Оцінка банками кредитоспроможності позичальників

10

Тема 3. Оцінка банками кредитоспроможності позичальників

Лекція 1.

1. Методики оцінки кредитоспроможності, вимоги до їх змісту та порядку застосування
2. Оцінка кредитоспроможності юридичної особи-позичальника
3. Оцінка кредитоспроможності банку-позичальника
4. Оцінка кредитоспроможності фізичної особи-позичальника
5. Оцінка фінансового стану боржника - органу бюджетної установи

ЛІТЕРАТУРА

1. Цивільний кодекс України. –К.: Юрінком Інтер, 2004. –с.
2. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000р. № 2121-Ш
3. Про організацію формування та обігу кредитних історій: Закон України від 23.06.2005р. № 2704-IV http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2704-15
4. Положення про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників (боржників). Затверджено постановою Правління НБУ від 27.06.2001р. № 245
5. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Затверджена постановою Правління НБУ 28.08.2001р. № 368
6. Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями. Затверджено постановою Правління НБУ від 25.01.2012р. № 23
7. Морсман Э. Кредитный департамент банка: организация эффективной работы/ Эдгар М. Морсман.- М.: Издательство: Издательский дом «Альпина Бизнес Букс», 2004. –с. ISBN 5-9614-0034-4
8. Морсман Эдгар М. Управление кредитным портфелем. —М.: Изд-во Альпина Бизнес Букс, 2004. - 208 с.

1. Методики оцінки кредитоспроможності, вимоги до їх змісту та порядку застосування

Класифікація позичальників при оцінці кредитоспроможності: юридичні особи (крім банків), фізичні особи, банки. Методики оцінки кредитоспроможності та вимоги до їх змісту та порядку застосування. Періодичність оцінки кредитоспроможності позичальників.

Процес кредитування пов'язаний з дією багатьох факторів ризику, які здатні викликати непогашення кредиту у визначений строк, невнесення плати за використання позичених коштів.

Прийняття рішення про видачу кредиту згідно з чинним законодавством та нормативними актами НБУ неможливе без попереднього вивчення кредитоспроможності потенційного позичальника.

Кредитоспроможність - це наявність у позичальника передумов для отримання кредиту і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки.

Достатній рівень кредитоспроможності є однією з основних передумов проведення банком кредитної операції.

Процес оцінки кредитоспроможності включає три напрями аналізу:

Загальна уява про клієнта формується на основі:

• вражень від особистої зустрічі з клієнтом;
• перевірки інформації та документів, що стосуються позичальника;
• перевірки прав власності на активи (оборотні та необоротні);
• строку до чергового засідання акціонерів чи ради директорів;
• наявності джерел погашення кредиту та ін.

При оцінці фінансового стану оцінюються, передусім, такі фактори:

• дієздатність позичальника;
• репутація позичальника;
• наявність капіталу;
• наявність забезпечення;
• економічна кон'юнктура.

Під дієздатністю розуміють правоздатність клієнта на отримання кредиту (наявність відповідних прав, ліцензій, товарних та фірмових знаків, необхідних для ведення справ –для юридичних осіб; статус фізичної особи, статус банківської установи). З цією метою банки вивчають установчі документи, юридичний статус потенційного позичальника та осіб, уповноважених виступати від його імені.

Репутація, як правило, передбачає:

1. певні якості позичальника (кваліфікація, професійні здібності керівника; чесність, порядність, дотримання ділової етики як керівництва, так і фізичних осіб –позичальників.
2. виконання зобов'язань перед банком і контрагентами (дисциплінованість при погашенні кредитів у минулому; дотримання договірної, платіжної дисципліни).

Наявність власного капіталу характеризує спроможність позичальника погасити борги. Існує чотири основних джерела погашення боргу (первинні джерела):

1. доходи;
   1. продаж активів;
   2. продаж акцій;
   3. отримання позики у іншого кредитора.

