ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 2. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ сфери ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Поняття та характеристика інноваційного процесу.

2.2. Структуризація інноваційного процесу, його стадії та етапи.

2.3. Інноваційна діяльність підприємств.

2.4. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні (САМОСТІЙНО).

2.1. Поняття та характеристика інноваційного процесу

Терміни “інновації” та “інноваційний процес” близькі, але не однорідні.

Інноваційний процес це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безпосередньо виникають у часі і просторі і сприяють подальшому якісному розвитку народного господарства, забезпечуючи вищий рівень життя суспільства, тобто це процес створення, освоєння і розповсюдження нововведення, що задовольняє новим суспільним потребам. Головна риса інноваційного процесу обов'язкове завершення інновацій, тобто одержання результату, придатного для практичної реалізації. Але на відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес закінчується впровадженням появою на ринку нового продукту або технології. Цей процес триває і після впровадження нововведення, оскільки новина вдосконалюється, робиться більш ефективною, придбає нові споживчі властивості.

Слід відзначити, що інноваційний та стабільний виробничий процес мають ряд розбіжностей (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Порівняльна характеристика інноваційного та стабільного виробничого процесу

Характеристика процесу	Інноваційний процес	Стабільний виробничий процес
Кінцева мета	Задоволення нової соціальної потреби	Задоволення складної суспільної потреби
Шляхи досягнення мети	Множинні та невизначені	Немножинні
Досягнення мети	Зі значним часовим лагом	У реальному масштабі часу
Ризик	Високий	Низький
Період установлення зв'язку від кінця до початку процесу	Довгий	Короткий
Тип процесу	Дискретний, циклічний	Неперервний
Управління, можливості планування	Низькі	Високі
Плани	Довгострокові, можлива їх корекція	Короткострокові, такі, що мають характер директивних виробничих завдань
Цільова орієнтація	Перехід на новий рівень розвитку	Зберігання даного рівня розвитку
Взаємодія зі складною системою інтересів учасників процесу	Заперечується	Засновується на них
Розподіл сфер відпові-дальності	Перерозподіляє	Стабілізує
Форми організації	Гнучкі	Тверді, що базуються на нормах та регламентах

Інноваційний процес може розглядатися з різних позицій та різним ступенем деталізації. Наприклад, його можна розглядати як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, виробничої діяльності. З другого боку, інноваційний процес можна розглядати як етапи життєвого циклу нововведення від ідеї до його розробки та впровадження. У загальному вигляді інноваційний процес послідовна низка подій, у ході яких нововведення від ідеї перетворюється в конкретний продукт, технологію, послугу та розповсюджується в господарській практиці.

Розрізняють три логічні форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний); простий міжорганізаційний (товарний); розширений.

Натуральний інноваційний процес припускає створення та використання новини всередині однієї й тієї ж організації. Новина в цьому випадку не приймає товарну форму.

Товарна форма інноваційного процесу означає відділення функції виробника від функції споживача. У цьому випадку новина виступає як предмет купівлі-продажу.

Розширений інноваційний процес проявляється в порушенні монополії виробника-піонера, що сприяє вдосконаленню споживчих властивостей товару через конкуренцію.

Простий інноваційний процес переходить в товарний протягом 2-х фаз:

створення новини та його розповсюдження;
дифузія нововведення.

Перша фаза (створення новини та їх розповсюдження) - науково-технічна, експериментальна, виробнича, збутова, а також інформаційна діяльність, метою якої є створення умов для реалізації корисного ефекту від нововведення. На першій фазі ще не реалізується корисний ефект, а лише створюються передумови такої реалізації.

Дифузія інновації розповсюдження вже один раз освоєної та використаної інновації в нових умовах або новому місці застосування. Згідно Й. Шумпетеру, дифузія процес кумулятивного збільшення числа послідовників, що впровадять нововведення слідом за новатором у очікуванні більш високого прибутку. Дифузія сприяє зростанню числа споживачів і виробників нововведень.

Швидкість дифузії інновації в інноваційному процесі залежить від властивостей нововведення, форми прийняття рішення, властивостей соціальної системи, засобу передачі інформації. Для швидкого розповсюдження інновацій потрібна розвинена інфраструктура.

