Проблема етнічної установки в етнопсихології. Етнічні стереотипи, їх структура та зміст. Причини стереотипізації
Затверджую
Завідувач кафедри теорії та методики практичної психології
к. пс. н.
__________З.Я. Ковальчук
“____”__________ 200__ р.
ПЛАН
проведення лекційного заняття з навчальної
дисципліни «ЕТНОПСИХОЛОГІЯ»
Спеціальність – «Практична психологія» «Психологія управління»
Курс – 2
Група (и) – ПП-21, ПУ-21, ПУ-22
Тема 6/1:„ Проблема етнічної установки в етнопсихології. Етнічні стереотипи, їх структура та зміст. Причини стереотипізації”
Питання
1. Етнічна установка та її значення в етнопсихології
2.Етнічні стереотипи. Найважливіші національні культурні елементи і комплекси за М. Й. Варієм.
Час – 2 год.
Основна література:
1. Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007
2. Варій М. Й. Соціальна психіка нації: наукова монографія. – Львів: Сполом, 2002
3. Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002.
Додаткова література:
1. Андреева Г. М. Социальная психология. — М.: МГУ, 1988.
2. Бороноев А. О., Павленко В. Н. Этническая психология. — СПб.,1994
3. Гнатенко П. И. Национальный характер: Монография. — Днепропетровск, 1992.
4. Гнатенко П. И. Национальная психология: Монография. — Днепропетровск, 2000.
5. Гнатенко П. І. Український національний характер. — К., 1994.
6. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Этнические установки и этнические стереотипы. — Днепропетровск, 1995.
7. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія. – К.: Сфера,1999. – 408 с.
8. Нельга В. О. Теорія етносу. Курс лекцій. К.: Тандем, 1997
9. Пірен М. Основи етнопсихології. – К.,1996. – 385 с.
Навчальна мета
Вивчити: методологічні засади етнопсихології, концепції, школи та уявлення етнопсихології; дослідження видатних вчених і дослідників минулого і сучасності в галузі етнопсихології.
Розглянути: нові погляди сучасності в галузі етнопсихології; загальні закономірності розвитку дисципліни.
Виховна мета
Виховувати: вміння орієнтуватися у нових теоретичних та практичних розробках в галузі психології праці, історії розвитку дисципліни, порблематиці розвитку етнопсихології в Україні.
Місце проведення: навчальна аудиторія за розкладом
Інформаційно-технічне забезпечення:
Схеми, таблиці, наочні посібники.
ПЛАН
проведення заняття
|
№
п/п
|
Зміст
|
Час (хв.)
|
|
1
|
2
|
3
|
|
І
|
Вступна частина:
- перевірка наявності студентів, їх готовності до заняття;
- оголошення теми лекційного заняття і питань;
- надання основної та додаткової літератури за темою;
- визначення навчальної та виховної мети заняття;
визначення актуальності теми, її логічного зв’язку з іншими темами і практичною діяльністю;
|
до 10
|
|
ІІ
|
Основна частина:
1. Етнічна установка та її значення в етнопсихології
Висновки до 1-го питання.
2. Етнічні стереотипи. Найважливіші національні культурні елементи і комплекси за М. Й. Варієм.
Висновки до 2-го питання.
|
60
30
30
|
|
ІІІ
|
Підсумкова частина заняття
1) висновки до лекції;
2) відповіді на запитання;
3) оцінювання ефективності навчального заняття, активності студентів і виставлення оцінок;
4) постановка завдань на самостійну роботу та наступне заняття.
|
до 10
|
Лекція 6
Тема 6. Проблема етнічної установки в етнопсихології. Етнічні стереотипи, їх структура та зміст. Причини стереотипізації
Вступ
Вважається, що механізмами передачі національно-психологічних особливостей з покоління до покоління є установки та стереотипи, оскільки до цього часу ще не знайдено іншого пояснення існування несвідомого у психіці людей. Національно-психологічні особливості — це явище, яке дійсно знаходиться на межі між свідомим і несвідомим, адже виявляються вони незалежно від волі людини.
І Питання. Етнічна установка та її значення в етнопсихології
Теорія установок допомагає зрозуміти, власне, у чому суть дії феномена психологічної готовності, оскільки представник тієї чи іншої спільноти схильний мислити, відчувати, діяти так, як йому підказують національні традиції, встановлені норми та правила поведінки.
Теорія установок була розроблена школою відомого грузинського психолога Д. Узнадзе, який визначав установку як готовність до виконання певних дій. Хрестоматійне визначення установки таке: установка (від англ. attitude) — це позитивна або негативна оціночна реакція на що-небудь або кого-небудь, яка виражається в думках, почуттях і цілеспрямованій поведінці.
У свою чергу, етнічна установка, за визначенням Л. Орбан, — це внутрішній стан готовності особистості або груп людей до специфічного, характерного тільки для них (представників тієї чи іншої національної спільноти) прояву почуттів, інтелектуально-пізнавальної та вольової активності, динаміки та характеру взаємодії, спілкування, які відповідають існуючим національним традиціям.
Наприклад, певними установками можна пояснити ті або інші психологічні характеристики етносу, його поведінку. Візьмемо ставлення до дітей у різних народів. Українці характеризуються м’яким, лагідним ставленням до дітей, яке виявляється у спокійній, рівній поведінці дорослих. Вони досить вимогливі, але водночас не жорстокі й не надто їх розпещують.