Найбільш ефективним є погашення боргу за рахунок отриманого доходу. Саме тому банки приділяють увагу оцінці якості управління, від чого залежить спроможність позичальника до отримання доходів. З точки зору банку участь власним капіталом у фінансуванні проекту має бути не нижче 50 % загальної його вартості.

Гарантією повернення боргу перед банком у випадку відсутності чи недостатності доходів виступає забезпечення за позикою (вторинні джерела). Однак в стабільних економіках банки не розраховують на це джерело погашення кредиту, так як цей шлях може виявитись дорогим, забрати забагато часу та зашкодити репутації банку. Реалізація заставленого майна вимагає додаткових грошових витрат та втрати часу. Втрата часу пов'язана із реалізацією банком своїх вимог до третіх осіб –гарантів, поручителів, страхових організацій.

Економічна кон'юнктура (для підприємств) полягає у вивченні місця і ролі підприємства-позичальника у галузі та перспектив його розвитку за таких умов: оцінка продукції, що випускається; наявність замовлення на її реалізацію; характер послуг, які надаються, їх конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках; попит на продукцію, послуги; обсяг експорту; зміна умов конкуренції; зміна технології, попиту на продукцію і умов її реалізації; наявність джерел грошових коштів для капіталовкладень тощо.

Аналіз кредитоспроможності має свою специфіку залежно від:

1. обраного методу його проведення;
2. категорії позичальника.

Розрізняють три методи аналізу та оцінки кредитоспроможності:

1. Метод коефіцієнтів;
2. Метод рейтингової оцінки.
3. Метод інтегрованого показника.

Метод коефіцієнтів базується на підборі оптимальних для конкретного позичальника фінансових показників (коефіцієнтів) і встановленні оптимальних значень для кожного з них. Аналіз кредитоспроможності проводиться шляхом вивчення значень цих коефіцієнтів і оцінки дотримання їх оптимального рівня.

Метод рейтингової оцінки базується на присвоєнні певної кількості балів за відповідне значення кожного фінансового показника, що обирається банком для проведення оцінки кредитоспроможності. Рівень кредитоспроможності визначає загальна кількість набраних балів за всіма фінансовими показниками.

Метод інтегрованого показника базується на визначенні значення встановленого банком показника, у розрахунок якого входить оцінка певної кількості фінансових коефіцієнтів та суб'єктивних чинників, що впливають на кредитоспроможність позичальника.

Аналіз фінансового стану клієнта базується на декількох методиках, в основі яких лежить розрахунок окремих об’єктивних показників і суб’єктивних факторів.

1. Оцінка кредитоспроможності юридичної особи-позичальника

Оцінюючи фінансовий стан ю. о. - суб'єкта господарювання банки особливу увагу, перш за все, концентрують на достовірності таких даних:

• напрями діяльності фірми;
• коли та де зареєстрована фірма;
• юридична та фактична адреса фірми;
• правоздатність фірми;
• повноваження представників фірми та достовірність їхніх документів:
• дані про керівників фірми, засновників, пайову участь у статутному капіталі;
• професійна діяльність головного бухгалтера;
• репутація керівників фірми в ділових кругах, досвід попередньої діяльності;
• наявність філій, дочірніх підприємств;
• фірми, з якими співпрацює:

- чи не співробітничають керівники фірми з кримінально-злочинними угрупованнями;

• достовірність фінансових документів:
• об'єктивність висвітлення фактичного фінансового стану;
• чи є фірма фінансово стабільною;
• відсутність заборгованості за податками, кредитами, векселями;
• відсутність проблем у взаємовідносинах з правоохоронними органами;
• чи вільне майно фірми від зобов'язань;
• чи не загрожують фірмі судові дії, позови;
• кількість банків-кредиторів та кількість кредитів;
• серйозність намірів:
• рентабельність угоди (заходу);
• реальність бізнес-плану для здійснення.

Усі економічні показники фінансового стану залежно від того, яку сторону діяльності ю. о. вони характеризують, прийнято поділяти на декілька груп:

1. показники ліквідності;
2. показники фінансової стійкості;
3. показники рентабельності;
4. показники ділової активності;
5. показники платоспроможності.

