Організаційні форми та структури інноваційної діяльності

ТЕМА 5. Організаційні форми та структури інноваційної діяльності

5.1. Організаційні форми, що забезпечують інноваційні процеси.

5.2. Організаційні структури інноваційних підприємств.

5.1 Організаційні форми, що забезпечують інноваційні процеси

За сучасних умов господарювання, коли підвищуються вимоги до впровадження в усі сфери життя ефективних технологій створення і використання інновацій актуальною стає необхідність забезпечення ефективної організації інноваційної діяльності. Під час вирішення цієї проблеми повинні використовуватися різноманітні організаційні форми інноваційних процесів, що включають ті або інші організаційні структури, особливості їх функціонування, методи забезпечення впровадження і оперативного контролю інновацій.

Організаційна форма реалізації інновацій комплекс підприємств (підприємство, підрозділ), що мають певну ієрархічну організаційну структуру, механізм управління, відповідають специфіці інноваційних процесів та забезпечують обґрунтування необхідності інновацій; визначення і використання технології та організації інноваційних процесів з метою практичної реалізації інновацій.

Все більшого значення набувають нові організаційні форми інноваційної сфери – технопарки, технополіси, науково-технічні інкубатори, інноваційні центри, які виступають інфраструктурою інноваційного бізнесу та сприяють: розвиткові інноваційного підприємництва, прискоренню процесів передачі науково-технічних знань у виробництво.

Особливу роль серед форм, що забезпечують взаємодію науки та виробництва відіграють науково-технічні парки. Науково-технічний парк це територіально відокремлений комплекс наукових установ, дослідних заводів, промислових підприємств, створених на заздалегідь підготованих територіях навколо великих університетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного використання, системи транспортних та інших комунікацій, магазини, житлові приміщення). Метою створення технопарків є комерціалізація науково-технічної діяльності, більш швидке просування наукових досягнень в матеріальну сферу.

Технопарки – самостійна господарська форма, що перетворює ресурси в інноваційні послуги (рис.5.1). У основу їхнього створення покладено наступні принципи:

координація діяльності та співробітництво 4-х головних ланок: науки, вищої школи державного сектора виробництва, приватних компаній, місцевих та регіональних органів управління;

підтримка малого наукоємного бізнесу;

концентрація і використання ризикового капіталу.

Вхідні ресурси Вихідні послуги

Земельні ділянки Інформаційні

Будівлі Комунікаційні

Обладнання Маркетингові

Інфраструктура Навчальні

Інвестиції (гроші, Консалтингові

цінні папери) Лізингові

Інтелектуальні Фінансові

ресурси Науково-дослідні

Рис. 5.1. Перетворення вхідних ресурсів у інноваційні послуги

Парки показали свою ефективність щодо скорочення циклу наука – виробництво – споживання. В умовах науково-технічного парку необхідно 3...5 років на створення та просування на ринок нового продукту і ще приблизно 2...3 роки, щоб повернути гроші на його створення.

Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні компанії, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій.

Основними перевагами науково-технічних парків є:

інтеграція різних стадій інноваційного процесу;

промисловість одержує швидкий доступ до нових розробок;

скорочуються терміни впровадження та розповсюдження нововведень;

спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробками науково-технічного прогресу;

створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

виробництво одержує доступ до консультантів, лабораторій;

студенти мають можливість одержувати не лише теоретичні, а й практичні знання.

Інкубатор це організаційна структура, яка має за мету створення сприятливих умов для ефективної діяльності новоутворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві наукові ідеї. Вона може надавати таким фірмам приміщення та необхідне обладнання на певний період, забезпечувати їх консультаціями з економічних та юридичних питань на пільгових засадах, організовувати інформаційне та рекламне забезпечення. Інкубатор проводить також експертизу інноваційних проектів, веде пошук інвесторів та надає їм певні гарантії, можливість скористатися своїм дослідним виробництвом. У конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають в межах інкубаторів, ніж поза ними.

Розвиток інкубатора не потребує бюджетних асигнувань, а забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні фірми якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується участь у визначенні форми в їхніх майбутніх прибутках.

Досвід зарубіжних країн, де поширені інкубатори, свідчить, що вони бувають трьох типів:

безприбуткові ті, що працюють з залученням коштів місцевих органів влади, що зацікавлені в створенні нових робочих місць та економічному розвитку регіонів. Інкубатори такого виду отримують з орендарів платню, що значно нижча, ніж у середньому встановлено в країні;
прибуткові ті, що не надають пільг під час здачі в оренду свого майна. Орендарям пропонується широке коло різноманітних послуг, проте сплачують вони лише ті з них, котрими реально скористалися;
філії вищих навчальних закладів. Вони надають ефективну підтримку підприємствам, що збираються опанувати високотехнологічну продукцію, а саме: дають необхідні консультації науковців, допомагають дослідною та лабораторною базою, обчислювальною технікою. Орендна платня при цьому достатньо висока.