Суб'єктів інноваційного процесу можна поділити на групи: новатори, ранні реципієнти, рання більшість та відстаючі.

Новатори генерують науково-технічні знання. Це можуть бути індивідуальні винахідники, дослідницькі організації, які зацікавлені в одержанні частини доходу від використання винаходів. У ролі ранніх реципієнтів виступають підприємці, які першими освоїли новину і прагнуть до одержання додаткового прибутку шляхом просування новини на ринок. Рання більшість представлена фірмами, які першими впровадили новину до виробництва, що забезпечує їм додатковий прибуток. Відстаючі фірми знаходяться в такому положенні, коли запізнювання із нововведеннями призводить до випуску нових виробів, що вже морально зістаріли.

2.2. Структуризація інноваційного процесу, його стадії та етапи

У загальному плані інноваційний процес – це послідовний ланцюг подій, в ході яких новина «визріває» від ідеї до конкретного продукту, технології чи послуги і розповсюджується в господарській практиці. Дослідження, розробки, підготовка до виробництва, виробництво і збут являють собою основні стадії інноваційного процесу. Основним завданням цих стадій є обробка інформації з метою реалізації продуктів розумової праці у вигляді нових виробів, технологій.

Таким, чином інноваційний процес складається з окремих стадій, що відрізняються організацією праці, управлінням, фінансуванням та являють собою єдиний потік.

У загальному вигляді модель інноваційного процесу може бути представлена таким чином (рис. 2.1): 1. виникнення ідеї; 2. фундаментальні дослідження; 3. прикладні дослідження; 4. дослідно-конструкторські та експериментальні розробки; 5. освоєння; 6. промислове виробництво; 7. використання.

Рис 2.1. Модель інноваційного процесу

Основою інноваційного процесу є процес створення і освоєння нового продукту, технології. Цей процес починається із фундаментальних досліджень, які спрямовані на отримання нових наукових знань та визначення найбільш суттєвих закономірностей. До фундаментальних досліджень відносять концепції та теорії, які розробляються в академічних інститутах, вищих навчальних закладах, галузевих спеціалізованих інститутах і лабораторіях. Фундаментальні дослідження займають пріоритетне значення в розвитку інноваційних процесів, оскільки виступають як генератор нових ідей.

Фундаментальні дослідження поділяють на теоретичні та пошукові. Результати теоретичних досліджень проявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових уявлень, створенні нових теорій. Завданням пошукових досліджень є відкриття нових принципів створення виробів та технологій, нових властивостей матеріалів, методів аналізу. Метою таких досліджень стає підтвердження теоретичних ідей та припущень.

Фінансування фундаментальних досліджень здійснюється, в основному, за рахунок коштів державного бюджету.

Другою стадією процесу створення та освоєння нової техніки, технології є прикладні дослідження. Дослідження мають практичну направленість, здійснюються в наукових закладах і фінансуються як за рахунок державного бюджету, так і за рахунок коштів замовника.

Слід відзначити, що саме з цього етапу інноваційного процесу виникає ризик втрати вкладених коштів, оскільки результат прикладних досліджень не завжди може бути передбаченим.

На третьому етапі здійснюються дослідно-конструкторські та експериментальні розробки застосування результатів прикладних досліджень для створення зразків нової техніки, матеріалів технології, які можуть бути передані після випробувань в серійне виробництво або безпосередньо споживачу. Дослідно-конструкторські та експериментальні розробки завершальна стадія наукових досліджень, перехід від експериментального виробництва до промислового. На цій стадії здійснюється перевірка результатів теоретичних досліджень, розроблюється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки. На даному етапі джерела фінансування розробок ті, що і на другому етапі, а також власні кошти організацій.

На наступному етапі інноваційного процесу здійснюється наукове і виробниче освоєння нових виробів (технічна та технологічна підготовка виробництва), після якого починається процес промислового виробництва.

Процес промислового виробництва здійснюється в два етапи:

безпосереднє виробництво досягнень науково-технічних розробок;

доведення новини до споживачів з урахуванням попиту і ринкових цін.

Завершальною стадією інноваційного процесу є використання розробок, які вироблені на основі науково-технічних досягнень, а також підтримання нової техніки в працездатному вигляді (сервісне обслуговування).

