ОСНОВНІ РИСИ ШКІЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 20 СТ

ЛЕКЦІЯ 9 ОСНОВНІ РИСИ ШКІЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 20 СТ.

Четвертий, останній період в розвитку освіти, почався в розвинених країнах у другій половині 20 століття. Він характерний тим, що освіта зайняла панівне становище у державі. Саме стан школи визначає успіхи держави на світовій арені і у внутрішньому житті. Відносно невелика Франція, яка зазнала значних втрат у другій світовій війні, завдяки увазі до школи, особливо до природничо-математичної освіти (яка традиційно стоїть у Франції дуже високо), висунулась у першу десятку розвинених країн, створила розвинене машинобудування, електронну, авіакосмічну і ядерну промисловість. Схожа картина спостерігається і в Німеччині, котра, будучи повністю зруйнованою в роки війни, займає провідні позиції в світовій економіці. Японія, яка також сильно постраждала від американських бомбардувань (в тому числі і ядерних) в часи другої світової війни і практично позбавлена природних ресурсів, починає претендувати на лідерство в світовій економіці. Протягом останніх років помітно зміцніли позиції “молодих азіатських тигрів” – Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Філіппін, Індонезії. Характерно, що в цих країнах на держава виділяє на освіту значні кошти і у них створено справжній “культ освіти”.

І навпаки, Великобританія, яка була одним з лідерів світу в першій половині 20 ст., наприкінці століття втратила свою роль і замикає список розвинених країн світу. Характерно, що Британська система освіти вважається самою архаїчною серед розвинених країн. Система освіти у США характерна великою диференціацією. Значна кількість американських шкіл дає освіту невисокої якості, і лише школи академічного рівня випускають конкурентноздатні на світовому ринку кадри. Правда, багаті США переманюють до себе на роботу багатьох кваліфікованих спеціалістів з різних країн світу. Без цього припливу кадрів економіка США не змогла б конкурувати з європейською і японською. Радянський Союз проспав якісні зміни в освіті і в результаті вже з 70-х років радянські товари стали неконкурентоздатними на світовому ринку (окрім сировини), рівень життя населення став стрімко відставати від рівня провідних країн світу. Це відставання завершилось розпадом СРСР. Реформи в освіті, які розпочались останнім часом в Україні, дають надію, що освіта в нашій державі також незабаром вступить в четвертий період розвитку.

Друга половина 20 ст. характеризується переходом розвинутих країн з індустріальної епохи в науково-технічну. Відбуваються принципові зміни на виробництві, в побуті, соціальному і духовному житті людей. Зміни відбувались і раніше, але були плавними (суспільство переходило на новий спосіб життя протягом 2-3 поколінь) і за періодом змін ішов період спокою. Зараз зміни відбуваються безперервно, у дедалі вищому темпі (на початку 80-х навіть у розвинених країнах персональний комп'ютер для більшості населення був екзотичною іграшкою, а зараз навіть у слаборозвинених країнах перетворився у предмет першої необхідності. Компакт-диски з'явились у цей же час, а зараз молодь вже не знає, що таке грамплатівки). Вже протягом одного покоління соціальне і духовне життя міняється кардинально. В структурі робочої сили на перший план висунулись спеціалісти високої кваліфікації, з вищою та надвищою освітою. Повна середня освіта стала необхідним мінімумом для тих, хто претендує на пристойне місце роботи. Від працівників вимагаються такі якості, як професійна мобільність, уміння швидко переучуватись, набувати нові знання, психічна і фізична стійкість.

Провідним державам успіх у світі забезпечили такі фактори: при відборі спеціалістів розум і талант переважає над походженням, створена система відбору здібних і умілих для продовження навчання, діє гнучка система економіки, управління і навчання, працівники продовжують навчатись протягом всього життя, займаються самоосвітою, на своєму робочому місці людина інтенсивно працює і несе відповідальність за свою діяльність.

Перший період змін в освіті проходив в 50-60 роки. Система освіти в цілому залишалась незмінною, але розпочалась робота з відбору і окремого навчання обдарованих учнів. В той час вважали, що відібрана і підготовлена інтелектуальна еліта послужить локомотивом, який поведе країну вперед. Але швидко виявилось, що науково-технічний прогрес вимагає високих стандартів освіти для значної кількості працюючих, малокваліфіковані робітники не могли ні освоїти нову техніку, ні випускати продукцію високої якості.

