владі. Але серед всіх них є група людей, яка перебуває з державою у більш тісному зв’язку – це громадяни. ЗУ “Про громадянство” визначає громадянство як стійкий правовий зв’язок людини з державою, що виражається у взаємних правах і обов’язках. Громадянство виступає основою правового статусу особи. Ці відносини є предметом виключного регулювання конституційного права.

Термін територія застосовується до державного устрою. Територія кожної держави поділяється на частини, що визначають її внутрішню структуру. В рамках територіального устрою складається система територіальних одиниць, на які поділяється держава, система державних зв’язків між державою і цими територіальними утвореннями, характер яких залежить від правового статусу держави так і його територіальних одиниць. Ці відносини забезпечують цілісність держави, його єдність як організованої і функціональної структури, мають базовий основоположний характер і також є невід’ємною частиною предмету конституційного права.

Основною ознакою державної організації суспільства є наявність державної влади. Згідно конституції України народ здійснює свою владу як безпосередньо так і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Її реалізують ВРУ, ПУ, КМУ, виконавчі органи влада, суди. При цьому до предмета конституційного права відносяться лише ті суспільні відносини, які виникають в процесі здійснення державної влади ВРУ, ПУ, а також безпосередньо народом при проведенні референдумів і виборів.

Другу групу суспільних відносин, що складають предмет КПУ утворюють відносини, що мають основоположне значення для тих сфер суспільного життя, в яких вони складаються. Їх особливістю є те, що вони можуть складатись в усіх сферах суспільного життя, але ними охоплюється не весь комплекс суспільних відносин в даній сфері, а лише базові, основні, які визначають зміст решти. Дані відносини не є обов’язковим елементом предмету КП, а стають ними лише тоді, коли в цьому зацікавлена держава, що виражається у відповідних основоположних актах.

Таким чином, предмет конституційного права не може бути один раз і назавжди даним. Він залежить від змісту конституції та інших основоположних законодавчих актів, що діють в державі на даному етапі її розвитку.

3. Метод регулювання в конституційному праві як галузі права. Для з’ясування специфіки конституційного права велике значення має не тільки визначення його предмету, але і використовуваних методів правового регулювання суспільних відносин, тобто сукупності правових прийомів впливу на суспільні відносини, застосовуваних державними органами при регулюванні цих відносин. В юридичній літературі висловлюються різні думки стосовно методів правового регулювання конституційно-правових відносин. Так, одні вчені вважають, що особливістю методу державно-правового регулювання є те , що норми конституційного права в більшій частині не деталізують сформованих в них положень, оскільки це повинно бути зроблено в інших галузях права, що розвиваються на їх основі (М.Д. Шаргородський, О.С. Іоффе). Інші вчені вважали, що конституційному праву притаманний свій власний специфічний метод – конституційний метод (С.М. Равін) і цей метод проявляється в прямій дії конституційно-правових норм. Також висловлювалась думка, що конституційному праву поряд з іншими методами притаманний нормовстановлюючий метод, метод конституційного закріплення (особливою рисою КПН є те, що більшість з них не мають санкцій), метод конституційного гарантування – гарантувати існування в суспільному житті демократичних соціальних цінностей. Висловлювалась також думка, що конституційному праву властивий імперативний метод, але з розвитком галузі, демократизацією суспільства, більшої ролі набуватиме диспозитивний метод. Відповідно конституційному праву властивий метод вольового впливу у поєднанні з окремими елементами договору.

Будь-яка галузь права в тому числі і конституційне право на всіх етапах свого розвитку використовувала наступні юридичні можливості впливу на суспільні відносини: припис (зобов’язання), заборона і дозвіл.

Припис або позитивне зобов’язання – це такий спосіб правового регулювання суспільних відносин, який виражається в покладенні відповідною правовою нормою прямого юридичного обов’язку здійснити певні юридично значимі дії в умовах передбачених даною нормою. Наприклад, ст.67 КУ.

