Досудове врегулювання господарських спорів

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ИНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ

ФОНДОВІ ЛЕКЦІЇ

з дисципліни «Господарський процес»

Для студентів 4 курсу

юридичного факультету

Київ 2010


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

ФАКУЛЬТЕТ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПСИХОЛОГІЇ

КАФЕДРА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедрою

господарського права і процесу

кандидат юридичних наук, доцент

Нескороджена Л.Л.

_________________

«___»_____________2010 р.

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни «Господарський процес»

ТЕМА: «Досудове врегулювання господарських спорів».

Навчальний час 2 години

Для студентів 4 курсу

навчально-наукового

інституту права і психології

Обговорено та ухвалено

на засіданні кафедри

“___” _____________ 20_ року,

протокол № ____.

Київ 2010

Мета лекції: визначити поняття, мету та порядок досудового врегулювання спорів у господарському процесі, ознайомитись з претензійною роботою, а саме із змістом претензії, порядком подання та строки подання претензій. З’ясувати нормативно правові акти, які регулюють питання досудового врегулювання спорів.

Завдання лекції: дати загальні поняття про зміст претензію та відповідь на неї, визначити підстави звільнення перевізника від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження вантажу у морських перевезеннях, визначити загальні положення щодо порядку досудового врегулювання господарських спорів.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

  1. Загальні положення щодо порядку досудового врегулювання господарських спорів.
  2. Порядок пред’явлення і розгляду претензій.
  3. Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів.
  4. Пред’явлення претензій щодо перевезення вантажів залізницею.

Література:

  1. Конституція України// Відомості Верховної Ради.- 1996.- N 30.- Ст. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991р. //Відомості Верховної Ради.-1992.- N 6.- Ст.56
  2. Повітряний кодекс України вiд 04.05.1993 р. //Відомості Верховної Ради.- 1993.- N 25.-Ст.274
  3. Кодекс торговельного мореплавства України вiд 23.05.1995 р. // Відомості Верховної Ради.-1995.-NN 47, 48, 49, 50, 51,52.-Ст.349
  4. Закон Украни «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради.- 2002.- N 27-28.- Ст.180
  5. Закон України «Про доступ до судових рішень» вiд 22.12.2005 р. //Відомості Верховної Ради України.- 2010.- N 15.-Ст. 128
  6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів»  вiд 07.07.2010 р. //Відомості Верховної Ради.- 2010.- N 8.- Ст.56)
  7. Закон України «Про Вищу раду юстиції» вiд 15.01.1998 р. // Відомості Верховної Ради.- 1998.- N 25.- Ст.146)
  8. Бєлкін М.Л., Бєлкіна Ю.Л. Актуальні питання призначення судових експертиз у господарському процесі / М. Л. Бєлкін, Ю. Л. Бєлкіна // Вісник господарського судочинства .-2009.- № 3.- С. 178
  9. Горевий В.І. Господарський процес: Практикум: навчальний посібник.-Суми: Університетська книга, 2009.-283с.
  10. Господарське процесуальне право України: навч. посіб. /В.Л. Костюк, К.М.Біда, В.В. Бонтлаб [та ін.]; за заг. ред. В.Л. Костюк.- К.: Ін Юре, 2009.-223 с.
  11. Господарське процесуальне право України: Підручник/За ред. О.І.Харитонової.- К.: Істина, 2008.-360с.

Загальні положення щодо порядку досудового врегулювання господарських спорів

Господарське судочинство - це процедура звернення, порушення справ у господарському суді, їх розгляд, прийняття і перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному провадженнях

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя у господарських судах ґрунтується на наступних принципах: рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності (сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами), гласності (розгляд справ у господарських судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обгрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті).

З метою спрощення розв’язання господарського спору сторони, можуть застосовувати заходи досудового врегулювання за домовленістю між собою шляхом надіслання претензії.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинно бути повернуто оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслано документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів регламентовано Розділом ІІ Господарського процесуального кодексу України, якщо інший порядок чинним на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Заходи досудового врегулювання господарського спору сторони застосовують за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на:

Спори про визнання договорів недійсними;

Спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству та порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

Спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

Спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

Спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Досудовий порядок вирішення спорів між суб'єктами господарювання може застосовуватись виключно за бажанням суб'єктів господарювання. Можливі два варіанти. Перший — якщо сторони передбачили у договорі, що досудовий порядок врегулювання спору є для них обов'язковим, і тільки у разі неможливості врегулювати спір у досудовому порядку вони звертаються до суду. Другий — якщо такої вказівки договір не містить, але суб'єкт господарювання має бажання спробувати вирішити спір без звернення до суду. Як ви розумієте, відсутність у договорі вказівки на обов'язковість досудового врегулювання спорів не виключає можливості сторін звернутися до контрагента з претензією, але робити таке звернення жодна зі сторін не зобов'язана. Отже, сьогодні досудовий порядок врегулювання будь-яких господарських спорів є виключно правом господарюючих суб'єктів, а не їх обов'язком.

