Правова регламентація утворення суб’єкта господарювання

Господарське право. Частина перша

PAGE \* MERGEFORMAT 3

Лекційне заняття № 4

Тема 4.1. Правова регламентація утворення суб’єкта господарювання

Мета: дати загальну характеристику суб’єкту господарювання та організаційно-правовій формі, визначити порядок створення суб’єкта господарювання, студенти повинні знати етапи державної реєстрації суб’єкта господарювання та порядок прийняття установчих документів.

План заняття:

Загальна характеристика суб'єктів господарювання
Поняття та види організаційно-правових форм суб'єкта господарської діяльності.
Порядок утворення та державної реєстрації суб'єктів господарювання. Обмеження на заснування суб'єкта господарської діяльності.
Поняття установчих документів господарської організації. Вимоги до установчих документів. Визнання установчих документів недійсними.

Рекомендована література до теми:

А. Домбругова Непідприємницькі юридичні особи // Юридичний вісник України. - №2,3. – 2005. – с. 8.
Вінник О.М. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 1998. - №2.
Вінник ОМ. Господарське право: Навчальний посібник. – 2 – ге вид., змін та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
Виговський О.І. Новели акціонерного законодавства: науково-практичний коментар до Закону України „Про акціонерні товариства” / О.І. Виговський. – К.: Юстиніан, 2009.
Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
Господарський кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одісей», 2004.
Ерицян А.В. Державний контроль за дотриманням законодавства суб'єктами підприємницької діяльності (теоретичний аспект) //Держава і право, 2002. – 32. – с.103-108
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р.
Закон України „Про акціонерні товариства” від 17 вересня 2008 року // Відомості Верховної Ради. -2008. -№50-51. –ст.384.
Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури започаткування підприємництва” від 21 ківтня 2011 року // www.zakon1.rada.gov.ua
Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження принципу державної реєстрації юридичних осіб на підставі модельного статуту” від 21 квітня 2011 року // www.zakon1.rada.gov.ua
Зеліско А. Правовий статус фермерських господарств як юридичних осіб приватного права // Право України. – 2010. - № 5.
Кравчук В. Формування статутного капіталу юридичної особи // Право України. - 2007. - N 6. - С. 49-53.
Крупка Ю.М. Правові основи підприємницької діяльності: навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2008 – 480 с.
Лисогор Н Зміни у законодавстві про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності // Право України. - 2004. - №1. - С. 71-73.
Поляков Віталій. Поняття й ознаки некомерційної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2011.– № 6.
Спасибо-Фатєєва І. Деякі розсуди про юридичні особи та їхні організаційно-правові форми // Право України. - 2007. - N 2. - С. 118-123.
Спасибо-Фатєєва Інна. Представництво акціонерів // Юридичний журнал. - 2010. - №4.
Труш І. Організаційно-правові форми комунальних підприємств // Право України. – 2010. - № 2.
Труш Ігор. Порядок створення комунальних унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2010. - № 10.

Питання для самостійного вивчення.

Відмова державного реєстратора та залишення без розгляду документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Обмеження на заснування суб'єкта господарської діяльності. Державна реєстрація припинення юридичної особи
Відокремлені підрозділи: поняття, види та порядок створення
Порядок внесення змін до установчих документів та їх державної реєстрації.
Поняття та призначення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців
Ліцензування господарської діяльності.
Патентування господарської діяльності.

Питання для самоконтролю.

Поняття суб’єктів господарювання.
1. Охарактеризувати ознаки суб’єктів господарювання.
  1. Види суб’єктів господарювання.
  2. Поняття та види організаційно-правових форм за класифікатором.
  3. Види організаційно-правової форми підприємств
  4. Етапи створення суб’єкта господарювання
  5. Процедура державної реєстрації
  6. Залишення без розгляду документів для проведення державної реєстрації юридичної особи
  7. Відмова державного реєстратора в проведенні державної реєстрації юридичної особи.
  8. Обмеження на заснування суб'єкта господарської діяльності.
  9. Державна реєстрація припинення юридичної особи
  10. Відокремлені підрозділи: поняття, види та порядок створення
  11. Поняття установчих документів господарської організації.
  12. Вимоги до установчих документів.
  13. Визнання установчих документів недійсними: правові підстави та наслідки
  14. Порядок внесення змін до установчих документів
  15. Поняття та призначення Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців
  16. Загальна характеристика ліцензування господарської діяльності.
  17. Загальна характеристика патентування господарської діяльності.

