Правові засади господарської діяльності в Україні


Господарське право. Частина перша

PAGE \* MERGEFORMAT 5

Лекційне заняття № 2

Тема 2. Правові засади господарської діяльності в Україні

Мета: охарактеризувати принципи правового регулювання господарської діяльності; лати визначення підприємництву, визначити принципи підприємництва та пояснити ознаки здійснення підприємницької діяльності. Студенти повинні знати поняття господарської діяльності, вміти розрізняти господарюючих і не господарюючих суб’єктів.

План заняття:

  1. Принципи правового регулювання господарської діяльності
  2. Підприємництво як спосіб господарської діяльності
  3. Поняття та види господарської діяльності. Поняття господарського забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів

Рекомендована література до теми:

  1. Вінник ОМ. Господарське право: Навчальний посібник. – 2 – ге вид., змін та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 766 с.
  2. А. Домбругова Непідприємницькі юридичні особи // Юридичний вісник України. - №2,3. – 2005. – с. 8.
  3. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.
  4. Господарський кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одісей», 2004.
  5. Ерицян А.В. Державний контроль за дотриманням законодавства суб'єктами підприємницької діяльності (теоретичний аспект) //Держава і право, 2002. – 32. – с.103-108
  6. Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради. -2004. -№9. –ст.79.
  7. Закон України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. -2004. -N 50. -ст.540.
  8. Закон України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” від 6 вересня 2005 року // Урядовий кур’єр 05.10.2005.
  9. Закон України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” від 5 квітня 2007 року // Відомості Верховної Ради. -2007. -№29. –ст.389.
  10. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури започаткування підприємництва” від 21 ківтня 2011 року // www.zakon1.rada.gov.ua
  11. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення дозвільної системи у сфері господарської дяльності” від 21 квітня 2011 року // www.zakon1.rada.gov.ua
  12. Козачук Микита. Види обмежень свободи підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2011.– № 5.
  13. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають в сфері державного регулювання господарської діяльності // Право України. - 2004.-№6.-С. 31 - 33.
  14. Поляков Віталій. Поняття й ознаки некомерційної діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2011.– № 6.
  15. Проект закону України „Про основні засади господарської діяльності” дата реєстрації 18.09.2008 р. // http://portal.rada.gov.ua
  16. Прилуцький Р.Б. Принципи господарювання і модернізація господарського законодавства України на сучасному етапі розвитку // Вісник господарського судочинства. – 2011. - № 3.
  17. Труш І. Регуляторна політика, як важливий елемент державного контролю за додержанням законодавства щодо суб'єктів малого підприємства // Право України. - 2004. - №10. - С 53-55.

Питання для самостійного вивчення.

Держава і органи самоврядування як учасники сфери господарювання.

Заборони та обмеження здійснення господарської і підприємницької діяльності. Правові наслідки здійснення підприємницької діяльності без реєстрації або забороненої господарської діяльності

Питання для самоконтролю.

  1. Визначте принципи правового регулювання господарської діяльності.
  2. Які Ви знаєте загальні принципи господарювання?
  3. Дайте визначення підприємництву.
  4. Поясніть принципи підприємництва.
  5. Охарактеризуйте ознаки підприємництва.
  6. Дайте визначення господарської діяльності, охарактеризуйте її види.
  7. Що таке некомерційна господарська діяльність.

  1. Принципи правового регулювання господарської діяльності

Правові принципи є фундаментом будівлі кожної юридичної конструкції. Втім, якщо загальні принципи права створюють основу будь- якої юридичної конструкції, то при залученні спеціальних (галузевих) принципів формуються галузеві юридичні конструкції.

Правові принципи, які залучаються до впорядкування відносин, що виникають під час провадження господарської, у тому числі підприємницької, діяльності, за своєю правовою природою є неоднорідними, та поділяються на: 1) базові (загальноправові та спеціально-правові), які створюють фундамент (базу) обох етапів правового регулювання (правовстановлення і правореалізації) процесів організації та здійснення господарської діяльності; 2) загальні засади здійснення окремих різновидів господарської діяльності. Утім законодавець не завжди розмежовує базові правові принципи та основні засади здійснення певних видів господарської діяльності. Проте основні засади здійснення господарської діяльності (того чи іншого її різновиду) — це основні вимоги, дотримання яких є обов'язковою умовою на шляху реалізації базових принципів правового регулювання господарської діяльності.

