ЗАХИСТ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ

ТЕМА 9. ЗАХИСТ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА
РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Поняття інвалідності, її причини та види.
2. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів.
3. Правові засади і основні складові соціального захисту інвалідів в Україні.
4. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.
5. Гарантії працевлаштування інвалідів.
6. Реабілітаційні програми і заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів.
7. Пенсійне забезпечення інвалідів.

ОПОРНО-ЛОГІЧНИЙ КОНСПЕКТ ТЕМИ

1. Поняття інвалідності, її причини та види

«Інвалід (від лат. — слабкий, немічний), як говориться в ст. 2 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», є «особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті».

Обмеження життєдіяльності — це повна чи часткова втрата особою здатності чи можливості здійснювати самообслуговування, самостійно пересуватися, орієнтуватися, спілкуватися, контролювати свою поведінку, навчатися і займатися трудовою діяльністю.

Інвалідність (ст. 3) як міра втрати здоров’я і визнання особи інвалідом визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи (МСЕ) Міністерства охорони здоров’я України. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій інвалідів у особі їх республіканських органів.

Залежно від ступеня порушення функцій організму й обмеження життєдіяльності встановлюються перша, друга, третя групи інвалідності, а особам у віці до 16 років — категорія «дитина-інвалід».

Інвалідність служить інтегральним показником здоров’я населення, умов життя, побуту, праці й у цілому стану довкілля.
В останні роки спостерігається постійне зростання частоти первинної інвалідності, що значною мірою пов’язано із соціально-економічною ситуацією в країні.

Основні причини інвалідності:

• хвороби системи кровообігу;
• злоякісні новоутворення;
• травми й отруєння;
• хвороби нервової системи;
• хвороби органів чуттів;
• хвороби кістково-м’язової системи і сполучних тканин.

Розрізняють наступні види інвалідності:

• загальні захворювання;
• трудове каліцтво;
• професійне захворювання;
• інвалідність з дитинства;
• інвалідність з дитинства внаслідок поранення (контузії, каліцтва);
• інвалідність, пов’язана з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни; інвалідність, пов’язана з аварією на Чорнобильської АЕС, наслідками радіаційних впливів і особистою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.

Каліки, сліпі, глухі, німі, люди з порушеною координацією руху, цілком чи частково паралізовані і т. ін. визнаються інвалідами в силу очевидних відхилень від нормального фізичного стану людини. Інвалідами визнаються також особи, що не мають зовнішніх відмінностей від звичайних людей, але страждають захворюваннями, які не дозволяють їм трудитися в різних сферах діяльності так, як це роблять здорові люди. Наприклад, людина, що страждає на ішемічну хворобу серця, не здатна виконувати важкі фізичні роботи, але розумова діяльність їй цілком під силу.

Усі інваліди за різними підставами поділяються на кілька груп (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Поділ інвалідів на групи за різними підставами

За віком:

— діти-інваліди;

— інваліди-дорослі.

За виникненням інвалідності:

— інваліди з дитинства;

— інваліди війни;

— інваліди праці;

— інваліди загального захворювання.

За ступенем працездатності:

— інваліди працездатні;

— частково працездатні;

— непрацездатні інваліди.

Наприклад, інваліди I групи (непрацездатні), інваліди II групи (тимчасово непрацездатні чи працездатні в обмежених сферах), інваліди III групи (працездатні в певних безпечних, не шкідливих для здоров’я умовах праці).

За характером захворювання інваліди поділяються на:

— мобільних;

— маломобільних;

— нерухомих.

Залежно від приналежності до тієї чи іншої групи вирішуються питання працевлаштування й організації побуту інвалідів. Маломобільні інваліди (здатні пересуватися тільки за допомогою колясок чи на милицях) можуть працювати вдома чи з доставкою їх до місця роботи. Ця обставина зумовлює багато додаткових проблем: обладнання робочого місця вдома чи на підприємстві; доставка замовлень інваліду, що працює вдома, і готових виробів на склад чи споживачу; матеріально-сировинне і технічне постачання; ремонт, профілактика устаткування вдома; виділення транспорту для доставки інваліда на роботу і з роботи тощо.

Ще складніша ситуація — з нерухомими інвалідами, прикутими до постелі. Вони не можуть без сторонньої допомоги пересуватися, але здатні працювати розумово, аналізувати суспільно-політичні, економічні, екологічні й інші ситуації; писати статті, художні твори, створювати картини, займатися бухгалтерською діяльністю і т. ін.