1. Загальна характеристика суб'єктів господарювання

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську правосуб'єктність (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є:

господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Утім, не усі нормативні акти при переліченні суб'єктів господарювання обмежуються вищезазначеними різновидами. Так, ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. особисте селянське господарство визначає як господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (саме ця частина їх діяльності здійснюється у сфері суспільного виробництва, що дає підстави стверджувати про її господарську природу.). У цій же статті зазначається, що діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності. Виникає питання, хто ж є у даному випадку суб'єктом господарювання, адже господарська діяльність може здійснюватися тільки ними. З одного боку, особисте селянське господарство не є юридичною особою та може бути представлено однією фізичною особою або простою сукупністю осіб, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. З іншого боку, такі особи не є підприємцями. Чи означає це, що такі особи є суб'єктами некомерційного господарювання, та яким чином тоді відбувається легалізація їх діяльності? Чинне законодавство встановлює обов'язкову державну реєстрацію тільки для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. визнаються суб'єктами господарювання також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Однак органи державної влади та місцевого самоврядування, безумовно, створюються не задля систематичної діяльності у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру. Більше того, на законодавчому рівні існує заборона щодо здійснення такими органами будь-якої господарської діяльності (як підприємницької діяльності, так і некомерційного господарювання). Та обставина, що органи державної влади та місцевого самоврядування в окремих випадках можуть виступати сторонами господарського договору, не надає їм статусу суб'єкта господарювання, оскільки в цьому разі вони реалізують свою компетенцію (сукупність повноважень, якими вони наділені законодавчими актами). Відповідно кожен випадок участі органів державної влади та місцевого самоврядування як сторона господарського договору має бути передбачений нормативно.

До ключових характеристик (ознак) суб'єкта господарювання належать: 1) самостійна участь у господарському обороті, тобто від «свого імені»; 2) спрямованість діяльності як на задоволення загальноспе- ціальних потреб, так і «власних» господарських потреб та (або) господарських потреб інших суб'єктів господарювання (наприклад, біржі), а також загальносуспільних потреб; 3) наявність виокремленої майнової основи господарювання; 4) самостійна відповідальність за власні дії у сфері господарського обороту.

Існує два види суб'єктів господарювання: підприємці та суб'єкти некомерційного господарювання. До некомерційних суб'єктів господарювання чинне законодавство відносить, по-перше, суб'єктів державного чи комунального секторів економіки, статус яких (як некомерційних суб'єктів господарювання) визначається рішенням відповідного органу державної влади, місцевого самоврядування, на підставі наявних заборон щодо здійснення підприємництва у видах (галузях) діяльності, які можуть провадитися такими суб'єктами. По-друге, до некомерційних суб'єктів господарювання віднесено суб'єктів (незалежно від секторів економіки, до яких вони належать), яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва заборонено.

Згідно з п. 2 ст. 52 ГК України некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки в галузях (видах діяльності), у яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування. У свою чергу в п. 4 ст. 12 ГК України (до якої відсилає п. 2 ст. 52 ГК України) мова йде про обмеження щодо здійснення підприємництва та заборони на його здійснення у видах діяльності, що встановлюється Конституцією України та законом. Утім обмеження щодо здійснення підприємництва і некомерційна господарська діяльність — це різнопланові явища, які не можна розглядати разом, що, на жаль, не враховано на законодавчому рівні.

Згідно зі ст. 52 ГК України некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного чи комунального секторів економіки на основі рішення відповідного органу державної влади, місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 52 ГК України некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється. У цьому разі увагу акцентують не на сфері діяльності, а на самих суб'єктах, які створено з підприємницькою чи непідприємницькою метою. Існування господарської організації, мета якої не визначена хоча б у загальних рисах, неможливе. Кожна господарська організація має тільки одну легальну мету своєї діяльності. Чітке окреслення мети господарської організації дає змогу кваліфікувати особу як суб'єкта підприємницької діяльності, відповідно застосовувати щодо неї норми про оподаткування та ін. Однак не слід змішувати поняття «суб'єкт некомерційного господарювання» з категорією «неприбуткова організація», якою оперує податкове законодавство для встановлення порядку оподаткування діяльності тих чи інших суб'єктів. Згідно зі ст. 7. 11. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (у ред. від 22 травня 1997 р.) до неприбуткових організацій належать: а) органи державної влади України, органи місцевого самоврядування та створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; б) благодійні фонди й організації, створені в порядку, визначеному законом, для проведення благодійної діяльності, зокрема громадські організації, створені з метою здійснення екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії, громадські організації інвалідів та їх місцеві осередки, створені згідно із Законом України «Про об'єднання громадян», науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади Ш-ІУ рівнів акредитації, внесені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, заповідники, музеї-заповідники; в) пенсійний фонд, кредитні спілки, створені в порядку, визначеному законом; г) інші, юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів; д) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представництва інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників і не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; е) релігійні організації, зареєстровані в порядку, передбаченому законом; є) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, створених в порядку, визначеному законом; ж) професійні спілки, їх об'єднання та організації профспілок, утворені в порядку, визначеному законом.