На правових принципах ґрунтується увесь галузевий правовий інструментарій. Механізм правового регулювання господарських відносин — це система різнорівневих правових засобів (правових принципів, велінь, дозволів, заборон, суб'єктивних прав і обов'язків, юридичних і позаюридичних норм, правовідносин, правових режимів, актів реалізації прав і обов'язків правових понять і конструкцій та інших правових феноменів), організованих більш послідовно для належного впорядкування зазначених відносин, забезпечення реалізації приватних і загальносуспільних інтересів у сфері господарювання як обов'язкової передумови затвердження та підтримання суспільного господарського порядку.

Загальними принципами господарювання (базовими принципами правового регулювання господарської діяльності.) згідно зі ст. 6 ГК України визнано: 1) забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання; 2) свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом; 3) вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; 4) обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави (однак соціальну спрямованість економіки можна забезпечити тільки за допомогою оптимізації державного регулювання, а не шляхом його обмеження); 5) захист національного товаровиробника; 6) заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Закріплений у ст. 6 ГК України перелік загальних засад господарювання не є повним, у ньому не знайшли закріплення усі правові принципи, на яких може ґрунтуватися нормативно-правове регулювання господарської, зокрема підприємницької, діяльності. Окрім текстуального засобу фіксації принципів права у правовій матерії (за допомогою норм-принципів), правова наука вирізняє як окремий засіб — їх змістове закріплення шляхом «розщеплення» у змісті диспозитивних і імперативних норм чинного законодавства. Аналіз чинного господарського законодавства дає підстави стверджувати, що основними принципами правового регулювання господарської діяльності, є: свобода господарської діяльності у межах, визначених законом; свобода договору у межах, визначених законом; збалансування приватних і публічних інтересів у сфері господарювання (принцип пропорційності); державне регулювання господарської діяльності; недопущення зловживання монопольним становищем на ринку; захист економічної конкуренції, забезпечення раціонального використання природних ресурсів у сфері господарювання; пріоритетність збереження здоров'я людини та охорони тваринного світу, навколишнього середовища щодо економічного ефекту, захист національного товаровиробника, захист слабкої сторони у договорі; принцип відповідальності суб'єктів господарювання тощо.

2. Підприємництво як спосіб господарської діяльності

Конституційні засади підприємницької діяльності передбачені ст. 42 Конституцією України. Так, згідно з цією статтею кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час така діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, військовослужбовців обмежується законом. Визначальні нормативні приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання передбачені ГК.

При визначенні поняття «підприємництво» слід виходити з економічної сутності цього явища, яка полягає в тому, що його передумовою є розходження між попитом і пропозицією на товарному ринку. Підприємництво слід розглядати як підгалузь господарської діяльності на яке поширюються загальні вимоги щодо регулювання, але з урахуванням її комерційного характеру.

Підтвердженням тому є ст. 3 ГК, яка визначаючи поняття господарської діяльності, передбачає її поділ на підприємницьку, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку і як таку, що може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність).

В користь запропонованого поділу свідчить дефініція, що міститься в ст. 42 ГК «Підприємництво як вид господарської діяльності». Згідно з цією статтею: підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Предметом правового регулювання підприємництва, як будь – якої іншої підгалузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Вони виникають у процесі або у зв’язку із провадженням підприємницької діяльності та її суб’єктами – носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, передбачених Законом. Отже, правові норми які регулюють підприємницьку діяльність складають підгалузь господарського права.

