ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СІМЕЙ З НИЗЬКИМИ ДОХОДАМИ
ТЕМА 10. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА СІМЕЙ
З НИЗЬКИМИ ДОХОДАМИ
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
ПЛАН ЛЕКЦІЇ
- Доходи населення та їх соціально-політичні виміри.
- Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення.
- Бідність, її поняття та методологічні підходи до оцінки.
- Критерії та масштаби бідності в Україні.
- Причини появи та прогресування бідності в Україні.
- Стратегічні напрями подолання бідності.
- Етапи впровадження Стратегії подолання бідності.
- Адресна соціальна допомога сім’ям з низькими доходами.
ОПОРНО-ЛОГІЧНИЙ КОНСПЕКТ ТЕМИ
1. Доходи населення та їх соціально-
політичні виміри
Із розглянутого в попередніх розділах ми знаємо, що соціаль на політика держави — це політика держави, спрямована
на розв’язання соціальних проблем. Причому коло цих проб лем може бути досить широким. Однак одним із основних напрямів соціальної політики держави можна вважати гарантування членам суспільства мінімального доходу і відповідно забезпечення членів суспільства прийнятним рівнем соціальних послуг.
Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно соціальний захист визначає систему заходів, здійснюваних суспільством у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соціальні гарантії представлені системою зобов’язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.
Реалізація соціальної політики держави може мати різні підходи, при цьому прийнято виділяти насамперед соціальний і рин ковий. Соціальний підхід припускає, що суспільство повинно гарантувати кожному члену доходи, що не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності. Ринковий підхід означає, що суспіль ство бере на себе зобов’язання тільки щодо створення умов кожному члену суспільства для прояву економічної активності й одержання доходу. Той чи інший підхід при формуванні соціальної політики характеризують показники результативності соціальної політики, характеристики рівня життя населення.
Реалізація соціальної політики держави відбувається за рахунок коштів бюджетів різного рівня і позабюджетних державних фондів, джерелом утворення яких є насамперед податки з доходів населення. Тому настільки важливо детальніше висвітити поняття доходу і способів його формування.
Дохід характеризує суму грошових надходжень з усіх можливих джерел протягом визначеного періоду. Основними формами доходу є заробітна плата, доходи від власності, підприємницький дохід, соціальні доходи (рис. 10.1).
Рис 10.1. Доходи населення і їх форми
Основними джерелами цих доходів може бути і господарська діяльність у рамках правових норм, і протиправна господарська діяльність (рис. 10.2, 10.3).
Рис. 10.2. Основні джерела доходів населення
та особливості їх отримання
Рис. 10.3. Основні види доходів населення
Для визначення доходів населення використовують і такі поняття, як номінальний, розраховуваний і реальний доходи. При цьому передбачається, що номінальний дохід населення характеризує грошові доходи, не очищені від впливу інфляції. Розраховуваний дохід — це дохід за винятком податків. Реальний же дохід характеризує грошові доходи, підраховані з урахуванням інфляції. Одержання доходів населенням супроводжується нерівністю. Основними причинами нерівності доходів населення виступають розходження в здібностях, освіті і навчанні, у професійних перевагах і готовності ризикувати, нерівність володінням власністю і монополія на ринку, а також удача, зв’язки, нещастя і дискримінація (рис. 10.4).
Рис. 10.4. Основні причини
нерівності доходів населення
Ступінь нерівності в розподілі доходу і багатства графічно може бути показана за допомогою кривої Лоренца, яка наочно відбиває частку доходу, що припадає на різні групи населення. Чим більше увігнутість кривої Лоренца, тим більш нерівномірним є розподіл доходу (рис. 10.5).
Рис 10.5. Крива Лоренца
Для характеристики розподілу сукупного доходу між групами населення застосовується також індекс концентрації доходів населення, або коефіцієнт Джині. Чим більше цей коефіцієнт, тим сильніше нерівність у розподілі доходів (рис. 10.6).
Рис. 10.6. Крива Лоренца
Ще одним показником, що використовується для характеристики розподілу доходів у суспільстві з точки зору соціальної справедливості, є коефіцієнт децильності (Кдец.). Він розраховується як відношення сумарних річних доходів 10 % найбільш багатих до суми річних доходів 10 % найменш забезпечених (бідних) верств населення даної держави чи окремого регіону.
Коефіцієнт децильності (Кдец.) в розвинутому демократичному суспільстві не повинен перевищувати певної межі соціальної справедливості і стабільності, якою вважається 8—10. Перевищення величини цього показника свідчить про соціальну нестабіль ність і соціальну вибухонебезпечність.
У більшості країн колишнього СРСР існує тенденція до значного розшарування і відповідно до значної нерівності в індивідуальних доходах. За підрахунками експертів, в Україні Кдец. становить близько 20, в Росії — більше 30.
Основними факторами нерівномірності в розподілі доходів в Україні виступають певні аспекти (рис. 10.7).