З цього правила є два виключення. Перше стосується тих господарських відносин, щодо яких законодавством встановлено спеціальний, відмінний від передбаченого ГК України і ГПК України порядок вирішення спорів у досудовому порядку. Законодавчими актами, що передбачають такий порядок, зокрема, є постанова Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457 «Про затвердження Статуту залізниць України», Наказ Міністерства транспорту України від 14 вересня 1997 р. № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» та ін.

Другий виняток полягає в тому, що ГПК Україні закріплює виключний перелік господарських спорів, на які не поширюється досудовий порядок їх вирішення. Це спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно. Ці спори вирішуються виключно у судовому порядку.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі — підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб — платників податків);

документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу Vі ГПК України;

перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Ціна позову визначається:

у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах про витребування майна — вартістю майна, що витребується;

у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою усіх вимог;

у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, — суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, — відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, — копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Сторонами в судовому процесі — позивачами і відповідачами — можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду, а також користуватися іншими процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач має право до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання установленого порядку досудового врегулювання спору в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Позов може бути подано кількома позивачами чи на кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Господарський суд за наявності достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, установивши до прийняття рішення, що позов подано не на ту особу, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Порядок пред’явлення і розгляду претензій

Відповідно до ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації, що порушили майнові права і
законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані
поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Підприємства та організації, чиї права і законні інтереси
порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

При наявності підстав та обгрунтованості вимог матеріали
для пред'явлення претензії готує структурний підрозділ підприємства відповідно до його функцій в господарській діяльності.

У претензії зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії
та підприємства, організації, яким претензія пред'являється;

дата пред'явлення і номер претензії;

обставини, на підставі яких пред'явлено претензію;

докази, що підтверджують ці обставини;

посилання на відповідні нормативні акти;

вимоги заявника;

сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає
грошовій оцінці;

платіжні реквізити заявника претензії;

перелік документів, що додаються до претензії, а також
інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням
про це у претензії.

До претензії про сплату грошових коштів може
додаватися платіжна вимога-доручення на суму претензії.

Структурний підрозділ та юридична служба реєструють
претензію в журналі обліку претензій, пред’явлених підприємством, здійснюють контроль за своєчасним надходженням відповідей від підприємств, яким були пред'явлені претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

У разі необхідності може бути надіслано нагадування про
прискорення надання відповіді на претензію, яке підписується в
тому ж порядку, що і сама претензія.

Подаючи претензії і позови, підприємства мають на меті, використовуючи правові засоби, забезпечити захист своїх прав і законних інтересів. Подання претензії — це досудове повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента. Визнання й задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору.

Стаття 6 Цивільного кодексу України передбачає, що до пред’явлення позову, який випливає з відносин між організаціями, обов’язковим є пред’явлення претензії. Тобто спір може бути переданий до господарського суду лише після того, як контрагенту була пред’явлена претензія, яку він відхилив або не дав на неї відповіді в термін, передбачений діючим законодавством.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України, та коли для деяких конкретних видів господарських відносин встановлено чинним, наприклад транспортним, законодавством України інший порядок досудового врегулювання, то застосовується цей спеціальний порядок.

Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального кодексу, подання претензії — це досудовий добровільний порядок врегулювання спору, і він не є стадією господарського процесу. На цьому етапі господарський суд не втручається у відносини між сторонами (хоча без застосування досудового врегулювання у передбачених випадках неможливо і звернення до господарського суду). Тому, вважаємо, що правові норми, які регулюють відносини досудового врегулювання, не повинні міститися в Господарському процесуальному кодексі України. Для правового закріплення таких норм доречно застосовувати підзаконні акти.

