Прогнозування, перспективне та поточне планування в логістиці.

Тема 3. Прогнозування, перспективне та поточне планування в логістиці.

1. Методологія планування матеріалопотоків: мета планування, етапи планування, рівні (стадії) планування, методи планування.

2. Методичні основи прогнозування матеріалопотоків: форми передбачення (гіпотеза, план, прогноз), прогнозування, рівні прогнозування, методи прогнозування.

3.1 Методологія планування матеріалопотоків

Планування - особлива форма діяльності з розробки, узгодження, затвердження, доведення планів до виконавців, включаючи контроль за виконанням планів.

План - документ, у якому у формі завдань і показників відображені основні цілі планування.

Цілі планування: усунути негативний ефект невизначеності й мінливості економічного середовища, зосередити увагу на головних завданнях, домогтися оптимального функціонування й полегшити контроль.

У плануванні можна виділити наступні послідовні стадії: розробка, узгодження, розгляд, затвердження, доведення плану до виконавця, контроль за виконанням плану.

Стадія розробки - визначаються основні цілі й завдання плану на основі аналізу тенденцій розвитку. Розробляються заходи на основі нормативів, контрольних цифр, лімітів і т.д.

Стадія узгодження - визначаються передбачувані зв'язки зі споживачами, постачальниками матеріальних ресурсів.

Стадія розгляду - пророблення й оцінка планів.

Стадія затвердження - затвердження оптимального варіанту плану.

Контроль за виконанням плану - аналіз реалізації планів і розробка заходів щодо усунення відхилень.

Залежно від планового періоду часу (часового лагу планування) планування підрозділяється на перспективне (5 років - середньострокове, 10 років – довгострокове, 10-20 стратегічне ) і поточне (короткострокове - 1-2 роки):

1) стратегічне - стосується форм і способів підтримки існуючого рівня бізнесу, його розвитку в умовах постійно мінливого зовнішнього середовища. При стратегічному плануванні формулюються тільки глобальні цілі і стратегії, співвідносні з відрізками часу від 10 до 20 років;

2) довгострокове - складаються плани інвестицій і програми обслуговування споживачів. Охоплює відрізок часу до 10 років;

3) середньострокове - створюються передумови для реалізації програм довгострокового планування. При цьому враховують фінансовий, економічний, технічний і технологічний аспекти планування. Його часовий проміжок (близько п'яти років) визначається насамперед потребою у часі, необхідному для інвестицій і особливо для підготовки обладнання і приміщень, виготовлення спеціального устаткування.

У ході планування визначаються загальні цілі й стратегія функціонування економічного об'єкта, встановлюються засоби для виконання намічених цілей.

Методи планування - сукупність способів і прийомів розробки планів.

У логістиці використовуються наступні методи планування:

Балансовий метод - метод виявлення і забезпечення економічних пропорцій і зв'язків шляхом побудови системи матеріальних балансів.

Матеріальні баланси - сукупність натуральних і вартісних балансів, що характеризують співвідношення між виробництвом і споживанням окремих видів продукції (ресурсів).

Матеріальний баланс має вигляд таблиці, що складається із двох частин: ресурсної та розподільчої. У першій вказуються обсяг і джерела надходження ресурсів, у другій - основні напрямки та обсяги використання.

Нормативний метод - заснований на визначенні й використанні системи норм і нормативів.

Програмно - цільове планування - метод формування системи планових рішень великих народногосподарських проблем.

Програмно - цільове планування складається з етапів:

  • виявлення найважливіших проблем, що мають народногосподарське значення (міжгалузевий характер);
    • визначення системи цілей розвитку (побудова так званого "дерева цілей";
    • розробка системи заходів щодо реалізації цілей;
    • ресурсне забезпечення програми;
    • організація виконання програми.

Економіко-математичне планування - моделювання, лінійне програмування, динамічне програмування, статистичні методи, сіткове планування, імітаційне моделювання.

Індикативне планування - процес державного регулювання економічного розвитку за допомогою системи показників (індикаторів).

В індикативному плані встановлюються лише бажані цілі, відтак він має малий ступінь деталізації. Індикативне планування пов'язане з використанням системи економічних стимулів, що спонукують до реалізації "індикативного плану".

Організація логістичного планування на промисловому підприємстві

Логістичне планування на промисловому підприємстві починається з розробки логістичної стратегії. Логістична стратегія підприємства повинна бути частиною його виробничої стратегії.

