Етика як філософська наука (вчення) про мораль

Хмельницький університет управління та права

Юридичний факультет

Кафедра філософії та

соціально-гуманітарних наук

Навчальна дисципліна:

Етика (загальна і професійна)

Лекція

Тема 1: Етика як філософська наука (вчення) про мораль.

Денищик О.І.

доцент кафедри,

кандидат пед. наук

Хмельницький

2012

Мішель де Монтень (франц. філософ-скептик, просвітник).

«Тому, хто не засвоїв науки Добра, будь-яка інша наука приносить лише шкоду»!

Тема 1

Етика як філософська наука (вчення) про мораль.

Виникнення етики як філософської науки.
Поняття етики, її предмет та завдання.
Структура етики та напрями етико-прикладних досліджень.

Література: ( згідно додатку)

Вступ до навчальної дисципліни «Етика (загальна і професійна)»

Численні публікації у ЗМІ теле - і радіопередачі, виступи можновладців свідчать про тривожну тенденцію щодо збільшення у сфері правосуддя і правоохоронних органах людей бездуховних та аморальних. Це призвело до масових порушень чинного законодавства, процвітання корисливості і корупції, кругової поруки, збільшилась кількість правопорушень при виконанні службових обов’язків.

Рівень довіри населення до фахівців, які здійснюють професійну діяльність у судовій гілці влади, правоохоронних органах впав, образно кажучи «нижче плінтуса».

Необхідність у гуманізації та демократизації всіх сфер суспільного життя, подоланні правового нігілізму і моральної кризи, активному протистоянні масовим проявам хабарництва й корупції викликає нагальну потребу в зростанні суспільного значення юриспруденції та юридичної професії.

Ігнорування юристами правових цінностей, норм моралі та моральних принципів призводить до порушень законності, зловживання владою і службовим становищем, вседозволеності, несправедливості та суб’єктивізму. Так, проведене у 2005 році Інститутом соціології НАН України комплексне соціологічне дослідження національної системи судоустрою показало, що на 15 році незалежності слід оцінювати її швидше, як процес її створення, але не як систему, що вже пройшла процес свого становлення. Лише 11,7 % опитаних громадян, які брали участь у судових процесах, вважають судову систему ефективною, 3 % респондентів, що вона є справедливою і 9,5 % - незалежною. Серед опитаних професійних юристів кожен п’ятий оцінює діяльність місцевих районних, районних у містах, міських і міськрайонних судів як поганою або дуже поганою. 19,6 % респондентів цієї категорії вважають зовсім не притаманними або переважно не притаманними чинній системі правосуддя такі риси, як справедливість і чесність. 15,8% опитаних правників вважають, що образ сучасного українського судді зовсім не відповідає або майже не відповідає критерію високоморальної людини, а 30,6 % - непідкупної людини.

Вивчення майбутніми правниками етичних проблем своєї професії, знання та дотримання ними моральних норм і принципів у процесі виконання службових обов’язків стане на шляху деформації правової та моральної свідомості, необхідною умовою формування професіоналів – юристів ХХІ ст.

Проблеми моралі, як предмета етики, суттєвої і змістовної сфер соціального та духовного розвитку людства, людських спільнот завжди були актуальними. Про це свідчать геніальні вислови відомих науковців. Так, І.Кант визначав, що загалом серед всіх понять – поняття моральності найважливіше. К.Ушинський говорив, що вивчення науки немає сенсу, коли людина аморальна. Відносно цієї проблеми висловлював свої думки М.Добролюбов. Він говорив, що є багато видів освіти,але найбільше значення має моральна освіта. Не можна сьогодні не звернути увагу на слова А.Енштейна. Вчений підкреслив, що доля людства залежить не від технічного прогресу, а від його моральності. Отже в процесі суспільного розвитку проблеми моралі стають все більш актуальнішими і вимагають не тільки теоретичного обґрунтування, але і практичного рішення.

Коні А.Ф. підкреслював, що кожний юрист повинен неодмінно засвоїти основні моральні вимоги до своєї професії, що з ними як з міцною зброєю, як з вірним компасом треба увійти в життя.

