ДЕМОКРАТІЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

Реферат

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………2
Прихід поняття «демократія» в Китай та його перші інтерпретації…..3
Перспективи демократії в Китаї…………………………………………4
Комуністична партія в Китаї……………………………………………..5
Розвиток народної демократії…………………………………...5
Висновок………………………………………………………….6
Література………………………………………………………...7

ВСТУП

Поняттю «демократія» і її предметній сфері випала щаслива доля: дане поняття сучасної політології без особливих суперечок зайняло своє місце як одне з ключових у політичній семантиці. Цей термін широко використовують і застосовують у своєму лексиконі навіть супротивники демократії; їх критичні випади проти демократії висловлюються у формі неприйняття лише конкретних форм її реалізації.

Дотепер вчені не виробили загальноприйнятих уявлень, на базі яких можно було б сформулювати єдине визначення демократії. Водночас існує багато спроб її дефініцій, що не відповідають тим або іншим вимогам науки, причому різні автори розглядають у якості визначальних скоріше окремі елементи демократії: рівність, співучасть (партиципація), влада більшості, її обмеження і контроль над нею, толерантність, основні права громадян, правова і соціальна державність, поділ влади, загальні вибори, гласність, конкуренція різноманітних думок і позицій, плюралізм і т.д. Самий термін «демократія» складається з двох грецьких слів: demos - народ і cratia - владарювання, отже, це «влада народу». Більш розгорнуте визначення «демократії» було сформульовано американським президентом А. Лінкольном. Воно виражає різноманітні аспекти й істотні ознаки демократії: демократія виходить з самого народу, вона здійснюється народом і в інтересах народу. Остання характеристика демократії, як влади «для народу» - не просто вербальне визначення, оскільки вказується перспектива, у якій демократія розуміється як ціль держави, досяжна за допомогою політичного і соціального прямування. У ранні історичні періоди (від Древньої Греції і до Французької революції) «демократія» зводилася до навчання про форми держави. Для Геродота (у нього це поняття зустрічається вперше), так само як і для Платона, Аристотеля, Цицерона, Сенеки й інших класичних авторів демократія означала не якійсь визначений стан суспільства, а особливу форму організації державної влади - нею володіють не одна особа (як при монархії і її варіаціях, скажімо, тиранії) або група людей (приміром, при аристократії і її різновидах, начебто олігархії або плутократії), а всі . Аристотель першим у своїй типології трьох «кращих» форм держави (тиранія, олігархія, демократія або охлократія), поряд із кількісним критерієм розподілу («хто панує?»), вказує також на критерії якісні («які засоби панування?»), причому у нього відношення до «демократії» скоріше немилостиве, як до однієї з форм виродження державного життя. Після настільки суворого вердикту Аристотеля, протягом наступних двох тисячоріч, «демократія» виявилася в числі закритих, заборонних понять. Переоцінка концепту демократії, а також відзначене вище семантичне його розширення відбуваються в період Французької революції. Демократія стає поняттям, що відбиває, спочатку, визначений напрямок думки, а пізніше вже напрямок і зміст визначеного соціального руху, його політичні і суспільні цілі.З цього часу демократія означає вже не тільки якусь суспільну структуру, що альтернативно протистоїть монархії й аристократії, але стає одночасно і філолофсько-історичним шифром у соціології влади, кодом як для цілого ряду ліберально-буржуазних вимог автономії і співучасті в прийнятті рішень, так і для ідей і упрямувань до соціальної рівності.

Актуальність визначається, таким чином, важливістю встановлення демократичних критеріїв справжньої демократії, яке виражається в культурі виборності, необхідністю усунення зайвої багатозначності в інтерпретації даного поняття. Оскільки в ті чи інші моменти часу поняття демократії, запозичене багатьма авторами у мислителів античності нерідко переосмислювалося, набуваючи масу нових значень і конотацій, необхідно чітко встановити його сучасний культурний і політичний сенс. Актуальність пов'язана також і з спробою визначення умов формування і росту довіри як одного з найважливіших чинників стійкої демократії, що має глибокі історичні та культурні корені. Актуальність пов'язана також з необхідністю більш глибокого усвідомлення переваг і недоліків демократії та її механізмів, до числа найважливіших з яких відноситься інститут виборності.

