Правове забезпечення інноваційної діяльності


Господарське право. Частина друга

PAGE \* MERGEFORMAT 6

Лекційне заняття № 19

Тема 16. Правове забезпечення інноваційної діяльності

Мета: охарактеризувати поняття інноваційної діяльності та нормативно-правове підґрунтя її здійснення, визначити об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності, дати характеристику видам та формам інвестування інноваційної діяльності, зазначити договірно-правове забезпечення інноваційної діяльності

План заняття:

  1. Поняття інноваційної діяльності та нормативно-правове підґрунтя її здійснення
  2. Об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності
  3. Види та форми інвестування інноваційної діяльності
  4. Договірно-правове забезпечення інноваційної діяльності

Рекомендована література до теми:

  1. Амоша О.І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О.І. Амоша // Економіст. – 2008. – № 6. – С. 28-34.
  2. Балабан О.Р. Державне регулювання інноваційної діяльності // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.9 Електронний ресурс. – Режим доступу:www.nbuv.gov.ua/portal/244.pdf
  3. Василенко М. Д. Cтворення національної інноваційної системи та її правове забезпечення / М. Д. Василенко // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. – О.: Юрид. л-ра. – 2010. – Вип. 53. – С. 163-171.
  4. Василенко М. Д. Встановлення та розвиток господарського порядку в інноваційній сфері: до відродження українських технопарків / М. Д. Василенко // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 2. – С. 193-197.
  5. Вівчар О.Й. Інноваційна діяльність в Україні та напрямки її розвитку // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.9 Електронний ресурс. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_9/183_WIW.pdf
  6. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04 лип. 2002 р. № 40-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст. 266.
  7. Іляшенко І.Х. Інноваційна діяльність промислових підприємств. Електронний ресурс. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dtr_ep/2012.../EC112_36.pdf
  8. Парламентські слухання «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» // Інтелектуальнавласність. – 2009. – № 7. – С. 4-8.
  9. Скрипник А.В. Інноваційні перспективи України / А.В. Скрипник // Фінанси України. – 2008. – № 5. – С. 103-114.
  10. Тимощук М.П. Інноваційна діяльність // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. Вип. 20.13 Електронний ресурс. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_13/.pdf
  11. Фурсіна О.В. Класифікація інновацій та зміст інноваційної діяльності // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. Вип. 20.11 Електронний ресурс. – Режим доступу:www.nbuv.gov.ua//20_11/pdf

Питання для самостійного вивчення.

  1. Інвестування інноваційної діяльності
  2. Державне регулювання інноваційної діяльності
  3. Правовий режим інноваційного проекту

Питання для самоконтролю.

  1. Дайте визначення інноваційної діяльності.
  2. Назвіть нормативно-правові акти, які регулюють інноваційну діяльність.
  3. Дайте загальну характеристику об’єктам та суб’єктам інноваційної діяльності.
  4. Назвіть види та форми інноваційної діяльності.
  5. Дайте характеристику договірно-правовому забезпеченню інноваційної діяльності.
  6. Дайте характеристику інвестуванню інноваційної діяльності.
  7. Як здійснюється державне регулювання інноваційної діяльності?
  8. Охарактеризуйте правовий режим інноваційного проекту.

1. Поняття інноваційної діяльності та нормативно-правове підґрунтя її здійснення

Сьогодні інтелектуальна компонента є основним стратегічним ресурсом економічного розвитку, що зумовив заміну традиційного типу суспільного виробництва «економікою знань» («економікою інновацій»). На зміну «фордизму» (масовому виробництву з широким застосуванням конвеєру та випуском у великих обсягах стандартизованих товарів) прийшов «постфордизм» (гнучке, наукомістке виробництво з випуском широкого асортименту продукції), в епіцентрі уваги якого перебуває інноваційна діяльність.

Поняття «інноваційна діяльність» дістало нормативне закріплення в низці законодавчих актів:

  • Згідно зі ст. З Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р., інноваційна діяльність визначається як одна із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає: випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат; фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил; розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і екологічного становища.
  • Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., інноваційною є діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.
  • За статтею 325 ГК України інноваційною діяльністю у сфері господарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Згідно з ч. 2 ст. 327 ГК України основними напрямами інноваційної діяльності є:

  • проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
  • розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
  • розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
  • технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

На цей час законодавство України про інноваційну діяльність становить чисельні закони та підзаконні акти, серед яких закони України: «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. (у ред. Закону України від 1 грудня 1998 р.), «Про наукову і науково - технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р., «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16 липня 1999 р. (у ред. Закону України від 12 січня 2006 р.), «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р., «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р., «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» від 9 квітня 2004 р., «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 р. тощо.

Крім того, успішному інноваційному розвитку країн безумовно сприяє їх науково-технологічне співробітництво, правову основу якого становлять чисельні міжурядові угоди про наукове і технологічне співробітництво в галузях, які становлять спільний інтерес. Українським урядом було укладено цілий блок угод про наукове і технологічне співробітництво, консультування і технічне співробітництво, технічне та фінансове співробітництво, науково-технічну кооперацію та ін., які встановлюють загальні засади такого співробітництва, кооперації у різних галузях економіки.

Утім, незважаючи на велику кількість нормативних актів, сучасні науковці справедливо стверджують, що зараз законодавча база України з питань правового забезпечення інноваційної діяльності перебуває в розібраному стані — розрізнений, внутрішньо неузгоджений правовий матеріал не дає змоги досягти головної мети — забезпечити повно - масштабне регулювання суспільних відносин, пов'язаних з інноваційними процесами. З метою повного, узгодженого та системного правового забезпечення функціонування національної інноваційної системи необхідний комплексний правовий акт, який би визначав правові засади функціонування інноваційної діяльності, найбільш оптимальною формою якого є Інноваційний кодекс України.