Італійські матері виявляють свою ніжність до дитини бурхливо — з криками, драматичними жестами, поцілунками та стусанами. Вони сюсюкають до неї, пестять та гордовито демонструють її оточуючим. А англійці вважають, що італійці занадто жорстокі з тваринами та надмірно ліберальні з дітьми. Італійці ж звинувачують англійців у тому, що вони занадто обожнюють тварин і надмірно жорстокі до дітей. Англія відома як країна, де дозволені тілесні покарання дітей у школі, але заборонено жорстоке поводження з тваринами. Французькі батьки, не доходячи до спартанської суворості англійців, намагаються проявляти до дітей розумну стриманість. Французи схильні не стільки захоплюватись дитячою наївністю, скільки цінувати у своїй дитині ранній вияв здібностей до дитячих суджень.
Ось таке різне ставлення до виховання дітей, що пояснюють різними установками, існуючими у певних етносів. В. Ядов, який вивчав соціальні установки (до яких належать і етнічні установки), виділяє в них когнітивний, тобто пізнавальний, інтелектуальний компонент; емоційний та конативний (поведінковий) компоненти.
Когнітивний, або пізнавальний компонент установки визначає погляди певного етносу та окремих його представників на світ і образ того, до чого цей етнос прагне. Емоційний компонент етнічної установки (або як ще його називають емоційно-оціночний) визначає симпатії та антипатії народу до певних значущих об’єктів.
І нарешті, поведінковий компонент етнічної установки визначає готовність діяти стосовно об’єкта, що має значущу цінність для народу. Етнічні установки, як й інші соціальні установки, закріплюються в процесі історичного розвитку психічного складу нації. Упродовж історії існування нації утворюються цілі системи зафіксованих національних установок, які визначають специфіку поведінки народу під час взаємодії та спілкування. Отже, національно-психологічні особливості діють, закріплюються та функціонують як установки.
В основі тих чи інших установок, які є в різних видах діяльності, формуються конкретні національні стереотипи. Національні установки, зазначають В. Крисько і А. Деркач, ніби закладаються в пам’ять представників конкретної етнічної спільноти і “виймаються” за необхідності автоматично.
Так, автоматично, наприклад, ваш арабський чи японський співбесідник буде виражати вам люб’язність і приязність. Це певна данина традиції, установка, яка формувалася протягом віків. Серед арабів існує думка, що тільки така поведінка гідна мусульманина.
А, наприклад, серед християн-протестантів, на відміну від православних, існує установка на працю як на богоугодну справу, що потребує усі сили і увесь час людини, тому німців та інші народи, де переважає протестантизм, характеризує дуже сумлінне ставлення до праці.
Висновки до 1 питання: Отже, національні установки, які є складовою психіки людини, формують певний її колорит, надаючи особливої специфіки мотивації та цілеспрямованості людей, засобам їхньої діяльності. Соціальні норми поведінки, взаємодії та спілкування, які є загальноприйнятними у тій чи іншій державі, викликають до життя певні національні установки, які, у свою чергу, активізують відповідні до цих норм стереотипи поведінки та діяльності.
ІІ Питання. Етнічні стереотипи.
Етнічні стереотипи є складовою соціальних стереотипів. Соціальний стереотип (від гр. — stereos — твердий і typos — відбиток) відносно стійкий та спрощений образ соціального об’єкта (групи людей, окремої людини, події, явища та ін.), що складається в умовах дефіциту інформації як результат узагальнення особистісного досвіду індивіду та уявлень, які прийняті в суспільстві.
Термін “стереотип” означає повторення, відтворення яких-небудь зразків у певній діяльності. Отже, поняття “стереотип поведінки” в застосуванні до етносу характеризує систему стійких звичаїв і традицій певного етносу.
Крім цього, відокремлення однієї національної спільності від інших не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у результаті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На основі цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які є усвідомленням характерних, з точки зору певного етносу, ознак інших національних спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі побудови образу цієї етнічної групи. Отже, в етнічній психології поняття “стереотип” дуже часто застосовується як уявлення одного етносу про інший або ж власний народ.
Своїм походженням і популярністю у психологічній літературі термін “стереотип” зобов’язаний американському журналісту У. Ліннману, який вперше використав його в 1922 р. у своїй книжці “Суспільна думка”. Беручи інтерв’ю в різних діячів і представників широкого загалу з приводу тих або інших подій, У. Ліннман звернув увагу на те, наскільки різними можуть бути погляди на одну й ту саму подію та її оцінки. Він висунув гіпотезу про наявність упередженості, яка існує в певних стійких утвореннях, “pictures in our heads” (картинках у наших головах), які активно впливають на сприймання людей та подій. Перенесена на ґрунт сприймання групи ця думка доповнилась уявленням про те, що, згідно з цими “картинками”, члени будь-якої групи дуже схожі, практично ідентичні одне одному. Для фіксації цієї ідеї У. Ліннман запозичив з поліграфії термін “стереотип”, який там означає металеву пластину з рельєфними печатними елементами, яка застосовується для відтворення одного й того ж тексту за умов друкування великих тиражів. Він же запровадив вираз “соціальний стереотип”, який почав вживатися в розумінні певних схематичних культурно-зумовлених малюнків світу в голові людини, а функцією їхньою стали вважати економію зусиль під час сприймання різних соціальних об’єктів та явищ, а також захист певних культурних позицій та норм. Психологи взяли на озброєння цей термін і почали активно досліджувати сам феномен.
Стереотипи є складовою частиною масової культури. Вони можуть формуватися на основі віку ("Молодь слухає тільки рок-н-рол"), статі ("всі чоловіки хочуть від жінок тільки одного"), раси ("японці не відрізняються один від одного"), релігії ("іслам – релігія терору"), професії ("всі адвокати – шахраї") і національності ("всі євреї – жадібні"). Існують також стереотипи географічні (наприклад, "життя в невеликих містах безпечніше, ніж в мегаполісах"), речові (наприклад, "німецькі машини – найякісніші") та ін. Стереотипи в більшості випадків носять нейтральний характер, проте при їх перенесенні від конкретної людини на групу людей (соціальну, етнічну, релігійну, расову) часто набувають негативного відтінку. Саме на стереотипах засновані такі явища, як расизм, сексизм, ісламофобія та ін.
