Розвиток податкової системи України

ЛЕКЦІЯ 13

1. Концептуальні положення реформування податкової системи в Україні

2. Роз’яснення структурних проблем податкової системи

1. Концептуальні положення реформування податкової системи в Україні

Аналіз накопичених у фіскальній сфері суперечностей свідчить про те, що вітчизняна податкова система не склалася як єдиний організм, у якому узгоджені всі функціональні підсистеми. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування, як було доведено вище,– це:

внутрішня неузгодженість складових системи;
нестабільність, складність;
порушення принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності;
незадовільне вирішення фіскальних завдань;
негативний вплив на стан національної економіки;
низький рівень податкової дисципліни.

У результаті загальної дії перерахованих факторів податкова система об’єктивно не може реагувати на класичні для ринкової економіки регулюючі впливи. Віднайти шляхи подолання аномалій, характерних для сучасного вітчизняного оподаткування, не можна без відповідного узагальнення причин, що їх спричинили. На основі цього стануть очевидними проблеми, які гальмують глибинні перетворення в Україні, і з’являться можливості окреслити шляхи переходу до нової моделі розвитку. Позитивна та ефективна трансформація українського суспільства можлива лише на основі комплексного використання усіх фундаментальних факторів суспільного прогресу.
Названі суперечливі тенденції, породжені дією об’єктивних та суб’єктивних чинників. Незважаючи на тісний діалектичний зв’язок, їх розмежування виявляється надзвичайно суттєвим для визначення практичних кроків на шляху реформування податкової системи. В іншому разі зменшується ймовірність досягнення позитивних результатів.

До найбільш характерних рис недосконалості діючої податкової системи, що склалися з об’єктивних причин, необхідно віднести:

– порівняно низьку можливість акумулювати законодавчо встановлений обсяг податкових доходів. Це відбулося внаслідок підриву об’єктивних можливостей реального сектора економіки як основного сукупного платника податків за рахунок збитковості підприємств, загального розладу фінансових обігів та падіння частки “живих” грошей;

– переміщення податкового тягаря на все більш вузький сектор та коло платників податків. У результаті безпрецедентної нерівномірності фіскального навантаження на різні групи суб’єктів господарювання створюється суттєвий податковий тиск, а в суспільстві виникають думки про надмірність рівня оподаткування з подальшими неадекватними вимогами щодо його зниження. Усе це супроводжується масовим наданням податкових пільг, що, в свою чергу, формує масове небажання інших суб’єктів господарювання сплачувати податки;

перетворення податкової системи у чинник пригнічення економічного зростання та інвестиційної активності, стимулювання ухилення від сплати податків та відтік капіталів за кордон. Основне податкове навантаження припадає на найбільш життєздатну частину рентабельних підприємств, які працюють у легальному секторі.

Серед чинників суб’єктивного походження слід виділити:

– глибокі протиріччя системи заходів і дій держави при розробці податкової політики та реформуванні податкової системи. Суб’єктивні наміри збільшити податкові надходження наштовхуються на підірвану пільговим оподаткуванням, прямими та непрямими субсидіями, взаємозаліками та іншими заходами з боку держави податкову базу;

– відсутність наукових основ оподаткування, недосконалість експертизи, незадовільна передбачуваність та оцінка законодавства і конкретних заходів у здійсненні податкових реформувань;

– недооцінку факторів системності та часу в проведенні реформувань, у першу чергу податкової системи, відсутність послідовності, стабільності в реалізації обраного курсу та чіткого протистояння тиску різних лобістських і зацікавлених груп;

– недостатню ефективність діючої системи податкового адміністрування і системи відповідальності фінансових та кредитних органів за виконання вимог з нарахування, обчислення і своєчасного перерахування податкових надходжень до відповідних бюджетів.

Методологія ефективних трансформацій податкової системи диктує необхідність:

– уточнення цілей податкової політики;

– поглиблення концептуального забезпечення податкових реформувань;

– обрання відповідних пріоритетів;

– розробки конкретних заходів, які повинні бути функцією обраної мети, а не навпаки, як це має місце у сучасній практиці;

– удосконалення механізму функціонування окремих елементів податкової системи.

Зважаючи на багатогранність цієї методологічної конструкції, на перший план виступає проблема взаємозв’язку, взаємодії, співвідношення, єдності та протиріч податкових відносин з усією системою суспільних відносин. Цей напрям теоретичного пошуку повинен зайняти чільне місце в сучасній теорії оподаткування та слугувати основою практичних кроків у цій сфері.
Продовжуючи дану тезу, слід одразу зазначити, що у даному випадку досить обґрунтованим можна вважати постулат про необхідність ранжування цих відносин. На наш погляд, рушійну силу та джерело суспільного прогресу становлять не просто їх координація, а субординація. Тобто вихідною умовою успішності та ефективності подальших перетворень виступає обов’язкова підпорядкованість податкової політики курсу соціально-економічних перетворень, враховуючи при цьому їх двосторонню взаємозалежність.

Теоретично кардинальна реформа податкової системи доцільна у випадку, коли існує велика ймовірність отримання таких результатів:

– реальне зниження податкового навантаження;

– високий ступінь вірогідності того, що кошти, які отримають суб’єкти господарської діяльності внаслідок зменшення податкових виплат, будуть використані на виробничі потреби;

– реформа не призведе до суттєвого зменшення доходів Державного бюджету;

– існує можливість нівелювання негативних психологічних факторів у свідомості платника податку, пов’язаних з реалізацією податкової реформи, оскільки стабільність – вагома складова податкової політики;

– мінімізація можливостей ухилення від сплати податків та штучного обмеження бази оподаткування.

