Специфіка проведення передвиборчих та рейтингових соціологічних досліджень
PAGE \* MERGEFORMAT 50
Лекція 4. Специфіка проведення передвиборчих та рейтингових соціологічних досліджень
Передвиборчі соціологічні дослідження як невід’ємна складова політичного консалтингу. Напрямки всебічного оцінювання ситуації у виборчому окрузі. Загальна характеристика етапів проведення передвиборчого дослідження.
Сутність рейтингових електоральних досліджень. Різновиди рейтингів в електоральній соціології: рейтинг інформованості, рейтинг довіри, рейтинг впливовості, рейтинг привабливості (вибору). Основні питання для вимірювання рейтингу.
Політичні консультанти, зазвичай, з особливим нетерпінням чекають політичного сезону, в якому поспіль за парламентськими виборами слідують президентські. Великі вибори - це не тільки нові проекти і замовлення.
Це можливість нової співпраці, сплеск адреналіну із-за безсонних ночей і гострого бажання перемоги «твого» кандидата.
Не менший інтерес представляє рефлексія про те, які виклики приніс новий електоральний цикл і наскільки консультанти змогли відповідати ім.
Якщо скористатися визначенням В. Гончарова, який під політичним консалтингом розуміє сферу оплачуваних послуг фахівців в області технології виборчих кампаній, то можна зробити висновок про те, що професійний стаж політконсультантів в нашій країні - трохи більше десять років.
Проте у практикуючих політконсультантів давно склалася думка, що політконсалтінг - стародавніша професія, яка не зводиться до виборів. До політконсультантів все частіше звертаються в конфліктних ситуаціях на різних рівнях влади, політконсалтінг освоює проблемне поле апаратної політики, його темою стають відносини крупного бізнесу і влади.
Спектр функцій політичного консультанта варіюється від надання психологічної допомоги клієнтові, проведення соціологічних досліджень, виробництва аналітичних довідок до написання стратегії виборчої кампанії. Ряд агентств включають у функції політичного консультування суто організаційні процедури - роботу із ЗМІ, формування команди професіоналів-однодумців, організацію роботи штабів і т.д.
Політичний консалтинг - це консультації на стадіях підготовки, запуску і проведення політичних проектів.
Серед основних напрямів політичного консалтингу:
• організація і проведення соціологічних досліджень в регіоні;
• діагностика соціально-політичної ситуації в регіоні;
• вивчення специфіки ціннісних орієнтацій представників конкретних соціально-демографічних груп;
• організація і проведення моніторингів;
• аналітика передвиборчої ситуації;
• організація і проведення передвиборчих кампаній («під ключ»);
• розробка стратегії передвиборчих кампанії;
• консультування по створенню і функціонуванню виборчого штабу і системи регіональних штабів;
• створення польових структур і мережі польових працівників (агітатори, активісти і так далі);
• консультації і/або організація роботи по напрямах: правового забезпечення передвиборчої кампанії кандидата; взаємодії із загальнодержавними і місцевими органами влади; взаємодії зі значущими групами впливу (громадськими, професійними, національними і тому подібне об’єднаннями) і лідерами громадської думки;
• робота по формуванню іміджу кандидата;
• організація зустрічей кандидата з виборцями;
• організація роботи в день голосування;
• розробка, дослідження і впровадження політичних ідеологій, аналіз і корегування ідеології політичних структур;
• політичне консультування в області організаційного проектування (створення політичних партій, рухів і організацій).
Завдання політичних консультантів у процесі виборів полягають також у всебічному вивченні політичних сил; доведенні до кожного виборця правдивої інформації про кандидатів; підвищенні політичної активності населення; оптимізації використання всіх видів ресурсів; інформуванні кожного кандидата і політичного об’єднання про реальні проблеми і очікування різних груп населення.
Розмірковуючи з приводу стилів виборчих кампаній, французький консультант та маркетолог Б. Крієф підкреслює, що попередню електоральну модель відрізняли, перш за все, політизація та ідеологізація: готуючись до виборів, кандидати робили ставку на попередні переговори та досягнення консенсусу з місцевою елітою, жорстке протистояння із суперником. Політична комунікація зводилася переважно до контактів із власним, добре відомим електоратом.