Крім цього, відокремлення однієї національної спільності від інших не виключає наявності контактів між ними, спільної діяльності, у результаті якої етноси отримують певну інформацію один про одного. На основі цієї інформації формуються етнічні стереотипи, які є усвідомленням характерних, з точки зору певного етносу, ознак інших національних спільностей. Це усвідомлення здійснюється у формі побудови образу цієї етнічної групи. Отже, в етнічній психології поняття "стереотип" дуже часто застосовується як уявлення одного етносу про інший або ж власний народ.
У. Ліппман виокремлював чотири аспекти стереотипів. По-перше, стереотипи завжди простіші, ніж реальність – складні характеристики стереотипи "укладають" в дві-три пропозиції. По-друге, стереотипи люди набувають (від знайомих, засобів масової інформації і ін.), а не формулюють їх самі на основі особистого досвіду. По-третє, всі стереотипи помилкові, більшою чи меншою мірою. Завжди вони приписують конкретній людині межі, якими вона зобов'язана володіти лише через свою приналежність до певної групи. По-четверте, стереотипи дуже живучі. Навіть якщо люди переконуються у тому, що стереотип не відповідає дійсності, вони схильні не відмовитися від нього, а стверджувати, що виключення лише підтверджує правило. Наприклад, зустріч з високим китайцем лише переконує жертву стереотипу у тому, що вся решта китайців – маленького зросту. Стереотип може змінитися і бути перенесений на іншу групу населення. Наприклад, американці на початку 20 століття називали євреїв "довгоносими". Проте згодом стало очевидним, що далеко не всі євреї володіють видатними прикрасами на лицях. Нині цей епітет періодично вживають по відношенню до арабів.
Що ж стосується етнічних стереотипів, то деякі автори обмежували їхній зміст тими уявленнями та образами, що сформувались у певної спільноти щодо інших етнічних груп. Такі етностереотипи вважаються найрозповсюдженішими та найбільш вивченими, у подальшому їх назвали гетеростереотипами. Згодом визначення поняття “етнічні стереотипи” доповнили образами та уявленнями стосовно власної етнічної групи, які назвали автостереотипами.
Етностереотип — це узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який створено історичною практикою міжетнічних стосунків. Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентичність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолідації та фіксації етнічної групи.
Етностереотипи мають трикомпонентну структуру:
1) констатація особливостей етнічної групи — когнітивний (пізнавальний) елемент;
2) ставлення до цих особливостей, що зумовлює їхню оцінку — емотивний елемент;
3) формування певного типу поведінки щодо цієї етнічної групи — конативний (поведінковий) елемент.
Етностереотипи відіграють значну роль у сприйманні довкілля, а конкретніше — оточуючих людей, які належать до певного етносу, виділяти серед них “своїх” та “чужих” і певним чином ставитись до них. Але етнічні стереотипи часто виникають в умовах обмеженої інформації про об’єкт, тому можуть бути помилковими та виконувати консервативну, а іноді й реакційну роль, формуючи хибне знання та серйозно деформуючи процес міжособистісної взаємодії.
Отже, міжетнічне спілкування, як правило, відбувається через застосування етнічних стереотипів. Слід зазначити, якщо в певних народів сформувались негативні етнічні стереотипи щодо сприймання одне одного, то виникає загроза етнічного конфлікту. Неодноразово повторюючись, негативні етнічні стереотипи стають елементом суспільної свідомості.
Досвід світової історії знає масу прикладів того, як у випадку недоброзичливих, а тим більш конфліктних стосунків, негативні стереотипи відразу ж виникають у суспільній думці: цілим народам приписують негативні побутові та моральні риси (нечесність, підступність, лінь тощо), а то й “відмовляють” їм у інтелектуальних здібностях. Негативні етностереотипи небезпечні не тільки тому, що з ними важко боротись, а й тому, що вони нагромаджуються упродовж історії в суспільній свідомості. Варто зазначити також існування стереотипних ситуацій спілкування, які входять у фонд специфічної культури певного етносу. Стереотип поведінки, який відповідає стереотипній ситуації, може бути функціонально “виправданим”, як, наприклад, ритуальні побажання добра, невеликі за обсягом мовні формули, які походять від заговорів і заклинань і які висловлюються з нагоди народження дитини, купівлі, продажу тощо. Культурними стереотипами у своїй поведінці ми керуємось неусвідомлено, вони входять у плоть і кров людини через традиції, звичаї, зразки поведінки. Стереотипи більше характеризують людину, ніж одяг чи взуття — вважають етнопсихологи. Так, наприклад, в одному з гірських поселень Кавказу старий абхазець невтомно слідкував за тим, щоб не тільки в його будинку, а й в житлах його дітей, які живуть неподалік, двері кухні завжди були відчинені. Цим характеризується традиційна східна гостинність. Американці працюють при відчинених дверях, і цим вони хочуть сказати: “Я в розпорядженні оточуючих. Мені приховувати нічого”. А, наприклад, для практичного німця залишити двері відчиненими — річ неможлива. Але разом з тим у німців вдома не прийнято запинати вікна фіранками: оточуючі повинні бачити, що вікна у них чисті, а в оселях панує порядок і злагода.
