ОСВІТА В УКРАЇНІ В 15 – 17 СТ

ЛЕКЦІЯ 4. ОСВІТА В УКРАЇНІ В 15 – 17 СТ.

ШКОЛА І ОСВІТА ДО 15 СТ. Київська Русь після монголо-татарської навали втратила свої здобутки в освіті. Осередки культури і освіти перейшли з Києва далі на захід, у Галичину та на Волинь. До часу прилучення Галичини до Польщі (1387) та Волині і Наддніпрянщини до Литви (1377) освітня справа тут зберігала традиції Київської держави. Згодом все більший вплив на неї має західна культура. Князі запроваджували в дипломатичних стосунках латинську мову. Однак письмових згадок про існування шкіл на цих теренах поки що не знайдено.

3 XIV ст. більшість земель сучасних України та Білорусії увійшли до складу Великого Князівства Литовського, де становили близько 4/5 території та населення. Менш розвинені литовці прийняли українську мову як державну, українську літературу, віру. Однак з другої половини XV ст., коли Литва і Польща утворили єдину державу –Річ Посполиту, почались утиски населення на релігійному грунті, адже пануючою релігією у новій державі стала католицька. Взагалі, просте населення і знать могли залишатись у православній вірі, але тоді для знаті був закритий шлях до державних посад.

Польський уряд вжив ефективних заходів в освіті для ополячення і покатоличення населення ще в ті часи, коли Литва і Польща ще були окремими державами. В польських освітніх закладах могли вчитись люди всіх національностей, причому навчання в польських закладах було дешевшим, ніж в українських. Польська королева Ядвіга у 1397 р. за власний кошт створила при Празькому (тут мається на увазі передмістя Варшави – Прага, що тоді було окремим містом) університеті (заснований у 1348 р.) інтернат для студентів з литовських земель. У 1409 р. такий же інтернат було створено і при Краківському університеті (заснований у 1364 р.). Доступність і дешевизна навчання, перспективи службової кар'єри привели до польських шкіл і університетів багато дітей української знаті та заможнішого міщанства. В результаті багато українців, випускників польських закладів, з презирством ставились до рідної мови, культури, віри.

Сільська і міська біднота трималась за православну віру, дотримуючись рідної мови і національних звичаїв. Їх діти здобували освіту у церковних школах (школа-дяківка) або в мандрівних дяків. Вміння читати учні набували за церковними книгами «Часослов», «Псалтир» та «Апостол», що сприяло утвердженню православної віри.

ОСВІТА В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ЗА ЧАСІВ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ. 16-17 століття, часи найбільшої могутності і початку занепаду Речі Посполитої, характеризуються великою кількістю навчальних закладів різного рівня, що належали різним релігійним конфесіям.

Ідеї Реформації, що почалась у 1517 р. в Німеччині, швидко набули поширення в Польщі. Серед молодих польських шляхтичів склалась традиція продовжувати освіту в Німецьких університетах, і молодь принесла до Польщі протестантську віру. За слабкої королівської влади і відсутності інквізиції польська шляхта протестантського віросповідання стала відкривати протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські і кальвіністські навчальні заклади у Хмільнику, Гощі, Берестечку, Кисилині (соцініани намагались раціоналістично підійти до релігії, заперечували ряд християнських догматів, поклоніння святим та іконам).

Серед кальвіністських шкіл найбільшої слави зажила панівецька школа на Поділлі, заснована в 1590 р. брацлавським воєводою Яном Потоцьким, яку інколи називали академією (закрита у 1611 р.). Найбільш відому социніанську школу заснував в містечку Кисилині на Волині в 1614 р. українець Євстахій Ґізель (Остап Кисіль). У 1638 р. на її базі сформувався вищий навчальний заклад рівня академії (хоч такого статусу Польський уряд і не дав). У протестантських школах навчались молоді люди різного стану, але протестантські ідеї не проникли в народ, залишившись модною іграшкою шляхти. Під час селянських повстань їх учасники однаково нищили католиків і протестантів. Коли до середини XVII ст. відійшло з життя те покоління шляхти, що захопилось нововірством, польський уряд у 1660 р. оголосив про вигнання соцініан з Польщі.

