ОЦІНЮВАНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ

ТЕМА 9. ОЦІНЮВАНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ

9.1. Діагностика фінансового стану підприємства

9.2 Система стандарт-костінг та її застосування для оцінювання ефективності виробництва продукції

9.3 Аналіз відхилення фактичних показників від нормативних

9.4. Системи мотивації виконання завдань

9.1. Діагностика фінансового стану підприємства

Одним з найважливіших завдань функціонування служби фінансового контролінгу на підприємстві є організація оперативного контролінгу і діагностики фінансового стану підприємства. Діагностика фінансового стану підприємства дає можливість оцінити майновий стан, платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність і прибутковість діяльності підприємства. Фінансовий аналізу здійснюють на основі показників фінансової звітності підприємства використовуючи методи горизонтального аналізу, вертикального аналізу, трендовий аналіз, аналіз відносних показників тощо.

Фінансовий стан підприємства є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства; він визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Що вищими є показники обсягу виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і нижчою собівартість продукції (робіт, послуг), тим вищою буде прибутковість підприємства, а, відтак, - стабільнішим його фінансовий стан. Разом з цим слід пам'ятати, що фінансова діяльність підприємства також спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання платіжної дисципліни, здійснення ефективної кредитної політики, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Діагностика фінансового стану підприємства передбачає систематичну й усебічну оцінку його діяльності з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливлює критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці, так і в динаміці, створює передумови для визначення проблем у фінансовій діяльності та способів ефективного використання фінансових ресурсів, а також їх раціонального розміщення.

Основні завдання діагностики фінансового стану :

  • вивчення теоретичних основ фінансової діагностики;
  • загальна оцінка фінансового стану підприємства (оцінка складу і структури джерел фінансових ресурсів, аналіз джерел власних і позикових коштів, аналіз кредиторської заборгованості; оцінка складу і структури активів, їх стану і просування, аналіз основного і оборотного капіталу, дебіторської заборгованості);
  • аналіз ринкової стійкості підприємства;
  • аналіз фінансової стійкості (аналіз абсолютних і відносних її показників, оцінка запасу фінансової стійкості);
  • аналіз платоспроможності та ліквідності;
  • аналіз грошових потоків;
  • аналіз ефективності використання капіталу (аналіз прибутковості, обіг оборотних коштів, дослідження ефекту фінансового важеля);
  • оцінка кредитоспроможності підприємства;
  • оцінка виробничо-фінансового левериджа;
  • аналіз ділової активності підприємства;
  • прогнозування фінансових показників підприємства;
  • аналіз фінансового стану неплатоспроможних підприємств і пошук шляхів запобігання банкрутства;
  • стратегічний аналіз фінансового ризику і пошук шляхів його зниження

Вирішення цих завдань сприяє вдосконаленню системи управління підприємством, поліпшення його економічно ринкової позиції, фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності.

Залежно від того, яка інформація використовується у фінансовій діагностиці, якими є мета й об’єкти дослідження, суб’єкти користування результати діагностики , розрізняють два її види:

  • зовнішня діагностика – базується на звітних даних, які підлягають опублікуванню; базою аналізу є досить обмежена частина інформації про діяльність підприємства.
  • внутрішня діагностика – використовує всю достовірну інформацію про стан справ підприємства, якою володіє лише певне коло осіб, як правило керівництво підприємства і його підрозділів.

Можна визначити метод фінансової діагностики як систему теоретико-пІзнавальних категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

У діагностиці фінансового стану використовується наступний інструментарій.

  • Абсолютні, відносні і середні величини. Економічні явища, які вивчаються у фінансовій діагностиці, мають кількісну визначеність, що виражається в абсолютних і відносних величинах.
  • Індексний метод базується на відносних показниках, які виражають співвідношення рівня даного (досліджуваного) явища і рівня аналогічного явища, прийнятого за базу. Будь-який індекс обчислюється шляхом зіставлення досліджуваної та базисної величин.
  • Порівняння - це один із способів дослідження предметів та явища в природі, суспільстві, економіці. Порівняння є найдавнішим і найпоширенішим прийомом діагностики. Кожний показник і кожна цифра, отримувані в аналітичному дослідженні, мають значення лише в порівнянні з відомими показниками і цифрами.
  • Групування - це невід'ємна частина практично будь-якого економічного дослідження. Воно потребує визначення класифікації явищ і процесів, а також причин і факторів, що їх обумовлюють. Групування - це виділення із сукупності досліджуваних явищ якісно однорідних типів, груп з істотними ознаками.
  • Перерахування показників. У науковій літературі такий прийом діагностики виділяється окремо. Він використовується для здійснення порівняння. . Завжди коректуються і перераховуються показники при аналізі виконання плану, динаміки за кілька років (інших періодів часу), двох підприємств, враховуючи зміни, які сталися при переході до ринкових відносин, при аналізі впливу цінового механізму, інфляції.
  • Ряди динаміки - це ряд чисел, які характеризують зміну величин у часі. Аналіз динаміки показників дає можливість виявляти і досліджувати закономірності, тенденції розвитку явищ.
  • Аналітичні таблиці Без аналітичних таблиць проведення фінансової діагностики неможливо. Таблиці широко застосовуються для наочності методики аналітичних розрахунків, отриманих результатів аналізу, групування показників і виявлених резервів.
  • Графічний спосіб є засобом вивчення економіки. Графік у фінансовому аналізі є засобом ілюстрації господарських процесів, узагальненою картиною стану і розвитку досліджуваного економічного явища або явищ, дає можливість наочно досліджувати економічні тенденції і зв'язки.
  • Вивчення взаємозв'язку показників. Проведення фінансової діагностики потребує відповідної послідовності вивчення економічних показників.