Французький науковець Паскаль Бодрі, що довгий час живе у США, опублікував книгу "Французи і американці: Інший берег", в якій привів перелік якостей, якими, на думку французів, володіє типовий житель США. Американець – доброзичливий і товариський, галасливий, грубий, інтелектуально недорозвинений, працелюбний, екстравагантний, самовпевнений, повний упереджень, недооцінюючий досягнення інших культур, багатий, щедрий, нерозбірливий і вічно кудись поспішаючий.
У свою чергу, Херрієт Рошфор, американка, що живе у Франції, в книзі "Французький тост" привела перелік типових уявлень американців про французів. Французи користуються репутацією ледарів, що не говорять англійською з ідеологічних міркувань. Вони самовдоволені, неввічливі і непревентивні, проте, вельми попереджувальні до дами та артистичні. З ними дуже важко зближуватися. Французи живуть в бюрократичній соціалістичній державі і повністю залежать від урядовців. Вони не уміють воювати і американцям двічі доводилося рятувати Францію в 20 столітті. Крім того, французи неохайні, їдять равликів і жаб.
Етностереотип – це узагальнений, емоційно-насичений образ етнічної групи або її представників, який створено історичною практикою міжетнічних стосунків.
Віддзеркалюючи бажання людей зберегти етнокультурну ідентичність, етностереотип відіграє важливу соціальну роль як фактор консолідації та фіксації етнічної групи.
У змісті стереотипу виділяють відносно стійке ядро — комплекс уявлень про зовнішній вигляд представників певного етносу, про його історичне минуле, особливості способу життя та навички праці, а також судження, що змінюються — це уявлення з будь-якого погляду комунікативних і моральних якостей цього народу. Зміна оцінок цих якостей тісно пов’язана з ситуацією, що змінюється у міжнаціональних і міждержавних стосунках. Істинність змісту того чи іншого стереотипу завжди проблематична.
Етнічні стереотипи, у свою чергу, поділяються на автостереотипи та гетеростереотипи.
АВТОСТЕРЕОТИПИ — це думки, судження, оцінки, що відносять до цієї спільноти її представники.Виникнення автостереотипів пов’язане з розвитком етнічної самосвідомості, усвідомлення належності до певної етнічної групи. Почуття спільності, що присутнє будь-якій етнічній групі, виражається формуванням певного “ми-почуття”. Для етнічної групи це “ми-почуття” фіксує усвідомлення особливостей власної групи та несхожість з нею інших груп, яке й є механізмом виникнення автостереотипів. Оскільки автостереотипи — це судження народу про себе та оцінювання себе, то, як правило, автостереотипи — це комплекс позитивних оцінок. Кожен народ схильний змальовувати себе героїчним, мужнім, талановитим, неповторним. Особливо схильні підкреслювати свою неповторність невеличкі етноси, що живуть поруч із багаточисельними, потужними націями. Цим невеличким етносам, або, як їх називають, нацменшинам, потрібно весь час боротись, щоб компенсувати комплекс меншовартості, який може нав’язувати багаточисельний сусід — потужна нація.
ГЕТЕРОСТЕРЕОТИПИ — це сукупність оціночних суджень про інші народи. Гетеростереотипи можуть бути як позитивними, так і негативними, залежно від історичного досвіду взаємодії певних народів. Гетеростереотипи віддзеркалюють минулий та існуючий, позитивний та негативнийосвід взаємодії народів, особливо у тих сферах діяльності, де ці народи активно спілкувались. Наприклад, у сферах торгівлі, сільського господарства, будівництва та ін. Досвід спілкування народів, основою якого є діяльність, що спрямована на досягнення позитивного результату — чи то у торгівлі, чи у будівництві, — народжує позитивні образи іншої нації. А коли народи дізнаються один про одного воюючи, грабуючи, то складаються взаємні негативні стереотипи. Як правило, гетеростереотипи виникають через обмеженість міжетнічного спілкування. Риси, що властиві одиничним відомим представникам іншої етнічної групи, розповсюджуються на всю групу. Стереотипи, які складаються таким чином, у подальшому впливають на виникнення етнічних антипатій або етнічних симпатій.
Так, у наукових працях, що належали іспанським, німецьким і французьким ученим, італійський народ змальовується як лякливий та підступний. Як же склався такий стереотип? Справа в тому, що всі ці народи — німці, французи, іспанці — намагались підкорити Італію, і італійський народ боровся з ними, використовуючи різні методи, у тому числі й підступні.
Але навіть у нейтральних випадках етностереотип означає приписування певних етнічних ознак представникам інших етнічних груп, тобто сприяє розповсюдженню “приблизних”, неточних характеристик, що в складних умовах може відкрити дорогу до расизму або шовінізму. Народи схильні сприймати й оцінювати навколишній світ та інші етноси крізь призму традицій і норм власної групи, які вважають за загальний еталон. Виникає так званий “ефект призми”, що характеризує такий феномен, як етноцентризм.
ЕТНОЦЕНТРИЗМ (від гр. — етнос — група, плем’я, народ і латин. — центрум — центр) — це схильність етнічних груп сприймати й оцінювати навколишній світ, природні та соціальні явища і процеси лише крізь призму традицій і норм власної групи, що їх вважають за загальний еталон. Етноцентризм фіксує відповідний ступінь розвитку самосвідомості етнічних спільностей, орієнтує членів етнічної групи на відокремлення від інших, на розмежування понять “ми” і “вони”. Етноцентризм відображає та одночасно створює єдність етнічної групи, почуття “ми” перед обличчям зовнішнього світу.
