Історія держави і права США в ХХ ст

Лекція № 12

Історія держави і права США в ХХ ст.

П Л А Н

Розвиток державно - монополістичного капіталізму. „Новий курс” президента Рузвельта.
Політичні партії США. Основні зміни в державному ладі.
Трудове та процесуальне законодавство США.

1. Після утворення у 1879 році „Стандард ойл” та його приголомшених успіхів рух за утворення трестів охопив усі головні галузі виробництва США (тютюнове, цукрове). Саме у формі тресту наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. затвердилась більшість з найкрупніших монополій США.

У зв’язку з набуттям трестами величезної ринкової влади сам термін „трест” став синонімом монополії. У цей час правова форма довіреної власності використовувалась для утворення об’єднання декількох корпорацій (супероб’єднань), за яким фірми, що входили у це об’єднання передавали усі свої цінні папери з правом голосу спеціальним довіреним особам. Лава довірених осіб ставала вищим органом управління для усіх фірм. Акціонери корпорацій, які увійшли до тресту замість старих акцій отримували в певній пропорції сертифікати тресту.

Обмін акцій на сертифікати дозволяв організаторам тресту контролювати усі фірми, які входили до його складу, відпрацьовувати єдину виробничу та ринкову політику, встановлювати монопольні ціни і вести більш жорстку війну проти конкурентів, що залишилися поза трестівським об’єднанням .

Хоча зазначена правова інтерпретація довіреної власності у 1911 році була визнана по справі „Стандард ойл” незаконною і такою, що порушувала антитрестовський акт Шермана, сам інститут тресту отримав широке розповсюдження в американській економіці, перш за все при утворенні складних банківських об’єднань.

8 листопада 1932 року відбулися вибори 32-го Президента США, на яких переміг Франклін Делано Рузвельт, відомий своєю політикою виведення США з кризи – „Новий курс”. Конгрес США одразу прийняв Закон, який надавав Рузвельту на два роки надзвичайні повноваження. За перші 11 днів президентства було прийнято більше законів, ніж за всі 70 попередніх років.

5 березня 1933 року Декретом Президента було оголошено про закриття усіх банків. Одночасно накладено заборону на вивіз золота, срібла, паперових грошей з країни. 09.03.1933 р. вийшов Закон „Про банки”, відповідно до якого потужні банки отримували державну підтримку, а слабкі – ліквідовувались. Було відмінено вільний обіг золотої валюти. 22.03.1933р. відмінено „сухий закон”. Того ж дня Рузвельт звернувся до Конгресу з посланням, що складалося з трьох пунктів:

1. Створення Цивільного корпусу консервації природних ресурсів;

2. Введення регулярних федеральних дотацій штатам на соціальну сферу;

3. Нова програма широкомасштабних суспільних робіт.

Таким чином відбувалося оздоровлення соціальної та економічної сфери у країні. 16 червня 1933р. надзвичайна сесія Конгресу США завершила роботу прийнявши цілу серію законів, що забезпечили здійснення нечуваних для історії США реформ і сприяли пожвавленню господарської діяльності. Основним завданням Ф. Д. Рузвельта було укріплення економіки країни, запобігання соціальним наслідкам економічної кризи.

2. На грунті розбіжностей інтересів окремих штатів ще у першій половині ХІХ ст. утворилися дві партії, які діють до сьогодні – Демократична та Республіканська. „Демократи” виступали за надання широких автономних прав суб’єктам федерації. „Республіканці”, навпаки, виступали за цілісність США.

На внутрішню та зовнішню політику США повоєнних років великий вплив мала розпочата у 1946 році „холодна війна”. До 1955 року було проведено 18 процесів проти комуністичної партії США. Закон про внутрішню безпеку (1950) дозволяв звільнення „неблагонадійних” з мотивів національної безпеки. Члени компартії обов’язково реєструвалися; вони не могли працювати в державних установах, на оборонних підприємствах, не могли звертатися за видачею паспорта для виїзду за кордон. В окремих штатах належність до компартії вважалась карним злочином.