Хоч вчення соцініан і не проникло в народ, його заслуги в поширенні освіти досить вагомі. Організація друкарень, шкіл, видання навчальної літератури часто ставала за зразок для представників інших конфесій. Так, відомий православний просвітитель князь Костянтин Острозький дуже схвалював просвітницьку діяльність соцініан.

На території України було багато парафіяльних (початкових) і кафедральних (середніх) католицьких шкіл, де навчались і православні українці. В кафедральних школах готували як майбутніх священників, так і давали загальну освіту. В школах вивчали латинську, грецьку і польську мови та сім вільних мистецтв. Інколи католики не дозволяли православним навчатись у католицьких школах, незважаючи на укази королівської влади (львівська кафедральна школа в період з 1570 р. до 1578 р.).

З 1565 р. у Польщі розпочав діяльність орден єзуїтів (заснований у 1540 р. для протидії поширенню протестантської віри, діє і зараз, був заборонений з 1773 р. по 1814 р.). Орден єзуїтів головні зусилля зосередив у справі освіти верхівки суспільства, справедливо вважаючи, що це дасть у їх руки світську і церковну владу. Єзуїти в короткий час відкрили в українсько-білоруських землях багато середніх шкіл: Вільно (1570, з 1579 – академія), Ярослав (1575), Львів (1606), Кам'янець (1610), Бар (бл. 1612), Перемишль (1617), Острог (1624), Фастів (1625), Київ (1647), Новгород-Сіверський та Станіслав (наприкінці 17 ст.). Ці школи приваблювали багатьох дітей польської і української шляхти, готуючи молодь до світського життя, прищеплюючи салонні манери, зовнішній культурний лоск, уміння говорити латиною і писати вірші. Навчання у єзуїтських школах стояло на високому рівні, до вчителя ставились серйозні вимоги.

Школа складалась з двох відділів: нижчого (stydia inferiora) і вищого (stydia syperiora). Нижчий відділ складався з 5 класів: 1) infima classis grammaticae, 2) media classis grammaticae, 3) suprema classis grammaticae (syntaxis), 4) humanitas (poesis), 5) rhetorica. Риторичний клас був дворічним, решта – однорічними. У кожному класі був окремий вчитель. Велика увага приділялась вивченню латинської мови, всі розмови з вчителями і між учнями велись лише латиною. Вищий відділ, до якого вступала лише частина учнів, мав два класи: філософський (3 роки) і богословський (4 роки). Точні науки майже не викладались: математики і природознавства не було зовсім, фізика викладалась за творами Аристотеля. В учнях виховували релігійний фанатизм та послух католицькій церкві (хоча з єзуїтських шкіл вийшло і немало патріотів України. Так, Богдан Хмельницький закінчив львівську єзуїтську школу).

У 1595 р. Ян Замойський заснував так звану Замойську академію, яка існувала до першого поділу Польщі. Студенти всіх 8 класів не платили за навчання й утримувались в бурсі коштом фундатора. Студенти поділялись за національністю на 5 груп: польська, литовська, руська, пруська, чужоземська, що разом з виключенням з програми богослів'я формувало в студентів свідомість того, що вони не лише громадяни Батьківщини, а й сини свого народу. З 1601 р. при академії було 10 професур: 1) цивільного права, 2) публічного права, 3) моральної філософії, 4) фізики, 5) логіки і метафізики, 6) математики, 7) вимови, 8) риторики і діалектики, 9) поезії і синтаксису, 10) аналогії та орфографії. Після смерті Заморського в академії було 4 факультети: теологічний, правничий, філософський, медичний (тобто структура повторювала університетську).

Досить високий рівень католицьких, єзуїтських, протестантських шкіл поставив прихильників православної віри і української мови перед необхідністю великих реформ освіти, адже старі школи, де навчання переважно обмежувалось умінням читати слов'янською мовою, виявились не конкурентноздатними і до них ходили лише діти селян і міських низів.

