Товариськість, дружба і любов як моральні цінності

Хмельницький університет управління та права

Юридичний факультет

Кафедра філософії та соціально-гуманітарних наук

Навчальна дисципліна:

Етика (загальна і професійна)

Лекція 9

Тема 8: Товариськість, дружба і любов як моральні цінності

Денищик О.І.

доцент кафедри,

кандидат пед. наук

Хмельницький

2012

Тема 8: Товариськість, дружба і любов як моральні цінності

План

Товариськість

Дружба

Любов

Моральні основи сімейно-шлюбних відносин.

Література

Основна

Додаткова

Питання 1. Товариськість.

Моральна цінність міжособистісних стосунків виявляється в орієнтації на іншого і визнанні його значущості в морально-психологічному взаєморозумінні, обопільній довірі, повазі й самовіддачі, потребі утверджувати людське в людині, творити добро, дарувати щастя іншому.

Значне місце в життєдіяльності людей, їх моралі займають такі естетичні поняття як товариськість, дружба, любов. Названі категорії етики виступають: 1) справжньою мірою гуманності і людяності; 2) типами спілкування; 3) видами міжособистісних стосунків; 4) специфічними емоційно-почуттєвими й морально-естетичними станами; 5) моральними цінностями людини, які стають основою шлюбу і стосунків у сім’ї.

Товариськість визначається як відношення, міжособистісні стосунки між людьми, які базуються на єдності інтересів у спільній діяльності і передбачають духовну (ідейну) єдність та відповідний ступінь рівності. Духовна єдність виникає внаслідок спільності інтересів, особистісної поваги і довіри, доброзичливості і симпатії.

Деякі вчені, визначаючи товариськість як відносини між людьми додають до цього приятельські стосунки і знайомства:

- товариськість як відносини: що мають моральну цінність; проявляються в основному в групових взаєминах; являють собою оцінку відносин в групі людей (колективі та інш.); засновані на рівності та взаємній повазі; нівелюють соціальну, економічну, інші відмінності; уособлені на інтересах загальної діяльності;

- приятельські взаємовідносини: не мають високої моральної цінності; являють собою стійкі стосунки; розуміють під ними комфортність спілкування, не виключаючи повне взаєморозуміння, довірливість і взаємовиручку; не передбачаючи додаткових обов’язків, окрім звичайних норм;

- знайомство – це взаємна симпатія, яка виникла на основі поверхового сприйняття один одного. Відносини знайомства не мають моральної цінності і не передбачають додаткових етичних обов’язків.

Специфіка різних сфер соціального життя передбачає й інші смислові відтінки поняття «товариськість». Наприклад, товариші по зброї, по службі, фронтові тощо.

Ось як прощався зі своїми побратимами – козаками Кошовий атаман у повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба»: «Єсли же Вы поляжете и примите честную смерть, то мы поведаем, чтобы знала вся Украина, да и другие земли, что были такие молодцы, которые и веру Христовую знали и обороняли, да и товарищество уважали».

Сутність названих понять полягає у взаємодопомозі у спільній ротній справі, у спільній праці і прагненні вдосконалити особистісні риси кожного в інтересах досягнення мети. Саме слово «Товариш» - той, хто спільно з ким – небудь виконує якусь справу; щирий друг, приятель соратник, однодумець.

Кожен народ, країна знають немало прикладів високих товариських стосунків. Саме їм притаманне прагнення і вміння бачити в людині все краще, цінне й добре. Ці стосунки складаються за особливими правилами: не зачіпати інтереси одне одного, але в той же час не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності й до її результатів; самокритично оцінювати свій внесок у цю діяльність. На шляху до самовдосконалення значне місце займає товариська критика, яка є мотивом для допомоги в моральному становленні особистості, з відповідною повагою до неї. Така критика є основою зміцнення товариськості, стає необхідною умовою дружби між людьми.

Таким чином, товариськість передбачає наявність єдності цілей, спільної діяльності по їх досягненню, солідарності і підтримки, прагнення до взаємодопомоги, емоційно забарвленості відносин. Товариські відносини є одним із виявів принципу колективізму, моральної і психологічної захищеності, забезпечують взаємоповагу між особистостями, довіру і толерантність.

Питання 2. Дружба.

На відміну від товариськості дружба передбачає внутрішню близькість. Вона передумова любові. Не дивлячись на існуючу думку про те,що дружба з часом втратить смисл і зникне, поступившись місцем поза особистісним стосункам, вона і сьогодні є основним елементом нашого життя. Дружба визначається як форма міжособистісних відносин, заснована на спільних інтересах і взаємній прихильності.

