Моральна культура особистості

Тема 2: Мораль як складова культури

Лекція 3: Моральна культура особистості

Моральна культура.
Функції моралі.

Ключові поняття: культура, моральна культура (МК), МК особистості, рівні існування МК, критерії МК, функції моралі.

Моральна культура

Культура – це результат, умови та процес становлення людини як родової істоти.

Вона включає: 1) уже створені предмети та духовні цінності;

2) способи виробництва та освоєння духовного і предметного світу;

3) суб’єктів і носіїв культури з їх здібностями жити в культурі, наслідувати і оновлювати її.

Моральна культура – сторона, аспект культури в цілому.

Моральна культура складає « зріз » культури в цілому, всіх її сторін та виявлень;

пропонує нормативно – ціннісну орієнтацію відношення індивідів та соціальних груп до всіх сторін своєї життєдіяльності.

Але вона є не тільки стороною культури, але й її ціннісною основою.

Моральну культуру можна визначити як

сукупність ( систему ) моральних цінностей

( правил, норм, принципів, ідеалів);

об’єктивацію цих уявлень, поглядів, переконань ( тобто моральної свідомості) через поведінку, діяльність, вчинки людей;
1. систему моральних відносин, що встановлюються внаслідок втілення уявлень через моральні ідеї.

Моральна культура – сплав

культури суспільства;
культури індивідів;
культури моральної свідомості;
культури поведінки.

Культура суспільства складається із культури індивідів.

Моральна культура особистості представляє собою

рівень засвоєння існуючих у суспільстві моральних цінностей,
ступінь залучення їх до моральних аспектів діяльності,
міру особистого морального розвитку.

Рівні існування моральної культури особистості як її діяльнісної здатності виділяють наступні :

1.орієнтація індивіда на сприйняття моральної культури через наслідування, відтворення загальноприйнятого змісту вчинків за звичкою, автоматично;

2. реалізація моральних настанов і цінностей, детермінованих ( визначених ) суспільною думкою змаганням, почуттям гордості та сорому, страхом перед засудженням або ганьбою;

3. рівень саморегуляції , опори на совість і моральні потреби –є показником саме моральної культури .

ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ. Моральна культура особистості втілюється у стосунках з іншими людьми, здійснює вплив на всю сферу соціальних відносин, стимулює їх відтворення або зміну у випадку невідповідності моральним критеріям.

Визначають декілька показників (критеріїв) моральної культури особистості. Серед них є такі:

знання основних норм, правил, принципів, ідеалів:

уявлення про моральні цінності, аналіз, відбір, створення ієрархії моральних цінностей ( особистих переваг);

оцінка норм, правил, принципів, ідеалів як соціально справедливих, суспільно необхідних, гуманних;

втілення поглядів у життя, реалізація через стосунки з людьми і природою;

соціальна значущість мотивів поведінки. Мотивація визначає важливий аспект співвідношення свідомості й діяльності.

Моральний смисл діяльності створює конфлікт між намірами та дією.

Складності визначення моральної культури особистості.

Коли зовні поведінка з погляду моральності має бездоганний вигляд, але здійснена, наприклад, під примусом, через страх, така діяльність не відображає моральної свідомості особистості, не визначає ієрархії моральних цінностей.

Вчинки розрізняються за своїм значенням : важливі, суттєві чи випадкові, які майже нічого не говорять про суб’єкта поведінки.

Можливою є суперечність між дійсними мотивами і тими, які людина вважає такими, чи використовує задля самовиправдання.

Здатність особистості до морального розвитку, до самовдосконалення .

Особливості функціонування загальних критеріїв моральної культури :

1) зовнішні прояви моральної культури повинні збігатися із внутрішніми, гармонійно поєднуватися з ними;

2) ознаки культури повинні бути сталими як за буденних, так і за екстремальних обставин життя, це – важлива умова взаємної довіри, можливості взаєморозуміння і спідківання як такого;

3) відповідність мотивів меті діяльності, що робить можливою моральну діяльність узагалі.

2. Функції моралі

Головним завданням моралі є перетворення потенційного буття індивіда як людини на актуальне. Творчо інтеріоризуючи моральні вимоги, орієнтуючись у своїй діяльності й поведінці на абсолютні вселюдські цінності, перетворюючи їх на самовимоги, індивід освоює їх, стає співтворцем, що сприяє становленню його як цілісної, автономної одиниці буття, людини. Досягнення цього пов'язане з багатьма супровідними діями, які лише здаються головними через свою безпосередність. Адже, прагнучи гармонізувати відносини між людьми, суспільство регулює їх різними засобами, зокрема й за допомогою моральних вимог. При цьому індивід з його прагматичними егоїстичними інтересами часто розглядається як така ланка суспільства, що заважає його гармонізації. Проте кінцевою метою функціонування суспільства є формування людини як цілісної, всебічно розвинутої особистості. Цю роль виконує насамперед мораль, яка ґрунтується на принципі, згідно з яким людина є найвищою цінністю.

