Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання. Майно суб’єктів господарювання

PAGE \* MERGEFORMAT 5

Лекційне заняття № 11

Тема 9. Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання. Майно суб’єктів господарювання.

Мета: дати загальну характеристику права власності, розкрити право володіння, користування та розпорядження майном, визначити склад та правовий режим майна підприємств, кооперативів, господарських об’єднань, студенти повинні знати законодавче регулювання правового режиму майна господарюючих суб’єктів.

План заняття:

1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб’єктів господарювання
2. Склад та правовий режим майна підприємства

Рекомендована література до теми:

1. Биканова А.В. Правовий режим майна юридичних осіб публічного права – державних установ // Вісник Запорізького національного університету. - № 2. – 2011.
2. Бриндзя З. Формування і функціонування облікового відображення операцій з купівлі продажу земельних ділянок різних форм власності / З.Бриндзя // Галицький економічний вісник. — 2012. — №2(35).
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради України 2003. – № 18. – № 1920. – № 2122. – Ст.144.
4. Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року //Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №48. – Ст. 407.
5. Закон України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» від 13 грудня 1996 року //Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №19. – Ст. 140.
6. Коверзнев В.О. Правовий режим майна виробничих та інших видів кооперативів // Вісник Академії адвокатури України. – 2011. - №3(22)
7. Пацурківський Ю.П. Правий режим майна суб’єктів підприємницької діяльності: монографія. – Чернівці : Рута, 2001. – 248 с.
8. Труш І.В. Правовий режим майна комунального унітарного підприємства // Економіка і право. - №2. – 2012.
9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року //Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 4044. – Ст. 356.
10. Шевченко Я.М. Роль і значення суб’єктів цивільного права в суспільстві // Юридичний вісник. - №2 (11) . – 2009.
11. Щербина В.С. Поняття та зміст правового режиму майна суб’єктів господарювання // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 7179.
12. Яськів Б.А. Правовий режим майна акціонерних товариств // Юридична наука. -№6. – 2011.

Питання для самостійного вивчення.

1. Право власності: поняття, правомочності, суб’єкти, захист.
2. Правовий режим майна господарських товариств
3. Правовий режим майна кооперативів
4. Правовий режим майна господарських об’єднань

Питання для самоконтролю.

1. Дати визначення права власності. Визначити правомочності власника щодо його майна.
   1. Способи набуття права власності та підстави припинення права власності.
      1. Право господарського відання та оперативного управління.
      2. Захист права власності.
      3. Правовий режим майна підприємств.
      4. Джерела формування майна підприємств.
      5. Правовий режим майна господарських товариств.
      6. Правовий режим майна кооперативів.
      7. Правовий режим майна господарських об’єднань.

1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб’єктів господарювання

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК, що визначає його правовий режим. Звідси випливає, що правовий режим майна суб’єкта господарювання, на якому базується його господарська діяльність, становить право власності та інші речові права, а саме право господарського відання і право оперативного управління.

До повноважень власника також належать: засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК основу правового регулювання майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становить право власності та інші речові права право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування, права довірчої власності), яке виникає внаслідок закону або договору (ч. 2 ст. 316 ЦК).

Право господарського відання згідно з ч. 1 ст. 136 ГК є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Правом оперативного управління в ст. 137 ГК визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених, ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (ст.148-153 ГК) - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які відповідно до Конституції (ст. 13, 14) є об'єктами права власності Українського народу. Згідно ст. 149 ГК суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси. Їм може передаватися у власність земля із закритими водоймами, ділянками лісів, загальнопоширеними корисними копалинами, що знаходяться в ній, у тому числі громадянам для ведення особистого підсобного або фермерського господарства, а також сільськогосподарським підприємствам - для господарської діяльності. Порядок надання землі у власність визначається виключно законом з урахуванням необхідності визначення гарантій ефективного використання землі суб'єктами господарювання, запобігання її безгосподарному використанню та псуванню.

Суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право: експлуатувати корисні властивості наданих йому природних ресурсів; використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів; одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими суб'єктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів.

Природні ресурси надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Суб’єкти господарювання можуть їх використовувати як переможці аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, організатором якого є Мінприроди.

В сучасних умовах науково – технічного прогресу, використання інноваційних технологій у господарській діяльності все більш актуальним є використання інтелектуальної власності згідно із ст. 155 ГК є: винаходи на корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне значення; комерційна таємниця; комп’ютерні програми; інші об’єкти передбачені законом.