У процесі фінансової діагностики, насамперед треба зіставити дані наведені у фінансовій звітності підприємства за декілька років, зокрема:

  • порівняти абсолютні показники;
  • проаналізувати відсоткові зміни абсолютних показників, порівняно з попередніми і базовими періодами;
  • обчислити частку кожної статті в підсумку балансу і вивчити динаміку цієї частки за періодами діяльності підприємства.

При зіставлення активу і пасиву особливу увагу необхідно приділити аналізу структури капіталу (співвідношення між власними і позиковими коштами) і майна (співвідношення необоротних і оборотних активів) підприємства.

Одне з найважливіших завдань фінансової діагностики – визначення й аналіз прибутку підприємства. Для аналізу прибутку використовують показники рентабельності.

Рентабельність власного капіталу характеризує прибуток, що припадає на 1 грн. власного капіталу:

Р вз = Пр/ВК (9.1)

де Пр - обсяг чистого прибутку підприємства за звітний період;

ВК - середнє значення власного капіталу підприємства за звітний період.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує ефективність використання власних коштів підприємства. Він особливо важливий для власників підприємства: чим вища рентабельність власних коштів, тим більшу вигоду підприємство приносить своїм акціонерам.

Значення показника рентабельності довгостроково залученого капіталу засвідчує ефективність використання довгостроково інвестованих у підприємство коштів, незалежно від джерела їх формування:

Р к = Пр/ДК (9.2)

де ДК - довгостроково залучений капітал підприємства.

Обсяг довгостроково залученого капіталу підприємства можна визначити за формулою:

ДК = ВК + Зд = П – Зк (9.3)

де: Зд - довгострокові позикові кошти;

П - підсумок (валюта) балансу;

Зк - короткострокова (поточна) заборгованість.

Довгостроковий капітал підприємства можна також розглядати як суму основних засобів і тієї частини оборотних активів, які фінансуються з довгострокових джерел:

ДК = ОЗ + (А об - Зк) (9.4)

де: ОЗ – вартість основних засобів;

А об -сума оборотніх активів

Для забезпечення фінансової стійкості підприємства принципово важливо, щоб сума власного оборотного капіталу була позитивною, тобто щоб короткострокові джерела фінансування використовувалися винятково для задоволення поточних потреб підприємства у фінансових ресурсах, а не для фінансування необоротних активів.

Коефіцієнт рентабельності діяльності характеризує частку прибутку у доході підприємства:

Рл = ВПр /Д *100 (9.5)

де ВПр - валовий прибуток від реалізації продукції;

Д – дохід від реалізації продукції.

Важливими показниками, що характеризують ефективність використання коштів підприємства, є показники оборотності.

Показник оборотності капіталу(Ок) показує скільки разів за певний період капітал підприємства перетворився в гроші або з іншого боку, дохід який приносить кожні гривня капіталу.

Ок = Д/К (9.6)

де К – середнє значення загального обсягу капіталу підприємства.

На оборотність капіталу підприємства впливають оборотність основних засобів і оборотність власних обігових коштів. Коефіцієнт оборотності основних засобів ( К об.оз) та власних обігових коштів (К об.вок.) визначають формулами:

К об.оз. = Д / ОЗ (9.7)

К об.вок. = Д/ (Аоб - Зк) (9.8)

Аналіз оборотності оборотного капіталу можна зробити детальнішим, якщо обчислити оборотність кожної групи активів, що входять до складу оборотних активів, зокрема, матеріальних запасів, дебіторської заборгованості, незавершеного виробництва, готової продукції тощо. Коефіцієнт та період оборотності запасів можна обчислити за формулами:

К об.з = Д/З (9.9)

Т об.з = З*Т/Д (9.10)

де: К об.з - коефіцієнт оборотності запасів;

З – середня вартість запасів за певний період;

Т об.з - період одного обороту запасів;

Т – кількість днів у періоді, який аналізують.

Чим вища оборотність запасів, тим менший обсяг запасів потрібно підприємству для одержання певної суми доходу. Коефіцієнт та період оборотності дебіторської заборгованості обчислюють за формулами:

К об.дз = Д/ДЗ (9.9)

Т об.дз = ДЗ*Т/Д =Т \ К об.дз (9.10)

де: К об.дз - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

ДЗ- середня величина дебіторської заборгованості;

К об.дз - період одного обороту дебіторської заборгованості;

Чим менший період оборотності дебіторської заборгованості, тим швидше підприємство одержує грошові кошти за відвантажену покупцям продукцію, що позитивно впливає на фінансовий стан підприємства.

Основними показниками платоспроможності є коефіцієнт покриття, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт покриття характеризує здатність підприємства покрити свої короткострокові зобов’язання з найбільш легкореалізованої частини активів – оборотних коштів:

Кп = А об /Зк (9.11)

Оптимальним традиційно вважається значення цього показника не нижче 1-2, однак оптимальне значення може змінюватись залежно від галузевої належності підприємства, структури його запасів, форми розрахунків за товари тощо. Збільшення коефіцієнта покриття є симптомом існування надмірних запасів оборотних активів, а постійне зниження коефіцієнта означає зростаючий ризик неплатоспроможності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує можливість швидко (до 3 місяців) погасити короткострокову заборгованість:

Кшл = (Аоб-З)/Зк (9.12)

Нормальним вважається значення коефіцієнта швидкої ліквідності не нижче 1. Однак, в роздрібній торгівлі він може знижуватись до 0,4-0,5, оскільки товарно-матеріальні запаси в торгівлі високоліквідні, тобто здатні швидко перетворюватись у гроші.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує частку короткострокових зобов’язань, яку підприємство може погасити відразу, не чекаючи опалим дебіторської заборгованості та реалізації активів:

К ал = (ГК + Фк)/Зк (9.13)

Де ГК – грошові кошти та їх еквіваленти;

Фк- високоліквідні короткострокові фінансові вкладення.