Февзи Якубов- ректор Кримського інженерно-педагогічного університету «Моральність (нравственность), як особлива форма суспільної свідомості і один із основних способів регуляції дій людини в суспільстві, має настільки глибоке коріння складну психологічну структуру, що керувати нею з допомогою формальних законів практично не вдається, а надмірна регламентація стає згубною.

У суспільстві де спостерігається падіння моралі і моралі (нравов) чекати підйому економіки і розквіту країни, а тим більше успіху від реформи – нонсенс [2000, №17. ХІІ.2010. – С. 4.]

В. Тацій (лектор НЮА): «Випускники юридичного факультету повинні мати високі морально-етичні якості. Юрист – це не просто людина з відповідними фаховими знаннями, юрист із знаннями може інколи накоїти більше, ніж той хто не має знань, - це людина, яка відповідає перед державою, людьми і законом».

У Кодексі Юстиніана вказано: «Будь-хто, кого захищають, повинен бути захищений відповідно до переконань доброго мужа».

Різке зниження рівня моралі в суспільстві висвітлило ще одну характерну ознаку цього негативного процесу. Спостерігається тривожна тенденція висувати на перше місце індивідуальну мораль за рахунок зниження ролі моралі суспільної. Дослідники проблеми констатують: раніше люди оцінювали себе по іншим людям, сьогодні інших людей оцінюють по собі.

Такі трансформації поглядів, безумовно, сприяє спірна на наш погляд, теорія антропоцентризму, де оцінка людини проводиться шляхом її непомірного возвеличення і автономності (очевидно, від суспільства), через її внутрішнє світобачення. С. Алєксєєв так і пише «…На перший план виступає мораль, яка через «егоцентризм», «моє тілесне» переводить філософсько-правовий аналіз у площину життєвих реалій. Звичайно, недооцінювати індивідуальну моральність не можна, однак не вона, а саме суспільна свідомість формує моральні цінності та погляди окремих людей».

Саме таке бачення проблеми обґрунтовує в своїх роботах Ю. Тихонравов «…У суспільної людини, - пише він, - не існує в принципі жодних збудників його поведінки, за виключенням тих, що породжені інстинктами; але останні не відносяться до розряду суспільних, а отже і моральних. Вся поведінка людини обумовлена її соціальним оточенням, навіть, якщо вона знаходиться з ним в конфлікті».

Отже моральний імператив може активно відігравати свою роль в реалізації права, якщо він відображає саме суспільну мораль, яка, як відомо, не є механічним об’єднанням етичних поглядів окремих людей. І хоча, на відмінну від права, мораль не є продуктом діяльності держави, остання не може стояти осторонь від цієї проблеми. І тут на перше місце слід поставити обов’язок держави формувати високий рівень загальної культури населення, включаючи належне фінансування,активно протидіяти спробам перегляду через різні інформаційні канали віками сформованих культурно-моральних цінностей, посилаючись при цьому на «демократію» і свободу».

Питання 1. Виникнення етики як філософської науки..

Етика як окрема сфера філософського знання формується у класичний період розвитку давньогрецької філософії.

Виникнення цього терміну пов’язано зі словом “ethos” (етос), яке ще у часи Гомера мало значення «місце перебування людини», «дім», «гніздо птаха», «місце спільного проживання», «логово звіра». Згодом слово етос отримало інше значення – «звичай», «норов», «характер», «темперамент», «стиль мислення».

Теоретичне усвідомлення етичного явища розпочалось в VII ст. до н.е. – Геракліт, Емпедокл, Демокріт, Піфагор та ін. Слово «етос» знаходить відображення у поемах Гомера «Іліада та Одіссея».

Але виникнення етики традиційно пов’язується з іменем Аристотеля, який жив трьома віками пізніше. Вочевидь необхідно був час для усвідомлення суспільної необхідності цього явища. Аристотель показав таку необхідність і став першим «батьком етики». Він став першим систематизатором етики, першим ввів у філософію слово «етика».

