ВИРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ СТРИЖЕНИХ ФОРМ У ДЕКОРАТИВНИХ РОЗСАДНИКАХ

РОЗДІЛ 3. ВИРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ

ДЛЯ СТРИЖЕНИХ ФОРМ У ДЕКОРАТИВНИХ РОЗСАДНИКАХ

3.1. Вегетативне розмноження дерев і чагарників

Існують різні способи вегетативного розмноження рослин – здерев’янілими (зимовими) та зеленими (літніми) живцями, відводками, поділом куща, кореневими відприсками, кореневими живцями, щепленням. Останнім часом набуває поширення розмноження рослин шляхом культури меристемних тканин (мікроклональне розмноження). Розглянемо найбільш оптимальні способи розмноження рослин, що використовуються у топіарному мистецтві.

3.1.1. Розмноження здерев’янілими живцями

В умовах відкритого ґрунту здерев’янілими живцями розмножують жимолость, бузок, гортензію, дерен, сніжноягідник, смородину, тамарикс, спіреї, туї, обліпиху, форзицію.

Заготівлю живців проводять в період повного спокою до настання сильних морозів. Допускається заготівля живців у весняний період до початку сокоруху для порід, що добре переносять зимові температури.

Для живців зазвичай беруть однорічні пагони зі здорових, не старих рослин. Деякі породи, що мають короткі сильні пагони, розмножують живцями з верхівкової брунькою, які називають закритими, на відміну від відкритих живців, що мають верхній і нижній зрізи (смородина, обліпиха, агрус). Іноді живці заготовляють із частиною більш старої деревини – «п’яткою» (рис. 3.1).

Зазвичай живці нарізають з декількома міжвузлями; верхній зріз – над брунькою, нижній – під брунькою або по міжвузлях. Довжина живців переважно 15-20 см, іноді до 30 см.

Садіння живців необхідно проводити в якомога ранні терміни в добре підготовлений ґрунт.

Рис. 3.1. Здерев’янілі (зимові) живці: 1 – відкритий; 2 – закритий;

3 – з п’яткою; 4 - одновічковий

У вічнозелених чагарників (олеандр, бересклет японський, самшит, жасмин, жимолость блискуча) живці добре вкорінюються в умовах відкритого ґрунту. Для заготівлі живців використовують прирости минулого року. Листові пластинки на нижніх двох третинах видаляють.

Більшість декоративних деревних і чагарникових рослин добре вкорінюються в крупнозернистому піску або воді. Це аукуба японська; бирючина овальнолиста, строката і японська; гортензія крупнолиста; жимолость блискуча; буддлея Давида; дейція шорстка; форзиція європейська; тис ягідний та ін.

Догляд за вкоріненими живцями полягає в періодичному видаленні опалого листя, загнилих живців. При низькій відносній вологості повітря живці обприскують.

При появі досить сильних коренів живці вибирають і висаджують в горщики або парники.

3.1.2. Розмноження чагарників поділом кущів

Цей спосіб може застосовуватися лише до кореневласних рослин, що здатні до збільшення розмірів у результаті появи відприсків (садовий жасмин, магонія, сніжноягідник, дейція, бересклет, спірея, шипшина, смородина, бирючина, жасмин, барбарис та ін.).

Поділ куща на дві або більше частин проводиться безпосередньо на місці садіння добре загостреною лопатою. В цьому випадку одна частина розділеного куща залишається на постійному місці і в подальшому знову, при досягненні великих розмірів, ділиться на частини. Якщо ж немає необхідності залишати для маточника частину куща, її викопують і також ділять на частини.

3.1.3. Розмноження рослин кореневими відприсками та кореневими живцями

Спосіб базується на використанні пагонів, що з’являються на коренях рослин. При розмноженні використовують молоді пагони з частиною материнського кореня.

Кореневими відприсками можуть розмножуватися черемха, слива колюча (терен), дерен, ірга, спірея, бузок, ліщина, троянди та ін.

Кореневі живці – частини кореня маточної рослини діаметром 0,5-1,5 см і завдовжки 5-10 см. Заготовляють живці пізно восени чи рано навесні до початку вегетації.