При цьому етноцентризм не обов’язково пов’язаний з ворожим або настороженим ставленням до інших груп. Позитивне чи негативне ставлення до іншої нації залежить від реальних взаємовідносин між ними — конфліктних чи дружніх. Інтенсивне спілкування з іншими групами, якщо воно не має конфліктного характеру, ліквідує обмеженість етноцентричного погляду на світ і на інші народи та дає змогу краще зрозуміти як свою, так й іншу культуру, сприяє зближенню народів. А коли народи не співробітничають, а ворогують один з одним, етноцентризм призводить до націоналізму.
Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційно-побутової, а й для сучасної культури, хоча тепер воно вже не так чітко визначене. Це пов’язано з особливостями нашого соціального буття, яке відповідно ускладнює і систему кодування: воно дедалі більше заховується в глибинні прошарки — сферу психіки, національного характеру, духовної культури і, природно, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових.
Збереження етнокультурних традицій і, зокрема, система етнічних стереотипів має непересічне значення, бо від нього залежить не тільки доля етнічної культури, а й існування етносу.
Національна культура є національним світом, універсумом, де етнокультура виконує функцію ядра, справжнього механізму, який зберігає етнічні ознаки навіть за несприятливих для нього етнокультурних умов. Якщо виходити з наукової концепції національного життя, розробленої в Інституті філософії НАН України (Б. В. Попов), яка розглядає суспільство як сферу діяльності, а етнос — сферу життєдіяльності людей, своєрідний дім, то зрозуміло, що вагоме місце в ньому посідають сімейно-родинні зв’язки, спільна територія мешкання (рідна земля), духовна культура народу, мова, музичний і словесний фольклор, риси національного характеру, звичаї, традиції, мистецтво тощо, тобто саме етнокультура.
Національна культура — це синтез етнічного, народного і національного, переробленого, засвоєного як такого, що збагачує національне.
Знакова система лежить в основі також і національної культури, хоча роль етнічних стереотипів у ній не така, як в етнічній культурі. Етнічні стереотипи пробуджують національну культуру тоді, коли вони набувають значення національного символу, що можливе лише в ситуації загальнолюдського піднесення національного і особливого стану державності нації. Як слушно зазначає А. Пономарьов, усталеним символом національної культури для українців був і є Тарас Шевченко, символом історичної долі — Богдан Хмельницький, символом державності — Українська Народна Республіка
Разом з тим символом і етнокультури, і національної культури були і є народна пісня і дума (вищий зміст і дух яких акумулював геній Т. Шевченка).
Каталізатором при цьому виступає національна самосвідомість — не просто усвідомлення причетності до рідної культури, а особливе розуміння ролі культури в консолідації нації, у формуванні її національних інтересів, що особливо важливо в сучасних умовах.
Етнокультура та її головні складові (духовна культура, у тому числі «національний менталітет», матеріальна культура, мова) посідає в культурі стрижневе місце, бо зберігає у своїй пам’яті етнічні ознаки поведінки, так би мовити, її шаблони, зразки, вироблені багатовіковим досвідом народу й усталені в його культурі.
На наш погляд, феномен цілісності етнокультури, як етнічного явища, полягає в тому, що вона концентрує в собі різнобічний спектр прояву національного (етнічного) буття людей у їх зумовленості певним середовищем, відбиває і закріплює у свідомості народу архетипи, котрі забезпечують спадкоємність їх функціонування в синхронії і визначають продовження існування народної культури сьогодення. Тоді як національна культура відтворює не тільки систему традицій, якою є колективна пам’ять, що акумулює між поколіннями етнокультурну інформацію, а й дає можливість виміряти рівень інформації, необхідний для відтворення етносу, засвоїти найбільш необхідні і потрібні в повсякденні стереотипи, а також ступінь іншоетнічних запозичень, бо національна культура — це етносоціальне явище, а етнокультура — етнічне.
Етнокультура як міждисциплінарна галузь гуманітарних наук формується і яскраво відбивається в межах культурної антропології (мається на увазі — етнології) на межі естетичних, культурологічних, етнологічних знань. Сукупність останніх створює уявлення про систему традицій, вірувань, звичаїв, визначає специфіку етнобуття.
Національна культура інтегрує надбання світової культури, освоює її цінності та сама збагачує світову культуру взагалі, і особливо вагому роль у цьому процесі відіграє етнокультура — це невичерпне джерело національної скарбниці етносу.
Етнокультура як галузь певних гуманітарних знань зосереджує передусім увагу на етнічних особливостях традиційної культурно-побутової сфери, тобто того прошарку загальної людської культури, який якісно відрізняє один етнос від іншого; вона зосереджує увагу на з’ясуванні механізму відтворення тих або інших емпіричних явищ, тобто на з’ясуванні того, як вони функціонують і відтворюються.
Етнокультура безпосередньо пов’язана з народно-поетичною творчістю, адже остання переплетена з традицією в її етнічному і побутовому аспекті та є визначальним показником як етнічної, так і національної свідомості. Фольклор відтворює сталу традицію, сферу безперервних та необмежених змін. Він забезпечує передання та сприйняття (тобто трансмісію) засобів відтворення текстів, є інтегруючим компонентом традиційних обрядів та форм поведінки і своєрідним засобом накопичення народних знань, акумуляції та вираження народної пам’яті. Він відтворює специфіку етнокультури, є її кодом.
Таким чином, українська етнокульторологія як дисциплінарна гуманітарна галузь культурної антропології тісно пов’язана з цілим комплексом гуманітарних наук.
Українська народна культура, хоча і склалася на перехресті світових цивілізацій — східної та європейської, зуміла створити свою досить своєрідну в етнічному розумінні і різнобарвну в її ціннісних визначеннях систему уявлень, що відбивають складні процеси, і усвідомлення Всесвіту в національному світогляді українців.
