Поняття господарських договорів та характеристика окремих їх видів

PAGE \* MERGEFORMAT 4

Лекційне заняття № 13

Тема 11. Поняття господарських договорів та характеристика окремих їх видів.

Мета: визначити поняття та ознаки господарського договору, зазначити функції господарського договору, охарактеризувати зміст господарського договору, дати класифікацію господарських договорів, визначити способи укладення господарських договорів.

План заняття:

Поняття та ознаки господарського договору
Зміст господарського договору
Класифікація господарських договорів

Рекомендована література до теми:

Беляневич О.А. Господарське договірне право України (Теоретичний аспект): Монографія. - Юрінком Інтер, 2006. - 592 с
Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання: Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2002. – 279 с.
Бриндзя З. Формування і функціонування облікового відображення операцій з купівлі продажу земельних ділянок різних форм власності / З.Бриндзя // Галицький економічний вісник. — 2012. — №2(35).
Договірне право України. Особлива Частина: навч.посіб./Т.В.Боднар, О.В.Дзера та ін.:за ред.О.В.Дзери. – К.:Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.
Закон України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. -2004. -N 50. -ст.540.
Закон України «Про оренду державного і комунального майна» 10.04.92 року № 2269-XII
Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р. №1381-ІV
Куліш А.М. Окремі питання укладення господарських договорів суб’єктами господарювання Електронний ресурс. . – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pvuabs/2010.../03_04_02.pdf
Подоляк С.А. Господарський договір та його юридичні конструкції – недійсність, нікчемність і неукладеність – в сучасних умовах // Часопис Київського університету права. - №3. – 2009.
Чернега А.П. До поняття договору у сфері господарських відносин // Часопис Київського університету права. - №2. – 2010.

Питання для самостійного вивчення.

Специфіка господарського договору.
Функції господарського договору.
Способи укладення господарських договорів.
Виконання господарських договорів.

Питання для самоконтролю.

Визначте поняття господарський договір.
В чому зміст господарського договору?
Що є істотними умовами господарського договору?
В чому правовий статус сторін в господарському договорі?
В чому відмінність цивільно – правового та господарського договору?
Які Ви знаєте функції господарського договору?
В чому полягає укладання господарського договору?
Як укладається господарський договір за загальним способом?
Який порядок укладання конкурентних договорів?
В чому значення виконання господарських договорів?

1. Поняття та ознаки господарського договору

Термін «господарський договір» широко використовується в юридичній літературі та в господарській практиці, звичайно, на основі його порівняння з цивільно-правовим договором. Зауважимо, що чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в ГК йому присвячена глава 20 – «Господарські договори» (ст. ст. 179 – 188) На підставі аналізу правовідносин у господарській діяльності, змісту і особливостей господарських договорів визначених в ГК дає змогу сформувати поняття господарського договору за його ознаками. Такими ознаками є: за суб'єктним складом (сторони в господарському договорі суб'єкти господарювання) спрямованістю на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин; тісний зв'язок з плановим процесом у господарській діяльності (з передбаченням виробничих показників); поєднання майнових (виготовлення продукції) та організаційних елементів (визначення порядку виробництва, приймання виконання тощо); обмеження договірної свободи і можливість відступлений від рівності сторін (державні контракти, закупівля продукції і товарів за державні кошти і т. н.).

Узагальнивши вище наведене, можна сказати, що господарський договір – це засноване на домовленості сторін і зафіксоване у встановленій законом формі, зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання та/або суб’єктами організаційно – правових повноважень змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у галузі господарської діяльності з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Поняття господарського договору виводиться через сукупність його особливостей як угоди і як зобов'язального правовідношення. Головна особливість господарського договору як угоди полягає в особливому суб'єктному складі та обмеженні договірної свободи. Суб'єктний склад господарського договору можна визначити наступним чином: сторонами (стороною) в господарському договорі можуть виступати господарські організації з правами юридичної особи; відособлені підрозділи господарських організацій в межах компетенції, що надана їм цими організаціями; індивідуальні підприємці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподарські організації - юридичні особи при здійсненні ними господарської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління - власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють в межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.

Господарський договір має такі особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво та обіг і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського договору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без державного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі договори називаються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів (про цю ознаку йшлося при розгляді суб'єктного складу господарських зобов'язань.