Існують й інші схеми структури інноваційного процесу (рис. 2.2).

Згідно з даною схемою структура інноваційного процесу складається із двох циклів: науково-інноваційного і виробничо-комерційного.

У свою чергу до складу інноваційних циклів входять фази.

Науково-інноваційний цикл охоплює дві фази (1-у і 2-у), виробничо-комерційний – 3-ю і 4-у.

Отже, розвиток інноваційного процесу охоплює чотири фази, сутність яких полягає в наступному:

Перша фаза – фаза науково-дослідної, дослідно-конструкторської роботи і освоєння виробництва, тобто включає фундаментальні та прикладні дослідження, конструкторські та технологічні розробки і впровадження новацій у виробництво. Ця фаза є збитковою.

Друга фаза - це фаза продовження освоєння та зростання виробництва, досягнення запланованого рівня рентабельності. Збільшуються масштаби виробництва, знижуються видатки та досягається найбільший ефект від впровадження новацій. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну і оцінюють її як споживчу вартість.

Максимум новизни для споживачів наступає саме на цій фазі, оскільки для цього періоду характерні найшвидші темпи досягнення максимуму виробництва, поліпшення якості і забезпечення конкурентноздатності продукції.

Третя фаза – фаза зрілості. Вона характеризується зменшення темпів виробництва, стабілізацією. Основним напрямком роботи на даній фазі стає вдосконалення продукту, покращення його якісних характеристик, подальша модифікація. На цій фазі різко зростає конкуренція, оскільки відбувається дифузія тиражування нововведення. Для того, щоб не втратити своєї ролі на ринку необхідно вдосконалювати цей продукт або за рахунок організаційних чи інших заходів підтримувати монопольний стан свого продукту на ринку.

Четверта фаза – фаза занепаду: моральне старіння продукту Попит падає, нововведення втрачає свою конкурентоспроможність і витісняється іншими новаціями. Тому ще до настання даної фази необхідно підготувати і вивести на рівень Прибутковості чергову новацію. Оптимальним слід вважати освоєння замінюючого нового продукту (технології) уже в той час, коли попереднє нововведення знаходиться на стадії зрілості.

Як видно з рис. 2.2, максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва, тобто в той час, коли підприємство стає монополістом даного виду продукції і має можливість застосовувати монопольні високі ціни на ринку. Ціна перекриває видатки, пов'язані з розробкою і освоєнням виробництва продукції. Крива прибутку на перших порах після безприбуткової реалізації (низький обсяг продажів) швидко зростає, випереджаючи обсяги продажу. Але з часом, коли відбувається насичення ринку даним видом продукції, норма прибутковості знижується, а суму прибутку підприємство може підтримувати-за рахунок збільшення обсягів виробництва.

Спостерігається дуже різке падіння прибутковості і якщо підприємство не буде працювати над створенням нових модифікацій продукту, то може втратити конкурентноздатність на ринку і навіть опинитися на межі банкрутства.

Тому необхідно вже на третій фазі – фазі зрілості – забезпечити виробництво нових модифікацій продукту, з яким можна вийти на ринок.

Але в кожному разі здійснення усіх етапів інноваційної діяльності повинно забезпечити удосконалення техніки (товару) і сприяти зростанню ефективності підприємницької діяльності як в умовах конкретного підприємства, так і в умовах регіону, держави в цілому.

Таким чином, інноваційний процес охоплює цикл обробки науково-технічної ідеї до її реалізації на комерційній основі. Значна кількість інновацій реалізується підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих і комерційних завдань. Отже, інноваційний процес визначається як комплекс послідовних робіт від отримання теоретичного знання до використання споживачем товару, створеного на основі нового знання.

Формування моделі інноваційного процесу на підприємстві включає 6 етапів (табл. 2.2):

Таблиця 2.2

Етапи формування інноваційної моделі на підприємстві

Етап процесу	Зміст
1. Визначення потреби в інноваціях	Ознайомлення з проблемою, визначення і переконання членів організації в необхідності нововведення
2. Збір інформації про нововведення	Пошук початкових відомостей про нововведення
3. Попередній вибір нововведення	Розробка нововведення, оцінка інформації, вибір нововведення
4. Прийняття рішення про впровадження нововведення	Затвердження рішення про нововведення
5. Впровадження	Пробне впровадження, повне впровадження і використання нововведення
6. Інституціоналізація	Модифікація, дифузія інновацій

2.3. Інноваційна діяльність підприємств

Під інноваційною діяльністю підприємства розуміють діяльність з доведення науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного до практичного застосування.