Від слова «звичай, етос» Аристотель (384 – 322 рр до н.е.) у своїх працях «Евдемова етика» (Евдем –учень Аристотеля), «Нікомахова етика» (Нікомах – син Аристотеля) і «Велика етика» (синтез двох перших «Етик») утворив прикметник «ethikos» (етичний) та іменник «ethika» (етика).

Поняття «етичний» Аристотель вживав для позначення особливої групи людських чеснот які він поділив на дві великі групи: етичні чесноти (всього 10):честі, рівності, мужності, щедрості, пишності, величавості, правдивості, любязності, помірності, великодушност; діаноетичні чесноти: мудрості, справедливості, розсудливості, (стриманість, поміркованість),,,,, дружелюбності (дружби).

Другим словом – «етика» він позначав галузь пізнання людської вдачі, тобто науки, яка досліджує етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини.

У системі наук Аристотель розмістив етику між вченням про душу (психологія) і вченням про державу (політика). Таким чином, він підкреслив, що з одного боку засадами етики є психологія, яка трактує будову душі, психологічні особливості людини, його внутрішній світ; з іншого боку, практичне завдання етики – виховання гідного громадянина держави шляхом формування його моральних якостей.

Предметом етики за Аристотелем є сфера людської практики як діяльності, заснованої на виборі.

Латинським аналогом слова етос є слово mos – вдача, норов, звичай, характер, поведінка, властивість, внутрішня природа, закон, наказ, розпорядження. Давньоримський філософ, оратор і політик Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.), орієнтуючись на греків, утворив прикметник moralis - моральний, тобто такий, який стосується характеру, норову, звичаю. Від цього пізніше (IV ст. н.е.) виникає термін moralitas – «мораль» як наука про людські характери.

Висновок: Виникнення етичних понять і термінів витікало із того, що найважливішими умовами виживання людства є саморегуляція суспільства, тобто:

- узгодженість інтересів людей, їхніх дій;

- визначенні обов’язків людей перед іншими членами суспільства;

- дотримуванні визначених норм поведінки.

Поняття етика і мораль були створені видатними філософами для позначення певної сфери дослідження. Згодом вони стали загальнопоширеними і за змістом в основному збігалися. При цьому термін етика зберіг своє первісне аристотелівське значення, тобто позначає науку (вчення) про мораль.

Як самостійна дисципліна етика виділилась наприкінці XVIII ст.

Питання 2. Поняття етики, її предмет та завдання.

Савєльев В.П.у своєму словнику дає таке визначення: «Етика (грец. Ethos – звичай, правило, взірець) – філософське вчення [або наука], предметом дослідження якого є походження, сутність, розвиток, структура, функції моралі та її прояви у різних сферах життєдіяльності»

У багаточисельних підручниках, посібниках, монографіях, словниках етика визначається як наука (вчення):

- про чесноти та норми поведінки людини;

- про сутність, виникнення та розвиток моралі;

- про мораль і моральність, їх розвиток, принципи, норми і роль в суспільстві;

- як філософська дисципліна, яка вивчає мораль і моральність.

Етика є вченням:

- про найбільш загальні закони становлення й історичного розвитку моралі;

- розглядає закономірності морального життя особистості, соціальних і професійних груп суспільства;

- шляхи й засоби удосконалення стосунків між людьми;

- способи запобігання руйнації моральних взаємин;

- моральну культуру особистості, що проявляється в змісті та засобах діяльності;

- міру людяності міжособистісних зв’язків;

- моральність ставлення до природи;

- етичну культуру спілкування.

Предметом етики є:

Моральні принципи (гуманізм, свобода, колективізм, чесність, відповідальність, справедливість, непримиренність до несправедливості і т.д.)
Понятійно-категорійний апарат етики, категорії:

- благо;

- добро і зло;

- справедливість;

- обов’язок, відповідальність;

- сенс життя і щастя;

- товариськість, дружба, любов;

- моральний вибір;

- моральний конфлікт;

3. Основні поняття:

- норов (нрав);

- моральний принцип;

- моральна норма;

- моральна оцінка;

- моральний ідеал;

- моральні почуття;

4. Форми моралі (зовнішній вигляд моральної або аморальної дії, дій):

- альтруїзм (безкорисливе служіння іншому);

- аскетизм (відмова від мирських благ і насолод);

- благодіяння (дія, яка має позитивне моральне значення);

- ввічливість;

- героїзм;

- гідність;

- симпатія;

- етикет;

- поведінка;

- цинізм.