Якщо такий інвалід живе в родині, багато проблем розв’язується відносно просто. А якщо він самотній? Тут потрібні спеціальні працівники, які знаходили б таких інвалідів, виявляли їхню працездатність, допомагали одержувати замовлення, укладали договори, постачали необхідні матеріали й інструменти, організовували збут продукції тощо. Зрозуміло, що такий інвалід має труднощі й у повсякденному побуті, починаючи з ранкового туалету і закінчуючи забезпеченням продуктами. В усіх цих випадках інвалідам допомагають спеціальні соціальні працівники, які за догляд за ними одержують заробітну плату. За сліпими, але мобільними інвалідами також закріплюються оплачувані державою чи благодійними організаціями працівники.

2. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів

Соціальна політика стосовно осіб з обмеженими можливостями здійснюється за двома напрямами:

1) з точки зору суспільних, глобальних проблем — зміни суспільної думки до проблеми інвалідності і формування середовища життєдіяльності, створення системи соціального і раціонального працевлаштування і т. ін.;

2) з точки зору окремого індивіда — створення необхідних умов для адаптації до нових життєвих умов з урахуванням індивідуальних особливостей.

У Рекомендаціях до реабілітаційних програм 44 сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. зазначалося, що «інвалідність — це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар’єрами, що не дозволяють людині, яка має інвалідність, бути інтегрованим у суспільство і брати участь у житті сім’ї або суспільства на таких же підставах, як і інші члени суспільства. Суспільство зобов’язане адаптувати існуючі в ньому стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям».

Значні зусилля щодо зміни в суспільних відносинах стосовно інвалідності відіграє ООН, її спеціалізовані установи, інші організації міжнародного співтовариства.

Скажімо, з 1983 р. 3 грудня вважається Міжнародним днем інвалідів. А до цього 1981 р. був оголошений ООН Міжнародним роком інвалідів. Період з 1983 до 1992 р. був проголошений Десятиліттям інвалідів. Після завершення Десятиліття, 20 грудня 1992 року ООН розробила Стандартні правила по наданню інвалідам рівних можливостей, а 48 сесія Генеральної Асамблеї ООН, 14 грудня 1993 р. ухвалила їх.

Для забезпечення рівних можливостей для інвалідів здійснюється довгострокова стратегія для повної реалізації Всесвітньої програми дій у відношенні інвалідів. Головна мета цих заходів — створення суспільства для всіх до початку третього тисячоліття й об’єднання зусиль як розвинутих, так і країн, що розвиваються, у напрямі мобілізації необхідних ресурсів країн світу для розв’язання проблем громадян, які мають інвалідність.

3. Правові засади і основні складові
соціального захисту інвалідів в Україні

Загальні права інвалідів сформульовані в Декларації ООН «Про права інвалідів». Наводимо кілька уривків з цього правового міжнародного документу:

• «Інваліди мають право на повагу до їх людського достоїнства»;
• «Інваліди мають ті ж громадянські і політичні права, що й інші особи»;
• «Інваліди мають право на заходи, призначені для того, щоб дати можливість придбати якомога більшу самостійність»;
• «Інваліди мають право на медичне, технічне чи функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я і положення у суспільстві, на освіту, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування»;
• «Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації».

В Україні за роки незалежності також відбулися зміни стосовно проблем інвалідності. Наприклад, у 1991 р. був прийнятий, а в 1994, 1996, 2000 рр. доповнений і вдосконалений Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в якому вперше у вітчизняному законодавстві пріоритетом соціальної політики держави стосовно інвалідів стає реабілітація. Закон передбачає ряд спеціальних прав для інвалідів, без яких вони не можуть успішно інтегруватись в суспільство, зокрема:

• право на медичну допомогу (безкоштовно або на пільгових умовах), право на медичну реабілітацію (ст. 5, 25);
• право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації з допомогою засобів комунікації (ст. 30, 34, 35);
• право на забезпечення безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури (розділ V ст. 26—30);
• право на забезпечення житлом (з обладнанням жилого приміщення спеціальними засобами і пристроями відповідно до індивідуальної програми реабілітації) (ст. 29, 30);
• право на освіту інвалідів (ст. 21, 22);
• право на працевлаштування (ст. 17, 20);
• право на матеріальне забезпечення (ст. 36);
• право на соціально-побутове обслуговування (ст. 37);
• право на медичне і санаторно-курортне лікування (ст. 38);
• право на транспортне обслуговування (ст. 28);
• право на створення громадських об’єднань (розділ ІІІ ст. 12—16).