Функціональний аналіз моралі дає змогу розкрити деякі її грані. Серед найважливіших функцій моралі виокремлюють регулятивну, оцінно-імперативну, комунікативну, пізнавальну, виховну, орієнтуючу та ін. Цей поділ умовний, оскільки перелічені функції часто перетинаються. Так, регулятивна функція включає в себе оцінно-імперативну й орієнтуючу, а виховна мотиваційну й деякі інші. До того ж суто функціональний підхід до вивчення моралі таїть у собі загрозу її недооцінювання: мораль, а водночас і найвищі вселюдські цінності, можуть розглядатися як засіб досягнення локальних цілей прагматичних, політичних тощо.

Регулятивна функція моралі. Цю функцію моралі здебільшого вважають головною, доводячи, що основний зміст моралі становлять відповідні вимоги (норми, правила, приписи). Саме завдяки їм мораль виконує регулятивну роль. Відомо, що в житті суспільства взаємодіють дві протилежні тенденції: упорядкованість, що забезпечує його стабільність, і хаос, який загрожує його існуванню. Щоб усунути цю загрозу, суспільство вдається до різних регулятивних засобів права, політичних й адміністративних механізмів. Проте силові важелі регулювання життя суспільства не завжди дають бажаний ефект. До того ж при їх використанні часто ігнорують необхідність рахуватися із вселюдськими цінностями і провідну істину моралі, яка проголошує основною цінністю людину. А це негативно впливає й на розвиток суспільства.

До специфічних особливостей моральної регуляції поведінки людини належать:

— повноцінний вияв у моралі свободи, самостійності особистості. Жоден із засобів регулювання людської поведінки не здатен забезпечити такої їх реалізації;

— універсальність, однакова зорієнтованість на кожну людину;

— поширеність на всі сфери життя людини;

— заснованість на протиставленні належного (ідеального) існуючому;

— постановка перед людиною максимальних вимог. Здебільшого вони є нездійсненними, оскільки ідеалу не можна досягти;

— опора на громадську думку і внутрішнє переконання особистості, передусім на її сумління;

— пов'язаність переважно з духовними санкціями, насамперед з громадською думкою та особистим самоосудом чи схваленням своєї поведінки.

Поведінка людей регулюється й іншими позаінституційними засобами, насамперед звичаями, які історично передують моралі.

Звичай вид суспільної дисципліни, яка історично (і стихійно) склалася і поширилася в суспільстві чи колективі; загальний, звичний стиль дій і вчинків, якого повинні дотримуватися індивіди, групи, суспільство загалом.

У людському житті, попри всю його різноманітність і ускладненість, ситуації часто повторюються, що вимагає від людини однотипних вчинків. Загальноприйняті у конкретному суспільстві прийоми і способи праці, форми суспільно-політичної діяльності, шлюбно-сімейного життя, взаємини людей у побуті, релігійні ритуали тощо усе це утворює звичаї в найширшому розумінні. У вузькому розумінні звичаями вважають дії, які відтворюються масами стихійно. Саме їх часто ототожнюють з мораллю, а ще частіше з моральністю.

Звичаї відрізняються від моралі насамперед неможливістю вибору, оскільки людина змушена діяти так, як це прийнято у конкретній спільноті. На вимогу «Роби так, як мусять робити всі інші люди» людина чинить відповідно до моральних вимог і своїх переконань, насамперед відповідно до свого сумління, тобто здійснює вибір. Якщо мораль різко протиставляє належне сущому, то звичай їх ототожнює: «Роби так, як роблять усі інші». Звичаї відіграють важливу роль у житті суспільства, оскільки вони є наймасовішою формою регуляції людського життя. Адже в буденних ситуаціях людина спілкується, діє згідно з певними, звичними для неї, її спільноти, середовища загалом, традиціями. Лише в неординарних ситуаціях, коли вчинок пов'язаний із необхідністю вибирати, людина не може покладатися на звичне, тобто на звичай, шукаючи адекватних рішень у сфері моралі. У цій ситуації доводиться робити самостійний вибір вибір моральний.

Як і мораль, звичай є необхідним засобом регулювання поведінки людей. Він об'єднує, цементує спільноту, визначає буденні взаємини її індивідів, формуючи та оберігаючи її традиції, а відповідно, і забезпечуючи її стабільність. Мораль або підсилює роль звичаю, якщо для неї такий стан речей виправданий, або діє опонуюче щодо невиправданого, на її погляд, звичаю, намагаючись подолати його. Правда, засудження мораллю конкретного звичаю не завжди виправдане, оскільки й мораль не є абсолютною досконалістю. Оптимально, коли дія, що відповідає звичаю, реалізується згідно з моральним вибором. Тоді вона перестає бути звичаєвою, а стає вчинком, тобто моральним феноменом.