Традиційна культура українців, як і культура інших етносів, досить міцно пов’язана з поняттям «модус мислення середовища»*1, адже саме остання відбила ті досить визначальні риси звичаєвої традиції нашого народу, яка заклала і сформувала стрижневі ознаки етнічного мислення, що яскраво відображається в усіх проявах людської діяльності.
Базовою ознакою української культури є її система архетипів. В основі української ментальності, за визначенням С. Б. Кримського, лежить тріада архетипів: землі, дому, церкви, які закладають підґрунтя національної ментальності і формують певне світосприймання, визначають ті чи інші етнопсихологічні риси українців.
Традиційна звичаєва культура українців, зокрема народна, базується передусім на сукупності етнічних стереотипів з притаманною їй своєрідністю етнічних кодів, символів тощо, які відтворюють глибинний прошарок народної свідомості, і особливо їх архаїчні вірування, що складають систему їхнього світогляду і зумовлюють спосіб буття народу. Слід брати до уваги, що духовні корені української етнокультури в трьох її «первнях» (інтуїтивно схоплені Є. Маланюком) підтверджені сьогодні археологією (Л. Залізняком та іншими). Вони свідчать про складний етногенез-синтез, в якому поєднались три українські провінції, які перебували в тісних взаємних зв’язках з різними культурно-історичними центрами Євразії (північно-західна — Полісся, Волинь та Поділля з Південною Балтією і Центральною Європою; південно-західна — під балканським впливом, степи Південного Сходу — під впливом великого азійського світу скотарів-номадів). Базові складники української етнокультури укорінені у великому дереві євразійської культури. Тому, на думку А. П. Пономарьова [2], саме два головні історичні шари традиційно-побутової культури визначають два типи української ментальності: замлеробський та козацький. Перший тип хронологічно давніший: він сягає глибинних коренів українства, витоки яких ідуть від прадавньої індоєвропейської культури скотарів. Другий формується в епоху раннього середньовіччя на ґрунті оригінального етносоціального утворення — козацтва, яке, як показано Л. Залізняком, мало своїх попередників ще в часи України-Русі (багатирські застави, бродники).
Скотарсько-землеробська сутність ментальності українців виявляється, зокрема, у їхній космології (в українців існує міф про «земне» походження людини: чоловіка Бог зліпив із землі, а жінку — з тіста), в особливо розвиненому культі хліба, в обожнюванні селянської праці, у пріоритеті жінки в системі подружніх взаємин, у міфології та демонології, у фольклорі.
Другий тип ментальності українців — козацький — формувався на протилежних позиціях: пріоритет чоловіка — сильної, мужньої людини, «лицаря»; на ідеї дороги, походу, мандрів — на відміну від прив’язаності до землі та рідної оселі. Визначальне місце в цьому контексті, на думку С. Кримського [3], посідає саме архетип природи. Природа — резонатор людської душі, найбільше співзвучний козацькому духові українського народу. Національні архетипи є яскравим утіленням історичного досвіду, відбивають етнопсихологічні вияви конкретного епосу. Концентрованим виявом специфічності системи етнічних стереотипів українців є усталене поняття «українознавство», що виражає не тільки історичну спільність, а й єдність системи моральних цінностей, способу життя і національної філософії.
У традиційному українському суспільстві комунікативний статус людини визначається шляхом підкреслення її громадських і сімейно-родинних характеристик (родина, громада, рід). Як відзначають дослідники, за допомогою певних ознак підкреслюється належність до племені, нації, регіону і навіть села (належність до українства з ознакою одягу і прикрас; кольори вишивки — білі з червоним — Полісся, червоно-синьо-чорні — Полтавщина, поліхромність — Карпати).
Українська належність виявляється також у традиціях гостинності і доброзичливості, передусім у візуальних засобах спілкування: жестах, міміці, речах, словах. Водночас у виявленні доброзичливості першорядне значення мають не слова, а особлива знакова обрядово-ритуальна система, позначена «мовою речей» (подання рушників та інші обряди). Як зазначають дослідники, для традиційного українського суспільства характерна орієнтація на механізми самоорганізації, у яких значну роль відіграють спорідненість, кумівство, побратимство, посестринство, громада, цехи.
За всієї характерної для українства усталеності, здібності зберігати себе і протидіяти зовнішнім впливам, воно не належить до суспільства архаїчного типу, бо досить поблажливо ставиться до порушень традиційності в різних формах поведінки (номінальна влада жінки в сім’ї, розвинена багата сміхова культура).
Методи дослідження етностереотипів
Одним із перших досліджень етнічних стереотипів був експеримент, проведений у 1933 році в Сполучених Штатах Америки Катцем і Брейлі. Попередньо дослідники склали список особистісних характеристик. Досліджуваним (студентами Прінстонського університету) пропонувалося вибрати з 84 рис, зафіксованих у списку, такі, які, на їхній погляд, найбільш характерні для кожної з 10 національних груп: американців, англійців, китайців німців, ірландців, італійців, євреїв, негрів, турків та японців. В результаті цього дослідження було встановлено високий ступінь узгодженості в приписуванні респондентами типових для тієї чи іншої етнічної групи особистісних рис незалежно від того, контактували коли-небудь опитувані з особами цієї національності чи ні. Сукупність рис, обрана досліджуваними як характеристика певного етносу, відби вала, з погляду авторів методики, існуючий в американському суспільстві стереотипний образної національної групи.
Цікаво, що аналогічне дослідження, проведене Гілбертом у тому са мому університеті через 20 років (у 1951 році), викликало серйозні запе речення у частини студентів, у яких виникли сумніви щодо існування типових національних характеристик. Водночас, як показали нещодавні дослідження у Вірменії, у звичаєвій свідомості уявлення про наявність специфічних національних рис має досить глибоке коріння. Так, за да ними Оганджаняна, 90% вірмен, що брали участь в опитуванні, вважа ють, що існують типові національні риси характеру, однак лише 46,8% змогли назвати своєрідні риси вірмен, 35,8% – росіян, 25% – грузин, 12,3% – азербайджанців.