Відповідно до положень цього Закону розроблено і затверджено цілий ряд документів, зокрема:

Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності в Україні,

Положення про медико-соціальну експертизу,

Положення про індивідуальну програму реабілітації,

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів в Україні.

Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нормативних актів, що гарантують соціальну захищеність державою тих категорій громадян, які в силу вроджених або набутих фізичних чи психічних вад потребують особливої уваги і захисту.

Верховною Радою України 5 липня 2001 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який законодавчо закріпив фіксований розмір нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на рівні чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, що є одним із напрямів підвищення рівня зайнятості інвалідів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1767 затверджено «Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання коштів». Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19 внесено зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р.
№ 314, що стосуються праці інвалідів.

Спільним наказом Мінпраці, Мінфіну та Держказначейства України від 15.10.2001 р. № 422\465\181 затверджено Порядок планування та здійснення видатків на виплату грошової компенсації на бензин, ремонт, технічне та транспортне обслуговування автомобілів та грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування окремим категоріям інвалідів та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.11.2001 р. за № 988\6179.

Створено Комісію з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, яка в червні 2001 р. розпочала свою роботу. За півроку до початку 2002 р. Комісією надано дозволи на право користування пільгами з оподаткування 328 підприємствам та організаціям громадських організацій інвалідів.

Загалом в Україні проблемами інвалідів займаються 912 організацій, 172 з них об’єднані в Союз організацій інвалідів України. У складі цього, найбільшого в нашій країні, об’єднання перебуває понад 650 000 громадян з різними фізичними чи розумовими проблемами.

4. Соціально-побутові заходи
та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів

За офіційними даними, в Україні інваліди становлять 5 % населення, але навіть у високорозвинутих державах їх не менше 10 %. Тому, з огляду на екологічні й інші причини, у тому числі стан вітчизняної медицини, вважають інвалідів в Україні приблизно не менше 15 %, тобто близько 8 мільйонів осіб.

• Тільки сліпих в Україні — 68 000, у Києві — 4 600 осіб.
• 155 000 дітей і 41 000 підлітків в Україні страждають психічними розладами, 49 дітей з кожних 10 000 — розумово відсталі.
• У Києві проживають 130 000 інвалідів, у тому числі 13 000 інвалідів війни і близько 8 000 дітей-інвалідів.

Така значна частка інвалідів у складі населення України потребує значних ресурсів для матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення.

Згідно зі ст. 36, 37, 38 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання зі спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової, медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів в Україні. Послуги по соціально-побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та інші засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах1.

Після встановлення інвалідності в місячний термін фахівцями Бюро медико-соціальної експертизи (БМСЕ) розробляється індивідуальна програма реабілітації, що затверджується керівниками БМСЕ й у триденний термін направляється в орган соціального захисту і вручається інваліду. Повторний огляд інвалідів І групи проводиться один раз у два роки, ІІ і ІІІ груп щорічно, дитини-інваліда — через 6 місяців.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або за договорами, укладеними органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

Соціальні послуги (допомоги) надаються винятково за згодою інваліда. У ст. 39 сказано, що інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Законом і іншими нормативними актами передбачаються різні форми соціального обслуговування інвалідів, у тому числі:

• соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування);
• напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в установах соціального обслуговування;
• стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціального обслуговування;
• термінове соціальне обслуговування (як правило, у ситуаціях, що не терпить зволікання, — організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, нічлігом, термінове надання тимчасового житла і т. ін.);
• соціально-консультаційна допомога.

Усі соціальні послуги, що входять до переліку гарантованих державою послуг, можуть бути надані громадянам безкоштовно, а також на умовах часткової чи повної оплати.

Безкоштовно соціальні послуги надаються:

1. самотнім громадянам (самотнім подружнім парам) і інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму;
2. громадянам літнього віку й інвалідам, що мають родичів, але одержують пенсії нижче прожиткового мінімуму;
3. людям похилого віку й інвалідам, що проживають у сім’ях, в яких середньодушовий дохід нижче прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на рівні часткової оплати надаються особам, чий середньодушовий дохід (чи дохід їхніх родичів, членів їхніх сімей) становить 100—150 % прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на умовах повної оплати надаються громадянам, що проживають у сім’ях, середньодушовий дохід яких перевищує на 150 % прожитковий мінімум.