У новій моделі наявний ґрунтовний підготовчий етап кампанії, у процесі якого за допомогою сучасних методів дослідження збирається різноманітна інформація про виборчий округ, а отримані результати накладаються на попередньо розроблену програму кандидата, корегують її та остаточно визначають кінцеву мету та проміжні цілі кампанії. У межах цього етапу здійснюється позиціонування кандидата по відношенню до конкурента. На основному ж етапі паралельно із рекламними заходами та PR-діяльністю здійснюється моніторинг, проводяться тести, які дозволяють переконатися у дієвості комунікативної стратегії, у тому, що «меседжі» кандидата доходять у неспотвореному вигляді до електорату, до того ж не лише «свого», але й «чужого».
Роль політконсультантів полягає у здатності на основі спеціалізованих знань, досвіду та володіння методикою збору та аналізу даних, вироблення та прийняття рішень, створювати єдину концепцію політичного простору політика (партії), їх унікальності з точки зору електорату.
Отже, найтривалішим у часі й найважчим є етап передвиборчих досліджень. Протягом цього періоду необхідно зібрати й проаналізувати відомості, що характеризують населення даного виборчого округу або території. До початку передвиборної кампанії конче потрібно мати об’єктивну, ґрунтовну інформацію, щоб проаналізувати політичну ситуацію в країні загалом, і в обраному виборчому окрузі, зокрема. Це потрібно надто тому, що кожен кандидат розв’язує для себе проблему оптимізації людських (команда), фінансових (передвиборний фонд), матеріальних (транспорт, поліграфія, розмножувальна техніка) та часових ресурсів, відведених на виборчу кампанію. А без правильного, адекватного оцінювання розстановки політичних сил унеможливлюється прийняття відповідних політичних рішень.
Для всебічного оцінювання ситуації у виборчому окрузі необхідно мати таку інформацію:
• історичні та географічні особливості округу;
• соціально-демографічний портрет округу;
• соціально-економічна структура, стан її розвитку, проблеми та перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування і т. ін.;
• транспортна мережа;
• діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп тиску неформальних структур і т. ін.;
• карта округу з кордонами виборчих дільниць, кварталів, вулиць з кількістю виборців;
• політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки і т. ін.;
• наявність впливових, авторитетних осіб - неформальних лідерів;
• найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, телефони;
• досьє на конкурентів і т. ін.
Особливо важливою є інформація про політичні традиції голосування виборців на виборах, референдумах і час опитувань громадської думки. Актуальність і необхідність отримання такої інформації щодо певного виборчого округу (села, селища, міста, району та області) зумовлена потребою розв’язання проблем обрання виборчого округу, побудови стратегічної лінії кампанії та конкретної тактики поведінки під час організації передвиборної агітації.
На першому етапі проведення дослідження здійснюється вивчення округу починається з того, що, по-перше, важливо визначити рівень виборів, у яких ви будете брати участь, і за якими правилами вони будуть проходити. Від цього залежить основа стратегії виборчої кампанії. З’ясувавши основні правила виборів, необхідно зібрати якнайбільше інформації про округ і виборців:
- Який розмір округу?
- У місті чи у сільській місцевості буде проходити виборча кампанія?
- Яке населення округу і як воно змінилося останнім часом?
- Хто є важливими політичними фігурами в цьому окрузі?
- Які політичні партії мають вплив у даному окрузі?
- Хто є лідерами суспільного і ділового життя, що можуть вплинути на кампанію?
У рамках цього етапу дослідження слід з’ясувати загальну кількість жителів вашого округу, загальну кількість виборців, визначити можливу явку виборців, підрахувати, скільки голосів потрібно, щоб виграти, і кількість родин, у яких живуть ці виборці. Необхідно використовувати наявну інформацію про минулі вибори.
Загальне населення - це всі люди, що проживають на території вашого округу. Дана цифра більша, ніж кількість виборців, тому що вона включає неповнолітніх, котрі ще не можуть голосувати, і людей, не прописаних на території вашого округу.
Загальна кількість виборців - це всі жителі округу, що мають право голосувати (на даному виді виборів).
Очікувана явка - це можлива кількість поданих голосів. Не усі виборці прийдуть на виборчі дільниці. Часто можна визначити, скільки виборців проголосує, спираючись на результати минулих подібних виборів. Якщо минулого разу була явка 35% і немає ніяких додаткових факторів, що можуть вплинути на ситуацію, можна припустити, що й цього разу явка складе 35%. Або якщо минулого разу явка на парламентські вибори склала 55%, а в цей раз міські вибори співпали з парламентськими, можна чекати, що явка також буде 55%.