На захист слов'янської школи виступив київський воєвода князь К.Острозький. Він на свої кошти організував слов'яномовні школи в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Острозі (І580 р.). У школах вивчалась не тільки слов'янська мова, але й грецька та латинська. Щоб досягти вищого рівня школи, Острозький запросив до неї найвизначніших українських і іноземних учених, що підняли школу до рівня академії і розгорнули письменницьку і наукову працю. Першим ректором Острозької школи був Герасим Смотрицький, відомий в той час український письменник. Училися тут і діти шляхти, і діти селянські. З цієї школи вийшли М. Смотрицький, П. Конашевич-Сагайдачний, І. Борецький, Дмитро Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна слов'янська Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання Часослова та низка полемічної літератури на захист православної віри. У програму навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослів'я. Острозьку школу часто називали «колегіумом», оскільки вона виходила поза програму «вільних мистецтв» і вивчала богослів'я. Безперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує уваги, але таких меценатів було дуже мало. До того ж вже діти князя К.Острозького ліквідували засновані батьком школи і замінили їх єзуїтськими. Отже, магнати не стали на захист мови і віри.

Ще однією спробою захистити українську мову і православну віру стала спроба церковної унії. 6 жовтня 1596 року відбувся Берестейський собор, значення якого і по цей день викликає суперечки. Ініціативна група у складі єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Йотія й митрополита Михайла Рогози закликала духовенство і віруючих до унії з римською церквою. Одні сучасні автори вважають, що унія дала можливість зберегти в умовах латинізації та полонізації східний обряд, пробудила національну свідомість українців, стала засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції, церкви, освіти. Уніатські школи, створені ченцями ордену Василіан (Василія Великого) у Барі, Дрогобичі, Умані, Каневі, Львові, Острозі давали учням добрі знання, завдяки рідній мові викладання забезпечували виховання дітей у національному дусі. ( Любар, ст.. 99-100, Кравець).

Інші автори вказують, що уніатські школи орієнтувались у програмах і внутрішньому порядку на єзуїтські школи і багато сучасників вважали рівень уніатських шкіл невисоким, що поступався не лише католицьким, а й кращим братським школам. (Сірополко, ст.. 98).

Однак унія мала прихильників в основному в Галичині, що давно увійшла до складу Польщі. Більшість українського населення зустріла унію вкрай негативно, вбачаючи в ній зраду православної віри. В ряді місцевостей населення вбивало священників, котрі агітували за унію. Під час козацьких повстань уніати вирізались наряду з католиками.

ДІЯЛЬНІСТЬ БРАТСЬКИХ ШКІЛ. Ще в 15 ст. населення українських міст стало об'єднуватись у братства при православних церквах, котрі піклувались про церкви, хворих і немічних братчиків. Успіхи польської освіти спонукали братства взятись за розвиток шкільної справи з рідною мовою навчання і проникнутою духом православ'я. Могутнім союзником братств стало козацтво, котре крім моральної підтримки, надавало істотну грошову допомогу.

Львівське братство у 1586 р. відкрило школу греко-слов'янського напрямку. За її зразком стали відкриватись школи в інших містах: Вільні (1588), Бресті, Городку (1591), Мінську, Перемишлі (1592), Рогатині, Замості (1606), Києві (1615), Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Луцьку (1620) та ін. Спочатку братські школи мали греко-слов'янський напрямок, що свідчило про орієнтацію на давні культурні зв'язки з Візантією, але згодом у них почалось на додачу до грецької вивчення польської і латинської мови. Такий поворот був зумовлений практичний потребами життя: для спілкування з поляками було необхідним знання польської мови, а вся офіційна документація Польської держави велась латиною. Знання латинської мови давало змогу випускникам шкіл продовжувати освіту в Європейських університетах. Польсько-латинсько-грецька-українська орієнтація помітно сприяла популярності братських шкіл серед різних шарів населення.

Зразком для братських шкіл стала Львівська. Матеріальна підтримка з боку багатого львівського братства, покровительство князя Острозького, гетьмана Сагайдачного дозволили запросити вчителями відомих на той час письменників, вчених та громадських діячів — Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Іова Борецького, вихідців з Греції — Арсенія Еласонського, Антонія Грека та ін.