Варіант, запропонований Катцем і Брейлі, в своїй первинній формі тепер використовується рідко. Він пережив певну трансформацію, яка полягала в переході від вибору особистісних рис з переліку, запропоно ваного експериментатором, до складання довільних портретів, тобто до самостійного, довільного формулювання респондентами набору типо вих характеристик будь-якої етнічної групи. При цьому число рис, що їх має назвати чи записати досліджуваний, залежно від мети експерименту може бути або жорстоко обмеженим (наприклад, трьома чи десятьма), або довільним. Обробка результатів проводиться за допомогою контент-аналізу.
Прикладами використання цього методу в сучасній етнопсихологічній практиці можуть слугувати дослідження В.Куніциної із Санкт-Петербур гу або М.Іскакової з Казахстану. У першому дослідженні за даними опи тування 150 чоловік було складено узагальнюючі вільні портрети деся ти національних груп: росіян, українців, татар, грузинів, американців, естонців, французів, німців, поляків та в'єтнамців. Так, росіянам найчастіше приписувалися такі риси: добрі, працелюбні, патріоти, нетямущі, широкої душі; українцям – веселі, працелюбні, хитрі, скупі, гостинні; грузинам – гостинні, запальні, товариські, горді, емоційні; американ цям – діловиті, товариські, практичні, енергійні, запрограмовані і т.п.
У дослідженні М.Іскакової брали участь 120 казахів і 90 росіян, що мешкають у Казахстані. Усі – студенти казахських вузів. Їм було запропоновано скласти довільні портрети типових представників казахської та російської національностей. Використання контент-аналізу для об робки результатів показало, що 80% казахів відмітили при описуванні росіян їхню працелюбність, гостинність, щирість, товариськість і чуйність. Водночас портрет казахів у російських студентів складався з таких рис: гостинність (95%), владолюбство та кар'єризм (72%), щедрість (68%), працелюбність, зарозумілість (64%), консерватизм (60%). Зістав ляючи ці портрети, автор робила висновок про те, що у казахів спостері гається більш позитивно забарвлений стереотип росіян, ніж у росіян – гетеростереотип казахів, що підтверджують також інші дані дослідниці.
Крім описаних, апробовувався також варіант (В.Павленко, 1993), за яким експериментатор в інструкції підкреслює можливість використан ня для описування не лише особистісних рис і якостей, а й усієї сукуп ності ознак, характерних, з погляду респондента, для певної етнічної групи (особливостей поведінки, мови, зовнішнього вигляду, одягу, кухні і т.ін.). Отримана інформація дає змогу скласти більш цілісний і різно бічний образ етносу, що існує у звичаєвій свідомості.
Метод «довільного портрета» і за процедурою проведення, і за принципами обробки результатів наближається до асоціативного експерименту, який по суті є ще більш високим ступенем надання свободи дослід жуваному в його реакціях на задані стимули, оскільки відповіді можуть лежати в будь-яких площинах. З іншого боку, в асоціативному експери менті, на відміну від попередньо розглянутих методів виявлення етніч них стереотипів, експериментатор може замаскувати свій інтерес до етнопсихологічної тематики, «сховавши» потрібні йому стимули-етноніми між іншими, нейтральними з точки зору мети експерименту, стимулами.
Можна виокремити два основних напрямки використання асоціатив ного експерименту в етнопсихології. Це, з одного боку, кроскультурний порівняльний аналіз асоціативних полів, що актуалізуються на певний стимул, з іншого боку – вивчення реакцій-асоціацій на стимули-етноніми. Характерним прикладом першого типу дослідження є вивчення ет нічної специфіки асоціацій, де роль стимулів відігравали найменування основних кольорів та їхніх відтінків (А.Залевська, 1988).
У цьому дослідженні аналіз асоціативних полів на стимули “жовтий”, “червоний”, “білий” та “синій” у представників 12 етнічних груп (росі ян, українців, білорусів, словаків, поляків, англійців, німців, американців, французів, казахів, киргизів та узбеків) показав, що основні асоціативні зв'язки між стимулами і реакціями етноспецифічні.
По-перше, різко відмінні в різних груп частота підведення вихідної назви кольору під узагальнююче поняття (типу “білий” – “колір”): у німців, американців, поляків, словаків, росіян, українців і білорусів ця частота значно вища, ніж у тюркомовних досліджуваних, особливо ка захів і киргизів.
По-друге, різко відрізняється пов'язування слова-стимула з об'єкта ми оточуючого світу, які для представників етносу є типовими носіями стимульної ознаки. Так, жовтий колір в українців найчастіше асоціюється із соняшником, у росіян – з кульбабою, у французів – із золотом і яєч ним жовтком, у американців, казахів і киргизів – з маслом, а в узбеків – з просом.
По-третє, відрізняються в різних етносів також реакції, зумовлені усталеним, типовим для даної мови словосполученням (наприклад, на вихідний стимул «червоний» росіяни дають такі етноспецифічні реакції, як “жовтень”, “партизан”, американці – “колір шкіри”, поляки – “ша почка”; “білий” у американців “дім”, “зелений” в узбеків “чай” і т.ін.). По-четверте, етноспецифічними є реакції, в яких реалізовано симво лічне переосмислення вихідного слова-стимула. Так, жовтий колір у ук раїнців, росіян, білорусів, німців, поляків і французів символізує зраду, розлучення; у німців він пов'язаний з ненавистю, заздрістю; у поляків – зі злістю; у американців – з боягузливістю; до того ж для росіян, по ляків, німців і американців цей колір символізує попередження про не безпеку.