2. Об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності

Відповідно до чинного законодавства об'єктами інноваційної діяльності є:

  1. Інноваційні програми і проекти.

Інноваційними є проекти (програми), якими передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, що відповідають вимогам Закону України «Про інноваційну діяльність».

  1. Нові знання та інтелектуальні продукти, у тому числі інноваційні продукти.

Новації — результати наукової, науково-технічної та іншої діяльності, до складу яких входять об'єкти промислової власності та/або інші продукти інтелектуальної діяльності, що є предметами нововведень.

Інновації — новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені, прийняті до використання конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Інновації є кінцевим результатом упровадження нововведень, відповідно основним при розмежуванні новацій та інновацій є критерій упровадження (з моменту прийняття до використання, розповсюдження новація набуває статусу інновації).

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

Некомерційним слід визнати таке інноваційне інвестування, метою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку - як безпосередня мета здійснення такої діяльності - відсутнє, проте воно може бути досягнуте згодом як один з її результатів).

Комерційним є інноваційне інвестування, спрямоване на використання, і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Інноваційний продукт — результат виконання інноваційного проекту науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (у тому числі — інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів (при цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту);

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко - економічні показники.

  1. Виробниче обладнання та процеси.
    1. Інфраструктура виробництва і підприємництва.

Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Інноваційним підприємством визнається підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо понад 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

  1. Організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери.
    1. Сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція.

Інноваційна продукція — нові конкурентоздатні товари (послуги), що випускаються (надаються) із застосуванням інновацій та відповідають таким вимогам:

а) є результатом виконання інноваційного проекту;

б) виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Рішення про кваліфікування продукції інноваційною приймає відповідний підрозділ, визначений Міністерством освіти і науки України чи її регіональне відділення за результатами експертизи.

У загальному вигляді економічний процес послідовного перетворення ідеї на інноваційний об'єкт можна сформулювати таким чином: новація —>об'єкт інтелектуальної власності —> інноваційний проект —>інноваційний продукт —> інноваційна продукція.

  1. Механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

  1. Види та форми інвестування інноваційної діяльності

Ст. 327 ГК України передбачає, що інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

Ч. 2 ст. 326 ГК встановлює, що формами інвестування інноваційної діяльності є:

1) державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

2) комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

3) соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

4) іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

5) спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

4. Договірно-правове забезпечення інноваційної діяльності

Інноваційний розвиток країни нерозривно пов'язаний з договірно - правовим забезпеченням обігу інноваційних продуктів. Договір є основним правовим засобом, який установлює, змінює або припиняє майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових.

Договірно-правовими формами трансферу технологій (їх складових) є:

  • ліцензійний договір (договору на користування майновими правами промислової власності);
  • договір на передачу у власність іншої особи виключних майнових прав промислової власності (договір купівлі-продажу);
  • договір комерційної концесії (франчайзингу);
  • договір про створення спільних підприємств (у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові);
  • договір про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;
  • договір про поставку технологічного обладнання;
  • договір технічно-промислової кооперації (одержання послуг для виробництва промислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування);
  • договір на створення і передачу науково-технічної продукції (технологічного інжинірингу);
  • інші договірні форми.

За договором на створення і передачу науково-технічної продукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумовлені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДЦКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Об'єктом договору на передачу науково-технічної продукції є науково-технічна продукція — завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створені дослідні зразки або партії виробів, необхідних для проведення НДЦКР згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо). Результатом виконання такого договору може також виступати інформація про можливість/неможливість, доцільність/недоцільність упровадження науково-технічного результату, коефіцієнт його корисності для конкретного виробництва. Інформація, що містить відомості про науково- прикладний результат, може отримати зовнішнє вираження (форму) у звіті, проектних пропозиціях, конструкторській або технологічній документації на науково-технічну продукцію, натурному зразку тощо. Втілення інформації в матеріальну форму є обов'язковою умовою її включення до комерційного обороту.

У більшості випадків одним із складників технології як комплексного об'єкта договору про її трансфер виступає ноу-хау, що пояснюється ускладненням сучасних винаходів, і як наслідок цього — практичною неможливістю описання останніх у патентних матеріалах з повнотою, необхідною для їх практичного використання.

Стаття 16 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 р. закріплює перелік істотних умов договору про трансфер технологій, серед них:

  • перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);
  • ціна технологій чи розмір плати за їх використання;
  • строки, місце та спосіб передачі об'єктів технологій;
  • умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектуючих та матеріалів;
  • ліцензія та її умови на використання технологій та їх складових;
  • територіальні обмеження (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);
  • обмеження галузі застосування технологій та їх складових;
  • порядок надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;
  • умови передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, які необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;
  • умови проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;
  • умови надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;
  • розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі — паушальні, періодичні відрахування — роялті або інші види виплат);
  • умови страхування технологій та їх складових;
  • відповідальність сторін за порушення умов договору;
  • порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору;
  • порядок компенсації витрат, пов'язаних із трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, установи, організації, де вони використовуватимуться, навчання персоналу;
  • умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди;
  • обмеження, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У деяких країнах діє більш жорсткий порядок придбання іноземних технологій, ніж порядок, передбачений для внутрішнього трансферу технологій. Так, законодавством Японії, Італії, Іспанії, інших країн передбачено необхідність отримання дозволу компетентного органу на придбання іноземної технології.

Правове забезпечення інноваційної діяльності