Кращі братські школи, особливо Львівська, Луцька, Київська успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими, уніатськими. Але багато з них не досягло належного рівня через протидію польських урядовців. Іноді братські школи зазнавали прямих нападів з боку фанатично вихованої молоді польсько-єзуїтських шкіл, яка діяла з мовчазної згоди офіційних властей. Так, у 1634 р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища ... побили вчителя і всіх, хто їм попадався». (Те ж саме було у Вільно і Львові).

Як правило, в братські школи учні приходили після початкових шкіл, вміючи читати і писати слов'янською мовою. На першому місці у навчальній програмі братських шкіл стояло вивчення слов'янської, грецької, латинської та польської мови і граматики. У 17 ст., коли з слов'янської мови почала виділятись українська, вивчали і її. Далі навчання проходило за зразком європейських шкіл в обсязі семи “вільних мистецтв”. Викладання тривіуму було поставлено високо, а викладання квадривіуму — досить слабо (за винятком музики). Діалектику і риторику, як правило, викладав один учитель. Під час вивчення риторики учнів навчали складати промови, повчання, проводили диспути, декламації і театралізовані вистави. Діалектику вивчали за підручником, що був скороченою компіляцією творів Іоанна Дамаскіна. Її викладання було спрямоване на те, щоб навчити вихованців вести дискусії і полемічні бої з єзуїтами та уніатами. Посібники з риторики, філософії і діалектики були латинською мовою.

Перелік предметів, що вивчались у братських школах, в основному співпадав з тими, що вивчались в єзуїтських. Учні часто займались за підручниками, написаними латинською мовою для єзуїтських шкіл.

Багато уваги приділяли музичному розвитку учнів, співи вважали одним із основних предметів навчання. Із учнів складався церковний хор. Учень-співак діставав певну плату, харчі та. одяг (темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи з підковами, шапку). Деякі вихованці Львівської братської школи стали відомими композиторами: Чернушин, Шаваровський, Яжевський, Пікулинський, Мазурак та ін.

Відповідно з поставленим братствами завданням боротьби за православ'я значне місце в братських школах приділялось релігійному навчанню. Викладання релігії велось під знаком боротьби з католиками і уніатами. В братських школах учнів виховували в дусі патріотизму і поваги до мови і культури свого народу.

Взагалі, за кількістю початкових шкіл і рівнем грамотності населення тогочасна Україна перевершувала Європу. Мандрівники на початку 17 ст. зазначали майже суцільну грамотність міського населення і велику кількість грамотних чоловіків і навіть жінок у селах, що приходили на церковні служби з власними книжками. За кількістю середніх шкіл Україна поступалась Європі, але в цілому рівень навчання у кращих братських школах був не нижчий, ніж у Західній Європі. Слабка увага до математичних дисциплін – математики, геометрії, астрономії була типовою для того часу. Україна сильно поступалась Європі в організації вищої освіти. Якщо в Європі були десятки університетів і колегіумів, то в Україні лише Києво-могилянська академія за рівнем навчання наближалась до університету. Правда, це відставання частково компенсувалось можливістю вільно виїхати за кордон для здобуття університетської освіти. В чому Україна значно випереджала Західну Європу, так це в організації навчання у братських школах. Використання досвіду протестантських братських шкіл у Чехії і Німеччині дозволило створити дуже досконалу, як на той час, систему організації навчання.