Живці висаджують під кілочок злегка похило або вертикально, так, щоб верхній край виступав на 1,5-2,0 см над ґрунтом. Пагони, що з’явилися, поступово загартовують прийомами для вкорінених зелених (літніх) живців.
Породи, які в природних умовах легко утворюють відприски, можна розмножувати кореневими живцями в умовах відкритого ґрунту. До них відносять барбарис, іргу, ліщину, терен, спіреї та ін.

3.1.4. Розмноження рослин щепленням

Це один з найбільш поширених способів вегетативного розмноження цінних сортів і форм декоративних рослин.

Щеплення – штучне зрощення живця або бруньки (прищепа) однієї рослини з іншою (підщепа). В якості підщеп зазвичай використовуються рослини тих самих або близьких ботанічних видів, рідше родів. Підщепи отримують насіннєвим або вегетативним шляхом. Вони повинні бути пристосованим до місцевих умов, добре зрощуватися з прищепою (сумісність) і забезпечувати хороший розвиток рослин.

Прищепи заготовлюють із зовнішніх добре освітлених пагонів здорових дорослих дерев. Такі пагони мають короткі міжвузля, крупні вічка в пазухах листків. Для щеплення хвойних порід можна брати бічні пагони з верхньої мутовки і вертикальні верхівкові пагони із середніх мутовок. Прищепа повинна бути чистосортною, сильною і добре визрілою.

Для кипариса і туї в якості прищепи використовують одно-дворічні живці, для ялиці та ялини – однорічні, для в’яза, дуба – дво-трирічні, бука – дворічні.

Існують різноманітні способи щеплення рослин. Їх можна розділити:

  • за місцем щеплення – в корінь, кореневу шийку, штамб, крону;
  • за часом щеплення – весняне, літнє, осіннє, зимове;
  • за виробництвом – в закритому ґрунті, відкритому;
  • за видами щеплень:

• окулірування в Т-подібний розріз;

• окулірування в поздовжній розріз;

• окулірування в хрестоподібний розріз;

• окулірування подовженим щитком;

• вприклад вічком;

• подвійне окулірування;

• окулірування зі вставкою;

• щеплення черешком в розщіп;

• копуліровка;

• щеплення вприклад;

• щеплення в бічній заріз;

• щеплення зближенням;

• щеплення за кору і т.п.

Варіантів різних прийомів надзвичайно багато і деякі з них мало відрізняються один від одного.

В комплекс доглядів за щепленими рослинами входять:

своєчасне ослаблення обв’язки та її зняття;

підновлення замазки;

проведення вторинних щеплень в разі необхідності;

прищипування пагонів для того, щоб вони до настання холодів могли зміцніти;

видалення слабких пагонів;

захист щеплених вічок від холоду;

вирізування диких пагонів;

своєчасне видалення шипа, крони підщепи;

пінцирування сильних пагонів.

3.1.5. Розмноження декоративних дерев і чагарників зеленими живцями

Зелене живцювання декоративних деревних і чагарникових рослин є одним з основних способів вегетативного розмноження рослин, який дозволяє зберегти корисні ознаки і властивості, закріпити цікаві в декоративному відношенні окремі відхилення. Рослини, отримані шляхом зеленого живцювання, повністю відтворюють риси материнської рослини, за своєю генетичною структурою вони однорідні. Зелене живцювання дозволяє розмножувати інтродуковані рослини, які не дають якісного насіння.

В якості зелених (літніх) живців використовують пагони поточного приросту з листовими пластинками. Живці нарізають завдовжки 5-8 см. Нижній зріз – косий або прямий, під листової подушечкою, рідше по міжвузлях; верхній – прямий або косий. Залежно від розмірів міжвузлів живці можуть мати одне-два міжвузля, рідше, при коротких міжвузлях – декілька. У хвойних порід, що мають вкорочені міжвузля, живці заготовляють шляхом відривання пагонів від материнської гілки. При цьому на поточному пагоні залишається шматочок деревини. Такі живці називають живці «з п’яткою» (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Зелені (літні) живці: 1 – з одним міжвузлям; 2 – нижній зріз через листову подушечку; 3 – з кількома міжвузлями; 4 – з п’яткою; 5 – з частиною пагона;