5. Оцінні уявлення і цінності людського життя;

6. Моральні якості особистості, соціальних і професійних груп суспільства, людства.

Зміст етики залежить:

- від діяльності світоглядної системи, на якій базуються етичні знання;

- від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу розвитку суспільства;

- від рівня розробки самого етичного знання.

Завдання етики:

Вирізнити моральну сторону (складову частину) з різноманіття людської діяльності;
Визначити і описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей;
Вивчити реальні моральні процеси, принципи та норми;
Узагальнити моральні процеси, принципи та норми, задати ціннісні нормативні перспективи.

Таким чином етика як наука (вчення) виникла і розвивалась у межах філософії і розглядалась як практична філософія (Аристотель), або моральна філософія (В.С. Солов’йов), вона базується на двох засадах: фактах реального життя (вчинках індивідів та діяльності соціальних груп) та філософському світогляді.

Функції етики:

Описова – включає перші два завдання: вирізнити моральну сторону (складову частину) з різноманіття людської діяльності; визначити і описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей;

Ціннісно-орієнтаційна – включає 3 і 4 завдання: вивчити реальні моральні процеси, принципи та норми; узагальнити моральні процеси, принципи та норми, задати ціннісні нормативні перспективи.

Функція вироблення етичних знань – пов’язана з поясненням походження моралі, фактів морального життя, обґрунтуванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оцінних уявлень і створенням знань про мораль.

Питання 3. Структура етики, її види та напрями етико-прикладних досліджень.

Історія етики і моралі – описує процес розвитку етичних учень, а також генезис і еволюцію моралі (наприклад виокремлює дискриптивну етику, яка виявляє соціально-історичні типи моралі - лицарську, буржуазну, марксистсько-ленінську тощо).
Загальна теорія моралі або філософські проблеми етики – походження моралі, сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.
Нормативна етика – обґрунтування моральних принципів і норм, які базуються на найвищих моральних цінностях.
Прикладна етика – сукупність принципів, норм і правил, які виконують функцію научіння людей як вести себе в конкретних ситуаціях:

- екологічна етика – розглядає норми поведінки людини як частини екосистеми.

- етика громадянськості – норми поведінки людини як громадянина стосовно суспільства.

- ситуативна етика – розглядає практичні рекомендації стосовно конкретних ситуацій (етика політичних дій, етика сімейних відносин, етика ділового спілкування).

- професійна етика – система моральних принципів, норм, і правил поведінки спеціалістів різного профілю, етика юриста, правила адвокатської етики, тощо.

- етика ділового спілкування – відноситься до ситуативної, як елемент етики юриста, педагога, інженера, підприємця, менеджера, лікаря, державного службовця.

5. Емпірична або описова етика- описує, констатує та аналізує форми, звичаї, моральні чесноти представників різних народів, соціальних груп, спільнот прошарків.

6. Теорія морального виховання – забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

Напрями етико-прикладних досліджень зокрема:

А) стосовно до цінностей життя (смертна кара, евтаназія, аборти, клонування, сурогатне материнство, трансплантація тощо).

Б) стосовно до значення діяльності (співробітництво, соціальне партнерство, цінності сьогодення, генно-модифікована продукція, фальсифікація медикаментів, раціоналізм, справедливість, гуманізм у вирішенні окремих проблем, патріотизм і націоналізм, нетерпимість і релігія, соціалізація і можливості малих соціальних груп, ненасилля, ксенофобія, терпимість тощо);

В) стосовно до науки ( етика науки , біоетика, біомедицинська наука тощо);

Г) стосовно до соціальної структури суспільства (класова, національна, релігійна, християнська тощо).

Етика як філософська наука (вчення) про мораль