До нас дійшов статут львівської братської школи, який містить ряд цінних рекомендацій стосовно організації процесу навчання і який послужив зразком для інших братських шкіл. В статуті перераховані вимоги до вчителя, головними з яких розумність і благочестивість. Вчителі школи обирались на загальних зборах братства. У школі могли вчитись діти всіх станів. Коли батько приводив сина до школи, то в присутності двох-трьох свідків з ним укладалась письмова угода, де вказувалось, чому повинні навчити дитини, розмір плати за навчання, а також, що батько має “привести дитину до послуху вчителеві й до науки”. Місце учня у класі визначалось не походженням, а успіхами у навчанні. На тиждень призначалось кілька чергових учнів, котрі прибирали у класі, топили пічку, стежили за порядком у класі, встановлювали причину відсутності учнів на заняттях. Було зафіксовано початок і кінець навчання в певний час. Навчальний день починається з молитви, потім вчитель перевіряє виконання домашнього завдання. Далі йде виклад нового матеріалу і вправи учнів. Після обіду учні знову сходились до школи, де виконували домашнє завдання. Прийшовши додому, учні повинні перед батьками чи господарями квартири повторити вивчене. У суботу повторювали все вивчене за тиждень, а після обіду велись бесіди на морально-релігійні теми, учні вчились рахувати та церковного співу.

На початку XVII ст. в більшості братських шкіл учні стали ділитися на класи. Навчальний рік став починатися 1 вересня, були введені літні канікули (липень-серпень),

Окрім лекцій, бесід, диспутів і взаємного навчання, коли один учень перевіряв знання іншого і допомагав йому в навчанні, у школі застосовували диктанти, самостійні роботи з підручниками і різні види письмових вправ. У школах рекомендувалось проголошення вітань, промов, читання декламацій, участь в драматичних виставах. Здібні учні залучались до роботи з молодшими дітьми і навіть до складання підручників.

В основі навчання грамоті панував букво-складальний метод. При навчанні письму учні вчились писати гусячими перами на папері, а іноді і на бересті. Використовувались прописи. Учні самі виготовляли чорнило і робили зошити з окремих листків, розліновували їх, відводили поля.

У 1632 р. розпочала діяльність Києво-братська школа, або колегія, котра пізніше (з1694 р. завдяки клопотанню гетьмана Мазепи перед Петром I) одержала статус академії і яку ми знаємо як Києво-Могилянську академію. Школа утворилась шляхом об'єднання заснованої у 1615 р. Київської братської школи, яка з перших років свого існування завдяки добірним кадрам викладачів і за переліком предметів, що вивчались (слов'янська, книжна українська, грецька, латинська, польська мови, граматика, піїтика, риторика, філософія, арифметика, геометрія, астрономія, історія й музика), знаходилась на рівні колегії чи значно перевищувала його; та створеної архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою у 1631 р. Лаврської школи, де на високому рівні вивчались слов'янська, латинська, грецька й польська мови, піїтика, риторика, філософія і теологія. Подібність програм і боротьба з переманюванням викладачів підштовхнула Київське братство до переговорів про об'єднання, що було підтримане митрополитом Київським Ісаєю Купинським і гетьманом запорізького війська Іваном Петржицьким. Петро Могила за згодою братства став протектором колегії - опікуном.

З числа учнів Київської братської школи і колегії найбільш відомими є: Лазар Баранович, архієпископ Чернігівський (?-1693), Іван Виговський, гетьман України у 1657-1659 рр. (?-1664), Інокентій Гізель, ректор Київської колегії (?-1684), Іван Золотаренко, наказний гетьман (?-1656), Павло Бут (Павлюк), гетьман (?-1638), Яким Самко, гетьман України 1662-1663 рр. (?-1663), Симеон Полоцький, вихователь дітей Московського царя (?-1680), Павло Тетеря, гетьман Правобережжя 1663-1665 рр. (?-1670), Юрій Хмельницький, гетьман України у 1659-1663 та 1667-1681 рр. (?-1681).