В приписах виражена переважно активно діюча примусово-зобов’язана сторона правового регулювання, причому тим, кому адресований припис покладається в обов’язок здійснити те, що вони можливо не здійснили або здійснили б в меншому об’ємі. Таким чином, юридична характеристика приписів виражається в тому, що вони опосередковуються правовідносинами в яких на одну сторону покладено юридичний обов’язок здійснити активні дії, а інша сторона володіє правом вимагати а у випадку невиконання – забезпечити реальне виконання юридичного обов’язку. В конституційно-правовому регулюванні суспільних відносин метод приписів використовується досить широко. За допомогою нього формулюється більшість норм конституційного права, що відносяться до організації і діяльності органів державної влади.

Іншим способом правового регулювання є заборона, зміст якого полягає в тому, що правова норма покладає на своїх адресатів юридичний обов’язок утриматись від здійснення певних юридично значимих дій в умовах передбачених даною нормою. Наприклад,

Юридичні заборони є важливим і необхідним юридичним засобом охорони прав і законних інтересів громадян, суспільних об’єднань, створення перешкод для соціально шкідливої поведінки. Значна частина цих заборон пов’язана з організаційною діяльністю держави в різних сферах державного управління. Багато норм в яких є заборона є нормами моралі переведеними на мову права і забезпеченими юридичною санкцією. Вони як правило стосуються взаємовідносин громадян, недоторканості особи. Наприклад ст КУ передбачає що ніхто не повинен піддаватись катуванню чи іншому нелюдському поводженню.

Юридичний дозвіл являє собою дозвіл здійснювати ті чи інші юридично значимі дії в умовах передбачених нормою, або утриматись від їх здійснення на свій розсуд. В конституційному праві даний метод застосовується, наприклад, при визначенні повноважень державних органів. Чітка пов’язаність суб’єктів конституційного права законами, що окреслює сферу їх діяльності, дозволяє їм діяти на власний розсуд в межах наданих повноважень з метою виконання покладених на них функцій. Це означає, що до суб’єктів конституційного права не застосовується цивільно-правовий принцип : дозволено робити все, що прямо не заборонено законом. Тут використовується інший правовий принцип – принцип чіткого визначення переліку повноважень, які дозволяють суб’єктам конституційного права здійснити юридично значимі дії. Даний метод також використовується і у випадках нормування прав і свобод людини і громадянина.

Однак, незважаючи на те, що конституційне право використовує як імперативний так і диспозитивний метод правового регулювання, конституційно-правове регулювання базується на владно-імперативних началах. Для нього найбільш характерні приписи і заборони. Це пояснюється природою тих суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права, тобто владовідносини. Навіть ті норми, що встановлюють зміст та гарантії прав людини і громадянина можуть мати імперативний характер. Наприклад, право приватної власності є непорушним.

Таким чином, можна виділити два рівні методів конституційного права: методи які використовуються лише конституційним правом і методи які використовуються не тільки конституційним але і іншими галузями права.

4. Співвідношення конституційного права з іншими галузями права України. Українська система права включає в себе велику кількість галузей права. Всі галузі права поділяються на первинні, вторинні, третинні. Первинними галузями права є конституційне, цивільне та кримінальне. Вторинні галузі права виділились з первинних в процесі ускладнення предмету правового регулювання. Далі виділились третинні. Наприклад, з конституційного виділилось адміністративне право, з адміністративного фінансове і так далі. Специфіка предмету конституційного права як первинної галузі права дозволяє характеризувати її як провідну, центральну галузь права яка займає центральне місце в правовій системі. Займаючи центральне місце в правовій системі конституційне право тісно переплітається з іншими галузями права, але це не означає, що їх не можна розмежувати.

