Правове регулювання фінансової діяльності

Господарське право. Частина друга

PAGE \* MERGEFORMAT 4

Лекційне заняття № 20

Тема 17. Правове регулювання фінансової діяльності

Мета: охарактеризувати поняття ринку фінансових послуг, визначити форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг, дати характеристику структурі банківської системи України, зазначити поняття страхування та охарактеризувати договір страхування

План заняття:

1. Поняття ринку фінансових послуг України.
2. Форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг
3. Поняття банківської системи України, її структура
4. Страхування у сфері господарювання. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання

Рекомендована література до теми:

1. Амеліна А.С. Поняття та ознаки страхового договору // Науковий вісник Національного університету ДПС України (економіка, право). - 1(56). - 2012
2. Баланюк Л. Поняття та місце небанківської установи у фінансовій системі України [Текст] / Л. Баланюк // ПравоУкраїни. – 2008. – № 3. – C. 47–51.
3. Гуменюк О.Г. Ринок фінансових послуг в Україні Електронний ресурс. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2011_3/271.pdf
4. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // ВР України від 12.07.2001 р. № 2664-III ст.4. – (http :// zakon.rada.gov.ua) .
5. Ільченко-Сюйва, Л. В. Небанківські фінансові установи: досвід Європейського Союзу та можливості України [Текст] / Л. В. Ільченко-Сюйва // Фондовый рынок. – 2009. – № 5. – С. 16–22.
6. Казакова М.О. Факторинг на ринку фінансових послуг Електронний ресурс. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/.../2011_44/08_kazakova.pdf
7. Картамишева, О. Державний нагляд і контроль за діяльністю небанківських фінансово-кредитних установ [Текст] О. Картамишева // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 8. – С. 90–93.
8. Концепція запровадження пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами та Програми розвитку системи пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами [Текст] / Затверджено розпорядженням Держфінпослуг від 15.07.2010 № 585.
9. Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід/ Правовий тиждень. – №3(76) від 15 січня 2008 р. – С.9–10.
10. Ящищак О.Р. Моделі державного регулювання ринку фінансових послуг // Адвокат. - №3. – 2011.

Питання для самостійного вивчення.

1. Види фінансових установ
2. Поняття та нормативно-правове підґрунтя функціонування ринку цінних паперів
3. Види цінних паперів

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення ринку фінансових послуг України.
2. Назвіть форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг.
3. Дайте загальну характеристику структурі банківської системи України.
4. Назвіть види фінансових установ.
5. Дайте характеристику ринку цінних паперів.
6. Дайте характеристику видам цінних паперів.
7. Як здійснюється страхування у сфері господарювання?
8. Охарактеризуйте договір страхування.

1. Поняття ринку фінансових послуг України. Види фінансових установ

Особливостям правового регулювання фінансової діяльності присвячена гл. 35 ГК України.

Фінанси суб'єктів господарювання є самостійною ланкою національної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку.

Згідно з ч. 2 ст. 333 Г України фінансова діяльність суб'єктів господарювання включає:

- грошове та інше фінансове посередництво - діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями;

- страхування - діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотермінових ризиків суб'єктів господарювання з використанням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання;

- допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування - недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).

Ринок фінансових послуг — це сфера діяльності суб'єктів господарювання, пов'язана з наданням та споживанням різноманітних фінансових послуг.

Фінансовими послугами є операції з фінансовими активами (грошовими коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правами вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, суб'єктами підприємницької діяльності, які не є фінансовими установами.

Фінансовою установою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка включена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Фінансові установи можуть створюватися у будь-якій організаційно - правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

При створенні фінансової установи або у разі збільшення розміру зареєстрованого статутного (пайового) капіталу, статутний (пайовий) капітал повинен бути сплачений у грошовій формі та розміщений на банківських рахунках комерційних банків, які є юридичними особами за законодавством України, якщо інше не передбачено законами України з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Фінансова установа може надавати фінансові послуги лише після здійснення ідентифікації особи клієнтів та вжиття заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Під час здійснення (надання) фінансових послуг фінансовим установам забороняється вступати в договірні відносини: 1) з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки; 2) з клієнтами — юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосовно того, що особа виступає не від власного імені.

Аудиторські перевірки фінансових установ можуть проводити тільки аудитори, які мають відповідний сертифікат, виданий Аудиторською палатою відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність», та свідоцтво про внесення до Реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 19 лютого 2004 р. № 86 (у редакції розпорядження від 24 червня 2005 р. № 4239) затверджений Порядок ведення реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.

Основними нормативними актами, що регулюють фінансову діяльність в Україні є: Господарський кодекс України, Закони України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року № 2121-Ш, "Про Національний банк України", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року № 1160-IV, "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 року № 2664-Ш, "Про страхування" від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР, "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про кредитні спілки" 20 грудня 2001 року № 2908-Ш, "Про фінансовий лізинг" 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР, Указ Президента України "Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи" від 22.06.2009 № 466/2009.

2. Форми та засоби державного регулювання ринків фінансових послуг

Державним регулюванням ринків фінансових послуг є комплекс заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг, що здійснюються з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
• захист інтересів споживачів фінансових послуг;
• створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
• створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
• додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
• контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

• щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;
• щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;
• щодо інших ринків фінансових послуг — Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється в таких формах:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ;

нагляд за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі проведення державного фінансового моніторингу.

3. Поняття банківської системи України, її структура

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

За формою власності вирізняються державні (засновуються за рішенням Кабінету Міністрів України та 100 % статутного капіталу якого належать державі), приватні банки, та банки, створені на поєднанні різних форм власності.

За організаційно-правовою формою вирізняються банки, створені у формі публічного акціонерного товариства та кооперативні банки.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 р. № 375.

Банк має право відкривати філії та представництва на території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття філій та представництв, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Відомості про філії та представництва банків Національний банк України включає до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку.

Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії чи представництва на території інших держав на підставі дозволу Національного банку України.

Банки мають право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, а в окремих випадках — додаткового отримання письмового дозволу НБУ. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275, чітко окреслює коло операцій, на здійснення яких банки України повинні отримати тільки ліцензію, а на які поряд із ліцензією необхідне додаткове отримання письмового дозволу НБУ.

4. Страхування у сфері господарювання. Суб'єкти страхової діяльності у сфері господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Суб'єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством.

Суб'єкти господарювання - страховики здійснюють страхову діяльність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управлінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спільну діяльність.

Страхувальниками є учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про страхування", іншими законодавчими актами.

За договором страхування згідно ст. 354 ГК України страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування.

При укладенні договору страхування страховик має право вимагати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією).

Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове регулювання фінансової діяльності