Скільки голосів потрібно для перемоги? Дану цифру можна визначити лише приблизно. Ви обчислюєте ту кількість голосів, що гарантують вам перемогу. Іноді вам потрібна абсолютна більшість – це 50% плюс 1 голос. Але часто вам потрібно набрати лише відносну більшість (більше голосів, ніж будь-який інший кандидат). Якщо у виборах бере участь багато кандидатів, ви зможете перемогти, набравши 35%, 30%, 25% голосів або навіть менше. Важливо перевести цей відсоток у реальне число.
Скільки буде потрібно реальних голосів, щоб перемогти? Не бійтеся перестрахуватися, й у випадку сумнівів, вибирайте більшу кількість голосів.
Яка кількість родин забезпечить Вам успіх? Чи можна зменшити і цю групу? У середньому в одній родині нараховується два виборці, у деяких родинах може бути три й чотири, деякі виборці не мають родини і живуть самі. Якщо припустити, що чоловік і дружина проголосують однаково, можна вважати, що, переконавши одного члена родини, ви забезпечите собі і другий голос.
Як розрахувати кількість необхідних голосів? Скажемо, населення вашого округу – 130 000 чоловік. З них 30 000 – діти і незареєстрованні виборці. На останніх міських виборах явка склала 50%, тобто проголосувало 50 000 виборців. Припустимо, що і цього разу буде так само. На виборах у Міську Раду міста, у яких брало участь кілька кандидатів, переможець одержав 34%, тобто 17 000 голосів. У середньому в родині проживає два виборця, це складає 8 500 родин.
Але не можна припускати, що кожен виборець, з яким ви поговорите, проголосує за Вас. Тому, щоб одержати ці 17 000 голосів, вам потрібно поговорити з великою кількістю виборців. Скажемо, ви переконуєте 7 з 10 виборців голосувати за Вас. Виходить, для одержання підтримки 17 000 виборців, або 8 500 родин, вам потрібно поговорити з 25 000 виборців, або 13000 родин (25 000 x 0,7 = 17 500 і 13 000 x 0,7 = 9 100).
Очевидно, що набагато легше поговорити і переконати 13 000 родин, чим агітувати всі 100 000 чоловік. Зміст усієї вищеописаної процедури – максимально зменшити кількість виборців, яких вам необхідно переконати проголосувати за Вас.
Необхідно також з’ясувати, як виборці одержують інформацію. Які ЗМІ є на території вашого округу? Імена репортерів, крайні терміни подачі інформації. Як будуть висвітлюватися вибори, і як преса відноситься до різних кандидатів? Для розробки всеосяжної стратегії роботи з пресою важливо мати якнайбільше інформації про ЗМІ.
Усіх виборців округу необхідно розбити на групи (це основа для розробки стратегії вибору вашого електорату). Чи має кампанія доступ до інформації про виборців або список можливих виборців? Якою підтримкою у виборців користуються ті або інші політичні партії? Демографічний склад виборців (рівень доходу, освітній рівень, професії, етнічні меншості, вік, стать і т.д.)? Де вони працюють? У які магазини вони ходять і де проводять вільний час? Скільки відсотків виборців і яка їхня кількість живе в місті, у сільській місцевості або невеликих селищах? Чи проживають виборці переважно у своїх будинках або в квартирах? Як би ви описали своїх прихильників і тих виборців, яких ви сподіваєтеся переконати голосувати за того чи іншого кандидата?
Виборці з подібними характеристиками можуть мати подібні інтереси і, можливо, будуть однаково голосувати. Люди похилого віку будуть менше цікавитися питаннями роботи і більше пенсіями, а молоді матері – більше школами і менше пенсіями. Визначивши, скільки у вас в окрузі літніх виборців і скільки молодих мам, можна якомога точніше визначити адресну групу.
Часто можна одержати важливу інформацію, вивчивши підсумки минулих виборів: хто балотувався на цю посаду в минулий раз, і які були результати? Скільки виборців проголосували на виборах цього рівня в минулий раз? Скільки голосів вам потрібно для перемоги? Ви можете використовувати цю інформацію, щоб припустити, який буде явка виборців і мінімальний рівень підтримки вашого кандидата.
На другому етапі дослідження слід визначити фактори, що вплинуть на вибори, тобто питання, що хвилюють виборців, і інші виборчі кампанії, що проводяться в цьому регіоні в той же час. Які місцеві, регіональні або загальнодержавні проблеми хвилюють виборців? Які мотиви можуть змусити виборців піти на вибори?