Система соціального обслуговування поділена на два основні сектори — державний і недержавний.

Державний сектор представляють регіональні і місцеві органи соціального обслуговування.

Недержавний сектор соціального обслуговування поєднує установи, діяльність яких заснована на формах власності, що не відносять до державної чи комунальної власності, а також осіб, які здійснюють приватну діяльність у сфері соціального обслуговування. Недержавними формами соціального обслуговування займаються суспільні об’єднання, у тому числі професійні асоціації, благодійні і релігійні організації1.

Управління соціальним захистом інвалідів опирається на правову базу Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Закон визначає повноваження органів державної влади у сфері соціального захисту інвалідів. Він розкриває права й обов’язки органів медико-соціальної експертизи, що на підставі комплексного обстеження людини встановлює характер і ступінь захворювання, яке призвело до інвалідності, групу інвалідності, визначає режим праці працюючих інвалідів, розробляє індивідуальні і комплексні програми реабілітації інвалідів, дає медико-соціальні висновки, приймає рішення, обов’язкові для державних органів, підприємств і організацій незалежно від форми власності.

Закон установлює умови оплати медичних послуг, що надаються інвалідам, відшкодування витрат, зроблених самим інвалідом, його відносини з реабілітаційними органами соціального захисту інвалідів.

Закон ставить за обов’язок усім органам влади, керівникам підприємств і організацій створювати умови, що дозволяють інвалідам вільно і самостійно користуватися всіма громадськими місцями, установами, транспортом, безперешкодно пересуватися на вулиці, у власному житлі, у громадських установах і т. ін.

Законом передбачаються пільги на позачергове одержання житла, відповідним чином обладнаного. Зокрема, інвалідам і сім’ям, що мають дітей-інвалідів, надається знижка не менш 50 % із квартирної плати й оплати комунальних послуг, а в житлових будинках, що не мають центрального опалення, — з вартості палива. Інвалідам і родинам, що мають у своєму складі інвалідів, надається право на першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва, ведення підсобного і дачного господарства (ст. 30 Закону).

Діти-інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя (ст. 33 Закону).

5. Гарантії працевлаштування інвалідів

Особлива увага в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» приділяється підвищенню рівня зайнятості інвалідів. У ньому законодавчо закріплено фіксований розмір нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на рівні чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання, що є одним із напрямів гарантій зайнятості інвалідів.

Якщо на підприємстві працює від 15 до 25 осіб, встановлюється норматив у кількості одного робочого місця (ст. 19 в редакції Закону N 204/94-ВР від 14.10.94).

Працевлаштування інвалідів (ст. 18) здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законом.

Передумовою гарантій зайнятості для інвалідів є здобуття відповідної освіти і професії. Законодавство гарантує право інваліда на навчання і професійну підготовку.

Як сказано в Законі (ст. 21), держава гарантує інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності. Вибір форм і методів професійної підготовки провадиться згідно з висновками медико-соціальної експертизи. При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або в спеціальних позашкільних навчальних закладах.

Для отримання освіти і професії (ст. 22) за інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. При цьому під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі.

Після закінчення навчального закладу (ст. 24) інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або за їх бажанням — право вільного працевлаштування. При відмові у прийнятті на роботу, ненаданні роботи за спеціальністю інваліду, направленому за розподілом після закінчення навчального закладу, або при недодержанні інших умов трудового договору і законодавства про працю адміністрація підприємства (об’єднання), установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

6. Реабілітаційні програми і заходи
щодо активізації життєдіяльності інвалідів

Суттєвим фактором, який посилює значущість проблем інвалідів, є зростання в Україні чисельності осіб з фізичними та інтелектуальними вадами з 2,1 млн до 2,5 млн за останні сім років. Стрімкість зростання чисельності інвалідів в Україні за останні три роки показана на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Динаміка чисельності інвалідів, тис. осіб

У зв’язку з цим Указом Президента України затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001—2005 рр.1

У ході реалізації Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями передбачається посилення їх соціального захисту шляхом професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, максимальної адаптації їх до суспільного життя. В 2001 р. вже введено в дію першу чергу Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів.

У Сумській, Кіровоградській, Вінницькій, Волинській, Житомирській, Луганській областях та в м. Києві вже створені центри соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів.

У 2001 р. в Україні розпочато також реалізацію Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Активна робота по створенню центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, які впроваджують методику раннього втручання, здійснюється в Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Харківській, Чернігівській областях.