2. Зміст господарського договору

За юридичною ознакою зміст договору є спільним юридичним актом сторін, що становлять: по-перше, домовленість, щодо умов з яких вони дійшли згоди і по-друге, ті умови, які приймаються ними як обов'язкові на основі чинного законодавства. Іншими словами, зміст договору — це ті умови, на яких укладений договір. Оскільки договір є підставою виникнення господарсько-правового зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

При визначені змісту господарського договору законодавством передбачені загальні, істотні та обов’язкові умови.

Загальні умови щодо змісту господарських договорів, відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК, сторони можуть визначити на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право продовжувати на свій розсуд будь – які умови договору, що не суперечать законодавству. Так, відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених, іншим органом державної влади коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню, відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010.

Суб’єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв’язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб’єкти зобов’язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов’язкові умови таких договорів.

Істотними умовами господарського договору, які складають його зміст є :

визнані таким законом. Наприклад, за ст. 10 закону України від 14.03.1995 р. «Про оренду державного і комунального майна» істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк дії договору, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна та умови його повернення, виконання зобов'язань, відповідальність сторін;
необхідні для договорів даного виду, наприклад, при поставці склотари;
наприклад умови про упаковку товару у договорі купівлі – продажу стають після вимоги істотними, і якщо продавець відмовляється упакувати, то договір вважається неукладеним;
умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (місце виконання, умови оплата, порядок відвантаження тощо).

Обов’язкові умови без яких неможливе договірні відносини неможливі. Так, відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК, сторони зобов’язані у будь – якому разі погодити – предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору відзначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, технічного регулювання (ст. 15 ГК), а у разі їх відсутності – в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів та послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому, ст. 189 – 192 ГК, іншими законами, атами Кабінетів Міністрів України. вони є: вільні, державні фінансові та регульовані, договірні. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такої, що порушує вимоги антимонопольного – конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладання ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачене інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Крім загальних, істотних і обов’язкових за ознакою впливу на юридичну силу і зміст договору, визначаються ще звичайні та випадкові умови. Звичайними є такі умови господарського договору, які є характерними для певного його виду, але відсутність яких не впливає на юридичну силу договору. До випадкових слід віднести ті умови господарського договору, які виражають специфіку договірного зв’язку між його сторонами, але не впливають на юридичну силу договору (наприклад, умови про забезпечення працівників підрядника транспортом, харчуванням на час виконання робіт за договором тощо).

Зміст господарського договору також виражається через форму яка встановлена ГК. Відповідно ч. 1 ст. 181 ГК господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами на скріпленого печатками – тобто у письмовій формі (повна письмова форма). Крім повної письмової форми допускаєтеся укладення господарського договору у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, фактографами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певного виду договорів. Так, не допускається у спрощений спосіб укладення організаційно - господарських договорів (ст. 186 ГК). Відповідно до ст. 207 ЦК і Закону України від 22.05.2003 р. «Про електронні документи та електронний документообіг» договір укладається за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. При їх вчиненні використовується електронно-числовий підпис за правилами Закону України від 25.02.2003 р.«Про електронний цифровий підпис». Природно, на таких договорах відбиток печатки не ставиться.

3. Класифікація господарських договорів

Класифікація господарських договорів виражає їх систему залежно від підстави їх виникнення у ролі і встановленні господарських зв’язків, порядку укладання, становища сторін, тривалості застосування у сфері господарської діяльності тощо. Класифікуються вони за ознаками цивільно – правових договорів із врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством, тому їх поділ можна проводити за різними критеріями.

За суб'єктним складом: двосторонні (поставка продукції, купівля-продаж); багатосторонні договори (договір лізингу, перевезення вантажу).

Залежно від розподілу прав і обов'язків: односторонньо-зобов'язуючі (тільки одна сторона зобов'язана вчинити певні дії на користь іншої, а остання має лише права — договір позики); двосторонньо – зобов’язуючі (обидві сторони пов’язані взаємними правами та обов’язками – договір контрактації сільськогосподарської продукції).

Залежно від характеру переміщення матеріальних благ: виплатні — дія однієї сторони обов'язково потребує відповідної майнової дії іншої (купівля-продаж, постачання); безоплатні — надання майна здійснюється лише однією стороною без одержання зустрічного надання від другої сторони (договір безоплатного користування майном).