Крім позаінституційних, існують інституційні форми регулювання поведінки людей зі своїми специфічними нормами. Основною з них вважають право, норми якого встановлюються і проголошуються від імені держави.

Мораль і право мають у собі багато подібного і водночас відмінного, специфічного.

Спільними для моралі і права є такі особливості:

— належність до форм суспільної свідомості;

— функціонування як систем відносно стійких норм, які регулюють поведінку людей і поширюються, принаймні формально, на всіх громадян суспільства;

— поширеність на всі сфери людського життя. Відрізняється мораль від права такими ознаками:

— моральна свідомість (як і естетична) має особистісний характер, тому моральні вимоги інтеріоризуються індивідом у самовимоги. Правові норми реалізуються як обов'язкова для індивіда воля держави, будучи переважно зовнішніми щодо нього;

— правові норми поширюються на всіх членів суспільства (його громадян), а моральні на всіх людей;

— мораль має загальний характер, а правові норми не поширюються на деякі приватні, передусім інтимні аспекти життя особистості;

— правові норми мають інституційний статус, а моральні позаінституційний (народжуються, як правило, стихійно і живуть у суспільній свідомості);

— моральні норми є усними, а правові викладають на письмі (крім звичаєвого права);

— правові норми чітко окреслені, впорядковані, систематизовані (кодифіковані), відповідно інтерпретовані, що дає змогу ефективно відстежувати їх виконання. Норми моралі такому впорядкуванню не піддаються. Кожній людині доводиться самостійно інтерпретувати норми моралі, особливо в нетипових життєвих ситуаціях і завдяки цьому ставати їх співтворцями. Незавершеність і усний характер моральних норм робить їх універсальними, придатними для всіх випадків життя;

— реалізація норм права забезпечується за необхідності заходами примусу (адміністративними, кримінальними й економічними санкціями) за допомогою правосуддя, яке здійснюється службовими особами. Вимоги моралі підтримуються силою громадської думки і особистісною переконаністю індивідів. Моральна санкція здійснюється засобами духовного впливу, причому не окремими людьми, наділеними певними особливими повноваженнями, а всією соціальною групою, суспільством чи й людством загалом;

— кожний антисуспільний вчинок (проступок) заслуговує на моральний осуд, але не всі вони піддаються кримінальному покаранню.

Водночас мораль і право перебувають у тісному взаємозв'язку, що сприяє розвитку їх обох.

Оцінно-імперативна функція моралі. Суть її полягає в тому, що мораль осмислює дійсність такою, якою вона повинна бути, тобто як ідеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру морального оцінювання дійсності, насамперед відповідності поведінки, вчинків людей найвищим уселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідні повеління.

Комунікативна функція моралі. Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимі становлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільства загалом. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функція моралі.

Пізнавальна функція моралі. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Моральна свідомість загалом належить до буденного рівня, тому це пізнання має інтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставлення до пізнавальної ролі моралі, потрібно враховувати, що вона є однією з могутніх сил, які зумовлюють рефлексію, тобто осмислення людиною власних дій і їх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральною проблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі. Моральні проблеми постійно оволодівають свідомістю, переживаються, осмислюються. Результати такого осмислення відображаються на моральних почуттях. Саме тому їх іноді називають «почуттями-теоретиками». Отже, чогось людину навчає мораль, а чогось (глибше і ґрунтовніше) її теоретичне мислення, пробуджене неспокоєм моральної самосвідомості, наприклад муками сумління.

Виховна функція моралі. Мораль не лише збагачує індивіда інформацією про людське буття, а й допомагає йому орієнтуватися в житті як системі цінностей. Вона апелює не стільки до розуму, скільки до уяви і почуттів, виконуючи виховну функцію. Завдяки моралі здійснюється передавання досвіду попередніх поколінь, формуються уявлення індивіда про добро і зло, гідність і честь, справедливість, що сприяє його самовдосконаленню, виробленню практичних навичок жити і діяти згідно з вимогами суспільства, викорінювати пороки. Гуманізуюча роль моралі виявляється і в орієнтації особистості на найвищі вселюдські цінності в осмисленні мети і сенсу життя, виборі власного життєвого шляху.

Орієнтуюча функція моралі. Пізнавальна функція моралі не тотожна науковому пізнанню. Вона збагачує людину не просто знаннями об'єктів самих по собі, а орієнтує у світі культурних цінностей, допомагає ставитися до них диференційовано, віддаючи перевагу вищим цінностям, які відповідають її потребам, інтересам і смакам. Мораль орієнтує не тільки в повсякденному житті. Адже від рівня моральної культури залежить і те, чи буде людина прагнути орієнтуватися «на добро», обираючи життєвий шлях та розв'язуючи різноманітні особистісні проблеми.

Мораль як універсальний регулятор поведінки людини, відносин між людьми виконує найрізноманітніші функції, які обумовлюються сферою, характером вияву життєдіяльності особи, соціальних груп, суспільства.

Моральна культура особистості