Вимоги щодо досудового врегулювання спору не носять абсолютного характеру. Відповідно до ст. 5 ГПК сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, по спорах, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв’язку та договору, заснованому на державному замовленні, а також за домовленістю між собою, якщо це обумовлено договором.

Вимоги щодо досудового врегулювання спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також спори про звернення стягнення на заставлене майно. Справи порушуються господарським судом незалежно від ужиття заходів досудового врегулювання за позовною заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень.

Стаття 6 ГПК передбачає, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії. Далі ця стаття закріплює положення, що підприємства та організації, чиї права та законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Отже, згідно зі ст. 6 ГПК досудове врегулювання спорів здійснюється шляхом звернення з письмовою претензією, яка надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Слід пам’ятати, що в будь-якому разі необхідно залишати докази подання претензії. Таким доказом має бути копія претензії та документ, що підтверджує надсилання претензії іншої сторони, поштова квитанція, копія списку за формою, встановленою поштовими правилами, або виписка з нього, посилання на номер та дату поштової квитанції. Коли претензія здається під розписку, то особа, яка її приймає, повинна мати на це повноваження і написати на другому примірнику розписку (вказавши посаду і прізвище) про прийняття претензії, вказати дату її прий-

няття і поставити печатку організації. Якщо документ, який підтверджує надсилання претензії, не доданий до позовної заяви, така позовна заява підлягає поверненню на підставі п. 7 ст. 63 ГПК, як не подано доказів ужиття заходів досудового врегулювання спору.

Господарський процесуальний кодекс України не встановлює строку звернення з претензією до порушника майнових прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів, але претензія повинна бути пред’явлена в межах позовної давності з урахуванням часу, наданого законом на розгляд претензії і надання відповіді на неї. Строки подання претензії в певних галузях (транспортних, зв’язку та ін.) мають свої, встановлені відповідним законодавством, строки.

Зміст і основні реквізити, які мають бути зазначені у претензії, чітко зафіксовані в правових нормах, а саме:

— повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства й організації, яким претензія пред’являється. Таким чином, в претензії потрібно викласти повні та вичерпні дані про учасників спору. Заявник претензії зобов’язаний навести точні дані свої і другої сторони. Повне найменування, поштові й банківські реквізити заявника можуть міститися на фірмовому бланку листа, якщо такий є, або в кутовому штемпелі. Якщо таких даних бракує, в тексті претензії слід навести недостатні дані;

— дата пред’явлення та номер претензії;

— обставини, на підставі яких пред’явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні нормативні акти;

— вимоги заявника. Їх необхідно точно і конкретно сформулювати;

— сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

— перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це у претензії.

Претензія має бути підписана повноважною особою підприємства, організації або їх представником. При підписанні претензії обов’язково вказуються посада особи, яка ставила підпис, та її прізвище. Якщо претензія підписана особою, перед найменуванням посади якої проставлена риска або прийменник «за», то це слугує підставою для того, щоб її не розглядати.

Право на пред’явлення претензії є суб’єктивним правом юридичної особи, але порядок та строк розгляду претензії, якщо вона вже заявлена до підприємства, організації, є обов’язком господарюючого суб’єкта. Статтею 7 ГПК передбачена необхідність розгляду одержаної претензії в місячний термін — загальний строк, який обчислюється з дня одержання претензії.

Законодавством встановлено і спеціальний строк розгляду претензії. У випадках, коли обов’язковими для сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Як зазначалось, до поданої претензії додаються необхідні документи, але коли їх недостатньо для її розгляду, інша сторона може попросити заявника надати додаткові документи для розгляду претензії по суті. Для подання цих документів заявнику встановлюється визначений термін — залежно від їх складності й кількості, але не менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. В такому випадку перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. Іноді виникає потреба у спільних зусиллях для розгляду претензії по суті: звірити розрахунки, провести експертизу, вчинити інші дії.

Закон зобов’язує підприємства та організації, що одержали претензію, задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. Це зобов’язання частіше не виконується, ніж виконується.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі. Стаття 8 ГПК містить вимоги до змісту відповіді на претензії, в якій зазначаються:

— повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дає відповідь, та підприємства чи організації, якій надсилається відповідь;

— дата і номер відповіді;

— дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

— (коли претензію визнано повністю або частково) — визнана сума, номер, дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

— мотиви відхилення (коли претензію відхилено повністю або частково) —з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

— перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

До того ж, коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повинні повернути оригінали документів, одержаних з претензією, а також надіслати документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо вони відсутні у заявника претензії.