В умовах, коли демократичні принципи перестають глибоко проникати в культуру, коли вони перестають впливати на формування самосвідомості народу, демократичні ідеали перетворюються все більш і більш на фікцію. Як зазначав свого часу Н.А. Бердяєв, суверенний народ може забрати у людини все, що захоче, пояснюючи це турботою про його ж благо. Подібне критичне ставлення до демократії, виявляється найчастіше інструментом тоталітарного контролю, характерно і для Л.І. Шестова, який вважав, що демократія перекручує дійсність, підміняючи її своїми настроями.

Прихід поняття «демократія» в Китай та його перші інтерпретації

Не вдаючись в подробиці, можна сказати, що в сучасному науковому світі існує два основних підходи до демократії: перший, чітко сформульований Й.Шумпетером, робить упор на виборний характер влади. Вихідний до Т.Джефферсон, він виходить з розумності людей, які в умовах свободи завжди виберуть собі гідну владу. У сучасній західній повсякденній свідомості ця ідея виборів зрослася з теорією «природних прав»: право обирати владу, сприймається як «природне» і «невідчужуване», не може бути обмежене за визначенням, незалежно від наслідків його застосування. Інші теоретики демократії, від авторів «Федераліста» до Р.Даля, побоюються, що нічим не обмежене право вибирати здатне привести до диктатури більшості з одного боку, або авторитаризму обраного лідера - з іншого. Вони вважають, що демократичний режим може бути стійким, якщо вибори будуть доповнені іншими важливими елементами політичної системи: поділом влади на три незалежні гілки, поділом повноважень між центром і регіонами, системою конституційних гарантій політичних прав особистості та меншин. Пізніше в соціал-демократичної традиції сформувалася ідея необхідності забезпечення та соціальних прав громадян.

При аналізі перших китайських уявлень про демократію необхідно враховувати, що такі поняття, як «ліберальна демократія» (ідея про те, що демократія забезпечує свободу), «представницька демократія» (ідея про те, що обрання представницьких органів відповідає принципам демократії), а також уявлення про те, що право на вибір влади - одне з невідчужуваних прав людини, а демократія є найбільш досконалою системою суспільного устрою (так чітко виражене у відомому афоризмі У.Черчиль), склалися, а тим більше стали домінуючими на самому Заході далеко не відразу, а лише приблизно в період з середини XIX до середини ХХ століття. До того, домінуючим в західній думки було критичне ставлення до демократії як до влади бідного і неосвіченого більшості (традиція, що йде від Платона і Аристотеля) і як до системи прямого прийняття рішень усіма громадянами, застосовної лише в невеликих державах (Ш.Монтеск'є).

У більш ніж 4-х тисячолітньої історії китайської думки поняття «демократія» - порівняно молоде. Воно було запозичене з-за кордону в другій половині XIX століття. У той же період в китайській мові і в китайської думки з'явився цілий комплекс нових слів і концепцій: «вибори», «парламент», «конституція», «поділ влади», «свобода», «партія», «націоналізм», «соціалізм »,« капіталізм »,« президент »і т.д. Багато хто з них приходили в Китай через Японію, де їх вперше записали китайськими ієрогліфами. Китайські мислителі і політики сприймали ці концепції не з чистого аркуша, а на тлі добре їм знайомих теорій і понять традиційної китайської думки. Цьому багато в чому сприяли і особливості китайської мови, завдяки яким в значній більшості випадків запозичені слова НЕ транскрибуватися, але переводилися, причому новому слову підбиралися близькі за значенням ієрогліфи, які мали за собою тисячолітню історію традиційного вживання і мимоволі переносили елементи старих значень на нове поняття.