Другий період змін в освіті відбувався в 60-70 роки. В цей час здійснювались кількісно-організаційні перетворення, приймались законодавчі акти, спрямовані на продовження термінів обов'язкового навчання, здійснювалась демократизація середньої освіти – середня школа перетворилась в масовий загальнодоступний навчальний заклад (США - Акт про елементарну і середню освіту 1965, Англія - Реформа середньої освіти 1964, Франція – реформа 1975).

Економісти довели, що інвестиції в освіту забезпечують понад 50% річного приросту національного прибутку. Держави стали збільшувати витрати на утримання навчальних закладів і розвиток їх інфраструктури, витрати на освіту досягли 5-7% валового національного продукту. Так, США у 1950 році витрачали на одного учня 400$ на рік, а у 1985 вже 3700$. У 1989 США загалом витратили на освіту 320 мільярдів доларів.

Стала культивуватись повага до освіти (згадайте радянське “гнила інтелігенція”), громадськість почала брати активну участь у справах освіти, створюючи різні фонди, асоціації, ради для допомоги навчальним закладам. Фірми встановлюють стипендії на навчання в університетах, корпорації вкладають кошти в шкільні інновації. Президент США урочисто вітає кращих випускників шкіл в Білому домі, і телебачення транслює це на всю державу, краща вчителька року одержує право полетіти в космос.

Величезне значення освіти і значні капіталовкладення приводять до того, що посилюється централізація управління системою освіти. Держава не може полишити таку важливу справу, як освіта, на розсуд місцевих органів. Навчальні плани і програми складаються централізовано, стають єдиними і обов'язковими для всієї держави.

Третій період змін в освіті почався у 80-ті роки і триває дотепер. Для цього етапу характерні зміни в якості і змісті освіти. В розвинених країнах стали приймати урядові програми, де розглядались перспективні питання освіти: “Освіта для 2000 року” 1985 ФРН, “Освіта американців для 21 століття” 1984 США, “Освіта майбутнього” 1985 Франція, “Пошук моделі освіти для 21 століття” 1984 Японія.

Освіта стала неперервною. Весь час міняються технології виробництва, одні галузі промисловості зникають або скорочуються, інші з'являються. Людина протягом свого життя кілька раз міняє місце роботи і професію. Тому людина змушена вчитись протягом всього життя, підвищувати свою кваліфікацію. Масове впровадження в систему управління і виробництва комп'ютерів, поява нових програм, викликали необхідність в переучуванні великої кількості працюючих. Розвинуті країни відреагували на це появою системи курсів різної тривалості для підвищення кваліфікації та перепідготовки працюючих. Набули поширення заочні заклади, де працюючі оволодівають новими знаннями, готуючись зайняти вищу посаду або перейти на іншу роботу.

Освіта поширилась вниз і вгору. В сферу виробництва і обслуговування все ширше приходять жінки, а оскільки сучасні молоді сім'ї живуть окремо від батьків, то довелось розширювати систему дошкільного виховання. Значно виросла тривалість життя, і багато пенсіонерів, будучи ще цілком працездатними, стали знаходити себе у навчанні, здобувати заочну вищу освіту. У США стали навіть створювати спеціальні стаціонарні заклади спеціально для пенсіонерів.

Найбільші і в той же час найнепомітніші зміни відбулись в середній школі. Найбільші тому, що середня школа з закладу, що готував небагатьох учнів до вищої освіти, стала масовим закладом, у зв'язку з чим докорінно змінився весь зміст освіти. А найнепомітніші тому, що зовні у школі майже нічого не змінилось, хіба що стало вчитись більше учнів, а назви предметів в більшості випадків не змінились. Тому багато людей, і навіть працівників освіти, не може зрозуміти суті змін в роботі середньої школи. Розглянемо ці зміни детально.

З 60-х років середня школа стала масовим закладом. У ній стали вчитись діти з різними інтересами, здібностями, нахилами, відносно яких традиційна дидактика Коменського виявилась безсилою. Якість освіти стала різко знижуватись. Зараз середня школа розвинених країн перебуває у пошуках нової педагогічної системи: переорієнтація школи на особистість учня, визначення базового змісту обов'язкової освіти, створення педагогічних умов для досягнення заданого рівня знань, активізація методів навчання, підвищення рівня професіоналізму вчителя.