Отже, наведений експеримент наочно показує специфіку асоціативних полів у представників різних етнічних груп з усіх основних видів зв'язку.
Як зазначалося, інша можливість використання асоціативного експерименту в етнопсихології пов'язана з вивченням етнічної свідомості, етнічних стереотипів. Схема проведення такого дослідження дуже проста: респондентові надають слова-стимули, серед яких є низка етнонімів, заданих бажано у множині (тобто “українці”, “росіяни”, “цигани” та інші залежно від регіону та мети роботи). Завдання досліджуваного – відповісти першою (або першими) асоціацією, що виникла в його свідомості, коли він почув слово-стимул.
Асоціативний експеримент, як правило, проводиться на великій вибірці респондентів. Комплексна обробка його результатів полягає в побудові таблиці частотного розподілу слів-реакцій на кожне слово-стимул і (або) в проведенні контент-аналізу
Етнічний стереотип поведінки він визначає як комплекс стандартів поведінки членів етнічної системи, що змінюється з ходом часу шляхом навчання через умовний рефлекс наслідування, що формує стереотип поведінки як вищу форму адаптації.
Бромлєй Ю.В. [4] під стереотипами поведінки розуміє стійкі, регулярно повторювані форми поведінки, зразки, що прийняті в тій чи іншій культурі.
Етностереотипи формуються, а головне . реалізуються в системі цінностей та способі життя. Форми репрезентації етностереотипів можуть бути різними, але найбільш доступні для фіксації та наукового спостереження системи поведінкових правил та структура ціннісних орієнтацій. У зв.язку з цим виділяють експліцитні (поведінкові) та імпліцитні (психологічні) особливості етностереотипів.
Соціально-психологічна структура особистості містить систему регулятивних якостей: систему диспозицій (внутрішніх умов соціальних орієнтацій), куди входять мотиви, потреби, інтереси; систему когнітивних відносин (усвідомлених мотивів діяльності); та власне поведінкову систему, що реалізується в стильових особливостях життя особистості.
Етнічні стереотипи впливають на етнічні антипатії (етногонізм) та симпатії, що визначають поведінку людей в ситуаціях міжетнічного контакту.
Етнічні стереотипи завжди утворюються під впливом соціальних та політичних умов, певних культурних факторів та відображають міжетнічні установки.
Бромлєй Ю.В. [4] в ході досліджень виявив, що сфери, у яких національні особливості зберігаються найбільш повно . це норми поведінки в сім.ї, весільні та поховальні обряди, норми харчування. На думку автора, досить стійкими є стереотипи організації сімейного побуту: різні стосунки в сім.ї, міра участі жінок та молодих членів у вирішенні важливих сімейних питань, розподілу обов.язків і т.д.
В умовах гетеронаціонального шлюбу кожен в подружжі має свою точку зору на організацію сімейного побуту. Суперечності у підходах чоловіка і дружини до цього питання можуть призвести до внутрішньосімейних конфліктів, що, у свою чергу, негативно впливає на стабільність шлюбу. Оскільки механізмом виявлення національних особливостей є етнічний стереотип, то можна припустити, що розбіжність в етностереотипах подружжя впливає на стабільність шлюбу як системи подружніх стосунків, їх збереження протягом часу.
Серед специфічних факторів, що впливають на стабільність саме гетеронаціональної сім.ї, можна назвати такі:
релігійна належність подружжя;
державне законодавство;
стереотипи поведінки, організації побуту;
національний склад країни, у якій живе сім.я;
подібність соціально-професійного та галузевого складу населення;
сумісність етичних норм сімейного спілкування;
ставлення до шлюбу найближчих родичів та друзів, їх реакція на внутрішньосімейні конфлікти;
політика держави в ставленні до національно-змішаних шлюбів;
схожість культур.
Культурно-історичний досвід різних народів не може бути ідентичним. Достатньо велика варіабельність фольклору, традицій, звичаїв та т.ін. створює основу, на якій формуються ті .ключі. (стереотипи), що досить сильно відрізняються від культури до культури, які в умовах своєї культури забезпечують швидку і досить вірну орієнтацію особистості в її безпосередньому соціальному оточенні. Але в нетипових умовах ті ж самі .ключі. можуть перетворитися на перепони для формування адекватного уявлення про особистість іншої людини.
Сучасні норми міжособистих контактів все більше впливають на відносини людей в сфері шлюбу, число гетеронаціональних шлюбів зростає. Однак, у багатьох народів ще досі переважають внутрішньоетнічні шлюби.
Оскільки стереотипи культури формують не тільки екстеріорні, а й інтеріорні сторони людської діяльності, задаючи людям стандарти їх переконань, то й орієнтації у сфері шлюбних стосунків залежать в багатьох аспектах від рівня схожості традиційних етнічних стереотипів.
В умовах сучасної України з її тенденціями до гетеронаціональних шлюбів, збільшенням кількості населення інших націй та народностей, що спричинено демографічною ситуацією в Україні та еміграційною політикою держави, проблема стабільності гетеронаціональних шлюбів стає все більш актуальною, являючи собою одну із сфер діяльності практичного психолога.
Висновки до 2 питання: Оскільки стереотипи культури формують не тільки екстеріорні, а й інтеріорні сторони людської діяльності, задаючи людям стандарти їх переконань, то й орієнтації у різноманітних сферах
Викладач Орищин Л.С.
27
Проблема етнічної установки в етнопсихології. Етнічні стереотипи, їх структура та зміст. Причини стереотипізації