До системи логістики при розробленні стратегії мають бути включені: транспортні операції й витрати, потужності, зв'язки, обробка замовлень, управління запасами, підйомно - транспортні роботи, планові й контрольні системи, організаційні системи.

Формування стратегії логістики вміщує питання:

- аналіз зміни ринкових потреб (аналіз ринків);

- підвищення вимог до логістики (строки, надійність доставки й комплектність замовлення);

- розбивка продукції за принципом Парето (на обмежену кількість товарів доводиться основний потік);

- увага до окремих видів діяльності (маркування, пакування й т.д.);

- забезпечення гнучкості логістичної системи;

- визначення оптимального розміру запасів;

- поліпшення логістичних показників постачальників.

Теоретично логістичне планування можна представити у вигляді сукупності наступних етапів (елементів):

1 Прогнозування попиту - перша ланка ланцюжка, без якого неможливе планування.

2 Планування виробництва.

3 Планування збуту продукції.

4 Планування постачання.

5 Система оцінок результатів функціонування логістичної системи.

Сюди ж відносяться дві підсистеми:

1) обліку й контролю за виконанням замовлень, що надходять від клієнтів;

2) обліку й контролю за виконанням замовлень підприємства його постачальниками.

Елементи перераховані в хронологічному порядку виконання відповідних завдань. Загальна система логістичного планування на промисловому підприємстві представлена на рис. 3.1.

Рисунок 3.1 – Загальна схема логістичного планування (збут – виробництво – постачання)

Розглянемо більш детально порядок проведення логістичного планування.

Прогнозування попиту:

1) аналіз ретроспективи попиту (упродовж якомога тривалішого часу);

2) створення типології (класифікації) товарів і клієнтів та відпрацювання потенційних методів прогнозування;

3) відбір методів прогнозування;

4) проведення прогнозних розрахунків;

5) постійне виявлення розбіжностей;

6) оцінка результатів прогнозування.

Планування виробництва:

1) облік ресурсів у постачальників;

2) вибір пріоритетів по ресурсах;

3) визначення потреби в потужностях;

4) складання програм випуску продукції;

5) поточне планування та контроль за виконанням замовлень на рівні цехів (дільниць);

6) оцінка результатів.

Планування збуту:

1) розробка загального плану збуту, при цьому встановлюється обсяг наявних ресурсів у постачальників (оптимізується план реалізації);

2) розробка програми руху потоків виробів по всій розподільчій мережі;

3) оптимізація потреби у складських площах і транспорті;

4) календарне планування підготовки товарів до відвантаження і поставок споживачеві;

5) оцінка результатів.

Планування постачання

Складання плану постачання під наявні замовлення з урахуванням обмежень з боку наявних запасів у виробництві й торговельній мережі (служба постачання не включає підрозділу "закупівлі").

План постачання підприємства - це сукупність планово - розрахункових документів, у яких обґрунтовується потреба в засобах виробництва і визначаються джерела її задоволення. Він складається із двох частин - розрахунку потреби в матеріальних ресурсах та балансу матеріального забезпечення.

Плани постачання підприємств розробляються як у натуральному, так і у вартісному вираженні.

Плани в натуральних одиницях виміру визначають потребу підприємства в засобах виробництва, вони є основою для планування розвитку транспортно-складського господарства.

Плани у вартісному вираженні дозволяють погодити матеріально-технічне забезпечення з іншими планами й дозволяють планувати собівартість, прибуток, величину інвестицій та оборотних коштів.


3.2. Методичні основи прогнозування матеріалопотоків

Економічне прогнозування – це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики. Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям — передбачення як випереджального відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика цих об’єктів, що виражає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але і на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшою вірогідністю. У той же час зв'язок прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердим, однозначним: прогноз носить імовірнісний характер.

Прогноз – це:

  • імовірнісне представлення про появу подій у майбутньому, засноване на спостереженнях і теоретичних положеннях;
  • обгрунтоване судження про ймовірність настання одного або декількох подій або про можливі стани процесу (явища);
  • судження про майбутньому періоді часу.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються прийняті управлінські рішення. Його головна риса – визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

Форми передбачення тісно пов'язані в своїх проявах один з одним і з досліджуваним об'єктом у системі керування і планування, являючи собою послідовні у своїй конкретності ступені пізнання поводження об'єкта в майбутньому. Вихідний початок цього процесу — загальнонаукове передбачення станів об'єкта, що завершує етап, — складання плану переведення об'єкта в новий заданий для нього стан. Найважливішим засобом для цього служить прогноз як з’єднуюча ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза носить більш загальний характер, без неї неможливе ніяке наукове керування і планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз, будучи важливим джерелом інформації для його складання. У багатьох випадках гіпотеза виконує ту ж роль і безпосередньо при розробці планів.