Перспективи демократії в Китаї

Погляди більшості аудиторії з 200 осіб відобразилися в мові Грехема Баррета, віце-президента Інституту економічних зв'язків Австралії. Він заявив, що «більше немає сумніву» в тому, що Китай стане світовою наддержавою, але китайська нація, також як і демократичні країни, повинні бути впевненими, що коли це станеться, Китаєм буде керувати чуйний уряд, здатний нести відповідальність.

Г-н Баррет продовжив свою промову, привівши ряд прикладів того, як сьогоднішній комуністичний режим в значній мірі не відповідає цим вимогам. Наприклад, його тісні зв'язки з країнами-ізгоями, такими як Судан, Зімбабве, Іран і Північна Корея в більшості випадків передбачають істотну фінансову і технічну підтримку без будь-яких моральних обмежень стосовно того, на що будуть витрачені ці ресурси. У випадку з Дарфуром, китайські гроші та зброю ефективно використовуються для вчинення геноциду.

Г-н Хань нагадав аудиторії про жахливе становище справ в галузі охорони праці в китайській промисловості та коротко розповів про те, як його група веде окремі процеси в судах. Їм вдається вигравати все більше число справ, які не тільки дають можливість для потерпілого отримати компенсацію, але, що ще більш важливо, стимулюють інших працівників відстоювати свої права. Він підкреслив, що «демократія - це процес», який повинен бути присутнім у всіх аспектах суспільного життя, і він є набагато більшою річчю, ніж просто прийняття рішення про те, яка політична партія сформує уряд.

Г-н Альберт Хо Чун-янь, голова Демократичної партії Гонконгу і член законодавчої ради Гонконгу, підкреслив доцільність змін в Китаї. Він звернув особливу увагу на значення служби цивільного справедливості в Гонконзі, рівних можливостей для отримання посади, незалежного суду і вільної преси, яка хоча і піддається атакам з боку Пекіна, але продовжує подавати позитивний приклад ліберальним силам в КНР. Він заявив, що «ліберальне суспільство в Гонконзі поступово зіллється з ліберальним суспільством в Китаї», так як взаємовплив двох груп населення один на одного посилюватиметься. Г-н Хо також попередив, що коли китайський економічний міхур лопне, «тільки легітимний уряд, що користується підтримкою народу» зможе «вивести країну з кризи».

Комуністична демократія в Китаї

Твердження про те, що комуністичний режим може мати якісь демократичні процедури, на перший погляд, здається, суперечливим. Але своєрідна форма голосування під час партійного з'їзду сильно відрізняється від того, до чого звикли люди західного світу.

З'їзд включає в себе обов'язкові ідеологічні тренінги, суворий розподіл між виборцями обов'язків голосувати за того чи іншого кандидата, а також пильне спостереження за делегатами партії з різних регіонів Китаю. Результати цих спостережень регулярно доповідаються вищому начальству.
Чен Сяонун добре обізнаний із цим, тому що він особисто відповідав за інспектування делегації з провінції Хубей у 1987 році на 13-му партійному з'їзді. Наразі Чен живе в США і працює економістом. У свій час він був помічником Чжао Цзияна. У 1987 році Ден Сяопін пішов з поста глави Партії (принаймні, на папері) і Чжао був призначений генеральним секретарем компартії.

Крім делегації, яку контролював Чен, було ще близько 30 інших — по одній з кожної провінцій Китаю. Наразі на з'їзд партії раз на п'ять років приїжджають вже 40 делегацій. 2268 делегатів представляють різні виборчі округи партії.
Чен говорить, що до кожної делегації був прикріплений такий же, як він, політичний спостерігач.