1. Показники ліквідності характеризують ступінь покриття ліквідними активами зобов'язань позичальника.

Для визначення рівня та оцінки цих показників позиції балансу підприємства групують за такими критеріями:

1. активи –за рівнем їх ліквідності;
2. пасиви –за строком їх повернення.

Активи вважаються ліквідними, якщо вони можуть бути з мінімальними витратами часу та мінімальною втратою вартості перетворені в реальні грошові кошти в готівковій чи безготівковій формі.

Швидкість реалізації різних видів активів неоднакова. Тому всі активи групують за рівнем убування їх ліквідності:

• абсолютно ліквідні активи;
• активи швидкої ліквідності (високоліквідні);
• активи помірної ліквідності;
• активи низької ліквідності;
• неліквідні активи.

Група 1. Абсолютно ліквідні активи –це та частина активів, яка вже може бути використана їх власником для погашення своїх зобов'язань по пасиву. До них відносять грошові кошти в готівковій і безготівковій формі. У підприємств це:

1. готівка в касі;
2. грошові кошти на поточних рахунках в банках ( в національній та іноземній валютах) –рядки 230, 240 активу балансу підприємства;
3. поточні фінансові інвестиції (рядок 220 активу балансу).

Ці кошти можуть використовуватись їх власником для виплати заробітної плати, дивідендів, оплати товарів, робіт та послуг, погашення кредиторської заборгованості, сплати податків, погашення банківського та комерційного кредитів та виконання всіх інших зобов'язань по пасиву.

Група 2. Активи швидкої ліквідності здатні по мірі реалізації поповнювати абсолютно ліквідні активи, тобто перетворюватись у грошові кошти. Це можуть бути:

1. цінні папери в портфелі власника активів ( рядок 150 активу балансу);
2. дебіторська заборгованість (рядки 160, 170 - 210 активу балансу).

Група 3. Активи помірної ліквідності можуть бути реалізовані, однак на це потрібно значно більше часу або підприємство може їх реалізувати лише із значною втратою їх вартості (за значно нижчою ціною, ніж вони обліковуються на балансі). Це вкладання у виробничі запаси, товарні запаси та витрати виробництва та обігу:

1. товарно-матеріальні цінності (рядки 100 –активу балансу).

Вартість цієї групи активів визначається як різниця між підсумком Розділу 2 активу балансу «Оборотні активи» (за вирахуванням абсолютно ліквідних активів та активів швидкої ліквідності) і підсумком Розділу 3 активу балансу «Витрати майбутніх періодів».

Група 4. Активи з низькою ліквідністю вимагають значних витрат часу або грошових втрат в процесі їх реалізації:

1. нерухомість,
2. спецобладнання, Розділ 1 активу балансу «Необоротні активи».
3. устаткування.

Неліквідні активи включають ту їх частину, яку неможливо реалізувати. До них можуть за певних умов бути віднесені активи названих груп, наприклад:

1. неходові, залежалі товари, на які не існує попиту на ринку (активи групи 3);
2. безнадійна дебіторська заборгованість (група 2);
3. необоротні активи, на які не існує попиту на ринку (група 4);
4. кошти на рахунках у банку, який визнано банкрутом, чи який ліквідується (група 1).

Наявність неліквідних активів можна визначити за даними оперативного обліку клієнта.

Пасив балансу юридичної особи включає зобов’язання та капітал. Терміни погашення всіх зобов'язань настають неодночасно. Залежно від настання терміну їх повернення всі пасиви групують у порядку збільшення строків:

1. невідкладні зобов’язання;
2. поточні зобов'язання;
3. довгострокові зобов'язання;
4. стійкі пасиви.

Група 1. Невідкладні зобов'язання –це частина не погашених в строк зобов'язань за короткостроковими та довгостроковими кредитами, кредиторською заборгованістю –прострочені борги.