Третій етап дослідження - визначення особистісних характеристик кандидатів. Під час зборів по плануванню виборчої кампанії слід відверто визначити сильні і слабкі сторони кандидата. Визначивши слабкі сторони із самого початку, кампанія зможе краще підготуватися до можливих нападів опозиції. Занадто багато кандидатів програли тому, що вони хотіли забути про свої помилки, тим самим дозволили застати себе зненацька.
Після визначення сильних і слабких сторін кандидата наступний крок - здійснити ту ж роботу у відношенні суперника. Якщо в кандидата кілька суперників, визначте найсильніших, з якими доведеться боротися за голоси виборців, яких сподіваєтеся залучити на свою сторону.
В ході проведення передвиборчих електоральних соціологічних досліджень можуть бути використані найрізноманітніші методи збору інформації:
- кількісні (опитування, спостереження, експертне оцінювання, аналіз документів);
- якісні (глибинне інтерв’ю, фокус-група тощо).
Найбільш масового поширення і відомості серед різних видів електоральних досліджень набули рейтингові дослідження, метою яких є виявлення шансів на парламентських чи президентських виборах певних кандидатів та політичних партій на різних етапах виборчої кампанії. Такі опитування дають інформацію для розробки прогнозів виборчої активності і результатів голосування. І на відміну від базових досліджень електоральної ситуації, які переважно проводяться штабами кандидатів для розробки стратегії і тактики певного суб’єкту виборчого процесу, і є ексклюзивними, рейтингові опитування дуже часто проводяться на замовлення ЗМІ чи публікуються в ЗМІ, і їх результати стають надбанням широкої громадськості.
Свою назву рейтингові дослідження отримали від поняття рейтинг, який найчастіше розглядається як «числовий показник рівня діяльності установи чи окремої особи, обґрунтовується підсумками голосування, соціологічного опитування, анкетування».
В електоральній соціології розрізняють такі види рейтингів:
1. Рейтинг інформованості – частка виборців країни чи певного округу, яка інформована про особу чи діяльність певного політичного діяча чи політичну організацію (партію, рух, об’єднання, виборчий блок тощо). Низький рівень поінформованості про кандидата в депутати, політичну партію чи кандидата в Президенти (губернатори, мери тощо) різко знижує його шанси на успіх на виборах, а, отже, низький рейтинг поінформованості про кандидата чи політичну організацію вимагає різкої активізації інформаційно-пропагандистської роботи. Однак високий рівень поінформованості про кандидата чи партію зовсім не обов’язково свідчитиме про наявність у них високих шансів на перемогу, адже ставлення до них поінформованих виборців може бути і переважно негативним. А тому дослідження рейтингу поінформованості та його динаміки є радше важливим фактором корекції тактики виборчої кампанії, оцінки ефективності рекламно-інформаційної діяльності, а не основою прогнозування його шансів на перемогу на виборах. Інформація про рейтинг поінформованості в оцінці шансів кандидатів може виконувати тільки роль додаткової, допоміжної, але аж ніяк не основної. До того ж методики вимірювання рейтингу поінформованості можуть базуватись як на самооцінках самих виборців щодо знання особи кандидатів чи назв партій, так і на тестових методиках вимірювання реального рівня поінформованості про біографію, програму, політичні орієнтації певних кандидатів чи партій. При цьому виявляється, наприклад, що реальний рівень поінформованості про склад, джерела фінансування, діяльність Партії зелених України навряд чи сприяла б підвищенню її шансів на парламентських виборах 1998 р., а тому не випадково в ході передвиборчої кампанії керівництво партії рекламувало не лідерів чи діяльність партії, а лише її назву.
2. Рейтинг довіри – оцінка виборців країни, регіону чи виборчого округу рівня довіри до певного політичного діяча чи певної політичної організації (партії, руху, об’єднання, виборчого блоку тощо). Найчастіше вимірюється за чотирьохбальною («повністю довіряю», «частково довіряю», «зовсім не довіряю», «не знаю такого політика (партії)») чи за шестибальною шкалою («повністю довіряю», «скоріше довіряю, ніж ні», «наскільки довіряю, настільки й ні», «скоріше не довіряю», «зовсім не довіряю», «не знаю такого політика (партії)»).