Інноваційна діяльність це пошук можливостей, що забезпечують практичне використання наукового, науково-технічного результату та інтелектуального потенціалу з метою одержання нового або вдосконаленого продукту, способу його виробництва і задоволення суспільних потреб в конкурентоспроможних товарах і послугах.

Інноваційна діяльність це діяльність, що пов’язана з трансформацією результатів науково-технічної діяльності в новий або вдосконалений продукт і передбачає комплекс наукових, технологічних організаційних, фінансових і комерційних заходів, які в сукупності призводять до інновацій.

У Законі України «Про інноваційну діяльність» інноваційна діяльність підприємств визначена як вид діяльності, що спрямована на розробку, використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Розгорнуте визначення ІДП повинно охоплювати такі аспекти

це сукупність процесів виробничого і невиробничого характеру, що забезпечує постійне вдосконалення виробництва в результаті підвищення суспільних потреб на базі поступального розвитку науки і техніки, об’єктивних економічних законів і закономірностей
це сукупність дій, що забезпечують високий рівень використання інноваційного потенціалу підприємства, необхідний і достатній в конкретний період часу для створення, комерціалізації і експлуатації нових продуктів (процесів) нової якості.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

інноваційні програми і проекти;
нові знання та інтелектуальні продукти;
виробниче обладнання та процеси;
інфраструктура виробництва і підприємництва;
організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
товарна продукція;
механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і (або) юридичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” інноваційна діяльність визначена як одна із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження науково-технічного прогресу до виробництва і соціальної сфери. Ця діяльність включає наступне:

випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

розробку та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального і економічного становища.

Різновидами інноваційної діяльності можуть бути:

підготовка та організація виробництва, які охоплюють придбання виробничого обладнання, зміни в них, а також у методах і стандартах виробництва та контролю якості;

виробничі розробки, які містять модифікації продукту і технологічного процесу, перепідготовку персоналу для використання нових технологій та обладнання, а також пробне виробництво;

маркетинг продукції;

придбання неоречевленої технології в формі патентів, ліцензій, ноу-хау, торговельних марок;

придбання машин та обладнання, які за своїм технологічним змістом пов’язані з впровадженням продуктових або процесних інновацій;

виробниче проектування.

Інноваційна діяльність діяльність з доведення науково-технічних ідей, винаходів до результату, придатного до практичного користування. У повному обсязі інноваційна діяльність включає всі види наукової діяльності, проектно-конструкторські, технологічні, дослідницькі розробки, діяльність по освоєнню новин у виробництві та в їх користувачів реалізацію інновацій.

Основу інноваційної діяльності складає науково-технічна діяльність, що пов’язана із створенням, розвитком, розповсюдженням і використанням науково-технічних знань у всіх галузях науки та техніки. Поняття науково-технічної діяльності розроблене ЮНЕСКО. У відповідності до рекомендацій ЮНЕСКО науково-технічна діяльність охоплює: а) наукові дослідження і розробки; б) науково-технічну освіту та підготовку кадрів; в) науково-технічні послуги.

Інноваційна діяльність має неперервний перебіг, постійно вдосконалюється в певній галузі практичної діяльності. Інновації завжди орієнтовані на ринок, на конкретних споживачів чи конкретну потребу, тому інноваційну діяльність слід розцінювати як взаємодію сприятливих можливостей, потенціалу і стратегій. Найголовніше питання полягає в тому, як підприємства можуть сприймати ці можливості та реагувати на них через розробку стратегії інноваційної діяльності.

Для успішної реалізації інновацій необхідно враховувати багато факторів, які можна поділити на фактори, що сприяють інноваційній діяльності та фактори, що перешкоджають інноваційній діяльності (табл. 2.3).

Слід також відзначити, що інноваційна діяльність значною мірою залежить від розмірів підприємств.