Група 2. Поточні зобов'язання - це короткострокові зобов'язання перед кредиторами (банками, юридичними та фізичними особами, державою), строк погашення яких ще не настав. До них відносять такі позиції Розділу 4 пасиву балансу:

1. заборгованість за короткостроковими кредитами (ряд.500);
2. поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (ряд.510);
3. кредиторську заборгованість (ряд.530-600);
4. векселі видані (ряд.520);
5. інші поточні зобов'язання (ряд.610).

Група 3. Довгострокові зобов'язання включають заборгованість за довгостроковими кредитами банків (ряд.440) та інші довгострокові фінансові зобов’язання (ряд.450-470), що обліковуються в Розділі 3 пасиву балансу.

Група 4. Стійкі пасиви –це джерела власних коштів підприємства, до яких відносять такі позиції Розділу 1 пасиву балансу «Власний капітал»:

1. статутний капітал (ряд.300 чи 310);
2. резервний капітал (ряд.340);
3. додатковий капітал (ряд.320, 330)
4. нерозподілений прибуток (350).

Оцінка балансу підприємства на ліквідність полягає в оцінці здатності підприємства проводити термінові платежі за рахунок надходжень, що відповідають їм за строковістю. Активи мають здатність реалізовуватись, тобто перетворюватись в грошові кошти. Пасиви мають здатність погашатися і зникати з балансу в зв’язку з їх оплатою. Ув'язка активів і пасивів за цими їх властивостями і означає оцінку балансу на ліквідність, яка проводиться шляхом співставлення вартості відповідних груп ліквідних активів з відповідними групами пасивів:

Абсолютно ліквідний	Гр.1 А >= Гр.1 П	Гр.2А >= Гр.2 П	Гр.3 А >= Гр.3 П	Гр.4 А >= Гр.4 П
Ліквідний	Гр.1 А >= Гр.1 П	Гр.2А >= Гр.2 П	Гр.3 А >= Гр.3 П	Гр.4 А < Гр.4 П
Достатньо ліквідний	Гр.1 А >= Гр.1 П	Гр.2А >= Гр.2 П	Гр.3 А< Гр.3 П	Гр.4 А < Гр.4 П
Неліквідний	Гр.1 А >= Гр.1 П	Гр.2 А < Гр.2 П	Гр.3 А < Гр.3 П	Гр.4 А < Гр.4 П
Абсолютно неліквідний	Гр.1 А < Гр.1 П	Гр.2 А < Гр.2 П	Гр.3 А < Гр.3 П	Гр.4 А < Гр.4 П

З точки зору банку найбільш цікавим є підприємства як потенційні позичальники, баланси яких віднесено до перших двох груп: абсолютно ліквідний та ліквідний.

Однак оцінка балансу на ліквідність не вичерпує роботу банку щодо ліквідності підприємства. Для цього розраховуються окремі коефіцієнти, що характеризують його ліквідність.

НБУ вимагає оцінювати дотримання двох показників (див. Додатки А, Б):

1. коефіцієнт покриття (ліквідність третього ступеня) - К1, МК1;
2. проміжний коефіцієнт покриття - K2, МK2.

2. Показники фінансової стійкості характеризують забезпеченість підприємства власними джерелами формування оборотних та необоротних активів та відображають якість сформованих активів.

НБУ вимагає оцінювати дотримання двох показників фінансової стійкості (див. Додатки А, Б):

1. коефіцієнт фінансової незалежності - K3, МK3;
2. коефіцієнт покриття необоротних активів власним капіталом - K4, МK4.

3. Показники рентабельності характеризують ефективність роботи підприємства і показують який обсяг прибутку припадає на 1 гривню здійснених витрат, акціонерного капіталу, оборотних і необоротних активів, реалізованої продукції. Оцінка рівня рентабельності здійснюється в динаміці за певний період діяльності підприємства та в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

НБУ вимагає оцінювати дотримання п’яти показників рентабельності (див. Додатки А, Б):

1. коефіцієнт рентабельності власного капіталу - K5;
2. коефіцієнт рентабельності продажу за фінансовими результатами від операційної діяльності (EBIT) - K6, МK6
3. коефіцієнт рентабельності продажу за фінансовими результатами від звичайної діяльності (EBITDA) - K7;
4. коефіцієнт рентабельності продажу за фінансовими результатами до оподаткування - МK7;
5. коефіцієнт рентабельності активів за чистим прибутком - K8, МK8.