При цьому величина рейтингу визначається різними способами. Часткою тих, хто повністю довіряє певній партії чи політику (позитивний рейтинг), часткою тих, хто повністю не довіряє політикам чи партії (негативний рейтинг), чи середньою зваженою оцінок (середнім індексом). Останній вимірюється за трьохбальною (від 1 до 3, чи від (-1) до (1) шкалою при чотирьох-варіантній оцінці («3» чи «1» – повністю довіряю, «2» чи «0» – частково довіряю, «1» чи (-1) – зовсім не довіряю) чи п’ятибальною шкалою (від 1 до 5, чи від (-1) до (+1) при шести-варіантній оцінці («5» чи «1» – повністю довіряю, «4» чи «0,5» – скоріше довіряю ... «1» чи «-1» – зовсім не довіряю).
Складніше всього переводити в кількісну оцінку позицію: «не знаю цього політика». Деякі дослідники вважають, що неінформованість виборців про певного політика треба прирівнювати до невизначеної оцінки, а отже оцінювати середнім балом «3» чи «0», або ж взагалі опускати ці оцінки з аналізу, а рейтинг розраховувати тільки щодо тих виборців, які знають цього політика. Останній варіант взагалі виглядає дуже дивно, адже одного політика чи партію знають 90% виборців, інших – 10%, а тому, якщо розраховувати рейтинг таким чином, то показники відбиватимуть зовсім різні генеральні і вибіркові сукупності. Та і для вивчення переваг виборців це мало що дає, адже в голосуванні беруть участь не тільки поінформовані, але й не поінформовані виборці. Сумнівним видається і варіант прирівнювати непоінформованість виборців щодо партій і політиків до середньої оцінки.
Адже за такої моделі розрахунків при низькому на нинішній час рівні довіри до партій і політики виявиться, що чим менш відомий політик чи партія, тим вищий його рейтинг довіри, бо його оцінка виявляється близькою до середньої. Але ж, коли політики чи партія взагалі невідомі широким колам виборців, то це «смерть» для них, а зовсім не середня оцінка.
А тому при розрахунках, на наш погляд, позицію «не знаю такого політика» слід розглядати як найнижчу і оцінювати балом «0» за трьох чи п’ятибальною шкалою і балом «-2» за «плюс-мінусовою» шкалою. І все ж, навіть при адекватній оцінці в розрахунках рейтингу довіри до політичних діячів чи політичних організацій він має дуже побічне значення для аналізу шансів кандидатів чи партій на виборах.
По-перше, тому, що кожен опитаний виборець може висловити повну довіру не обов’язково одному політику чи партії, а кільком, а голосувати має право тільки за одного. Тому високий рівень довіри до кількох політиків, близьких за політичними орієнтаціями зовсім не говорить про високу частку голосів, які вони отримають, адже в реальному голосуванні їх електорат розділиться.
По-друге, досить високий рейтинг довіри може бути у політика чи партії при значній перевазі тих, хто повністю довіряє над тими, хто зовсім не довіряє цим партіям чи політикам. А може бути результатом переваги нейтральних оцінок над крайніми. В такому разі виявляється, що найвищий середній рейтинг Партії зелених України (за рахунок великої частки нейтральних голосів зовсім не свідчить про те, що саме ця партія переможе на виборах.
3. Рейтинг впливовості – оцінка міри впливу певного політика чи політичної організації на прийняття рішень виконавчої чи законодавчої влади. Міра впливу на рішення Президента чи уряду залежить від формальної чи неформальної «наближеності» до вищих осіб виконавчої влади, а вплив на рішення парламенту – від наявності потужної фракції у парламенті чи вміння домовлятись про взаємний «залік» рішень між різними фракціями в умовах відсутності стійкої більшості. Як правило, такі оцінки отримують шляхом опитування експертів, а не масового опитування населення, яке не має достатньої інформації про рівень впливовості політиків і партій. Найчастіше такі опитування експертів щодо рейтингу впливовості 50 політиків України в останні три роки проводить Київський Центр політичних досліджень і конфліктології.
Але, як відзначає відомий політичний оглядач Ю. Мостова, «самим популярним в експертних опитуваннях є рейтинг впливовості політиків. Це пояснюється просто, оскільки широкомасштабні соціологічні дослідження можуть показати результати популярності того чи іншого політика, але для того, щоб оцінити його впливовість на прийняття державних рішень, необхідно знати про владу дещо більше, ніж показують УТН... Тому слово дається експертам». Але такі опитування дають дуже суб’єктивні результати, а головне нічого не дають для оцінки шансів кандидатів на виборах, адже впливовість мало пов’язана з привабливістю.
4. Рейтинг привабливості (вибору) – частка виборців країни чи певного округу, яка готова віддати свій голос за певного політика чи політичну організацію (партію, рух, об’єднання, виборчий блок тощо) на момент опитування.