6 – з однією брунькою; 7 – закритий; 8 – обрізування листових пластинок

В основі розмноження зеленими живцями лежить їх здатність утворювати придаткове коріння, яке легко утворюється у більшості чагарників і ліан, гірше у дерев, зокрема у хвойних порід. Ці корені утворюються з меристемних тканин. Зовні початок утворення придаткових коренів проявляється в розривах епідермісу. Суттєвий вплив на утворення коренів надають ростові речовини (ауксини). У більшості листопадних порід найбільша кількість ростових речовин утворюється в першій половині червня, у вічнозелених деревних рослин – в осінній період.

Процес вкорінення зелених живців починається з утворення калюса на нижньому зрізі. Потім в калюсі відбувається утворення кореневих зачатків. В окремих видів кореневі зачатки формуються на пагонах материнської рослини. До них належать породи, що легко вкорінюються: смородина, спірея, жимолость. Придаткові корені утворюються з боку пазушної бруньки, рідше, у видів, що легко вкорінюються, – на міжвузлях. Ця здатність появи придаткових коренів враховується при заготівлі живців.

Процес коренеутворення можна стимулювати за допомогою стимуляторів росту. Використовують гетероауксин (К-індолілоцтова кислота), ІМК (-індолілмасляна кислота), НОК (нафтилоцтова кислота) та вітаміни С і В1. Застосування ростових речовин навіть для легко вкорінливих рослин прискорює процес утворення коріння, збільшує їх кількість і приріст. Ефективний вплив ростових речовин на коренеутворення відзначається лише при дотриманні термінів живцювання і оптимальної експозиції обробки живців.

Терміни живцювання неоднакові для різних видів. У одних рослин це період бутонізації (гортензія, сніжноягідник, спірея, клематис); в інших – період масового цвітіння (сорти бузку, садовий жасмин, вейгела, дейція, керія, поліантові троянди), або період початку цвітіння (жимолость капріфоль), або кінець цвітіння (калина Бульденеж, форзиція), у третіх – період вегетації незалежно від пори року (тис ягідний); у четвертих – початок набухання бруньок навесні або в період закінчення росту (ялина), а також в період інтенсивного росту пагонів (перстач, дерен, бузина).

Кипарисові можна живцювати цілорічно, але найкращі результати отримують при весняному живцюванні, перед початком вегетації.

Для успішного вкорінення зелених живців необхідні особливі регульовані умови середовища. До основних регульованих факторів належать світло, температура і вологість повітряного середовища і субстрату.

Утворення кореневих зачатків можливе за певних умов освітлення, оскільки лише за наявності листя і світла відбувається утворення вуглеводів і контролюється їх відтік. Більшість видів декоративних дерев і чагарників добре вкорінюється при сильному освітленні, але деякі види (падуб, бересклет японський, аукуба японська) добре вкорінюються при слабкому освітленні.

Процес коренеутворення тісно пов’язаний із температурою навколишнього середовища. Для успішного вкорінення живців температура субстрату повинна бути вищою на 2-3°С за температуру навколишнього повітряного середовища. При зниженні температури нижче оптимальної період вкорінення збільшується, а при підвищенні може відбутися часткова або повна загибель живців.

Важливою умовою для нормального вкорінення зелених живців є вологість повітря і субстрату. Оскільки вологість субстрату визначає і його повітряний режим, оптимальні умови повинні забезпечити аерацію живців в місці утворення коренів. Вологість ґрунту повинна становити близько 30% від ваги сухого ґрунту.

Вологість повітряного середовища при укоріненні зелених живців підтримується висока – на рівні насичення. Ознакою достатнього насичення повітря вологою служить наявність на листових пластинках роси або плівки води. Оптимальна вологість середовища може регулюватися періодичними обприскуваннями вкорінюваних живців.

Для успішного вкорінення зелених живців необхідні субстрати, що володіють хорошою водоутримуючою здатністю, аерацією, тепловим режимом і гідролітичною кислотністю. В якості субстратів застосовуються крупнозернистий пісок, сфагновий торф, вермикуліт, перліт або їх суміші: річковий пісок з торфом (1:1, 1:2), пісок з перлітом (1:1), торф з вермикулітом (1:1) і т.д.

