Духовні криниці. Вербна неділя

У всіх народів світу існує повір'я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає світом, як мара, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу. Отож, давайте разом будимо вивчати народні традиції, пов'язані з найулюбленішим весняним святом християн - Великоднем, святом Пасхи, днем воскресіння Ісуса Христа.

Разом з пробудженням природи від зимового сну в Україні починається весняний цикл народних свят. На цей період припадає одне з найбільших після Різдва християнське свято - Великдень. Остання перед Великоднем неділя називається Вербною, або квітною. Цього дня святять вербу. Звичай цей дуже давній, своїм корінням сягає сивої давнини: уже в "Ізборнику "Святослава" (1073р.) згадується "празник верби".

Зранку на богослужіння обов'язково сходилися старі й малі, бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчувалася відправа і священик окропляв гілля свяченою водою, то діти - одне поперед одного - намагалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути кілька "котиків" - "щоб горло не боліло".

Дівчата і хлопці жартома билися свяченою вербою коло церкви і дорогою додому, примовляючи:

Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Повернувшись із церкви, господарі відразу ж садовили на городі або в полі по кілька гілок свяченої верби - "щоб росло Богові на славу, а нам, людям, на вжиток". Решту верби заносили до хати, аби поставити на покуті під святими образами. Тих, хто проспав заутреню, били свяченою вербою, приказуючи:

Не я б'ю - верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Спаси і сохрани, Матір Божа,

Під своїм покровом!

Вважалося, що свячена верба має магічну силу. Коли вперше на весні виганяли худобу на пасовисько, то поганяли тільки цією вербою - "щоб нічого злого не чіплялося до худоби". Під час граду на подвір'я викидали гілля свяченої верби - "щоб град зупинився".

Вербу використовувати не лише як оберіг, а й як ліки. Товчене вербове листя прикладали до ран, а горілку, настояну на цьому листі, пили при шлункових захворюваннях. Відваром свяченої верби змочували голову, лікуючись від головного болю. Вербу клали у воду, як купали хвору дитину. Гілочку верби спалювати й обкурювали нею від пропасниці.