На відміну від рейтингу інформованості, рейтингу довіри чи рейтингу впливовості політика чи партії, рейтинг привабливості (вибору) має безпосереднє відношення до оцінки шансів кандидатів в депутати чи Президенти, бо передбачає альтернативний вибір респондентами певних політиків і партій, і ніколи не може, на відміну від інших рейтингів, сума рейтингів вибору всіх кандидатів чи партій перевищувати 100%.
Реально ж сума рейтингів привабливості(вибору) значно нижча за 100%, бо частина потенційних виборців завжди не може визначитись у своєму виборі, а частина взагалі не збирається брати участь у цьому виборі.
Хоча частка не визначених, яка дуже велика у міжвиборний період, зазвичай, значно зменшується незадовго до виборів. А тому дослідження рейтингу привабливості (вибору) проводяться регулярно. Як в міжвиборний період, так і безпосередньо перед виборами щомісячно, а в останній місяць-два до виборів навіть щотижнево. Принаймні, на президентських виборах чи багатопартійних виборах в загальнонаціональному виборчому окрузі, а перед виборами кандидатів до Верховної Ради в мажоритарних виборчих округах проводять два-три рейтингових дослідження, хоча це явно недостатньо.
При цьому застосовуються як звичайні методи повторних досліджень, так і спеціальні техніки повторно-панельних досліджень, які західні соціологи називають ще «відсліджуючими опитуваннями», а в Україні називають «хвильовими опитуваннями».
Так, в США проводяться за репрезентативною вибіркою опитування 1200 респондентів. При цьому опитування проводиться протягом трьох днів, в кожен з яких (методом телефонного інтерв’ю чи особистого інтерв’ю) опитується по 400 осіб. На четвертий день опитується ще 400 респондентів, їх відповіді вводяться до масиву, а відповіді тих респондентів, які опитувалися першого дня, «опускаються». І так продовжується кожного наступного дня. Таким чином, команда кандидата має можливість відслідковувати зміни ситуації за кожні три дні та їх динаміку. До того ж техніка «хвильових опитувань» дозволяє здешевлювати вартість опитувань в порівнянні з тим, якби опитування проводились звичайним чином. Хоча збереження репрезентативності вибірки в таких дослідженнях потребує дуже високої кваліфікації. До того ж треба враховувати можливість впливу «сезонних» факторів. Адже ситуація опитування (фізичний та соціально-психологічний стан, доступність респондентів та їх бажання співпрацювати з інтерв’юерами) в різні дні тижня, в будні і вихідні, різна, що не може не позначитись на результатах опитувань, і чого не можна не враховувати при аналізі отриманих даних.
Можливі і спрощені варіанти цієї методики, коли такі опитування проводяться не щоденно, а раз на три-чотири дні, чи навіть раз на тиждень. Таке дослідження було здійснено в лютому-березні 1998 р. напередодні виборів – до Верховної Ради України службою «Соціс ЛТД» на замовлення центру «Демократичні ініціативи». «Спочатку, – як відзначає І. Бекешкіна, – 11-19 лютого було опитано 1800 осіб в усіх регіонах України за вибіркою, яка репрезентує доросле населення України (старше 18 років) за такими ознаками, як стать, вік, освіта, національність, тип поселення, регіон. Потім у виборці двічі на тиждень провадилась заміна щоразу 200 респондентів. Усього протягом місяця було проведено 9 «хвиль», отже, в останньому опитуванні, проведеному 9 березня усі 1800 осіб у виборці були замінені. Метод «хвильових» опитувань дозволив вивчити процес передвиборчого визначення у динаміці, виявити, коли саме відбувається політичний вибір, як зростає інформованість різних груп населення та їх намір узяти участь у виборах».
Такі детальні дослідження проводять, як правило, напередодні парламентських та президентських (а іноді і виборів місцевих Голів та губернаторів) в останній місяць-півтора до виборів, коли наявні кілька кандидатів, які йдуть «пліч о пліч», коли треба вносити зміни в тактику передвиборчої боротьби ледь не щоденно. І коли, як відзначає О. Петров, «ставиться завдання не просто вивчення електоральної ситуації, але і збирання матеріалів для прогнозування результатів виборів».
Основними питаннями, з допомогою яких вимірюють рейтинг популярності (вибору) є:
1. Якби Президентські (парламентські) тощо вибори проводились сьогодні, то за кого з висунутих кандидатів (партій) Ви віддали б свій голос? (Інтерв’юер. Передайте картку № респонденту з списком кандидатів (партій) і запишіть № відповіді).