Джерелами інформації для розрахунку показників рентабельності є баланс підприємства (ф.1), звіт про фінансові результати (ф. 2) та дані оперативного обліку.

4. Показники ділової активності характеризують ефективність дебіторсько-кредиторської заборгованості клієнта та ефективність використання оборотних активів та окремих складових. Активність оборотного капіталу та його складових вимірюється через їх оборотність в днях або швидкість обороту ( в разах). Чим нижче значення оборотності, тим вищою є активність. Швидкість обороту є показником оберненим до оборотності. Тому оцінка цього показника протилежна оборотності: чим вище значення показника швидкості обороту (оборотного капіталу), тим кращим є рівень його виконання, а, отже, нижчим є ризик кредитора.

Оцінка ділової активності підприємства, як і рівня рентабельності, здійснюється в динаміці за певний період діяльності та в порівнянні з іншими підприємствами цієї ж галузі.

В ході аналізу ділової активності слід звертати увагу на той факт, що прискорення оборотності не завжди дає позитивний результат. Так, прискорення оборотності запасів може свідчити не лише про ефективність використання ресурсів, але й про вичерпання запасів, а отже ймовірність незадоволення попиту споживачів. Прискорення оборотності кредиторської заборгованості може свідчити про проблеми із притоком готівки, а уповільнення –про дострокову оплату рахунків.

НБУ вимагає оцінювати дотримання трьох показників оборотності для підприємств малого бізнесу й двох –для середнього і великого:

1. коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості - МK5;
2. коефіцієнт оборотності оборотних активів - K9, МK9;
3. коефіцієнт оборотності позикового капіталу за фінансовими результатами від звичайної діяльності (EBITDA) - K10;
4. коефіцієнт оборотності позикового капіталу за фінансовими результатами до оподаткування - МK10.

5. Показники платоспроможності характеризують здатність потенційного позичальника погашати свої зобов’язання за рахунок надходжень. З цією метою банк здійснює оцінку бюджету надходжень та витрат грошових коштів клієнта. Бюджет грошових коштів клієнта дає можливість оцінити:

• якість фінансового планування;
• можливість отримання клієнтом коштів в обсягах, достатніх для погашення боргу перед банком.

Грошові потоки клієнта величина змінна, тому аналіз грошових потоків має здійснюватись регулярно протягом всього терміну користування кредитом. Аналіз грошового потоку здійснюється шляхом зіставлення загального обсягу притоку та відтоку грошових коштів за певний період часу. Приток грошових коштів за певний період здійснюється за рахунок:

• прибутку, отриманого за цей період;
• амортизації, нарахованої за цей період;
• вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів;
• збільшення кредиторської заборгованості;
• зростання інших запасів;
• збільшення акціонерного капіталу;
• залучення нових кредитів.

Відтік грошових коштів за певний період може здійснюватись за напрямами:

• сплата податків, процентів, дивідендів, штрафів і пені;
• додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборгованість, основні фонди, інші активи;
• скорочення кредиторської заборгованості;
• зменшення пасивів;
• скорочення акціонерного капіталу;
• погашення кредитів.

Різницю між притоком і відтоком грошових коштів називають загальним грошовим потоком. Перевищення притоку над відтоком дає можливість погашати боргові зобов’язання і свідчить про платоспроможність клієнта. Систематичне перевищення відтоку над притоком, навпаки, свідчить про його неплатоспроможність.