Згідно зі ст. 44 ГК підприємницька діяльність здійснюється на основі принципів:

  • вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно вирішує, якими видами діяльності йому займатися з огляду на потреби ринку із урахуванням обмежено, встановлених чинним законодавством;
  • самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
  • вільного найму підприємцем працівників. Цей принцип обмежується положеннями спеціального законодавства про зайнятість, що містить положення, якими обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства. Зокрема, 8 Закону України від 01 03. 1991 р. «Про зайнятість населення» передбачена необхідність отримання ними дозволу на працевлаштування у державній службі зайнятості України;
  • вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. На практиці цей принцип суттєво обмежується шляхом встановлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, обмежень на проведення операцій у готівкових коштах та ін.;
  • самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Цей принцип обмежується, зокрема, положеннями Закону України від 23. 09. 1994 р. «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», ст. 1 якого встановлені правила щодо обов’язкового зарахування на їх валютні рахунки в уповноважених банках виручки резидентів у іноземній валюті у терміни виплати заборгованостей, зазначених в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Крім принципів підприємницької діяльності в ГК (ст.47 передбачені спеціальні норми про гарантії підприємницької діяльності, а саме:

  • забезпечення захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання;
  • гарантія усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально – технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів;
  • забезпечення підприємця матеріально – технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб;
  • захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів. Іншого майна допускається лише відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених ст. 48 ГК:

  • надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
  • сприяють підприємцям в організації матеріально – технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
  • здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
  • стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
  • подають підприємцям інші види допомоги.

Для визначення поняття підприємницька діяльність як підгалузі господарської необхідно передусім виявити її характерні ознаки. З економічної точки зору найважливішими ознаками підприємництва є підприємливість суб’єктів господарювання, ризик, мобільність, динамічність підприємницьких дій, інші додають до цих ознак ініціативу, відповідальність, активний пошук рішень.

В юридичній літературі виділяються такі основні ознаки підприємницької діяльності:

Перша ознака підприємницької діяльності - її економічна ініціативність і самостійність, це означає, що підприємці активно обирають ініціативу, а також свідомо ставлять себе у таку ситуацію коли вони персонально відповідальні за успіх або невдачу справи, вважають, що успіхи і невдачі вони здатні контролювати та впливати на результати своїх вчинків. Ця риса поєднується з ініціативою у запровадженні мотиваційного управління, прагненням до персональної відповідальності.

Друга ознака - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє й оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. Інноваційний характер є найважливішим, що характеризує підприємництво, зважаючи на його соціальну перспективу, інновація є центральною характеристикою підприємця. У сучасній зарубіжній літературі інновація (нововведення) розуміється як основна функція процесу підприємництва.

Третя ознака – систематичність (регулярність, професійність, постійність).

Учені - економісти інколи не вважають систематичність характерною ознакою підприємництва, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписуються у відносно короткотривалі угоди. Учені - юристи одностайно визнають ознаку систематичності необхідною рисою підприємництва, однак називають її по-різному. Деякі вчені називають постійність, інші підкреслюють професійну основу діяльності, треті підкреслюють її регулярний характер. На практиці, особливо податкові органи, при визначенні самостійності, керуються Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.1993 р. № 24 – 93 «Про податок на промисел». За змістом ст. 1 цього Декрету систематичним вважається продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року.

Четверта ознака - ризиковий характер, тобто готовність підприємця до тягаря не передбачених несприятливих наслідків (понести збитки чи упустити вигоду т. п.) та вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, що пов’язане з умінням координувати і комбінувати всі фактори виробництва з метою недопущення ймовірних збитків та неплатоспроможності.

П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку. Деякі автори підкреслюють, що метою підприємницької діяльності є одержання не прибутку взагалі, а саме підприємницького прибутку. Підприємницьким прибутком в літературі називається особливий вид доходу, винагороди за заповзятливість, специфічну творчу активність у сфері приватного бізнесу. Вважається, що прибуток підприємця складається з двох елементів: звичайного прибутку ділової людини та надлишку над звичайним прибутком. Другий елемент і є підприємницьким доходом (прибутком) у вигляді форми суспільної винагороди за інноваційний пошук, новаторство у виробництві. Мету одержання прибутку як ознаку підприємницької діяльності визнають як законодавець, так і вчені (майже одностайно). Якщо її метою не є отримання прибутку, вона не може бути віднесена до підприємницької. Водночас, інколи заперечується визнання мети одержання прибутку як обов'язкової ознаки підприємництва. Аргументується це тим, що можна моделювати ситуацію, в якій будь-який підприємець тимчасово здійснює виробництво і реалізацію товару нижче собівартості для завоювання ринку і така діяльність не буде розглядатися як підприємницька.