Технополіс являє собою цілісну науково-виробничу структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого велику роль відіграють технопарки і інкубатори. Різниця між технополісом і технопарком полягає в тому, що технополіс створюється навмисно і включає обов’язково весь комплекс робіт інноваційного процесу.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Існують також так звані “розмиті” технополіси на базі великих міст, які не мають чітко означених меж, проте мають добре розвинену інноваційну структуру.

Технополіси поширені в США поблизу таких відомих університетів, як Стенфордський та Гарвардський. Орієнтацію на створення технополісів обрали в Японії (де створено 18 технополісів), у ФРН (50 технополісів), у Великобританії (25 технополісів), у Голландії (25 технополісів).

Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані.

Вони сприяють:

підвищенню інноваційної активності;
формуванню інноваційної інфраструктури;
прискоренню комерціалізації новацій;
структурній перебудові виробництва;
створенню нових робочих місць;
удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;
підсиленню наукоємності розвитку промисловості;
підвищенню професіоналізму кадрів;
підвищенню інноваційності економіки.

Американська практика організації пошукових досліджень породила своєрідну форму інноваційного підприємництва - ризиковий (венчурний) бізнес.

Венчурні фірми це структури, які представлені самостійними невеликими фірмами, що спеціалізуються на дослідженнях, розробках, виробництві нової продукції. Їх створюють вчені - дослідники, інженери, новатори. Венчурний капітал асоціюється з фінансуванням інновацій та науково-технічного прогресу. Перевагами венчурних фірм є вузька спеціалізація; концентрація всіх видів ресурсів за обраним напрямком дослідження; можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки. Конкуренція примушує венчурні фірми максимально скорочувати терміни науково-дослідних розробок, інтенсивно впроваджувати їх у виробництво.

Венчурні фірми працюють на етапах зростання та насичення винахідницької активності й активності що зберігається, але вже падає.

Створення венчурних фірм припускає наявність наступних компонентів:

ідеї інновації нового виробу, технології;

суспільної потреби та підприємця, готового на основі запропонованої ідеї організувати нову фірму;

ризикового капіталу для фінансування.

Взаємодія науки та виробництва в галузях високих технологій породили ще одну форму міжфірмової кооперації “стратегічні альянси”. Вони виникають на основі угод між фірмами щодо взаємодоповнюючих функцій під час проведення наукових досліджень і комерціалізації результатів.

Найбільш розповсюдженими є угоди про спільну науково-технічну діяльність, організацію консорціумів та спільних підприємств. На відміну від звичайних контрактів типу “замовник - постачальник”, стратегічні альянси мають ряд особливостей, а саме:

цей вид кооперації охоплює здебільшого сферу НДДКР;

основним елементом угоди є проведення фундаментальних досліджень у заданих напрямках з можливістю адаптації до конкретного ринку;

угода, що охоплює всі основні сфери відтворюючого циклу НДДКР - організація виробництва - виробництво - збут має комплексний характер, що дає можливість зменшувати затрати, раціоналізувати виробничий процес, використовувати спільний досвід щодо освоєння ринку, забезпечувати сумісність стандартів, зменшувати кількість технологічних операцій, вдосконалювати прийоми та методи виробництва нової техніки, прискорювати процес використання нових ідей розробок виробництва, диверсифікувати фінансовий ризик.

5.2 Організаційні структури інноваційних підприємств

Інноваційна діяльність на підприємстві здійснюється в рамках прийнятих організаційних структур, що передбачають наявність певного складу підрозділів, які знаходяться у взаємозв’язку та взаємодії.

Організаційні структури є передусім формою, під якою регулюється управлінська та виконавча діяльність робітників. Під організаційною структурою інноваційного підприємства розуміють сукупність основних підрозділів, що вирішують творчі завдання, притаманні для даного виду інноваційного підприємства, його спеціалізації та профілю, а також підрозділів, що виконують допоміжні, обслуговуючі, управлінські функції з метою досягнення заданих результатів та реалізації інновацій.

У організаційну структуру інноваційного підприємства входять наукові, конструкторські, проектні, інформаційні підрозділи, які здійснюють діяльність по створенню інноваційного продукту, а також виробничі, допоміжні та управлінські підрозділи, які забезпечують виконання планів науково-дослідних робіт і реалізацію інновацій.

Структура інноваційних підприємств може бути функціональною, тематичною, матричною, проектно-матричною, функціонально-матричною, фазною.

Функціональна структура інноваційного підприємства сукупність спеціалізованих підрозділів, кожний з яких виконує чітко визначені частини наукових досліджень чи дослідно-конструкторських розробок згідно їх профілю та спеціалізації.

Позитивними особливостями цього типу організаційної структури є такі:

можливість концентрації знань та досвіду у вузькій галузі науки та техніки;

висока інтенсивність використання ресурсного потенціалу;

однаковий рівень якості однотипних за характером робіт в складі різних проектів;

зручність обслуговування інформацією;

можливість виробки стандартів, методик контролю якості праці.