Нормальним вважається значення коефіцієнта абсолютної ліквідності не нижче 0,1. Водночас занадто високе значення показника свідчить про неефективність використання грошових коштів.

Крім цих коефіцієнтів обчислюють також показники рівня негайного покриття боргів, рівня покриття короткострокових боргів і загальної ліквідності,

Рнп = НРМ/ (ТБ+ТП) (9.14)

де: Рнп – рівень негайного покриття боргів;

НРМ – вартість негайно реалізованого майна;

ТБ- термінові борги;

ТП – термінові платежі готівкою;

Рпк = НРМ \(Зк+Зс+Пк) (9.15)

де: Рпк – рівень покриття короткострокових боргів;

НРМ – вартість швидко реалізованого майна;

Зк- короткострокова заборгованість;

Зс – середньострокова заборгованість;

Пк – короткострокові платежі готівкою;

Рзп = Свмр \(Зк+Пк) (9.16)

де: Рзп – рівень загального покриття;

Свмр- сума вільного майна і резервів.

Крім коефіцієнтів платоспроможності, визначають спеціальні показники фінансової стійкості підприємства, що характеризують рівень незалежності від зовнішніх джерел фінансування. Найважливіші серед них – коефіцієнт автономії і коефіцієнт маневрування власних коштів.

Коефіцієнт автономії характеризує рівень незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування:

Ка = ВК/П (9.17)

Бажано, щоб значення коефіцієнта автономії перевищувало 0,5, в інакшому разі у підприємства можуть виникнути складності з погашенням боргів. Однак, занадто низьке його значення може свідчити про те,що підприємство не користується довірою в кредиторів чи просто нераціонально використовує власні кошти там, де можна було залучити позикові кошти.

Коефіцієнт маневреності власних коштів показує їх частку вкладену в обігові кошти:

Км = (Аоб – Зк) \Вк (9.18)

Важливо, щоб цей коефіцієнт був позитивним, тобто щоб всі основні засоби фінансування винятково з довгострокових джерел і певна частина власних засобів залишались на формування оборотного капіталу. Занадто низьке значення коефіцієнта маневреності власних коштів свідчить про те, що усі власні кошти підприємства вкладені в основні фонди і мають низьку мобільність. Занадто високе значення показника може свідчить про марнотратність у використанні дорогих власних коштів, нераціональну політику використання комерційного кредиту. Тому оптимальне значення цього показника залежить саме від специфіки галузі і конкретного підприємства.

Коефіцієнт заборгованості та індекс фінансової напруженості на основі яких можна проаналізувати рівень заборгованості підприємства визначають за формулами

Кз=З/ВК (9.19)

І = З/П (9.20)

де: З – загальна сума позикового капіталу підприємства.

Для налізу ефективності вкладення акціонерами свого капіталу використовують спеціальні праники найважливішим з яких є співвідношення ціни і прибутку на одну акцію

Кц/пр. = Ца/Па + (Ца*N)/П (9.21)

де: Ц – ціна акції;

Па – прибуток, що припадає на одну акцію;

N -число акцій в обороті.

Чим менше співвідношення ціни і прибутку на акцію, тим вигідніше інвестувати капітал в акції підприємства.

Для акціонерів та інвесторів, що бажають вкласти капітал в акції підприємства, важливо знати суму власних кошів, що припадають на оду акцію:

К = ВК/ N (9.22)

Чим більше власних коштів припадає на дну акцію, тим більша реальна вартість вкладень акціонерів.

Наведений перелік коефіцієнтів і показників не є вичерпним і може бути доповнений. Для одержання точної аналітичної інформації треба розглядати баланси підприємства не менше, ніж за 3-5 років, використовуючи при цьому максимум доступної інформації.

Взаємозв’язок і взаємозалежність найважливіших з наведених показників дуже добре простежується за допомогою піраміди Дюпона (рис 9.1.). Піраміда Дюпона допомагає виявити важелі управління ефективністю діяльності підприємства.

Наприклад, для того щоб збільшити рентабельність власного капіталу можна збільшувати ефективність використання всього капіталу, або нарощувати частку позикових коштів. Другий шлях може бути ризиковим для підприємства, воно може нарощувати обсяги позикових коштів лише до певної межі. Для збільшення рентабельності капіталу існує два основні шляхи: перший – підвищення рентабельності діяльності за рахунок збільшення цін і зниження витрат, другий – прискорення оборотності активів.

Рис. 9.1. Піраміда показників Дипона

Таким чином, за допомогою піраміди показників контролер може не тільки зробити висновки про фінансовий стан підприємства у певний момент, але й запропонувати шляхи вирішення існуючих проблем, вивчити сприятливі і несприятливі тенденції.

Одним з найважливіших завдань контролера на підприємстві є своєчасне виявлення «вузьких місць» у фінансовому стані підприємства і відстеження слабких сигналі« про настання банкрутства.

З метою передбачення банкрутства використовують показник, що має назву рахунку Альтмана, який розраховується на підставі балансу і звіту про фінансові результати, а також ринкової вартості звичайних і привілейованих акцій.