2. Роз’яснення структурних проблем податкової системи

Подолання комплексу структурних проблем податкової системи, що охарактеризовані в попередніх розділах роботи, становить першочергову складову раціоналізації податкової системи, яка забезпечує підвищення її функціонування. Процес розв’язання цих проблем включає багато взаємопов’язаних завдань, які досить чітко поділяються на окремі напрями, що характеризуватимуть нову структуру податкової системи:

1) ліквідація другорядних у фіскальному плані податків;

2) пошук альтернативних об’єктів оподаткування;

3) реформування окремих податків.

Існування у чинній податковій системі біля 40 видів податків, внесків, платежів значно ускладнює саму систему оподаткування. Це дає підстави для удосконалення структури податкової системи шляхом скорочення переліку другорядних податків та зборів, які мають незначний обсяг надходжень. Зокрема, це стосується плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та податку на промисел. Їх доцільно об’єднати та сплачувати лише як єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва. Крім того, плату за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон доцільно віднести до державного мита, тому що це є різновидом оплати послуг, які надає держава громадянам.

Втім, не можна підходити загально до вирішення цієї проблеми, оскільки виникає таке протиріччя. З одного боку, стоїть завдання скасування другорядних у фіскальному плані податків. З іншого – виникає проблема пошуку джерел покриття дефіциту бюджетних коштів.

Реалізація другого напряму розв’язання структурних проблем – пошуку альтернативних об’єктів оподаткування – дає можливість для розв’язання цього протиріччя. Це, зокрема, може бути введення рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів, платежів за користування надрами. При цьому їх доцільно об’єднати у єдиний податок – збір за спеціальне використання природних ресурсів. Врахування у ціні ліцензії, яка надається на право видобутку/використання природних ресурсів, їх вартісної оцінки буде сприяти, крім поповнення дохідної частити бюджету, ще й розширенню арсеналу регулятивних інструментів держави щодо удосконалення економічного механізму користування надрами.

Особливого значення у цьому контексті набуває введення податку на нерухомість. Зарубіжний досвід переконує, що цей податок стягується у багатьох країнах і формує суттєву частку доходів місцевих бюджетів. Зокрема, міста Сполучених Штатів Америки головним джерелом своїх бюджетів мають податок на майно. Так, у м. Нью-Йорк цей податок забезпечує 40 % власних доходів бюджету міста. І цьому є пояснення. Нерухомість є одним з унікальних об’єктів, здатних забезпечити стабільний та прогнозований прибуток. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація – це ті риси, що перетворюють нерухомість в унікальний об’єкт оподаткування.

Водночас в Україні податок на нерухомість майже не набув відповідного використання. Разом з тим, він має ту властивість, яка робить його введення в Україні особливо необхідним. Вона полягає в тому, що базу оподаткування практично не можна приховати. Це, в свою чергу, дозволяє забезпечити бюджет сталими надходженнями.

Податок на нерухомість має особливе значення з огляду на комплекс соціально-економічних проблем. З точки зору принципів соціальної справедливості, необхідність його запровадження полягає в тому, що він дозволяє нівелювати значний рівень диференціації доходів і їх накопичення у руках окремих осіб. Водночас слід наголосити, що запровадження податку на нерухомість на сучасному етапі соціально-економічного розвитку України потребує надзвичайно виважених підходів до формування механізму його справляння. В іншому разі можуть виникнути непередбачувані наслідки як для держави у цілому, так і для окремих юридичних і фізичних осіб. Це, зокрема, пов’язано з тенденцією розшарування суспільства за майновою ознакою. Щоб пом’якшити ці процеси, слід передбачити широку базу пільг для фізичних осіб. З метою уникнення обвального податкового навантаження на вітчизняних товаровиробників слід вводити цей податок на об’єкти виробничого призначення поетапного.

Диференціація нерухомості за ознакою напрямів її використання (для особистих та виробничих потреб) сприятиме створенню передумов для стабільного і ефективного володіння нею, зокрема, стосовно господарюючих суб’єктів, у напрямі оптимізації структури майна, мінімізації витрат на виробництво і підвищення рентабельності. Щодо використання нерухомості як споживчого блага – формуватиме ефективного власника житла, зменшуватиме розбіжності у рівнях добробуту членів суспільства.
Цей податок повинен мати статус місцевого. Це апріорі підвищує його ефективність та надає можливість сформувати міцну фінансову базу для органів місцевого самоврядування, наповнюючи реальним змістом задекларовану самостійність місцевих органів влади. Це стане конкретним шляхом розв’язання суперечностей у міжбюджетних відносинах, які сьогодні досягли свого апогея.

Серед структурних проблем податкової системи слід відзначити значну нерівномірність у розподілі податків між бюджетами різних рівнів (державним та місцевими). Протягом останніх трьох років частка місцевих податків і зборів у структурі податкових надходжень була на рівні не більше 2 % від загального обсягу. Це свідчить про явну недостатність власних фінансових ресурсів для вирішення завдань, що стоять перед органами місцевого самоврядування. Така ситуація призводить, у свою чергу, до виникнення міжбюджетної кризи в країні. Існування практики повного або часткового закріплення надходжень від справляння окремих загальнодержавних податків у місцевих бюджетах, механізм надання яких щороку змінюється, не вирішує цієї проблеми остаточно, а тільки заганяє у глухий кут і робить її вирішення ще більш проблематичним.

Для вирішення проблеми фінансового забезпечення місцевих бюджетів необхідно законодавчо визначити джерела надходження коштів до цих бюджетів. Вище вже йшла мова про введення податку на нерухомість та включення його до складу місцевих. Крім того, для зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів необхідно чітко визначитися з переліком загальнодержавних та місцевих податків.

Розвиток податкової системи України