Виділимо, передусім, фактори, що є перешкодою для здійснення інноваційної діяльності великих підприємств:

1. Великі підприємства мають складну ієрархічну структуру. Перепоною часто буває й розмір самого підприємства. Наведені фактори викликають тенденцію до втрати гнучкості в управлінні, наводять до консервативної діяльності робітників. У великих організаціях приділяється меншої уваги помилкам, пов'язаним з прийняттям ризикових рішень, ніж у малих організаціях. Потім це відбивається на оцінці результатів діяльності робітників і може призвести до того, що не будуть створені достатні умови для стимулювання інноваційних заходів.

2. Великі підприємства порівняно з дрібними виявляють більшого опору змінам.

Таблиця 2.3

Фактори, що сприяють і протидіють інноваційній діяльності

Група факторів	Фактори, що сприяють діяльності	Фактори, що протидіють діяльності
Техніко-економічні	Наявність резерву фінансових та матеріально-технічних засобів, наявність необхідної господарської і науково-технічної інфраструктури, матеріальних винагород за інноваційну діяльність	Недостатність ресурсів для фінансування ризикових проектів: слабкість матеріально- та науково-технічної бази, відсутність резервних потужностей; домінування інтересів існуючого виробництва
Юридичні	Законодавчі заходи (особливі пільги), що заохочують іннова-ційну діяльність	Обмеження з боку антитрестівського податкового, амортизаційного, патентно-ліцензійного законодавства
Організа-ційно-уп-равлінські	Гнучкі організаційні структури, демократичні структури управління, перевага горизонтальних потоків інформації, індикативність планування, припущення коригувань, децентралізація, автономія, формування цільових проблемних груп	Сталі організаційні структури, централізація, консервативність ієрархічних принципів будівлі організації, перевага вертикальних потоків інформації, установча замкненість, труднощі міжгалузе-вих та міжорганізаційних взаємо-дій, орієнтація на короткострокову окупність, усталені ринки
Соціально-психоло-гічні	Моральна винагорода, суспільне признання, можливість самореалізації	Опір змінам, які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу, необхідність винаходу нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій; страх невизначеності, страх відповідальності за помилку

3. Виробництво великого підприємства засноване на збалансованості роботи всіх його підрозділів. Проведення інноваційної політики може бути ускладнене внаслідок неможливості перебудови відразу всіх підрозділів.

4. У великих підприємствах ускладнене розкриття спроможності людей, які беруть участь в процесі впровадження інновацій. Також ієрархічність підприємств не дозволяє створити умови для того, щоб приділялося більше уваги обдарованим робітникам.

5. На великих підприємствах складніше організаційно здійснити реалізацію всього інноваційного процесу. Це пояснюється не лише ієрархічністю, але і широким розмахом горизонтальних зв'язків (наприклад, відірваність досліджень та розробок від безпосереднього виробництва).

6. У великих організаціях керівні робітники часто не звертають уваги на несуттєві з їхньої точки зору новини. Невикористані можливості ведуть до втрати інноваційної політики. Це проявляється у відсутності роботи з кожним новатором, недостатній увазі до руху раціоналізаторів.

Великі організації мають не лише недоліки. Існують об’єктивні фактори, що сприяють здійсненню успішної інноваційної діяльності на великих підприємствах.

1. Сприятливе середовище по втіленню інновацій на великих підпри-ємствах створює краща забезпеченість ресурсами. Це і концентрація кваліфікованих робітників, можливості одержання інформації про рівень новин, інвестиційне забезпечення та ін.

2. Імідж та потужність великих підприємств дозволяють їм простіше переборювати перешкоди зовнішнього характеру (наприклад, під час підготовки зарубіжного ринку до прийняття новини).

3. Великим організаціям простіше вирішувати проблеми, пов'язані з інноваційним ризиком, що пояснюється їхнім обсягом коштів та оснащеністю.

4. Особливістю великих підприємств є те, що вони серйозним і відповідальним чином підходять до розробки стратегії підприємства, що створює умови для своєчасного здійснення інноваційної політики.

2.4 Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні

Узагальнення світового досвіду в сфері управління інноваційними процесами та визначення їх структурних елементів, придатних для використання в національній економіці, стає необхідним сьогодні для України.