Існують ще й інші ознаки можливого банкрутства:

  • падіння ринкової вартості цінних паперів фірми;
  • нездатність погашення прострочених зобов’язань;
  • високий рівень конкуренції і викликане нею зниження цін на продукцію без відповідного зниження витрат виробництва.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності характеризує наявність реальної можливості в підприємства відновити (або втратити) свою платоспроможність протягом визначеного періоду.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається як відношення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності до його встановленого значення.

Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності визначається к сума фактичного значення поточної ліквідності на кінець звітного періоду і зміни значення цього коефіцієнта між кінцем і початки звітного періоду в перерахунку на встановлений період відновлення (втрати)платоспроможності.

Підстави для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним існують при таких умовах:

якщо коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше-2;

якщо коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

У тому разі, якщо хоча б один із зазначених коефіцієнтів має значення нижче нормативного, обчислюють коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, рівний шести місяцям.

Зазначений коефіцієнт, що приймає значення більше 1, свідчить про наявність реальної можливості у підприємства відновити свою платоспроможність.

При значенні коефіцієнта менше 1 можна говорити про відсутність у підприємства реальної можливості відновити платоспроможність найближчим часом.

Якщо ж коефіцієнти поточної ліквідності і забезпеченості власними коштами приймають значення, що перевищують нормативні чи рівні їм, то розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності за період, рівний трьом місяцям.

Коефіцієнт втрати платоспроможності, що приймає значення менше 1, свідчить про те, що підприємство найближчим часом може втратити платоспроможність.

Розглянуті показники дають можливість оцінити ймовірність банкрутства підприємства. Глибинною причиною втрати платоспроможності є економічна неефективність функціонування підприємства, тому для своєчасної діагностики кризи, що насувається, необхідно провести аналіз фінансових результатів та оцінити економічний потенціал підприємства.

Оцінку економічного потенціалу підприємства здійснюють на основі оцінок майнового стану підприємства, результативності його фінансово-господарської діяльності, оцінки фінансового стану.

Оцінити майновий стану підприємства можна на основі визначення суми господарських засобів, що знаходяться у розпорядженні підприємства; вартості основних засобів; коефіцієнта зношення тощо.

Оцінку результативності фінансово-господарської діяльності характеризують такі основні показники як:

— прибутковість, рентабельність виробництва і реалізації продукції і рентабельність звичайної діяльності підприємства, рентабельність активів;

— динамічність діяльності (темпи зростання доходу від реалізації продукції) та грошового потоку;

— ринкова та інвестиційна активність (цінність акцій, рентабельність акцій, коефіцієнт котирування акцій).

Оцінку фінансового стану визначають на основі показників ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості і стабільності, ділової активності:

Аналіз усіх перелічених показників слід здійснювати в динаміці обчислювати темпи зміни їхнього значення за аналізований період.

9.2. Система стандарт-костинг та її застосування для оцінювання діяльності підприємства

Для забезпечення ефективності контролю за витратами використовують нормативний метод обліку і калькулювання витрат. Основою цього методу є облік витрат згідно з чинними нормами та облік відхилень від цих норм, а також облік зміни норм.

У зарубіжній практиці практично аналогом нормативного методу обліку і калькулювання витрат є метод стандарт-кост. Як і вітчизняний нормативний метод, так і метод стандарт-кост передбачають: нормування витрат; складання нормативних калькуляцій; облік нормативних витрат і відхилень від норм (за місцями виникнення і центрами відповідальності); аналіз відхилень та прийняття відповідних управлінських рішень. Основні відмінності між цими методами обліку полягають у тому що:

  • за системою стандарт-кост не ведуть обліку зміни норм витрат;
  • відхилення від норм витрат за системою стандарт-кост нагромаджуються на спеціальних рахунках відхилень і в кінці звітного періоду списуються, як правило, на собівартість реалізованої продукції;
  • вітчизняний нормативний метод передбачає оперативне документування та аналіз відхилень від норм, а при використанні методу стандарт-кост відхилення від норм визначають розрахунковим способом і аналізують після закінчення, як правило, місяця.

Нормативні (стандартні) витрати – це витрати, на виробництво певної продукції, величину яких визначають на основі обґрунтованих норм, нормативів, технологічних карт та інженерних розрахунків. Найчастіше нормативи встановлюють на витрати матеріалів, оплату праці, на загальновиробничі витрати тощо.

Виділяють такі основні види нормативів (стандартів) витрат (див. рис. 5.1).:

теоретичні нормативи – це нормативи витрат за ідеальних умов діяльності підприємства (неперервної роботи обладнання у три зміни, роботи працівників без втрат робочого часу, безвідходного використання матеріальних ресурсів тощо);

базисні нормативи, їх встановлюють на тривалий термін (до п’яти років). Базисні нормативи застосовують як основу для вивчення динаміки економічних показників на підприємстві (продуктивності праці, фондовіддачі тощо);

поточні нормативи – це нормативи, що відображають витрати, неохідні для виготовлення продукції у конкретному звітному періоді за реальних умов діяльності підприємства (кваліфікації працівників, рівня зносу обладнання, існуючої технології і організації виробництва).

Головна мета обліку і калькулювання нормативних витрат – оперативне виявлення відхилень фактичних витрат від встановлених нормативів, їх аналіз за причинами та місцями виникнення, формування інформації для прийняття відповідних управлінських рішень.

Рис. 9.2. Основні види нормативів витрат

Систему обліку і калькулювання нормативних витрат доцільно застосовувати на підприємствах, де виробничі процеси часто повторюються і де існує чітко виражена залежність між вхідними ресурсами та виходом продукції.