Законодавча влада згідно Конституції належить двопалатному Конгресу, який складається з Палати представників і Сенату. Кожна з палат ділиться на комітети, напр., Комітет з іноземних справ, Комітет у справах збройних сил та ін.

Виконавча влада зосереджується в руках Президента США і підлеглих йому структур, а саме:

Ради Національної безпеки;
Адміністративно-бюджетного управління;
Управління науково-технічної політики та ін.

Особливе місце займає інститут віце-президента. У Конституції США зазначається, що віце-президент не має владних повноважень, але у випадку усунення від посади Президента, його смерті, відставки, неможливості здійснювати свої обов’язки, влада переходить до віце-президента.

Провідне місце у прийнятті зовнішньополітичних рішень належить Державному секретареві США. Важливий вплив на зовнішню політику США здійснює Міністерство оборони (Пентагон). Пентагон впливає на вирішення питань зовнішньої безпеки, військово-політичного співробітництва з іншими державами, веде переговори щодо озброєння і роззброєння. Посада Міністра оборони створена у 1947р. На неї призначається цивільна особа.

Того ж року у США було створено Центральне розвідувальне управління, яке має великий вплив на здійснення зовнішньої політики держави.

Ініціатива у зовнішній політиці США фактично належить виконавчій гілці влади.

Судова система залишилася незмінною. Продовжували діяти дві системи судів – федеральні і суди окремих штатів. Федеральні суди складаються з Верховного суду США, окружних апеляційних судів, окружних судів, районних судів, судів тяжб. Суди штатів складаються з мирових судів, судів графств, окружних судів, Верховного суду штатів.

Продовжує зберігатися суд присяжних, до якого залучається суддя та 12 присяжних. Вважається, що саме цей суд перешкоджає свавіллю і несправедливості, оскільки є незалежним.

3. В силу певних історичних умов формування робочої сили в США в ХІХ ст. організація профспілок та трудове право пройшли у своєму становленні тривалий та важкий шлях. Багато положень англійського загального права в умовах США було використано для створення перешкод організованому робітничому руху. У 1806 році в зв’язку із страйком в Філадельфії суд використав доктрину загального права про „злочинну змову”, яку застосував до об’єднання робітників, які ставили за мету підвищення заробітної плати. По суті у ХІХ ст. на підставі цієї доктрини у судовій практиці США відпрацьоване уявлення про незаконність професійних спілок робітників та організованих страйків. Цьому сприяла також доктрина економічного лібералізму, згідно якої нормальною умовою розвитку капіталізму ставали індивідуальні трудові угоди робітників та підприємців.

Американські підприємці широко використовували для боротьби з організованим робітничим рухом „свободу договору”, тобто договірні методи тиску на робітників. Відповідно до цих договорів робітник, який влаштовувався на роботу, заздалегідь відмовлявся від права приєднання до профспілки та від участі у страйках. У випадку порушення цих умов робітника звільняли.

Зі вступом США в епоху індустріально-розвинутого суспільства для нейтралізації організованого робітничого руху підприємці почали використовувати й такі специфічні засоби, як судові накази і антитрестовське законодавство.

Зразок юридичної казуїстики уявляли собою рішення американських судів, які вбачали у страйках та інших прийомах профспілкової боротьби порушення антитрестовського закону Шермана. Суди свавільно прирівнювали профспілки до „монополій”, а їх діяльність до „змов з метою обмежити торгівлю”. За перші 7 років дії закону Шермана федеральні суди 12 разів визнавали винними робітничі організації і тільки одного разу порушення закону було виявлено в діях підприємців. По антитрестовським процесам „винні” профспілки засуджувалися до відшкодування в потрійному розмірі збитків, які хазяї понесли в результаті дій профспілок.