Інноваційна діяльність є однією з визначальних складових науково-технічного прогресу і відповідно – економічного зростання.

Сьогодні економічне змагання за лідерство на світових ринках пов’язується виключно з інноваціями. Більшість індустріально розвинутих країн будує свою стратегію довгострокового зростання, насамперед, на основі переходу на інноваційний шлях розвитку.

У розвинених країнах світу показник приросту ВВП за рахунок впровадження нових технологій становить 60-90%, тоді як в Україні він складає менше одного відсотка.

Не дивлячись на зростання за останні десять років обсягу виконаних науково-технічних розробок у фактичних цінах (з 1111, 7 млн. грн. у 1996 році до 5354,6 млн. грн. у 2006 році), їх питома вага у валовому внутрішньому продукті неухильно знижується. (табл. 2.4, 2.5).

Таблиця 2.4

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт

Роки	Всього, у фактичних цінах	У тому числі	Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП
		фундаментальні дослідження	прикладні дослідження	розробки	науково-технічні послуги
	млн.грн.	%
1996	1111,7	140,6	321,6	606,9	42,6	1,38
1997	1263,4	188,5	309,2	693,7	72,0	1,36
1998	1269,0	205,5	297,5	682,8	83,2	1,22
1999	1578,2	220,5	330,4	918,6	108,7	1,20
2000	1978,4	266,6	436,7	1106,3	168,8	1,14
2001	2275,0	353,3	304,9	1317,2	299,6	1,13
2002	2496,8	424,9	343,6	1386,6	341,7	1,11
2003	3319,8	491,2	429,8	1900,2	498,6	1,24
2004	4112,4	629,7	573,7	2214,0	695,0	1,19
2005	4818,6	902,1	708,9	2406,9	800,7	1,13
2006	5354,6	1141,0	841,5	2741,6	630,5	1,00

На протязі останнього десятиріччя майже не змінюється кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки, недостатнє фінансування науки викликає відтік висококваліфікованих спеціалістів: чисельність науковців, зайнятих науково-технічною діяльністю, з 1990 року скоротилось майже втричі (табл. 2.5).

Таблиця 2.5

Наукові кадри та кількість організацій в Україні

	Кількість організації, які виконують наукові дослідження й розробки	Чисельність науковців, осіб
1990	…	313079
1991	1344	295010
1992	1350	248455
1993	1406	222127
1994	1463	207436
1995	1453	179799
1996	1435	160103
1997	1450	142532
1998	1518	134413
1999	1506	126045
2000	1490	120773
2001	1479	113341
2002	1477	107447
2003	1487	104841
2004	1505	106603
2005	1510	105512
2006	1452	100245

Нестабільна робота та неспроможність швидкої адаптації наукових організацій негативно впливає на інноваційну активність промислових підприємств, які знаходяться також в несприятливих для інноваційної діяльності умовах. Питома вага підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність, спрямовану на підвищення технічного рівня виробництва та освоєння продукції в 2006 році складала 11,2% проти 18% в 2000 році (табл. 2.6). Проти 2000 року майже на 5% зменшилась питома вага підприємств, що впроваджували інновації, тобто збільшується частка підприємств, що не займаються інноваційною діяльністю.

Беручи до уваги інноваційні процеси в національній економіці у 2006 році необхідно зазначити, що наявні показники щодо інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні, звичайно, не відображають у цілому інноваційних процесів, проте навіть вони є показовими для характеристики стану інноваційної активності, яка знижується в кількісному обсязі, має обмежений географічний простір, а її інтенсивність вказує на розвиток виробництв із малою часткою доданої вартості (видобування та обробка сировини).

Таблиця 2.6

Інноваційна активність в Україні

	Питома вага підприємств, що	Загальна сума витрат	У тому числі за напрямами
	займалися інноваціями	упроваджували інновації		дослідження і розробки	придбання нових технологій	підготовка виробництва для впровадження інновацій	придбання машин та обладнання пов'язані з упровадженням інновацій	інші витрати
	%	млн.грн.
2000	18,0	14,8	1760,1	266,2	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	14,3	1979,4	171,4	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	14,6	3018,3	270,1	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	11,5	3059,8	312,9	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	10,0	4534,6	445,3	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	8,2	5751,6	612,3	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	10,0	6160,0	992,9	159,5	954,7	3489,2	563,7

Так, у 2006 році інноваційною діяльністю у промисловості займалося 1118 підприємств, або 11,2%. обстежених промислових підприємств (у 2005р. – 1193 підприємств, або 11,9%).