Система обліку і калькулювання нормативних витрат передбачає:

розробляння і встановлення нормативів витрат на процеси, операції щодо виробництва одиниці продукції (прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, виробничих накладних витрат тощо);

складання картки (листа) нормативної собівартості одиниці продукції (див. табл. 9.1.);

облік фактичних витрат з одночасним виділенням нормативних витрат і відхилень від нормативів;

аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних;

внесення необхідних управлінських змін у діяльність підприємства чи його структурних підрозділів або у нормативи витрат.

Таблиця 9.1.

Лист нормативних витрат на одиницю виробу

А. Матеріальні витрати


Види матеріалів

Кількість за нормою

Ціна за нормативом, грн.

Загальні витрати, грн.

1. Матеріал А, кг.

1,0

8,0

8,0

2. Матеріал Б, кг.

4,0

2,5

10,0

3. Матеріал В, кг.

1,5

20,0

30,0

Разом матеріалів

х

х

48

Б. Виробничі операції

Операція

Час за нормою, люд.-год.

Нормативна розцінка, грн.

Загальні витрати, грн.

1. Обробка матеріалу А

2

10

20

2. Обробка матеріалу Б

3

8

24

3. Обробка матеріалу В

1

12

12

4. З’єднання компонентів

4

15

60

Разом

10

х

116

В. Розподілені накладні витрати за ставкою 5 грн. на 1 люд.-год., всього 50 грн. (5 х 10)

Г. Загальні нормативні витрати на одиницю продукції – 214 грн. (48 + 116 + 50)

Система обліку і калькулювання нормативних витрат дає можливість:

визначати суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію продукції, обчислювати собівартість одиниці продукції за нормативними витратами;

приймати управлінські рішення стосовно цін на продукцію;

контролювати витрати (на основі інформації про відхилення фактичних витрат від нормативів);

оцінювати роботу структурних підрозділів підприємства;

здійснювати управління витратами.

Обґрунтування нормативів витрат на виготовлення продукції здійснюють двома основними методами:

1) на основі технічного (технологічного) аналізу виробничих операцій, за якого детально вивчають технологічні процеси виробництва продукції та обсяги витрачання ресурсів на їх здійснення. На основі цього розробляють нормативи прямих і непрямих витрат (матеріальних, на оплату праці, інших прямих виробничих витрат загальновиробничих витрат) на операцію, процес, одиницю продукції, замовлення тощо. Обґрунтовуючи нормативи витрат враховують нормальний рівень виробництва на підприємстві, при якому забезпечується виконання планових показників реалізації продукції;

2) коригуванням фактичних даних про окремі види витрат підприємства на здійснення виробничих операцій за попередні звітні періоди на основі детального аналізу їх складу, вилучення з їхньої суми непродуктивних втрат,та з врахуванням зміни умов діяльності підприємства у плановому періоді (технології виробництва, складу обладнання, асортименту продукції, бюджету робочого часу тощо).


Рис. 9.3. Переваги і недоліки обліку і калькулювання нормативних витрат

9.3. Аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних.

Важливою проблемою системи обліку і калькулювання нормативних витрат є виявлення відхилень фактичних витрат від нормативних. Ці відхилення необхідно визначати і аналізувати як за місцями їхнього виникнення (процесами, центрами відповідальності, видами продукції), так і за основними причинами. Відхилення можуть бути як сприятливими (економія) так і несприятливими (перевитрати). Відхилення можуть бути зумовленими змінами цін на ресурси, змінами обсягів використання ресурсів на одиницю об’єкта калькулювання (наприклад, на одиницю продукції) та змінами обсягу діяльності.

До відхилень, зумовлених змінами цін на ресурси належать:

а) за матеріалами – зміна закупівельних цін на матеріалами;

б) за заробітною платою – зміна тарифних ставок або відрядних розцінок;

в) за виробничими накладними витратами – зміна ставки розподілу накладних витрат.

Відхилення, зумовленими змінами обсягу використання (кількості) ресурсів включають:

а) за матеріалами – відхилення у кількості витрачених матеріалів на одиницю продукції;

б) за заробітною платою – відхилення у кількості відпрацьованих люд.-годин на одиницю продукту;

в) за виробничими накладними витратами – відхилення в значенні бази розподілу накладних витрат.

Аналіз відхилень фактичних витрат від нормативних (за всіма видами витрат), як правило, розпочинають з визначення загальної суми відхилення. Після цього загальне відхилення деталізують за впливом основних чинників.

Для визначення величини відхилень використовують метод факторного аналізу. Слід зазначити, що при аналізі відхилень витрат матеріалів та витрат на оплату праці нормативні витрати обов’язково перераховують на фактичний обсяг діяльності (наприклад, на фактичну кількість виробленої продукції). Таким чином забезпечується коректність порівнянь.

Відхилення матеріальних витрат може бути зумовлене зміною ціни матеріалу (відхилення за ціною) або зміною кількості витраченого матеріалу (відхилення за використанням) (див. рис. 9.4.). В свою чергу відхилення витрат на оплату праці може виникати внаслідок зміни тарифної ставки (відхилення за ставкою) або кількості відпрацьованих людино-годин – (відхилення за ефективністю) (див. рис. 9.5.).

Рис. 9.4. Схема аналізу відхилень фактичних витрат на

матеріали від нормативних

Для аналізу відхилень загальновиробничих витрат поділяють на дві складові: змінні загальновиробничі витрати та постійні загальновиробничі витрати.