Рис. 10.7. Особливості розподілу доходів в Україні
2. Прожитковий мінімум як основа
соціальних гарантій доходів населення
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», базовим державним соціальним стандартом (БДСС) є прожитковий мінімум, установ лений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Введення БДСС припускає, що держава бере на себе фінансування лише мінімальних соціальних гарантій, необхідних для задоволення основних потреб людини. Задоволення ж інших соціаль них потреб передбачається забезпечувати за рахунок недержавних джерел фінансування. БДСС установлюється на певний строк, тому що при збільшенні фінансових можливостей держави може бути збільшений і його рівень. Істотною функцією системи БДСС є те, що вона є основою для розрахунку видаткової частини бюджетів усіх рівнів, а її застосування робить прозорим розрахунок бюджетних потреб.
Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999 року Закон «Про прожитковий мінімум» якраз і спрямований на безпосередню реалізацію цього ключового соціального стандарту.
Що ж насправді є прожитковий мінімум?
У Законі України «Про прожитковий мінімум» дано таке визначення прожиткового мінімуму:
«прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціаль них і культурних потреб особистості».
За визначенням Закону УРСР «Про мінімальний споживчий бюджет від 1991 р., призупиненого Декретом Кабінету Міністрів України в 1993 р., мінімальний споживчий бюджет — це набір продовольчих і непродовольчих товарів та послуг у натуральному і вартісному вираженні, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини.
Інший норматив — межа малозабезпеченості.
Як сказано в Законі України «Про межу малозабезпеченості» від 4 жовтня 1994 р., який заклав правову основу здійснення адресної матеріальної підтримки найменш соціально захищених верств населення в умовах кризового стану економіки, «межа малозабезпеченості — це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством». При цьому вартість непродовольчих товарів не може становити менше п’ятнадцяти відсотків вартості продуктового набору.
Як бачимо, забезпечення задоволення основних соціально-культурних потреб людини є складовою більш високого соціального стандарту рівня життя, яким є мінімальний споживчий бюджет стосовно прожиткового мінімуму.
А тому соціально-культурні потреби не можуть бути складовою прожиткового мінімуму.
Якщо прожитковий мінімум характеризує мінімально допустимі умови активного стану людини, то мінімальний споживчий бюджет — це більш повний набір (у натуральній і вартісній формі) матеріальних і духовних благ. У фінансово-економічних умовах, які склались в розвитку держави, мінімальний споживчий бюджет може використовуватись лише як орієнтир, до якого потрібно поступово, в міру можливості, підтягувати рівень доходів низькооплачуваних категорій населення.
Межа ж малозабезпеченості характеризує допустимий рівень доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому законодавством. Правда, останнє суперечить Основному Закону України — Конституції України, де мова йде лише про забезпечення і гарантування достатнього рівня життя не нижче від прожиткового рівня, встановленого законом (ст. 46, 48).
Прожитковий мінімум розраховується згідно з існуючою методикою1 в середньому на місяць на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення в Україні та на регіональному рівні.
Прожитковий мінімум для основних соціальних і демографіч них груп населення розраховується виходячи з набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2000 р. № 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення».
Прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:
- набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я (далі — набір продуктів харчування);
- мінімального набору непродовольчих товарів, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір непродовольчих товарів);
- мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (далі — набір послуг).
До основних соціальних і демографічних груп населення належать:
- діти віком до 6 років;
- діти віком від 6 до 18 років;
- працездатні особи;
- особи, які втратили працездатність.
Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи), далі — ціни, в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенер гію, послуги зв’язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв’язку — Державним комітетом зв’язку та інформатизації України.
Головне управління статистики Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління статистики надають інформацію щодо рівня цін відповідним структурним підрозділам Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
У табл. 10.1 наведено розрахований на основі методики прожитковий рівень як в середньому на одну особу, так і для основних соціальних і демографічних груп населення на 2001—2002 рр.
Таблиця 10.1
Прожитковий мінімум на одну особу
в розрахунку на місяць і для основних соціальних
і демографічних груп населення, грн1
|
Прожитковий мінімум
в розрахунку на місяць, грн
|
2001 р.
|
2002 р.
|
|
на одну особу
|
311,30
|
342,00
|
|
на дітей віком до 6 років
|
276,48
|
307,00
|
|
дітей віком від 6 до 18 років
|
345,66
|
384,00
|
|
працездатних осіб
|
331,05
|
365,00
|
|
осіб, які втратили працездатність
|
248,77
|
268,00
|
3. Бідність, її поняття та методологічні
підходи до оцінки
Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу.
Межа бідності — це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім’ї, які відносять до категорії бідних.
Рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.
Глибина бідності — це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності.
Опікуваний державою дохід — це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності й обумовлює ймовірність сім’ї потрапити до категорії бідних.
Крайня форма бідності — це бідність по відношенню до стан дартів цивілізації, яка асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання).
У світовій практиці крайній формі бідності відповідає такий показник, як межа бідності. Критерії визначення її існують різні. Скажімо, Організацією Об’єднаних Націй разом з Організацією економічного співробітництва та розвитку і Світовим банком бідність визначається, коли доходи або споживання населення становлять менше одного долара на день.