Права власності і похідні права не тільки проголошуються, а і захищаються.

Ст. 20 ГК визначає способи, у які захищаються право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання. Так, права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищають шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин та іншими способами передбаченими законодавством.

2. Склад та правовий режим майна підприємства

Згідно з ч. 1 139 ГК, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відтак, положення цієї статті розрізняють майно в речовій формі (рухоме і нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). За ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Встановлені правовими нормами структури майна, порядок його придбання, формування), використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів складають правовий режим майна підприємства.

За ст. 191 ЦК майном є також підприємство як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс за ЦК є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Між тим за ГК підприємство є самостійним суб'єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Тобто за ГК, підприємство це суб'єкт господарювання і змішує поняття юридичної особи в розумінні ЦК з поняттями підприємство. Тоді як за ЦК підприємство тільки як об'єкт, тобто майна У зв'язку з цим, для цілей цього та інших розділів замість поняття підприємства використовуватимуться як тотожні поняття юридична особа чи суб'єкт господарювання, чи господарська організація (тобто підприємство буде розумітися як особлива організаційно - правова форма юридичної особи).

Форми майнової власності відокремлені від різних підприємств не однакові. Наприклад, для фізичної особи – підприємця, приватного підприємця, господарського товариства і кооперативу – це право власності; для державних і комунальних підприємств – право господарського відання; для організаційно – господарського відання і казенних підприємств – оперативного управління. Обсяг можливостей конкретного підприємства в майновій сфері звичайно залежить від форми майнової відокремленості. У той же час, це не впливає на принципову можливість різних підприємств бути самостійними (від свого імені) учасником відносин товарно – грошового обігу при здійсненні господарської діяльності.

Отже майно юридичної особи – підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі юридичної особи або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (статті 66 і 139 ГК). Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Відповідно до ч. 8.2 ст. 8 Закону України в редакції від 22.05.1997 р. «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Витрати на придбання будь-яких матеріальних цінностей, вартість яких не перевищує 1000 гривень, що призначені для використання у господарській діяльності платника податку, включаються до складу валових витрат платника податку в загальному порядку та враховуються для цілей застосування п. 5.9 ст. 5 цього Закону.

Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього: меблі: побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1. 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Спеціальні фонди та резерви — це грошові кошти підприємства, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначення (цілями), передбаченими законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать амортизаційний (призначаються для відновлення основних фондів, формуються та поповнюються за рахунок амортизаційних відрахувань) і фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону України від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частини прибутку, що визначається колективним договором та спеціальні відрахування від собі вартості продукції).

Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні записи), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб’єктів господарювання як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК є цінні папери.

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання підприємства, відповідно до ст. 140 ГК, є: грошові та матеріальні внески засновників (як правило, є джерелом формування статутного капіталу); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладання і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом (недержавні капітальні вкладення, надходження від здачі нерухомості в оренду, кредити банків та інших кредиторів, безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян).

За господарським законодавством (ч. 3 ст. 283) визнається нерухомістю і може бути об’єктом оренди та інших угод цілісний майновий комплекс суб’єкта господарювання. Крім державних, які перебувають виключно у державній власності. Наприклад, казенне підприємство. Таке підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить. Уданому випадку можна бачити, що право оперативного управління відрізняється від права господарського відання, а ще суттєвіше від права власності.

Майнові права та майнові обов'язки юридичної особи – підприємства можуть виникати:

• з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
• з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
• внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
• внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
• внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;
• з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку встановленому ГК, іншими законодавчими актами України, в тому числі юридична особа випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України. Його відносини з іншими організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом (ст. 67 ГК). Порядок використання коштів юридичної особи в іноземній валюті визначається ГК та іншими законами (ст. 68 ГК).

Крім цього, згідно ч. 4 ст. 142 ГК порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання у тому числі підприємства визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств встановлюється відповідно до закону. Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону. Держава також гарантує захист майнових прав юридичних осіб – підприємців. Вилучення державою майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Таким чином, як суб'єкти права власності, юридичні особи мають певні права щодо формування, володіння, використання та розпоряджання майном.

Загальні засади майнових відносин у сфері господарювання. Майно суб’єктів господарювання