Відхилення суми змінних загальновиробничих витрат виникає внаслідок зміни ставки розподілу цих витрат порівняно з нормативною (відхилення за витрачанням) або внаслідок зміни значення бази розподілу (відхилення за ефективністю) (див. рис. 9.6.).

Загальне відхилення фактичних постійних накладних витрат від суми розподілених постійних накладних витрат складається з відхилення між сумами нормативних (планових, бюджетних) і фактичних постійних загальновиробничих витрат (відхилення за витрачанням) а також відхилення між розподіленими постійними загальновиробничими витратами та нормативною сумою постійних загальновиробничих витрат (відхилення за обсягом) (див. рис. 9.5.).

Рис. 9.5. Схема аналізу відхилень фактичних витрат на

оплату праці від нормативних

Рис. 9.6. Схема аналізу відхилень фактичних змінних загальновиробничих

витрат від нормативних

Рис.9.7. Схема аналізу відхилень фактичних постійних загальновиробничих

витрат від нормативних і розподілених

Розглянемо порядок аналізу відхилень фактичних витрат від нормативних на прикладі.

Приклад. За звітній період діяльність підприємства характеризувалася такими показниками:

Використано матеріалу А на виробництво продукції

–

220 кг.

Фактично виготовлено одиниць продукції

–

10 од.

Нормативні витрати матеріалу А на одиницю продукції

–

20 кг.

Фактична ціна придбання матеріалу А

–

21 грн.

Нормативна ціна придбання матеріалу А

–

22 грн.

Фактично відпрацьовано робітниками

–

250 люд.-год.

Нормативний час для виробництва одиниці продукції

–

30 люд.-год.

Фактична вартість 1 люд.-год.

–

25 грн.

Нормативна вартість 1 люд.-год.

–

18 грн.


Фактична сума виробничих накладних витрат:

а) змінних загальновиробничих витрат

–

1600 грн.

б) постійних загальновиробничих витрат

–

2600 грн.

Нормативна (планова) сума постійних загальновиробничих витрат (при нормативній потужності 11 одиниць виробів)

–

2640 грн.

Нормативна ставка розподілу змінних загальновиробничих витрат

–

5 грн./

люд.-год.

Нормативна ставка розподілу постійних загальновиробничих витрат

–

8 грн./

люд.-год.

Необхідно обчислити відхилення фактичних витрат підприємства від нормативних.

1) Обчислимо відхилення фактичних витрат від нормативних за матеріалом А.

На виробництво продукції в кількості 10 одиниць за нормами мало бути використано матеріалу А на суму 4400 грн. (10 од. х 20 кг. х 22 грн.). Фактично було використано матеріалу А на суму 4620 грн. (220 кг. х 21 грн.). Загальне відхилення становить 220 грн. (4620 – 4400), тобто фактичні витрати матеріалу А на 220 грн. перевищують нормативні. Це відхилення виникло внаслідок впливу таких основних факторів:

а) зміна ціни матеріалу А:

М1 = 220 (21 – 22) = – 220 грн. (економія).

Відхилення сприятливе, оскільки фактична ціна придбання матеріалу менша від нормативної.

б) зміна обсягу витрачання матеріалу А:

М2 = 22 (220 – 10 х 20) = 440 грн. (перевитрата).

Відхилення несприятливе через те, що фактичні витрати матеріалу на одиницю продукції 22 кг. (220 : 10) перевищують нормативні.

2) Обчислимо відхилення фактичних витрат на оплату праці від нормативного їх значення.

Загальна фактична сума витрат на оплату праці становить 6250 грн. (250 люд.-год х 25 грн.) Сума нормативних витрат на оплату праці – 5400 грн. (10 од. х 30 люд.-год. х 18 грн.). Загальне відхилення дорівнює 850 грн. (перевитрата). Це відхилення є наслідком впливу таких факторів:

а) зміна вартості 1 люд.-год.:

О1 = 250 (25 – 18) = 1750 грн. (перевитрата).

Відхилення несприятливе, через те, що фактична вартість 1 люд.-год. на 7 грн. (25 – 18) перевищує нормативну.

б) зміна кількості відпрацьованих людино-годин:

О2 = 18 (250 – 30 х 10) = – 900 грн. (економія).

Відхилення сприятливе, оскільки фактичні витрати праці на виробництво одиниці продукці 25 люд.-год. (250 : 10) менші від нормативних.

3) Проаналізуємо вплив основних факторів на зміну загальновиробничих витрат.

Спочатку обчислимо відхилення змінної частини загальновиробничих витрат. Нормативна сума змінних загальновиробничих витрат становить 1500 грн. (5 грн. х 30 люд.-год. х 10 од.). Тобто відхилення фактичних змінних загальновиробничих витрат від нормативних становить 100 грн. (1600 – 1500). Це відхилення виникло внаслідок впливу таких основних факторів:

а) зміна ставки розподілу змінних загальновиробничих витрат:

Н1 = 1600 – 250 х 5 = 350 грн. (перевитрата).

Відхилення несприятливе, через те, що фактична ставка розподілу змінних загальновиробничих витрат – 6,4 грн./люд.-год (1600 : 250) перевищує нормативну ставку.

б) зміна значення бази розподілу (загальної кількості відпрацьованих людино-годин):

Н2 = 5 (250 – 30 х 11) = – 400 грн. (економія).

Відхилення сприятливе, оскільки загальна кількість відпрацьованих людино-годин є меншою за нормативну.

4) Обчислимо відхилення постійних загальновиробничих витрат.