Позитивний вплив на укорінення живців дає насичення субстрату поживними речовинами. Рекомендують на 1 м3 субстрату додавати 1 кг аміачної селітри (34%-ї), 2 кг суперфосфату (20%-го) і 0,5 кг хлористого калію (60%-го), що позитивно позначалося на якості вкорінюваних живців: збільшувався обсяг кореневої системи; спостерігалося раннє пробудження бруньок і значне збільшення приросту.

Для заготівлі живців непридатні жирові пагони, що утворилися на приростах минулих років, і порослеві. Залежно від термінів живцювання для нарізання використовується середня або верхня частина пагона з вегетативними бруньками. Живці з квітковими бруньками для розмноження непридатні. Нарізають живці ножем, секатором або фрезою в ранкові години або в похмуру погоду. У одних порід зріз робиться нижче листової подушечки, у інших порід – по ній або по міжвузлях. У живців хвойних порід підчищають «п’ятки». У таких порід, як гортензія, бузок частину листових пластинок обрізають. У живців з невеликими листовими пластинками площа листової поверхні не повинна зменшуватися. Це суттєво позначається на вкоріненні, яке відбувається під впливом пластичних речовин, що виробляються листками.

Існує кілька способів обробки живців стимуляторами росту: слабкими водними розчинами, порошкоподібними препаратами і концентрованими спиртовими розчинами.

Експозиція обробки живців залежить від концентрації розчину. Його температура не повинна перевищувати 22°С. При низькій температурі живці витримують в розчині більш тривалий час. Обробка повинна проводитися в темряві, так як на світлі розчин розкладається. Оброблювані живці занурюють у розчин на таку глибину, на яку вони згодом будуть заглиблені в субстрат.

Вкорінюють живці в теплицях, парниках, під тимчасовим плівковим вкриттям і у відкритому ґрунті при затіненні щитами та наявності автоматичних пристроїв, що забезпечують розпилення води.

Залежно від розмірів листових пластинок на 1 м2 площі висаджують від 400 до 600 зелених живців на глибину 1,5-2,0 см. Схема розміщення приймається зазвичай 55, 45, 57 см і т.п. Місця садіння живців намічають маркером.

Догляд за вкоріненими живцями полягає у видаленні загнилих живців і опалого листя, у проведенні заходів з боротьби із шкідниками та хворобами, у знищенні бур’янів.

3.2. Формування дерев і чагарників у розсаднику

3.2.1. Формування кореневої системи

Систематична пересадка дерев і чагарників у школи сприяє утворенню більш розгалуженої кореневої системи. У дерев збільшується кількість не тільки мичкуватих, але і скелетних коренів. Довжина ж скелетних коренів зменшується, маса коренів, що утворюються знову, наближається до кореневої шийки і до крони, і таким чином після вкорінення спостерігається поліпшення коренево-листової кореляції. Архітектоніка кореневої системи рослин, які пересаджували, відрізняється більшою розгалуженістю скелетних коренів і компактністю в цілому. Дерева і чагарники з компактною кореневою системою легше викопувати для пересадки, при цьому у рослин зберігається більше коренів і вони краще приживаються в подальшому.

Дослідженнями доведено, що для життєдіяльності рослин велике значення мають не лише сисні корінці, які вбирають з ґрунту поживні речовини, але й скелетні, які, в першу чергу, служать для утримання рослини в ґрунті.

За уявленнями фізіологів, сильнорослі ростові (скелетні) корені мають високу енергією фізіологічних процесів, а тонкі і слабкі (сисні) корені мають більш низьку фізіологічну активність. Ці морфолого-фізіологічні відмінності коренів можуть служити показником різної ролі цих новоутворень в подальшому житті рослин. Мичкуваті корені, цілком ймовірно, мають значення для зв’язку з ґрунтом в перший період після пересадки, надалі більша роль належить сильним ростовим кореням, що утворюється тільки на скелетних коренях.

Таким чином, пересадка важлива не тільки для отримання маси мичкуватих коренів, але і більшого числа розгалужених скелетних коренів.