Середня за період додатна величина загального грошового потоку показує, в якому обсязі позичальник може погашати боргові зобов’язання. Банки оцінюють ці можливості клієнта через коефіцієнт платоспроможності, який розраховується за формулою:

Загальний грошовий потік

Кпл = ------------------------------------- >= 0,2

Боргові зобов’язання

Позичальники диференціюються на 5 класів за рівнем цього коефіцієнта:

1 клас –,75 і більше;

клас –від 0,5 до 0,74;

клас –від 0,3 до 0,49;

клас –від 0,25 до 0,29;

клас –від 0,2 до 0,24.

Банки України за вимогою НБУ повинні в обов'язковому порядку включати в методику оцінки кредитоспроможності позичальників - юридичних осіб оцінку достатності грошових потоків для покриття боргу –коефіцієнт покриття боргу (Кпб). Цей показник характеризує достатність чистих надходжень на всі рахунки позичальника ( в тому числі в інших банках) для погашення основного боргу за кредитною операцією та процентів.

За допомогою Кпб банки України оцінюють не фінансовий стан позичальника, а рівень ризику за наданим йому кредитом:

ЧГП

Кпб = -------------------- > 1

ОБ + ПП

ЧГП –чистий грошовий потік;

ОБ –основний борг до сплати;

ПП –процентні платежі.

Банки України здійснюють оцінку фінансового стану юридичної особи шляхом розрахунку інтегрального показника (2.2.Гл.2Полож.№23), який розраховується із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі за формулою(2.3.Гл.22Полож.№23):

Z = а1К1 + а2К2 + а3К3 + а4К4 + аnКn - а0 (1)

Z = а1МК1 + а2МК2 + а3МК3 + а4МК4 + аnМКn - а0, де (2)

Z - інтегральний показник;

К1, К2 ... Кn - фінансові коефіцієнти, що визначаються на підставі даних фінансової звітності боржника - юридичної особи для великого або середнього підприємства. Для малого підприємства замість зазначених коефіцієнтів застосовуються коефіцієнти МК1, МК2 ... МКn;

а1, а2 ... аn - параметри, що визначаються з урахуванням вагомості та розрядності фінансових коефіцієнтів і щорічно актуалізуються НБУ на підставі даних фінансової звітності боржників - юридичних осіб;

а0 - вільний член дискримінантної моделі, значення якого щорічно актуалізуються НБУ.

Модель розрахунку інтегрального показника боржника –ю. о. обирається залежно від виду його економічної діяльності за даними річної фінансової звітності (Дод. 3 до Полож.№23):

1. ф. № 2 “Звіт про фінансові результати” (графа 035);
2. ф. № 2-м (№ 2-мс) “Звіт про фінансові результати” (графа 030).

Вид економічної діяльності підприємства визначається згідно з Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010. (2.4.Гл.2 Полож.№23).

Модель розрахунку інтегрального показника боржника - юридичної особи визначається не рідше ніж один раз на рік, виходячи з максимального значення питомої ваги доходу від певного виду діяльності (у процентах) у загальному обсязі чистого доходу (виручки), отриманого від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). (Дод. 3 до Полож.№23)

Умови допуску фінансових коефіцієнтів до розрахунку інтегрованого показника (Дод. 3 до Полож.№23)

. З метою уникнення надмірного впливу фінансових коефіцієнтів на інтегральний показник фінансового стану береться до розрахунку їх максимальне значення не більше 100.

. Якщо під час розрахунку фінансового коефіцієнта знаменник формули дорівнює нулю, то під час розрахунку інтегрального показника береться значення фінансового коефіцієнта, що дорівнює 1 (за винятком фінансових коефіцієнтів К5, К6, К7, МК6, МК7, за якими береться значення, що дорівнює 0). Якщо знаменник коефіцієнта К5 дорівнює нулю або має від’ємне значення, то для розрахунків береться значення коефіцієнта, що дорівнює нулю.

. Під час розрахунку фінансових коефіцієнтів К5, К8, К9, К10, МК5, МК8, МК9, МК10 на підставі квартальної звітності, у тому числі з метою врахування сезонності та циклічності, здійснюється приведення показників форми № 2 (№ 2-м або № 2-мс ) «Звіт про фінансові результати» до річного виміру.