Близькими до поняття дружба є поняття спорідненості, товариськості, і любові. Дружба як моральне почуття передбачає безкорисливість, чесність і щирість, самовідданість. Вона виключає утилітаризм, егоїстичні прагнення тощо. Дружба це: міжособистісні відносини, які мають моральну цінність; відносини взаєморозуміння,довіри і підтримки, які несуть в собі індивідуальний вибірковий характер; взаємна прихильність та спільність інтересів і переконань.

Дружні відносини можуть реалізуватися у формах: емоційного прив’язування; ділової спільності; духовної спільності, компліментарності (взаємодомовленості) та ін.. Домінуючими в дружбі моральними цінностями є діяльна підтримка і взаємовиручка (більш притаманна дружбі між чоловіками), психологічна підтримка, взаєморозуміння. Підтримка в дружбі є безумовною.

Слід підкреслити, що у різні епохи і в різних суспільствах форма дружби, уявлення про її істинність були різними. В епоху античності дружні стосунки були ритуалізовані й дуже нагадували родинні. З розвитком античного суспільства відбувається подальше відокремлення дружніх і родинних стосунків. У цей час формується ідеал дружби, який знаходить своє відображення в тодішніх наукових дослідженнях. Так, Аристотель розрізняв три типи дружби: 1) утилітарну, яка базується на взаємовигоді; 2) гедоністичну, яка визначає емоційну прив’язаність до людини, спілкування з якою приносить задоволення і психологічний комфорт; 3) моральну, коли друга люблять безкорисливо, заради його самого. Справжньою дружбою Аристотель вважав останню. Визначене розуміння дружби розглядається і в римській культурі, але з уточненням, що такі стосунки властиві прибічникам однакових політичних поглядів.

Середньовіччя характеризувалось «лицарською дружбою». Її зміст включав: васальну вірність сеньйору; його заступництво; життєвий устрій феодалів. Як інтелектуальне спілкування, що базується на спільності духовних інтересів, характеризувалась дружба в епоху Відродження. Серед моральних засад гуманістами того часу виділялася взаємна симпатія, у найширшому розумінні, яка покликана підтримувати соціальний мир і гармонію. Науковцями обґрунтовувалась добровільність, незалежний характер дружби. Пізніше дружба осмислювалася як моральна цінність, одна із загальних умов функціонування моралі. Дружба однієї людини з іншою тісно пов’язувалась з почуттям обов’язку і перед людиною і перед суспільством.

За змістом моральні цінності дружби характеризуються у відповідності з віковими та психолого-педагогічними особливостями індивідів. На кожному етапі формування особистості, у кожному віці існує властиве їй розуміння дружби. У дитинстві вона пов’язана з груповою грою. Відношенням в процесі гри дитини до самої себе. Підлітковий вік характеризується посиленням індивідуальності, вибірковості, романтизму. Юнацькій дружбі властиві: підвищена емоційність, посилення егоцентризму, перехід в «дорослу» (носить умовний характер). Дружба дорослих людей має більш глибокий, осмислений характер. Вона часто поєднується із сімейними ролями і вважається необхідною складовою моральних основ шлюбу і сім’ї. У зрілому віці в людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), і друг-колега (спільність інтересів справи), і друг, з яким об’єднує улюблене заняття (спільність інтелектуальних інтересів і естетичних переживань тощо).

Таким чином, дружба – своєрідний моральний феномен. Вона базується: на особистій симпатії, що відрізняє її від близькості, яка властива родинним стосункам; на безкорисності, на відміну від ділових стосунків, де людина використовує для досягнення мети інший засіб; на глибині інтимних стосунків, що відрізняє її від товариськості, де стосунки формуються колективом. Дружнє спілкування має високу моральну цінність, а наявність друзів вважається однією з найважливіших передумов психологічного комфорту і задоволення життям.

Питання 3. Любов

З етичною категорією «дружба» тісно пов’язана категорія «любов». Вона є однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості. Могутність сили любові, яка з більшим правом, ніж будь-яка інша, вважається божественною, заключається не тільки в тому, що вона міцними узами прив’язує одну людину до іншої, а в тому що вона радикально змінює її, спонукає всіма силами душі прагнути до вдосконалення. Мораль в любові виходить за свої особисті межі: повертається до джерел життя і зноситься до надлюдського ідеалу краси. Вихідні протилежності в ній приходять до стану єдності і гармонії.