Основними напрямами інноваційної активності за видами економічної діяльності були: виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення – третина підприємств займалися інноваційною діяльністю; машинобудування і хімічна та нафтохімічна промисловість – п’ята частина; металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 12,9 %; виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 9,4 %; целюлозно-паперове виробництво, видавнича діяльність – 7,7 %; легка промисловість – 7,3 %; оброблення деревини та виробництво виробів з деревини, крім меблів – 5,6 %; добувна промисловість – 4,8 %; виробництво та розподілення електроенергії, газу та води – 3,6 %. Разом із тим, у розвинутих країнах найбільш інноваційно-активними є такі галузі як, авіакосмічна, електроніка та виробництво комп’ютерної техніки, фармацевтична галузь.

Інноваційна активність регіонів також була досить не однорідною: частка промислових підприємств, що займалися інноваційною діяльністю в них, становила від 32,6 до 3,1 % При цьому більша за середню (11,2 %) частка інноваційних підприємств була у м. Києві, Харківській, Одеській, Чернівецькій, Івано-Франківській та Вінницькій областях, найменша активність інноваційної діяльності спостерігалася у Рівненській, Сумській та Хмельницькій областях.

Загальний обсяг витрат на технологічні інновації становив 6160,0 млн. грн. Із загального обсягу витрат 34,7 % спрямували підприємства машинобудування, по 20,3 % – хімічної та нафтохімічної промисловості, металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів. Частка капітальних витрат у загальному обсязі інноваційних витрат як і у 2005 році склала 56,3 %.

Кожне четверте інноваційно активне підприємство витрачало кошти на дослідження і розробки, які є одним із необхідних напрямів інноваційної діяльності, обсяг яких становив 992,9 млн.грн. проти 612,3 млн.грн у 2005 році. Середньооблікова чисельність працівників, які сприяли створенню як технологічно нових, так і значно технологічно вдосконалених продуктів і процесів, становила 27,3 тис. осіб.

Додатково: за останні п’ять років чисельність наукових галузевих та заводських організацій (підрозділів), спеціалісти яких краще знають його інноваційні потреби та можливості, в більшості мають досвід роботи безпосередньо на підприємствах, скоротилася відповідно на 5,9 і 10,6 %.

Лише кожне одинадцяте інноваційно активне підприємство придбало нові технології (нові знання та досягнення), витрати на які становили 159,5 млн.грн. (у 2005р. 243,4 млн.грн.). Кількість закуплених таких технологій становила 697 одиниць, із яких майже кожна друга придбана за межами України.

Підприємства машинобудування на придбання 356 нових технологій витратили 28,5 млн.грн., хімічної та нафтохімічної промисловості – 152 технології і 58,5 млн.грн.

Наявна структура витрат за напрямами інноваційної діяльності показує, що підприємствами, основним чином, здійснюється діяльність, пов’язана з придбанням основних фондів, виробничою підготовкою та просуванням інноваційної продукції на ринок. Таким чином, більша увага привертається використанню вже існуючих інновацій, менша створенню нових.

Як і у попередні роки основним джерелом фінансування витрат на інновації були власні кошти підприємств, частка яких у загальному обсязі фінансування становила 84,6 %, проти 87,7 % у 2005 році.

Питома вага коштів державного бюджету становила 1,9 % обсягу інноваційних витрат, що на 1,4 відсоткових пунктів більше, ніж у 2005 році. Державну підтримку на розвиток інноваційної діяльності у розмірі 54,9 млн. грн. отримали 2 підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, 29,2 млн.грн. – 16 підприємств машинобудування, 18 млн.грн. – 4 підприємства добувної промисловості, 6,3 млн. грн. – 9 підприємств з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води, 5,8 млн.грн. – 2 підприємства металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів, 114 тис.грн – 1 підприємство легкої промисловості. Також свої кошти на здійснення нововведень вкладали на 7 підприємствах України вітчизняні інвестори (26,3 млн.грн.) та іноземні – на 11 підприємствах (176,2 млн. грн.).