У США в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. під тиском громадської думки були прийняті обмежені порівняно з Західною Європою закони про дитячу та жіночу працю. Такі закони були прийняті легіслатурами окремих штатів, але спроби їх застосування наштовхнулися на опір федеральних судів. Верховний Суд визнавав такі закони неконституційними як такі, що протирічать 14 поправці до Конституції. Суд заявив, що законодавче обмеження тривалості робочого дня позбавляє робітника конституційного права на більш тривалий робочий день. Так, з допомогою юридичної казуїстики та розколом робітничого руху, Верховний Суд США протягом тривалого часу блокував прийняття законів про працю та інших соціальних законів.

Якісні зміни в трудовому праві США почали виникати лише з 30-х років ХХ ст. в результаті активізації федеральної політики у сфері трудових відносин. До низки найважливіших федеральних законів про працю, прийнятих у цей період, відносяться закони Вагнера (1935), закон Тафта-Хартлі (1947), закон Блека – Коннері (1938), закон Лендграма – Гриффина (1959) та деякі інші закони загального характеру. Разом з цим, важливу роль у розвитку трудового та соціального законодавства відіграли такі спеціалізовані закони, як закон проти судових наказів, які стосувалися профспілок (1932), закон про рівну оплату праці чоловіків та жінок (1963), закон про громадянські права(1964), закон про дискримінацію в трудових відносинах по віку (1967), закон про права інвалідів (1990). Зазначені закони регламентують, перш за все, колективні трудові відносини, вони визначають правове положення профспілок, колективних угод, регулюють страйки, регламентують заробітну плату, тривалість робочого дня, особливості праці окремих категорій державних службовців, містять норми охорони праці, особливості норм праці жінок, підлітків, молоді.

Реалізація трудового законодавства забезпечується спеціальними адміністративними органами, можливість існування яких передбачається законами: Національним управлінням по трудовим відносинам, Управлінням по заробітній платі та робочому часу, Національним управлінням з питань посередництва. До компетенції цих органів належить тлумачення відповідних законів, розгляд трудових спорів. Обов’язкову силу їх рішенням надає суд.

Значний вплив на судочинство та всі кримінально-правові процедури США мали судові традиції англійського загального права. Вже у ХІХ ст. ці традиції були доповнені новим законодавством штатів, але англосаксонська основа американського кримінально-процесуального права залишилася непорушною і в дійсний час. У деяких штатах складалися кримінально-процесуальні кодекси, які були об’єднані з кримінальними кодексами (в Каліфорнії). З кінця ХІХ та в ХХ ст. усі питання, що стосуються кримінального процесу та судочинства включаються у вигляді самостійних розділів у зводах законів штатів. В галузі кримінального процесу в штатах законодавство та судова практика зберігають достатньо суттєві розбіжності. Складений ще в 30-40 роках ХХ ст. Приблизний кримінально-процесуальний кодекс не здійснив суттєвого впливу на законодавство більшості штатів.

На федеральному рівні процес консолідації кримінально-процесуального законодавства знайшов своє відображення у розділі 18 Зводу законів США. У 1948 р. в цей розділ включена особлива ІІ частина „Кримінальний процес”. Деякі важливі положення процесуального права знайшли своє відображення у розділі 28 Зводу („Судоустрій та судова процедура”).

Кримінальний процес штатів та федерацій складається з декількох стадій.

Першою з них є попереднє розслідування. Воно здійснюється великою кількістю посадових осіб та органів як на рівні штатів, так і на рівні федерації. Будь-яка субординація між ними відсутня. Важливу роль у розслідуванні злочинів штатів відіграє атторнейська служба.

Якщо поліцейський та інші посадові особи штатів розслідують злочини, що не виходять за межі штату, то федеральні органи розслідують злочини, передбачені федеральним законодавством. Значну роль у розкритті злочинів відіграє ФБР, формально підпорядковане генеральному атторнею США, але фактично діюче самостійно. Співробітники ФБР розслідують справи, що входять до федеральної юрисдикції (шпигунство, тероризм, викрадення людей, пограбування банків, організована злочинність).