Як бачимо, категорія «неприбуткова організація» є збірною за своїм змістом як суб'єктів некомерційного господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів, діяльність яких спрямована не на створення (реалізацію) у сфері суспільного виробництва суспільного продукту (товарів, робіт, послуг), що має цінову визначеність, а на спільну реалізацію прав, свобод та інтересів їх учасників.

Отже, головним критерієм віднесення того чи іншого суб'єкта господарювання до некомерційної господарської інфраструктури є мета його господарської діяльності, яка формується здебільшого в контексті встановлених чинним законодавством заборон на здійснення підприємництва. Економічна мета діяльності некомерційних суб'єктів господарювання спрямована на досягнення будь-яких соціально-економічних результатів, не пов'язаних з отриманням прибутку. Правова мета діяльності таких суб'єктів може полягати: а) або у виробництві суспільно необхідного продукту (у широкому розумінні слова), яке за своїми умовами і характером потреб, що задовольняються, як правило, не може бути рентабельною (казенні підприємства); б) або переважно у забезпеченні потреб самих засновників таких суб'єктів (споживчі та обслуговуючі кооперативи тощо) чи інших учасників господарського обороту (біржі).

2. Поняття та види організаційно-правових форм суб'єкта господарської діяльності. Значення поняття «організаційно-правова форма» отримало закріплення тільки в Державному класифікаторі України (Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004), затвердженому Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97. Відповідно до Класифікатора організаційно-правова форма господарювання визначається як форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов'язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.

Основною організаційною формою господарювання є підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб. Стаття 63 ГК України містить класифікацію підприємств за певними ознаками, серед яких форма власності, спосіб утворення, кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Слід зазначити, що самі поняття «вид» та «організаційно-правова форма» підприємства співвідносяться між собою як часткове та загальне, адже організаційно-правова форма є підсумковою юридичною конструкцією, в якій інтегровано усі ознаки (особливості, характеристики) підприємства, що служать критерієм виокремлення їх видових угруповань.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
підприємство, що діє на основі колективної власності (кооперативи);
комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
державне підприємство, що діє на основі державної власності;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративні підприємства створюються у таких організаційно- правових формах: як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, кооперативи, приватні підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

3. Порядок утворення та державної реєстрації суб'єктів господарювання.

Процес утворення суб'єкта господарювання охоплює відносини, пов'язані з його фактичним виникненням та наступною легалізацією його правового статусу.

Для набуття статусу суб'єкта підприємницької діяльності громадянину достатньо зареєструватися в порядку, встановленому чинним законодавством.

Суб'єкти господарювання зі статусом юридичної особи створюються за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) вже існуючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Відповідно до ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів згідно із ст. 87 ЦК України. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Держава, територіальні громади можуть створювати юридичних осіб як приватного (підприємницькі товариства), так і публічного права (державні унітарні та казенні підприємства, комунальні унітарні підприємства). Рішення про створення господарських організацій — юридичних осіб публічного права оформлюється розпорядчим актом, який є одним із видів правових актів (актів правозастосування), що приймається управненим владними суб'єктом відповідно до його повноважень. Такими актами є Указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, наказ міністерства, рішення органів місцевого самоврядування тощо.