Для здійснення інновацій промисловість отримала кредити у обсязі 522,6 млн.грн. (у 2005р. 409,7 млн.грн.). Їхня питома вага у загальному обсязі фінансування інноваційних витрат збільшилась проти 2005 року на 1,4 відсоткових пунктів і склала 8,5 % Так, підприємствами хімічної та нафтохімічної промисловості використано кредитів в обсязі 214,5 млн.грн., з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 73,2 млн.грн., з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення – майже 48 млн.грн., з оброблення деревини та виробництва виробів з деревини, крім меблів –11,6 млн.грн., целюлозно-паперового виробництва, видавничої діяльності – 6,7 млн.грн., легкої промисловості – 1,8 млн. гривень.

За видами економічної діяльності найбільше нових технологічних процесів використано у машинобудуванні (69,7% загальної їх кількості), у хімічній та нафтохімічній промисловості (9%), у виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (6,9%), у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів (4,9%).

У 2006 році обсяг реалізованої інноваційної продукції становив 30,9 млрд. грн., або 6,7% загального обсягу промислової продукції (у 2005р. – 6,5%). Майже на кожному другому підприємстві, що реалізовувало інноваційну продукцію, її частка у загальному обсязі промислової продукції становила до 10%, майже на кожному четвертому – 10-25%, на кожному сьомому – 25-50%, на кожному п’ятнадцятому – 50-70%, на кожному дев’ятому – понад 70 відсотків.

Понад 60 % обсягу інноваційної продукції реалізовано відкритими акціонерними товариствами, 20,5 % – закритими акціонерними товариствами, 3,5% – державними підприємствами.

Обсяг інноваційної продукції, реалізованої на експорт, становив 12,8млрд.грн, з якого в країни СНД – 4,6 млрд.грн. (у 2005р. – 12,5 млрд.грн. і 5,2 млрд.грн.). Частка інноваційної продукції, реалізованої за межі України, у обсязі експортованої промислової продукції становила 13,7 % Поставляли нову продукцію за межі країни більше третини підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію. Найбільші обсяги такої продукції припадають на підприємства металургійного виробництва та з виробництва готових металевих виробів (39,1 % загального обсягу реалізованої інноваційної продукції за межі країни), хімічної та нафтохімічної промисловості і машинобудування (26,4 %).

Загалом можна відзначити, що зростання ринкового потенціалу інноваційного розвитку у 2001-2005 роках йшло в основному за рахунок екстенсивних факторів, а саме: зростання масштабів виробництва і реалізації інноваційної продукції при відсутності помітних позитивних змін як у збільшенні частки інноваційної продукції в загальному обсягу реалізованої промислової продукції, так і у підвищенні її прогресивності.

Світовий досвід показує, що наявність ринкових відносин ще не достатня умова швидкого економічного розвитку. В Україні створено технологічні, інституціональні та соціальні передумови для розвитку за інноваційним типом. Проте в країні потрібно створити сприятливий інноваційний клімат, що дозволить включити інноваційну сферу в ринкові відносини. Сьогодні цю умову ще не виконано.

Вихід з кризової ситуації в інноваційні сфери української економіки повинен забезпечуватися через вирішення наступних завдань:

створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних новинок в усіх сферах діяльності;

забезпечення структурно-технологічної перебудови як на рівні окремих підприємств, так і економіки в цілому;

збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямках розвитку;

створення необхідних умов для збереження кадрового потенціалу науково-інноваційної сфери, недопущення еміграції висококваліфікованих наукових кадрів;

визначення пріоритетних напрямків розвитку досліджень та розробок і забезпечення їх державного фінансування;

застосування нових форм організації інноваційної діяльності, таких як технопарки, технополіси, “інкубатори”;

заміна існуючої науково-технічної структури мобільними асоціаціями у вигляді малих інноваційних фірм, консалтингових компаній, тимчасових творчих колективів та інших гнучких форм діяльності;

визначення і реалізація раціональних форм інтеграції науки та освіти, підготовки наукових кадрів і компетентних менеджерів для інноваційної діяльності;

формування сучасного ринку інформаційної індустрії.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА