Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості і категорії етики

Хмельницький університет управління та права

Юридичний факультет

Кафедра філософії та

соціально-гуманітарних наук

Навчальна дисципліна:

Етика (загальна і професійна)

Лекція № 5

Тема 4: Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості і категорії етики.

Денищик О.І.

доцент кафедри,

кандидат пед. наук

Хмельницький

2012

Тема 4

Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості і категорії етики

План

1. Моральна свідомість: поняття, рівні, структура. Провідні етичні категорії.
2. Добро – основна етична категорія: сутність, зміст.
3. Благо, користь і добро.
4. Зло – основна етична категорія: сутність та види.

Література:

Основна

Додаткова

Питання 1. Моральна свідомість: поняття, рівні, структура

Моральна свідомість – це специфічний різновид суспільної та індивідуальної свідомості, спрямованих на освоєння ціннісних властивостей суспільних відносин і вчинків людей з точки зору їх відповідності прийнятим у суспільстві моральним нормам та принципам.

Так, В.О. Лозовой та М.Б. Ценко вважають, що моральна свідомість як важлива складова моралі є своєрідним сплавом почуттів, уявлень, переконань, норм, принципів, ідеалів, оціночних суджень, у яких виражається її духовна сторона. Моральна свідомість є відбиттям життєво-практичного та історичного досвіду людей. Вона орієнтує, оцінює і регулює поведінку особистості, є складовою частиною соціального механізму наступності. Це одна з форм індивідуальної суспільної свідомості і виконує своє призначення через вироблення духовних цінностей, що складають ідеальну модель належної поведінки і стосунків.

Моральна свідомість – складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях – емоційно-почуттєвому та раціонально - теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, доповнюючи один одного.

За походженням і змістом моральні почуття є соціальними, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою виховання і самовиховання. Культура моральних почуттів є вираженням міри моральної розвинутості особистості її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживання) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, переживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями особистості на стосунки між людьми. Реакції виявляються у почуттях симпатії, антипатії; любові, ненависті; довірі, недовір’я; обов’язку, відповідальності,; національної гордості, космополітизму; гідності, вимогливості; егоїзму, альтруїзму, тощо.

Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості виражається у системі моральних знань, перш за все, етичних, про норми, принципи, ідеали, оціночні судження, понятття, у яких теоретично обгрунтовується моральність та її елементи. Своїм змістом цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою має бути дійсність відповідно до потреб субєкта. Це ідеальна проекція того, що бажається, вимагається, необхідно бути, тобто загально-історичні абсолютні потреби суспільного розвитку, що складають одночасно і мету, і засіб такого розвитку.

Залежно від носія моральна свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивідуальної моральної свідомості є моральні почуття обов’язку, совісті, гідності, справедливості тощо – що у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-теоретичний пов’язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв’язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя,рівність, свободу, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної свідомості є основою моральних переконань. Важливою її складовою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб’єкта і переводить переконання, бажання, цілі у конкретні дії, вчинки. Індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.

Суспільна моральна свідомість, носієм якої є суспільство, акумулює не тільки і не стільки моральну практику сучасників, а значною мірою використовує досвід минулих поколінь та історичних епох, їх пошуки і досягнення. Суспільна моральна свідомість також структурується за двома рівнями. Основою емоційно-почуттєвого її рівня є моральні почуття, невідрефлектовані моральні судження й відповідні оціночні уявлення, судження. Такий рівень свідомості та її компоненти відрізняються нечіткістю, суперечливістю і пов'язані з безпосередніми потребами людини, носять більш конкретний, поєднаний з інтересами соціальних групп, спільнот, прагматичний, утилітарний характер. Раціонально-теоретичний рівень суспільної моральної свідомості, спрямований на вирішення головних питань добра і зла, сенсу життя і щастя, свободи, рівності, справедливості, відповідальності, має чіткий, послідовний, раціональний і системний характер. У моральній діяльності (аспектах) і моральних відносинах реалізуються моральні почуття, знання, переконання, уявлення людей про моральні цінності.

Суспільна моральна свідомість – цілісний феномен, де теоретичний рівень відбивається у системі понять. Поняття моральної свідомості відіграють важливу роль у духовно-практичному освоєнні світу. Вони, з однієї сторони - інструмент пізнання моральної сфери життя, з іншого – ступені пізнання, які доповнюють і закріплюють отримані знання. Зміст понять моральної свідомості наповнюється й змінюється з історичним розвитком людства (етносів, націй), світової (національної) духовної культури. Специфіка понять моральної свідомості у тому, що вони своєрідно відбивають моральне життя суспільства, спільнот і людини, використовуються для оцінки різних дій, вчинків як людини, так і інших соціальних суб’єктів.

Найбільш чітко, всебічно поняття моральної свідомості опрацьовуються моральною філософією. Складні та суттєві поняття моральної свідомості, що відбивають вузлові сфери морального життя, отримують категоріальний статус (добро і зло, сенс життя і щастя, обов’язок і совість, моральний вибір і відповідність, любов тощо.) Категорії – це результат наукового дослідження, філософського узагальнення, констатації що, вони належать етиці як науці про мораль.Таким чином, етичні категорії –це основні питання етики, які відображають найбільш суттєві сторони і елементи моралі й моральності.

Слід підкреслити, що споконвіків видатні філософи і науковці здійснювали дослідження, осмислення і визначення провідних категорій етики (Конфуцій і Аристотель, Августин Блаженний; І. Кант, Карл Маркс і Гегель, Спіноза, Ніцше та інш.), і намагаючись усвідомити свій внутрішній етичний світ і дати свої відповіді на такі актульні проблемні питання, як:

• У чому сенс життя і щастя?
• Яка сутність і взаємовідношення добра і зла сьогодні?
• У чому сутність, зміст та взаємозвязок товариськості, дружби і любові?
• Чи можна стати «по той бік «добра і зла» ?
• У чому полягає специфіка взаємозв’язку моральної і првової відповідальності юриста?

Питання 2. Добро – основна етична категорія: сутність, зміст.

Добро і зло – найбільш загальні форми моральної оцінки, що розмежовують моральне і аморальне. З поняттям моралі, моральної поведінки людини пов’язані і такі поняття, які оцінюють її як доброї, доброчинної у відповідності з мораллю суспільства чи моральністю будь-якої людини, або як злої, аморальної. В особистісному смислі завжди оцінюється відношення об’єкта до суб’єкта, що відповідає значущості. За характером оцінки бувають абсолютними «хороше», «погане», «байдуже», або у порівнянні – «краще», «гірше», «рівноцінне».

Отже, розглядаючи категорії етики, важливим буде усвідомлення, що основними з них є категорії добра і зла. Вони є узагальненнями і являють собою діаметрально протилежні характеристики, мають вираз головних настанов моральної свідомості. Родовим для поняття добра і зла виступають поняття позитивного і негативного.

Вихідними емоціями, у формі яких здійснюється позитивна і негативна оцінка зовнішніх об’єктів, слугують гнів, страх і задоволення. Через страх негативним суб’єкту являється те, що може здійснити на нього вплив розрухи. Через переживання гніву здійснюється оцінка якогось фактора дійсності як обмеження свободи особистісних рахунків, як перепони до їх здійснення. Через задоволення розуміється щось позитивне, значуще для людини (або людської спільноти у цілому), необхідна умова життя людини і суспільства.

Таким чином добро – це те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значне для життя і суспільства. Добро асоціюється з гармонією, добробутом і т.ін.

На різних етапах суспільного розвитку уявлення про добро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі й матеріальних благ, майна тощо. Релігійна етика бачить добро як вираження розуму або волі Бога. У різних вченнях добро прийнято виводити із суспільної користі, з космічного закону або світової ідеї тощо.

Зміст добра і зла обумовлений ідеалом моральності: добро – це те, що прагне до ідеалу, зло – те, що віддаляється від ідеалу. Доброю можна назвати людину, яка створює добро.

З розвитком духовної культури й етики як її складової під добром розуміється: доброзичливість і взаємодопомога; взаєморозуміння і співпраця; співчуття і співпереживання; те, що забезпечує моральну культуру спілкування; доброта і доброчинність, доброчесність і вада, «добро-зустріч», «добро - слово», псевдодоброта (удавана доброта та корислива псевдодоброта), добросовісна праця.