Відповідно створений у розпорядчому порядку суб'єкт господарювання входить до сфери управління органу, за розпорядчим актом (рішенням) якого його було створено. За іншими розпорядчими актами можуть створюватися об'єднання, що не мають статусу юридичної особи, та функціонують на основі різних форм власності. Так, за Законом України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу промислово-фінансової групи (ПФГ) приймається Кабінетом Міністрів України з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, затверджених законами або постановами Верховної Ради України, та оформляється постановою. Постановою КМУ про створення (реєстрацію) ПФГ повинні бути затверджені: Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ; назва ПФГ; перелік, затверджений у встановленому законодавством порядку, державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; головне підприємство ПФГ; президент ПФГ; вичерпний перелік учасників ПФГ; вичерпний перелік найменувань кінцевої продукції ПФГ; термін, на який створюється ПФГ і який не може перевищувати терміну реалізації відповідної державної програми; інші умови відповідно до повноважень Кабінету Міністрів України в межах чинного законодавства.

Першим етапом створення господарської організації, що є юридичною особою приватного права, є прийняття засновниками рішення про намір створення господарської організації та розробку її установчих документів; другим етапом — організація та формування майнової бази господарювання; третім етапом під час створення господарських організацій кооперативного типу — організація та проведення установчих зборів, які приймають рішення про створення господарської організації та затверджують її установчий документ (порядок скликання та проведення установчих зборів нормативно визначений тільки для акціонерних товариств (статті 35, 36 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.) та кооперативів (ст. 7 Закону України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р.); під час створення унітарних господарських організацій прийняття засновником одноособового рішення про створення господарської організації та затвердження її уставного документу; четвертим етапом — державна реєстрація, як обов'язкова умова легалізації суб'єкта господарювання та необхідна передумова його законної участі в господарсько-виробничих правовідносинах.

Процедуру державної реєстрації регламентовано Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» від 15 травня 2003 р. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування такої юридичної особи строком на два місяці, а найменування публічних акціонерних товариств — строком на дев'ять місяців. Найменування повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Засновник (засновники) юридичної особи у заяві про резервування має вказати найменування юридичної особи, повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;
документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо вони не передбачені цим Законом.

Резервування найменування юридичної особи здійснюється протягом трьох робочих днів із дати надходження необхідних документів.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про резервування найменування юридичної особи є датою резервування найменування юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;
примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;
два примірники установчих документів;
документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі якщо проводилося резервування найменування юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

У випадках, визначених законом, крім загального пакета документів, додатково подається (надсилається) копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду (статутного або складеного капіталу), крім загального пакета документів, додатково подається документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який установлено законом.

У разі державної реєстрації публічних акціонерних товариств, крім загального пакета документів, додатково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації фермерського господарства, крім загального пакета документів, додатково подається копія Державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія Державного акта на право постійного користування землею засновником, або нотаріально засвідчена копія договору про право користування землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (засновниками) якої є іноземна юридична особа, крім перелічених документів, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження має бути легалізований у встановленому порядку).

Для проведення державної реєстрації юридичної особи, що створюється шляхом виділу, засновники (учасники) або уповноважені ними орган чи особа, крім, названих документів, повинні додатково подати нотаріально засвідчену копію розподільчого балансу. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації юридичних осіб, утворених у результаті виділу.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені Законом.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати трьох робочих дні в дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи. Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів повідомлення державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та відомостей з відповідної реєстраційної картки.

4. Поняття установчих документів господарської організації. Вимоги до установчих документів. Визнання установчих документів недійсними: правові підстави та наслідки

Чинне законодавство не надає визначення поняття «установчі документи», а обмежується лише переліком цих документів та вимогами до їх змісту. Відповідно до ст. 57 ГК України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання. У частині 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства названо затверджений учасниками статут, або засновницький договір, між учасниками, якщо інше не встановлено законом

Засновницький договір є установчим документом повного та командитного товариств. Договір про заснування інших видів товариств не є їх установчим документом; таким документом є тільки статут (останній є також установчим документом кооперативів).

У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені чинним законодавством.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

В установчих документах (статуті або засновницькому договорі) мають зазначатися найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом. До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать чинному законодавству України.

Установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. відсутність відомостей, що згідно з вимогами чинного законодавства обов'язково мають міститися в установчих документах господарського товариства, є підставою для відмови у державній реєстрації. Це також може бути підставою для визнання у судовому порядку недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації товариства, що фактично означає його ліквідацію. Акт державного чи іншого органу — це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації — позивача у справі.

Рішення з багатьох питань, прийняті установчими зборами, можуть бути змінені відповідними рішеннями загальних зборів. Рішення про створення акціонерного товариства, закріплене у протоколі установчих зборів, може бути визнано недійсним у судовому порядку.

Правова регламентація утворення суб’єкта господарювання