При аналізі відхилень постійних накладних витрат слід мати на увазі, що їхня величина не змінюється із зміною бази розподілу (кількості відпрацьованих людино-годин, кількості одиниць виробленої продукції), оскільки ці витрати є постійними. Тому, різниця між фактичними і нормативними значеннями постійних загальновиробничих витрат зумовлене зміною обсягу використання ресурсів (відхилення за використанням).

На практиці постійні накладні витрати розподіляють на фактичний обсяг виробництва продукції за нормативною (плановою) ставкою. У нашому прикладі сума розподілених постійних загальновиробничих витрат становить 2400 грн. (8 грн. х 30 люд.-год. х 10 од.).

Отже, відхилення постійних загальновиробничих витрат становлять (див. рис. 5.8.):

а) відхилення фактичних постійних загальновиробничих витрат від нормативних (відхилення за використанням):

П1 = 2600 – 2640 = – 40 грн. (економія).

б) відхилення нормативних постійних загальновиробничих витрат від суми розподілених постійних загальновиробничих витрат (відхилення за обсягом діяльності):

П2 = 2640 – 2400 = 240 грн. (нерозподілені витрати).

в) відхилення фактичних витрат від розділених:

П = 2600 – 2400 = 200 грн.

або

П = – 40 + 240 = 200 грн.

Із розрахунків видно, що до собівартості виробленої продукції включено 2400 грн. постійних загальновиробничих витрат (на основі нормативної ставки розподілу). Однак, фактична сума постійних виробничих накладних витрат становить 2600 грн. Це означає, що 200 грн. постійних виробничих накладних витрат залишилися нерозподіленими (не включеними до виробничої собівартості продукції). Тому в кінці місяця їх необхідно списати на собівартість реалізованої продукції.

9.4. Системи мотивації персоналу до виконання планових завдань

Забезпечити ефективне та своєчасне прийняття та реалізацію управлінського рішення можна тільки завдяки злагодженій системі мотивації. Для того, щоб ефективно рухатися назустріч меті, керівник має не тільки спланувати і організовувати роботу, але й змусити підлеглих виконувати її згідно до опрацьованого плану.
Мотивація у широкому розумінні – це процес спонукання працівників до діяльності для досягнення цілей організації.

З цього визначення можна зробити висновок, що ефективна реалізація функції мотивації потребує:

1. усвідомлення того, що спонукає робітника до праці;

2. розуміння того, як направити індивідуальні мотиви працівника на досягнення загальної мети підприємства..

Інструментом спонукання людей до ефективної діяльності є винагородження. В теорії управління під винагородженням розуміється широкий спектр конкретних засобів, що базуються на системі цінностей людини. При цьому розрізняють два типи винагородження: 

  1. внутрішнє – його дає сама робота, її результативність, змістовність,
    значущість тощо;
  2. зовнішнє – його робітник отримує від організації (зарплата, просування за службою, пільги, привілеї тощо). 

Залежно від основних груп потреб розрізняють мотивації матеріальну, трудову і статусну.

Матеріальна мотивація - прагнення до достатку, більш високого рівня життя - залежить від рівня особистого доходу, його структури, диференціації доходів в організації і суспільстві, діючої системи матеріальних стимулів, що застосовується на підприємстві.

Трудова мотивація виникає безпосередньо від роботи яку виконує працівник, її
змістом, умовами, організацією трудового процесу, режимом
праці. Це внутрішня мотивація людини, сукупність його внутрішніх рушійних сил поведінки, пов'язаних з роботою як такої. Безумовно, кожен працівник відчуває потребу у виконанні цікавої, корисної роботи, та зацікавлений в перспективах кар’єрного зростання, відчуття поваги в колективі та значущості, якщо
результати його праці високо цінуються. В цілому трудова мотивація пов'язана, з одного боку,зі змістовністю,корисністю безпосередньо праці, а з іншого - з самовираженням, самореалізацією працівника.

Статусна мотивація є внутрішньою рушійною силою поведінки людини у трудовому колективі, і пов'язана прагненням зайняти вищу посаду, виконувати більш складну і відповідальну роботу, працювати в престижних, соціально значимих сферах організації. Крім того, людині притаманне прагнення до лідерства в колективі, вищому неофіційному статусі, а також прагнення стати визнаним фахівцем, користуватися авторитетом.
Згідно основних способів, розрізняють мотивацію нормативну, примусову та стимулювання.
Нормативна мотивація - це спонукання людини до певної поведінки за допомогою ідейно-психологічних методів впливу: переконання, навіювання, інформування, психологічного переконання тощо.

Примусова мотивація ґрунтується на використанні влади і погроз щодо незадоволення потреб працівника у разі невиконання ним відповідних вимог.

Стимулювання – вплив не на особистість,
а на зовнішні обставини за допомогою благ - стимулів, які спонукають працівника до певної поведінки.

Перші два види мотивації прямі, оскільки здійснюють вплив на підлеглих, третій - непрямий, в його основі лежить вплив зовнішніх факторів - стимулів.
За джерелами виникнення мотивів розрізняють мотивацію
внутрішню і зовнішню.

Внутрішня мотивація проявляється тоді, коли людина, вирішуючи
завдання, формує мотиви. Наприклад, це може бути прагнення
до досягнення певної мети, завершення роботи, пізнання,
бажання боротися, страх.

На основі внутрішньої мотивації люди діють стриманіше; вони
сумлінніше виконують роботу, витрачають менше сил, краще
розуміють завдання та ретельніше засвоюють знаннями. Внутрішнє спонукання
до дії є результатом взаємодії складної сукупності потреб працівника, тому завданням керівника має стати визначення цих потреб і пошук
способів їх задоволення.