3.2.2. Формування надземної частини чагарників

Проводиться з метою отримання добре розвиненого, з великою кількістю пагонів посадкового матеріалу. Тому особливо важливе формування порід, що слабо галузяться, з моноподіальним характером (типом) зростання, коли лідерний пагін розвивається сильно, а бічних пагонів мало і вони погано ростуть. До таких порід відносяться глід, бузок, карагана, жимолость, калина, свидина і деякі інші. Такі види, як барбарис, спірея японська, кизильник, сніжноягідник добре кущаться й самі, але і для них проводяться обрізування, однак з іншою метою – отримання однорідного матеріалу.

Перед садінням у відділ формування сіянці або вкорінені живці сортують за такими показниками: 1) розвиток кореневої системи, яка повинна бути здоровою, розгалуженою і добре розвиненою, 2) загальна висота стовбурця, ступінь сформованості і зрілості верхівкової і бічних бруньок; 3) товщина кореневої шийки (від 3 до 12 мм залежно від породи), 4) ураження хворобами та шкідниками повинно бути відсутнім.

За всіма цими ознаками сіянці і укорінені живці поділяють на перший та другий сорти (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Розміри сіянців різних сортів і різних груп

Сіянці

Сорт

Швидкорослі

Повільнорослі

Товщина кореневої шийки, мм

Довжина надземної частини, см

Довжина коренів, см

Товщина кореневої шийки, мм

Довжина надземної частини, см

Довжина коренів, см

Чагарники однорічні

1

2

5-12

3-5

20-45

15-30

22-25

18-22

4-10

2-4

20-40

15-20

22-25

18-22

Дерева

Однорічні

1

2

5-12

3-5

30-60

15-30

22-25

18-22

4-10

2-4

20-45

15-20

22-25

18-22

Дворічні

1

2

8-16

6-13

50-100

35-70

25-30

22-25

6-12

5-10

35-60

25-50

25-30

22-25

При садінні в школу у сіянців більшості видів чагарників і вкорінених живців обрізують надземну частину, залишаючи 8-12 см пагонів. У перший рік після садіння чагарникам дають розвиватися вільно, без обрізування. З другого року приступають до формування надземної частини (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Схема формування чагарників: А – рослина до обрізування; Б – перше обрізування (посадка «на пень»); В – друге обрізування

Формування починається в березні-квітні до початку сокоруху. Кущі обрізують на висоті 5-8 см від кореневої шийки, тобто саджають «на пень». До осені за рахунок пробудження сплячих бруньок на цих пеньках розвиваються нові пагони, які ранньою весною наступного року обрізують, залишаючи таку кількість бруньок, щоб з них до осені третього року вирощування розвинулося від чотирьох-шести (для звичайних саджанців) до шести-десяти (для чагарників, що вирощуються як крупномірні) нових пагонів.

При такому обрізуванні на кожному пагоні зазвичай залишають по два-п’ять вічок залежно від кількості пагонів, що утворилися після посадки «на пень». До осені третього року рослини набувають стандартного вигляду і їх можна реалізовувати для озеленення або висаджувати в II школу для удосконалення посадкового матеріалу.

При формуванні в I школі потрібно враховувати деякі особливості різних груп рослин:

  • карагану, кизильник, бузок можна обрізувати лише один раз і отримати чотири-сім скелетних стовбурців;
  • на другий рік не саджають «на пень» породи, які природно формують крону – хеномелес, магонію, аронію, перстач та ін;
  • чагарники з поганим кущінням на третій рік ще раз садять «на пень» (калина-гордовина, гортензія волотиста, клен татарський) і вирощують в I школі до чотирьох-п’яти років.

При пересаджуванні чагарників у II школу для отримання крупномірних саджанців і архітектурних форм у добре розгалужених декоративно-листяних і гарноквітучих чагарників всі пагони, які закінчили ріст (однорічні прирости), вкорочують на 1/4-1/2 їх довжини і проріджують крону, якщо вона загущена. При цьому необхідно забезпечити рівномірне розташування пагонів у просторі.