Щоб впевнитись, якою мірою цей рейтинг є усталеним, додатково задають ще питання:
2. Наскільки Ви впевнені, що голосуватимете за цього кандидата (партію)?
1 – абсолютно впевнений;
2 – загалом впевнений, але можу ще й передумати;
3 – зовсім не впевнений;
- – важко сказати (не зачитувати).
Часто окрім позитивного рейтингу, тобто тієї частини електорату, яка збирається підтримувати певного кандидата, полстери намагаються виявити і негативний рейтинг – тобто частку виборців, яка ні при яких умовах не збирається голосувати за даного кандидата.
3. А за кого з вказаних на картці кандидатів (партій) Ви нізащо не будете голосувати? (Інтерв’юер. Передайте картку респонденту і запишіть всі його відповіді).
Виявлення негативного рейтингу кандидатів більш доцільно на президентських виборах чи мажоритарних виборах кандидатів при застосуванні двох-турової системи абсолютної більшості, коли кандидату потрібно для перемоги набрати абсолютну більшість (50%) чи близьку до абсолютної більшості кількість голосів. Якщо негативний рейтинг кандидата значно вищий за 50% (що буває не так і часто), то він фактично не має навіть потенційних шансів на перемогу. При парламентських виборах по пропорційній системі негативний рейтинг не має принципового значення, адже в певної ідеологізованої партії він може бути вищим за 50%, але це не заважатиме набрати їй 20-25% голосів і перемогти на виборах. В цьому випадку негативний рейтинг відіграє скоріше допоміжну роль - для визначення цільових груп виборців, де є найбільші потенційні резерви для зростання рейтингу вибору певної партії.
Якщо позитивний рейтинг вибору і негативний рейтинг кандидата (партії) дають змогу виявити крайні групи виборців по своєму ставленню до певного кандидата чи партії, то середина електорального поля теж може бути диференційована з допомогою додаткових запитань.
Так ті, хто вже визначився щодо кандидатів, можуть бути диференційовані з допомогою запитання про другі преференції щодо кандидатів.
4. Якщо кандидат, за якого Ви збираєтесь голосувати зніме свою кандидатуру, то кому в цьому випадку Ви віддасте свій голос? (Інтерв’юер. Передайте картку № респонденту зі списком кандидатів (партій) і запишіть № відповіді).
Таке запитання дає змогу не тільки виявити, яка частка голосів при двох-туровому голосуванні чи створенні передвиборчої коаліції перейде певному кандидату і хто виграє від того, що кандидат Х зніме свою кандидатуру, але й з ким із кандидатів чи партій йде боротьба «вашого» кандидата за близький електорат. А, отже, ослаблення позицій в ході виборів кого з кандидатів (партій) найбільше додасть голосів «вашій» партії (кандидату).
Тих же, хто не визначився за кого голосуватиме, але можливо братиме участь в голосуванні можна диференціювати з допомогою запитання:
5. Якщо Ви ще остаточно не визначились за кого з кандидатів (партій) будете голосувати, то кому з названих політиків (партій) Ви симпатизуєте найбільше? (Інтерв’юер. Відповідають тільки ті, хто ще не визначився в питанні 1, інші переходять до питання 6).
Це запитання для мінімізації частки невизначених щодо кандидатів було запропоновано співробітником Інституту Дж. Геллапа в США ще у 1960 р. Як відзначали В. Матусевич та В. Оссовський, які в Україні це запитання використовували в 1991 р.: «відповіді на питання «Коли б вибори Президента відбувались сьогодні, за якого б кандидата Ви б голосували?» дали можливість визначити тих кандидатів, чиї переваги вже сформувались. Для тих же, хто не визначився, було передбачене інше запитання: «Якщо Ви остаточно не вирішили, за кого будете голосувати, то відзначте, будь ласка, до кого з кандидатів у Президенти Ви схиляєтесь більше?» Завдяки цьому питанню кількість тих, хто не визначився, вдалось скоротити вдвічі: з 15,6 до 6,9%».
Звичайно, що ця методика може використовуватись і на парламентських виборах, в опитуваннях як в мажоритарних виборчих округах, так і при голосуванні за партії та блоки. Однак в останні роки вона чомусь не використовується соціологами більшості центрів України.