В школах послабився принцип технократизму і посилився принцип гуманізму, більше звертають увагу не на засвоєння учнем суми знань, а на розвиток особистості учня. Було прийнято, що всі учні можуть успішно навчатись при відповідному професійному рівні вчителя.

Щодо змісту освіти спочатку (60-і) пішли найлегшим шляхом: учням було дозволено вільний вибір предметів для вивчення, було виключено з числа обов'язкових математику і природничі предмети, знижено вимоги до рівня знань учнів, що не будуть продовжувати освіту, школа сама стала складати навчальні програми, шкільний компонент займав до 50% часу. В результаті відбулось загрозливе зниження рівня загальноосвітньої підготовки більшості учнів.

Зараз на обов'язкові предмети відводиться біля 80% навчального часу, підвищилась увага до природничо-наукової, математичної, технологічної освіти, математика, біологія, фізика, хімія – опинились в числі обов'язкових предметів. Посилились гуманістичні аспекти змісту освіти, в школах розглядається взаємозв'язок науки, технології і суспільства, розширюється коло знань учнів про людину, її розвиток, мотиви поведінки, спілкування, щасливе життя. Посилились вимоги до грамотності учнів з рідної мови.

Через значне розширення зв'язків між країнами в школах відбулось розширення матеріалу про історію, життя, культуру, традиції інших народів в курсах літератури, історії, географії. Всі учні стали вивчати іноземні мови. Вивчення іноземних мов все частіше починається в початкових класах. Велику увагу приділяють розвитку в учнів комунікативних навичок, уміння спілкуватись.

Змінились підходи до диференціації навчання. На предмети за вибором стало відводитись менше часу, отже диференціація за інтересами зменшилась, але навзамін посилилась диференціація за здібностями. Учнів або розводять у класи різного рівня, або з кожного предмету створюються кілька рівнів навчання і в одній віковій групі учні можуть бути на різних рівнях, а випускники складатимуть диференційовані екзамени з завданнями різного рівня складності. Щоб узгодити вимоги обов'язкової програми і в той же час здійснювати посилене вивчення окремих дисциплін, широко застосовують інтегровані і спеціальні курси. Все частіше у шкільній практиці інтегровані курси доповнюють, а не заміняють предмети.

У вивченні суспільних дисциплін було поставлено нову мету: дозволити учням визначити своє місце і можливості в рамках соціальної і культурної структури, розуміти широке коло давніх і сучасних проблем, мати уявлення про функціонування економічної і політичної системи. Суспільні дисципліни все частіше викладаються у вигляді інтегративного курсу. В старших класах вводиться курс філософії. В школах здійснюються програми з екологічної освіти. Запроваджуються спеціальні курси статевого виховання.

Зростає інтерес до індивідуалізації навчання. Педагоги прагнуть створити таку школу, навчання в якій повинно зацікавити учня. Продовжуються спроби відмовитись від класно-урочної системи, вчитель має виступати не в ролі керівника, а в ролі консультанта. Розробляються системи оцінювання знань учнів за якісними показниками шляхом періодичного тестування. В разі наявності прогалин в знаннях учень ще раз проходить навчальний матеріал у слабшій групі.

Велика увага приділяється пошуку і підготовці талановитих учнів. З цією метою здійснюється ранній старт в освіту (росте число супердитсадків, де діти до 5 років вчаться за шкільною програмою), відкриваються школи для вундеркіндів. Для обдарованих учнів застосовується прискорене навчання: окремі дисципліни проходять в швидшому темпі, дозволяється складання тестів екстерном. Здійснюється не лише пошук обдарованих, а створення суспільної атмосфери, що сприяє їх появі і самореалізації.

Здійснюється активний пошук форм навчання, спрямованих на попередження неуспішності. Навчальний курс будують у вигляді серії логічних етапів, що завершуються конкретними результатами, які можна виміряти. В штат школи вводяться вчителі-репетитори, створюються корекційні групи, літні класи, альтернативні школи з м'яким режимом. Учням надають можливість індивідуально відпрацьовувати матеріал, розробляються дидактичні матеріали для самостійної роботи учнів: карточки, комп'ютерні програми, підручники, магнітні записи... Педагоги підкреслюють, що заходи з попередження неуспішності будуть ефективними лише за умови активності і зацікавленості учнів у навчанні.