Протягом 2002—2005 рр. передбачається створення в усіх областях центрів раннього втручання і соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центрів професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями й у містах з чисельністю населення понад 50 тис. Крім того, передбачено збільшення кількості осіб з обмеженою працездатністю у вищих навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах з конкурентоспроможних професій та спеціальностей, створення додаткових та збереження існуючих робочих місць для інвалідів.

Водночас за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів в Україні заплановано створити не менш як 12,5 тис. нових робочих місць. З кінця 2000 р. до початку 2002 р. відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів в Україні виділено 5,4 млн грн на створення додаткових робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Підприємствам системи УТОГ та УТОС відділеннями Фонду надано безповоротну фінансову допомогу в сумі 1,9 млн грн на соціально-трудову реабілітацію. Крім того, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України підприємствам УТОС виділено 5,73 млн грн, підприємствам УТОГ — 3,5 млн грн.

На реалізацію заходів щодо соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів у зазначений період відділеннями витрачено 58 млн грн з коштів спеціального фонду.

Фінансується будівництво Центру дитячої ортопедії та реабілітації як складової Державного комплексу ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який створюється на базі Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Надія» (м. Миколаїв). На ці цілі Фондом вже спрямовано понад 2,6 млн грн.

Уже заборонено приймання в експлуатацію об’єктів соціальної інфраструктури та житла, що не забезпечують вільного доступу до них осіб з обмеженими фізичними можливостями.

7. Пенсійне забезпечення інвалідів

Згідно зі ст. 40 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» конкретні умови і порядок пенсійного забезпечення інвалідів визначаються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні і рішеннями Уряду України з відповідних питань. Зокрема цьому питанню присвячено в Законі України «Про пенсійне забезпечення» ст. 23—36. Проаналізуємо зміст цих статей, але для початку спинимось на понятті «пенсія з інвалідності» .

Пенсія з інвалідності — це така пенсія, яку призначають особі на тривалий час чи постійно у зв’язку з виявленням у неї певної хвороби і визнанням інвалідності І, II чи III групи.

Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюють органи медико-соціальної експертизи (МСЕ), що діють на підставі Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22. 02. 92 р. Пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначають незалежно від стажу роботи. Пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання призначають за наявності такого стажу роботи на час настання інвалідності (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Стаж роботи на час настання інвалідності

Вік	Стаж роботи (років)
До досягнення 23 років Від 23 років до досягнення 26 років Від 26 років до досягнення 31 року Від 31 року до досягнення 36 років Від 36 років до досягнення 41 року Від 41 року до досягнення 46 років Від 46 років до досягнення 51 року Від 51 року до досягнення 56 років Від 56 років до досягнення 61 року Від 61 року і старші	1 2 3 5 7 9 11 13 14 16

Пенсії з інвалідності призначають у таких розмірах: інвалідам
І групи — 70 %, II — 60 %; інвалідам III групи — 40 % заробітку. Якщо в інвалідів є трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсію з інвалідності призначають у розмірі пенсії за віком при відповідному стажі роботи.

Мінімальний розмір пенсії встановлюють на рівні соціальної за відповідною групою інвалідності:

• інвалідам І групи — 200 % мінімального розміру пенсії за віком;
• інвалідам II групи — 100 % мінімальної пенсії за віком;
• інвалідам ІІІ групи — 50 % мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії особам, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, а також громадянам, яких необґрунтовано було піддано політичним репресіям і в майбутньому реабілітовано, інвалідність яких пов’язана з репресіями встановлюється:

• інвалідам І групи — у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком;
• інвалідам II групи — у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком;
• інвалідам III групи — у розмірі двох мінімальних пенсій за віком.

Максимальна пенсія не може перевищувати трьох, а для працівників зайнятих на роботах — чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Інвалідам унаслідок загального захворювання, які не мають достатнього для призначення повної пенсії стажу роботи, призначають пенсію з інвалідності при неповному стажі роботи в розмірі, пропорційному їхньому стажу, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної групи інвалідності.

До пенсії за інвалідністю встановлюють такі надбавки:

• непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, — на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних;
• інвалідам І групи, самотнім інвалідам II групи, які потребують постійного стороннього догляду або досягли пенсійного віку, одиноким інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку, — на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії.

Чисельність пенсіонерів-інвалідів і розміри пенсій для різних категорій інвалідів у нашій державі в динаміці наведено в табл. 9.2.