Відповідь на претензії підписується повноважною особою підприємства, організації або їхнім представником та надсилається рекомендованим чи цінним листом або вручається під розписку в такому самому порядку, як і претензія.

Процедурою задоволення претензії встановлено, що коли у відповіді на претензію не повідомляється про перерахування визнаної суми, то передбачається порядок безспірного її стягнення. Для цього заявник має право по закінченні двадцяти днів після одержання відповіді пред’явити до банку розпорядження про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. До розпорядження додається відповідь боржника, а якщо в ній не зазначена визнана сума, то до розпорядження додається також копія претензії. Установи банку зобов’язані приймати розпорядження про безспірне стягнення коштів і в тих випадках, коли боржник, визнавши претензію, просить з різних причин не стягувати з нього визнану суму. Але за необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 процентів від списаної суми.

Укладання договору складається з певних етапів: пропозиції укласти договір (оферта) і прийняття цієї пропозиції (акцепт). Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Можливі випадки, коли умови договору, пропоновані однією стороною, не відповідають бажанням другої, тому між ними можуть виникнути розбіжності, які розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.

Відповідно до ст. 10 ГПК спори, що виникають при укладанні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду, при цьому не передбачається застосування заходів досудового врегулювання.

У процесі господарської діяльності постає необхідність зміни або розірвання господарських договорів. Згідно зі ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір перевезення, надання послуг зв’язку, заснований на державному замовленні, або якщо це обумовлено договором, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні не пізніше двадцяти днів після одержання відповісти на неї. Якщо підприємство чи організація не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк (з урахуванням часу поштового обігу), заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

При надходженні позовної заяви до господарського суду суддя приймає справу до провадження, якщо у випадках, передбачених законодавством, або за домовленістю сторін додержано заходів досудового врегулювання спору у встановленому порядку і не виявлено порушень та інших підстав для відмови в її прийнятті або поверненні.

Статтею 9 ГПК встановлено штрафну відповідальність за порушення строку розгляду претензії або залишення її без відповіді. Рішення про стягнення штрафу, встановленого за ці порушення, приймається господарським судом одночасно з прийняттям рішення по господарському спору (п. 4 ст. 83 ГПК). З порушника може бути стягнуто штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менше 5 і не більше як 100 розмірів неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Крім штрафної відповідальності, існують також інші негативні наслідки порушення порядку досудового врегулювання розбіжностей.

Коли претензія повинна бути пред’явлена, але не пред’являється взагалі, згідно з п. 7 ст. 63 ГПК господарський суд повертає позовну заяву без розгляду її по суті. Господарський суд має право припинити провадження у справі (п. 3 ст. 80 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання втрачена, або залишити позов без розгляду (п. 3 ст. 81 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання не втрачена, що дає змогу позивачеві у встановленому порядку пред’явити претензію, а потім і позов.

Позов залишається без розгляду згідно з п. 3 ст. 81 ГПК і тоді, коли позов поданий до закінчення строку, встановленого для відповіді на претензію, і така відповідь не дана. Якщо до дня розгляду позову дана відповідь про відхилення претензії або цей строк закінчився і відповідачем не дано відповіді на претензію, справа підлягає розгляду по суті.

Врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів

Почнемо з господарських договорів. скільки договір є спільним юридичним актом двох чи кількох осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір, яка має назву оферти, і прийняття пропозиції другою стороною, або акцепту. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними передцоговірних спорів відображено в ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.

Для того, щоб вступити в договірні відносини, один із учасників повинен виявити ініціативу, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Але чи всяка ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжувати певні юридичні наслідки для особи, що її зробила? Чинний ЦК України не містить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведені з загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття (ст. 673 проекту ЦК). Отже, оферта характеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість, отже, і не зв'язує оферента. Оферта, яку одержав адресат, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обстановки, в якій вона зроблена.

Відповідь особи, якій адресовано оферту, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 155 ЦК).

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може й не зазначатись. У цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію — усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оферентов про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально-необхідного для цього часу (ст. 156 ЦК). При цьому враховуються встановлені строки для пробігу кореспонденції певного виду в обидва кінці.

Іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк вчиняє дії по виконанню зазначених в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує відповідні суми тощо. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не зазначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і водночас його виконання. Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом і втратити чинність, якщо повідомлення про його скасування оферент одержав до моменту або в момент одержання самого акцепту. В разі відкликання акцепту або неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Проте, як бути з відповіддю на пропозицію, яка була відправлена своєчасно, але з вини органів зв'язку або з інших причин надійшла до оферента із запізненням? Адже закінчення строку для відповіді та її відсутність оферент міг розцінити як відмову від пропозиції, і буває, що він уже уклав договір з іншою особою. З другого боку, акцептант, упевнений у тому, що своєчасно відправлену відповідь оферент вже одержав, міг приступити до виконання договору і зробити певні витрати. Відповідно до ст. 157 ЦК України, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли оферент негайно повідомить другу сторону про одержання відповіді із запізненням. У цьому разі запізніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо ж такого повідомлення оферент не зробить, то він повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, заподіяні акцептантові у зв'язку з невиконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, коли відповідь на неї запізнилася.

Як відзначалося, акцепт має бути повним і безумовним, і тільки тоді він свідчитиме про згоду сторін щодо істотних умов договору

Але нерідко, погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями, не може вважатися акцептом. Тому згідно з ч. 1 ст. 158 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент — акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або не дати бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК України. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір укладається в певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій (ст. 42 ЦК). Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не була передбачена. Якщо згідно із законом або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надіслала. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ст. 154 ЦК). У нинішніх умовах розширилися технічні можливості вияву волі сторін на укладення договору, зокрема за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку. Можливе використання й інших засобів оформлення договірних відносин, які дають можливість достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором.

Певні відмінності від зазначеного загального порядку має укладення господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що укладаються між організаціями (ч. 1 ст. 44 ЦК). Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складається проект договору або лист (телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснює постачальник, підрядник тощо, які в широкому розумінні є послугонадавачами.

У деяких видах господарських відносин складанню проекту договору передують так звані переддоговірні контакти, коли, наприклад, замовник передає підрядникові необхідну проектно-кошторисну та іншу документацію для здійснення капітального будівництва, а проектантові — вихідні дані для проектування тощо.

Одержавши проект договору у двох примірниках, друга сторона розглядає його, в разі згоди із запропонованими умовами договору підписує його і один примірник надсилає оферентов. У цьому випадку договір вважається укладеним. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У цьому разі укладення договору проходить ще одну стадію — стадію переддоговірного спору.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей із другою стороною. У цій стадії укладення господарського договору дуже плідною є особиста участь керівників організацій або відповідальних їх представників у розгляді та погодженні спірних питань договору. Погоджені пункти включають у текст договору, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передаються в цей же 20-денний строк на вирішення арбітражного суду. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, основаного на державному замовленні, не передасть неврегульовані розбіжності на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір вважається не укладеним (ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу).

Враховуючи існуючу підвідомчість господарських спорів, розбіжності, які виникають при укладенні договору між організаціями, що грунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, розв'язують арбітражний і третейський суд, оскільки законом не встановлено інше. Розбіжності ж між названими організаціями, що виникають при укладенні договору, який не грунтується на обов'язковому для обох сторін державному замовленні, можуть розв'язуватися арбітражним судом, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін (ст. 159 ЦК).

Окремі правила діють при укладенні біржових угод (договорів). Біржові операції (угоди) дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам. Біржові брокери — це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, по здійсненню біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі (ст. 16 Закону України "Про товарну біржу").

За певну кількість днів до початку торгів, визначених у правилах біржової торгівлі, клієнт — продавець або покупець — повинен представити брокерові замовлення. Брокер має право перевірити інформацію, зазначену в замовленні, фінансовий стан клієнта, кількість і якість товару. За наявності згоди представляти клієнта на біржових торгах брокер повинен одержати від нього належно оформлене доручення. Клієнт у свою чергу має перерахувати на рахунок брокера гарантійний внесок (маржу) — певну кількість відсотків від вартості товарів за повною купівельною (продажною) ціною. Розмір відсотків визначається угодою сторін. Продавець товару повинен зазначити у замовленні мінімальну продажну ціну, а покупець — бажану і максимальну ціну. Після цього брокер складає картку замовлення, одна копія якої залишається у брокера, а друга передається маклерові, що веде торги. Реєстрація укладених угод здійснюється службою реєстрації біржі як під час торгів, так і в певний строк після їх завершення, зазначений у правилах біржової торгівлі на даній біржі.