Шоста ознака підприємницької діяльності - социально - відповідальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що підприємці мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем. Важливим тут є розуміння ними необхідності здійснювати свою діяльність вживаючи всіх заходів для мінімалізації негативного впливу на навколишнє середовище (екологічний аспект).

3. Поняття та види господарської діяльності. Поняття господарського забезпечення діяльності негосподарюючих суб'єктів

Поняття «господарська діяльність» отримало нормативне закріплення в низці нормативно-правових актів.

  • Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. господарською визначається будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
  • За статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяль- ність» від 16 квітня 1991 р. господарською є будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.
  • Згідно зі ст. 1. 32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. (в ред. від 22 травня 1997) господарською є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до ст. 3 ГК України господарською є діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Специфіка господарської діяльності визначається: сферою її здійснення (сфера суспільного виробництва); змістом (виробництво суспільних благ, що мають мінову та споживчу вартість, для задоволення потреб інших учасників господарських відносин та реалізація цих благ у товарній формі на іншій еквівалент); суб'єктами, які її здійснюють (ними є суб'єкти господарювання); інтересами, які виникають та мають бути реалізовані під час її здійснення (приватні інтереси в одержанні прибутку та/або досягненні інших соціально-економічних результатів, які є об'єктами як приватних, так і публічних інтересів).

Приватний економічний інтерес суб'єкта господарювання виявляється у його прагненні здобути економічну вигоду (дохід) як безпосередньо, так й опосередковано (шляхом самоінвестування), та забезпечити власний довгостроковий конкурентний розвиток (за винятком випадків, коли за умовами господарювання вільна конкуренція неможлива, або коли задоволення попиту на певному ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції) за допомогою не тільки внутріш- ньофірмової цінової політики, а й отримання конкурентних переваг у здобутті цієї вигоди (шляхом підвищення якості товарів, використання у виробничому процесі новітніх технологій, зниження трансакційних витрат, формування ефективних партнерських відносин тощо). Відповідно об'єктами приватних інтересів господарюючого суб'єкта є як економічні блага у формі товарів (оплачена вартість яких становить частину собівартості товарів, що будуть виготовлені ним самим) або їх еквіваленту (як правило, грошового), так і встановлення організаційно- господарських зв'язків з іншими суб'єктами господарювання, необхідних йому для успішного здійснення господарської діяльності в межах певного ринкового сегмента.

Об'єктами публічних інтересів є чисельні соціально-економічні ефекти, які мають бути досягнуті унаслідок задоволення найважливіших загальносуспільних потреб. Такі ефекти виявляються у запобіганні витоку економічних ресурсів з країни, залученні інвестицій до найбільш пріоритетних сфер суспільного виробництва, формуванні дохідної частини бюджетів (попередженні створенню дефіциту бюджету), уникненні загрози дефіциту товарів, забезпеченні продовольчої безпеки, безпеки здоров'я людини та довкілля (екологічна безпека) тощо.

Залежно від мети господарської діяльності виокремлюють два її різновиди: підприємницьку і некомерційну господарську діяльність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність, що здійснюватиметься без мети одержання прибутку, є не- комерційним господарюванням.

Загальні засади здійснення некомерційного господарювання визначено у главі V ГК України. Відповідно до ст. 52 ГК України, некомер- ційне господарювання визначається як самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється некомерційними суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених ГК України та іншими законами. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається ГК України та іншими законами. На суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються ГК України та іншими законодавчими актами.

Правові засади господарської діяльності в Україні