Таблиця 9.2

Чисельність інвалідів, середні розміри пенсій
та інших соціальних виплат

Категорія	На 01.01.2000	На 01.01.2001
Разом інвалідів, тис. осіб	2471,6	2509,5
у тому числі: інвалідів війни	290	274,8
інвалідів-чорнобильців	74	79,5
інвалідів від загального захворювання	1495,673	1552,796
інвалідів від трудового каліцтва та професійного захворювання	109,783	104,818
із загальної кількості інвалідів інвалідів І групи	319,3	324,3
інвалідів II групи	1285,7	1277,6
інвалідів III групи	715,2	753,4
Середній розмір пенсій та інших соціальних виплат на одного інваліда, грн	151,01	166,95
інвалідам-чорнобильцям	234,18	236,44

Закінчення табл. 9.2

Категорія	На 01.01.2000	На 01.01.2001
інвалідам загального захворювання	65,00	79,06
інвалідам від трудового каліцтва та професійного захворювання	73,47	89,63
інвалідам І групи	85,03	100,35
інвалідам II групи	83,12	96,13
інвалідам III групи	73,21	85,33
інвалідам з дитинства, враховуючи дітей-інвалідів до 16 років	39,12	45,29

1Див.: Статистика Міністерств праці та соціальної політики України / Основні показники та напрями соціального розвитку України у січні — грудні 2001 р.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «інвалід».
2. Охарактеризуйте види інвалідності.
3. Назвіть правові й інші нормативні документи, спрямовані на захист інвалідів.
4. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів.
5. Розкажіть про форми і методи медико-соціальної реабілітації інвалідів.
6. Назвіть основні причини, що призводять до інвалідності.
7. Розкрийте управлінські аспекти соціального захисту інвалідів.
8. Як розв’язуються проблеми інвалідності в різних регіонах країни?
9. Поняття інвалідності, та її види.
10. Правові засади і основні складові соціального захисту інвалідів в Україні.
11. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.
12. Гарантії працевлаштування інвалідів.
13. Реабілітаційні програми і заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів.
14. Пенсійне забезпечення інвалідів.

1 Довідково: В місцевих бюджетах 2001 р. було передбачено 12,5 млн грн для забезпечення пільгової категорії громадян зубними та зубощелепними протезами, 3,3 млн грн — слуховими апаратами, 3 млн грн — окулярами ти штучними кришталиками. Понад 102 тис. осіб пройшли зубопротезування, загальні витрати на яке становили 8,6 млн грн, 13,3 тис. інвалідів забезпечено слуховими апаратами на суму 3,0 млн грн, 33 тис. осіб — окулярами і штучними кришталиками на суму 1,7 млн гривень.

Понад 700 тис. інвалідів обслуговано медичними відділами протезно-ортопедичних підприємств ПО «Укрпротез», де нині перебуває на обліку 455,7 тис. інвалідів. З метою наближення протезно-ортопедичної допомоги інвалідам за місцем проживання працюють виїзні медико-технічні бригади, якими обстежено і надано необхідні послуги 121 тис. осіб. Виготовлено та безкоштовно видано інвалідам 215 тис. пар ортопедичного взуття на суму 38,5 млн грн і 38,4 тис. шт. протезно-ортопедичних виробів на суму 14,1 млн гривень. Поліпшився стан забезпечення інвалідів інвалідними колясками. Виходячи з бюджетних призначень на сьогодні ПО «Укрпротез» поставило 26,6 тис. таких засобів пересування загальною вартістю 28,7 млн гривень.

1 Див.: Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» // Закони України. — Т. 13. — К.: АТ «Книга», 1998 . — С. 82—91.

1 Довідково: Введено в дію першу чергу Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів. У 2002 р. передбачається спрямувати близько 13 млн грн цільових коштів Фонду соціального захисту інвалідів на реконструкцію та матеріально-технічне забезпечення цього Центру.

Передбачається використати близько 44 млн грн на створення 2,4 тис. робочих місць для інвалідів; фінансувати в повному обсязі всі заходи, пов’язані зі створенням Національного центру параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів.

У 2001 р. на фінансування програм соціального захисту інвалідів із загального фонду Державного бюджету виділено близько 187 млн грн, що становить 96 % від планових призначень.

PAGE 220

ЗАХИСТ І СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВА РЕАБІЛІТАЦІЯ ІНВАЛІДІВ