У Російській Федерації за межу бідності прийнято прожитковий мінімум. В Україні прожитковий мінімум застосовується також для визначення права на призначення соціальної допомоги, а отже, і для визначення межі бідності.
До бідних належать ті верстви населення, хто не з власної волі позбавлений благ, які більша частина населення вважає необхідними, а саме:
- належного житла;
- їжі;
- одягу;
- ліків для підтримання здоров’я.
У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії:
— за визначеним державою прожитковим мінімумом;
— за фактичною вартістю продуктового кошика, який є основою прожиткового мінімуму;
— за енергетичною цінністю добового раціону харчування;
— за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи;
— за питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах (доходах);
— за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах);
— за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат);
— за вартістю реального мінімуму споживання, який розраховують виходячи з фактичної вартості харчування найбіднішого населення країни (20 % загальної чисельності);
- ресурсні, виходячи з реальних можливостей надання допомоги з бюджетних коштів.
Нормативні критерії ґрунтуються на відповідності фактичної вартості споживчого кошика сімей установленому стандарту — прожитковому мінімуму.
Структурні критерії оцінки бідності визначаються виходячи з питомої ваги витрат на харчування або найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах). При їх застосуванні, коли в загаль ній структурі витрат домогосподарства харчування становить понад 60 %, сім’я змушена не розраховуватися зі значною частиною обов’язкових платежів, зокрема за житло.
Відносні критерії визначають за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат), яка дає змогу відокремити групу населення, що живе в нестатках відносно життєвого стандарту даного конкретного суспільства.
Для цього найчастіше використовують відсоткові пороги медіанного рівня доходів або витрат, а саме — 50, 60 або 75 %, а також вартість реального мінімуму споживання, розрахованого за фактичною вартістю — харчування найбіднішого населення країни.
Ресурсні критерії оцінки бідності мають виключно практичне значення, оскільки виходять з бюджетних можливостей держави щодо надання допомоги.
4. Критерії та масштаби бідності в Україні
Існування бідності в Україні не викликає сумніву, проте офіційно не визначено критеріїв та показників вимірювання бідності, які мають бути невід’ємною складовою стратегії подолання бідності. Відповідно до прийнятих у міжнародній практиці критеріїв на основі даних комплексного обстеження умов життя домогосподарств, яке було проведено за новою методологією Держ комстатом, розраховані кількісні характеристики бідності.
Аналіз застосування різних критеріїв для оцінки бідності дав змогу дійти висновку, що найбільш прийнятним на сучасному етапі розвитку в Україні є використання відносного критерію — 75 % медіанних сукупних витрат у розрахунку на умовного дорослого.
Такий вибір критерію враховує низький рівень життя, поширення незареєстрованих видів діяльності та значні обсяги незареєстрованих доходів населення України, а також відповідає міжнародній практиці. Звідси в Україні межа бідності склала 56,6 % прожиткового мінімуму.
За визначеними оцінками до категорії бідних в Україні належало 27,8 % населення (13,7 млн), крайнє бідних — 14,7 % (7,12 млн). Основну частину бідних верств населення України становлять домогосподарства з дітьми до 18 років — 75,0 %. Серед бідного населення України сім’ї з дітьми, де всі дорослі працездатного віку, становлять 47,2 %, а сім’ї, в яких усі дорослі працюють, — 18,5 %.
Значною за масштабами групою бідних є пенсіонери: 44,5 % бідних становлять домогосподарства, де є пенсіонери, причому 41,8 % з них — це домогосподарства, де є непрацюючі пенсіонери і 9,3 % — домогосподарства, у складі яких є тільки пенсіонери, що не працюють.
Працююче населення також не гарантоване від ризику потрапити до категорії бідних. Близько 78 % усіх бідних становлять сім’ї, в яких хтось з дорослих працює.
До того ж, залишається проблема несвоєчасної виплати заробітної плати. Заборгованість набуває особливої гостроти в умовах інфляції, оскільки при зростанні цін невиплачена заробітна плата втрачає свою реальну вартість. Нині своєчасно не отримали заробітну плату 5,9 млн або кожний другий працівник у галузях економіки. Сума боргу в середньому на одного працівника становить понад 3 середньомісячні зарплати, а питома вага суми невиплаченої заробітної плати у фонді оплати праці, нарахованому працівникам усіх галузей економіки за 2000 р., становила 9 %.
Надзвичайно сильно збільшує ризик бідності безробіття, особ ливо в малих містах. Якщо в сім’ї, де немає безробітних, рівень бідності становить 22,6 %, то при трьох безробітних і більше він підвищується до 41,5 %, при цьому грошові доходи в розрахунку на умовного дорослого (споживання голови домогосподарства враховується з коефіцієнтом 1,0, а кожної іншої особи — 0,7) зменшуються майже на 60 %.
Таблиця 10.2