Функцію розслідування по кримінальним справам здійснюють і деякі інші федеральні служби та посадові особи, перш за все федеральні атторнеї. Арешти, обшуки та деякі інші слідчі дії здійснюються поліцією за попередньою санкцією суду. Верховний суд США у 60-роки закріпив за обвинуваченим при допиті у поліції право на присутність адвокату.

Другою стадією у кримінальному процесі є вирішенні питання про передачу обвинуваченого суду. У багатьох штатах обвинувачувач може сам висунути обвинувачення та направити справу до суду. У федеральній системі, а також у деяких штатах усі вагомі обвинувачення повинні бути представлені Великому Журі, яке складається з постійних засідателів. Останні можуть винести вердикт про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності та про передачу справи до суду. Характерною особливістю Великого Журі є те, що воно розглядає матеріали слідства у змагальній формі, в присутності прокурора, обвинуваченого та його захисника. Якщо Велике Журі відмовляється винести вердикт, справа проти обвинуваченого припиняється. Після винесення несприятливого для обвинуваченого вердикту, йому офіційно повідомляють про висунуті обвинувачення та про день суду. Якщо обвинувачений є малозабезпеченим, то судом йому призначається адвокат.

Третя стадія кримінального процесу – судове слухання справи. Традиційною рисою американського кримінального судочинства є те, що підсудний має право на суд присяжних, якщо йому загрожує більш ніж 6-місячне ув’язнення. Журі присяжних в більшості американських штатів складається з 12 осіб, відібраних із представників різних верств суспільства. Процедура судового розгляду кримінальних справ детально розробляється законодавством штатів та федерацією, а в деяких випадках випливає із прецедентів загального права. Судове засідання починається із загальної інструкції, яку надає суддя присяжним. Потім обидві сторони в процесі дають коротке викладення своєї позиції. Суддя залишає свободу дій за сторонами процесу. Останні ведуть між собою боротьбу шляхом несподіваного представлення доказів, виклику свідків для допиту, а також мають право на перехресний допит. Однією з особливостей американського змагального процесу є те, що протягом усього судового слухання діє презумпція невинності підсудного. Велику роль відіграє правило про допустимість та недопустимість доказів. Докази, добуті з порушенням процесуальних правил, особливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук та арешт, не можуть бути використані обвинуваченням та відвертаються суддею. Як порушення правової процедури розглядаються докази, добуті поліцією при обшуку в присутності понятих та експертів, але без представника захисту.

Велику роль у розвитку правила допустимості доказів відіграли рішення Верховного суду 60-70 років. Так, у відомому рішенні по справі Міранди було зазначено, що перед допитом обвинувачений повинен бути попереджений про те, що він має право на мовчання, тобто відмовлятися давати показання, а також дати згоду на показання у присутності адвоката.

Важливим рішенням по справі Меппа у 1961 році було встановлено заборону на використання у судовому процесі доказів, отриманих незаконним шляхом.

Заключною стадією кримінального процесу є вирішення головного питання про винність чи невинність обвинуваченого. Право вирішувати це питання належить Журі присяжних а не судді. У деяких штатах присяжні визначають не тільки винність обвинуваченого, але й міру покарання.

Вердикт (вирок), який виносить Журі, повинен бути одностайним. Якщо такої одностайності не вдається досягнути і суддя не може вплинути на позицію присяжних, то він оголошує суд недійсним з причини відсутності одностайності присяжних.

У більшості штатів винесення вироку здійснюється суддею. Суддя наділений достатньою свободою у виборі відповідної закону та обставинам справи мірі покарання. Для останніх десятиліть характерна тенденція до деякого скорочення свободи суддівського розсуду. Лише невелика кількість кримінальних справ розглядається та вирішується на підставі суду присяжних. Значна більшість справ одноособово розглядається суддею у спрощеному порядку.

Вирішальне значення по таким справам мають протоколи та рапорти поліції, а також показання самих поліцейських в якості свідків обвинувачення. Строки покарання по таким справам не перевищують 5 років позбавлення волі.

Історія держави і права США в ХХ ст