Школи проводять значну роботу з профорієнтації і працевлаштування учнів. В школі вводиться продуктивна праця учнів. Зближується загальна і професійна освіта. В школі крім загальноосвітніх предметів все частіше вивчаються курси, що знайомлять учнів з науковими основами сучасного виробництва, кредитно-банківською системою, принципами приватного підприємництва, вимогами до робочої сили (“Технологія” Англія, Франція, “Працезнавство” ФРН, “Економіка”, “Бізнес” США). Уроки праці (2-5 год. на тиждень) формують культуру праці (уміння планувати роботу, економно витрачати матеріали, правильно користуватися інструментами, тощо).

Все частіше в школах відкриваються професійні, технічні і практичні відділення, запроваджуються нові типи середніх шкіл – технічні і професійні ліцеї і коледжі, набуває поширення “кооперативне” навчання – півдня в школі, півдня в професійному центрі чи на виробництві. Все це здійснюється з метою підготовки частини учнів старших класів до оволодіння професією. В рамках нового предмету “Технологія” учні знайомляться з комп'ютером, причому акцент з вивчення будови перенесено на практичні навички роботи.

У школах створюється спеціальна служба “гайденс” (керівництво). Ця служба здійснює всебічне вивчення учнів, діагностує відхилення і ускладнення в їх поведінці, здійснює корекцію поведінки учнів. В рамках служби “гайденс” організовується допомога невстигаючим учням, їм допомагають обрати спеціальність і місце роботи та знайти своє місце в суспільстві після закінчення школи.

Школа перебудовується в гуманістичному дусі. НТР створює особливо важкі проблеми для підлітків, нестабільність життя, його високий темп породжує бездуховність, жорстокість, насильство, наркоманію. Тому в школі намагаються створити умови для пізнання підлітком самого себе, зміцнити впевненість у собі, виховати повагу до інших людей і уміння співпрацювати з ними. З цією метою підліткам дають знання про людину в межах спеціальних курсів – “Людина”, “Мотиви поведінки людини”, “Причини і попередження неправильної поведінки”. Система “гайденс” створює підліткам сприятливі умови для самореалізації в різних сферах, щоб забезпечити стан впевненості в собі – спорт, видання газет, музика, ліплення, малювання, дизайн, моделювання. Щоб розвинути емпатію (вміння розуміти інших людей, співпереживати), у школах широко застосовують драматизацію, рольові ігри, дискусії, ситуативне виховання.

Щоб дати учням можливість краще адаптуватись до життя суспільства, приділяють велику увагу її соціалізації, ранньому вростанню в суспільне життя. Від молоді вимагається балансувати між вимогами зовнішніми і власними інтересами; бути як інші і бути, як ніхто інший. Акцент робиться на активність індивіда в процесі соціалізації (раніше вимагалось сприймання вимог суспільства). У молоді прагнуть виховати усвідомлене ставлення до норм і цінностей суспільства, активну і критичну взаємодію з реальністю. Для цього реформують плани і програми, відміняють класно-урочну систему і систему оцінок, запроваджують рухомий склад навчальних груп і скорочують число учнів на кожного вчителя. В практику школи вводять форми і методи соціалізації: курси адаптації, рольові ігри, соціограми, об'єднання за інтересами, професійні клуби, консультації з проблем виховання, шлюбу і сім'ї, профорієнтації, врегулювання конфліктів, проведення дозвілля, тощо.

Паралельно з соціалізацією здійснюється громадське виховання, в рамках якого намагаються сформувати слідуючі якості: відданість демократичним ідеалам, розуміння соціальних процесів і політичних структур, знання законів, національну гордість, любов до Вітчизни, прагнення діяти спільно на спільне благо, тощо. У виховання все ширше проникають ідеї соціального партнерства, молодь виховують в дусі миру, ідей пацифізму.

Самоврядування учнів розглядається як потужний засіб соціалізації молоді. Самоврядування учнів будується як точна копія політичної системи країни, на органи самоврядування покладається організація позакласної роботи, видання газет, контроль за порядком у школі.

Вища освіта стала масовою. Виникло багато нових закладів освіти, розрахованих на людей з різним рівнем підготовки і які дають різну кваліфікацію.

ЛІТЕРАТУРА:

Кравець В. П. Зарубіжна школа і педагогіка 20 століття. Тернопіль, 1996. – 290 с. Ст.. 79-99.

ОСНОВНІ РИСИ ШКІЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИНУТИХ КРАЇН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 20 СТ