Декоративно-листяні та гарноквітучі чагарники зі слабким кущінням обрізують по-іншому. У них сильно обрізують всі однорічні прирости, залишаючи по три-чотири бруньки (або пари бруньок). У рослин з короткими міжвузлями кількість бруньок, що залишаються на пагоні, повинна бути у 1,5-2 рази більшою.

У чагарників, форми крон яких повинні бути у вигляді кулі, піраміди, трапеції, обрізування однорічних приростів проводять більш інтенсивно, залишаючи основи завдовжки 3-4 см. При цьому контур обрізування повинен відповідати майбутнім контурам. У перший рік після цього короткого обрізування рослинам дають розвиватися вільно, щоб вони оговталися від пересадки і утворили нові прирости. У наступні три-чотири роки формовані чагарники щорічно стрижуть за шаблоном два-три рази за вегетацію. Першу стрижку проводять навесні, до розпускання бруньок, а наступні – в міру росту пагонів. При відростанні на 8-12 см їх обрізують на половину довжини.

Вічнозелені та хвойні чагарники в I школі не обрізують. При формуванні в II школі (туя, ялина) протягом року їх обрізують два рази – до початку вегетації і перед закінченням росту пагонів у довжину.

3.2.3. Формування надземної частини дерев

Різноманітний асортимент деревних порід, що вирощуються у розсадниках, вимагає різного підходу до формування штамбу і крони з урахуванням біологічних особливостей рослин – періодів сокоруху, здатності переносити обрізування, відновлювати пагони.

Формування штамба. Воно починається з моменту посадки сіянців в I школу в перші два-п’ять років. В цей час передусім створюють найкращі умови для росту центрального провідника (лідера), направляючи в нього основні поживні речовини з допомогою різних обрізувань. Протягом вегетації дерева оглядають не менше двох-трьох разів і у випадку появи порослі або відприсків їх відразу ж вищипують. Якщо з’являються пагони, що конкурують з лідером по силі росту в довжину або товщину, їх вирізують на кільце.

При формуванні штамбу необхідно враховувати особливості розвитку центрального провідника. Наприклад, у лип вершина лідера з брунькою постійно відгинається, що призводить до утворення викривленого штамба; у випадку виправлення кривизни термін вирощування подовжується.

У всіх цих випадках рано навесні, до початку сокоруху (березень – початок квітня), центральний провідник обрізують над першою, сильною верхівковою брунькою.

Таке обрізування в окремих порід доводиться проводити щорічно до отримання штамбу потрібної висоти. Тому, щоб отримати гладкий вертикальний без викривлень штамб, при кожному наступному обрізуванні брунька, на яку робиться обрізування, повинна розташовуватися над зрізом, зробленим при попередньому обрізуванні, і з боку, протилежному тому, на якому залишалася брунька при попередньому обрізуванні (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Обрізування центрального провідника при формуванні бруньок.

Чорним зафарбовані: у липи – сильна брунька, що дає пагін продовження;

у породи із супротивним розташуванням – брунька, яку видаляють

Зміна бруньок необхідна і при обрізуванні порід із супротивними бруньками – в цьому випадку одну із супротивних бруньок вищипують (див. рис. 3.4). На третій рік виступи на місці цих обрізувань стають непомітними, штамб вирівнюється і згладжується.

При формуванні штамбових дерев перш за все забезпечують ріст центрального провідника у висоту та стимулюють його потовщення в діаметрі, для чого використовують так звані «пагони потовщення», що розвиваються на стовбурці по всій висоті запланованого штамбу (рис. 3.5).

Отримують пагони потовщення при пінцируванні (прищіпуванні) в середині травня утворених на стовбурці бічних гілок, коли їх довжина сягне 15-20 см. Залишають пагони потовщення завдовжки 10-15 см. Протягом літа пінцирування пагонів потовщення у швидкорослих порід доводиться повторювати два-три рази (у червні і в кінці липня), у повільнорослих порід частіше обходяться одним-двома пінцируваннями (червень, липень).

У хвойних порід завжди намагаються зберегти всі нижні гілки. Формування штамба спеціально не проводиться, а лише спостерігають за збереженням і правильним розвитком центрального провідника.