4. Приведення показників до річного виміру здійснюється:

а) коригуванням квартальних показників форми № 2 (№ 2-м або № 2-мс) «Звіт про фінансові результати» на коефіцієнт зіставності (4/N, де N –порядковий номер останнього звітного кварталу), або

б) за методом ковзної річної суми з урахуванням останнього звітного періоду та останнього звітного року, або

в) з використанням іншого методу, що забезпечує приведення показників до річного виміру. У разі використання банком іншого методу приведення показників до річного виміру похибка отриманих результатів від його застосування не повинна бути більшою, ніж 10% від значень показників, отриманих у результаті застосування будь-якого з методів, наведених вище.

У разі використання даних річної звітності приведення показників до річного виміру не здійснюється.

За методикою НБУ розрізняють 9 класів позичальників-юридичних осіб, що є боржниками банку. Клас боржника-юридичної особи визначається залежно від значення інтегрального показника з урахуванням:

1. величини підприємства (велике, середнє або мале) (п.2.5 Полож.№23);
2. виду економічної діяльності

за відповідними таблицями (Додатки В і Г ).

Банк визначає клас боржника –ю. о. не вище 8, якщо (п.2.6 Полож.№23):

1. у договорах немає письмової згоди боржника - юридичної особи на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про боржника - юридичну особу;
2. банк не надав після 01.01.2014 р. до бюро кредитних історій відомості про боржника - юридичну особу за наявності в договорі відповідної згоди;
3. немає фінансової звітності боржника - юридичної особи за останній звітний період або фінансова звітність не відповідає вимогам;
4. проти боржника - юридичної особи порушено справу про банкрутство;
5. кредит в іноземній валюті надано боржнику - юридичній особі, у якого немає документально підтверджених очікуваних надходжень валютної виручки в обсязі, достатньому для погашення боргу протягом дії договору. Надходження валютної виручки вважаються достатніми за одночасного дотримання таких умов:

• обсяг очікуваних надходжень позичальника на дату розрахунку резерву перевищує обсяг його зобов’язань з урахуванням строків їх виконання та ризику перерахунку однієї валюти в іншу;
• банк здійснює контроль за станом надходжень валютної виручки позичальника згідно з укладеними договорами, за якими визначалася достатність надходжень валютної виручки, та має документально підтверджені результати такого контролю;
• банк має документально підтверджену інформацію щодо позитивного досвіду (за останні 12 місяців, що передують даті визначення достатності валютної виручки) надходжень валютної виручки на рахунки позичальника в цьому банку та/або в інших банках.

Банк визначає клас боржника –ю. о. (п.2.7 Полож.№23).

Клас боржника –ю. о. –нерезидента визначається на підставі оцінки двох факторів:

1. фінансового стану;
2. ризику країни місцезнаходження ю. о..

Клас позичальника ю. о.- нерезидента обирається банком - нижчим із двох, визначених на підставі зазначених факторів (п.2.8 Полож.№23):

Трансформація групи ризику в клас боржника - юридичної особи

Номер групи ризику країни	1
Клас боржника - юридичної особи	1							,9

Ризик країни місцезнаходження ю. о. - нерезидента визначається на підставі інформації про належність країни до відповідної групи ризику, яка ґрунтується на рейтингах країн, установлених провідними світовими рейтинговими агентствами (компаніями) та доводиться Нацбанком до відома банків.

1. Оцінка кредитоспроможності банку-позичальника

Інформаційна база для оцінки фінансового стану –фінансова та статистична звітність банків.

Оцінюючи фінансовий стан банку-позичальника приділяють увагу таким факторам:

• дотримання економічних нормативів;
• дотримання нормативів обов’язкового резервування;
• динаміка якості активів і пасивів;
• динаміка результатів фінансової діяльності;
• якість менеджменту;
• результати аудиторських висновків;
• динаміка наданих та отриманих міжбанківських кредитів;
• виконання зобов'язань в минулому.