Розвиток народної демократії

Будучи авангардом китайського робітничого класу і одночасно авангардом китайського народу і китайської нації, Компартія Китаю з моменту свого створення ставила своїм завданням здійснення і розвиток народної демократії. Народна революція, керована КПК, мала своєю метою здійснення демократії більшості, а не демократії меншини. Компартія Китаю, творчо поєднуючи загальні істини марксизму-ленінізму з конкретною практикою китайської революції, висунула такі демократичні поняття, як «робітничо-селянська демократія», «народна демократія» і «нова демократія», тим самим, збагативши і розвинувши марксистську теорію про демократичній системі правління. Вона також застосувала такі практичні та організаційні форми, як з'їзд робітників-страйкарів, селянський союз, рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, конференція радників, конференція представників різних верств народу, тим самим створила моделі здійснення демократії, що відповідають конкретним умовам країни і забезпечують народу право бути господарем своєї долі. Все це, складаючи різкий контраст з тодішнім режимом панування партії Гоміньдан, відображало сподівання народу і здобуло його підтримку.

В вересні 1949-го, напередодні утворення Нового Китаю, відбулася перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК). Це була важлива сесія, на якій представники КПК, різних демократичних партій, народних організацій і безпартійні демократи на демократичних засадах разом обговорювали найважливіші питання створення нової держави, вона встановила державний лад і організаційні форми влади Нового Китаю. На сесії була прийнята «Загальна програма Народної політичної консультативної ради Китаю», що володіла статусом тимчасової конституції. У ній було чітко передбачено: «Китайська Народна Республіка є держава нової демократії, тобто народної демократії і здійснює під керівництвом робітничого класу демократичну диктатуру народу, засновану на союзі робітників і селян, сплачивающую всі демократичні класи та національності в країні ... »; «Державна влада в Китайській Народній Республіці належить народові. Зборів народних представників і народні уряди різних рівнів є органами, через які народ здійснює державну владу ». Проголошення Китайської Народної Республіки 1 жовтня 1949 ознаменувало велику перемогу китайського народу під керівництвом КПК в новодемократичній революції і докорінна зміна його політичного становища.

ВИСНОВОК

В результаті пошуків і боротьби за 56 років після утворення КНР Китай остаточно попрощався з бідністю і відсталістю, бурхливо розвиваються його продуктивні сили, помітно зростає сукупна державна міць, помітно поліпшується життя народу, безперервно підвищується міжнародне становище, з кожним днем розширюється вплив на міжнародній арені. Особливо це стосується більш 20-річного періоду проведення політики реформ і відкритості, протягом якого Китай створили економічне диво: середньорічний приріст ВВП становить 9,4%. Життя 1,3 - мільярдного китайського народу в цілому досягла середнезажиточного рівня. Неухильно рух вперед під керівництвом Компартії Китаю по шляху будівництва сильної, демократичної та цивілізованої держави і здійснення соціалістичної модернізації - такий твердий вибір китайського народу.

Єдність і стабільність Китаю - це щастя народу, що відповідають також загальним інтересам народів світу. Збереження єдності держави та соціальній стабільності завжди було і залишається найважливішою справою всіх національностей, що населяють Китай. Компартія Китаю як вірного представника всього багатонаціонального народу країни, керуючись науковою теорією, спираючись на 3,5 млн. Партійних організацій, створених по всій країні, і 69600000. Членів партії, покладаючись на свій багатий досвід управління країною і здатність володіти загальною обстановкою, всебічно планує справу розвитку в економічній, соціальній та інших областях, докладає зусилля до будівництва гармонійного соціалістичного суспільства і тим самим забезпечує єдність держави, соціальну гармонію і стабільність суспільства.

Лутература

Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительное исследование.
Основные этапы истории КНР: реформы 1950-х гг., «большой скачок», «культурная революция». Реформы Дэн Сяопина и кризис 1989 г.
Кива А.В. Китайская модель реформ // Вопросы истории. 2002.
Ганшин Г.А. Экономическая реформа в Китае. Эволюция и реальные плоды.
Симония Н.А. Уроки китайских и южнокорейских реформ // Свободная мысль. 1996.
История Китая. Под ред. А.В. Меликсетова. М., 1998.
http://shpargalka.org.ua
http://www.synologia.ru/
http://www.epochtimes.com.ua/
http://otherreferats.allbest.ru/
http://coolreferat.com/
http://rusmir.in.ua/
http://www.referun.com/

ДЕМОКРАТІЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