Найбільш тісно пов'язане з плануванням прогнозування. План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки керування підприємством. При цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування — як інструмент розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці плану (як правило), йти за ним (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.

Методи прогнозування розробляються, як правило, для специфічних цілей використання, тому неможливо дати повний огляд всіх існуючих методів. Зазвичай використовуються стандартні методи, що мають складну структуру. Методи прогнозування можуть грунтуватися, зокрема, на репрезентативному опитуванні та опитуванні експертів.

Між прогнозом і планом також існують розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз — імовірнісний характер. План — це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів грунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.

Створення фінансових прогнозів не може бути проведене з великою точністю: багато подій у прогнозованому періоді можуть спричинити невідповідність між дійсністю і прогнозом. Однак можливість помилки не є причиною, щоб не проводити прогнозування. Необхідно знати, в якому напрямку розвивається підприємство. На підставі детальних фінансових прогнозів окремих структурних підрозділів визначаються загальні прогнози функціонування підприємства.

Щоб прогнозування було надійним, слід забезпечити достатньо повну за обсягом, змістом і структурою інформацію, високий рівень достовірності цієї інформації і можливість зіставлення інформації в часі за кількісними та якісними показниками.

Процедура прогнозування:

  • Визначення об'єктів прогнозу.
  • Відбір об'єктів, які прогнозуються.
  • Визначення часових горизонтів прогнозу - короткостроковий прогноз, середньостроковий або довгостроковий.
  • Відбір моделі (моделей) прогнозування.
  • Збір даних, необхідних для прогнозу.
  • Обґрунтування моделі прогнозування.
  • Складання прогнозу.
  • Відстеження результатів.

До основних методів прогнозування ставляться

  • статистичні методи;
  • експертні оцінки;
  • моделювання.

У теорії і практиці в процесі прогнозування фінансових показників досить часто використовують методологію екстраполяції, за якої висновки про значення прогнозних показників у майбутніх періодах робляться на основі вивчення їх динаміки у попередніх періодах. Необхідним елементом при цьому є побудова та аналіз так званого ряду динаміки, який класифікує значення показників у часі у розрізі окремих періодів та описує динаміку їх розвитку. Підкреслимо, що аналіз ряду динаміки окремого показника, наприклад виручки від реалізації продукції, має суто описовий характер і не пояснює причин тих чи інших змін тенденції.

Екстраполяція — поширення кількісних (статистичних) висновків щодо існуючих тенденцій, одержаних у результаті вивчення впливу минулих подій на майбутні (прогнозні) періоди.

Методи екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку підприємства (чи окремих показників його діяльності) або за наявності сезонних чи циклічних коливань з чітко вираженим трендом. Під трендом (від англ. trend — напрям, тенденція) розуміють тривалу тенденцію зміни економічних показників в економічному прогнозуванні. Якщо ж розвиток показників фінансово-господарської діяльності підприємства у попередніх періодах характеризується значною нестабільністю і суттєвим коливанням фінансових показників, то їх екстраполяція на майбутні періоди буде неможливою, а отже, недоцільним є використання відповідних методів.

Можна виокремити три основні групи методів прогнозування за допомогою екстраполяції:

- методи визначення середніх величин;

- екстраполяція тренду;

- експоненціальне згладжування.

Експертні системи в логістиці

Під експертними системами в логістиці розуміють спеціальні комп'ютерні програми, що допомагають фахівцям приймати рішення, пов'язані з управлінням матеріальними потоками. Експертна система може акумулювати знання та досвід декількох фахівців-експертів, що працюють в різних областях. Праця висококваліфікованих експертів коштує дорого, однак, як правило, потрібна не повсякденно. Можливість отримати пораду експертів з різних питань за допомогою звернення до комп'ютера дозволяє кваліфіковано вирішувати складні завдання, підвищує продуктивність праці персоналу і в той же час не вимагає витрат на утримання штату високооплачуваних фахівців.