Залежно від юридичної підстави укладення договору: плановані — укладаються на підставі державних замовлень, обов'язкових для прийняття певними господарськими суб'єктами: державними підприємствами, підприємствами-монополістами тощо; регульовані — укладаються на підставі господарських намірів сторін, юридично виражених істотними умовами договорів.

Залежно від способу та часу виникнення правовідносин: консенсуальні — для їх укладання необхідне узгодження волі сторін щодо всіх істотних умов (договір купівлі-продажу, постачання); реальні — для їх укладання необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й виконання певних дій: передача речі — об'єкта договору (договір позики, договір перевезення).

За способом оферти і визначення змісту: договори приєднання — це договори, у яких одна сторона заздалегідь встановлює істотні умови майбутнього договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо); договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні.

За регулятивними функціями: попередній договір – договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому в попередньому договорі, коли такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — письмово. Сюди також відноситься договір про наміри (протокол про наміри). Якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором, тобто він не надає можливість застосувати механізм примусового впливу до іншої сторони у випадку її ухилення від виконання зобов'язань, взятих на себе попереднім договором. Це договір, що визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти в майбутньому господарський договір. Такий договір породжує обов'язок укласти до певного строку основний договір, а при ухиленні від його укладання — відшкодувати збитки потерпілій стороні; основний договір — це договір, укладання якого передбачено попереднім договором.

Залежно від періодів виконання обов'язків: генеральні договори — укладаються на весь період діяльності, яка регулюється. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності, (будівництво, об’єктів промислового і соціально – культурного призначення); поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на короткі проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, а лише їх конкретизують.

Залежно від предмету договору: договори про передачу майна у власність(купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, дарування, рента, постачання енергетичних ресурсів тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізинг, позичка тощо); договори на виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, на виконання проектних і розвідувальних робіт, з виконання аудиторських робіт тощо); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори на передачу науково-технічної продукції тощо); договори про надання послуг з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням); кредитні договори (позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки); договори зі страхування (майнове та особисте страхування); договори з надання послуг (доручення, комісія, експедиція, зберігання, охорона тощо); договори про сумісну діяльність, комерційна концесія.

Така класифікація не є вичерпною тому, що може здійснюватись і за іншими критеріями.

У визначенні змісту договорів, важливу роль відіграють типові, або взірцеві договори. Типові, або взірцеві, договори є уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин, вироблених практикою й опублікованих у пресі. Типові, або взірцеві, договори часто використовують при укладенні так званих публічних договорів і договорів про приєднання. Наприклад, Типовий концесійний договір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2000 р., Типовий депозитний договір, Типовий договір про обслуговування емісії цінних паперів, затверджені рішенням ДКЦПФР від 14 липня 1998 р. та інші.

Публічним, відповідно до ст. 633 ЦК і ст. 178 ГК, є договір в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Особливості виконання публічних зобов'язань передбачає ст. 178. Так суб'єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов'язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єкт господарювання, який безпідставно ухиляється віл виконання публічного зобов'язання, повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом., і в кінцевому рахунку може бути позбавлений ліцензії.

Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними.

Договір приєднання також є особливим видом договору, умови якого визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і можуть бути прийняті іншою стороною не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Сторона, яка приєдналася до договору, може вимагати розірвання або зміни договору і відшкодування заподіяних їй збитків, якщо договір про приєднання, хоч і не суперечить законодавчим актам, але позбавляє цю сторону звичайно наданих їй прав, виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язань або містить інші явно обтяжливі умови для сторони, яка приєдналася до договору. При цьому вважається, що сторона, яка приєдналась, виходячи зі своїх розумних інтересів, не прийняла б цих умов, якби в неї була можливість брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимоги щодо зміни або приєднання, розірвання договору пред'явлені стороною, що приєдналась до договору у зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона, яка надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналась, знала або повинна була знати, на яких умовах укладає договір.

Договори, укладені на користь контрагентів та договори, укладені на користь третьої особи. Згідно ст. 636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Наприклад, відправник укладає договір перевезення з транспортною організацією на перевезення певного вантажу. Одержувач вантажу за цим договором має певні права щодо приймання вантажу.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Поняття господарських договорів та характеристика окремих їх видів