Найбільш тісно пов’язане конституційне право з адміністративним. Але цей зв’язок не заважає розмежувати їх за предметом регулювання. Конституційне право включає правові норми, що закріплюють принципи організації всієї системи органів державної влади України і визначають місце виконавчих органів державної влади в цій системі. Разом з тим конституційне право визначає основи взаємовідносин між законодавчими та виконавчими органами влади, закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, практична реалізація яких здійснюється виконавчими органами державної влади в процесі організації ними державного управління. Відповідно, багато питань регулюється конституційним і адміністративним правом одночасно, оскільки в сферу адміністративного права входить коло питань, пов’язаних з організацією апарату виконавчої влади. При цьому норми конституційного права закріплюють лише загальні , єдині для всіх державних органів, в тому числі і для органів державної виконавчої влади, принципи організації і відповідно регулюють суспільні відносини в цій сфері, а норми адміністративного права керуючись цими принципами деталізують їх стосовно до багатоманітної системи органів державної влади, регулюють діяльність цих органів по здійсненню виконавчо-розпорядчих функцій. Адміністративне право регулює відносини, що виникають в процесі щоденної діяльності в різних галузях господарського, соціально-культурного і адміністративно-політичного життя суспільства, тим самим конкретизуючи норми конституційного права стосовно до цих відносин. Іншими словами, за допомогою норм адміністративного права принципи визначені нормами конституційного права які мають відношення до сфери державного управління отримують свою реалізацію. Наприклад, для реалізації права на пенсійне (соціальне) забезпечення громадянам необхідно звернутись до відповідних органів державної виконавчої влади, які при наявності необхідних умов для отримання пенсій призначають її в передбаченому законом порядку.

Конституційне право тісно пов’язане і з фінансовим правом, яке базується і розвивається на основах встановлених конституційним правом. Так, державний устрій України обумовив наявність бюджетних прав у держави та адміністративно-територіальних одиниць, можливість їх участі у вирішенні фінансових питань. Норми фінансового права, що регулюють склад і порядок утворення державних доходів, засновані на конституційних положеннях про економічну систему України, про різноманітність форм власності як її основи.

Конституційне право також містить норми, що безпосередньо стосуються фінансової діяльності. Вони закріплюють основи організації фінансової діяльності держави. До них відносяться норми, що встановлюють компетенцію ВРУ по прийняттю законів про державний бюджет, податках зборах та інших питаннях фінансової діяльності держави, повноваження уряду по забезпеченню єдиної фінансової, кредитної і грошової політики, права органів місцевого самоврядування по затвердженню місцевого бюджету та встановленню місцевих податків.. ці норми конкретизуються в фінансовому праві. На їх основі розробляються детальні правила, що стосуються діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування в галузі фінансів. Таким чином, конституційне право закріплює вихідні начала як фінансового права в цілому так і кожного фінансово-правового інституту.

Конституційне право тісно пов’язане з муніципальним правом. Воно визначає начала та принципи організації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснення місцевого самоврядування, його місце в системі народовладдя. Тим самим норми конституційного права встановлюють основи муніципального права. Всі інші правові норми, що регулюють суспільні відносини та виникають в процесі організації і діяльності місцевого самоврядування є нормами муніципального права, яке в літературі деколи іменується правом самоуправління.

Існує певний зв’язок між конституційним та земельним правом. Земля як територія регулюється земельним правом в якості територіального базису розміщення продуктивних сил: визначення призначення землі, порядок отримання, користування та ін. Норми конституційного права стосуються питань, пов’язаних з організацією і визначенням меж території як обов’язкової ознаки держави. Таким чином, на відміну від земельного права, предметом регулювання якого є економічні земельні відносини, конституційне право регулює політичні відносини, пов’язані з державним устроєм держави.

Що стосується інших галузей права, то їх співвідношення з конституційним правом полягає в тому, що норми останнього регулюють основоположні для інших галузей відносини. У всьому їхньому об’ємі таке регулювання здійснюється відповідною галуззю права.

В певному розумінні конституційне право тісно пов’язане з міжнародним правом. Оскільки міжнародне право оперує такими поняття ми конституційного права як державний суверенітет, внутрішня сторона якого являє один з важливих об’єктів регулювання конституційно-правових норм.

Поняття та предмет конституційного права як галузі права