Застосування експертних систем дозволяє:

- приймати швидкі і якісні рішення в галузі управління матеріальними потоками;

- готувати досвідчених фахівців за відносно більш короткий проміжок часу ;

- зберігати «ноу - хау» компанії, так як персонал, який користується системою, не може винести за межі компанії досвід і знання, що містяться в експертній системі;

- використовувати досвід і знання висококваліфікованих фахівців на непрестижних, небезпечних, нудних і тому подібних робочих місцях.

До недоліків експертних систем слід віднести обмежену можливість використання «здорового глузду». Логістичні процеси включають безліч операцій з різноманітними вантажами. Врахувати всі особливості в експертному програмі неможливо. Тому, щоб не поставити коробку вагою в сто кілограмів на коробку вагою в п'ять кілограмів здоровим глуздом, який доповнює знання експертної системи, повинен мати користувач.

Експертні системи застосовуються на різних стадіях логістичного процесу, полегшуючи рішення проблем, що вимагають значного досвіду і витрат часу. Наприклад, на складі, при ухваленні рішення про поповнення запасів, коли менеджеру необхідно оцінити великий обсяг різноманітної інформації: очікувані ціни в розрізі закуповуваних товарів, тарифи на доставку, необхідність одночасного поповнення запасів по різних позиціях асортименту і т. д. Використання тут експертних систем дозволяє приймати не тільки правильні, а й швидкі рішення, що часто не менш важливо.

Моделювання в логістиці

Моделювання грунтується на подібності систем або процесів, яке може бути повним або частковим. Основна мета моделювання - прогноз поведінки процесу або системи. Ключове питання моделювання - "ЩО БУДЕ, ЯКЩО ...?"

Істотною характеристикою будь-якої моделі є ступінь повноти подібності моделі модельованого об'єкту. За цією ознакою всі моделі можна поділити на ізоморфні і гомоморфні.

Ізоморфні моделі - це моделі, які включають всі характеристики об'єкта-оригіналу, здатні, по суті, замінити його. Якщо можна створити і спостерігати ізоморфну модель, то наші знання про реальний об'єкт будуть точними. В цьому випадку ми зможемо точно передбачити поведінку об'єкта.

Гомоморфні моделі. В їх основі лежить неповне, часткове подібність моделі досліджуваному об'єкту. При цьому деякі сторони функціонування реального об'єкта не моделюються зовсім. В результаті спрощуються побудова моделі та інтерпретація результатів дослідження. При моделюванні логістичних систем абсолютна подібність не має місця. Тому надалі ми будемо розглядати лише гомоморфні моделі, не забуваючи, однак, що ступінь подібності у них може бути різною.

Наступною ознакою класифікації є матеріальність моделі. Відповідно до цієї ознаки виділяють матеріальні та абстрактні моделі.

Матеріальні моделі відтворюють основні геометричні, фізичні, динамічні і функціональні характеристики досліджуваного явища або об'єкта. До цієї категорії відносяться, зокрема, зменшені макети підприємств оптової торгівлі, що дозволяють вирішити питання оптимального розміщення устаткування та організації вантажних потоків.

Абстрактне моделювання часто є єдиним способом моделювання в логістиці. Його підрозділяють на символічне і математичне.

До символічним моделям відносять мовні та знакові.

Мовні моделі - це словесні моделі, в основі яких лежить набір слів (словник), очищених від неоднозначності. Цей словник називається "тезаурус". У ньому кожному слову може відповідати лише єдине поняття, в той час як у звичайному словнику одному слову можуть відповідати кілька понять.

Знакові моделі. Якщо ввести умовне позначення окремих понять, тобто знаки, а також домовитися про операції між цими знаками, то можна дати символічний опис об'єкта.

Математичним моделюванням називається процес встановлення відповідності даному реальному об'єкту деякого математичного об'єкта, званого математичної моделлю. У логістиці широко застосовуються два види математичного моделювання: аналітичне та імітаційне.

Аналітичне моделювання - це математичний прийом дослідження логістичних систем, що дозволяє отримувати точні рішення. Аналітичне моделювання здійснюється в наступному порядку.

Перший етап. Формулюються математичні закони, що зв'язують об'єкти системи. Ці закони записуються у вигляді деяких функціональних співвідношень (алгебраїчних, диференціальних і т. п.).

Другий етап. Рішення рівнянь, отримання теоретичних результатів.

Третій етап. Зіставлення отриманих теоретичних результатів з практикою (перевірка на адекватність).