КНИГОДРУКУВАННЯ І ВИДАННЯ ПІДРУЧНИКІВ. Книгодрукування (набір тексту з окремих літер на відміну від ксилографії – друкування з цілої вигравіруваної сторінки) в Західній Європі започаткував Гутенберг, який у 1455 році випустив першу друковану Біблію. У Кракові в період з 1483 по 1491 роки Швайпольт Фіоль випустив перші книги кирилицею (церковні книжки “Часословець”, “Тріод постную”, “Тріод цветную”, “Осьмогласник”). У Празі протягом 1517 – 1519 років Франциск Скорина випускав церковні книги на руській мові. До початку 1648 р. в Україні діяло близько 20 друкарень (точніше порахувати неможливо через загибель багатьох архівів і часті переведення друкарень з міста до міста). Свої друкарні діяли при Львівській і Київський братських школах, Острозькій Академії, в містах Дерманську, Рахманові, Чернігові, Новгород-Сіверську та інших. Друкарні видавали велику кількість релігійної літератури: у 1581 р. Іван Федоров в Острозі видав першу повну слов'янську Біблію – так звану “Острозьку Біблію” і “Хронологію” Андрія Римші. Київська друкарня у 1616 р. видала Часослов, а у 1624 р. - Псалтир та іншу релігійну літературу.

Видавалась велика кількість підручників, як копій і перекладів з латинських, так і оригінальних: 1574 – у Львові Іван Федоров випустив першу відому друковану “Азбуку” та перший у світі! книжково-предметний покажчик “Книга, зібрання речей найпотрібніших”. 1591 – у Львові вийшла граматика “Адельфотес”. Багато навчальної літератури випустила Київська типографія: 1619 – “Граматика” Мелетія Смотрицького, якою користувались в Україні і Росії більше 150 років, 1627 – “Лексикон славено-росский и имен толкование” Памво Беринди – тлумачний словник на 7000 слів, 1664 – “Буквар”, що перевидавався більше 200 років, 1674 – “Синопсис” – перший слов'янський підручник з історії. Потрібно також врахувати, що багато малих типографій перевидавали навчальну літературу.

Стала з'являтись література, присвячена питанням навчання і виховання дітей. Федоров у маєтку гетьмана Ходкевича – Заблудові заснував типографію і у 1569 році видав “Євангеліє учительноє”, де доводилась, що людина сама визначає свій життєвий шлях, а у 1609 р. у Львові видали книгу “О воспитании чад”, де стверджувалось, що моральні риси дітей – результат виховання.

Було надруковано багато творів полемічної літератури на захист як православ'я, так і унії, наукових і філософських творів Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Іова Борецького, Івана Вишенського та багатьох інших.

Лише друкарня Львівського Успенського братства з 1585 р. до 1722 р. випустила 138 назв церковно-службових книг у кількості 123757 примірників, 500 примірників граматик, 34237 примірників букварів та іншу літературу.

ОСВІТА У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ В 17-18 СТ. Після воєн під проводом Богдана Хмельницького (1648-1654рр.) та московсько-польських війн 1654—1667 рр. територію України було розділено між сусідніми державами. Лівобережна Україна увійшла до складу Московської держави і стан освіти на лівобережжі будемо розглядати, говорячи про освіти в Московії та Росії. Правобережна Україна залишилась під владою Польщі, а Поділля певний час утримувалося Туреччиною.

Правобережна Україна зазнала значного впливу польської культури. Збіднілі внаслідок воєн і позбавлені могутньої підтримки козацтва братства стали занепадати і вже не могли приділяти такої уваги освіті, як раніше. Братські школи швидко зійшли на рівень початкових шкіл і зберігали популярність лише серед міських низів. Частина православних під тиском влади стала приймати унію (львівське братство у 1708 р.) (Сірополко, с. 107). Українська шляхта, щоб зберегти своє привілейоване становище, стала переходити в католицьку віру, переймати польську мову і швидко розчинилась в польському середовищі. Ніхто не примушував шляхту міняти мову і віру, але всі хороші школи належали католикам або уніатам, і шляхетська молодь за час навчання зазнавала сильного впливу, якому нічого було протиставити.

Основні типи шкіл на Правобережній Україні були такі ж, як у Польщі. У містах і селах існували парафіяльні початкові школи, де вчителями були нижчі священнослужителі і які давали уміння читати а інколи писати. Залежно від церкви ці школи були православні, католицькі та уніатські. Серед православного населення продовжували зберігати популярність початкові школи з мандрівними вчителями.