Рис. 3.5. Схема формування штамбових дерев:

А – саджанець: а – висота штамбу, б – зона закладання крони;

Б – формування пагонів потовщення;

В – штамб очищений від пагонів потовщення, вирізаних на кільце

Формування крони. Проводиться не у всіх порід, так як у одних крони добре формуються без втручання людини, а у інших ми свідомо не порушуємо її природну архітектоніку. Виняток становлять рослини, призначені для використання у топіарному мистецтві, для формування різноманітних фігур.

У згаданих порід в період вирощування в розсаднику обрізування в кроні проводять лише з санітарною метою для видалення пошкоджених, переплетених пагонів та таких, що труться один об інший, для освітлення крони при її надмірній щільності.

Для закладання крони відмірюють висоту штамбу, передбачену стандартом, і вище цього місця на центральному провідникові відраховують п’ять-сім бруньок або пар бруньок (у порід із супротивним розташуванням). У рослин, що мають відносно короткі міжвузля (в’яз), бруньок залишають вдвічі більше (12-18) і половину з них вищипують через одну, щоб отримати більш вільне розміщення скелетних гілок в кроні. Над верхньою відрахованою брунькою або парою бруньок центральний провідник обрізують. У порід із супротивним розташуванням бруньок одну бруньку з верхньої пари вищипують, щоб надалі забезпечити розвиток лише одного

лідера і уникнути утворення вилки при розвитку обох бруньок (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Схема формування крони: І – при почерговому розташуванні бруньок; ІІ – при супротивному розташуванні бруньок. А – межа штамбу і крони; Б – місце обрізування центрального провідника при закладанні крони; В – місце обрізування пагонів першого порядку; 1 – однорічні пагони; 2 – дворічні пагони

Зазвичай для формування крони відбирають добре розвинені бруньки, що знаходяться в середній частині однорічного приросту і у більшості порід розташовуються під відносно великим кутом до осі стовбура. З цих бруньок розвиваються пагони і потім скелетні гілки, міцно пов’язані із стовбуром.

На наступний рік до початку вегетації пагони, що розвиваються із залишених бруньок, також обрізують на п’яту-сьому від основи бруньку (або пару бруньок), зовнішню відносно осі стовбура. При цьому пагін, розташований вище по стовбуру, обрізують на одне-два міжвузля вище, ніж розташований нижче. Таке обрізування сприяє отриманню рівномірно розвиненої крони. Із решти бруньок, що залишилися на скелетних гілках першого порядку розвиваються гілки другого порядку, і на цьому формування дворічної крони саджанців закінчується.

На рис. 3.7 наведений приклад формування крони липи дрібнолистої.

Рис. 3.7. Схема формування саджанця липи дрібнолистої:

А – посівне відділення (2-4 роки); Б – І школа; В – ІІ школа

Рослини, призначені для використання у топіарному мистецтві, відправляють на дорощування протягом шести-десяти років у школу тривалого вирощування (ШТВ) або у ІІІ деревну школу.

У стандартних саджанців I і II груп (швидкорослих – з I школи, повільнорослих – з II школи) при пересаджуванні в III школу гілки крони другого порядку обрізують помірно (на 1/2-1/3), щоб створити компактну крону. Надалі у швидкорослих порід крону обрізують один раз за шість років, у повільнорослих – два-три рази за десять років. Помірне обрізування проводиться для того, щоб не викликати сильного росту пагонів і загущеності крони, що спостерігається при сильному (більше 60% довжини) обрізуванні гілок. Окрім цих формувальних обрізувань у ШТВ в кронах вирізують ослаблені пагони і гілки, хворі, обламані, ті, що ростуть всередину крони, перехрещуються або жирові пагони, що вириваються із загальних обрисів крони, тобто проводять санітарне обрізування. Штамб у ШТВ підтримують у чистоті, обрізуючи, а краще вищипуючи все пагони, що з’являється на стовбурі і біля кореневої шийки, поки вони ще не здерев’яніли.

ВИРОЩУВАННЯ САДИВНОГО МАТЕРІАЛУ ДЛЯ СТРИЖЕНИХ ФОРМ У ДЕКОРАТИВНИХ РОЗСАДНИКАХ