Розглянемо з позиції юридичної діяльності та правника, який її здійснює, окремі моральні поняття.

Доброта – морально-ціннісна характеристика юриста, яка включає такі властивості, завдяки яким він здатний творити добро. До них належать: милосердя, чуйність,правдивість, приязнь, прихильність, готовність поступитися власним інтересам або благами задля інших. Через ці та інші властивості доброта відбивається в житті, практичній діяльності людей. Їй притаманна цілісність особистості (добра людини і в поведінці, і в думках). Вона не егоїстична: добра людина жертвує особистими інтересами для блага інших. Але допустимі і відхилення: не завжди чуйний безкорисливий юрист творить добро (випадки моральної – професійної деформації).

Чільне місце в змісті категорії «добро» займає поняття доброчинність як морально позитивна якість людини. Вона відображає різні сторони добра і виховується в людях. Різним історичним епохам, культурам, моральним системам були притаманні різні доброчинності. Доброчинність однієї системи була вадою в іншій (позитивна доброчинність стоїків з точки зору християнства є пороком: є вищий розум – Логос і причинна необхідність – Доля. Людина нічого не може зробити з долею і не може нічого змінити в світі. У той же час, стоїки вчили керуватись чотирма доброчинностями: мужністю, розумінням (мудрістю), поміркованістю і справедливістю.

Доброчесність – поняття моральної свідомості, яке виступає узагальненою характеристикою позитивно стійких моральних якостей особистості. Це поняття підкреслює діяльну форму засвоєння добра, характеризує моральну міру поведінки особистості.

Вада – поняття моральної свідомості яке служить узагальненою характеристикою негативних моральних якостей і віддзеркалює моральну міру непорядної поведінки. Вадами є: погорда, нечесність, жадність, лицемірство, корисливість, заздрість, невміння або небажання керувати власними вчинками і велике бажання керувати іншими.

Юрист – у своїй діяльності не може уникнути: «Добро-зустрічі», «Добро-слова», Добро-дії.

Добро-зустріч - ставлення до клієнта, який звернувся до правника за допомогою з позиції доброзичливості: щирості, зацікавленості, привітності, бажання допомогти, що викликає у відвідувача – бажання поділитися потаємним, бути відвертим.

Добро –слово. Згадайте Тараса Шевченко:

«Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється - ожива, як їх почує!....Знать, од Бога

І голос той, і ті слова ідуть між люди»

І як прекрасно звучить звертання до судді в судовому засіданні «Вища честь»! Добро-слово позитивно впливає навіть на злочинця, на підлеглого, на колегу – юриста. Мудре і чуйне слово слово заспокоює, породжує думки про справедливість.

Добро-дія – це дія юриста, яка сприяє добробуту іншого вона здійснюється під впливом морального мотиву. Але при цьому недопустимо керуватися принципом «Мета виправдовує засоби».

У сучасних умовах стає всеочевиднішим, що подолати зло неможливо лише добрим словом, потрібна активна протидія, боротьба зі злом. До цієї проблеми слід підходити чесно і обережно: не дати зачарувати себе «добро – словом» і «добро-дією», як і недопускати жорстокості, бо категоричність може виступати як моральне зло. (Приклад боротьби з наркоманією в РФ).

Удавана доброта. Її зовнішні ознаки: штучна усміхненість, не настирливість, підлабузництво, улесливість, імітація простодушності, щедрість у малих речах, уміння поступитися в іншому, в тому, що в даний час не потрібно, або без чого можна обійтись.

Не так тії вороги

Як добрії люди -

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять,

І попросять тебе в хату,

І будуть вітати, і питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб тебе добити…

Тарас Шевченко

Корислива псевдоброта. Грунтується на мотивах особистого збагачення, матеріальної вигоди, здобуття переваг для себе. Ось що сказав про «юриста» Іван Котляревський в своїй «Енеїді»

А то сидить в брилі в кереї,

З товстою книжкою в руках,

І всім, бач, гонить ахінеї,

І спорить о своїх правах?

То родом з Глухова юриста,

Він має чин канцеляриста.

Питання 3. Благо, користь і добро.