Застосування ж цієї методики в сучасних умовах показує, що хоча вона і не вирішує всіх проблем невизначених виборців, однак дозволяє її суттєво зменшити. Так в загальнонаціональному опитуванні незалежної фірми «Ukrainian sociology serves» в лютому-березні 1999 р., ще до початку виборчої кампанії, за допомогою питання частка невизначених щодо кандидатів скоротилась з 20,6% від тих, хто збирався голосувати, до 12,2%, тобто майже вдвічі.
Окрім того в опитуваннях на президентських виборах та мажоритарних виборах за системою абсолютної більшості використовують також так звані рейтинги ІІ туру. Тобто за двох-турової системи голосування (якщо жоден з кандидатів не має шансів на те, щоб відразу набрати 50% + 1 голос) потрібно знати як проголосують виборці, коли їм доведеться вибирати кандидата тільки з двох претендентів. Для цього існують такі запитання:
6. Може так трапитись, що для обрання Президента (депутата) знадобиться ІІ тур голосування. Якщо до ІІ туру президентських виборів вийдуть кандидат Х і кандидат Y, то кому Ви віддасте свій голос? (відповіді не зачитувати):
1 – кандидату Х;
2 – кандидату Y;
3 – жодному з них;
4 – важко сказати;
5 – у ІІ турі голосування участі не братиму.
7. А якщо до ІІ туру голосування вийдуть кандидат Х і кандидат Z, то за кого Ви проголосуєте?
1 – кандидата Х;
2 – кандидата Z;
3 – за жодного з них;
4 – важко сказати;
- – у ІІ турі голосування участі не братиму.
І таких пар можна визначати стільки, скільки вірогідних кандидатів мають хоча б мінімальні шанси на вихід до ІІ туру голосування. Така методика дозволяє виявити шанси певних кандидатів не тільки на вихід у ІІ тур голосування, але й на загальну перемогу на виборах при різних парах кандидатів, які пройдуть у ІІ тур, визначати фактори, що впливають на шанси кандидатів у ІІ турі та знати, які суперники будуть у ІІ турі для «нашого» кандидата найбільш небезпечні, а які найменш небезпечні. А, тобто, в стратегічному плануванні виборчої кампанії, яких треба «підтримувати», а яких розглядати як основних супротивників і проти яких спрямовувати свою передвиборчу боротьбу.
З допомогою запропонованої методики рейтингових опитувань можна виділити такі групи виборців, за своїм ставленням до певного кандидата в Президенти (депутати, мери тощо):
1. Стійкий електорат кандидата Х – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «кандидат Х», а в питанні 2 альтернативи – 1 і 2 (абсолютно впевнений та в основному впевнений).
2. Неусталений електорат кандидата Х – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «кандидат Х», а в питанні 2 альтернативи – 3 і 4 (зовсім не впевнений та важко сказати).
3. Потенційний електорат кандидата Х – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативу «важко сказати», а в питанні 5 альтернативу «кандидат Х».
4. Можливий електорат кандидата Х – тобто ті виборці, які в питанні 1 обрали альтернативи кандидатів а, в, с тощо, а в питанні 4 обрали альтернативу «кандидат Х», а також обрали альтернативу «кандидат Х» в питанні 6, 7.
5. Альтернативний електорат кандидата Х – тобто, ті виборці, які в питанні 3 обрали альтернативу «кандидат Х».
6. Нейтральний електорат кандидата Х – всі інші виборці, які збираються взяти участь в голосуванні, але не належать до жодної з виділених категорій. Його можна розділити на дві підкатегорії.
6.1. Нейтральний електорат кандидата Х, який вже визначився, що голосуватиме за інших кандидатів і не належить до категорії 4.
6.2. Нейтральний електорат кандидата Х, який ще не визначився за кого голосуватиме.
Таку типологію «електорального поля» потрібно провести не тільки у відношенні «свого» кандидата, але і його супротивників.
Така типологія електорального поля основних кандидатів дає змогу на основі рейтингових опитувань виявити їх шанси на перемогу на виборах та динаміку цих шансів на основі повторних чи «хвильових» рейтингових опитувань. Однак навіть вона не є власне прогнозом результатів голосування, адже при будь-якій типології в рейтингових опитуваннях електорату все одно залишається значна частка невизначених виборців, неусталених виборців та нейтральних щодо всіх кандидатів, а в прогнозі результатів виборів потрібно враховувати поведінку всіх потенційних виборців. А це потребує застосування різних прогнозних методів та моделей.
Специфіка проведення передвиборчих та рейтингових соціологічних досліджень