До недоліків функціональної структури можна віднести:

складність планування, регулювання, контролю виконання досліджень у зв’язку з великою кількістю спеціалізованих підрозділів;

висока чутливість до незначних відхилень від календарного графіку виконання робіт;

необхідність великої кількості погоджень на горизонтальних рівнях;

неможливість повного розкриття творчого потенціалу працюючих у межах підрозділів.

Тематичний тип організаційної структури інноваційного підприємства являє собою сукупність підрозділів, які об’єднують спеціалістів різного профілю (рис. 5.2). Кожний з підрозділів проводить роботи за своїми темами (проектами) від початку до кінця.

Перевагами цієї структури є такі особливості:

цільова спрямованість творчих колективів на вирішення конкретних завдань;

велика ймовірність появи нових ідей;

особлива відповідальність керівників і спеціалістів за якісне виконання робіт;

можливість сполучання різних етапів робіт;

менша кількість погоджень.

Керівник науково-дослідного центру

Керівник проектів А, Б, В, Г

Керівник Керівник Керівник Керівник

проекту А проекту Б проекту В проекту Г

Адміністративні служби

Відділ планування і оцінок Наукові служби

Служби з розробки нових проектів

Рис. 5.2. Структура НДДКР, що організована за темами (проектами)

Проте і тематичним структурам притаманні певні недоліки:

низька інтенсивність використання ресурсного потенціалу в зв’язку з неможливістю повної загрузки спеціалістів вузького профілю;

нерівномірна загрузка обладнання;

складність інформаційного забезпечення;

більш висока вартість розробок з причини дублювання функцій, обладнання площі.

Матрична організаційна структура інноваційного підприємства змішана структура, яка містить в собі як ознаки тематичної, так і функціональної структури.

Головною перевагою матричної організаційної структури є її гнучкість, коли робітник може виконувати дві функції, наприклад, бути керівником проекту й одночасно виконувати в ньому значний обсяг робіт. Матричну організаційну структуру можна з успіхом використовувати на різних етапах циклу розробки нового проекту в міру просування від одного виду робіт до інших (фінансування ідеї, розробка зразка, експериментальні роботи і т. д.). Принципи побудови матричної структури представлені на рис. 5.3.

Рис. 5.3. Матрична організаційна структура НДДКР

До різновидів матричної структури відносяться проектно-матрична і функціонально-матрична структури.

Під час застосування проектно-матричної структури співробітники функціональних підрозділів підпорядковуються керівнику проекту, який визначає безпосередні завдання всім виконавцям, контролює і координує їх діяльність. Цей тип організаційної структури застосовують тоді, коли інноваційне підприємство виконує обмежену кількість проектів, що відрізняються між собою та потребують високої якості робіт, для виконання яких доцільно використовувати спеціалістів, які не беруть участі в інших програмах.

Проектно-функціональна структура організації робіт заснована на тому, що спеціалісти, які виконують роботи, діють в рамках подвійного підпорядкування. Керівник проекту стежить за течією виконання завдань в рамках інноваційних проектів, а організацію їх реалізації забезпечують керівники функціональних і тематичних підрозділів. Проектно-функціональна структура використовується тоді, коли в інноваційному підприємстві одночасно виконується декілька складних програм довгострокового характеру і більшість менш складних програм.

Різновидом змішаної організаційної структури є також фазна структура, яка передбачає такий розподіл праці, за якого виконання всіх тем здійснюється за проблемно-орієнтованим конвейєром низкою послідовних стадій (фаз).

Приклад структури, організованої за стадіями науково дослідних та дослідно-конструкторських розробок наведено на рис. 5.4.

Фазна структура, або структура, що організована за стадіями НДДКР і передбачає таку форму розподілу праці, коли створюються підрозділи теоретичних і пошукових досліджень, інженерно-технологічних розробок, проектування, створення дослідних зразків і т. д. Тобто фазна структура дає змогу вченим вести наукову роботу, а інженерному складу – цілком присвятити себе роботі відповідно до своєї спеціалізації. Недоліком цієї структури є відсутність гнучкості, особливо в разі частої зміни продукції, що випускається. Ця структура виправдовує себе в галузях, де одна й та сама продукція випускається тривалий час.

Рис. 5.4. Структура, яка організована за стадіями НДДКР

Керівник НДДКР

планування

прогнозування

оцінка проектів

Керуючий проектом №2

Керівник групи №1

адміністративно-господарська служба

Керівник групи №2

Дослідна група №1

Проектна група №1

Керуючий проектом №1

Керуючий проектом №3

Директор науково-дослідного центру

Відділ пошукових досліджень

Відділ дослідних перевірок

Відділ розробки

Відділ проектування

Відділ фундаментальних досліджень

Організаційні форми та структури інноваційної діяльності