Значне місце серед етичних понять, поряд із добром, є благо. Благо – це ієрархічна сукупність об’єктів (зовнішніх явища і внутрішніх станів), які оцінюються позитивно на тій підставі, що вони мають яку – небудь цінність. Окрім речей викликаючи приємні відчуття, у цю сукупність можна включати об’єкти, які не здійснюють безпосередній вплив на органи чуття, але здатні здійснити подібний вплив у майбутньому. Людська душа красить позитивними фарбами не тільки те, що є метою, а і те, що веде до мети або знаходиться близько від неї. До блага відноситься не тільки те, що викликає задоволення, але і те, із чим пов’язано очікування задоволення і надія на нього. Отже на вершині ієрархії виявляється ідея вищого блага, або Бога. Вище благо – це кінцева мета, яка не може бути засобом ні для чого іншого.

І нарешті, можна, погодитись з Олександром Гугніним, що моральною діяльності кожної людини повинно бути благо – як поняття і принцип творіння. Зрозуміло, що і для юриста благо є моральною основою його діяльності.

Благо – це загальносоціологічна категорія, що має чітко окреслений етичний аспект. Без блага, писав видатний теолог і філософ Середньовіччя Ф.Аквінський, немає ні світу речей, ні світу людей.

У повсякденному житті благом прийнято називати все те, що сприяє людському життю, служить задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, приносить їм насолоду або зручність, або виявляється засобом для досягнення певних цілей. Тому благом називають перш, за все, речі, корисні для людського життя: їжу, житло, одяг. Здобуваються вони в процесі діяльності.

Але і духовні блага зв’язані з практичною діяльністю, що опосередковує засвоєння різноманітних духовних потреб. Духовні блага – це пізнання, освіта, предмети культурного вжитку. Наявність необхідних благ – неодмінна умова існування людини та суспільства; передумова їх розвитку і вдосконалення. Благо, як відмічали ще древні філософи, поняття ціннісне, яке фіксує здатність об’єктів природи, матеріальної та духовної культури служити задоволенню життєвих потреб суб’єкта, в якості котрого виступають як окремі особи, так і колективи людей, суспільство в цілому.

Тим більше , нині кожен розуміє, що максимальна кількість грошей за чесну працю, а звідси заможність, зручності, комфорт – обов’язковий компонент матеріальних благ, а їх максимальне використання – неодмінна умова сучасного життя, й таких понять як користь і добро. У багатьох етичних вченнях (утилітаризм, прагматизм) добром вважають все, що корисно, моральною називають систему взаємної користі людей. Людина згідно з цими теоріями дбає в першу чергу про свою користь матеріальну, соціальну тощо. Зведення добра до особистої вигоди розмиває межу між добром і злом. З метою досягнення особистої користі може бути вигідно здійснити аморальний вчинок. Окрім цього потреби людини можуть бути перекрученими, небезпечними для інших людей. Користь є засобом досягнення добра. У різних моральних системах добром, яке не можна звести до корисності, є вищі цінності. Вони самоцінні, не утилітарні. Вищі цінності не приносять конкретної вигоди людям (користь), інколи навіть вимагають жертвувати своїми інтересами. Вищими цінностями є: свобода, рівність, гуманність, гуманність, справедливість та ін.. Добро обов’язково безкорисне, тому відношення взаємної користі не можуть вважатися добром, поскільки грунтуються на егоїстичних інтересах. Добро базується на потребах людини дарувати добро іншим людям.

Питання 4. Зло – основна етична категорія: сутність та види.