З середніх шкіл продовжували діяти єзуїтські школи та колегії і уніатські школи василіан. Василіанські школи наслідували в організації і змісті освіти єзуїтські. Наприкінці 18 ст. в українських землях нараховувалось 8 шестикласних василіанських шкіл: Барська, Любарська, Уманська, Канівська, Острозька, Овруцька, Шаргородська, Володимирська. Це були великі для свого часу школи, що нараховували до 150 учнів. Частина колишніх приміщень братських шкіл дісталась єзуїтам, які відкрили в них свої школи. Діяли середні школи і інших орденів – піярів, кармелітів. Зміст освіти у цих школах був майже однаковим, вивчали граматику, синтаксис, поетику, діалектику, риторику, філософію, богослів'я. Навчання у школах велось латинською і польською мовами, в уніатських школах вивчалась також українська мова.

У 1772 р. відбувся перший поділ Польщі, внаслідок якого Галичина відійшла до Австро-Угорщини. Польський сейм спробував розпочати реформи, в тому числі й в освітній справі. Все майно забороненого у 1773 ордену єзуїтів передали в розпорядження Едукаційної комісії на потреби освіти. З 1783 р. Едукаційна комісія почала впроваджувати в життя нову шкільну систему. Вся Польща поділялась на 10 шкільних округ, з яких дві були в українських землях: Волинська з центром у Крем'янці і Українська з центром у Вінниці. В кожній окрузі мала відкритись шестикласна окружна школа з семирічним курсом навчання. В окрузі утворювалось кілька підокруг з трьохкласними підокружними школами з шестирічним терміном навчання. У кожній міській парафії відкривалась вища, а у сільській – нижча парафіяльна школа. У парафіяльних школах діти мали починати навчання у 4-5 років і вчитись 12! Років. Програма навчання у парафіяльних школах була енциклопедична: читання, письмо, арифметика, геометрія, християнська наука, наука звичаїв, практичні навички городництва і хліборобства, відомості з медицини і ветеринарії, відомості про внутрішню торгівлю і речі селянського вжитку. Навчання учнів читанню і письму мало проводитись одночасно, що тоді було новинкою.

Але план виявився надто широким і тому нереальним, не вистачало приміщень, підручників, вчителів. Лише у 1786 р. вийшов перший підручник для парафіяльних шкіл. Єзуїтські середні школи Едукаційна комісія передала василіанам і заохочувала їх відкривати нові школи.

У 1789 р. вийшло розпорядження про закриття всіх руських церковних шкіл і заборону викладати в інших школах руською мовою (василіани часто ігнорували це розпорядження). В цей час продовжувала діяти постанова сейму 1764 р. про те, що сини православних священників, що не поступили до 15 років на духовну службу чи до ремесла, стають кріпаками. Позбавлені змоги навчатись рідною мовою, сини священників стали масово втікати до Росії. Внаслідок такого тиску частина селян, міщан і навіть священників стала приймати унію чи переходити до католицтва.

Поляки не встигли переконатись у краху шкільної реформи. У 1793 р. відбувся другий поділ Польщі - Київщина, Волинь і Поділля відійшли до Росії. Освіта перейшла з рук церкви до рук світської влади.

При прилученні Галичини до Австрії (1772 р.) рівень освітньої справи покращився; велось шкільне будівництво, вдосконалювались методи навчання, але треба було боротися з германізацією та ще більше з полонізацією української школи, а в Карпатській Україні — з мадяризацією. В Західній Україні пройшло декілька шкільних реформ — в 1777 — з наказу Марії Терезії, в 1781 — реформа Йосифа II, але в кінці 18 на початку 19 ст. під впливом польських кіл українське шкільництво скорочується.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кравець В. П. Історія Української школи і педагогіки. Тернопіль, 1994.
2. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні ( 10 – поч.. 20 ст. ): нариси. Відп. ред. М. С. Ярмаченко. К., 1991.
3. Любар О. О., Стельмахович М. Г., Федоренко Д. Т. Історія Української педагогіки: навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. К., 1999. С. 83-116.

4. Сірополко Степан. Історія освіти в Україні. – Київ: Наукова думка, 2001. – 912 с. С. 56-113.

ОСВІТА В УКРАЇНІ В 15 – 17 СТ