Укладення договорів на аукціоні, зокрема продаж об'єктів малої приватизації, проводиться відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від б березня 1992 p. Продаж на аукціоні полягає у прямій передачі права власності на об'єкт покупцеві, який запропонував під час торгів найвищу ціну. Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним юридичною особою за наявності не менше як трьох покупців, які повинні зареєструвати себе як учасники аукціону. Торги на аукціоні здійснює безпосередньо ведучий (ліцитатор), який спочатку описує об'єкт приватизації та умови його продажу. Початком торгів вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцитатор одночасно з ударом молотка робить оголошення про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну. Результати продажу майна на аукціоні оформляються договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою радою народних депутатів.

Продаж об'єктів малої приватизації за конкурсомполягає у передачі права власності покупцеві, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов — найвищу ціну. Відбір покупців за конкурсом проводить конкурсна комісія, яку створює орган приватизації. Конкурсна комісія визначає умови і термін проведення конкурсу. Для участі в конкурсі покупець подає до конкурсної комісії свій план приватизації об'єкта. Конкурс здійснюється у два етапи. На першому етапі оголошується попередній переможець конкурсу. Інформація про його пропозиції доводиться до всіх учасників конкурсу. Якщо протягом п'яти робочих днів від них не надійдуть додаткові пропозиції, то попередній переможець оголошується покупцем. За наявності інших пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка розглядає ці пропозиції і визначає остаточного переможця. Працівники підприємства, які створили товариство покупців і беруть участь у конкурсі, за інших рівних умов мають пріоритетне право на його придбання. Результати конкурсу оформляються протоколом і затверджуються органом приватизації. З переможцем конкурсу украдається договір купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню і реєстрації місцевою радою.

Після укладення договору може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Щоб забезпечити стабільність майнового обороту і впевненість учасників у непорушності взятих зобов'язань, закон (ст. 162 ЦК) забороняє односторонню відмову від виконання зобов'язання або односторонню зміну умов договору, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.

Окремі правила діють щодо зміни або розірвання господарських договорів між юридичними особами. Відповідно до ст. 11 Арбітражного процесуального кодексу підприємство чи організація, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні по договору. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після її одержання. Якщо учасники не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення арбітражного суду.

Крім зміни або розірвання договору, допускається й продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим способом.

Економічна (матеріальна) відповідальність підрозділів і їх трудових колективів за кінцеві результати роботи підприємства зводиться до безумовного виконання планових завдань і договірних зобов'язань. Підрозділ повинен нести відповідальність за економічний збиток, обумовлений невиконанням договірних зобов'язань, і відшкодувати прямі матеріальні втрати.

Визначення економічного збитку і відшкодування матеріальних втрат здійснюється в результаті роботи щодо розгляду претензій в рамках системи внутрішньозаводських економічних відносин, основу якої складають наступні принципи:

відшкодування економічного збитку і матеріальних втрат усіма без винятку підрозділами (основними, допоміжними, обслуговуючими, управлінськими);

входження в систему претензій і санкцій по них всіх трьох елементів виробництва (предмети праці, засоби праці, робоча сила);

невідворотність і своєчасність економічної (матеріальної) відповідальності;

об'єктивність пред'являються претензій і реальність санкцій залежно від завданих збитків; відшкодування економічного збитку в повному обсязі;

правильний вибір джерела відшкодування збитку, тому що від цього значною мірою залежить ефективність всі роботи.

Усі ці принципи дозволяють виробляти профілактичну роботу, тобто виключати причини виникнення більшості типових для підприємства порушень при виконанні договірних зобов'язань на внутрішньозаводський рівні.

З одного боку, не тільки підприємство може пред'являти претензії підрозділу, але і підрозділ має право вимагати відшкодування підприємством економічного збитку, нанесеного в результаті неякісної роботи управлінських структур , з іншого боку, відповідальність за шкоду, завдану стороннім підприємствам і організаціям, покладається виключно на безпосереднього винуватця, тобто зовнішні претензії до АТ доводяться до його структурних підрозділів у розмірі пред'являються штрафних санкцій.

Розгляд претензій на підприємстві припускає різні тапи обгрунтування, узгодження, перевірки та аналізу претензій і санкцій (рис. 2.1) і завершується розробкою заходів, що виключають причини виникнення економічних збитків.

Рисунок 2.1 - Організація роботи з розгляду претензій на підприємстві

Претензія пред'являється підрозділу-відповідачу у вигляді акту госпрозрахункової претензії, в якому вказується характер і причини збитку, що є підставою для оформлення претензії.