При зовнішній мотивації вплив на суб'єкт відбувається
ззовні, наприклад через оплату за роботу, розпорядження, правила поведінки.
Внутрішня і зовнішня мотивації чітко не розмежовані, оскільки в різних ситуаціях мотиви можуть виникати як з внутрішніх,
так і через зовнішні причини. Керівникам дуже важливо знати про
наявності цих двох видів мотивації, так як ефективно управляти
можна, тільки ґрунтуючись на зовнішню мотивацію, але при цьому приймати до уваги і можливе виникнення певних внутрішніх мотивів.

За спрямованістю на досягнення цілей фірми розрізняють
мотивацію позитивну, сприяє ефективній реалізації цілей, і негативну, перешкоджає цьому.
До основних видів позитивної мотивації належать методи матеріального заохочення у вигляді персональних надбавок до окладів і
премій, підвищення авторитету працівника та довіри до нього в колективі платника, доручення особливо важливої роботи тощо.

Негативна мотивація - це передусім матеріальні стягнення (штрафні
санкції), зниження соціального статусу в колективі, психологічного
ізоляція працівника, створення атмосфери нетерпимості тощо.


Відхилення за використанням

П1 = (1) – (2)

Загальна сума відхилення фактичних постійних загальновиробничих витрат від нормативних П = П1 + П2

(3)

Розподілені постійні загальновиробничі витрати (ПВф) = Нормативна ставка розподілу постійних загальновиробничих витрат (Сн) х Нормативна база розподілу постійних загальновиробничих витрат на фактичну кількість виготовлених виробів (Он) Сн х Он

(2)

Нормативні (планові, бюджетні) постійні загальновиробничі витрати (ПВн)

(1)

Фактичні постійні загальновиробничі витрати (ПВф)

Відхилення за

обсягом

П2 = (2) – (3)

Відхилення внаслідок зміни база розподілу змінних загальновиробничих витрат (відхилення за ефективністю) (2) – (3)

Н2 = Сн (Оф – Он)

Відхилення внаслідок зміни ставки розподілу змінних загальновиробничих витрат (відхилення за витрачанням) (1) – (2)

Н1 = ЗВф – (Оф х Сн)

Загальне відхилення суми фактичних змінних загальновиробничих витрат від нормативних Н = Н1 + Н2

(3)

Нормативна база розподілу змінних загальновиробничих витрат для фактичної кількості одиниць виготовлених виробів (Он) х Нормативна ставка розподілу змінних загальновироб-ничих витрат (Сн)

Он х Сн

(2)

Фактична база розподілу змінних загальновиробничих витрат (Оф) х Нормативна ставка розподілу змінних загальновиробничих витрат (Сн)

Оф х Сн

(1)

Фактичні змінні загальновиробничі витрати (ЗВф)

Відхилення внаслідок зміни

тарифної ставки

(1) – (2)

О1 = Лф (Тф – Тн)

Загальна сума відхилення фактичних витрат на оплату праці від нормативних О = О1 + О2

(3)

Нормативна кількість відпрацьованих люд.-год. на фактичну кількість виготовлених виробів (Лн) х Тарифна ставка нормативна (Тн) Лн х Тн

(2)

Фактична кількість відпрацьованих

люд.-год. (Лф) х Тарифна ставка нормативна (Тн)

Лф х Тн

(1)

Фактична кількість відпрацьованих

люд.-год. (Лф) х Тарифна ставка фактична (Тф)

Лф х Тф

Відхилення внаслідок зміни кількості відпрацьованих люд.-год. (ефективності) на одиницю продукту (2) – (3)

О2 = Тн (Лф – Лн)

Відхилення внаслідок зміни кількості витрачених матеріалів на одиницю продукту

(2) – (3)

М2 = Цн (Кф – Кн)

Відхилення внаслідок зміни ціни на матеріали (1) – (2)

М1 = Кф (Цф – Цн)

Загальна сума відхилення фактичних витрат за матеріалами від нормативних

М = М1 – М2

(3)

Нормативна кількість використаного матеріалу на фактичну кількість виготовлених виробів (Кн) х Ціна нормативна (Цн)

(Кн х Цн)

(2)

Фактична кількість використаного матеріалу (Кф) х Ціна нормативна (Цн)

(Кф х Цн)

(1)

Фактична кількість використаного матеріалу (Кф) х Ціна фактична (Цф)

(Кф х Цф)

Недоліки

  • Зайві реагування на відхилення можуть призвести до зниження ефективності діяльності;
  • Не підходить для гнучкого виробництва з великою кількістю нестандартних операцій.

Переваги

  • Існує можливість порівняння витрат;
  • Управління витратами здійснюють за відхиленням;
  • Посилюється мотивація працівників;
  • З’являється можливість оцінювати ефективність управління витратами.

Облік і калькулювання нормативних витрат

За способом формування нормативів

Поточні нормативи

Базисні нормативи

Теоретичні нормативи

За об’єктами нормування

Нормативи інших витрат

Нормативи загальновиробничих витрат

Норми амортизації

Нормативи витрат на оплату праці

Нормативи матеріальних витрат

ВИДИ НОРМАТИВІВ ВИТРАТ

Оборотність оборотного капіталу = Виручка/ оборотний капітал

Оборотність основних засобів = Виручка / Основні засоби

Оборотність капіталу = Виручка/ Капітал

Рентабельність діяльності = Прибуток / Виручку

Х

Рентабельність капіталу = Прибуток/Капітал

Коефіцієнт автономії =

Власні засоби/ Капітал

Х

Рентабельність власного капіталу = Прибуток/ Власний капітал

ОЦІНЮВАНЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