Найбільш повне дослідження процесу функціонування системи можна провести, якщо відомі явні залежності, що зв'язують шукані характеристики з початковими умовами, параметрами і змінними системами. Однак такі залежності вдається одержати тільки для порівняно простих систем. При ускладненні систем дослідження їх аналітичними методами наштовхується на певні труднощі, що є істотним недоліком методу. В цьому випадку, щоб використовувати аналітичний метод, необхідно істотно спростити первинну модель, щоб мати можливість вивчити хоча б загальні властивості системи.

До переваг аналітичного моделювання відносять велику силу узагальнення і багаторазовість використання.

Іншим видом математичного моделювання є імітаційне моделювання.

Як уже зазначалося, логістичні системи функціонують в умовах невизначеності навколишнього середовища. При управлінні матеріальними потоками повинні враховуватися фактори, багато з яких носять випадкові характер. В цих умовах створення аналітичної моделі, яка встановлює чіткі кількісні співвідношення між різними складовими логістичних процесів, може виявитися або неможливим, або занадто дорогим.

При імітаційному моделюванні закономірності, що визначають характер кількісних відносин всередині логістичних процесів, залишаються непізнаними. В цьому плані логістичний процес залишається для експериментатора "чорним ящиком".

Процес роботи з імітаційної моделлю в першому наближенні можна порівняти з налаштуванням телевізора рядовим телеглядачем, не мають уявлення про принципи роботи цього апарату. Телеглядач просто обертає різні ручки, домагаючись чіткого зображення, не маючи при цьому уявлення про те, що відбувається всередині "чорної скриньки".

Точно так же експериментатор "обертає ручки" імітаційної моделі, змінюючи при цьому умови протікання процесу і спостерігаючи одержуваний результат. Визначення умов, за яких результат задовольняє вимогам, є метою роботи з імітаційної моделлю.

Імітаційне моделювання включає в себе два основних процеси: перший - конструювання моделі реальної системи, другий - постановка експериментів на цій моделі. При цьому можуть переслідуватися наступні цілі: а) зрозуміти поведінку логістичної системи; б) вибрати стратегію, що забезпечує найбільш ефективне функціонування логістичної системи.

Як правило, імітаційне моделювання здійснюється за допомогою комп'ютерів. Умови, при яких рекомендується застосовувати імітаційне моделювання:

1. Не існує закінченої математичної постановки даної задачі, або ще не розроблені аналітичні методи рішення сформульованої математичної моделі.

2. Аналітичні моделі є, але процедури настільки складні і трудомісткі, що імітаційне моделювання дає більш простий спосіб вирішення задачі.

3. Аналітичні рішення існують, але їх реалізація неможлива внаслідок недостатньої математичної підготовки наявного персоналу.

Таким чином, основним достоїнством імітаційного моделювання є те, що цим методом можна вирішувати більш складні завдання. Імітаційні моделі дозволяють досить просто враховувати випадкові дії і інші фактори, які створюють труднощі при аналітичному дослідженні.

При імітаційному моделюванні відтворюється процес функціонування системи в часі. Причому імітуються елементарні явища, що становлять процес із збереженням їх логічної структури і послідовності протікання в часі. Моделі не вирішують, а здійснюють прогін програми із заданими параметрами, змінюючи параметри, здійснюючи прогін за прогоном.

Імітаційне моделювання має ряд істотних недоліків, які також необхідно враховувати.

1. Дослідження за допомогою цього методу обходяться дорого.

Причини:

для побудови моделі і експериментування на ній необхідний висококваліфікований спеціаліст-програміст;

необхідна велика кількість машинного часу, оскільки метод грунтується на статистичних випробуваннях і вимагає численних прогонів програм;

моделі розробляються для конкретних умов і, як правило, не тиражуються.

2. Велика ймовірність помилкової імітації. Процеси в логістичних системах носять імовірнісний характер і піддаються моделюванню тільки при введенні певного роду припущень. Наприклад, розробляючи імітаційну модель товаропостачання району і приймаючи середню швидкість руху автомобіля на маршруті, рівну 25 км/год, ми виходимо з припущення, що дорожні умови хороші. В дійсності погода може зіпсуватися і, в результаті настання ожеледиці, швидкість на маршруті впаде до 15 км/год. Реальний процес піде інакше.

Прогнозування, перспективне та поточне планування в логістиці.