Банк здійснює оцінку фінансового стану банку-боржника на підставі аналізу абсолютних та відносних показників поточної фінансової і статистичної звітності (горизонтальний аналіз) у динаміці, структури активів і пасивів шляхом визначення питомої ваги за окремими статтями в підсумкових даних (вертикальний аналіз) у динаміці (п.6.2 Полож.№23).

Виділяють 4 класи банків-боржників на підставі результатів оцінки його фінансового стану: Клас А (найвищий); Клас Б; Клас В і Клас Г (найнижчий) (див. Додаток Д).

До Класу Г крім банків із зазначеними у Додатку Д характеристиками фінансового стану автоматично (незалежно від фінансового стану) відносять банки:

1. щодо яких відкликано банківську ліцензію;
2. розташовані на території офшорних зон відповідно до переліку, оприлюдненого Кабінетом Міністрів України (п.6.3 Полож.№23);
3. у договорах немає письмової згоди банку-боржника (резидента) на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього(п.6.5 Полож.№23);
4. з 01.01.2014 банк, який не надав до бюро кредитних історій інформацію про банк-боржник (резидент) за наявності в договорі відповідної згоди (п.6.5 Полож.№23).

Якщо окремі характеристики фінансового стану банку відповідають різним класам, такий банк має бути віднесений до нижчого класу.

При визначенні класу кредитоспроможності банку, що є нерезидентом, ураховується два фактори:

1. фінансовий стан;
2. ризик країни місцезнаходження цього банку.

Клас кредитоспроможності банку-нерезидента виставляється нижчим із двох за зазначеними критеріями (п.6.6 Полож.№23):

Трансформація групи ризику в клас банку-боржника

Номер групи	Клас банку-боржника
1, 2	А
3,4,5	Б
6,7	В
8	Г

Ризик країни місцезнаходження банка-нерезидента визначається на підставі інформації про належність країни до відповідної групи ризику, яка ґрунтується на рейтингах країн, установлених провідними світовими рейтинговими агентствами (компаніями) та доводиться до відома банків НБУ (п.1.6. Р.2,Гл.1 Полож.№23).

1. Оцінка кредитоспроможності фізичної особи-позичальника

При видачі банківського кредиту фізичній особі увага приділяється таким аспектам:

1. соціальна стабільність (наявність власної нерухомості, цінних паперів, тощо, постійної роботи, сімейний стан);
2. наявність реальної застави;
3. вік та здоров'я клієнта;
4. загальний матеріальний стан ( рівень доходів та витрат);
5. кредитна історія;
6. користування іншими банківськими послугами;
7. зв'язки клієнта із діловим світом.

1. Оцінка фінансового стану боржника - органу бюджетної установи

Оцінку фінансового стану боржника - бюджетної установи банки України здійснюють на підставі даних його фінансової і бюджетної звітності та з урахуванням інформації щодо:

1. стану виконання бюджету боржника - бюджетної установи з урахуванням вимог бюджетного законодавства;
2. обсягу, структури та динаміки загального боргового навантаження бюджету;
3. передбачених у бюджеті витрат на обслуговування та/або погашення наявних зобов’язань;
4. іншої інформації, що може свідчити про наявність ризиків несвоєчасного виконання зобов’язань (п.7.1 Полож.№23).

Банк визначає клас боржника - бюджетної установи на підставі оцінки його фінансового стану та іншої інформації з урахуванням встановлених НБУ параметрів. Всього визначається 4 класи позичальників-бюджетних установ: Клас А (найвищий); Клас Б; Клас В і Клас Г (найнижчий) (див. Додаток Ж).

До найнижчого класу Г належать боржники - бюджетні установи, які не надали банку фінансову та/або бюджетну звітність за останній звітний період (п.7.3 Полож.№23).

У разі наявності в боржника - бюджетної установи характеристик, що відповідають різним класам, банк має віднести такого боржника до нижчого класу (п.7.4 Полож.№23).

9

Оцінка банками кредитоспроможності позичальників