Як уже відмічалось протилежністю добра є зло. До визначення категорії «зло» науковці підходять не адекватно, Вважається, що зло як моральна категорія постає не як «анти добро», а як «анти благо», тобто зло – це те, що протилежне благу і оцінюється негативно. До цього відносяться: перше – всі об’єкти, які безпосередньо викликають неприємні відчуття: огидне на смак, неприємний запах, почуття болю при доторкуванні, роздратування слуху або зору тощо; друге – істоти та явища, які викликають неприємні переживання опосередковано, через емоції гніву і страху; третє – все те, що пов’язано із переживанням за суміжністю і подібністю. Стосовно поведінки благом являється все те, до чого необхідно наближатися або зберігати, якщо воно уже існує, і створювати, якщо його нема. Злом, навпаки, є те, від чого необхідно відходити або активно з ним вести боротьбу. Основними складовими блага є задоволення, істинна користь, красота і добро. Зло як його протилежність об’єднує у собі страждання, брехню, шкоду, потворність тощо. Науковці виділяють наступні види зла: природне зло: стихійні сили, хвороби, тощо, які не залежать від волі й діяльності людини; соціальне зло: являє собою частину історичного процесу, створене під впливом діяльності людей, не може контролюватися людиною. Це – заколоти, революції, війни, які не підвладні волі особистості; моральне зло – яке здійснюється під впливом свідомості людини, її волі, морального вибору. Аналіз різних джерел дав можливість визначити такі види морального зла, які мають вираз в людських вадах (морально-негативних якостях):

• насильство і злочинність;
• сукупність і грубість;
• байдужість до інтересів людини і суспільства;
• крайні форми егоїзму;
• агресивність;
• підлість.
• ворожість – активне зло, направлене на інших людей, їх життя і і добробут;
• свідомо заподіяна шкода, яка не є засобом оборони;
• розпуста – зло, направлене на себе;
• вади людини (лінощі, обжерливість тощо).

Розпутна людини стає рабом своїх пристрастей і прагнення до задоволення, порушує соціокультурні заборони, не здатна на діяльну любов до ближнього.

Різні точки зору науковців на природу зла:

- багато вчених на протязі значного часу намагаються обґрунтувати положення про те, що людини від природи зла і егоїстична, знаходиться у стані конкурентної боротьби з іншими людьми (З. Фрейд стверджував, що ворожість, агресія – це присутній людині інстинкт смерті);

- вчені, які підтримують теорію «фрустрації - агресії», вважають, що агресія в людини виникає у відповідь на образи або перешкоди для досягнення мети, може бути направлена не за адресою і т. ін.;

- дехто з вчених визначає, що бути злим – значить стверджуватись, тобто зло морально виправдане (Ф.Ніцше стверджував, що зло – укорінено в природу людини, є проявом волі до влади і присутнє у всьому живому, воно морально виправдане);

- І Кант, Т.Гоббс вважали, що держава і мораль створені для коригування «боротьби всіх проти всіх» і збереження людей від взаємного знищення;

- вчені - марксисти визначають, що зло породжене приватною власністю.

Уява про добре і зле є неоднозначною для різних людей (груп людей) та обставин. Так добро, благо для однієї людини (груп людей ) може бути злом для інших. Будь-яка конкуренція передбачає досягнення вигоди, блага одних людей ціною чиїхось втрат, страждань. Більш яскраво це проявляється в конкурентній боротьбі ринкової економіки, у військових конфліктах (для переможців фінал війни – благо).

При певних обставинах зло може оцінюватись як благо. Насилля, наприклад, безперечно зло, поскільки життя і свобода людини – надзвичайна цінність. У той же час насилля до бандитів, крадіїв, порушників морального спокою суспільства – благо. Морально виправданим вважається вбивство ворога на війні, страта жорстокого злочинця. Але вбивство, здійснене навіть в силу необхідності, не перестає вважатися злом у відповідності з категоричною забороною «не вбий».

Відомо також, що одно і те ж явище може одночасно бути як благом, так і злом. Так, науково-технічний прогрес є безперечним благом для людства. У той же час наслідками прогресу є екологічні та техногенні катастрофи, зброя масового знищення, а це уже зло.

У повсякденній життєдіяльності можливе і таке явище, як перехід добра в зло. Черезмірність обертає доброчинність в ваду (щедрість обертається марнотратством, гордість – в гординю тощо.)Зниження інтенсивності моральних якостей також веде до переходу добра в зло: бережливість – в жадобу тощо.

Отже зло є одним з основних понять категоріального апарату етики, у якому відбиваються негативні сенси, сторони суспільно-соціального та морального людей і стосунки між ними. Боротьба добра і зла складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись на морально виправданих, сприятливих для спільноти засобах. Одним із основних чинників протистояння злу – є етичне самовиховання та самовдосконалення особистості.

Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості і категорії етики