Проблеми сутності, змісту етичної категорії «любов» хвилюють людство на протязі всієї його історії. Вони постійно стають різноспекторним предметом дослідження науковців – з часів перших цивілізацій і до сьогодення. Любов визначається як почуття (істинне морально-естетичне), яке базується на відношеннях спільності і близькості між людьми, емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, прив’язаності до об’єкта любові, потреби в єднанні і в постійних контактах з ними. Любов може мати різну етичну цінність в залежності від об’єкта, на який вона направлена. Можна виділити:

По-перше, Любов до всього світу, любов до Бога, до всіх людей, здатність до милосердя (піднесена любов);

любов до Вітчизни, народу та ін. (лежить в основі світогляду);
любов до батьків, дітей чоловіка або жінки (може бути складовою сенсу життя людини);
любов до предметів, занять (конкретної моральної цінності не має).

По – друге, любов між чоловіком і жінкою як моральне почуття:

основна на біологічному прагненні, але не зводиться до нього;
стверджує іншу людину як унікальну істоту;
означає прийняття любимого таким, яким він є як абсолютну цінність;
розкриває особистість іншого (його кращі, ще не реалізовані можливості).

По – третє, любов-турбота (батьківська, братська, тощо). Її компоненти:

турбота про об’єкт любові (старання вберегти його від небезпеки, проблем, праця для його блага та ін.);
відповідальність (почуття тісного зв’язку з предметом любові, виконання обов’язку);
повага і відношення до об’єкта любові як самоцінної особистості.

Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з’єднанні з ним, взаємопроникнення, здатність до загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й самоцінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках:

Перш за все, любов передбачає турботу про іншу людину, зацікавленість в покращенні її життя і розвитку.

Друге: любов поряд з турботою передбачає і відповідальність.

Третє: любов має і таку рису як активне проникнення у світ людини, яку ти любиш.

Четверте: моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізувати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію створювати і формувати людину, і людське в ній.

Загалом можна сказати, що існують любов-утіха і любов – самопожертва, любов-пристрасть і любов-інтерес, любов-похіть, і любов-благовіння, «любов небесна» і «любов-земна». У кожного з названих і не названих нами різновидів любові є своя внутрішня логіка логіка, і зачіпають вони людину порізному. Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почуттів і стосунків, вона постійно розвивається змінює, свою силу, спрямованість, форми існування.

Але з усіх різноманітних виявів любові. Вас, шановне студентство, більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки, тобто, індивідуальна статева любов.

Що ж таке кохання? Саме слово любов у лексиконі різних мов звучить по різному. І якщо взяти із давньогрецької мови слово «ерос», із латині «амур», із арабської мови – «ішк», то ці 3 слова означають, що це чуттєва любов. В українській мові цей вид любові передається поняттям «кохання».

Аналізуючи феномен чуттєвої або статевої любові науковці виділяють дві її сторони: внутрішню психологічну – як здатність емоційно сприймати і переживати почуття, і зовнішньо-соціальну – реальні стосунки, що виникають між закоханими. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов’язані. Коли людина любить, вона хоче отримати відповідну любов. Вступаючи у реальні стосунки з обранцем, закоханих приносить у них наявний у нього соціальний досвід, досвід переживань. І навпаки, люди, які задовольняються лише фізіологічною стороною любові, до краю збіднюють і вихолощують це високе почуття. Справжнє, велике кохання не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі. Ромео і Джульєтта, Діана – простолюдинка вийшла заміж за принца Чарльза, Поль і Віргінія та інші герої із класичної літератури. Над проблемою любові кохання працювали і Платон (звідси «платонічна любов», і еліни, і Аристоель.

У минулому столітті науковцем Дж. Лі була започаткована розгорнута типологія кохання. В 1980 – 1990 році вона була перевірена психологами Клайдом і Сьюзен Хендрік. В її основі знаходяться визначення шести стилів «стилів любові» - три «первинні», і три «вторинні», утворені поєднанням трьох первинних. Ці стилі позначені стародавньогрецькими словами:

Ерос – пристрасне захоплення, прагнення до фізичної близькості;
Людус – любовна гра, яка приносить насолоду, але без глибокого почуття, допускає можливість зради;
Сторге – спокійне, тепле, надійне кохання – дружба;
Прагма – із суміші сторгеі людуса, одержимість, неподолана пристарсть, ірраціональна залежність від об’єкта;
Манія – суміш еросу і людосу, одержимість, неподолана пристрасть, ірраціональна залежність від об’єкта.
Агапе – безкорислива самовідданість, синтез еросу і строге.

Різноманіття існуючих у дійсності видів статевої любові (кохання) важко підпорядковувати якому-небудь ідеалу. За дві тисячі років після прийняття християнства практика любовних відносин реально не наблизилась до канонованого ним ідеалу любові. Уявлення людей про ідеальне кохання довільне. Його вибір людьми зумовлений тим полем, яке пропонує існуюча суспільна мораль і яке з можливих сценаріїв любовної поведінки кожна людина може вибрати.

Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особливості. Романтичний тип любовної культури пов’язується з натхненною любов’ю середньовічного лицаря до дами. Романські народи вважаються спадкоємцями цього публічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський тип любовної культури склався на іншому історичному фоні, його базовими критеріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерованість повинна бути виключена з центральних життєвих цінностей.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні практичні міркування (задоволення сексуального потягу, необхідного для здоров’я, продовження роду, стабільності шлюбу, тощо), то у слов’янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність – інтимність, глибинне співпереживання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосунків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв'язок закоханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв’язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття. Яке не залежить від соціальних умов, свобода і правдивість.

Різні форми кохання забарвлені морально-етичними підходами у різнобарвні фарби: рожева – сентиментальна любов; безкольорова – кохання звичка; кривава – любов драма; чорна – демонічна пристрасть; блакитна – гомосексуальне кохання. Кожен вибирає фарбу, яка більше підходить до його натури…

Таким, чином суттєвими ознаками людського етичного почуття любові є духовність, вибірковість, взаємність, інтенсивність. Першопочатковими етапами до любові, в своїй змістовній більшості, виступають товариськість і дружба. Їх діалектична сутність передбачає якнайтісніше поєднання в цілісній моральній атмосфері людського спілкування. В цілому розглянуті основні категорії етики різні епохи життєдіяльності людства змінюються як суттєво, так і змістовно. До їх обґрунтування науковці підходять не адекватно.

Питання 4. Моральні основи сімейно-шлюбних відносин.

У шлюбно-сімейних відносинах найбільш повно реалізуються цінності любові, дружби, товариськості. І шлюб, і сім’я – явища історичні, які залежать від суспільних відносин, що змінюються, і впливають на конкретно-історичний стиль життя суспільства.

Шлюб - це історично обумовлена, санкціонована суспільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка встановлює їх взаємні права й обов’язки. Головна ознака шлюбу – суспільна санкція статевого спілкування. Залежно від інтересів суспільства шлюб може виступати у моральній, правовій релігійній та інших формах. Сучасний шлюб базується на добровільному єднанні, визнанні рівних прав чоловіка і жінки. Шлюб і кровна спорідненість є основою і фундаментом сім’ї.

Сім’я – мала соціальна грума суспільства, члени якої пов’язані шлюбом і кровної спорідненістю, спільним побутом, ведення господарства і взаємною моральною відповідальністю. Вона є найважливішим елементом відтворення суспільного життя. Історично сім’я з’являється значно пізніше шлюбу. Суспільство через сім’ю як соціальний інститут забезпечує фізичне відтворення і соціальне існування людини. Шлюбно-сімейні стосунки, їх форма, соціальне призначення визначаються характером конкретно-історичних суспільних відносин.

Сім’я традиційно виконує низку соціальних функцій. Головними з них є такі: продовження роду (репродуктивна функція), виховання дітей, піклування по старих, ведення домашнього господарства, організація дозвілля, рекреативна функція тощо. За сучасних умов (переходу до ринкових відносин) приорітетну роль починають відігравати такі функції сім’ї: господарчо-виробнича, або економічна, та функція накопичення капіталу.

Виділяються економічні, правові й моральні основи шлюбно-сімейних стосунків. Єдність любові, дружби, обов’язку, відповідальності, подружньої вірності, поваги чоловічої і жіночої гідності складають моральну основу шлюбно-сімейних стосунків. Сімейне щастя – не дар богів і не доля, воно створюється спільними зусиллями усіх членів сім’ї, та перш за все, подружжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатності знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов’язку. Слід пам’ятати, що сімейне життя – це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімейного колективу. Отож моральна цінність сім’ї полягає у тому, що в ній задовольняються різноманітні потреби людини: у дружбі, любові, турботі, материнстві, батьківстві, різнобічному спілкуванні тощо.

Сім’я є одним з головних соціальних інститутів соціалізації індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, передається соціальний досвід, закладаються основи індивідуальності, унікальності, особистості. У сімейному мікросередовищі виробляються уявлення людини про стосунки між чоловіком і жінкою, між поколіннями (батьків і дітей) формуються суспільні й особистісні ідеали, засвоюються моральні норми, оцінки та принципи, етикетні зразки поведінки.

Моральні стосунки в сім’ї, що базуються на любові, духовній близькості й чуйності, піклуванні, відповідальності, сімейному обов’язку, взаємній повазі, є передумовою збереження і зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоди сімї завдають такі морально-психологічні властивості особистості, як егоцентризм, грубість, утриманство, алкоголізм, тощо.

Отже моральна цінність товариських, дружніх, любовних, шлюбно-сімейних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.

Товариськість, дружба і любов як моральні цінності