Акт-претензія оформляється працівниками цеху, які відповідають за відповідну ділянку роботи :

- претензії за матеріалами, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, послуг основного виробництва оформляється диспетчером спільно з ВТК цеху;

- претензія по фонду заробітної плати оформляється нормувальником цеху спільно з майстрами;

- претензії за відхиленнями від технологічного процесу, помилок у техпроцесі, послуг допоміжного виробництва оформляються ОГТ за поданнями і зауваженням цеху;

- претензії по шлюбу, виходу з ладу оформляються службою ВТК спільно з технологом і нормувальником цеху;

- у бригадах претензії оформляються бригадиром ( майстром).

Акт-претензія складається у 4-х екз. і направляється: 1 прим. - Підрозділу-пред'явнику, 1 прим. - Підрозділу-відповідачу, 1 прим. - У ВТК, 1 прим. - В центральну бухгалтерію.

Відповідач зобов'язаний у триденний термін підписати акт-претензію з визнанням позовних вимог або поясненням причин відмови. Претензія вважається прийнятою, якщо протягом триденного терміну після її вручення не надійшло обгрунтованих заперечень.

При повному або частковому відхиленні претензія з мотивованим запереченням повертається у зазначений триденний термін підрозділу-заявнику. Керівник цього підрозділу в п'ятиденний термін з дня одержання відповіді має право передати виник спір для дозволу арбітра, до компетенції якого входить вирішення цих питань.

Спори по претензіях розглядаються в присутності керівника підрозділу-заявника та підрозділи-відповідача.

У випадку виникнення спору між виробничими підрозділами та функціональними відділами підприємства претензії для рішення передаються в претензійну комісію, яка перевіряє обгрунтованість претензії, отримує висновок і приймає рішення.

Ухвалене рішення у спорі є остаточним, оформлюється протоколом, затверджується у відповідному порядку і перезатвердження НЕ підлягає.

При розгляді претензій та суперечок по них повинні бути виявлені причини порушень, конкретні винні особи для подальшого покладення на них відповідальності (матеріальної, дисциплінарної і т.д.) у встановленому порядку.

Здача актів-претензій до центральної бухгалтерії проводиться підрозділом-пред'явником протягом місяця в міру оформлення, але не пізніше 3-го числа, наступного за звітним місяцем.

Не пізніше 8-го числа (наступного за звітним місяцем) цех пред'являє до бухгалтерії довідку про понесені цехом збитки за звітний місяць, у якій відбиваються визнані претензії, сума понесених збитків та підрозділ-винуватець.

На підставі оформлених актів-претензій та довідок цехів про понесені збитки центральна бухгалтерія підприємства складає зведену відомість по внутрішньозаводських госпрозрахунковим претензіям за звітний місяць в розрізі цехів і відділів підприємства.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

• підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

• державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

• прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

• Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору у випадках, передбачених АПК України;

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення судової експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Про продовження строку вирішення спору виноситься ухвала.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (суддя -головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу.

Пред’явлення претензій щодо перевезення вантажів залізницею

Порядок вирішення спорів, що виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 31 5 ГК України; ст. 925 ЦК України):

обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. І ст. 925 ЦК;

строки пред'явлення претензій: за загальним правилом — протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п'яти днів;

строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом — протягом трьох місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії протягом сорока п'яти днів (ч. 3 ст. 315 ГК України); щодо претензій з міждержавних перевезень — протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом шести місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, - протягом шести місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, - протягом строків, встановлених транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського кодексу України (статті 313-314).

Згідно із ст. 13 Закону «Про транспорт», підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їх вини.

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту - статтею 924 ЦК.

Так, відповідно до Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;

б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості;

в) за псування і пошкодження -у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Загальна сума відшкодування збитку за не збережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах, встановлених ст. 106 Статуту залізниць.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини.

Слід мати на увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць передбачено, що залізниця звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезень у разі, зокрема, стихійного лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів) через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними (приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); не завантаження відправником вагонів, поданих йому у меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).

Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало, та в інших випадках.

Транспортними статутами та кодексами передбачена відповідальність вантажовідправників та вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Так, відповідно до ст. 118 Статуту залізниць, за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження, засобами відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть матеріальну відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею щодо цього перевезення несе одержувач.

Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Господарським (ст. 315) та Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних кодексів (статутів). Так, відповідно до статей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства, претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у змішаному сполученні, - протягом шести місяців, 3 дня заявлення перевізникові претензії збігання терміну позовної давності припиняється до одержання відповіді на претензію або закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Відповідно до статей 165, 166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, претензії автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:

а) протягом трьох місяців - за претензіями, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні;

б) протягом шести місяців - за претензіями, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні (тобто у взаємодії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень);

в) протягом 45 днів — за претензіями про сплату штрафів.

Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.

Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України збе-

ріг обов’язковий — претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України.

Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов’язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року «Правила складання актів» (ст. 129)).

Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.

Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:

а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;

б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.

Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів — залізниці призначення.

Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов’язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.

Не допускається пред’явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.

Передача іншим організаціям або громадянам права на пред’явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред’явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи — дорученням, оформленим згідно із законодавством.

До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред’явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються:

а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;

б) у кількості 30 діб з дня закінчення терміну доставки — для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

в) у кількості 2 місяців з дня прийому вантажу до перевезення — для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу — для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

е) після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, — для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;

є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати — для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;

ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, — в усіх інших випадках.

Залізниця зобов’язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:

а) протягом 3 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

б) протягом 6 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 діб — претензії про сплату штрафів.

У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України.

Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць Ук-

раїни, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред’явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, мо-

жуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень — після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках — з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

Щодо відносин, що випливають з договорів про надання транспортних послуг, Господарсько-процесуальний кодекс України зберіг обов’язковий — претензійний, досудовий порядок вирішення спорів. Претензійний порядок вирішення спорів було також закріплено в Господарському кодексі України.

Обставини, що є підставами для звернення із претензією, підлягають обов’язковій фіксації актами у порядку та формі, встановлених Статутом залізниць України і окремими правилами перевезень (Наказ № 334 від 28.05.2002 року «Правила складання актів» (ст. 129)).

Згідно із ст. 129 Статуту залізниць України та правил комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:

а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;

в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;

г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов’язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання актів визначається правилами.

Претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу, можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються:

а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція;

б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт.

Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів — залізниці призначення.

Порядок заявлення і розгляду претензій з приводу платежів, зборів і штрафів, пов’язаних із перевезенням пасажирів, багажу і вантажів, установлюється правилами. Укрзалізниця може доручити розгляд претензій своїм структурним підрозділам.

Не допускається пред’явлення вимог вантажовідправників, вантажоодержувачів і залізниць, що випливають із договорів перевезення, на суму менше однієї мінімальної заробітної плати за кожною накладною, за винятком претензій від громадян.

Передача іншим організаціям або громадянам права на пред’явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені. Передача права на пред’явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи — дорученням, оформленим згідно із законодавством.

До претензійної заяви мають бути додані документи, які підтверджують претензію. До претензії щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження, крім документів, які підтверджують право на пред’явлення претензії, додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України та Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, а претензії з приводу штрафів — протягом 45 діб. Зазначені терміни обчислюються:

а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу;

б) у кількості 30 діб з дня закінчення терміну доставки — для претензій про відшкодування за втрату вантажу;

в) у кількості 2 місяців з дня прийому вантажу до перевезення — для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні;

г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу — для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу;

д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу — для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу;

е) після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, — для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень;

є) з дня отримання заявником претензії копії платіжного доручення (рахунка) залізниці про нарахування плати — для претензій про повернення плати за користування вагонами і контейнерами;

ж) з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення претензії, — в усіх інших випадках.

Залізниця зобов’язана розглянути заявлену претензію і повідомити заявнику про результати її розгляду в такі терміни з дня отримання претензії:

а) протягом 3 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

б) протягом 6 місяців — претензії, що виникли внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 діб — претензії про сплату штрафів.

У разі часткового задоволення або відхилення претензій у повідомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з посиланням на Статут залізниць України.

Позови до залізниць, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані тільки у разі повної або часткової відмови залізниці задовольнити претензію чи у разі неодержання від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються до Господарського суду або до суду за місцем знаходження залізниці, якій була пред’явлена претензія, у шестимісячний термін із дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну, встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до Господарського суду або до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень — після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках — з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у сфері залізничного транспорту.

Висновки

Укладач:

Викладач кафедри

господарсьеого права і процесу Л.В. Худояр

Досудове врегулювання господарських спорів